27 травня 2026 року м. Дніпросправа № 160/14307/25
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чабаненко С.В. (доповідач),
суддів: Юрко І.В., Білак С.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Дніпро апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2025 року в адміністративній справі №160/14307/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 03 квітня 2025 року №045650015929 про відмову у призначені пенсії за віком ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області зарахувати до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком ОСОБА_1 наступні періоди трудової діяльності: 03.08.1981 по 01.09.1981 та з 03.02.1992 по 30.03.1992, з 21.04.1992 по 01.02.1993, з 01.01.1992 по 18.01.1992, з 17.11.1993 по 08.04.1994, з 11.05.1994 по 01.08.1994, з 30.08.1994 по 25.02.1997, з 15.06.1998 по 16.08.1998, з 26.10.1998 по 21.06.1999, з 01.07.1999 по 08.10.1999, з 16.08.2000 по 13.02.2002, які підтверджені трудовою книжкою НОМЕР_1 від 31.07.1981, період догляду за дитиною ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) до досягнення нею 3-ох річного віку;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27 березня 2025 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2025 року позовні вимоги задоволено, суд:
- визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 03 квітня 2025 року №045650015929 про відмову у призначені пенсії за віком ОСОБА_1 ;
- зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 03.08.1981 по 01.09.1981, з 03.02.1992 по 30.03.1992, з 21.04.1992 по 01.02.1993, з 17.11.1993 по 08.04.1994, з 11.05.1994 по 01.08.1994, з 30.08.1994 по 25.02.1997, з 15.06.1998 по 16.08.1998, з 26.10.1998 по 21.06.1999, з 01.07.1999 по 08.10.1999, з 16.08.2000 по 13.02.2002, та період догляду за дитиною ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.03.2025 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду, наведених у цьому рішенні;
- стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у розмірі 1211 грн 20 коп.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржене рішення та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що страховий стаж позивача становить 21 рік б місяців 5 днів. За доданими документами до заяви до страхового стажу не зараховано всі періоди роботи згідно записів трудової книжки ( НОМЕР_1 ), оскільки запис про внесення зміни прізвища здійснено з порушенням Інструкції: документ, на підставі якого зроблено зміну не містить дату видачі та відсутня печатка. Долучена довідка про шлюб (Антипчук-Рюмкина) від 04.02.2005 №14 не містить підпису спеціаліста, що передбачено встановленою формою довідки. Аналізуючи записи трудової книжки неможливо рахувати до страхового стажу періоди роботи: з 03.08.1981 по 01.009.1981, оскільки між датою наказу на звільнення (21.03.1992) та датою звільнення значний проміжок часу; з 03.02.1992 по 30.03.1992, оскільки дата наказу на звільнення містить виправлення; з 02.04.1992 по 01.02.1993, оскільки печатка, якою завірено запис про звільнення не придатна для читання. Для зарахування до страхового стажу вищезазначених періодів роботи необхідно надати належним чином оформлені довідки про періоди роботи, видані за місцем роботи (правонаступником/архівною установою) з посиланням на первинні документи та довідку про реорганізацію установ (за необхідності). з 01.01.1992 по 18.01.1992, з 17.11.1993 по 08.04.1994, з 11.05.1994 по 01.08.1994, з 30.08.1994 по 25.02.1997, з 15.06.1998 по 16.08.1998, з 26.10.1998 по 21.06.1999, з 01.07.1999 по 08.10.1999, з 16.08.2000 по 13.02.2002 - робота на території російської федерації. Також до страхового стажу не зараховано період догляду за дитиною ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) до досягнення нею 3-ох річного віку, оскільки не підтверджено дошлюбне прізвище матері. Позивачем у заяві про призначення пенсії не надано письмове підтвердження про неодержання нею пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації. Право на призначення пенсії за віком позивач набуде після досягнення 65 річного віку - з 02.06.2028. Враховуючи вищевказане, Головним управлінням прийнято рішення відмовити в призначенні пенсії гр. ОСОБА_3 . Головне управління зазначало про дані обставини у відзиві. При цьому судом першої інстанції не було взято до уваги наведені Головним управлінням доводи. Апелянт вказує, що суд першої інстанції не надав належної оцінки обставинам справи і доводам Головного управління. В зв'язку з чим рішення суду є безпідставними та не ґрунтується на нормах діючого законодавства. Виходячи з вищевикладеного, висновок суду першої інстанції є помилковим та необґрунтованим, в зв?язку з чим підлягає скасуванню. Апелянтом також зазначено, що Головному управлінню не виділялись бюджетні асигнування для сплати судових витрат.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до вимог ст. 311 КАС України.
Перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 .
27.03.2025 звернулася до органів пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (відповідач) від 03.04.2025 №045650015929 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії.
