Справа № 420/550/26
про залишення позовної заяви без розгляду
26 травня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Лебедєвої Г.В., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.02.2016 до 14.08.2017, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2011 року № 159;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації (індексації-різниці) грошового забезпечення за період з 01.02.2016 до 14.08.2017, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2011 року № 159.
Ухвалою суду від 12.01.2026 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, позивачу надано час для усунення недоліків шляхом надання до суду: доказів, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а саме докази виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.02.2016 до 14.08.2017, нарахованої та виплаченої на виконання рішення суду у справі 420/2830/22.
16.01.2026 року до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків до якої долучено копію виписки з банківського рахунку.
Ухвалою від 20.01.2026 року Одеський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі № 420/550/26, та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ст. 262 КАС України.
До суду від військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому заявлено клопотання про залишення позову без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду, яке обґрунтовані тим, що рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07.02.2023 у справі № 420/2830/22 щодо виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.02.2016 до 14.08.2017 у розмірі 51 756,78 грн було фактично виконано відповідачем ще 17.12.2023 року. відтак відповідач уважає, що позивач повинен був реалізувати своє право на звернення до суду з цим позовом в строк до 17.03.2024 року, що однак зроблено ним не було. Натомість з позовом позивач звернувся лише в січні 2026 року, після спливу як тримісячного строку, встановленого ст. 233 КЗпП України, так і шестимісячного строку, визначеного ст. 122 КАС України, без подання клопотання про поновлення строку на звернення до суду.
Ухвалою суду від 07.05.2026 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, позивачу надано час для усунення недоліків шляхом надання до суду заяви про поновлення строків звернення до суду з доказами поважності причин пропуску строку звернення до суду, з визначенням обставин, які були б об'єктивно непереборними та не залежали від його волевиявлення, були б пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення у справі процесуальних дій.
11.05.2026 року до суду від ОСОБА_1 надійшла заява, в якій позивач вказує, що згідно з наказом про виключення його зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , він не звільнявся з військової служби, а лише був переведений до нового місця служби. Також позивач зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 визнано неконституційним частину першу статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. З огляду на викладене, на думку позивача, зважаючи на те, що він не звільнявся з військової служби, застосування частини другої статті 233 КЗпП України до спірних правовідносин є неможливим.
Ухвалою суду від 13.05.2026 року продовжено позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду заяви про поновлення строків звернення до суду з доказами поважності причин пропуску строку звернення до суду, з визначенням обставин, які були б об'єктивно непереборними та не залежали від його волевиявлення, були б пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення у справі процесуальних дій або доказів на підтвердження звернення до суду під час дії трудових відносин та перебування на військовій службі.
22.05.2026 до суду від ОСОБА_1 надійшла заява про усунення недоліцків, в якій він просить суд поновити строк на звернення з цим позовом. Заява мотивована тим, що він при виключенні зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , не звільнявся з військової служби. Після служби у військовій частині НОМЕР_1 , я продовжив військову службу у військовій частині НОМЕР_3 . З 10.03.2021 року він був звільнений з військової служби, але вже з іншої військової частини, а саме НОМЕР_3 . Також позивач зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 визнано неконституційним частину першу статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. З огляду на викладене, на думку позивача, зважаючи на те, що він не звільнявся з військової служби, застосування частини другої статті 233 КЗпП України до спірних правовідносин є неможливим.
Розглянувши заяву позивача про усунення недоліків, суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Проте, процесуальним законом передбачені певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав.
Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Положення статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України.
Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено у такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Так, питання, пов'язані із здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, урегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (далі - Закон № 2050-III).
Відповідно до статті 1 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Статтею 2 Закону № 2050-III передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
За правилами статті 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону № 2050-III Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21 лютого 2001 року № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159), положення якого відтворюють положення Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.
Питання щодо застосування наведених норм закону у аспекті визначення початку обчислення строку звернення до суду з позовом про зобов'язання нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строку їх виплати було предметом дослідження Верховним Судом у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду (далі - Судова палата) у постанові від 02 квітня 2024 року у справі №560/8194/20.
Аналізуючи наведені норми закону, Судова палата дійшла висновку, що умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів - пенсії та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.
Судова палата зауважила, що норми Закону № 2050-III і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов'язку додатково звертатися до підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання (у справі №560/8194/20 це орган Пенсійного фонду України) за виплатою такої компенсації.
Судова палата вказала, що аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-III та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов'язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі пенсії) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованого доходу (у справі №560/8194/20 - пенсії).
У підсумку Судова палата вважала за необхідне відступити від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 червня 2021 року, 17 листопада 2021 року, 27 липня 2022 року, 11 травня 2023 року (справи №№ 240/186/20, 460/4188/20, 460/783/20,460/786/20, де суд вказував, що саме з моменту отримання листа-відповіді, яким відмовлено позивачу у виплаті компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати частини доходів (у наведених справах це були пенсії), донарахованої на виконання рішення суду, розпочався перебіг строку для звернення до суду із заявленими позовними вимогами) та сформулювала такі висновки, зокрема:
- нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати зокрема і пенсії, проводиться у чітко визначений Законом № 2050-III строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Тому особі, права якої порушені невиконанням обов'язку нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів у випадку порушення строків їх виплати, достовірно відомо про час та розмір виплаченої заборгованості. При цьому така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про розмір належної до виплати компенсації, порядок її нарахування і підстави виплати/невиплати;
- з першого дня наступного місяця після отримання заборгованості з виплати пенсії за попередні періоди особа вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів і з цього дня починається перебіг шестимісячного строку звернення з позовом до суду. Звернення до суду з позовом про нарахування і виплату компенсації втрати частини доходів після закінчення цього строку є підставою, передбаченою пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України, для залишення позовної заяви без розгляду;
- отримання листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на заяву не змінює час, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить про час, коли особа почала вчиняти активні дії щодо реалізації свого права на отримання компенсації у позасудовому чи судовому порядку. Відповідно з вказаної дати не може розпочинатись відлік строку звернення з позовом до суду.
