27 травня 2026 року м. Дніпросправа № 160/22574/25
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чабаненко С.В. (доповідач),
суддів: Білак С.В., Юрко І.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2025 року в адміністративній справі №160/22574/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №212450013418 від 25.07.2025 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.07.2025 із зарахуванням до страхового стажу періоду здійснення підприємницької діяльності з 20.12.1994 по 19.11.2004 та з урахуванням висновків суду.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2025 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржене рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що ОСОБА_1 здійснювала підприємницьку діяльність з 20.12.1994 по 19.11.2004 , сплачувала податки та збори, не була притягнута до відповідальності за несплату їх, не нараховано штрафних санкцій за несплату або невчасну сплату податків, вела активну підприємницьку діяльність, що підтверджується зміною системи оподаткування, проживала у смт. Високопілля, де зберігались записи, документи після 10 років підприємницької діяльності, квитанції про сплату податків та зборів дублювались в ДПІ смт. Високопілля. Після повномасштабного вторгнення ОСОБА_1 встигла взяти із собою папку із документами та вийти з окупації, усвідомлюючи, що вся інформація про її страховий стаж, сплату податків знаходиться в державному органі. Апелянт зазначає, що законодавець не тільки наділив відповідача правом на перевірку відомостей про осіб, які підлягають загальнообов?язковому державному пенсійному страхуванню, а й зобов?язав витребовувати в установленому законодавством порядку відомості, необхідні для здійснення покладених на Головне управління Фонду завдань та сприяти особам, що звернулись за призначенням пенсії, в одержанні відсутніх у них документів для призначення пенсії.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до вимог ст. 311 КАС України.
Перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено письмовими доказами, наявними в матеріалах справи, ОСОБА_1 звернулась до пенсійного органу із заявою від 18.07.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України від 09.07.2003 № 1058 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зазначена заява позивача за принципом екстериторіальності розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області.
Рішенням від 25.07.2025 за №212450013418 Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повідомило позивача, що пенсійний вік, визначений частиною 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 60 років. Вік заявниці 61 рік.
Необхідний страховий стаж, визначений частиною 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 31 рік.
Страховий стаж особи становить 25 років 1 місяць 24 дні.
Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу не зараховано період ведення підприємницької діяльності за довідкою від 27.09.2024 № 27652/6/16-31 з 20.12.1994 по 19.11.2004, оскільки відсутня інформація про сплату внесків до Пенсійного фонду.
Отже, позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Не погоджуючись з рішенням про відмову у призначенні пенсії, позивач звернулася до суду із цією позовною заявою.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції зазначив, що позивачем не надано визначених законодавством торгового патенту, патенту про сплату фіксованого розміру прибуткового податку або довідки про сплату страхових внесків, а також доказів перебування у спірний період на спрощеній системі оподаткування. При цьому, будь-яких документів, що підтверджують провадження позивачем підприємницької діяльності у спірний період за спрощеною системою оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку (з 1998 по 2000 роки), до суду не надано, що дозволяє дійти висновку, що сам лише факт реєстрації позивача фізичною особою-підприємцем без підтвердження сплати ним відповідних внесків, не може бути достатньою підставою для зарахування позивачу до його страхового стажу періоду підприємницької діяльності з 20.12.1994 року по 19.11.2004 року. Таким чином, у суду відсутні підстави вважати, що позивач будучи фізичною особою-підприємцем в період з 20.12.1994 року по 19.11.2004 року перебувала на спрощеній системі оподаткування та сплачувала страхові внески. Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що у відповідача не було правомірних підстав для зарахування до страхового стажу для призначення пенсії позивачу періоду підприємницької діяльності позивача з 20.12.1994 року по 19.11.2004 року, а відтак, рішення пенсійного органу про відмову у призначенні пенсії, з підстав недостатності страхового стажу, є правомірним та обґрунтованим.
Колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж мають право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи.
