ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
22.01.2026Справа № 910/12015/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Ковтуна С.А., секретар судового засідання Мамонтова О.О., розглянувши матеріали справи
за позовом житлового кооперативу «Гуртожиток Решетилівська 66»
до товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз трейдинг»
про зобов'язання вчинити дії,
Представники:
від позивача Гордієнко Ю.Ю.
від відповідача Ковтонюк Ю.А.
До суду звернувся житловий кооператив «Гуртожиток Решетилівська 66» (далі - ЖК «Гуртожиток Решетилівська 66»/Кооператив) з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз трейдинг» (далі - ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз трейдинг») про зобов'язання укласти договір постачання природного газу, на умовах договору приєднання, форма якого встановлена товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» відповідно до Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу щодо особливостей постачання природного газу виробникам теплової енергії та бюджетним установам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19 липня 2022 р. № 81.
Суд своєю ухвалою від 30.09.2025 відкрив провадження у справі 910/12015/25, постановив розглядати справу у порядку загального позовного провадження.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що відповідач ухиляється від підписання договору, необхідність укладення якого передбачено Положенням покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу щодо особливостей постачання природного газу виробникам теплової енергії та бюджетним установам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.07.2022 № 812 (далі - Положення). За твердженням позивача, оскільки він є обслуговуючим кооперативом, який організовує теплопостачання мешканцям гуртожитку за адресою: м. Полтава, вул. Решетилівська, 66, відповідач, як особа, яка відповідно до Положення виконує спеціальні обов'язки, зобов'язана укласти цей договір. Відмова відповідача, яка ґрунтується на необхідності погашення боргу попереднього теплопостачальника за спожитий газ (ЖКК «Полтавоблагробуд»), суперечить законодавству (Закону України «Про теплопостачання», Положенню), які не передбачають можливості відмови в укладенні договору.
Відповідач позов відхилив повністю з таких підстав:
- позов за своєю природою є переддоговірним спором, вирішення якого має наслідком укладення договору. Оскільки позовна заява не містить проєкту договору, який підлягає укладенню за рішенням суду, обраний позивачем спосіб захисту є неспроможним внаслідок невизначеності умов, які б могли стати предметом судового розгляду;
- жодна із норм чинного законодавства, зокрема Закону України «Про ринок природного газу» або будь-якого іншого нормативно-правового акта не містить прямої імперативної вказівки, яка б покладала обов'язок на відповідача укладати договір постачання природного газу з позивачем. Наявність спеціального обов'язку, встановленого підзаконним актом (постанова КМУ № 812), не може замінювати собою норму закону та не надає суду правових підстав вдаватися до примусу щодо укладення господарського договору.
Позивач подав заяву про «уточнення позовних вимог», в якій виклав позовні вимоги в такій редакції:
«Зобов'язати товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз трейдинг» укласти з житловим кооперативом «Гуртожиток Решетилівська 66», код (ЕІС) № 56ХО00018R49Y00W договір постачання природного газу на умовах договору приєднання, форма якого встановлена товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» відповідно до Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу щодо особливостей постачання природного газу виробникам теплової енергії та бюджетним установам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19 липня 2022 р. № 81, із фіксованими обсягами (об'ємами) природного газу, що має постачатись відповідно до п. 2.2.1 такого договору, а саме: обсяг І (фіксований) із вказанням відповідних розрахункових періодів: листопад 2025 року - 5,00 тис.куб.м., грудень 2025 року - 9,00 тис.куб.м., січень 2026 року - 9,00 тис куб.м., лютий 2026 року - 9,00 тис.куб.м., березень 2026 року - 3,00 тис.куб.м., а всього 35,00 тис.куб.м.».
За своєю правовою природою вказана заява є заявою про зміну предмету позову. Предмет позову кореспондується із способами захисту права, які визначені, зокрема у статті 16 Цивільного кодексу України. Зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого (інших) відмінного (відмінних) від первісно обраного (обраних) способу (способів) захисту порушеного права, в межах спірних правовідносин.
З огляду на це зміна предмета позову можлива у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких із позовних вимог; 4) пред'явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин.
