Справа № 755/20924/25 Головуючий у 1-й інстанції: Хромова О.О.
Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.
26 травня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Черпака Ю.К.,
суддів Кобаля М.І., Штульман І.В.,
за участю секретаря судового засідання Будімірової Д.О.,
представника позивача адвоката Дробінової І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу адвоката Дробінової Інги Валеріївни, подану в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 19 листопада 2025 року про повернення позовної заяви ОСОБА_1 з вимогами до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Дніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,
24 жовтня 2025 року ОСОБА_1 через уповноваженого представника - адвоката Дробінову Інгу Валеріївну (далі - позивач/апелянт/ ОСОБА_1 ) звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач/, ІНФОРМАЦІЯ_1 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Дніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - третя особа), про:
- скасування постанови ІНФОРМАЦІЯ_1 № Б/1580 від 17 січня 2025 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000, 00 грн, а провадження у справі про адміністративне правопорушення за фактом вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП, закрити у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху з підстав пропуску позивачем установленого частиною другою статті 286 КАС України десятиденного строку звернення до адміністративного суду для оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення та визнання судом наведених у клопотанні причин його пропуску неповажними. Оскаржувану постанову винесено 17 січня 2025 року, тоді як позов подано лише 24 жовтня 2025 року, тобто зі значним пропуском процесуального строку. Наведені позивачем обставини щодо неналежного повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності, перебування за кордоном, блокування банківського рахунку та отримання інформації про виконавче провадження через застосунок «Дія» не підтверджені належними та допустимими доказами. Суд звернув увагу на відсутність доказів ненадходження поштової кореспонденції, зокрема інформації від АТ «Укрпошта» щодо статусу поштових відправлень, а також на те, що вже 25 липня 2025 року позивач був повідомлений про арешт рахунків та обізнаний про наявність виконавчого провадження. Позивач є користувачем мобільних застосунків «Дія» та «Резерв+», мав доступ до інформації щодо виконавчого провадження та порушень правил військового обліку, однак після отримання відповідної інформації не вжив активних і своєчасних дій для звернення до суду. Доводи про перебування позивача за кордоном не підтверджують поважність причини строку звернення до суду, оскільки сама по собі така обставина не є безумовною підставою для поновлення строку звернення до суду за відсутності доказів існування об'єктивно непереборних перешкод для своєчасного подання позову. За правничою допомогою позивач звернувся лише 17 вересня 2025 року, тобто майже через два місяці після отримання інформації про виконавче провадження, а будь-яких обґрунтувань неможливості звернення до суду у найкоротший строк матеріали позову не містять. Посилаючись на практику Великої Палати Верховного Суду, зокрема постанову від 27 травня 2020 року у справі № 9901/546/19, суд наголосив, що поважними причинами пропуску процесуального строку можуть визнаватися лише обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та підтверджені належними доказами.
