вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"27" травня 2026 р. м. Київ Справа № 911/3875/25
Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Адвокатського бюро "Мамаєва Дмитра Юрійовича" (02055, м. Київ, пр. П. Григоренка, буд. 15, офіс 218)
до Комунального житлово-експлуатаційного підприємства Глевахівської селищної ради (08631, Київська обл., Фастівський р-н, смт. Глеваха, вул. Вокзальна, буд. 18а)
про стягнення 78771,00 грн. заборгованості,
Без виклику представників сторін
Адвокатське бюро "Мамаєва Дмитра Юрійовича" звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Комунального житлово-експлуатаційного підприємства Глевахівської селищної ради про стягнення 78771,00 грн. заборгованості за договором № 19/11/21-1 від 19.11.2021 р.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору № 19/11/21-1 від 19.11.2021 р. в частині повної та своєчасної оплати за надані послуги, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 78771,00 грн. заборгованості, з яких - 37687,94 грн. пені, 32783,23 грн. інфляційних втрат, 8299,83 грн. 3% річних, а також судовий збір.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 29.12.2025 р. (суддя Грабець С.Ю.) було відкрито провадження у даній справі № 911/3875/25, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 03.03.2026 р., у зв'язку із звільненням судді Грабець С.Ю. матеріали справи були передані для розгляду судді Бабкіній В.М.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 09.03.2026 р. було прийнято до провадження справу № 911/3875/25, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Вказану ухвалу було отримано позивачем та відповідачем 09.03.2026 р., що підтверджується довідками про доставку електронного листа в системі ЄСІТС.
У строк, встановлений ч. 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, клопотань від сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін не надходило.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Згідно з приписами ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України до заяв по суті справи належать відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, заперечення на відповідь на відзив.
12.01.2026 р. до Господарського суду Київської області через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив б/н від 12.01.2026 р. (вх. № 464/26 від 12.01.2026 р.), за змістом якого останній зазначає, що нарахування пені не може перевищувати шестимісячний строк та в рішення у справі № 911/2870/24, яке має преюдиційний характер у даному спорі, встановлено, що пеня за договором № 19/11/21-1 від 19.11.2021 р. не може бути стягнута. Окрім того, відповідач не погоджувався з розрахунками позивача та зазначав про те, що суд за клопотанням сторони чи з власної ініціативи може зменшити заявлені до стягнення штрафні санкції.
22.01.2026 р. до Господарського суду Київської області через систему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив б/н від 22.01.2026 р. (вх. № 1175/26 від 23.01.2026 р.), за змістом якої останній просить задовольнити позов у повному обсязі та зазначає, що фінансові санкції несуть тільки компенсаційний характер за той термін, протягом якого боржник не сплатив суму боргу, тобто слугують фактично способом збереження фінансів кредитора в разі довгострокової несплати коштів з боку боржника. Тому стягнення інфляційних витрат та 3% річних є повністю обґрунтованим з боку позивача. Окрім того, на думку позивача, строк стягнення пені не пропущений, оскільки строки позовної давності були зупинені та після скасування пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України поновлені.
29.01.2026 р. до Господарського суду Київської області через систему «Електронний суд» від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив б/н від 29.01.2026 р. (вх. № 1546/26 від 29.01.2026 р.).
У відповідності з приписами ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає дану справу за наявними в ній на час ухвалення рішення матеріалами.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази та оцінивши їх в сукупності, суд
встановив:
19.11.2021 р. між Адвокатським бюро "Мамаєва Дмитра Юрійовича" (виконавець, бюро) та Комунальним житлово-експлуатаційним підприємством Глевахівської селищної ради (замовник) було укладено договір про надання правової допомоги № 19/11/21-1, відповідно до п. 1.1 якого бюро здійснює представництво та захист інтересів замовника в цивільній, господарській, адміністративній юрисдикції, а саме в судах загальної юрисдикції, адміністративних відповідно до КАС України, господарських судах відповідно до вимог ГПК України, апеляційному суді, Верховному Суді, прокуратурі, органах Національної поліції, та інших правоохоронних органах та органах державної влади та місцевого самоврядування, господарськими суб'єктами, підприємствами, організаціями, установами з приводу проведення робіт по перевірці ведення податкового обліку з податку на додану вартість та податку на прибуток, реєстрації податкового кредиту та податкових зобов'язань за 5 років.
За умовами п. 2.1 договору замовник взяв на себе обов'язок оплатити бюро вартість послуг за надання правової допомоги з підготовки та представництва інтересів в усіх судових засіданнях в усіх судах України за одну подану позовну заяву 40000,00 грн.; оплатити бюро вартість винагороди від отримання на користь замовника відновленого обліку та внесення податкових накладних до обліку, що складатиме 4%.