На відміну від позову, заява позивача про «уточнення позовних вимог» визначає зміст договору, щодо якого заявлена вимога про укладення (редакція, період постачання, обсяги). Тому ця заява містить вимогу про укладення договору з іншими умовами, ніж первісно заявленими, однак в межах одного правовідношення, та є заміною первісних вимог іншими.
Частиною третьою статті 46 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України передбачено право позивача на зміну предмета або підстав позову шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання.
01 грудня 2025 року позивач подав чергову заяву про зміну предмету позову, в якій просить: зобов'язати товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз трейдинг» укласти з житловим кооперативом «Гуртожиток Решетилівська 66», код (ЕІС) № 56ХО00018R49Y00W договір постачання природного газу на умовах договору приєднання, форма якого встановлена товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» відповідно до Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу щодо особливостей постачання природного газу виробникам теплової енергії та бюджетним установам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19 липня 2022 р. № 81, із фіксованими обсягами (об'ємами) природного газу, що має постачатись відповідно до п. 2.2.1 такого договору, а саме: обсяг І (фіксований) із вказанням відповідних розрахункових періодів: грудень 2025 року - 9,00 тис.куб.м., січень 2026 року - 9,00 тис куб.м., лютий 2026 року - 9,00 тис.куб.м., березень 2026 року - 3,00 тис.куб.м., а всього 33,00 тис.куб.м.
Розглянувши надані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:
Житловий кооператив «Гуртожиток Решетилівська 66» (далі - ЖК «Гуртожиток Решетилівська 66»/Кооператив) є неприбутковою організацією, який, відповідно до завдань та характеру діяльності, відноситься до житлово-будівельних кооперативів.
Житловий кооператив «Гуртожиток Решетилівська 66» експлуатує внутрішньобудинкову систему опалення, яка використовується для теплозабезпечення окремого будинку гуртожитку за адресою: м. Полтава, вул. Решетилівська, 66. Ця система опалення забезпечує автономне теплопостачання цього будинку гуртожитку.
В розрізі наведених обставин є вагомим визначення статусу житлового кооперативу «Гуртожиток Решетилівська 66» як суб'єкта у сфері теплопостачання.
Відносини, що виникають у зв'язку з виробництвом, транспортуванням, постачанням і використанням теплової енергії, державним наглядом (контролем) у сфері теплопостачання, експлуатацією теплоенергетичного обладнання та виконанням робіт на об'єктах у сфері теплопостачання суб'єктами господарської діяльності незалежно від форми власності, регулює Закон України «Про теплопостачання» від 2 червня 2005 року № 2633-IV (далі - Закон).
Однією із особливостей відносин у сфері постачання, є поділ господарської діяльності у сфері теплопостачання на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії (ст. 5 Закону).
Виробництво теплової енергії є фізичним процесом, що полягає у перетворенні енергетичних ресурсів будь-якого походження, у тому числі альтернативних джерел енергії, на теплову енергію. Надаючи визначення виробництву теплової енергії саме як господарської діяльності Закон (абз. 3 ст. 1) у її поняття ключовим кваліфікуючим критерієм вклав мету такої діяльності - продаж.
Саме така господарська діяльність - виробництво теплової енергії з метою продажу, за Законом є господарською діяльністю, що підлягає ліцензуванню в порядку, встановленому законом (ст. 23 Закону).
Водночас сфера дії Закону не обмежується регулюванням діяльності професійних теплопостачальних організацій (у цьому випадку виробників). Норми Закону також поширюються на суб'єктів, що виробляють теплову енергію виключно для власних потреб, не реалізують його споживачам та не здійснюють господарську діяльність на ринку теплопостачання.
