Справа № 580/9866/25 Суддя (судді) першої інстанції: Віталіна ГАЙДАШ
26 травня 2026 року м. Київ
Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Кузьменка В.В.,
суддів: Василенка Я.М., Ганечко О.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2025 року,
ОСОБА_1 звернулася до Черкаського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про:
- визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області № 97104016651 від 05.08.2025;
- зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області призначити та здійснити з 28.07.2025 нарахування та виплату позивачу пенсії державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу», у розмірі 60% від заробітної плати зазначеної в довідках Центрально-південного Міжрегіонального управління Державної міграційної служби № 01/012-25 від 16.07.2025 та № 01/013-25 від 16.07.2025.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 28.10.2025 позов задоволено частково:
визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області № 97104016651 від 05.08.2025;
зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області у порядку, межах, спосіб і строки, визначені законом, прийняти рішення щодо переведення з 28.07.2025 з пенсії по інвалідності ОСОБА_1 , призначеної відповідно до Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на пенсію за віком відповідно до Закону України від 16.12.1993 № 3723-ХІІ «Про державну службу» у розмірі 60% заробітку, зазначеного у довідках Центрально-південного Міжрегіонального управління Державної міграційної служби № 01/012-25 від 16.07.2025 та № 01/013-25 від 16.07.2025;
у задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ГУ ПФУ в Хмельницькій області подано апеляційну скаргу, в якій останній просить скасувати рішення суду першої як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального права, та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Відповідач вважає, що позивач немає підстав для отримання пенсії за приписами Закону України від 16.12.1993 № 3723-ХІІ «Про державну службу», так як не має необхідного стажу державної служби через отримання нею спеціальних звань.
У відзиві на апеляційну скаргу, позивач просить відмовити в її задоволенні та залишити без змін оскаржуване рішення суду першої інстанції.
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно з положеннями ст. 309 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Розгляд справи проведено у порядку письмового провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач у періоді з 25.08.1994 по 17.10.2016 працювала в органах державної податкової служби. 04.10.1995 позивач прийняла присягу державного службовця, що підтверджується записами трудової книжки НОМЕР_1 від 10.03.1984.
Центрально-південне Міжрегіональне управління Державної міграційної служби видало позивачу довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця № 01/012-25 та № 01/013-25 від 16.07.2025.
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Черкаській області та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
28.07.2025 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області із заявою про перерахунок пенсії, а саме про перехід з пенсії по інвалідності відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області розглянуло заяву позивача за принципом екстериторіальності та 05.08.2025 прийняло рішення № 97104016651, яким відмовило позивачу у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», посилаючись на відсутність необхідного стажу державної служби. Також, зазначено, що до стажу державної служби для визначення права на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» не зараховано період роботи в податковій адміністрації (інспекції), оскільки позивачу присвоювались спеціальні звання.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог в частині, суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскільки позивач має відповідний стаж на посаді державної служби (понад 20 років), зокрема станом на 20.08.2025 її стаж державної служби становить 30 років 11 місяців 26 днів, станом на 01.05.2016 працювала на посаді, віднесеній до посад державних службовців (понад 10 років), то позивач має необхідний стаж для призначення пенсії відповідно до Закону України від 16.12.1993 № 3723-ХІІ «Про державну службу».
Відмовляючи в задоволенні частини позовних, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки безпосереднє порушення прав допустило Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області протиправним рішенням, відтак слід зобов'язати саме Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, якому для вирішення надійшла заява позивача у порядку, межах, спосіб і строки, визначені законом, прийняти рішення щодо переведення з 28.07.2025 її пенсії з призначеної відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на відповідно до Закону України від 16.12.1993 № 3723-ХІІ «Про державну службу», а не Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, як того просить позивач у позовній заяві.
Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях. визначає Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII).
Відповідно до п. 2 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VІІІ з 01.05.2016 втратив чинність Закон № 3723-XII, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пункті 10 і 12 цього розділу.
