П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
26 травня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/2413/26
Перша інстанція: суддя Катаєва Е.В.,
повний текст судового рішення
складено 17.03.2026, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Голуб В.А.,
суддів - Осіпова Ю.В., Скрипченка В.О.,
розглянувши матеріали справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 березня 2026 року у справі № 420/2413/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Арцизького відділу Державної виконавчої служби у Болградському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа - Головне управління ДПС в Одеській області про визнання незаконною та скасування постанови,
До Одеського окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Арцизького відділу Державної виконавчої служби у Болградському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа - Головне управління ДПС в Одеській області, в якому позивач просив визнати незаконною та скасувати постанову Арцизького відділу Державної виконавчої служби у Болградському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 19.11.2025 про відкриття виконавчого провадження № 79637051 за заявою Головного управління ДПС в Одеській області про стягнення у примусовому порядку з ОСОБА_1 заборгованості з ЄСВ у сумі 37 788, 74 грн на підставі вимоги про сплату боргу (неустойки), виданій Головним управлінням ДПС в Одеській області 04.02.2021.
Рішенням від 17 березня 2026 року Одеський окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Арцизького відділу Державної виконавчої служби у Болградському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа - Головне управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування постанови від 19.11.2025 року про відкриття виконавчого провадження № 79637051.
Не погоджуючись із рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу. Апелянт зазначає, що оскаржувана постанова про відкриття виконавчого провадження є протиправною, оскільки державний виконавець прийняв її з порушенням строків, визначених частиною 1 статті 12 Закону України «Про виконавче провадження». Позивач наголошує, що для виконавчих документів, за якими стягувачем є державний орган, строк пред'явлення до виконання становить три місяці. Водночас спірна вимога податкового органу була складена ще 04.02.2021, а до Арцизького відділу Державної виконавчої служби у Болградському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) направлена податковим органом лише у 2025 році. Вказівку у вимозі на те, що вона набрала чинності 12.11.2025, апелянт вважає технічною опискою ДПС.
Крім того, ОСОБА_1 заперечує проти правомірності ухвал суду першої інстанції від 04.02.2026 та від 19.02.2026 про залишення його позовної заяви без руху. На переконання апелянта, ці ухвали постановлені з порушенням вимог Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), адже суд не має права вимагати подання уточненого позову, норми КАС України не наділяють його повноваженнями визначати відповідача та третю особу у справі.
Враховуючи вищевикладене, апелянт просить суд:
визнати незаконним та скасувати рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17.03.2026 року про відмову у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ;
скасувати ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 04.02.2026 та 19.02.2026;
ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 у адміністративній справі № 420/2413/26 - задовольнити у повному обсязі;
стягнути з Арцизького відділу Державної виконавчої служби у Болградському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений на подачу позовної заяви та апеляційної скарги у загальній сумі 3 331, 60 грн.;
постановити ухвалу про недопущення постановлення суддею першої інстанції ухвал, які не відповідають вимогам Закону.
Відповідач своїм правом на надання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до вимог статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів дійшла таких висновків.
Так, судом першої інстанції встановлено, що 19.11.2025 на адресу Арцизького відділу Державної виконавчої служби у Болградському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надійшла заява Головного управління ДПС в Одеській області від 17.11.2025 № 18649/5/15-32-13-06-05 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у сумі 37 788, 74 грн, згідно з вимогою про сплату боргу (недоїмки) № Ф-9474-52 У, виданої 04.02.2021, яка набрала законної сили 12.11.2025.
Постановою Арцизького відділу Державної виконавчої служби у Болградському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 19.11.2025 відкрите виконавче провадження (ВП № 79637051).
Позивач, не погодився з вказаною постанову відповідача, звернувся до суду з цим позовом, в якому просить визнати незаконною та скасувати постанову від 19.11.2025 про відкриття виконавчого провадження № 79637051.
Згідно з даними автоматизованої системи діловодства суду позивач також звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом про визнання незаконної та скасування Вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-9474-52 У, виданої 04.02.2021 року (справа № 420/2575/26). Ухвалою суду від 05.02.2026 року відкрито провадження у справі № 420/2575/26.
Відмовляючи у задоволенні позову місцевий суд вказав, що державний виконавець за наявності у вимозі відмітки про набрання нею чинності не наділений повноваженнями перевіряти обставини надсилання позивачеві вимоги про сплату боргу, її отримання позивачем та узгодження вказаної в ній суми. З огляду на те, що спірна вимога містила всі відомості, визначені частиною 1 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» та за відсутності підстав для повернення виконавчого документа, відповідач постановою від 19.11.2025 правомірно відкрив виконавче провадження.
Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Спірні правовідносини між сторонами склались з приводу відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання вимоги податкового органу про сплату боргу по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону України "Про виконавче провадження").
Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення (частина перша статті 26 Закону України "Про виконавче провадження).
Згідно з частиною п'ятою статті 26 Закону України "Про виконавче провадження виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
Отже, Законом України "Про виконавче провадження" встановлено обов'язок виконавця ефективно та своєчасно вживати усі заходи задля примусового виконання рішення, зокрема, здійснення відкриття виконавчого провадження, шляхом винесення відповідної постанови.
Судом першої інстанції встановлено, що 19.11.2025 податковий орган звернувся до виконавчої служби із заявою для примусового виконання вимоги, а 19.11.2025 виконавець, не встановивши підстав для повернення виконавчого документа стягувачу, відкрив виконавче провадження.
Отже, апеляційний суд вважає обґрунтованим висновок місцевого суду щодо правомірності відкриття виконавчого провадження.
