33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"24" січня 2011 р. Справа № 20/201
Суддя Василишин А.Р. розглянувши матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Альфа-Алекс”
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Клесівський кар'єр нерудних копалин “Технобуд”
про стягнення в сумі 16 602 грн. 41 коп..
В засіданні приймали участь:
Від позивача: Грищенко Д.С. (дов. № 1-юр від 01.10.10р.).
Від відповідача: Хаврошин М.С. (дов. № 365 від 10.12.10р.).
Товариство з обмеженою відповідальністю “Альфа-Алекс” (надалі -Позивач) звернулося, в господарський суд Рівненської області, з позовною заявою, в якій просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Клесівський кар'єр нерудних копалин “Технобуд” (надалі -Відповідач) на свою користь заборгованість по договору поставки № 66/03-К/10 від 2 березня 2010 року (а.с. 9-10) в сумі 15 048 (п'ятнадцять тисяч сорок вісім) грн. 03 коп., пеню в розмірі 716 (сімсот шістнадцять) грн. 66 коп., інфляційні в розмірі 700 (сімсот) грн. 56 коп. та річні в розмірі 137 (сто тридцять сім) грн. 16 коп.. Позивач також просить стягнути з Відповідача судові витрати в тому числі 3 000 (три тисячі) грн. 00 коп. витрат на оплату послуг адвоката.
13 грудня 2010 року Позивач, через канцелярію господарського суду Рівненської області, подав заяву № 160 від 10 грудня 2010 року (а.с. 25-27), в якій Позивач змінює підставу позову з договірних відносин на позадоговірні відносини та просить стягнути з Відповідача на свою користь заборгованість в сумі 15 048 (п'ятнадцять тисяч сорок вісім) грн. 03 коп., інфляційні в розмірі 45 (сорок п'ять) грн. 14 коп. та річні в розмірі 47 (сорок сім) грн. 00 коп.. Позивач також просить стягнути з Відповідача судові витрати в тому числі 3 000 (три тисячі) грн. 00 коп. витрат на оплату послуг адвоката.
14 грудня 2010 року Відповідач, через канцелярію господарського суду Рівненської області, подав зустрічний позов № 1031 від 10 грудня 2010 року (копія а.с. 45-46), в якому просить зобов'язати Позивача надати Відповідачу сертифікати якості та технічну документацію (паспорти) на продукцію, поставлену згідно видаткових накладних № РН0000196 від 6 липня 2010 року та № РН 0000203 від 20 липня 2010 року; зобов'язати Позивача здійснити ремонт або при необхідності заміну турбокомпресорів № 0982 та № 0994 у строки, передбачені договором поставки № 66/03-К/10 від 2 березня 2010 року; стягнути з Позивача суму завданих збитків в розмірі 20 328 (двадцять тисяч триста двадцять вісім) грн. 04 коп. завдані Відповідачу внаслідок поставки продукції неналежної якості; стягнути з Позивача на користь Відповідача суму штрафу за поставку неякісної продукції в розмірі 250 (двісті п'ятдесят) грн. 10 коп. та суму судових витрат.
Ухвалою суду від 14 грудня 2010 року (а.с. 48-49), в зв'язку з неповною сплатою Відповідачем державного мита за виставленими позовними вимогами, вказану зустрічну позовному заяву та додані до неї документи повернуто Відповідачу без розгляду.
14 грудня 2010 року Відповідач надіслав на адресу господарського суду Рівненської області відзив на позов (надалі -Відзив; а.с. 51-53), в якому, з підстав наведених в останньому, заперечує проти позовних вимог в повному обсязі.
11 січня 2011 року Позивач надіслав на адресу господарського суду Рівненської області заперечення щодо Відзиву Відповідача на позов № 20/201-7 від 5 січня 2011 року (а.с. 83-85), в яких заперечує проти доводів Відповідача висвітлених у Відзиві, а позовні вимоги, визначенні у заяві № 160 від 10 грудня 2010 року (а.с. 25-27), підтримує в повному обсязі.
