Справа № 420/11783/26
27 травня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Бутенка А.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,-
Стислий зміст позовних вимог.
ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, в якій просить суд:
- визнати протиправними дії Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, що полягають у розгляді скарги ОСОБА_1 від 24.01.2026 без належної правової оцінки викладених у ній доводів, без аналізу наданих доказів та без належного мотивування висновків;
- зобов'язати Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини повторно розглянути скаргу ОСОБА_1 від 24.01.2026 по суті, без підміни предмета скарги, з належною оцінкою викладених у ній доводів та доказів і з урахуванням правової оцінки суду.
Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачем направлена скарга до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини на неналежну відповідь Офісу Генерального прокурора та неналежне здійснення прокурорського реагування. Так, предметом звернення до Уповноваженого була вимога перевірити належність реагування Офісу Генерального прокурора на скаргу, перевірити повноту і мотивованість наданої відповіді та здійснити парламентський контроль у межах повноважень, передбачених законом. За результатами розгляду скарги Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини листом фактично відмовив у вжитті будь-яких заходів реагування. Із змісту цього листа вбачається, що відповідач звів предмет звернення до питань, які, на його думку, повністю регулюються Кримінальним процесуальним кодексом України, послався на положення Закону України «Про звернення громадян», Закону України «Про доступ до публічної інформації» та КПК України і дійшов висновку про відсутність підстав для проведення перевірки. При цьому індивідуального аналізу доводів по суті здійснено не було, а предмет скарги був підмінений загальним викладенням положень кримінального процесуального законодавства. Вважаю такі дії відповідача протиправними, оскільки скарга стосувалася не здійснення кримінально-процесуального контролю замість органів, прямо визначених КПК України, а перевірки належності реагування Офісу Генерального прокурора як суб'єкта владних повноважень на скаргу, перевірки повноти і мотивованості наданої відповіді та перевірки дотримання прав позивача у зв'язку з неналежним адміністративним реагуванням на викладені доводи.
08.05.2026 року від Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини надійшов відзив на позовну заяву в обґрунтування якого зазначено, що під час опрацювання скарг позивача відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» та «Про звернення громадян», надавши позивачу обґрунтовані відповіді в межах строків їх надання. Позивачем не надано доказів реального порушення своїх прав та інтересів, а лише висловлено особисту незгоду зі змістом відповіді, викладеного у листі Відповідача. Незгода з позицією, викладеною у відповіді на звернення Позивача, не може свідчити про порушення вимог Закону України «Про звернення громадян». Зазначене кореспондується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25.09.2019 № 814/2467/17, в яких суд зазначив, що: «Той факт, що зміст роз'яснень, на думку Позивача, не забезпечив поновлення порушених, на його думку, прав, не свідчить про протиправну бездіяльність відповідача, допущену ним під час розгляду звернення». За відсутності реальних порушених прав та інтересів в адміністративного суду відсутня необхідність здійснення відновлення порушених прав та інтересів особи, яка звертається з відповідним позовом до суду.
11.05.2026 року від позивача надійшла відповідь на відзив в якій позивач підтримав позицію викладену в позовній заяві та просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Заяви чи клопотання від сторін не надходили.
Процесуальні дії вчинені судом.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 28.04.2026 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Обставини справи.
24.01.2026 року ОСОБА_1 звернувся до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини із скаргою на дії Офісу Генерального прокурора, в якій просив:
« 1. Здійснити парламентський контроль за дотриманням Офісом Генерального прокурора прав і свобод людини під час розгляду моєї скарги від 04.01.2026.
2. Надати правову оцінку формальному характеру відповіді ОГП від 13.01.2026 №10/1/2-10131-24.
3. Зобов'язати Офіс Генерального прокурора провести реальну, повну та об'єктивну перевірку викладених у моїй скарзі обставин.
4. У разі встановлення порушень - вжити заходів реагування, передбачених законом.
5. Повідомити мене у письмовій формі про результати розгляду цієї скарги.».
