ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
14.05.2026Справа № 910/948/26
Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Яременко Т.Є., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Державного некомерційного підприємства “Національний інститут раку»
до Товариства з обмеженою відповідальністю “ІМД +»
про стягнення 4 238 430, 07 грн
Представники:
від позивача: Уланівський С.Є.;
від відповідача: не з'явився
Державне некомерційне підприємство “Національний інститут раку» (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “ІМД +» (далі-відповідач) про стягнення пені за порушення строку поставки товару у розмірі 4 238 430, 07 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 400 від 08.12.2021 в частині поставки товару у визначений договором строк.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.02.2026 позовну заяву Державного некомерційного підприємства “Національний інститут раку» - залишено без руху. Встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
09.02.2026 до суду надійшла заява Державного некомерційного підприємства “Національний інститут раку» про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи здійснюється в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 12.03.2026.
25.02.2026 до суду надійшов відзив Товариства з обмеженою відповідальністю “ІМД +», в якому відповідач, зокрема зазначає, що строк виконання зобов'язань припав на виникнення обставин непереборної сили, що вплинули на можливість (об'єктивно унеможливили) своєчасне виконання відповідачем зобов'язань за договором. Також, відповідач вказує на те, що позивач не надсилав заявок на поставку, що є умовою для здійснення відповідної поставки, а також не звертався до відповідача з вимогою виконати зобов'язання або повернути попередню оплату.
03.03.2026 до суду надійшла відповідь Державного некомерційного підприємства “Національний інститут раку» на відзив, в якій позивач, зокрема зазначає, що відповідач, в порушення умов договору, не повідомив належним чином позивача про виникнення та закінчення у нього форс-мажорних обставин, а також не підтвердив їх відповідною довідкою Торгово-промислової палати, що, на думку позивача, у відповідності до пункту 7.4 договору позбавляє його права посилатись на обставини непереборної сили, як на підставу звільнення від відповідальності за невиконання зобов'язань.
10.03.2026 до суду надійшли заперечення Товариства з обмеженою відповідальністю “ІМД +», в яких відповідач зокрема зазначає, що оскільки позивач не виконав свого зустрічного зобов'язання в частині направлення відповідачу заявки із датою поставки та конкретним приміщенням, що визначено договором, у відповідача виникло право зупинити виконання свого обов'язку з поставки, а отже, на думку відповідача, відсутнє порушення строку поставки за договором. Також, відповідач просить суд поновити строк надання доказів, долучених до даних заперечень на відповідь на відзив, а саме наказу №24/02 від 24.02.2022 про призупинення господарської діяльності та оголошення простою.
У підготовчому засіданні 12.03.2026, розглянувши клопотання відповідача про поновлення строку на подання доказів долучених до заперечень на відповідь на відзив, з метою забезпечення всебічного та повного розгляду справи, необхідністі дослідження всіх обставин справи, суд вважає за необхідне поновити Товариству з обмеженою відповідальністю “ІМД +» процесуальний строк на подання доказів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.03.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Судове засідання у справі № 910/948/26 призначено на 09.04.2026.
У судовому засіданні 09.04.2026 оголошено перерву до 14.05.2026.
У цьому судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, однак був повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання належним чином, що підтверджується довідкою Господарського суду міста Києва про доставлення процесуального документа (ухвали суду від 09.04.2026) до електронного кабінету відповідача - 13.04.2026 о 13:23 год.
Приймаючи до уваги, що представник відповідача був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.
Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
У судовому засіданні 14.05.2026 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва
08.12.2021 між Національним інститутом раку (далі - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “ІМД +» (далі - продавець) укладено договір № 400, умовами якого передбачено, що продавець зобов'язується протягом строку дії договору поставити покупцю (передати у власність) товар визначений за кодом ДК 021: 201533110000-4 Візуалізаційне обладнання для потреб медицини, стоматології та ветеринарної медицини (Апарат УЗД (тип 1.); Апарат УЗД (тип2.) ; Апарат УЗД (тип3.); Апарат УЗД (тип4.); Апарат УЗД портативний (тип 1.); Апарат УЗД портативний (тип 2.); Доплер), в асортименті та кількості, зазначеній в Специфікації (Додаток 1 до цього Договору), а Покупець - прийняти і оплатити такий Товар.