На посилання апелянта на те, що постанова про відкриття виконавчого провадження є протиправною, оскільки державний виконавець прийняв її з порушенням строків, визначених частиною 1 статті 12 Закону України «Про виконавче провадження, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" примусовому виконанню підлягають, зокрема, рішення інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами (пункт 7 частини першої статті).
Абзац 5 частини четвертої статті 25 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" визначено, що вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Отже, вимога Головного управління ДПС в Одеській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-9474-52 У, виданої 04.02.2021, по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування щодо позивача про сплату боргу (недоїмки) в сумі 37 788, 74 грн, є виконавчим документом.
Вимоги до виконавчого документа визначені частиною першою статті 4 Закону України "Про виконавче провадження", зокрема, у ньому зазначається строк пред'явлення рішення до виконання.
У свою чергу, реквізити для вимоги про сплату боргу по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначені Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449 (далі - Інструкція). Приписами Інструкції не передбачено строку пред'явлення вимоги до виконання.
При цьому, згідно зі статтею 12 Закону України "Про виконавче провадження", виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, окрім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Стосовно набрання законної сили вимогою про сплату недоїмки, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" визначено, що податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску (частина четверта статті 25 вказаного Закону).
Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею (абзац 6 частини четвертої статті 25 вказаного Закону).
У разі якщо згоди з податковим органом не досягнуто, платник єдиного внеску зобов'язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного податкового органу або оскаржити вимогу до податкового органу вищого рівня чи в судовому порядку (абз.7 частини четвертої статті 25 вказаного Закону).
Пунктом 5 розділу VI Інструкції встановлено, що у разі якщо платник єдиного внеску протягом 10 календарних днів з дня надходження (отримання) вимоги про сплату боргу (недоїмки) не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з податковим органом шляхом оскарження в адміністративному чи судовому порядку або не сплатив узгоджену суму боргу (недоїмки) (з дня отримання відповідного рішення податкового органу або суду), після спливу останнього дня відповідного строку така вимога вважається узгодженою (набирає чинності).
Отже, обов'язок щодо надсилання вимоги про сплату боргу (недоїмки) та узгодження боргу покладається саме на податковий орган. Однак, у цій справі відповідачем є виконавча служба, предметом спору - постанова державного виконавця про відкриття виконавчого провадження, а тому питання щодо дотримання процедури повідомлення платника про наявність боргу, а не підлягає судовому контролю в межах цієї справи.
Також, місцевим судом встановлено, що податкова вимога містила дату набрання чинності - 12 листопада 2025 року. А тому, як правильно зазначив суд першої інстанції, державний виконавець за наявності відмітки у вимозі про набрання нею чинності, не наділений законом повноваженнями перевіряти обставини надсилання позивачеві вимоги про сплату боргу, її отримання позивачем та узгодження вказаної у ній сумі.
Таким чином, апеляційний суд доходить висновку, що доводи апеляційної скарги не знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду та не спростовують висновків суду першої інстанції по суті справи.
Відкриття провадження за позовною заявою ОСОБА_1 про скасування податкової вимоги не свідчить про протиправність постанови про відкриття виконавчого провадження. Так, позивач звернувся до суду з цим позовом лише у лютому 2026 року, тоді як виконавче провадження було відкрито у листопаді 2025 року.
Колегія суддів вважає помилковими доводи апелянта про протиправність ухвал суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху та продовження строку на усунення недоліків, з огляду на таке.
За змістом статей 160, 161 КАС України передумовою для відкриття провадження в адміністративній справі є відповідність позовної заяви законодавчим вимогам щодо її форми та змісту.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 160 КАС України в позовній заяві зазначаються, крім іншого, повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); поштовий індекс; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України); реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв'язку, офіційна електронна адреса або адреса електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету (п.2); зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (п.4); виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини (п.5); перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності), зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви (п.8).
Оскільки в цій справі позивачем не було вказано актуальну назву відповідача - Арцизького відділу Державної виконавчої служби у Болградському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків.
Щодо наявності в ухвалі суду від 04.02.2026 вимоги про необхідність зазначення позивачем у позовній заяві в якості третьої особи стягувача ГУ ДПС в Одеській області та направлення йому копії позову з додатками, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 49 КАС України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов'язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням учасників справи. Якщо адміністративний суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до судового розгляду встановить, що судове рішення може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Вступ третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, не має наслідком розгляд адміністративної справи спочатку.
Частиною 1 статті 171 КАС України передбачено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема і те, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху.
З огляду на обмежений строк розгляду категорії справ з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця (протягом двадцяти днів після відкриття провадження у справі), суд з метою процесуальної економії часу не позбавлений можливості винести ухвалу про залишення позовної заяви без руху з наведених підстав.
Оскільки недоліки, вказані в ухвали суду від 04.02.2026 позивачем усунуті не були, суд правомірно продовжив строк на їх усунення, про що виніс ухвалу від 19.02.2026.
Отже, установлені в межах розгляду даної справи фактичні обставини у повному обсязі спростовують наведені позивачем в апеляційній скарзі доводи.
Підсумовуючи вище наведене, колегія суддів уважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС України.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 березня 2026 року у справі № 420/2413/26 - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 березня 2026 року у справі № 420/2413/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Арцизького відділу Державної виконавчої служби у Болградському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа - Головне управління ДПС в Одеській області про визнання незаконною та скасування постанови, - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку виключно у випадках, передбачених ч. 4 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач В.А. Голуб
Судді Ю.В. Осіпов В.О. Скрипченко