01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
19.01.2011 № 51/247
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Трофімов В.Є. дов. №4 від 12.04.2010 року
Трофімов О.В. директор
від відповідача: Дорошенко О.С. дов. №225-КР-10 від 11.01.2011 року
від третьої особи: не з'явились
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Алогор"
на рішення Господарського суду м.Києва від 11.10.2010
у справі № 51/247 ( .....)
за позовом ТОВ "Алогор"
до Київська міська Рада
про визнання недійсним п.4.3 договору
На розгляд господарського суду м. Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Алогор” до Київської міської ради про визнання недійсним п.4.3 договору оренди земельної ділянки, укладеного 13.12.07 р. між сторонами, зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів 20.12.07 р. за № 78-6-00501.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний пункт договору не спрямований на реальне настання правових наслідків, оскільки містить зобов'язання сторони, яке неможливо виконати внаслідок того, що подія, стосовно якої встановлено зобов'язання вже відбулась.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 11.10.2010 року у справі № 51/247 у задоволенні позові відмовлено повністю.
Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що п. 4.3. договору оренди від 13.12.07р. визначено розмір орендної плати на відповідний період, та не вбачається, що відповідачем порушені вказані вимоги земельного законодавства, а вищезазначені правові норми, як підстава для визнання недійсним умов договору, безпосередньо не визначають недійсність спірної умови договору, та не містять таких підстав вважати, що ця умова суперечать актам законодавства України.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 11.10.2010 року у справі № 51/247, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи. Скаржник не погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки сторони домовились при укладенні Договору з усіма умовами та позивачем не складено протокол розбіжностей, то не має підстав оскаржувати Договір в частині п. 4.3. Дане твердження не відповідає положенням ст. 16 ЦК України.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2010 року апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні 01.12.2010 року.
Розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду №01-23/1/4 від 01.12.2010 року у зв'язку з виробничою необхідністю - перебуванням судді Смірнової Л.Г. на лікарняному та з метою забезпечення дотримання вимог законодавства в часині додержання процесуальних строків, розгляд апеляційної скарги у справі №51/247 було доручено колегії суддів у складі: головуючого судді - Тищенко О.В., суддів Алданової С.О., Калатай Н.Ф. відповідно до приписів статті 46 Господарського процесуального кодексу України та статті 29 Закону України „Про судоустрій і статус суддів”.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з залученням третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації), колегією суддів ухвалою від 01.12.2010 року розгляд справи було відкладено на 19.01.2011 року.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2010 року за клопотанням позивача та відповідача продовжено строк розгляду апеляційної скарги у справі №51/247 на п'ятнадцять днів.
Розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду №01-23/1/6 від 18.01.2011 року у зв'язку з виробничою необхідністю - зайнятістю судді Калатай Н.Ф. при розгляді інших справ та з метою забезпечення дотримання вимог законодавства в частині додержання процесуальних строків, розгляд апеляційної скарги у справі №51/247 було доручено колегії суддів у складі: головуючого судді - Тищенко О.В., суддів Алданової С.О., Смірнової Л.Г. відповідно до приписів статті 46 Господарського процесуального кодексу України та статті 29 Закону України „Про судоустрій і статус суддів”.
Представники позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримали, просили апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 11.10.2010 року у справі №51/247 скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду м.Києва від 11.10.2010 року у справі №51/247.
Представник третьої особи в судове засідання 19.01.2011 року не з'явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
Згідно з п. 3.6 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 р. №02-5/289 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Оскільки, всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте третя особа не скористалась своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 19.01.2011 року за відсутності представника третьої особи.
Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -
Відповідно до ст. 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Відповідно до п. 5 ст. 16 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Відповідно до п. 7 ст. 28 рішення Київської міської ради від 15.07.2004 № 457/1867 “Про врегулювання процедури передачі в користування земельних ділянок в м. Києві” (в редакції, яка діяла на момент винесення рішення КМР від 24.05.07 р. № 655/1316) якщо договір оренди землі не підписаний зацікавленою особою в установленому законодавством порядку протягом п'яти місяців з моменту набуття чинності рішенням Київської міської ради про передачу відповідної земельної ділянки в оренду, розмір орендної плати на період, аналогічний терміну прострочення укладання договору оренди землі, встановлюється у п'ятикратному розмірі, але не більше десяти відсотків від грошової оцінки земельної ділянки.