Зокрема, запроваджуючи механізм розрахунків за теплову енергію, для виробництва якої використовується природний газ, шляхом перерахування коштів на рахунки із спеціальним режимом використання (ч. 1 ст. 19-1 Закону), Закон містить застереження (ч. 2 ст. 19-1 Закону) про непоширення його вимоги щодо відкриття рахунків із спеціальним режимом використання на суб'єктів господарювання, що виробляють теплову енергію виключно для власних потреб з опалення приміщень, що належать їм на праві власності або на інших речових правах, теплогенеруючі та теплопостачальні організації, господарська діяльність з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії яких не підлягає ліцензуванню національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
За п. 1.3 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва теплової енергії (затверджені постановою Національної комісії, що здійснює державне
регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 22 березня 2017 року № 308) діяльність з виробництва теплової енергії суб'єктів господарювання не підлягає ліцензуванню, якщо виробництво теплової енергії провадиться без мети її продажу на підставі договору та споживається для власних потреб, або виробляється когенераційними установками, сумарна номінальна активна електрична потужність (сумарна встановлена теплова потужність) яких не перевищує 5 МВт (4,3 Гкал/год), та які використовуються як резервне джерело енергії під час відключень електропостачання від мереж оператора системи для об'єктів критичної інфраструктури та/або об'єктів систем теплопостачання, водопостачання, водовідведення, закладів соціальної сфери (закладів освіти, охорони здоров'я (крім санаторно-курортних закладів)).
Отже, регуляторна функція Закону щодо непоширення його сфери на суб'єктів, що виробляють теплову енергію виключно для власних потреб та не потребують ліцензування обмежується виключно правилами ч. 1 ст. 19-1 Закону. В іншій частині Закон поширює свою дію на таких суб'єктів у частині загального та технічного регулювання сфери теплопостачання, але не в частині ліцензування діяльності з виробництва теплової енергії як виду господарської діяльності.
Кооперація - це система кооперативних організацій, створених з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб своїх членів (ст. 1 Закону України «Про кооперацію»).
Кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об'єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про кооперацію»).
Кооперативом є юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування членів (ст. 2 Закону України «Про кооперацію»).
Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, житлово-будівельні (житлові), обслуговуючі та споживчі (ч. 2 ст. 6 Закону України «Про кооперацію»).
Виробничі кооперативи провадять господарську діяльність з метою одержання прибутку. Інші кооперативи надають послуги своїм членам, не маючи на меті одержання прибутку (ч. 5 ст. 23 Закону України «Про кооперацію»).
Підсумовуючи наведене суд доходить висновку, що позивач, який є неприбутковою організацією (житловим кооперативом), та особою, що експлуатує внутрішньобудинкову систему опалення, яка використовується для теплозабезпечення окремого будинку гуртожитку за адресою: м. Полтава, вул. Решетилівська, 66, є виробником теплової енергії, діяльність якого з виробництва теплової енергії не підлягає ліцензуванню, водночас є предметом регулювання Закону.
11.09.2025 Кооператив надіслав відповідачу заяву № 034/14.1 від 11.09.2025 про приєднання до договору постачання природного газу (заява містить посилання на електронну адресу, на якій розміщена редакція відповідного договору) з обсягом постачання з травня 2025 року по 31 жовтня 2025 року в кількості 2 тис. куб. метрів. За даними таблиці з щомісячним замовленим обсягом постачання заявник (Кооператив) вказаних 2 тис. куб. метрів запланував до споживання у жовтні 2025 року.
Звернення Кооперативу з вказаною заявою мало місце на підставі Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу щодо особливостей постачання природного газу виробникам теплової енергії та бюджетним установам постанови, що затверджено постановою Кабінету Міністрів України 19 липня 2022 року № 812.
Договором є домовленість сторін двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).
Договору як юридичному факту властиві такі ознаки:
- в договорі виявляється воля не однієї особи, а двох чи кількох, причому волевиявлення учасників за своїм змістом мають збігатися і відповідати одне одному;
- договір - це така спільна дія осіб, яка спрямована на досягнення певних цивільно-правових наслідків: встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Основною особливістю цивільних правовідносин є те, що вони засновані на рівності, автономії волі, майновій і організаційній відокремленості її суб'єктів. У зв'язку з цим однією із засад цивільного законодавства є свобода договору (ст. 3 ЦК України), суть якої розкрита у ст. 627 ЦК України і полягає у тому, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Свобода договору є багатоаспектним поняттям, яке включає в себе різні прояви: прийняття власного рішення про вступ у договірні відносини, самостійний вибір того, з ким буде вступати у правовідносини, визначення умов договору тощо.
За ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов. Тобто, укладення договору - це процес погодження сторонами всіх його умов, що є істотними для його реалізації.