24 січня 2011 року, перед початком судового засідання, Відповідач, через канцелярію господарського суду Рівненської області, подав доповнення до Відзиву від 20 січня 2011 року (а.с. 109-112), в яких, з підстав наведених в останніх, заперечує проти позовних вимог в повному обсязі.
В судовому засіданні від 24 січня 2011 року представник Позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, а представник Відповідача заперечив проти позовних вимог в повному обсязі.
Заслухавши пояснення представників Позивача та Відповідача, оцінивши наявні в матеріалах справи та досліджені в судовому засіданні докази, суд прийшов до висновку, що позов обґрунтований та підлягає до задоволення. При цьому суд виходив з наступного.
Судом встановлено, що Позивачем Відповідачу було відпущено продукцію на загальну суму 15 048 (п'ятнадцять тисяч сорок вісім) грн. 03 коп., що підтверджується накладними та рахунками-фактурами:
- рахунок-фактура № СФ-0000231 від 20 липня 2010 року (а.с. 11) та видаткова накладна № РН-0000203 від 20 липня 2010 року (а.с. 12) -14 548 (чотирнадцять тисяч п'ятсот сорок вісім) грн. 01 коп.;
- рахунок-фактура № СФ-0000235 від 23 липня 2010 року (а.с. 13) та видаткова накладна № РН-0000206 від 23 липня 2010 року (а.с. 14) -500 (п'ятсот) грн. 02 коп..
Слід також зазначити, що операції щодо відпуску продукції згідно вказаних видаткових накладних в сумі 15 048 (п'ятнадцять тисяч сорок вісім) грн. 03 коп. підтверджується підписами сторін скріпленими їхніми печатками.
Позивачем направлялася Відповідачу вимога № 6 від 22 жовтня 2010 року (а.с. 15, доказ отримання Відповідачем вимоги а.с. 16) з проханням Відповідача здійснити оплату за відпущену продукцію в сумі 15 048 (п'ятнадцять тисяч сорок вісім) грн. 03 коп.. Вказана вимога залишена Відповідачем без задоволення та відповіді.
Частиною 1 статті 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
У відповідності до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Доказів сплати заборгованості Відповідач суду не подав.
Суд критично оцінює доводи Відповідача висвітлені у Відзиві (а.с. 51-53) та у доповненнях до Відзиву (а.с. 109-112) та не бере їх до уваги як безпідставні та необґрунтовані.
Так, зокрема, Відповідач стверджує, що Позивачем було порушено умови договору поставки № 66/03-К/10 від 2 березня 2010 року, у зв'язку з чим Відповідач був змушений зупинити виконання зустрічного зобов'язання по оплаті товару за вказаним договором.
Суд наголошує на тому, що 13 грудня 2010 року Позивач, через канцелярію господарського суду Рівненської області, подав заяву № 160 від 10 грудня 2010 року (а.с. 25-27), в якій Позивач змінює підставу позову з договірних відносин на позадоговірні, а отже відносини Позивача та Відповідача, які виникають в зв'язку з виконанням ними умов договору поставки № 66/03-К/10 від 2 березня 2010 року не стосуються предмету спору по даній справі.
Це ж підтверджується і самими рахунками-фактурами та видатковими накладними (а.с. 11-14), оскільки в них відсутні будь-які посилання на договір.
Щодо доводів Відповідача стосовно порушення Позивачем своїх зобов'язань в частині надання сертифікатів якості та технічної документації (паспортів) на товар, поставки продукції належної якості.
Як зазначалося вище, Позивачем Відповідачу був відпущений товар за номенклатурою і ціною, вказаною у рахунках-фактурах № СФ-0000231, № СФ-0000235 та видаткових накладних № РН-0000203, № РН-0000206 на загальну суму 15 048 (п'ятнадцять тисяч сорок вісім) грн. 03 коп..
Відповідач стверджує, що при здійсненні поставки вищевказаного товару Позивач порушив взяті на себе зобов'язання, не надав йому як покупцю сертифікати якості та технічну документацію на товар, поставив неякісну продукцію.