У рішенні, серед іншого, зазначено наступне.
Дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України 27.03.2025.
Вік заявниці 61 рік 9 місяців.
Відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон) право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення 60 років - за наявності страхового стажу в період з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 - не менше 30 років; після досягнення віку 63 років - за наявності страхового стажу в період з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 - від 23 до 33 років; після досягнення віку 65 років - за наявності страхового стажу, починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 15 років.
Відповідно до Закону України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» зупинено у відносинах, зокрема, з російською федерацією дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22.01.1993 і ратифікованої Законом України від 10.11.1994 № 240/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993, вчиненого від імені України у м. Москві 28.03.1997 і ратифікованого Законом України від 03.03.1998 № 140/98-ВР.
Відтак, при призначенні пенсій громадянам, які проживали/працювали на території російської федерації, до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) та території російської федерації по 31 грудня 1991 року.
Страховий стаж особи становить 21 рік 6 місяців 5днів. Працює.
За доданими документами до заяви до страхового стажу не зараховано всі періоди роботи згідно записів трудової книжки ( НОМЕР_1 ), оскільки запис про внесення зміни прізвища здійснено з порушенням Інструкції: документ, на підставі якого зроблено зміну не містить дату видачі та відсутня печатка. Долучена довідка про шлюб (Антипчук-Рюмкина - рос. мов.) від 04.02.2005 року №14 не містить підпису спеціаліста, що передбачено встановленою формою довідки.
Аналізуючи записи трудової книжки неможливо рахувати до страхового стажу періоди роботи:
- з 03.08.1981 по 01.09.1981, оскільки між датою наказу на звільнення (21.03.1992) та датою звільнення значний проміжок часу;
- з 03.02.1992 по 30.03.1992, оскільки дата наказу на звільнення містить виправлення;
- з 02.04.1992 по 01.02.1993, оскільки печатка, якою завірено запис про звільнення не придатна для читання. Для зарахування до страхового стажу вищезазначених періодів роботи необхідно надати належним чином оформлені довідки про періоди роботи, видані за місцем роботи (правонаступником/архівною установою) з посиланням на первинні документи та довідку про реорганізацію установ (за необхідності).
- з 01.01.1992 по 18.01.1992, з 17.11.1993 по 08.04.1994, з 11.05.1994 по 01.08.1994, з 30.08.1994 по 25.02.1997, з 15.06.1998 по 16.08.1998, з 26.10.1998 по 21.06.1999, з 01.07.1999 по 08.10.1999, з 16.08.2000 по 13.02.2002 - робота на території російської федерації.
Також до страхового стажу не зараховано період догляду за дитиною ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) до досягнення нею 3-ох річного віку, оскільки не підтверджено дошлюбне прізвище матері ( ОСОБА_4 ).
Не погоджуючись з відмовою у призначенні пенсії за віком, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність доводів Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області щодо неможливості зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи позивача, оскільки записами в трудовій книжці позивача підтверджується трудова діяльність позивача. Суд першої інстанції вказав, що припинення участі російської федерації в Угоді, так само, як і постанова Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення», не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж набутий ним до ухвалення відповідних рішень. Таким чином, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. Суд першої інстанції вказав, що в матеріалах справи наявна довідка про укладення шлюбу №14, видана 04.02.2005, що підтверджує зміну прізвища позивача, а тому період догляду за дитиною протиправно не зараховано до страхового стажу позивача.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Згідно із статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
Статтею 8 Закону №1058 закріплено право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Так, відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону №1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог нього Закону за даними, що містяться в системі, персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону №1058 починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Відповідно до ст. 62 Закону України №1788 основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також згідно з ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідні положення містить і Постанова Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Відповідно до пункту 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з пунктом 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
За змістом приписів пункту 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. У разі, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Відповідно до наявної в матеріалах справи трудової книжки серії НОМЕР_1 від 31.07.1981 позивач має записи про спірні періоди роботи, не зараховані відповідачем.
Відповідачем відмовлено у зарахуванні періодів роботи з 03.08.1981 по 01.09.1981, оскільки між датою наказу на звільнення (21.03.1992) та датою звільнення значний проміжок часу; з 03.02.1992 по 30.03.1992, оскільки дата наказу на звільнення містить виправлення; з 02.04.1992 по 01.02.1993, оскільки печатка, якою завірено запис про звільнення не придатна для читання.
Відповідно до ст. 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На час первісного заповнення трудової книжки та внесення спірних записів діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162 (в редакції постанови Держкомпраці СССР від 02.08.1985 №252 зі змінами, внесеними постановою Державним комітетом СССР з праці та соціальних питань від 19.10.1990 №412.
Відповідно до п.1.2 вказаної Інструкції прийом на роботу без трудової книжки не допускається.
