Справа № 366/2602/25 Головуючий у 1-й інстанції: Ткаченко Ю.В.
Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.
26 травня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Черпака Ю.К.,
суддів Кобаля М.І., Штульман І.В.,
за участю секретаря судового засідання Будімірової Д.О.,
представника позивача адвоката Петронюка Р.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу адвоката Петронюка Романа Вікторовича, подану в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Іванківського районного суду Київської області від 03 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
13 серпня 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач/апелянт/ ОСОБА_1 ) звернувся до Іванківського районного суду Київської області з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення № 084805 від 07 липня 2025 року, винесеною начальником першої прикордонної застави (з місцем дислокації АДРЕСА_1 ) ІНФОРМАЦІЯ_2 (з місцем дислокації АДРЕСА_2 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 старшим лейтенантом ОСОБА_2 , про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 202 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), за якою на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу 2 040, 00 грн, та закриття провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що постанова про притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 202 КУпАП є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки винесена без належного з'ясування фактичних обставин справи, за відсутності достатніх та допустимих доказів вчинення адміністративного правопорушення, а також із істотним порушенням вимог процесуального закону. Матеріали адміністративної справи не містять жодних графічних матеріалів, схем чи інших доказів, які б конкретизували місце його перебування, тоді як у протоколі та оскаржуваній постанові місце події визначено абстрактно та неконкретизовано, що суперечить вимогам статті 256 КУпАП. Протокол про адміністративне правопорушення складено з істотними порушеннями вимог КУпАП, оскільки у ньому відсутні відомості про місце його складання, не зазначено свідків та їх адреси, не конкретизовано перелік доданих матеріалів, а другий примірник протоколу йому не вручався, що порушує приписи статей 254 та 256 КУпАП. Зі змісту протоколу вбачається його клопотання про перенесення розгляду справи на 21 липня 2025 року, однак, попри це, справу було розглянуто 07 липня 2025 року за його відсутності, чим порушено гарантоване статтею 268 КУпАП право особи на участь у розгляді справи та реалізацію права на захист. Наявні у справі рапорти працівників прикордонної служби не можуть вважатися належними та об'єктивними доказами, оскільки складені особами, які є представниками суб'єкта владних повноважень та зацікавленими у результатах розгляду справи. На підтвердження своєї позиції позивач посилався на практику Верховного Суду, відповідно до якої самі лише рапорти працівників правоохоронних органів не можуть бути безумовним доказом вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення. Зазначав, що навіть можливе визнання вини особою не звільняє суб'єкта владних повноважень від обов'язку доведення правомірності свого рішення належними та допустимими доказами. Посилався на положення статей 245, 251, 252, 278 та 280 КУпАП, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також статей 55 та 129 Конституції України, наголошуючи, що під час розгляду справи посадовими особами відповідача не було забезпечено всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин справи, не дотримано принципів змагальності та права на захист, а сама постанова прийнята без належного доказового обґрунтування. У зв'язку із цим позивач вважав, що відповідачем не доведено факту вчинення ним адміністративного правопорушення, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі про адміністративне правопорушення. Щодо строку звернення до суду позивач зазначав, що копію оскаржуваної постанови фактично отримав лише 07 серпня 2025 року у відповідь на адвокатський запит, а тому просив поновити пропущений строк на її оскарження, посилаючись на поважність причин його пропуску.
Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 03 жовтня 2025 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувана постанова про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 202 КУпАП прийнята уповноваженою посадовою особою у межах наданих повноважень, на підставі та у спосіб, визначені чинним законодавством, а матеріалами справи підтверджується наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення. Суд зазначив, що позивача 06 липня 2025 року було виявлено у контрольованому прикордонному районі під час виходу човном «Crestliner» на воду річки Дніпро поза встановленим пунктом базування та без відповідного інформування підрозділу Державної прикордонної служби України, чим порушено вимоги пункту 33 Положення про прикордонний режим, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1147 від 27 липня 1998 року. Протокол про адміністративне правопорушення серії ЧЦП №043013 від 06 липня 2025 року складений належним чином та містить відомості про обставини вчинення правопорушення, а викладені у ньому фактичні дані позивач належними та допустимими доказами не спростував. При цьому, у письмових поясненнях, наданих під час складання протоколу, а також у позовній заяві позивач фактично не заперечував сам факт виходу на воду поза встановленим пунктом базування, а посилався переважно на процедурні порушення під час розгляду справи про адміністративне правопорушення. Відхиляючи доводи позивача щодо порушення його процесуальних прав, суд зазначив, що копію протоколу про адміністративне правопорушення позивач отримав особисто, про що свідчить його підпис у протоколі, а також був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи. Суд установив, що у протоколі містяться відомості про роз'яснення позивачу прав, передбачених статтею 268 КУпАП, а також відсутність його клопотань про залучення захисника чи перекладача. З огляду на це суд дійшов висновку про відсутність порушень права позивача на захист та зазначив, що розгляд справи за його відсутності відповідав вимогам частини першої статті 268 КУпАП, оскільки стаття 202 КУпАП не відноситься до категорії справ, у яких присутність особи є обов'язковою. Відповідно до статті 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких встановлюється наявність правопорушення та винність особи, а наявні у справі матеріали у своїй сукупності підтверджують факт порушення позивачем правил прикордонного режиму. Водночас будь-яких належних доказів, які б спростовували викладені у протоколі обставини або свідчили про неправомірність дій посадових осіб прикордонної служби, позивачем суду надано не було. За результатами оцінки доказів у їх сукупності суд першої інстанції дійшов висновку, що постанова № 084805 від 07 липня 2025 року відповідає вимогам статті 283 КУпАП, є законною та обґрунтованою, а наведені позивачем доводи не свідчать про істотні порушення процедури притягнення до адміністративної відповідальності та спрямовані виключно на уникнення відповідальності за вчинене правопорушення. У зв'язку з цим суд відмовив у задоволенні позову в повному обсязі.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Петронюк Р.В., посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Зазначив, що суд першої інстанції дійшов передчасних та необґрунтованих висновків, неповно з'ясував обставини справи, не надав належної оцінки доводам позивача щодо істотних порушень процедури притягнення до адміністративної відповідальності та фактично переклав обов'язок доказування правомірності оскаржуваної постанови із суб'єкта владних повноважень на позивача, чим порушив вимоги частини другої статті 77 КАС України. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення, а наявні у справі матеріали не містять графічних схем, планів чи інших даних, які б конкретизували місце виявлення позивача та обставини події. Протокол про адміністративне правопорушення складено з істотними порушеннями вимог статті 256 КУпАП, оскільки у ньому не зазначено місце складання протоколу, дані свідків, їх адреси, а також перелік матеріалів, що додаються до протоколу. На думку апелянта, такі недоліки унеможливлюють встановлення фактичних обставин справи та свідчать про неналежність протоколу як доказу. Позивачу фактично не було вручено другий примірник протоколу про адміністративне правопорушення та копію постанови, а отримані вони були лише у відповідь на адвокатський запит. У зв'язку з цим апелянт стверджує про порушення вимог статей 254 та 285 КУпАП, а також права позивача на захист, гарантованого статтею 268 КУпАП та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Крім того, у графі пояснень протоколу позивачем було заявлено клопотання про перенесення розгляду справи на 21 липня 2025 року, однак прикордонним органом справу розглянуто вже 07 липня 2025 року за відсутності позивача, попри наявність такого клопотання. Це свідчить про пряме порушення вимог статті 268 КУпАП та позбавлення особи можливості реалізувати свої процесуальні права, зокрема надати пояснення, заявити клопотання та скористатися правовою допомогою. Рапорти працівників прикордонної служби не можуть вважатися об'єктивними та достатніми доказами у справі, оскільки складені посадовими особами суб'єкта владних повноважень, які є зацікавленими у підтвердженні правомірності власних дій. На підтвердження цієї позиції представник позивача посилається на практику Верховного Суду, зокрема постанови від 28 травня 2020 року у справі № 524/4668/17 та від 15 квітня 2020 року у справі № 489/4827/16-а, а також зазначає, що навіть формальне визнання вини особою не звільняє суб'єкта владних повноважень від обов'язку доведення правомірності прийнятого рішення належними доказами. Щодо неправильного застосування норм матеріального права апелянт зазначає, що суд першої інстанції помилково погодився із висновком відповідача про порушення позивачем пункту 33 Положення про прикордонний режим, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1147 від 27 липня 1998 року. Аналіз зазначеної норми свідчить, що обов'язок завчасного інформування підрозділів Державної прикордонної служби про вихід суден у плавання покладено саме на адміністрацію об'єкта базування, а не на судноводія чи особу, яка користується плавзасобом. При цьому матеріали справи не містять доказів того, чи було адміністрації об'єкта базування відомо про вихід човна позивача та чи здійснювалося відповідне інформування прикордонного підрозділу. Відповідачем не досліджено журнал випуску суден та інші документи, які могли б підтвердити або спростувати обставини, покладені в основу постанови, а сама постанова не містить посилань на належні докази, що підтверджують вину позивача. Відповідач не виконав вимог статті 280 КУпАП щодо повного, всебічного та об'єктивного з'ясування всіх обставин справи. Факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення не доведений належними та допустимими доказами, усі сумніви щодо доведеності вини підлягають тлумаченню на користь особи відповідно до статті 62 Конституції України, а тому постанова про накладення адміністративного стягнення та рішення суду першої інстанції підлягають скасуванню.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Відповідач, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.