Згідно до статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до ч.3-1 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Розділ XV доповнено пунктом 3-1 згідно із Законом № 2148-VIII від 03.10.2017) до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди: 1) ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності; з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2018 року №793 доповнено пункт 4 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637, новим абзацом, зокрема: періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 р. по 31 грудня 2003 р. зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності, а з 1 січня 2004 р. по 31 грудня 2017 р. за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.
З огляду на положення вказаних норм права законодавцем передбачена можливість зарахування до страхового стажу періодів ведення підприємницької діяльності, при цьому, період провадження підприємницької діяльності за період з 1 січня 1998 р. по 31 грудня 2003 р. зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців незалежно від сум сплачених ними страхових внесків. Для цього достатньо лише надання довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності.
В даному випадку факт здійснення позивачем підприємницької діяльності підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця, лист ГУ ДПС у Полтавській області від 27.04.2024.
За таких обставин належним доказом, яким підприємець може підтвердити свій стаж зайняття підприємницькою діяльністю за період з 20.12.1994 по 31.12.2003 є саме свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця.
Водночас вказаним вище Порядком не визначено підстав (порядок) зарахування до страхового стажу періодів здійснення підприємницької діяльності позивача за період з 20.12.1994 по 31.12.2003, оскільки в цьому Порядку йдеться про зарахування періодів підприємницької діяльності до 1 травня 1993 (для спрощеної системи оподаткування) та до 01 липня 2000 року (для підприємців, які перебували на загальній системі оподаткування).
В той же час, чітко визначеною позицією законодавця є можливість зарахування до страхового стажу період провадження підприємницької діяльності з 1 січня 1998 р. по 31 грудня 2003р., при цьому, на підставі довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності, а не на підставі довідки про сплачені страхові внески.
Визначений період по 31 грудня 2003 року обумовлений тим, що з 01.01.2004 набрав чинність Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV, яким вперше визначено поняття страхового стажу як період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Таким чином, враховуючи те, що позивач, зокрема, здійснювала підприємницьку діяльність в період до набрання чинності Законом №1058, а законодавець передбачав можливість зарахування до страхового стажу періодів здійснення підприємницької діяльності до 31.12.2013 на підставі довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності, то враховуючи конституційне право особи на пенсійне забезпечення, а також приймаючи до уваги однаковий правовий статус «суб'єкта підприємницької діяльності» який існував як в період здійснення позивачем підприємницької діяльності так і в період з 01.01.1998 (період зазначений в Законі №1058), суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність підстав для зарахування до страхового стажу позивача періоду здійснення підприємницької діяльності з 20.12.1994 по 31.12.2003 на підставі свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця.
Стосовно періоду з 01.01.2004 по 19.11.2004 суд апеляційної інстанції зазначає, що позивач перебувала на обліку в Високопільській ДПІ ГУ ДПС в Херсонській області. Село Високопілля Херсонської області перебувало під окупацією з 13 березня по 4 вересня 2022 року.
Водночас відповідно до реєстру самозайнятих осіб позивач перебувала на обліку, як фізична особа-підприємець з 20.12.1994 по 19.11.2024.
Крім того, колегія суддів зауважує, що відповідачем не надано суду жодних належних, допустимих та достатніх доказів, які свідчать про те, що позивач у періоди з 20.12.1994 по 19.11.2024 не проводила сплату страхових внесків.
Більш того, жодних доказів про застосування фінансових санкцій до позивача за несплату страхових внесків, відповідачем також суду не надано.
Отже, відповідачем не наведено жодних порушень з боку позивача, які б відповідно до чинного законодавства стали підставою для не зарахування до страхового стажу періоду провадження нею підприємницької діяльності.
Згідно з частиною третьою статті 44 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для ви значення права на пенсію.
Враховуючи викладене, на переконання суду апеляційної інстанції, пенсійні органи повинні використовувати всі передбачені законом повноваження за для повного та об'єктивного розгляду заяви про призначення пенсії, виходячи з тих обставин, що склалися.