Листом від 09.03.2026 року №24402.4/M-12440.3/26/43.2 Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини надав наступну інформацію:
«У зверненні Ви повідомляєте, що зверталися до Офісу Генерального прокурора зі скаргою щодо бездіяльності органу досудового розслідування та порушення прав учасників кримінального провадження № 42024232240000004 від 02.02.2024, та не погоджуєтеся з відповіддю, що надійшла на Ваше звернення у листі від 13.01.2026 №10/1/2-10131-24, а також стверджуєте про необ'єктивний розгляд скарги зазначеним державним органом.
Слід зазначити, що незгода з відповіддю, наданою за результатами розгляду звернення громадянина, позицією органу державної влади, підприємств, установ, організацій та їх посадових (службових) осіб, не може вважатися порушенням права особи на направлення звернення та отримання на нього відповіді.
При цьому звертаємо увагу, що Законом України «Про звернення громадян», серед іншого, гарантовано право громадян оскаржувати дії (бездіяльність), рішення державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб, що призвели до порушення їх прав і законних інтересів. Скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, медіа, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду (стаття 16 Закону України «Про звернення громадян»).
Статтею 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Згідно з вимогами статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Беручи до уваги викладене, правові підстави для проведення перевірки відповідно до статті 28 Закону України «Про звернення громадян», а саме щодо додержання Офісом Генерального прокурора законодавства під час розгляду Вашої скарги з питань, порядок вирішення яких, передусім врегульовано кримінальним процесуальним законодавством України, відсутні.
При цьому інформуємо, що порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон України «Про доступ до публічної інформації». У частині другій статті 2 цього Закону визначено, що його дія не поширюється на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом.
Звертаємо увагу, що питання, які стосуються доступу (ознайомлення) до інформації, створеної (одержаної) у кримінальному провадженні, врегульовано нормами процесуального законодавства України, а саме Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК України).
Порядок ознайомлення з матеріалами кримінального провадження для сторін та учасників кримінального провадження регулюється статтями 221, 290, 317, 395 та 425 КПК України. Зокрема, відповідно до вимог частини першої статті 221 КПК України слідчий, дізнавач, прокурор зобов'язаний за клопотанням сторони захисту, потерпілого, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, надати їм матеріали досудового розслідування для ознайомлення, за виключенням матеріалів про застосування заходів безпеки щодо осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, а також тих матеріалів, ознайомлення з якими на цій стадії кримінального провадження може зашкодити досудовому розслідуванню.
У пунктах 19 та 25 статті 3 КПК України міститься перелік осіб, які є сторонами та учасниками кримінального провадження. Також, окрім сторін кримінального провадження до переліку осіб, які є учасниками кримінального провадження, належать: інша особа, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування; заявник, у тому числі викривач; свідок та його адвокат (пункт 25 статті 3 КПК України).
Визначення терміну «інша особа, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування» наведено у пункті 16-1 статті 3 КПК України.
Звертаємо увагу, що частиною першою статті 222 КПК України передбачено, що відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого, дізнавача або прокурора, в тому обсязі, в якому вони визнають можливим. Слідчий, прокурор попереджає осіб, яким стали відомі відомості досудового розслідування, у зв'язку з участю в ньому, про їх обов'язок не розголошувати такі відомості без його дозволу. Незаконне розголошення відомостей досудового розслідування тягне за собою кримінальну відповідальність, встановлену законом.
Потрібно зазначити, що здійснюючи свої повноваження згідно з вимогами КПК України, слідчий та прокурор є самостійними у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку органів державної влади і органів місцевого самоврядування, посадових осіб, засобів масової інформації, громадсько-політичних організацій (рухів) та їх представників є незаконним і тягне за собою кримінальну відповідальність за статтею 343 Кримінального кодексу України.