Найменування (номенклатура, асортимент), кількість, ціна товару зазначено в специфікації, що додається до цього договору і є його невід'ємною частиною (п. 1.2. договору).
Відповідно до п. 3.1. договору, ціна цього Договору становить 42 384 300, 69 грн. у тому числі: ПДВ: 4 533, 69 грн. Товар оплачується і відпускається за цінами, вказаними в Специфікації до цього договору.
Сторони свідчать, що до вартості Товару входять будь-які витрати Постачальника пов?язані з виконанням умов Договору, в тому числі, але не виключно: вартість доставки, розвантаження до точного місця експлуатації кожної одиниці, вказаного Покупцем, встановлення в точному місці експлуатації кожної одиниці, вказаного Покупцем, розмитнення (в разі постачання з-за кордону), вартість тари, упаковки, маркування, монтажу, зберігання, первинного інструктажу персоналу, гарантійного та сервісного обслуговування, запасні частини, комплектація, заготівельно-складські витрати, пусконалагоджувальні роботи та шефмонтаж устаткування (спеціалізований технічний нагляд представника виробника (або постачальника) обладнання) тощо за цим Договором включено у вартість Товару та не підлягають додатковій оплаті.
В разі не виконання Постачальником зобов?язань (зазначених вище), що входять до вартості Товару, Покупець вправі залучити для цього інших осіб, а Постачальник зобов?язується протягом 7 (семи) днів з дня відповідної вимоги Покупця відшкодувати Покупцеві відповідні витрати.
Згідно п. 3.3. договору, оплата Товару може бути здійснена виключно при наявності відповідних бюджетних асигнувань, в залежності від реального фінансування на такі цілі. В іншому випадку жодні зобов?язання щодо оплати Товару не виникають, а Покупець не несе відповідальності перед Постачальником. Бюджетні зобов?язання виникають в межах Договірної ціни (ціни Договору) за наявності відповідних бюджетних асигнувань. В разі затримки бюджетного фінансування розрахунок за цим Договором здійснюється відповідно до умов Договору після отримання Покупцем бюджетного фінансування Товару на свій реєстраційний рахунок. Покупець реєструє в органах державної казначейської служби бюджетні зобов??язання за наявності та по мірі виділення бюджетних асигнувань, в межах фактично виділених і доведених асигнувань для оплати в частині неоплаченої частини за Договором.
Авансування може бути здійснено виключно в порядку, в розмірах та на умовах, що передбачені чинним в Україні законодавством (якщо такі передбачені) та підлягають застосуванню при виконанні даного Договору.
Авансування в розмірі 90% від загальної ціни цього Договору, що складає 38 145 870, 62 грн, сплачуються покущем на підставі рахунка-фактури протягом 10 (десяти) робочих днів за наявності відповідних асигнувань. Решта, від сплаченої шляхом авансування суми коштів, підлягає перерахуванню продавцю після поставки товару протягом дії договору.
За відсутності авансування оплата за поставлений товар підлягає перерахуванню постачальникові після поставки товару протягом дії договору.
Строки виконання постачальником своїх зобов'язань за договором не можуть бути збільшені (перенесені тощо) в разі відсутності авансування.
За умовами п. 4.1. договору, строк поставки товару до 28.12.2021 року. В межах зазначеного строку поставка товару здійснюється партіями (окремими поставками), на підставі наданої покупцем письмової заявки на поставку товару (далі - заявка). Заявка оформлюється у письмовому вигляді та містить інформацію про товар, що підлягає постачанню: найменування, одиницю виміру, кількість, сума (з ПДВ), дата (строк) поставки, інше (у разі необхідності).
У п. 4.6. договору сторони погодили, що датою поставки товару вважається дата передачі продавцем покупцю товару згідно з підписаною сторонами видатковою накладною.
Право власності на товар переходить від продавця до покупця після підписання сторонами видаткової накладної (п. 4.7. договору).
Відповідно до п. 6.2. договору, за порушення строків поставки товару продавець сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1 % вартості товару, з поставки якого допущено прострочення, за кожний календарний день такого прострочення, а за прострочення понад 30 (тридцять) календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості.
Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2021 року, але в будь-якому випадку до повного виконання зобов'язань за договором (п. 8.1. договору).
У Специфікації, що є додатком № 1 до договору № 400 від 08.12.2021 сторони погодили найменування товару, кількість, ціну. Всього товар на загальну суму 42 384 300, 69 грн.
В подальшому, 08.12.2021 між Національним інститутом раку (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “ІМД +» (продавець) укладено додаткову угоду № 1 до договору № 400 від 08.12.2021, відповідно до якої сторони вирішили викласти абз. 6 п. 3.3. розділу 3 договору в наступній редакції: “Покупець здійснює авансування у розмірі 100 % від загальної ціни цього договору, що складає 42 384 300, 69 грн, в т.ч. ПДВ 7 % - 4 533, 69 грн, що сплачуються покупцем на підставі рахунка-фактури протягом 10 (десяти) робочих днів за наявності відповідних асигнувань».
Також, сторони вирішили викласти п. 4.1. договору в наступній редакції: “Строк поставки товару не може перевищувати 3 місяців від дати отримання авансування продавцем. В межах зазначеного строку поставка товару здійснюється партіями (окремими поставками) на підставі наданої покупцем письмової заявки на поставку товару (далі - заявка). Заявка оформлюється у письмовому вигляді та містить інформацію про товар, що підлягає постачанню: найменування, одиниця виміру, кількість, сума (з ПДВ), дата (строк) поставки, інше (у разі необхідності)».
Відповідно до наказу Міністерства охорони здоров'я України від 16.11.2022 № 2089 «Про реорганізацію Національного інституту раку» та розпорядження Кабінету Міністрів України від 28.10.2022 № 955-р «Про погодження реорганізації Національного інституту раку», Національний інститут раку реорганізовано шляхом перетворення в Державне некомерційне підприємство «Національний інститут раку», що є правонаступником його прав та обов'язків, про що 13.02.2023 внесено відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань.
Так, позивачем відповідно до умов договору було здійснено попередню оплату у розмірі 100 % від загальної ціни договору, а саме перераховано відповідачу 42 384 300, 69 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 16 від 17.12.2021 (проведено банком 20.12.2021).
Позивач зазначає, що дата отримання авансування продавцем (відповідачем) - 20.12.2021, а тому кінцевою датою поставки товару відповідно до пункту 4.1 договору є 19.03.2022.
Як вбачається з матеріалів справи, 28.06.2022 відповідачем було поставлено позивачу товар на загальну суму 42 384 300, 69 грн грн, що підтверджується видатковою накладною № 14 від 28.06.2022, яка підписана представниками сторін та скріплена печаткою сторін.
Тож, як вказує позивач, відповідачем зобов'язання щодо поставки товару виконано з порушенням строку визначеного у договорі.
Крім того, в обгрунтування позовних вимог, позивач у позові зазначає, що Державною аудиторською службою України відповідно до пункту 2.1. Плану проведення заходів державного фінансового контролю Держаудитслужби на ІІ квартал 2025 року було проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності державного некомерційного підприємства «Національний інститут раку» (далі - ДНП «НІР») за період з 01.01.2021 по 31.05.2025 за результатами якої складено акт ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності державного некомерційного підприємства «Національний інститут раку» за період з 01 січня 2021 року по 31 травня 2025 року від 25.09.2025 №000400-21/75 (далі - Акт ревізії).
До вказаного Акту ревізії Держаудитслужбою додано розрахунок штрафних санкцій за несвоєчасну поставку медичного обладнання по договорах, укладених між Інститутом та суб'єктами господарювання у 2021 році, в тому числі відповідачем.
На підставі Акту ревізії Держаудитслужбою сформовано вимогу «Про усунення виявлених ревізією порушень законодавства» від 24.10.2025 №000400 14/13167-2025, відповідно до пункту 1 якої Держаудитслужба зокрема, вимагає від ДНП «НІР» забезпечити проведення претензійно-позовної роботи Інститутом із суб'єктами господарювання щодо відшкодування штрафних санкцій (пені) внаслідок неналежного виконання ними умов договорів про закупівлю медичного обладнання та виробів медичного призначення на загальну суму 44 992 692,89 грн, та перерахування їх до державного бюджету.