Умовами п. 3.1 договору визначено, що договір вступає в силу з моменту підписання та діє до повного виконання сторонами зобов'язань, визначених у п. 1.1.
Рішенням Господарського суду Київської області від 05.03.2025 р. у справі № 911/2870/24 позовні вимоги Адвокатського бюро «Мамаєва Дмитра Юрійовича» до Комунального житлово-експлуатаційного підприємства Глевахівської селищної ради про стягнення 330105,34 грн. задоволено частково, стягнуто з Комунального житлово-експлуатаційного підприємства Главахівської селищної ради на користь Адвокатського бюро "Мамаєва Дмитра Юрійовича" 276096,90 грн. заборгованості за договором № 19/11/21-1 від 19.11.2021 р., 656,30 грн. 3% річних та 4151,30 грн. судового збору.
Даним рішенням встановлено, що акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000098 від 07.09.2024 р. на суму 40000,00 грн. не є належним та допустимим доказом, в розумінні статей 76, 77 ГПК України, надання позивачем послуг за договором. Акт № 14/12/23-1 від 14.12.2023 р. здачі-приймання робіт (надання послуг) підписаний з боку Комунального житлово-експлуатаційного підприємства Глевахівської селищної ради, скріплений печаткою підприємства та має застереження про те, що такий підписаний між сторонами без претензій. Суд дійшов висновку про те, що в частині вимог про стягнення 40000,00 грн. заборгованості слід відмовити, водночас, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 276096,90 грн. були задоволені судом, оскільки заборгованість відповідача перед позивачем за надані послуги на підставі договору № 19/11/21-1 від 19.11.2021 р. та акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 14/12/23-1 від 14.12.2023 р. підтверджена матеріалами справи та станом на час прийняття рішення лишається не сплаченою відповідачем. Окрім того, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд, здійснивши власний розрахунок, враховуючи вірну суму заборгованості та період нарахування, встановив, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних в сумі 656,30 грн. за період з 18.09.2024 р. по 16.10.2024 р. Також суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні вимоги про стягнення інфляційних втрат, оскільки вірним періодом нарахування інфляційних нарахувань є з 18.09.2024 р. по 30.09.2024 р., що є меншим за 15 днів місяця, тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується. Крім того, суд дійшов висновку щодо відмови у стягненні з відповідача 8308,34 грн. пені, оскільки при вчиненні правочину сторонами не встановлено в письмовій формі відповідальність відповідача за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань у вигляді пені з погодженням її розміру.
На виконання рішення Господарського суду Київської області від 05.03.2025 р. у справі № 911/2870/24, залишеного без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2025 р., що набрало законної сили 08.07.2025 р., судом було видано наказ про примусове виконання рішення у справі № 911/2870/24 від 24.07.2025 р.
05.08.2025 р. державним виконавцем Фастівського відділу виконавчої служби у Фастівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) було відкрито виконавче провадження ВП № 78753064 за наказом у справі № 911/2870/24 від 24.07.2025 р.
25.08.2025 р. Комунальне житлово-експлуатаційне підприємство Глевахівської селищної ради сплатило 309263,95 грн. Фастівському відділу виконавчої служби у Фастівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) за ВП № 78753064, що підтверджується копією платіжної інструкції № 45830 від 25.08.2025 р.
30.09.2025 р. державним виконавцем Фастівського відділу виконавчої служби у Фастівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) було закінчене виконавче провадження ВП № 78753064 за наказом у справі № 911/2870/24 від 24.07.2025 р. у зв'язку із його виконанням.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору № 19/11/21-1 від 19.11.2021 р. в частині повної та своєчасної оплати за надані послуги, позивач, звертаючись до суду з позовом у даній справі, просить стягнути з відповідача 78771,00 грн. заборгованості, з яких - 37687,94 грн. пені, 32783,23 грн. інфляційних втрат, 8299,83 грн. 3% річних, нарахованих до моменту погашення заборгованості.
Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Приписами ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Поряд з цим, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 Цивільного кодексу України.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Приписами ст. 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За правовою природою укладений між сторонами договір є договором про надання послуг.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно зі ст. 902 ЦК України, виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Частиною 1 ст. 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Поряд з цим, у ст. 610 Цивільного кодексу України вказано, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Водночас, за приписами ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Оцінюючи подані до матеріалів справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог у даній справі з огляду на таке.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За приписами ст.ст. 79, 86 Господарського кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується.
Позивач просить стягнути з відповідача 32783,23 грн. інфляційних втрат за період з 01.10.2024 р. по 30.09.2025 р. та 8299,83 грн. 3% річних за період з 30.09.2024 р. по 30.09.2025 р., нарахованих на суму основного боргу в розмірі 276096,90 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, заборгованість відповідача перед позивачем за договором № 19/11/21-1 від 19.11.2021 р. була погашена 25.08.2025 р., що підтверджується копією платіжної інструкції № 45830 від 25.08.2025 р., яка міститься в матеріалах справи.
