Справа № 320/10948/25 Суддя (судді) першої інстанції: Вісьтак М.Я.
27 травня 2026 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Безименної Н.В.
суддів Аліменка В.О., Файдюка В.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати постанову Військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 , як структурного підрозділу ІНФОРМАЦІЯ_2 , оформлену Довідкою військово-лікарської комісії № 7/3/26 від 14.01.2025;
- зобов'язати відповідача прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 непридатним до військової служби.
Позивач подав до суду першої інстанції заяву про забезпечення позову шляхом зупинення дії постанови Військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 , оформлену Довідкою військово-лікарської комісії № 7/3/26 від 14.01.2025 до набрання законної сили судовим рішенням у справі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2025 року в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.
Не погодившись з зазначеною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та постановити нову ухвалу, якою задовольнити заяву про вжиття заходів забезпечення позову. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що спірна постанова ВЛК є підставою для призову позивача на військову службу, а тому невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити ефективний захист.
Відповідач відзив на апеляційну скаргу не подавав. Будь-які його письмові пояснення щодо заяви про забезпечення позову відокремлені матеріали справи не містять.
Відповідно до ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Беручи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку письмового провадження та відсутність клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, введення в Україні воєнного стану, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, керуючись приписами ст.311 КАС України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів виходить з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що предметом оскарження в рамках даної справи є постанова ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_2 , як структурного підрозділу ІНФОРМАЦІЯ_2 , оформлена Довідкою військово-лікарської комісії № 7/3/26 від 14.01.2025, якою позивача визнано придатним до військової служби у військових частинах забезпечення, територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, вищих військових навчальних закладах, навчальних центрах, закладах та установах, медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв'язку, оперативного забезпечення та охорони, із зазначенням непридатності до служби у підрозділах спеціального призначення, на підводних човнах, надводних кораблях та у спеціальних спорудах.
Суд першої інстанції, приймаючи ухвалу про відмову у вжитті заходів забезпечення адміністративного позову, виходив з відсутності правових підстав для встановлення очевидних ознак протиправності рішення відповідача, натомість твердження заявника про його подальшу мобілізацію базуються виключено на припущеннях.
За наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку, колегія суддів доходить наступних висновків.
Частинами 1, 2 ст. 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що з метою захисту прав та інтересів позивача суд за його заявою або з власної ініціативи може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, постановлення якої належить до дискреційних повноважень суду та вирішення питання щодо їх вжиття залежить від наявності однієї з обставин, передбачених ч. 2 ст. 150 КАС України, що встановлюється судом виходячи з конкретних доказів, поданих заявником.
Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів забезпечення позову у разі їх вжиття за клопотанням позивача.
Суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб-позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
Водночас, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 5 березня 2019 року у справі №826/16911/18, від 25 квітня 2019 року у справі №826/10936/18, від 26 червня 2019 року у справі №826/13396/18, від 30 вересня 2019 року у справі №420/5553/18, від 30 вересня 2019 року у справі №640/868/19, від 30 вересня 2019 року у справі №1840/3517/18, від 29 січня 2020 року у справі №640/9167/19, від 20 травня 2021 року у справі №640/29749/20 та від 11 січня 2022 року у справі №640/18852/21.
Колегія суддів зазначає, що будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є надання тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявності об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що суд при вирішенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову повинен в ухвалі вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень, який виступає відповідачем у справі.
В той же час, в рамках даної справи наявність ознак протиправності оскаржуваної постанови ВЛК може бути виявлена судом тільки на підставі з'ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності.
Очевидна протиправність рішення (дії, бездіяльності) суб'єкта владних повноважень це прийняття ним таких рішень (вчинення дій, допущення бездіяльності), які взагалі не передбачені законодавством України, або прийняття рішень суб'єктами, які не наділені компетенцією у відповідній сфері.
В той же час, вирішення питання придатності до військової служби належить до компетенції відповідної військово-лікарської комісії, в тому числі і Військово-лікарській комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У справі "Беєлер проти Італії" Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.
Крім того, у рішенні від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав" проти України" Суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати "справедливий баланс" між інтересами особи і суспільства.
Єдиним обґрунтуванням заяви про забезпечення позову визначено упередження неправомірних дій щодо призову позивача на військову службу.
Колегія суддів зазначає, що законодавством визначено комплексну процедуру, що передує призову на військову службу.