Саме такий підхід застосовано Верховним Судом у подальшій правозастосовній практиці, зокрема, при вирішенні питання обчислення строку звернення до суду військовослужбовців з вимогами про визнання протиправною бездіяльність військових частин щодо невиплати компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку із порушенням термінів їх виплати (постанови Верховного Суду від 17 квітня 2025 року у справі № 560/10053/24, від 23 квітня 2025 року у справі № 260/131/24, від 29 квітня 2025 року у справі № 420/4345/24, від 21 серпня 2025 року у справі № 600/3471/24-а, від 30 жовтня 2025 року у справі № 420/28674/24, від 29 січня 2026 року у справі № 420/19035/25 та ін.).
Позивач у позовній заяві зазначає, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07.02.2023 у справі № 420/2830/22, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 18.04.2023, військову частину зобов'язано нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 лютого 2016 року до 14 серпня 2017 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.
З матеріалів справи убачається, що індексація грошового забезпечення за період з 01 лютого 2016 року до 14 серпня 2017 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07.02.2023 у справі № 420/2830/22 виплачена 17.12.2023.
Водночас при виплаті індексації грошового забезпечення відповідачем не виплачено позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.
Таким чином, саме з дати виплати позивачу належного грошового забезпечення (17.12.2023) позивач був обізнаний про порушення свого права і саме із цією датою пов'язано перебіг строку звернення до суду з позовом про виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Так, станом на 17.12.2023 року стаття 233 КЗпП України діяла у редакції Закону № 2352-IX.
З матеріалів справи, убачається, що позивач наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 14.08.2017 року № 163 виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення у зв'язку з переведенням до іншої військової частини та станом на 17.12.2023 року не проходив військову службу.
До суду з даним позовом позивач звернувся 08.01.2026 року.
Таким чином, позивачем пропущено тримісячний строк, визначеного частиною 2 статті 233 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX.
Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09 квітня 2026 року у справі № 380/18334/24.
Стосовно посилань позивача на рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025, яким визнано неконституційним частину першу статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, суд зазначає наступне.
Так, Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11 грудня 2025 року частину першу статті 233 КЗпП України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат
Конституційний Суд України виходив з того, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов'язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду.
Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов'язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку.
Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов'язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.
Наведене свідчить, що Конституційний Суд України розмежував:
тримісячний строк для звернення звільненого працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат;
тримісячний строк для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Останній передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, приписи якої Конституційний Суд України визнав неконституційними.
Верховний Суд, зокрема, в постановах від 24 лютого 2026 року у справі № 120/2933/25, від 31 березня 2026 року у справі №400/953/25, від 30 квітня 2026 року у справі № 400/7181/24, в яких позивачі звернулася до суду з позовом під час дії трудових відносин, вказав, що позивач, ураховуючи Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11 грудня 2025 року, фактично має наразі необмежене у часі право на звернення до суду з позовом про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат з огляду на перебування у трудових відносинах з відповідачем.
До позовної заяви позивачем долучено витяг з послужного списку, з якого убачається, що з 01.02.2016 року по 01.06.2017 року позивач проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді юрисконсульта; 01.06.2017 року по 05.01.2018 року у військовій частині НОМЕР_3 на посаді помічника командира з правової роботи; з 05.04.2018 року по 25.01.2021 року у військовій частині НОМЕР_3 на посаді помічника командира з правової роботи - начальника юридичної групи; станом на 02.03.2021 року зі списків особового складу військової частини не виключений.
В заяві про усунення недоліків позивач повідомив суд, що з 10.03.2021 року він був звільнений з військової служби.
Таким чином, позивач звернувся до суду з даним позовом не під час дії трудових відносин та після звільнення з військової служби, яке відбулося ще 10.03.2021 року, а тому спірні правовідносини регулюються частиною другою статті 233 КЗпП України.
Суд зазначає, що позивачем у заяві про усунення недоліків не вказано, які саме об'єктивні поважні (непереборні) причини унеможливили його звернення до суду у встановлений процесуальним законодавством строк; не наведено змістовних і вагомих доводів щодо вчинення ним всіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати його процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку; не доведено, що в цій справі неможливість вчасного подання ним позовної заяви не мала суб'єктивного характеру, тобто не залежала від його волевиявлення. Натомість пропуск строку на звернення до суду через пасивну поведінку позивача щодо реалізації процесуальних прав і небажання їх реалізувати в повній мірі в цьому випадку не є поважною причиною пропуску строку, а тому підстави для поновлення строку звернення до суду відсутні.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначено статтею 123 КАС України.
Положеннями ч.ч.3, 4 ст.123 КАС України визначено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Отже, наслідки пропуску позивачем строку звернення до суду можуть бути застосовані судом на будь-якій стадії судового розгляді навіть після визнання судом поважними причин пропуску строку звернення.
Згідно до п.8 ч.1 ст.240 КАС України суд залишає позовну заяву без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою ст.123 цього Кодексу.
Відповідно ч. 3, 4 ст. 240 КАС України, про залишення позову без розгляду суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про залишення позову без розгляду може бути оскаржена. Особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду.
Керуючись статтями 240, 243, 248, 256 КАС України суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без розгляду.
Ухвалу надіслати особам, які беруть участь у справі.
Роз'яснити позивачу, що постановлення ухвали про залишення без розгляду не позбавляє його права звернутись до суду повторно в загальному порядку, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду.
Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ст. 256 КАС України та може бути оскаржена у порядку та строки визначені статтею 295, 297 КАС України.
Суддя Г. В. Лебедєва