Згідно з частиною другою статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що особиста участь відповідача в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за його відсутності.
Згідно з частинами першою і другою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та їх правову оцінку, правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що 06 липня 2025 року інспектором прикордонної служби вищої категорії начальником відділення малих прикордонних катерів НОМЕР_1 прикордонної застави головним сержантом ОСОБА_3 складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЧЦП № 043013 від 06 липня 2025 року відносно ОСОБА_1 .
Із зазначеного протоколу вбачається, що 06 липня 2025 року о 08 год. 10 хв. на південно східній околиці півострова Домантове (контрольований прикордонний район) прикордонним нарядом «Прикордонний патруль» виявлено громадянина України ОСОБА_1 , що здійснив вихід човном «Crestliner» на воду р. Дніпро поза встановленим пунктом базування та без відповідного інформування підрозділу Держприкордонслужби України. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги пункту 33 Положення про прикордонний режим, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1147 від 27 липня 1998 року, тобто вчинив правопорушення, за яке передбачено відповідальність за частиною першою статті 202 КУпАП.
На підставі зазначеного протоколу, 07 липня 2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 (з місцем дислокації АДРЕСА_1 ) ІНФОРМАЦІЯ_2 (з місцем дислокації АДРЕСА_2 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 старшим лейтенантом ОСОБА_2 винесено постанову № 084805 від 07 липня 2025 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 202 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 2 040 грн (дві тисячі сорок гривень).
Не погоджуючись з прийнятою постановою, позивач звернувся до суду.
Колегія суддів, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, враховує наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Приписами статті 251 КУпАП визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що позивачу поставлено у вину порушення правил прикордонного режиму, яке полягало у здійсненні виходу маломірного плавзасобу у внутрішні води в межах контрольованого прикордонного району без завчасного повідомлення відповідного підрозділу Державної прикордонної служби України.
Відповідно до частини першої статті 202 КУпАП порушення прикордонного режиму, режиму в пунктах пропуску через державний кордон України або режимних правил у контрольних пунктах в'їзду - виїзду - тягне за собою накладення штрафу на громадян від семи до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на посадових осіб - від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Статтею 2 Закону України «Про державний кордон України» від 04 листопада 1991 року № 1777-XII (далі - Закон № 1777-XII) визначено, що захист державного кордону України є невід'ємною частиною загальнодержавної системи забезпечення національної безпеки і полягає у скоординованій діяльності військових формувань та правоохоронних органів держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Ця діяльність провадиться в межах наданих їм повноважень шляхом вжиття комплексу політичних, організаційно-правових, дипломатичних, економічних, військових, прикордонних, імміграційних, розвідувальних, контррозвідувальних, оперативно-розшукових, природоохоронних, санітарно-карантинних, екологічних, технічних та інших заходів.
Координація діяльності із захисту державного кордону України утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів здійснюється:
- у мирний час, а також поза ділянками державного кордону України, на яких відповідно до цього Закону здійснюється прикриття державного кордону України, - Державною прикордонною службою України;
- у межах ділянок державного кордону України в районах ведення воєнних (бойових) дій, визначених Головнокомандувачем Збройних Сил України, - відповідним військовим командуванням;
- у межах ділянок державного кордону України, на яких відповідно до цього Закону здійснюється прикриття державного кордону України, - органом військового управління Збройних Сил України.
Відповідно до статті 8 Закону № 1777-XII режим державного кордону України - порядок перетинання державного кордону України, плавання і перебування українських та іноземних невійськових суден і військових кораблів у територіальному морі та внутрішніх водах України, заходження іноземних невійськових суден і військових кораблів у внутрішні води і порти України та перебування в них, утримання державного кордону України, провадження різних робіт, промислової та іншої діяльності на державному кордоні України - визначається цим Законом, іншими актами законодавства України і міжнародними договорами України.
За змістом статті 23 Закону № 1777-XII у прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районі в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, встановлюється прикордонний режим, який регламентує відповідно до цього Закону та інших актів законодавства України правила в'їзду, перебування, проживання, пересування громадян України та інших осіб, провадження робіт, використання повітряних суден, обліку та тримання на пристанях, причалах, базах для стоянки малих і спортивних суден і в пунктах базування самохідних та несамохідних суден, їх плавання та пересування у внутрішніх водах України.