Судовий контроль за додержанням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні належить до повноважень слідчого судді місцевого суду, до якого можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування. Лише суд може зобов'язати слідчого або прокурора вчинити певні дії. Законність ухвалених слідчим суддею рішень може бути перевірена виключно в порядку, встановленому КПК України, та лише з ініціативи осіб, коло яких визначено цим Кодексом, до якого Уповноважений не входить.
Інформуємо, що виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді та захист від кримінального обвинувачення (стаття 131-2 Конституції України, статті 45, 58 КПК України).
Також зазначаємо, що відповідно до вимог статті 129-1 Конституції України та статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом.
Уповноважений готовий сприяти захисту прав громадян, але у межах та спосіб, що передбачені Законом України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини».
У разі незгоди з наданою відповіддю Ви маєте право оскаржити її у порядку, визначеному статтею 16 Закону України «Про звернення громадян».».
Позивач не погоджуючись із змістом листа, який не містить аналізу суті доводів, не демонструє перевірки викладених обставин, підміняє предмет звернення іншим питанням, звернувся до суду з цим позовом.
Джерела права й акти їх застосування.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Статтею 101 Конституції України передбачено, що парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.
Згідно зі ст.1 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» 23 грудня 1997 року № 776/97-ВР (далі - Закон № 776/97-ВР), парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (далі - Уповноважений), який у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
У відповідності до ст. 3 Закону № 776/97-ВР, метою парламентського контролю, який здійснює Уповноважений, є:
1) захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами України;
2) додержання та повага до прав і свобод людини і громадянина суб'єктами, зазначеними у статті 2 цього Закону;
3) запобігання порушенням прав і свобод людини і громадянина або сприяння їх поновленню;
4) сприяння приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність з Конституцією України, міжнародними стандартами у цій галузі;
5) поліпшення і подальший розвиток міжнародного співробітництва в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина;
6) запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав і свобод;
7) сприяння правовій інформованості населення та захист конфіденційної інформації про особу.
Згідно статті 13 Закону № 776/97-ВР, Уповноважений має право: 11) направляти у відповідні органи акти реагування Уповноваженого у разі виявлення порушень прав і свобод людини і громадянина для вжиття цими органами заходів; 12) перевіряти стан додержання встановлених прав і свобод людини і громадянина відповідними державними органами, в тому числі тими, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, здійснюють виконання судових рішень, вносити в установленому порядку пропозиції щодо поліпшення діяльності таких органів у цій сфері; 14) здійснювати інші повноваження, визначені законом.
Положеннями статті 14 указаного Закону визначено обов'язки Уповноваженого. Так, Уповноважений зобов'язаний додержуватися Конституції України і законів України, інших правових актів, прав та охоронюваних законом інтересів людини і громадянина, забезпечувати виконання покладених на нього функцій та повною мірою використовувати надані йому права.
Уповноважений здійснює парламентський контроль за дотриманням права на доступ до публічної інформації.
Секретаріат Уповноваженого з прав людини за дорученням Уповноваженого забезпечує оприлюднення та надання інформації за запитами, адресованими Уповноваженому з прав людини, відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації".
Приписами статті 15 Закону № 776/97-ВР врегулювано особливості актів реагування Уповноваженого. Так, актами реагування Уповноваженого щодо порушень положень Конституції України, законів України, міжнародних договорів України стосовно прав і свобод людини і громадянина є конституційне подання Уповноваженого та подання Уповноваженого до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та їх посадових і службових осіб.
Подання Уповноваженого - акт, який вноситься Уповноваженим до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, їх посадовим і службовим особам для вжиття відповідних заходів у місячний строк щодо усунення виявлених порушень прав і свобод людини і громадянина.
Так, статтею 17 Закону № 776/97-ВР визначено, що уповноважений приймає та розглядає звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють в їхніх інтересах, відповідно до Закону України "Про звернення громадян".
Звернення подаються Уповноваженому в письмовій формі протягом року після виявлення порушення прав і свобод людини і громадянина. За наявності виняткових обставин цей строк може бути подовжений Уповноваженим, але не більше ніж до двох років.