13 листопада 2025 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Дробінова І.В. подала до суду заяву про усунення недоліків, у якій зазначила, що позивач не міг і не може надати докази направлення йому інформації про розгляд справи про адміністративне правопорушення, а також копію оспорюваної постанови. Оскільки позивач проживає за кордоном, його представник особисто відвідав поштове відділення АТ «Укрпошта» № 02090 за адресою: вулиця Празька, 31, місто Київ, де йому повідомили, що не можуть надати жодної інформації щодо будь-яких відправлень на ім'я ОСОБА_1 . Представником позивача було також подано Адвокатський запит від 04 листопада 2025 року № 04112025 до АТ «Укрпошта», водночас, у позивача відсутня інформація про штриховий кодовий ідентифікатор, у зв'язку із чим оператор поштового зв'язку не має можливості надати відповідну інформацію щодо відправлень. Тому позивач і звернувся до суду, зокрема, з вимогою витребувати копію оскаржуваної постанови ІНФОРМАЦІЯ_1 № Б/1580 від 17 січня 2025 року, так як не отримував її, а дізнався про її наявність лише з мобільного застосунку «Дія» у вересні 2025 року і звернувся до адвоката. З метою отримання даної інформації також було подано адвокатський запит від 13 жовтня 2025 року № 13102025 до ІНФОРМАЦІЯ_1, проте відповідач досі не надав жодної відповіді на поданий адвокатський запит. Направлення в застосунку інформації 25 липня 2025 року і відповідний скріншот не є тотожним фактичному отриманню та ознайомленню позивачем з відповідною інформацією. Позивач з 2022 року не проживає в Україні, не перевіряв застосунок українського банку, оскільки розрахунки та оплати здійснює з іноземних рахунків. Позивач не мав обов'язку перевіряти мобільний застосунок «ПриватБанк», а також перевіряти застосунок «Дія», а надати докази про ознайомлення позивачем з такими даними лише у вересні, є неможливим. Після того, як позивач звернувся до адвоката, укладено договір від 17 вересня 2025 року № 17/09/2025. Після чого певний час (майже 2 тижні) зайняла оплата послуг адвоката з іноземного рахунку. Після отримання оплати послуг адвокат приступив до ознайомлення з обставинами справи, пошуками відповідних постанов, повісток, чи надсилались вони і куди, та вчиняв інші дії для з'ясування обставин справи, якими повністю не володів клієнт, так як проживає за кордоном. Додатково 07 листопада 2025 року представник позивача на виконання вимоги суду звернулась з адвокатським запитом № 07112025 до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), яким було відкрито виконавче провадження щодо позивача, про надання доказів вручення постанови про відкриття виконавчого провадження за № НОМЕР_1. Позивач у позовній заяві не зазначав, що ознайомився з інформацією щодо порушення правил військового обліку з листопада 2024 року. Навпаки, позивач додав військово-обліковий документ від 02 жовтня 2025 року, який він сформував на прохання адвоката, оскільки після оновлення даних до 16 липня 2024 року йому в застосунку не приходило жодної інформації про притягнення його до адміністративної відповідальності. Після уточнення військово-облікових даних мобільним застосунком не користувався, проживаючи за кордоном, де не вимагають пред'явлення військово-облікового документу, як в Україні. У застосунку «Резерв+» не має інформації про винесення щодо позивача жодних постанов ІНФОРМАЦІЯ_1, немає можливості отримати копію такої оскаржуваної постанови. Наявність в позивача застосунку «Резерв+» ніяк не робить причини пропуску строку неповажними. Також, з урахуванням укладення договору дистанційно і пояснень позивачу, як підписати його онлайн, оскільки позивач проживає в Данії і фізично підписувати договір зайняло би очікування поштових відправлень, а також оплати послуг правничої допомоги Позивачем із-за кордону, що була отримана лише 29 вересня 2025 року через SWIFT-оплату, після чого адвокат мала ознайомитись з наявними документами, запросити «Резерв+», з'ясування відсутності певних доказів, витратити час на побудову стратегії захисту щодо підстав оскарження постанови, подати адвокатський запит, очікувати відповідь на адвокатський запит установлений законодавством строк, і здійснити написання позову з урахуванням наявної судової практики, оплатити судовий збір замість позивача (оскільки ОСОБА_1 оплачує все з іноземних рахунків), подати позовну заяву-відповідний строк з моменту підписання договору був найкоротшим для подання позову адвокатом з урахуванням також завантаженості адвоката. Позивач став обізнаним про наявність оскарженої постанови у вересні 2025 року і одразу вчинив активні дії - звернувся за правничою допомогою до адвоката для захисту своїх прав, у свою чергу його перебування за кордоном зумовлює необхідність більшої кількості часу для укладення договору, оплати послуг адвоката, комунікації щодо надання документів і врешті - подання позову. Поведінка позивача свідчить про його активні дії, спрямовані на оскарження протиправної постанови. Беручи до уваги неможливість отримання позивачем копії оскарженої постанови ІНФОРМАЦІЯ_1 , не інформування жодним іншим чином позивача, який оновив дані і зазначив адресу проживання за кордоном, (ні за телефоном, ні електронною адресою) про наявність і безпосередньо текст оскаржуваної постанови відповідачем, вчинення активних дій позивачем з моменту виявлення виконавчого провадження - звернення до адвоката, оплату послуг правничої допомоги за кордону (що зайняло певний час, який не залежить від позивача), відсутність відповіді відповідача на запит і необхідність побудови стратегії, пошуку доказів, з'ясування обставин справи і написання позову без самої копії оскаржуваної постанови, вважає причини пропуску процесуального строку для звернення з адміністративним позовом поважними.