Згідно з частини 1 статті 666 Цивільного кодексу України, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання.
Частина 2 статті 666 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.
Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні жодні докази, які б свідчили, що при отриманні товару за вказаними накладними Відповідачем виставлялись претензії щодо неналежного виконання Позивачем своїх зобов'язань з відпуску товару.
Водночас, з матеріалів справи вбачається, що Відповідач до моменту звернення Позивача з позовом до суду не порушував питання щодо недостатності отриманих ним товаросупровідних документів і надання йому додаткових документів.
Відносно якості відпущеного товару суд зауважує, що подані Відповідачем акти приймання продукції за якістю складені в односторонньому порядку, без виклику представника постачальника (Позивача), в порушення встановленого порядку приймання продукції виробничо-технічного характеру за якістю.
Згідно статті 688 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не встановлений, - в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару. У разі невиконання покупцем цього обов'язку продавець має право частково або в повному обсязі відмовитися від задоволення відповідних вимог покупця.
Статтею 678 ЦК України передбачено, що покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право вимагати від продавця пропорційного зменшення ціни, безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк, відшкодування витрат на усунення недоліків товару, а у випадку істотного порушення вимог щодо якості товару - відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми, вимагати заміни товару.
Частиною 1 статті 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Частиною третьою ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати и обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання і випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Отже, вищенаведеними нормами чинного законодавства обов'язок Відповідача оплатити вартість відпущеного йому товару безпосередньо не ставиться в залежність від передання Позивачем йому товаросупровідних документів на товар чи від відпуску товару належної якості. Якщо Відповідач зважає, що Позивачем йому не передані певні товаросупровідні документи, він має захищати свої права у спосіб, передбачений статтею 666 Цивільного кодексу України, а не шляхом призупинення виконання своїх зобов'язань з оплати отриманого ним товару. Те ж саме стосується і питання щодо якості відпущеного товару, якщо воно є у Відповідача, то має вирішуватися відповідно до статті 678 Цивільного кодексу України.
Таким чином, наведені Відповідачем в обґрунтування свої заперечень на позов доводи щодо правовірності призупинення виконання ним зобов'язань з оплати товару до остаточного вирішення питання відносно товаросупровідних документів на товар і його якості є безпідставними.
Щодо тверджень Відповідача про правомірність призупинення виконання ним свого обов'язку щодо оплати поставленої Позивачем продукції на підставі частини 3 статті 538 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. У разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.
Наведена Відповідачем у відзиві на позов норма частини третьої статті 538 Цивільного кодексу України, яка дозволяє боржнику призупинити виконання свого обов'язку до виконання кредитором свого обов'язку, за своїм змістом стосується лише зустрічних зобов'язань сторін, тобто таких зобов'язань, які сторонами у договорі визначені як взаємопов'язані і взаємообумовлені.
Оскільки позов до Відповідача Позивачем заявлено на підставі усного договору, умовами якого умови і строки оплати товару взагалі не були визначені, то зобов'язання сторін щодо оплати товару і його відпуску, включаючи надання товаросупровідних документів, не можуть вважатися зустрічними, а посилання Відповідача на частину 3 статті 538 Цивільного кодексу України -не можуть вважатися обґрунтованим.
Зобов'язання Відповідача щодо оплати товару обумовлені не фактом його відпуску Позивачем, а обставиною направлення Позивачем Відповідачу вимоги в порядку частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України та її отримання Відповідачем.
Щодо твердження Відповідача стосовно того, що відносини які склалися між Позивачем та Відповідачем мають регулюватися нормами щодо договорів поставки, а договір має бути укладеним в письмовій формі.
Суд наголошує на тому, що відносини Позивача та Відповідача, які виникають в зв'язку з виконанням ними умов договору поставки № 66/03-К/10 від 2 березня 2010 року не стосуються предмету спору по даній справі, а відносини стосовно відпущеної Позивачем Відповідачу продукції на підставі накладних регулюються положеннями про договір купівлі продажу, а не про -договір поставки.