Конструкція договору приєднання певним чином обмежує свободу договору. За частиною першою статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Ця конструкція охоплює договори, які укладаються шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому. Умови встановлюються першою стороною у формулярах або інших стандартних формах. Тобто, обмежується можливість контрагента за договором реалізувати своє волевиявлення щодо формування умов такого договору.
Водночас, попри обмеженість прав однієї сторони визначати умови договору приєднання, момент його укладення визначають загальні правила, що застосовуються для визначення моменту укладення договору. Частиною 2 статті 638 ЦК України закріплено положення, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Процедура укладення договору відбувається у кілька етапів - направлення пропозиції про укладення договору, отримання відповіді від адресата пропозиції (акцептанта), ознайомлення з відповіддю акцептанта.
Заява позивача від 11.09.2025 № 034/14.1 від 11.09.2025 про приєднання до договору постачання природного газу є офертою про укладення договору на умовах відповідача з обсягом постачання 2 тис. куб. метрів у жовтні 2025 року.
Частина 1 статті 640 ЦК України містить загальне правило, з якого моменту договір вважається укладеним. Таким моментом є одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Для укладення договору потрібна згода обох сторін, тобто особа, якій адресована пропозиція укласти договір, має прийняти таку пропозицію. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною та безумовною (ч. 1 ст. 642 Цивільного кодексу України). У разі, якщо відповідь про прийняття пропозиції не відповідає усім або окремим вимогам, вона не визнається акцептом.
17.09.2025 товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз трейдинг» повідомило позивача (лист № 125/2/2/2-23464) про необхідність врегулювання заборгованості за використаний природний газ, що існувала у попереднього споживача - Житлово-комунальної контори «Полтавобларгобуд». Відповідач послався на ч. 3 ст. 22 Закону, за якою у разі якщо суб'єкту господарювання надано в користування (оренду, концесію, управління тощо) цілісний майновий комплекс (індивідуально визначене майно) з вироблення теплової енергії, такий суб'єкт стає правонаступником за борговими зобов'язаннями з оплати спожитих енергоносіїв та послуг з їх транспортування і постачання, що виникли у суб'єкта господарювання, який раніше використовував зазначене майно (володів або користувався ним).
Отже оферта позивача від 11.09.2025 не була акцептована відповідачем, а тому договір постачання природного газу на умовах відповідача з обсягом постачання 2 тис. куб. метрів у жовтні 2025 року не укладений.
Обмеження свободи договору може мати місце також і щодо права особи вибору того, з ким буде вступати у правовідносини. Це правило стосується правовідношення, в силу якого сторони зобов'язана укласти договір внаслідок прямого законодавчого обов'язку акцептанта. Такий обов'язок повинен бути заснований на правовому акті органу державної влади, органу влади автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування (ст. 649 ЦК України).
Правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу, визначає Закон України «Про ринок природного газу» від 9 квітня 2015 року № 329-VIII.
Закон України «Про ринок природного газу» задекларував засади вільної добросовісної конкуренції функціонування ринку природного газу. Водночас, визначаючи принципи, які забезпечують задекларовані засади конкуренції (вільна торгівля природним газом та рівність суб'єктів ринку природного газу незалежно від держави, згідно із законодавством якої вони створені; вільний вибір постачальника природного газу; невтручання держави у функціонування ринку природного газу), Закон України «Про ринок природного газу» поряд з цим однією із керівних засад ринку природного газу визначив можливість втручання держави у його функціонування, коли це необхідно для усунення вад ринку або забезпечення інших загальносуспільних інтересів, за умови що таке втручання здійснюється у мінімально достатній спосіб (ст. 3 Закон України «Про ринок природного газу»).
За ст. 11 Закону України «Про ринок природного газу» метою забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу на суб'єктів ринку природного газу у виключних випадках та на визначений строк можуть покладатися спеціальні обов'язки в обсязі та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України після консультацій із Секретаріатом Енергетичного Співтовариства. Такі обов'язки не можуть покладатися на споживачів (ч. 1).
Обсяг та умови виконання спеціальних обов'язків, покладених Кабінетом Міністрів України на суб'єктів ринку природного газу, мають бути необхідними та пропорційними меті задоволення правомірного загальносуспільного інтересу та такими, що створюють найменші перешкоди для розвитку ринку природного газу (ч. 2 ст. 11 Закон України «Про ринок природного газу»).