Ухвалою судді Дніпровського районного суду міста Києва від 19 листопада 2025 року на підставі пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України позовну заяву ОСОБА_1 визнано такою, що не подана, та повернуто суб'єкту звернення.
Мотивами ухвали зазначено, що позовну заяву подано з пропуском установленого частиною другою статті 286 Кодексу адміністративного судочинства України десятиденного строку звернення до суду для оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення, а наведені позивачем підстави для його поновлення не підтверджують наявності об'єктивних та непереборних обставин, які б унеможливлювали своєчасне звернення до суду. Суд виходив із того, що позивач обізнаний про існування виконавчого провадження та арешт коштів щонайменше з 25 липня 2025 року, оскільки відповідна інформація була відображена у мобільних застосунках банку та «Дія», де містились дані про відкриття виконавчого провадження і постанову ІНФОРМАЦІЯ_1. Водночас доказів того, що позивач фактично ознайомився із зазначеною інформацією лише у вересні 2025 року, матеріали справи не містять, а наведені пояснення мають характер припущення. Укладення договору про надання правничої допомоги, затримка оплати послуг адвоката, необхідність ознайомлення із судовою практикою, підготовка правової позиції, направлення адвокатських запитів та очікування відповідей на них не є такими обставинами, які можуть визнаватись поважними причинами пропуску процесуального строку. При цьому суд звернув увагу, що позивач та його представник не були позбавлені можливості звернутися до ІНФОРМАЦІЯ_1 або органу державної виконавчої служби для отримання копії оскаржуваної постанови, у тому числі шляхом ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження. Посилаючись на положення статей 122, 161, 169 КАС України та практику Європейського суду з прав людини, наголосив на важливості дотримання принципу правової визначеності та недопустимості безпідставного поновлення процесуальних строків. Поновлення строку допускається лише у виняткових випадках за наявності підтверджених доказами об'єктивних і непереборних причин, тоді як у даному випадку позивач не довів існування таких обставин та не усунув недоліків позовної заяви, визначених ухвалою про залишення позову без руху. У зв'язку із цим суд дійшов висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви на підставі пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України як такої, що вважається неподаною.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, представник ОСОБА_1 - адвокат Дробінова І.В. подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Зазначено, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, безпідставно визнано встановленими обставини щодо обізнаності позивача про існування постанови ІНФОРМАЦІЯ_1 та відкриття виконавчого провадження, а також неправильно застосовано норми процесуального права, що призвело до безпідставного повернення позовної заяви. Жодного належного доказу вручення позивачу постанови про притягнення до адміністративної відповідальності або постанови про відкриття виконавчого провадження матеріали справи не містять, тоді як суд першої інстанції фактично побудував свої висновки на припущеннях щодо обізнаності особи про наявність відповідних рішень. Позивач постійно проживає на території Данії з 2022 року, про що повідомив державні органи під час уточнення військово-облікових даних у застосунку «Резерв+», зазначивши актуальну адресу проживання за кордоном. При цьому відповідач не довів належного повідомлення позивача про розгляд справи про адміністративне правопорушення та не надав доказів направлення чи вручення оскаржуваної постанови за іноземною адресою, електронною поштою або іншими засобами зв'язку. Саме державний орган мав довести факт належного повідомлення особи, тоді як суд першої інстанції безпідставно переклав цей обов'язок на позивача та фактично поставив йому у вину проживання за межами України. Дізнався про існування виконавчого провадження та постанови ІНФОРМАЦІЯ_1 лише у вересні 2025 року після випадкового виявлення блокування банківського рахунку та подальшої перевірки інформації через застосунок «Дія». Ані застосунок «Дія», ані банківські застосунки технічно не фіксують момент фактичного ознайомлення особи з відповідною інформацією, а тому вимога суду надати докази саме дати ознайомлення є неможливою для виконання. Після отримання інформації про виконавче провадження позивач одразу звернувся за правничою