Рішенням Київської міської ради “Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю “АЛОГОР”земельної ділянки для експлуатації та обслуговування автотранспортного підприємства на вул. Марка Вовчка, 18-а в Оболонському районі м. Києва”від 24.05.07 р. № 655/1316 передано позивачу у короткострокову оренду на 5 років земельну ділянку площею 0,89 га для експлуатації та обслуговування автотранспортного підприємства на вул. Марка Вовчка, 18-а в Оболонському районі м. Києва.
13.12.07 року між сторонами був укладений договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого відповідач на підставі рішення Київської міської ради від 24.05.07 р. № 655/1316 за актом приймання-передачі зобов'язався передати, а позивач -прийняти в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, визначену цим договором.
Відповідач виконав своє зобов'язання за вищевказаним договором щодо передачі об'єкту оренди, що підтверджується актом приймання-передачі земельної ділянки від 20.12.07 р. (копія -в матеріалах справи).
Судом першої інстанції встановлено, що оспорюваний договір оренди посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 13.12.07 р. за № 1247у, та зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 20.12.07 р. за № 78-6-00501 у книзі записів державної реєстрації договорів.
Згідно п. 2.1. договору об'єктом оренди відповідно до цього договору є земельна ділянка з наступними характеристиками:
- місце розташування -вул. Марка Вовчка, 18-а в Оболонському районі м. Києва;
- розмір -8882 кв.м.;
-цільове призначення -для експлуатації та обслуговування автотранспортного підприємства;
- кадастровий номер -8 000 000 000:78:119:0004.
Пунктом 4.2. договору передбачено, що річна орендна плата за земельну ділянку встановлена у розмірі 2 відсотків від її нормативної грошової оцінки. Обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством.
Пунктом 4.3 договору сторонами було узгоджено, що у випадку, якщо цей договір не підписаний позивачем в установленому законодавством порядку протягом 5 місяців з моменту набуття чинності рішенням Київської міської ради, зазначеного у п. 1.1 договору, розмір орендної плати (зазначений у п. 4.2 договору) на період, аналогічний терміну прострочення укладання договору оренди землі, встановлюється у п'ятикратному розмірі, але не більше десяти відсотків на місяць від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
Відповідно до п. 4.4 договору після закінчення періоду, за який сплачується орендна плата у п'ятикратному розмірі, орендна плата розраховується та сплачується відповідно до п. 4.2 договору.
Спір у даній справі виник у зв'язку із тим, що позивач вважає, що вищевказаний пункт 4.3. договору суперечить положенням чинного законодавства України, оскільки завідомо порушує права та інтереси позивача, містить неправомірну вимогу про сплату санкцій за можливе невиконання в частині рішення ради, та, у відповідності до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України та ч. 1,5 ст. 203 Цивільного кодексу України є підставою для визнання його недійсним.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.
Згідно статті 13 Конституції України земля, її надра є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Відповідно до ст.142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Статтею 143 Конституції України визначено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.
Згідно з ст.145 Конституції України права органів місцевого самоврядування захищаються у судовому порядку.
Приписами статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що юридичні особи набувають права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Аналогічні приписи містяться в ст.124 Земельного кодексу України, відповідно до якої передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Відповідно до ст. 16 Закону України "Про оренду землі" сторони укладають договір оренди землі лише у разі згоди орендодавця передати земельну ділянку в оренду.
Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право на оренду земельних ділянок виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.
Надання земельних ділянок у користування у м. Києві здійснюється у відповідності з Земельним кодексом України та рішенням Київської міської ради від 15.07.2004 № 457/1867 “Про врегулювання процедури передачі в користування земельних ділянок в м. Києві”.
Надання земельних ділянок у користування у місті Києві здійснюється у відповідності з Земельним кодексом України та рішенням Київської міської ради від 15.07.04 № 457/1867 "Про врегулювання процедури передачі в користування земельних ділянок в м. Києві" (далі -Рішення № 457/1867), яке прийнято Міськрадою у відповідності з ст.ст. 26, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. 22 Закону України "Про столицю України -місто-герой Київ", в межах наданих ст. 9 Земельного кодексу України повноважень.