При розгляді звернення Уповноважений:
1) відкриває провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина;
2) роз'яснює заходи, що їх має вжити особа, яка подала звернення Уповноваженому;
3) направляє звернення за належністю в орган, до компетенції якого належить розгляд справи, та контролює розгляд цього звернення;
4) відмовляє в розгляді звернення.
Уповноважений не розглядає тих звернень, які розглядаються судами, зупиняє вже розпочатий розгляд, якщо заінтересована особа подала позов, заяву або скаргу до суду.
Повідомлення про прийняття звернення до розгляду або відмову у прийнятті звернення до розгляду надсилається в письмовій формі особі, яка його подала. Відмова у прийнятті звернення до розгляду повинна бути вмотивованою.
Згідно зі ст.1 Закону України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР (далі - Закон № 393/96-ВР), громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, медіа, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
У відповідності до ст.3 Закону № 393/96-ВР, скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
Статтею 4 Закону № 393/96-ВР передбачено, що до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких:
порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян);
створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод;
незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.
Відповідно до ст. 12 Закону № 393/96-ВР, дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, цивільним процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, Кодексом адміністративного судочинства України, законами України "Про судоустрій і статус суддів", "Про доступ до судових рішень", "Про запобігання корупції", "Про виконавче провадження", "Про адміністративну процедуру".
Статтею 15 Закону № 393/96-ВР визначено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Згідно зі ст.16 Закону № 393/96-ВР, скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, медіа, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону № 393/96-ВР парламентський контроль за дотриманням права людини на доступ до інформації здійснюється Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, тимчасовими слідчими комісіями Верховної Ради України, народними депутатами України.
У відповідності до ст. 19 Закону № 393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, медіа, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані:
об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;
у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову;
на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу;
скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;
забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень;
письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;
вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина;
у разі визнання заяви чи скарги необгрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;
не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;
особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев'ятого частини першої цієї статті.
За правилами частини першої статті 20 цього Закону звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення,- невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначений Законом України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року №2939-VI (далі - Закон №2939-VI).
Публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом (стаття 1 Закону №2939-VI).
Пунктом 1 частини першої статті 3 вказаного Закону передбачено, що право на доступ до публічної інформації гарантується обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.
Згідно з частиною першою статті 6 Закону №2939-VI інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.
Частиною другою цієї ж статті визначено, що обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:
1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;
2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;
3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Відповідно до статті 8 Закону №2939-VI таємна інформація - інформація, доступ до якої обмежується відповідно до частини другої статті 6 цього Закону, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі. Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську таємницю, таємницю досудового розслідування та іншу передбачену законом таємницю.
Порядок доступу до таємної інформації регулюється цим Законом та спеціальними законами.
За пунктом 1 частини першої статті 13 Закону №2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання.
Згідно пункту 6 частини першої статті 14 цього ж Закону розпорядники інформації зобов'язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
Приписами частини першої статті 20 Закону №2939-VI визначено, що розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Статтею 22 указаного Закону передбачено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту, зокрема, у випадку якщо інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.
У відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено:
1) прізвище, ім'я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації;
2) дату відмови;
3) мотивовану підставу відмови;
4) порядок оскарження відмови;
5) підпис.
Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.
Частиною першою статті 221 КПК України передбачено, що слідчий, прокурор зобов'язаний за клопотанням сторони захисту, потерпілого, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, надати їм матеріали досудового розслідування для ознайомлення, за виключенням матеріалів про застосування заходів безпеки щодо осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, а також тих матеріалів, ознайомлення з якими на цій стадії кримінального провадження може зашкодити досудовому розслідуванню. Відмова у наданні для ознайомлення загальнодоступного документа, оригінал якого знаходиться в матеріалах досудового розслідування, не допускається.
За частиною першою статті 222 КПК України, відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим.