допомогою, уклав договір з адвокатом, оплатив послуги через SWIFT-переказ, а представником були здійснені активні дії щодо збору доказів, подання адвокатських запитів та підготовки позову. Суд першої інстанції проігнорував подану разом із заявою про усунення недоліків заяву про забезпечення доказів, хоча саме отримання відповідних доказів було неможливим без сприяння суду. Ним було направлено адвокатські запити до ІНФОРМАЦІЯ_1, органу державної виконавчої служби та АТ «Укрпошта», однак відповіді або не надано, або повідомлено про неможливість надання інформації без трек-номерів поштових відправлень, яких позивач не має. Суд безпідставно вимагав докази, які особа не могла отримати самостійно, проте не вирішив питання щодо витребування таких доказів у порядку забезпечення доказів. Апелянт послався на практику Європейського суду з прав людини та положення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначаючи, що суд першої інстанції застосував надмірний формалізм при оцінці дотримання строку звернення до суду, що фактично призвело до обмеження права особи на доступ до правосуддя. За обставин відсутності доказів належного повідомлення особи про розгляд справи про адміністративне правопорушення та невручення копії постанови суд мав забезпечити баланс між принципом правової визначеності та правом особи на ефективний судовий захист.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Відповідач, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився.
Згідно з частиною другою статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що особиста участь відповідача в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за його відсутності.
Згідно з частинами першою та другою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Надаючи правову оцінку наявності підстав для повернення позовної заяви, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з частиною другою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає Кодекс адміністративного судочинства України, частиною першою статті 5 якого передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Згідно з частиною першою статті 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною другою статті 286 КАС України позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
Аналогічною є норма статті 289 КУпАП.
Позивачем оскаржено до суду постанову у справі про адміністративне правопорушення у сфері військового обліку, № Б/1580 від 17 січня 2025року, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 , якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Процесуальним законом встановлено на оскарження 10-денний строк з дня ухвалення відповідного рішення (постанови).
На підставі частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Відповідно до частин першої, другої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Пунктом 9 частини четвертої статті 169 КАС України встановлено, що позовна заява повертається позивачеві, у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Частиною першою статті 123 КАС України встановлено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Згідно з частиною другою статті 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
В позовній заяві ОСОБА_1 зазначив, що про існування оскаржуваної постанови та її зміст йому стало відомо лише у вересні 2025 року після виявлення блокування банківського рахунку та подальшого ознайомлення з інформацією у застосунку «Дія» щодо відкритого виконавчого провадження.
У заяві про поновлення строку позивач також послався на те, що про існування спірної постанови ІНФОРМАЦІЯ_1 від 17 січня 2025 року № Б/1580 він дізнався лише після самостійного з'ясування причин арешту коштів та перевірки інформації у застосунку «Дія», де було відображено відкриття виконавчого провадження. За твердженнями позивача, до цього часу жодних повідомлень, викликів чи копії постанови від відповідача він не отримував, оскільки з 2022 року постійно проживає на території Данії, про що повідомив державні органи під час уточнення військово-облікових даних із зазначенням актуальної іноземної адреси проживання. Позивач зазначив, що після отримання інформації про існування постанови невідкладно звернувся за правничою допомогою до адвоката, після чого представником були здійснені дії щодо збору доказів, направлення адвокатських запитів до ІНФОРМАЦІЯ_1, органу державної виконавчої служби та АТ «Укрпошта», а також підготовлено та подано позовну заяву разом із заявою про поновлення строку звернення до суду.