Тож, враховуючи викладене вище, оскільки відповідачем було порушено строк поставки товару, який визначений у п. 4.1. договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 08.12.2021) позивачем було направлено на адресу відповідача претензію № 11-3076-2025 від 17.11.2025 про сплату пені за прострочення поставки товару на 100 днів у розмірі 4 238 430, 07 грн на підставі п. 6.2 договору, що підтверджується описом вкладення у цінний лист, фіскальним чеком від 18.11.2025 та копією накладної АТ “Укрпошта» № 0302212980400 від 18.11.2025.
Відповідач на вищезазначену претензію відповіді не надав.
Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач здійснив поставку товару із порушенням строку, тому просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 4 238 430, 07 грн. за період з 20.03.2022 по 27.06.2022.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 400 від 08.12.2021, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.
Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Згідно ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до абз. 6 п. 3.3. розділу 3 договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 08.12.2021), покупець здійснює авансування у розмірі 100 % від загальної ціни цього договору, що складає 42 384 300, 69 грн, в т.ч. ПДВ 7 % - 4 533, 69 грн, що сплачуються покупцем на підставі рахунка-фактури протягом 10 (десяти) робочих днів за наявності відповідних асигнувань.
Згідно п. 4.6. договору, датою поставки товару вважається дата передачі продавцем покупцю товару згідно з підписаною сторонами видатковою накладною.
Право власності на товар переходить від продавця до покупця після підписання сторонами видаткової накладної (п. 4.7. договору).
Судом встановлено, що позивачем відповідно до умов договору було здійснено попередню оплату у розмірі 100 % від загальної ціни договору, а саме перераховано відповідачу 42 384 300, 69 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 16 від 17.12.2021 (проведено банком 20.12.2021).
Згідно п. 4.1. договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 08.12.2021), строк поставки товару не може перевищувати 3 місяців від дати отримання авансування продавцем. В межах зазначеного строку поставка товару здійснюється партіями (окремими поставками) на підставі наданої покупцем письмової заявки на поставку товару (далі - заявка). Заявка оформлюється у письмовому вигляді та містить інформацію про товар, що підлягає постачанню: найменування, одиниця виміру, кількість, сума (з ПДВ), дата (строк) поставки, інше (у разі необхідності).
Так, відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України).
Тож, відповідач з урахуванням приписів ч. 5 ст. 254 ЦК України, зобов'язаний був поставити товар у строк до 21.03.2022 (включно), оскільки 19.03.2022 та 20.03.2022 вихідні дні.
Аналогічна правова позиція щодо застосування приписів ч. 5 ст. 254 ЦК України викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 910/5436/22.
Проте, як зазначено судом вище, на виконання умов договору № 400 від 08.12.2021 відповідачем було поставлено позивачу товар на загальну суму 42 384 300, 69 грн - 28.06.2022, що підтверджується видатковою накладною № 14 від 28.06.2022, яка підписана представниками сторін та скріплена печаткою сторін.
Тож, відповідачем було здійснено поставку товару 28.06.2022, тобто з порушенням строку визначеного у п. 4.1. договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 08.12.2021).
Згідно з положеннями статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
За змістом статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Момент виконання обов'язку продавця передати товар визначено статтею 664 Цивільного кодексу України, згідно з якою обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
У розумінні положень частини 2 статі 664 Цивільного кодексу України товар вважається наданим у розпорядження покупця якщо: у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці; покупець поінформований про те, що товар готовий до передання. При цьому, товар повинен бути відповідним чином ідентифікований.
Щодо заперечень відповідача викладених у відзиві на позовну заяву, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
У пункті 1 частини 1 статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.
За змістом частини другої статті 218 Господарського кодексу України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.
Так, частина друга статті 218 Господарського кодексу України передбачає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання згідно зі статтями 617 ЦК України, 218 ГК України особа, яка порушила зобов'язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв'язок між цими обставинами і понесеними збитками (постанова Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі № 904/6463/14 (3-216гс15)).
Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за даних умов здійснення господарської діяльності.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі №908/2287/17, зазначив, що сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб'єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати (пункт 75).
Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов'язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних (пункт 76).
Сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу (пункт 77).