Відносини з приводу правил та процедур звернення громадян за призначенням пенсії визначені приписами Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 у редакції постанови Правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1; далі за текстом - Порядок №22-1), п.п.1.1 Розділу І якого визначено форму звернення зацікавленої особи, а нормами Розділу ІІ визначено обсяг матеріалів звернення зацікавленої особи.
Проте, у даному конкретному випадку у межах спірних правовідносин саме такий стан виконання суб'єктом владних повноважень власних процесуальних обов'язків не має жодного юридичного значення, оскільки згідно з ч.3 ст.44 Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Аналогічні вимоги до реалізації владної управлінської функції суб'єкта владних повноважень з приводу вчинення управлінських волевиявлень стосовно призначення громадянам пенсій сформульовані як у п.1.8 Розділу І Порядку №22-1 (де указано, що у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу або засобами Порталу Дія). Якщо документи будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата реєстрації заяви на вебпорталі або засобами Порталу Дія), так і у п.4.2 Розділу IV Порядку №22-1 (де указано, що працівник пенсійного органу повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів.
Також аналогічні вимоги до функціонування пенсійних органів сформульовані у п.п.2 п. 6 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (затверджене Постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 за № 28-2, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15.0.12015 за № 40/26485) де указано, що Головне управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на головне управління Фонду завдань.
З наведеного слідує, що законодавець одночасно, як наділив органи системи ПФУ правом на перевірку відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, так і обтяжив обов'язком витребування недостатніх відомостей і документів.
Суд вважає, що таке тлумачення змісту обов'язку суб'єкта владних повноважень у спірних правовідносинах є цілком релевантним правовим висновкам постанови Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 та постанови Верховного Суду від 08.02.2021р. у справі № 487/68/17.
Відтак, враховуючи вищенаведене, у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих особою документів відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності.
Доказів того, що відповідач таким правом скористався суду не надано.
Окрім того, відсутність у органів Пенсійного Фонду можливості здійснити перевірку відомостей на підприємстві або архівній установі, яке знаходиться на непідконтрольній українській владі території, не може бути підставою для відмови особі у реалізації наявного у нього права на пенсійне забезпечення в належному розмірі.
На переконання суду апеляційної інстанції, позивач не має відповідати за незбереження органами Пенсійного Фонду документів про нарахування страхових внесків/ збору на загальнообов'язкове державне страхування, а відсутність належних, достатніх та допустимих доказів наявності заборгованості позивача перед податковим та пенсійним органами, а також факт реєстрації припинення підприємницької діяльності, на думку суду підтверджують сплату позивачем всіх необхідних платежів під час провадження підприємницької діяльності. Оскільки, адміністрування сплати страхових внесків (єдиного внеску) покладено на відповідний державний орган, то особа не може нести відповідальність за наповнення реєстру застрахованих осіб.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що не зарахування спірного стажу позивача буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Враховуючи встановлені у справі обставини, суд апеляційної інстанції доходить висновку про скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №212450013418 від 25.07.2025 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», як протиправного.
Виходячи зі змісту заявлених позовних вимог колегія суддів вважає, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.07.2025 із зарахуванням до страхового стажу періоду здійснення підприємницької діяльності з 20.12.1994 по 19.11.2004 та з урахуванням висновків суду.
З урахуванням наведених вище обставин в їх сукупності апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову, чим допустив порушення норм матеріального права.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції при постановлені рішення допустив порушення норм матеріального права, що у відповідності до статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем при зверненні з позовною заявою сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Таким чином сплачена позивачем сума судового збору підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 317, 321, 322, 327, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2025 року в адміністративній справі №160/22574/25 - задовольнити.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2025 року в адміністративній справі №160/22574/25 - скасувати.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №212450013418 від 25.07.2025 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.07.2025 із зарахуванням до страхового стажу періоду здійснення підприємницької діяльності з 20.12.1994 по 19.11.2004 та з урахуванням висновків суду.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку, у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий - суддя С.В. Чабаненко
суддя С.В. Білак
суддя І.В. Юрко