Система режимних заходів у прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районі, які регламентують відповідно до законодавства правила в'їзду, перебування, проживання, пересування громадян України та інших осіб, провадження робіт, використання повітряних суден, ведення обліку та тримання на пристанях, причалах, базах для стоянки малих (яхт-клуб, марина, місце базування суден флоту рибної промисловості) і спортивних суден, у пунктах базування (далі - об'єкти базування) малих, спортивних суден, інших плавучих засобів, призначених для занять спортом або відпочинку (водний мотоцикл тощо) (далі - малі, спортивні судна, інші плавзасоби), їх випуску, плавання і пересування в територіальному морі та внутрішніх водах України визначаються Положенням про прикордонний режим, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1998 року № 1147 (далі - Положення № 1147) .
Статтею 22 Закону № 1777-XII визначено, що контрольовані прикордонні райони встановлюються, як правило, в межах території району, міста, селища, сільради, прилеглої до державного кордону України або до узбережжя моря, що охороняється органами Державної прикордонної служби України. До контрольованого прикордонного району включаються також територіальне море України, внутрішні води України і частина вод прикордонних річок, озер та інших водойм України і розташовані в цих водах острови.
Також, згідно з підпунктом 2 пункту 2 Положення № 1147 контрольований прикордонний район - це ділянка місцевості, яка визначена, як правило, у межах території району, міста, селища та села, прилеглої до державного кордону або до узбережжя моря, що охороняється органами Державної прикордонної служби, а також у межах територіального моря, внутрішніх вод, частини вод прикордонних річок, озер та інших водойм і розташованих у цих водах островів.
Відповідно до пункту 7 Положення № 1147 громадяни України, іноземці та особи без громадянства в'їжджають, перебувають, проживають, проваджують роботи і пропускаються у прикордонну смугу з дозволу відповідного органу Державної прикордонної служби, який безпосередньо виконує завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону у визначеній зоні відповідальності, за наявності документів, що посвідчують їх особу. У період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом воєнного стану громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років також зобов'язані мати при собі військово-обліковий документ (у паперовій або електронній формі).
Особи, зазначені у пунктах 7 та 8 цього Положення, на вимогу уповноважених осіб Державної прикордонної служби та органів Національної поліції, а також членів громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону зобов'язані пред'являти відповідні документи, передбачені цими пунктами (пункт 10 Положення про прикордонний режим).
Перелік міст і районів, у межах території яких можуть бути встановлені контрольовані прикордонні райони, визначався як додаток до Положення № 1147, однак на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 890 від 04 серпня 2021 року «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України з питань прикордонного режиму» перелік міст і районів, у межах території яких можуть бути встановлені контрольовані прикордонні райони, затверджений цією постановою, було виключено та одночасно як Додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 03 серпня 1998 року № 1199 «Про контрольовані прикордонні райони» викладено в новій редакції Перелік міст і районів, на території яких установлюються контрольовані прикордонні райони, до якого включено Вишгородський район Київської області.
Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що місцем вчинення адміністративного правопорушення визначено південно-східну околицю півострова Домантове, яка розташована в межах контрольованого прикордонного району, у зв'язку з чим на спірні правовідносини поширюється дія вимог прикордонного режиму, встановленого законодавством України.
Згідно з пунктом 33 Положення № 1147 випуск малих, спортивних суден, інших плавзасобів у територіальне море, внутрішні води України здійснюється адміністраціями об'єктів базування після належного оформлення відповідно до правил безпечної експлуатації баз для стоянки малих суден або правил безпечної експлуатації баз для стоянки спортивних суден, погоджених органами охорони державного кордону, у зоні відповідальності яких вони розташовані.
Експлуатація об'єктів базування всіх форм власності та випуск з них малих, спортивних суден, інших плавзасобів без наявності адміністрацій об'єктів базування забороняється.
Малі, спортивні судна, інші плавзасоби можуть виходити (крім засобів розваг на воді, які виходять на відстань до 2 морських миль) у територіальне море та внутрішні води України відповідно до місцевих правил плавання для малих, спортивних суден і водних мотоциклів та використання засобів для розваг на воді за умови завчасного (не пізніше ніж за одну годину до виходу) інформування адміністраціями об'єктів базування, які ними обліковуються, відповідних підрозділів Державної прикордонної служби, у зоні відповідальності яких вони розташовані.