Таких саме висновків дотримуються колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 16.07.2019 у справі №917/1053/18 та у постанові від 09.11.2021 у справі №913/20/21.
Отже, для звільнення від відповідальності внаслідок настання форс-мажорних обставин (обставинами непереборної сили) відповідач зобов'язаний надати не лише сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а й довести, що такі обставини об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору, зокрема, підтвердити нездійснення господарської діяльності у спірний період.
Відповідно до ч. 4 ст. 219 ГК України сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.
Суд зазначає, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався.
Господарський суд наголошує, що форс-мажор (у даному випадку військова агресія проти України) повинен бути у причинному зв'язку з негативними наслідками для підприємницької діяльності.
Сторона, яка посилається на вищезгадані обставини, повинна довести, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов'язань за договором.
Так, відповідно до частини 1 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.
Наразі Торгово-промислова палата України ухвалила рішення спростити процедуру засвідчення форс-мажорних обставин та з метою позбавлення обов'язкового звернення до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП і підготовки пакету документів у період дії воєнного стану, на сайті Торгово-промислової палати України розміщено загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин.
Зокрема, листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, що розміщений в мережі Інтернет, та адресований «Всім кого це стосується», Торгово-промислова палата України на підставі ст. ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 №671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Разом з цим, незважаючи на те, що такий загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин стосується невизначеного кола осіб, це не означає, що такий лист звільняє від цивільно-правової відповідальності сторону договору. Зокрема, у будь-якому разі стороні необхідно буде довести, що зобов'язання невиконане саме у зв'язку з воєнними діями.
13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що в період дії воєнного стану у разі порушення зобов'язань згаданий вище лист від 28.02.2022 можна роздрукувати із сайту ТПП України та долучати до повідомлення про форс-мажорні обставини, які унеможливили виконання договірних зобов'язань у встановлений термін, для спроможності обґрунтованого перенесення строків виконання зобов'язань та вирішення спірних питань мирним шляхом. Також вказується, що у разі необхідності сторона, яка порушила свої зобов'язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ПП України від 18.12.2014, за кожним зобов'язанням окремо.
З огляду на це, загальний лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зумовлених військовою агресією російської федерації проти України, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов'язання (а доведення причинно-наслідкового зв'язку в такому випадку є обов'язковим).
Суд відзначає, що ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв'язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов'язання. Іншими словами, сама по собі військова агресія російської федерації проти України не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов'язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні.
Воєнний стан як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов'язаних із ним обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов'язання.
Вищенаведене у сукупності дає підстави для висновку, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі №922/2475/21.
Тож, доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Відповідно до п. 7.1. договору, сторони не несуть відповідальність за неналежне виконання умов даного договору у випадку настання форс-мажорних обставин, а саме пожежі, землетрусу, повені, або іншого стихійного лиха, війни, а також обставин, які знаходяться поза контролем сторін, в тому числі прийняття закону і (або) іншого нормативного акту, який забороняє будь-яку дію, передбачену даним договором. Настання форс-мажорних обставин повинно підтверджуватися відповідною довідкою Торгово-промислової палати.
Згідно п. 7.2. договору, сторона, яка знаходиться під впливом форс-мажорних обставин, повинна повідомити про це іншу сторону протягом 3 днів з моменту, як їй стало відомом про такі обставини. Після закінчення дії форс-мажорних обставин, сторона, яка знаходилася під їх впливом, повинна повідомити про це іншу сторону протягом 3 днів з моменту припинення даних обставин.
Виникнення форс-мажорних обставин, збільшує строк виконання зобов?язань по даному договору на строк, який відповідає строку дії цих обставин і строку на усунення їх дії (п. 7.3. договору).
За умовами п. 7.4. договору, неповідомлення, неналежне або несвоєчасне повідомлення позбавляє Сторону права посилатися на обставини непереборної сили, як на підставу звільнення від відповідальності за невиконання зобов'язань.
У п. 7.5 договору, сторони погодили, що у разі, коли строк дії обставин непереборної сили продовжується більше ніж 30 (тридцять) календарних днів, кожна із Сторін в установленому порядку має право розірвати цей Договір.
Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження повідомлення відповідачем позивача про настання форс - мажорних обставин у строк, визначений п.7.2 договору про настання обставин непереборної сили, відповідний лист був складений відповідачем 18.03.2022, а тому суд не приймає до уваги доводи відповідача в цій частині
Таким чином, відповідачем не доведено суду належними та допустимими доказами у розумінні ст. 76, 77 ГПК України існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем по Договору, які б були підставою для звільнення відповідача від поставки товару у визначений договором строк.
Щодо тверджень відповідача стосовного того, що позивач не вчинив передбачених договором дій, а саме не направив заявки відповідачу на поставку товару, а тому відповідач не вважається таким, що прострочив та не несе за це відповідальність, суд зазначає наступне.
Згідно приписів ст.ст. 598, 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 531 Цивільного кодексу України визначено, що боржник має право виконати свій обов'язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Так, у п. 4.1. договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 08.12.2021) сторони погодили, що строк поставки товару не може перевищувати 3 місяців від дати отримання авансування продавцем. В межах зазначеного строку поставка товару здійснюється партіями (окремими поставками) на підставі наданої покупцем письмової заявки на поставку товару (далі - заявка). Заявка оформлюється у письмовому вигляді та містить інформацію про товар, що підлягає постачанню: найменування, одиниця виміру, кількість, сума (з ПДВ), дата (строк) поставки, інше (у разі необхідності).
Тобто, за умовами п.4.1. договору постачальнику (відповідачу) надано право здійснити поставку товару достроково в межах тримісячного строку, відповідно в такому випадку поставка товару здійснюється на підставі письмової заявки позивача на поставку товару.
Судом встановлено, що позивачем було здійснено попередню оплату (авансування) за товар згідно умов договору в розмірі 100% від загальної ціни цього Договору, а саме на суму 42 384 300,69 грн, дата отримання відповідачем 100% авансування - 20.12.2021. Відповідно, у відповідача виник обов'язок щодо поставки товару з моменту отримання авансового платежу та він мав бути виконаний у межах строку, визначеного договором, тобто до 21.03.2022 включно, незалежно від факту направлення позивачем письмової заявки, оскільки у специфікації до договору сторони чітко визначили товар, що поставляється та його кількість, при цьому ані договір, ані специфікація не містять окремого строку на поставку окремої партії товару. Відтак, за умовами договору, відповідач в межах 3 місячного строку від дати отримання авансування мав право поставити товар партіями відповідно до наданих покупцем письмових заявок на поставку товару, але в будь-якому випадку зобов'язаний був поставити товар в цілому у строк до 21.03.2022 включно.
Отже, незалежно від наявності письмової заявки позивача на поставку товару відповідач зобов'язаний був поставити товар у відповідності до умов пункту 4.1 договору у строк до 21.03.2022 включно (з урахуванням приписів ч. 5 ст. 254 ЦК України).
Таким чином, у даному випадку відповідачем не враховано умови пункту 4.1 договору, якими встановлено строки поставки товару, а саме те, що строк поставки товару не може перевищувати 3 місяців від дати отримання авансування продавцем. За своєю правовою природою направлення заявки є правом покупця, яке може бути реалізовано ним у межах строку дії договору та не змінює встановленого договором обов'язку постачальника здійснити поставку товару у визначені договором строки, враховуючи що відповідач був обізнаний з найменуванням товару, який необхідно поставити, його кількістю та кінцевою датою його поставки.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Таким чином, як встановлено судом вище, відповідач зобов'язаний був здійснити поставку товару у строк до 21.03.2022 (включно), з урахуванням приписів ч. 5 ст. 254 ЦК України, проте відповідачем було поставлено позивачу товар 28.06.2022, тобто із порушенням погодженого сторонами строку.
Так, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 4 238 430, 07 грн. за період з 20.03.2022 по 27.06.2022.
Згідно п. 6.2. договору, за порушення строків поставки товару продавець сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1 % вартості товару, з поставки якого допущено прострочення, за кожний календарний день такого прострочення, а за прострочення понад 30 (тридцять) календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша, друга статті 217 Господарського кодексу України).
Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК (частина перша статті 199 Господарського кодексу України),
Видами забезпечення виконання зобов'язання за змістом положень частини першої статті 546 ЦК є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.
Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.