Відповідно до пункту 6 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року № 560, призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період включає:
- оповіщення резервістів та військовозобов'язаних про виклик до районного (об'єднаного районного) територіального центру комплектування та соціальної підтримки чи його відділу, міського (районного у містах, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу СБУ або відповідного підрозділу розвідувальних органів України;
- прибуття резервістів та військовозобов'язаних до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу СБУ або відповідного підрозділу розвідувальних органів, уточнення своїх персональних даних, внесення відповідних змін у військово-облікові документи та до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів;
- проходження резервістами та військовозобов'язаними медичного огляду для визначення придатності до військової служби;
- перевірку підстав щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення;
- документальне оформлення призову на військову службу під час мобілізації;
- відправлення призваних громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період до місць проходження військової служби.
Згідно з п.81, 82, 88, 89 Порядку № 560 призов громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період здійснюють, зокрема, резервістів та військовозобов'язаних - районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Наказ про призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період видається керівником районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки в день відправки військової команди до військових частин (установ) у разі призову резервістів командиром військової частини, резервістів та військовозобов'язаних керівником розвідувального органу або визначеного ним керівником відповідного підрозділу розвідувального органу, керівником Центрального управління або регіонального органу СБУ - в день призову та зарахування до списків військової частини (підрозділу, органу).
На основі результатів проведення медичного огляду та професійно-психологічного відбору резервістам та військовозобов'язаним, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, у територіальному центрі комплектуванні та соціальної підтримки під особистий підпис вручається повістка щодо призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби.
У разі відмови резервіста або військовозобов'язаного від отримання такої повістки або невиконання вимог щодо прибуття для відправлення до військової частини (установи) у визначений у повістці час та місце такі особи несуть відповідальність відповідно до Кримінального кодексу України.
Таким чином, постанова ВЛК щодо визначення придатності до військової служби жодним чином не може бути самостійною підставою для призову позивача на військову службу.
Подана до суду першої інстанції повістка ІНФОРМАЦІЯ_3 №598 від 01.04.2025 щодо необхідності позивачу з'явитися до ІНФОРМАЦІЯ_4 для уточнення облікових даних також не свідчить про вжиття щодо позивача заходів з метою здійснення призову на військову службу.
Позивач не надав суду доказів щодо вручення йому повістки, якою визначено обов'язкову явку до призовної дільниці з метою його мобілізації чи будь-яких інших дій для призову заявника на військову службу за мобілізацією, а тому твердження заявника про те, що невжиття судом заходів забезпечення позову може унеможливити виконання рішення за його позовом є нічим не підтвердженими та базуються на припущеннях.
Таким чином, наведені в заяві про забезпечення позову обґрунтування не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, а застосування судом заходів забезпечення позову, про які просить позивач, без з'ясування фактичних обставин справи матиме наслідком надання судом передчасних правових оцінок по суті пред'явленого позову і ототожнюватиметься з фактичним задоволенням позову.
Суд апеляційної інстанції не вбачає достатніх підстав, які б вказували на необхідність забезпечення позову саме в обраний позивачем спосіб та даних, які б свідчили про очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, захист яких стане взагалі неможливим без вжиття таких заходів, або ж для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Крім того, станом на момент апеляційного розгляду справи рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29.01.2026 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано постанову ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_2 , як структурного підрозділу ІНФОРМАЦІЯ_2 , оформлену Довідкою військово-лікарської комісії № 7/3/26 від 14.01.2025. Зобов'язано ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_2 , як структурного підрозділу ІНФОРМАЦІЯ_2 забезпечити проведення повторного медичного огляду ОСОБА_1 військово-лікарською комісією з метою повторного визначення ступеня його придатності до військової служби з обов'язковим урахуванням усіх наданих ним медичних документів із належним мотивуванням прийнятого рішення відповідно до вимог Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України № 402. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Вказане судове рішення набрало законної сили 30.04.2026, оскільки ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.04.2026 апеляційну скаргу відповідача на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29.01.2026 повернуто особі, яка її подала.
Вказана обставина виключає можливість вирішення судом питання про вжиття заходів забезпечення позову, які зберігають свою дію до моменту набрання законної сили судовим рішенням за результатами розгляду справи по суті позовних вимог.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що заява про забезпечення позову не підтверджена жодними належними та достатніми доказами та належним чином не обґрунтована, в тому числі щодо істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду, або необхідності докладання значних зусиль та витрат для відновлення порушених (оспорюваних) прав, що свідчить про відсутність підстав для її задоволення.
На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.
Нормами ч.2 ст.328 КАС України не передбачено оскарження ухвали про відмову у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову у касаційному порядку.
Керуючись ст.150-154, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2025 року про відмову в забезпеченні позову - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Текст постанови складено 27 травня 2026 року.
Головуючий суддя Н.В.Безименна
Судді В.О.Аліменко
В.В.Файдюк