Відповідно до частини статті 208 Цивільного кодексу України, у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.
У відповідності до частини 1 статті 206 Цивільного кодексу України, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно частини 1 статті 218 Цивільного кодексу України, недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.
Слід також зазначити, що статтею 657 Цивільного кодексу України, визначено випадки укладення договорів-купівлі продажу в письмовій формі, а саме: договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Отже, нормами чинного законодавства не визначено обов'язок щодо укладення договору купівлі-продажу продукції виробничо-технічного призначення в письмовій формі.
Щодо доводів Відповідача стосовно того, що Позивачем не доведено факт існування домовленості між сторонами на відпуск продукції та згоди Відповідача на отримання вказаної продукції.
Судом встановлено, що Позивачем здійснено відпуск Відповідачу продукції згідно видаткової накладної № РН-0000203 від 20 липня 2010 року (а.с. 12) на суму 14 548 (чотирнадцять тисяч п'ятсот сорок вісім) грн. 01 коп., та видаткової накладної № РН-0000206 від 23 липня 2010 року (а.с. 14) на суму 500 (п'ятсот) грн. 02 коп..
Суд зауважує та наголошує на тому, що вказані видаткові накладі підписанні представниками Позивача та Відповідача і скріплені їхніми печатками. Вказаний факт свідчить про згоду Позивача на відпуск продукції, а Відповідача на отримання вказаної продукції та її оплату згідно рахунків-фактур зазначених у видаткових накладних.
Щодо тверджень Відповідача стосовно невідповідності видаткових накладних вимогам чинного законодавства, зокрема Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”.
Відповідно до частини 8 статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.
Статтею 15 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, визначено, що контроль за додержанням законодавства про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні здійснюється відповідними органами в межах їх повноважень, передбачених законами.
Суд зауважує, що нормами Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” передбачено відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних, однак не передбачено будь-яку залежність дійсності чи законності проведених операцій від правильності складання первинних бухгалтерських документів.
Щодо тверджень Відповідача що, акт звірки не є доказом наявності заборгованості.
Відповідно до постанови Вищого господарського суду України № 21/308 від 22 липня 2003 року “Використання актів звірки у судовій практиці”, акт звірки бухгалтерів є тільки документом, по якому бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операції, а наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін підтверджується первинними документами - договором, накладними, рахунками тощо.
Суд наголошує на тому, що як зазначено у постанові Вищого господарського суду України № 21/308 від 22 липня 2003 року “Використання актів звірки у судовій практиці”, акт звірки взаєморозрахунків (підписаний сторонами та скріпленим їхніми печатками) (а.с. 17) підтверджує проведення операцій по відпуску продукції на загальну суму 15 048 (п'ятнадцять тисяч сорок вісім) грн. 03 коп., а видаткові накладні (підписані сторонами та скріплені їхніми печатками) (а.с. 12, 13) та рахунки-фактури (а.с. 11, 14) підтверджують наявність зобов'язань Відповідача перед Позивачем за відпущену продукцію на загальну суму 15 048 (п'ятнадцять тисяч сорок вісім) грн. 03 коп.
Крім того, суд зауважує, що під час розгляду даної справи, при дослідженні та оцінці доказів, суд не брав до уваги вказаний акт звірки взаєморозрахунків як доказ, який підтверджує заборгованість Відповідача перед Позивачем.
Враховуючи вищевказане, на основі статтей 509, 526, 527, 530 Цивільного кодексу України, статтей 193, 198 Господарського Кодексу України, позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача заборгованості в сумі 15 048 (п'ятнадцять тисяч сорок вісім) грн. 03 коп. ґрунтуються на законі та підлягають до задоволення.
У відповідності до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачем Відповідачу нараховано інфляційні в розмірі 45 (сорок п'ять) грн. 14 коп. та річні в розмірі 47 (сорок сім) грн. 00 коп. (розрахунок а.с. 28).