Згідно пунктів 2.2, 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 “Про трудові книжки робітників та службовців» та даною Інструкцією.
Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 “Про трудові книжки робітників та службовців» встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 13 вказаної постанови “Про трудові книжки робітників та службовців» при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.
При цьому, відповідно до пункту 18 вказано постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
В подальшому порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (надалі - Інструкція №58).
Згідно пункту 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до п.4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
З положень пункту 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників вбачається, що необхідним реквізитом під відповідним записом у трудовій книжці працівника є печатка.
Разом з тим, обов'язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів.
Позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження її трудового стажу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 року, справа № 275/615/17, провадження №К/9901/768/17.
Вказана позиція кореспондується з нормами Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 року (далі - Порядок № 637), відповідно до пункту 1 якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року “Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 року у справі №677/277/17, провадження №К/9901/1298/17.
Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
З аналізу наведених норм, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство, відтак, наведені відповідачем підстави для неврахування періодів роботи не можуть бути визнані належною підставою для виключення певних періодів роботи зі страхового стажу позивача.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що не зарахування спірного стажу позивача буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Колегія суддів вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи позивача відповідачем суду не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги відповідачем при обрахуванні стажу роботи, необхідного для призначення пенсії.
Право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Колегією суддів проаналізовано трудову книжку позивача серії НОМЕР_1 від 31.07.1981 та встановлено, що зі змісту наданої позивачем трудової книжки можливо встановити назву підприємства та період роботи з аналізу усіх граф трудової книжки.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції правильно встановив, що на особу не може перекладатись тягар доведення повноти та чіткості даних, що зазначені у її трудовій книжці.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відмова у зарахуванні до страхового стажу вказаних вище періодів роботи позивача у зв'язку з недоліками у трудовій книжці, є протиправною, тому періоди роботи позивача, тому періоди роботи позивача з 03.08.1981 по 01.09.1981, з 03.02.1992 по 30.03.1992, з 02.04.1992 по 01.02.1993 мають бути зараховані до її страхового стажу.
Також відповідачем не зараховано до страхового стажу позивача періоди роботи на території російської федерації з 17.11.1993 по 08.04.1994, з 11.05.1994 по 01.08.1994, з 30.08.1994 по 25.02.1997, з 15.06.1998 по 16.08.1998, з 26.10.1998 по 21.06.1999, з 01.07.1999 по 08.10.1999, з 16.08.2000 по 13.02.2002 у зв'язку з прийняттям Закону України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993», яким зупинено у відносинах, зокрема, з російською федерацією дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22.01.1993 і ратифікованої Законом України від 10.11.1994 № 240/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993, вчиненого від імені України у м. Москві 28.03.1997 і ратифікованого Законом України від 03.03.1998 № 140/98-ВР.
Частиною 2 ст. 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», передбачено, що якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р., зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація (далі - Угода від 13.03.1992).
Згідно ст. 1 Угоди від 13.03.1992, пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 5 Угоди від 13.03.1992 встановлено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди.
Тобто, дія цієї угоди розповсюджувалася на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держав - учасниць угоди.
В силу положень ст.6 Угоди від 13.03.1992, призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Статтею 11 зазначеної Угоди від 13.03.1992, встановлено, що необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 01.12.1991, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Аналіз наведених норм вказує на те, що стаж, набутий на території будь-якої з держав - учасниць Угоди, підлягає безумовному врахуванню при встановленні права на пенсію. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу пенсійного органу, що Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москві. Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022.
Згідно п. 2 ст. 13 Угоди від 13.03.1992, пенсійні права громадян держав - учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави - учасниці, на території якої вони проживають.
За наведеного правового регулювання та встановлених обставин справи, положення відповідних міжнародних договорів розповсюджуються також і на питання, пов'язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу та обчислення пенсій, пов'язаних із їх перерахунком. Діюче в Україні пенсійне законодавство передбачає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території російської федерації або на підприємстві, зареєстрованому на території російської федерації після 13.03.1992р., цей стаж має враховуватись на території України як власний страховий (трудовий стаж), хоча пенсійні внески можуть сплачуватись в росії. Тобто, існує гарантія врахування страхового стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.
Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 14.11.2019 у справі №676/6166/16-а, від 16.04.2020 у справі №555/2250/16-а від 17.06.2020 у справі №646/1911/17, від 21.02.2020 у справі №291/99/17 та від 06.07.2020 у справі №345/9/17.
Отже, при прийнятті рішення щодо зарахування чи відмови в зарахуванні до страхового стажу певних періодів роботи, орган пенсійного фонду повинен враховувати норми законодавства України, в сукупності з нормами законів тієї країни, на території якої працювала в спірний період роботи особа, яка звернулась за призначенням пенсії.