Отже, у зв'язку з тим, що заборгованість була погашена 25.08.2025 р., то інфляційні втрати, нараховані на суму 276096,90 грн., підлягають стягненню з відповідача за період з 01.10.2024 р. по 24.08.2025 р.
Окрім того, рішенням Господарського суду Київської області від 05.03.2025 р. у справі № 911/2870/24 стягнуто 656,30 грн. 3% річних, нарахованих на суму заборгованості за договором № 19/11/21-1 від 19.11.2021 р., за період з 18.09.2024 р. по 16.10.2024 р.
Враховуючи те, що рішенням суду у справі № 911/2870/24 було стягнуто 3% річних по 16.10.2024 р., то 3% річних, нараховані на суму 276096,90 грн., підлягають стягненню з відповідача за період з 17.10.2024 р. по 24.08.2025 р.
Таким чином, за розрахунком суду, сума інфляційних втрат, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 31859,38 грн., а сума 3% річних - 7075,47 грн.
Відповідно, позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню.
Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення з відповідача 37687,94 грн. пені суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 546, ч. 1 ст. 547, ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватись пенею (неустойка), що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018 р. у справі № 910/9823/17.
Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Вказану правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 р. у справі № 917/1345/17.
Як зазначалося вище, рішенням Господарського суду Київської області від 05.03.2025 р. у справі № 911/2870/24 за позовом Адвокатського бюро «Мамаєва Дмитра Юрійовича» до Комунального житлово-експлуатаційного підприємства Глевахівської селищної ради про стягнення 330105,34 грн. заборгованості за договором № 19/11/21-1 від 19.11.2021 р., яке набрало законної сили, було встановлено, що при вчиненні даного правочину сторонами не встановлено в письмовій формі відповідальність відповідача за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань у вигляді пені з погодженням її розміру, у зв'язку з чим відмовлено в задоволенні позовної вимоги про стягнення пені.
З урахуванням наведеного та з огляду на невстановлення сторонами в договорі такого виду відповідальності відповідача як сплата пені, суд відмовляє в задоволенні вимоги позивача про стягнення 37687,94 грн. пені у даній справі.
Поряд з цим, відповідачем у відзиві було зазначено про наявність підстав для зменшення розміру заявлених позивачем у даній справі штрафних санкцій. Зокрема, відповідач зазначав про те, що якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Згідно із частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Таким чином, на підставі ч. 1 ст. 233 ГК України, ч. 3 ст. 551 ЦК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір штрафних санкцій.
Щодо наявності підстав для зменшення розміру заявлених у даній справі штрафних санкцій суд відзначає таке.
Згідно з приписами ст. 233 Господарського кодексу України (чинного на час виникнення спірних правовідносин) у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
При цьому, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у ст. 2 цього Кодексу (ст. 230 Господарського кодексу України).
Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Поряд з цим, як зазначалося вище, згідно з приписами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.02.2021 р. у справі № 520/17342/18, від 13.11.2019 р. у справі № 922/3095/18, від 13.03.2020 р. у справі № 902/417/18).
Вимагати сплату суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 р. у справі № 905/600/18).
Таким чином, 3 % річних та інфляційні втрати не є штрафними санкціями, зокрема, неустойкою, а є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, а їх розмір, заявлений до стягнення, не може бути зменшений судом на підставі приписів ст. 233 Господарського кодексу України та ст. 551 Цивільного кодексу України.
Окрім цього, як зазначалося вище, у даній справі суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для стягнення з відповідача пені, що унеможливлює вирішення судом питання стосовно зменшення її розміру.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог Адвокатського бюро "Мамаєва Дмитра Юрійовича".
Поряд з цим, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах Трофимчук проти України, Серявін та інші проти України обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Слід зазначити, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків суду щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог у даній справі не спростовує.
Судові витрати зі сплати судового збору відповідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Комунального житлово-експлуатаційного підприємства Глевахівської селищної ради (08631, Київська обл., Фастівський р-н, смт. Глеваха, вул. Вокзальна, буд. 18А, код 33018727) на користь Адвокатського бюро "Мамаєва Дмитра Юрійовича" (02055, м. Київ, пр. П. Григоренка, буд. 15 офіс 218, код 42759693) 31859 (тридцять одну тисячу вісімсот п'ятдесят дев'ять) грн. 38 коп. інфляційних втрат, 7075 (сім тисяч сімдесят п'ять) грн. 47 коп. 3% річних, 1496 (одну тисячу чотириста дев'яносто шість) грн. 68 коп. витрат зі сплати судового збору.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складене 27.05.2026 р.
Суддя В.М. Бабкіна