Позивач не заперечував факт здійснення 06 липня 2025 року виходу човном «Crestliner» на воду річки Дніпро в межах контрольованого прикордонного району. Водночас належних та допустимих доказів на підтвердження того, що такий вихід було здійснено з дотриманням вимог пункту 33 Положення про прикордонний режим, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1147 від 27 липня 1998 року, позивачем суду не надано.
Доводи апеляційної скарги про відсутність належних доказів вчинення адміністративного правопорушення не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи. Сам по собі факт відсутності у матеріалах справи схем, графічних матеріалів чи фотофіксації місця події не свідчить про недоведеність події адміністративного правопорушення, оскільки відповідно до статті 251 КУпАП доказами у справі можуть бути будь-які фактичні дані, у тому числі протокол про адміністративне правопорушення, пояснення особи та інші документи. При цьому чинне законодавство не містить імперативної вимоги щодо обов'язкового складення графічних схем або здійснення фото- чи відеофіксації при документуванні правопорушення, передбаченого статтею 202 КУпАП.
В протоколі про адміністративне правопорушення та постанові від 06 липня 2025 року зазначена локація вчинення діяння - південно-східна околиця півострова Домантове, що ОСОБА_1 не заперечував.
Посилання апелянта на недоліки протоколу про адміністративне правопорушення колегія суддів також оцінює критично, оскільки наведені у скарзі обставини не свідчать про істотні порушення процедури притягнення до адміністративної відповідальності та не спростовують встановленого факту порушення прикордонного режиму. Вирішальним у даному випадку є не формальне дотримання кожного реквізиту документа, а наявність можливості встановити зміст події адміністративного правопорушення, особу правопорушника, час, місце та характер вчинених дій, що у даній справі підтверджується наявними матеріалами адміністративного провадження.
Також безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що обов'язок щодо завчасного інформування підрозділів Державної прикордонної служби України покладається виключно на адміністрацію об'єкта базування, а не на особу, яка здійснює вихід плавзасобу на воду. Системний аналіз положень пункту 33 Положення № 1147 свідчить, що вимоги прикордонного режиму спрямовані на забезпечення контролю за перебуванням та пересуванням маломірних суден у межах контрольованого прикордонного району, а тому особа, яка безпосередньо здійснює вихід плавзасобу у внутрішні води, не може бути звільнена від обов'язку дотримання встановлених правил лише з посиланням на діяльність або бездіяльність адміністрації об'єкта базування.
Крім того, апелянтом не надано жодного належного та допустимого доказу того, що вихід човна «Crestliner» 06 липня 2025 року було здійснено через належний об'єкт базування, адміністрацією якого виконано передбачений пунктом 33 Положення № 1147 обов'язок щодо завчасного інформування відповідного підрозділу Державної прикордонної служби України. Відтак наведені у скарзі твердження фактично ґрунтуються виключно на припущеннях та спрямовані на уникнення адміністративної відповідальності.
Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги щодо порушення права позивача на захист. Як вбачається з матеріалів справи, позивач був обізнаний про складення відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення, дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується його підписом у відповідному протоколі. При цьому доказів того, що позивач був позбавлений можливості надати пояснення, заявити клопотання, скористатися правовою допомогою або іншим чином реалізувати права, передбачені статтею 268 КУпАП, матеріали справи не містять.
Посилання апелянта на те, що розгляд справи відбувся за наявності клопотання про його відкладення, також не спростовують правомірності оскаржуваної постанови, оскільки наявність відповідного прохання не свідчить про безумовний обов'язок посадової особи відкласти розгляд справи. Справа була призначена до розгляду у межах строків, установлених статтею 277 КУпАП, а клопотання ОСОБА_1 про її перенесення на 21 липня 2025 року, тобто на 15 днів, нічим не обґрунтоване.
Водночас справа за статтею 202 КУпАП не відноситься до тієї категорії, в яких присутність особи, що притягається до адміністративної відповідальності, є обов'язковою.
Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про недопустимість рапортів працівників прикордонної служби як доказів у справі. Та обставина, що відповідні документи складені посадовими особами органу охорони державного кордону у межах виконання службових повноважень, не свідчить про їх неприйнятність як доказів, зважаючи на місце події - водний об'єкт у прикордонному районі та час скоєння - в особливий період. Натомість зазначені документи підлягають оцінці у сукупності з іншими матеріалами справи відповідно до вимог статті 90 КАС України та статті 252 КУпАП.
Оскільки суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, то колегія суддів згідно із статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги залишає її без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись статтями 229, 272, 286, 308, 315, 316, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Петронюка Романа Вікторовича, подану в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення, а рішення Іванківського районного суду Київської області від 03 жовтня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.
Судді: Кобаль М.І.
Штульман І.В.