Суд погоджується з вірністю проведеного Позивачем розрахунку інфляційних та річних.
Відповідно 625 Цивільного кодексу України підлягають задоволенню вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 45 (сорок п'ять) грн. 14 коп. інфляційних та 47 (сорок сім) грн. 00 коп. річних.
В позовній заяві Позивач просить стягнути з Відповідача на свою користь судові витрати в тому числі 3 000 (три тисячі) грн. 00 коп. витрат на оплату послуг адвоката.
У відповідності до статті 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивачем, на підтвердження надання адвокатських послуг та їх відповідної оплати, додано до позовної заяви договір про надання правової допомоги від 20 жовтня 2010 року (а.с. 18) укладений між Позивачем та адвокатом Грищенком Денисом Сергійовичем (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 1874 від 6 квітня 2005 року а.с. 19), платіжне доручення № 307 від 19 листопада 2010 року (а.с. 20) на 2 550 (дві тисячі п'ятсот п'ятдесят) грн. 00 коп. платіжне доручення № 308 від 19 листопада 2010 року (а.с. 21) на 450 (чотириста п'ятдесят) грн. 00 коп., в яких визначено призначення платежу: “оплата послух адвоката Грищенко Д.С. згідно договору від 20 жовтня 2010 року”.
Пунктом 10 роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/78 від 4 березня 1998 року “Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України” передбачено, що витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.
Враховуючи усе вищевказане, судові витрати (в тому числі 3000 (три тисячі) грн. 00 коп. послуг адвоката) відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторін пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Суд зауважує, що пунктом 2 ухвали господарського суду по даній справі від 11 січня 2011 року (а.с. 101) суд вимагав від сторін подати суду будь-які додаткові докази в підтвердження своїх доводів, окрім тих, що наявні в матеріалах справи.
В свою чергу, Відповідач, в порушення вимог суду, лише 24 січня 2011 року перед початком судового засідання, через канцелярію господарського суду Рівненської області, подав доповнення до Відзиву від 20 січня 2011 року (а.с. 109-112). Дане, в свою чергу, свідчить про недобросовісне користування Відповідачем своїми правами (Відповідач надав суду мало часу для дослідження своїх додаткових заперечень), та свідчить про ігнорування Відповідачем вимог суду, зазначених в ухвалі, щодо вчинення дій у строки визначені судом.
Згідно частини 5 статті 83 Господарського процесуального кодексу України: господарський суд, приймаючи рішення, має право стягувати в доход Державного бюджету України з винної сторони штраф у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на сторону.
На думку господарського суду Рівненської області, вищевказане (попередні три абзаци) свідчить про ухилення Відповідача від вчинення дій, покладених господарським судом на Відповідача (не надання витребуваних судом доказів в строк визначений судом). Відповідно до пункту 5 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарським судом на Позивача покладається штраф у розмірі 300 (триста) грн. 00 коп..
Керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задоволити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Клесівський кар'єр нерудних копалин “Технобуд”, 34550, Рівненська область, Сарненський район, смт. Клесів, вул. Промислова, 13, код 32404265 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Альфа-Алекс”, 49000, м. Дніпропетровськ, вул. каштанова, 1, код 33159875 - 15 048 (п'ятнадцять тисяч сорок вісім) грн. 03 коп. заборгованості, 45 (сорок п'ять) грн. 14 коп. інфляційних, 47 (сорок сім) грн. 00 коп. річних, 151 (сто п'ятдесят одна) грн. 40 коп. витрат по держмиту, 236 (двісті тридцять п'ять) грн. 94 коп. витрат по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу та 3 000 (три тисяч) грн. 00 коп. послуг адвоката.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Клесівський кар'єр нерудних копалин “Технобуд”, 34550, Рівненська область, Сарненський район, смт. Клесів, вул. Промислова, 13, код 32404265 в доход державного бюджету України штраф в розмірі 300 (триста) грн. 00 коп..
4. Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Повний текст рішення оформлено та підписано 28.01.2011р.
Суддя Василишин А.Р.