Отже, сторонами у договорі погоджено, що за порушення строків поставки товару продавець сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1 % вартості товару, з поставки якого допущено прострочення, за кожний календарний день такого прострочення.
Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
За таких обставин, суд дійшов висновку, що сторони за взаємною згодою визначили вид штрафних санкцій та їх розмір за порушення зобов'язань за договором, беручи до уваги той факт, що дані зобов'язання з приводу поставки товару не є грошовими зобов'язаннями та положення щодо обмеження розміру штрафних санкцій законом на них не поширюються.
Зазначена позиція кореспондується з висновками Верховного Суду викладеними у постановах від 03.03.2020 у справі № 922/2220/19, від 17.09.2020 у справі № 922/3548/19 та від 16.02.2021 у справі № 910/1972/20.
Разом з тим, у відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що відсутні підстави для нарахування пені за період з 20.03.2022 по 27.06.2022, у зв'язку із закінченням строку дії договору № 400 від 08.12.2021.
Проте, суд не погоджується з такими твердженнями відповідача, з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 Цивільного кодексу України).
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина 1 статті 631 Цивільного кодексу України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина 2 вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина 3 цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина 4 статті 631 Цивільного кодексу України).
Відтак закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов'язків під час дії договору.
Поняття "строк виконання зобов'язання" і "термін виконання зобов'язання" охарактеризовані у статті 530 Цивільного кодексу України.
Згідно із частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Отже, строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили його строк, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12).
Відповідно до положень статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
У постанові від 09.04.2020 у справі № 910/4962/18 Верховний Суд дійшов висновку про те, що поряд з належним виконанням законодавство передбачає й інші підстави припинення зобов'язань (прощення боргу, неможливість виконання, припинення за домовленістю, передання відступного, зарахування). Однак чинне законодавство не передбачає такої підстави припинення зобов'язання як закінчення строку дії договору. Отже, зобов'язання, не виконане належним чином, продовжує існувати, незважаючи на закінчення строку дії договору.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17 виклала правову позицію, відповідно до якої за приписами статей 509, 598, 599, 631 Цивільного кодексу України закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов'язань, оскільки згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України такою підставою є виконання, проведене належним чином.
Відтак, як за змістом договору поставки, так і за змістом статей 525, 509, 598, 599, 631 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язань та відповідальність за договором припиняються лише їх належним виконанням.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.02.2025 у справі № 927/389/24.
Суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені та встановив, що в останньому допущено помилки у визначенні періоду нарахування пені та, відповідно, у розмірі пені заявленої до стягнення, оскільки як встановлено судом вище відповідач зобов'язаний був поставити товар до 21.03.2022 (включно), з урахуванням приписів ч. 5 ст. 254 ЦК України, відтак починаючи з 22.03.2022 відбулося прострочення виконання зобов'язання з поставки товару.
Тож, за розрахунком суду обгрунтованою до стягнення є сума пені у розмірі 4 153 661, 47 грн, яка розрахована з моменту виникнення прострочення виконання зобов'язання з поставки товару за період з 22.03.2022 по 27.06.2022, а тому вимога підлягає задоволенню частково.
Таким чином, з Товариства з обмеженою відповідальністю “ІМД +» на користь Державного некомерційного підприємства “Національний інститут раку» підляга стягненню пеня у розмірі 4 153 661, 47 грн.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не висвітлюються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Частинами 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.
З огляду на викладене, суд вважає вимоги Державного некомерційного підприємства “Національний інститут раку» обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги Державного некомерційного підприємства “Національний інститут раку» - задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ІМД +» (вул. Озерна, буд. 15, м. Миколаїв, 54058, ідентифікаційний код - 43113507) на користь Державного некомерційного підприємства “Національний інститут раку» (вул. Юлії Здановської, буд. 33/43, м. Київ, 03022, ідентифікаційний код - 02011976) 4 153 661 (чотири мільйона сто п'ятдесят три тисячі шістсот шістдесят одну) грн 47 коп. - пені та 49 843 (сорок дев'ять тисяч вісімсот сорок три) грн 94 коп.- судового збору.
3. В іншій частині позову - відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено: 27.05.2026.
Суддя Щербаков С.О.