Між тим, на час набуття позивачем трудового стажу у спірних періодах, вказана вище Угода від 13.03.1992 була чинною для України, тому підлягає застосуванню до даних правовідносин.
Враховуючи зазначені висновки, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відмовляючи позивачу у зарахуванні до її страхового стажу спірного періоду з з 17.11.1993 по 08.04.1994, з 11.05.1994 по 01.08.1994, з 30.08.1994 по 25.02.1997, з 15.06.1998 по 16.08.1998, з 26.10.1998 по 21.06.1999, з 01.07.1999 по 08.10.1999, з 16.08.2000 по 13.03.2002 територіальне управління пенсійного органу діяло протиправно, з огляду на, що спірні періоди підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).
У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема, у статті 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи, серед іншого, також зараховується: а) будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків, ж) час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.
Законодавець, крім роботи, виконуваної на підставі трудового договору на підприємствах, передбачив можливість зарахування до страхового стажу час догляду за дітьми до досягнення трирічного віку.
Згідно зі свідоцтвом про народження від 24.11.1987, у ОСОБА_5 народилась донька ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач не зарахував до страхового стажу позивача період догляду за дитиною ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) до досягнення нею трирічного віку, оскільки не підтверджено дошлюбне прізвище матері ( ОСОБА_4 ).
В матеріалах справи наявна довідка про укладення шлюбу №14, видана 04.02.2005. У вказаній довідці зазначено, що в архіві Управління ЗАГС Читинської області - Каларський район наявний запис акту про укладення шлюбу між ОСОБА_7 і ОСОБА_8 №14 від 07.04.1989 по відділу ЗАГС Виконкому Каларської Ради народних депутатів Читинської області. Після укладення шлюбу присвоєні прізвища: чоловіку - ОСОБА_9 , дружині - ОСОБА_9 .
Доводи апелянта щодо непідтвердження дошлюбного прізвища позивача спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно встановив, що період догляду за дитиною, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , до досягнення нею трирічного віку, має бути зарахований до страхового стажу позивача.
Щодо доводів апелянта про те, що позивачем у заяві про призначення пенсії не надано письмове підтвердження про неодержання нею пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації.
Відповідно до пункту 14-4 Розділу XV Закону № 1058-IV громадянам України, які проживають на тимчасово окупованих територіях України або під час тимчасової окупації територій виїхали на підконтрольну Україні територію, виплата пенсії згідно з цим Законом проводиться за умови неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та Російської Федерації неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації підтверджується повідомленням про це органу Пенсійного фонду в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.
Згідно підпунктом 9 пункту 2.1 розділу II Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, орган, що призначає пенсію, додає одержаний на запит документ про те, що особа не перебуває на обліку в органах пенсійного забезпечення Російської Федерації як одержувач пенсії.
У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та Російської Федерації неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації підтверджується повідомленням про це органу, що призначає пенсію, в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії (для осіб, зазначених у пункті 14-4 розділу XV Закону).
Колегія суддів враховує, що у зв'язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з росією, що в свою чергу, з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до установ російської федерації.
Таким чином, у спірних правовідносинах, неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації підтверджується повідомленням особи про це органу Пенсійного фонду в заяві про призначення пенсії.
Водночас, колегія суддів звертає увагу відповідача на норму пункту 4.2 розділу ІV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, відповідно до якої при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб: повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів.
Судом апеляційної інстанції не встановлено, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області було повідомлено ОСОБА_10 про необхідність дооформлення поданої нею заяви про призначення пенсії шляхом зазначення інформації щодо дійсного стану отримання нею пенсійних виплат від органів пенсійного забезпечення російської федерації.
Як наслідок суд першої інстанції дійшов правильного висновку про скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 03 квітня 2025 року №045650015929 про відмову у призначені пенсії за віком ОСОБА_1 та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області зарахувати спірні періоди роботи до загального страхового стажу позивача, повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком.
Відтак, доводи апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу судового рішення, тому не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
Стосовно неможливості сплати відповідачем судового збору, колегія суддів зазначає, що твердження апелянта спростовуються нормою ч. 1 ст. 139 КАС України, відповідно до якої при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Інші доводи суду першої інстанції не покладені в основу незгоди з рішенням суду першої інстанції, що викладені в апеляційній скарзі, а тому суд апеляційної інстанції не надає їм правову оцінку.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні усіх обставин справи в їх сукупності.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки дана справа розглянута судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини 1 статті 310 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного провадження та не відноситься до справ, передбачених частиною 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 322, 327, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2025 року в адміністративній справі №160/14307/25 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2025 року в адміністративній справі №160/14307/25 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 328-329 КАС України.
Головуючий - суддя С.В. Чабаненко
суддя І.В. Юрко
суддя С.В. Білак