Крім того, позивач зазначив, що перебування за кордоном об'єктивно ускладнювало оперативне отримання інформації, комунікацію з державними органами України та організацію правничої допомоги, зокрема укладення договору з адвокатом, проведення SWIFT-оплати послуг правничої допомоги та отримання необхідних документів. Також позивач наголосив, що не користувався регулярно українськими банківськими застосунками та застосунком «Дія», оскільки фінансові операції здійснював через іноземні банківські рахунки, а тому не мав об'єктивної можливості своєчасно дізнатись про існування виконавчого провадження та оскаржуваної постанови.
Оцінивши ці обставини, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позов подано з порушенням десятиденного строку, встановленого частиною другою статті 286 КАС України, та не доведено поважності причин його пропуску.
Такий висновок узгоджується з принципом правової визначеності, відповідно до якого своєчасність звернення до суду є важливим елементом стабільності правовідносин та забезпечення передбачуваності правових наслідків адміністративних рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема рішень у справах Perez de Rada Cavanilles v. Spain, Мельник v. Україна, процесуальні строки встановлюються з метою забезпечення юридичної визначеності та належного здійснення правосуддя, а тому не можуть бути поновлені без достатніх, об'єктивних і переконливих підстав. Надмірне зволікання зі зверненням до суду, без доведення непереборних обставин, суперечить зазначеним принципам.
Так, у постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 240/12017/19 зазначено, що відновлення строку можливе виключно за умови доведення істотних перешкод, які позбавляли особу можливості вчинити процесуальну дію вчасно.
Аналогічну позицію викладено у постановах від 25 листопада 2020 року у справі № 826/7279/17 та від 11 листопада 2021 року у справі № 380/10498/20.
Саме лише посилання позивача на відсутність належного повідомлення про винесення оскаржуваної постанови не може бути безумовною підставою для поновлення пропущеного строку звернення до суду, оскільки вирішальним у даному випадку є встановлення моменту, коли особа фактично дізналась або повинна була дізнатись про порушення свого права та чи вчинила вона після цього належні й своєчасні дії для його судового захисту.
Колегія суддів враховує, що сам позивач не заперечує факт отримання інформації щодо відкриття виконавчого провадження та арешту коштів через електронні сервіси й мобільні застосунки, а також не спростовує наявності у нього доступу до таких застосунків. При цьому матеріали справи містять відомості про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 та накладення арешту на кошти позивача ще у липні 2025 року, з якого вбачається наявність постанови відповідача з конкретними реквізитами про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності і накладення штрафу, що об'єктивно свідчило про існування відповідного рішення суб'єкта владних повноважень та необхідність вжиття заходів щодо захисту своїх прав.
Посилання апелянта на те, що застосунок «Дія» чи банківські застосунки не фіксують дату фактичного ознайомлення особи із повідомленням, не спростовують установлених судом першої інстанції обставин та не свідчать про наявність об'єктивно непереборних перешкод для звернення до суду. Натомість наведені доводи фактично зводяться до суб'єктивного пояснення причин невчинення позивачем активних дій протягом тривалого часу після появи інформації про виконавче провадження.
Також безпідставними є доводи апеляційної скарги щодо того, що перебування позивача за межами України саме по собі унеможливлювало своєчасне звернення до суду. Сучасні засоби електронної комунікації, функціонування підсистеми «Електронний суд», можливість дистанційного укладення договору про надання правничої допомоги та подання процесуальних документів свідчать про відсутність об'єктивних перешкод для реалізації права на судовий захист у менш короткий проміжок часу навіть за умови проживання особи за кордоном.