Згідно положень п.п. 4, 5, 6, 7, 8 ст. 28 рішення Київської міської ради від 15.07.2004 № 457/1867 “Про врегулювання процедури передачі в користування земельних ділянок в м. Києві” (в редакції, яка діяла на момент винесення рішення КМР від 24.05.07 р. № 655/1316) зацікавлена особа в місячний термін з моменту набуття чинності рішенням Міськради про передачу земельної ділянки у користування зобов'язана звернутись до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (КМДА) для організації робіт із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та підготовки документа, що посвідчує право на земельну ділянку. У разі передачі земельної ділянки в оренду зацікавлена особа зобов'язана в чотирьохмісячний термін з моменту звернення до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (КМДА) укласти договір оренди землі.
На підставі технічного завдання Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (КМДА) землевпорядна організація забезпечує встановлення і передачу у встановленому порядку межових знаків землекористувачу, виготовляє документ, що посвідчує право на земельну ділянку, та подає до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (КМДА) для перевірки. Сукупний термін перевірки зазначених документів Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) не може перевищувати двох місяців. Виконання робіт зі встановлення межових знаків та виготовлення документа, що посвідчує право на земельну ділянку, здійснюються землевпорядними організаціями в термін, що не може перевищувати двох місяців.
Якщо договір оренди землі не підписаний зацікавленою особою в установленому законодавством порядку протягом п'яти місяців з моменту набуття чинності рішенням Міськради про передачу відповідної земельної ділянки в оренду, розмір орендної плати на період, аналогічний терміну прострочення укладання договору оренди землі, встановлюється у п'ятикратному розмірі, але не більше десяти відсотків від грошової оцінки земельної ділянки.
Рішення Міськради про передачу земельної ділянки в оренду вважається таким, що втратило чинність, через дев'ять місяців після набуття ним чинності, якщо відповідний договір оренди землі не укладено.
Матеріали справи свідчать, що договір оренди земельної ділянки від 13.12.07 р., пункт 4.3 якого оскаржується, укладено в межах дев'ятимісячного терміну з дня прийняття рішення Київською міською радою від 24.05.07 р. № 655/1316, проте з порушенням визначеного п'ятимісячного строку.
Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що згідно ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину (його частини) є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, якими, зокрема, передбачено, що: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 217 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Пленум Верховного Суду України в п.п. 2, 12 Постанови від 28.04.78 № 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" роз'яснив, що угода може бути визнана недійсною лише на підставі та з наслідками, передбаченими законом. В кожній справі про визнання угоди недійсною суд має встановити ті обставини, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною, та настання визначених юридичних наслідків.
Отже, вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Судом першої інстанції встановлено, що звертаючись з позовом у даній справі, Товариство посилалось на невідповідність оскарженого пункту Договору п. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, вважаючи що така умова Договору не спрямована на реальне настання визначених нею наслідків, оскільки містить зобов'язання сторони, яке не може бути виконано внаслідок того, що подія, стосовно якої встановлено зобов'язання, вже відбулась.
Колегія суддів звертає увагу на те, що оскаржений пункт Договору фактично дублює п. 7 ст. 28 рішення Київської міської ради від 15.07.04 № 457/1867 “Про врегулювання процедури передачі в користування земельних ділянок в м. Києві”, чинного на час прийняття рішення у даній справі, вимоги якого на момент підписання договору були порушені.
Доводи Товариства про те, що оскаржений пункт Договору містить зобов'язання сторони, яке не може бути виконано внаслідок того, що подія стосовно якої встановлено зобов'язання вже відбулась, є помилковими, оскільки на момент підписання Договору по факту не мала сенсу лише альтернатива, встановлена гіпотезою (структурною частиною) цієї умови Договору, оскільки при його укладенні було очевидним порушення встановленого п'ятимісячного терміну. Разом з тим, твердження про те, що оскаржена умова Договору не спрямована на реальне настання визначених нею наслідків, а також те, що встановлений обов'язок не може бути виконаний спростовуються наведеним та не мають під собою правового підгрунття.
Аналогічна позиція викладена в Постанові Вищого господарського суду України від 14.05.2009 року №4/357.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вимога позивача про визнання недійсним п.4.3 договору оренди земельної ділянки, укладеного 13.12.07 р. між сторонами, зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів 20.12.07 р. за № 78-6-00501, є не обґрунтованою, а отже, судом першої інстанції правомірно відмовлено в її задоволенні.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду міста Києва суду у справі № 51/247 від 11.10.2010 року відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.
Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги покладаються на позивача (апелянта).
Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Алогор” залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 11.10.2010 року по справі №51/247 залишити без змін.
Матеріали справи № 51/247 повернути до Господарського суду м. Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.
Головуючий суддя
Судді