Керуючись пунктами 10 та 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VІІІ державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Таким чином, за наявності в особи станом на 01.01.2016 стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Частиною 1 ст. 37 Закону № 3723-XII встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону № 1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини 1 статті 28 згаданого Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Згідно частин 9, 10, 12 ст. 37 Закону № 3723-XII пенсія по інвалідності у розмірах, передбачених частиною першою цієї статті, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону № 1058-IV особам, визнаним інвалідами І або II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам з числа інвалідів І або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах. Пенсія по інвалідності відповідно цього Закону, призначається незалежно від причини інвалідності за умови припинення державної служби.
Якщо зазначені особи повертаються на державну службу, виплата пенсії по інвалідності припиняється на період до звільнення з роботи або досягнення ними граничного віку перебування на державній службі.
Якщо інваліду I або II групи було встановлено III групу інвалідності, то в разі наступного визнання його інвалідом I або II групи право на отримання раніше призначеної пенсії на умовах, передбачених цим Законом, поновлюється з дня встановлення I або II групи інвалідності за умови, якщо після припинення виплати пенсії минуло не більше п'яти років. У такому самому порядку визначається право на отримання пенсії по інвалідності на умовах, передбачених цим Законом, особам, яким така пенсія не була призначена у зв'язку з продовженням перебування зазначених осіб на державній службі.
Як не заперечується сторонами у справі та підтверджено матеріалами справи, відповідно до записів у трудовій книжці НОМЕР_1 від 10.03.1984, позивач у період з 25.08.1994 по 17.10.2016 працювала на різних посадах в органах державної податкової служби. Також, довідкою МСЕК серії 12 ААА № 538636 підтверджується, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи з 01.03.2017.
Таким чином, оскільки позивач є інвалідом ІІ групи, має стаж на посаді державної служби понад 10 років, перед зверненням за призначенням пенсії працювала на посаді, віднесеній до посад державних службовців, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що позивач має право на призначення пенсії по інвалідності державного службовця згідно зі ст. 37 Закону № 3723-XII, відтак наявні правові підстави для переведення позивача з пенсії по інвалідності, призначеної за Законом № 1058-IV, на пенсію державного службовця по інвалідності ІІ групи відповідно до Закону № 3723-XII.
Вказаний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 12.02.2025 у справі № 580/6600/24.
Щодо тези апеляційної скарги про відсутність у позивача стажу державної служби так як вона мала спеціальні звання під час роботи в податкових органах, колегія суддів зазначає наступне.
Стаж державної служби, до набрання чинності Законом № 889-VІІІ обчислювався відповідно до Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 № 283 (далі - Порядок № 283).
За приписами п. 2 Порядку № 283 до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв'язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів.
Відтак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що до стажу державної служби зараховується, зокрема робота (служба) на посадах в податкових органах.
Щодо тези апеляційної скарги, що суд першої інстанції втрутився у дискреційні повноваження пенсійного органу, колегія суддів зазначає наступне.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Частина 3 ст. 245 КАС України встановлює, що у разі скасування індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Отже, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність ч. 2 ст. 2 КАС України та при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача.
Окрім того, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
У спірному випадку, умови, за яких пенсійний орган відмовляє у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти рішення про призначення пенсії. Отже, наявний лише один вид правомірної поведінки пенсійного органу - призначити або відмовити в призначенні пенсії у випадку, коли для цього є законні підстави. Як встановлено у даній справі в спірних правовідносинах у відповідача немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.
Відтак, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що належним та ефективним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача прийняти рішення про переведення позивача з одного виду пенсії на інший.
Так, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Також, органом призначення пенсії щодо розгляду заяви від 28.07.2025 за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, рішенням якого відмовлено ОСОБА_1 у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
Отже, зобов'язання ГУ ПФУ в Хмельницькій області прийняти рішення про переведення позивача з одного виду пенсії на інший має вчинити саме територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23.
Колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції вірно вказав на наявність підстав для задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, тому що не спростовують висновки суду першої інстанцій та були оцінені судом першої інстанції під час прийняття оскаржуваного рішення.
З огляду на те, що сторони у справі не оскаржують рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, колегія суддів не надає оцінки вказаній частині оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач В. В. Кузьменко
Судді: Я. М. Василенко
О. М. Ганечко