Крім того, доводи про необхідність часу для SWIFT-оплати правничої допомоги, ознайомлення адвоката з матеріалами справи, формування правової позиції, очікування відповідей на адвокатські запити та підготовки позовної заяви не можуть бути визнані поважними причинами пропуску процесуального строку, оскільки стосуються виключно організації представництва інтересів позивача та не є обставинами непереборного характеру. Верховний Суд неодноразово зазначав, що складність підготовки процесуальних документів, необхідність збору доказів або узгодження правової позиції з представником не звільняють особу від обов'язку дотримуватись установлених законом строків звернення до суду.
Важливо ще раз наголосити, що поважними причинами пропуску процесуального строку можуть визнаватися лише обставини об'єктивно непереборного характеру, які не залежать від волевиявлення особи та підтверджені належними доказами.
При цьому пасивна поведінка особи, а також організаційні чи суб'єктивні труднощі, пов'язані із підготовкою процесуальних документів, збором доказів або взаємодією з представником, самі по собі не є достатніми підставами для поновлення строку звернення до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2022 року у справі № 990/102/22, від 08 жовтня 2020 року у справі № 9901/32/20, постанови Верховного Суду від 31 жовтня 2023 року у справі № 400/5692/22, від 02 грудня 2021 року у справі № 640/20314/20).
Суд визнає, що комунікація позивача із-за кордону, у тому числі встановлення контакту з адвокатом в Україні, обговорення з ним питань укладення угоди і елементів захисту, потребують більшої затрати часу, ніж у звичайних умовах.
Однак, проміжок часу з дати прийняття постанови про арешт коштів боржника від 25 липня 2025 року, дані про яку відобразились в застосунку «Дія» позивача та в електронному реєстрі виконавчих проваджень, до укладення з адвокатом договору від 17 вересня 2025 року про надання правничої допомоги, виконання адвокатом запитів та отримання необхідних документів лише 13 жовтня 2025 року, є надмірним і невиправданим марнуванням часу на організацію захисту свого права, з урахуванням встановленого законом 10-денного строку звернення до суду.
Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції не вирішив заяву про забезпечення доказів, є безпідставними, оскільки така заява ним не подавалась, а в пункті 4 позовної заяви йдеться про витребування судом від відповідача копії постанови від 17 січня 2025 року.
При цьому, як вважає колегія суддів, роботу із своєчасного виконання запиту на отримання необхідних документів, з урахуванням часу поштового обігу між Києвом і Одесою, адвокат переклав на суд.
З огляду на викладене, є підстави вважати, що подані разом з позовом документи не містять належного обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду, об'єктивних, непереборних обставин, які б унеможливлювали своєчасне звернення з адміністративним позовом. У зв'язку з цим підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду не вбачається.
У сукупності наведені обставини свідчать не про наявність об'єктивних перешкод, що унеможливлювали подання позову, а про недбале ставлення позивача до реалізації свого права на судовий захист, що не може бути виправдане шляхом поновлення строку на звернення до суду.
Враховуючи, що позов подано після закінчення встановленого законом строку, а підстави, наведені позивачем у заяві про його поновлення, були обґрунтовано визнані судом першої інстанції неповажними, суд першої інстанції правильно застосував частину другу статті 123 КАС України, яка передбачає повернення позовної заяви у разі, якщо підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду є неповажними.
Крім того, апелянтом у межах апеляційного провадження не подано жодних нових доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції. Доводи апеляційної скарги фактично повторюють ті обставини, які вже були предметом розгляду суду першої інстанції та отримали належну правову оцінку.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції всебічно і повно з'ясував обставини справи, надав їм належну правову оцінку, його ухвала відповідає нормам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Керуючись статтями 308, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Дробінової Інги Валеріївни, подану в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення, а ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 19 листопада 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту ухвалення і не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.
Судді: Кобаль М.І.
Штульман І.В.