Висновки суду.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що кожен з громадян має гарантоване право звернутись до уповноваженого органу із проханням сприяти реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів, а орган, до якого він звернувся зобов'язаний об'єктивно і вчасно розглянути таке звернення, надати мотивовану відповідь у строки встановленні статтею 20 Закону України «Про звернення громадян» та повідомити особу про наслідки розгляду.
Так, суд зазначає, що предмет розгляду справи зводяться до оцінки змісту листа Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 09.03.2026 року №24402.4/M-12440.3/26/43.2, з яким ОСОБА_1 не погоджується, оскільки вважає, що його скарга по суті не розглянута.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач звернувся до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини із скаргою на дії Офісу Генерального прокурора, в якій просив:
« 1. Здійснити парламентський контроль за дотриманням Офісом Генерального прокурора прав і свобод людини під час розгляду моєї скарги від 04.01.2026.
2. Надати правову оцінку формальному характеру відповіді ОГП від 13.01.2026 №10/1/2-10131-24.
3. Зобов'язати Офіс Генерального прокурора провести реальну, повну та об'єктивну перевірку викладених у моїй скарзі обставин.
4. У разі встановлення порушень - вжити заходів реагування, передбачених законом.
5. Повідомити мене у письмовій формі про результати розгляду цієї скарги.».
Листом від 09.03.2026 року №24402.4/M-12440.3/26/43.2 Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини позивачу надана відповідь та роз'яснення щодо порядку оскарження дій чи бездіяльності органу державної влади, підприємств, установ, організацій та їх посадових (службових) осіб. Позивачу надано роз'яснення про те, що незгода заявника зі змістом відповіді Офісу Генерального прокурора може бути самостійною підставою для звернення до адміністративного суду.
З матеріалів справи судом встановлено, що Уповноваженим не вчинялися дії та не вживалися заходи, передбачені Законом №776/97-ВР щодо належного розгляду звернення та викладених у ньому питань, внаслідок чого скарга ОСОБА_1 від 24.01.2026 року не розглянута належним чином.
Суд наголошує, що відсутність вмотивованої відповіді на звернення на основі критеріїв, визначених Законом №776/97-ВР свідчить, зокрема, про порушення процедури розгляду відповідного звернення.
Враховуючи наведене, вбачається, що необґрунтована відповідь на звернення не відображає виконання Уповноваженим своїх повноважень в розумінні вимог Закону №776/97-ВР, а в обставинах цієї справи свідчить про необґрунтованість дій відповідача при розгляді скарги позивача.
Для повного відновлення порушеного права позивача суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов'язання відповідача повторно розглянути скаргу та надати повну відповідь на неїз урахуванням висновків суду у цій справі.
Суд вважає, що саме такий спосіб захисту порушеного права позивача є належним та достатнім в даному випадку.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно із частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).
На підставі частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, наведеними нормами процесуального закону передбачено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою саме ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Перевіряючи при цьому правомірність оскаржуваного у справі рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, адміністративний суд перевіряє, серед іншого, чи не порушено право особи на участь у процесі прийняття рішення.
Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст.242 КАС України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Розподіл судових витрат.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З урахуванням зазначеного, суд вважає за необхідне стягнути з Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1064,96 грн.
Керуючись ст.ст.6, 72-73, 77, 132, 139, 143, 241-246, 250-251 КАС України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (вул. Інститутська, 21/8, м. Київ, 01008, код ЄДРПОУ 21661556) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
2. Визнати протиправними дії Уповноваженого Верховного Ради України з прав людини щодо неналежного розгляду скарги ОСОБА_1 від 24.01.2026 року.
3. Зобов'язати Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини повторно розглянути скаргу ОСОБА_1 від 24.01.2026 року з урахуванням висновків, викладених у цьому рішенні.
4. Стягнути з Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (код ЄДРПОУ 21661556) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1064,96 грн.
Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.
Суддя А.В. Бутенко