За ч. 4 ст. 11 Закон України «Про ринок природного газу» рішення Кабінету Міністрів України про покладання спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу має визначати:
1) загальносуспільний інтерес у процесі функціонування ринку природного газу, для забезпечення якого покладаються спеціальні обов'язки на суб'єктів ринку природного газу;
2) обсяг спеціальних обов'язків;
3) коло суб'єктів ринку природного газу, на яких покладаються спеціальні обов'язки;
4) обсяг прав суб'єктів ринку природного газу, на яких покладаються спеціальні обов'язки, необхідних для виконання таких обов'язків;
5) категорії споживачів, яких стосуються спеціальні обов'язки;
6) територію та строк виконання спеціальних обов'язків;
7) джерела фінансування та порядок визначення компенсації, що надається суб'єктам ринку природного газу, на яких покладаються спеціальні обов'язки, з урахуванням положення частини сьомої цієї статті.
Діяльність відповідача як постачальника природного газу із спеціальними обов'язками була визначена постановою Кабінету Міністрів України від 19.07.2022 № 812 «Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу щодо особливостей постачання природного газу виробникам теплової енергії та бюджетним установам».
За цим Положенням (п. 4) на ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» покладено, у тому числі, спеціальний обов'язок щодо забезпечення постачання природного газу за договорами з виробниками теплової енергії - об'єднаннями співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельними (житловими, обслуговуючими) кооперативами, управителями багатоквартирних будинків та суб'єктами господарювання, що використовують природний газ з метою гарячого водопостачання і опалення багатоквартирних будинків.
Відповідно до п. 9 розділу ІІ Правил постачання природного газу (затверджені постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 30.09.2015 № 2496) постачальники із спеціальними обов'язками, на яких в установленому порядку покладений обов'язок постачати природний газ певній категорії споживачів, у тому числі в певних обсягах, не мають права відмовити таким споживачам, об'єкти яких знаходяться на закріпленій території цих постачальників, в укладанні договору постачання природного газу (з урахуванням певних обсягів та цін, якщо вони будуть встановлені для постачальника) за умови дотримання цими споживачами вимог цих Правил та чинного законодавства України.
Правову основу ринку природного газу становлять Конституція України, Закон України «Про ринок природного газу», закони України «Про трубопровідний транспорт», «Про природні монополії», «Про нафту і газ», «Про енергетичну ефективність», «Про угоди про розподіл продукції», «Про захист економічної конкуренції», «Про газ (метан) вугільних родовищ», «Про охорону навколишнього природного середовища», міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та інші акти законодавства України (ст. 2 Закону України «Про ринок природного газу»).
За ч. 4 ст. 12 Закон України «Про ринок природного газу» правила постачання природного газу затверджуються Регулятором після консультацій із Секретаріатом Енергетичного Співтовариства і є обов'язковими для виконання всіма постачальниками та споживачами.
Отже, Правила постачання природного газу є складовою правової основи ринку природного газу, що містять пряму заборону відповідачу, як суб'єкту ринку природного газу, на якого покладений спеціальний обов'язок, відмови визначеним споживачам в укладенні договору.
Наведені вище норми законодавства про ринок природного газу конкурують з приписами ч. 4 ст. 22 Закону України «Про теплопостачання», за якою договори про постачання та транспортування енергоносіїв укладаються з правонаступниками реорганізованої теплопостачальної та/або теплогенеруючої організації виключно за умови погодження порядку погашення заборгованості з оплати спожитих енергоносіїв та послуг з їх транспортування і постачання за попередній період.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-р(II)/2020 принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): "закон пізніший має перевагу над давнішим" (lex posterior derogat priori); "закон спеціальний має перевагу над загальним" (lex specialis derogat generali)" "закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим" (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
Оскільки ринок природного газу - це сукупність правовідносин, що виникають у процесі купівлі-продажу, постачання природного газу, а також надання послуг з його транспортування, розподілу, зберігання (закачування, відбору), послуг установки LNG, законодавство України про ринок природного газу підлягає пріоритетному застосуванню до правовідносин постачання природного газу. З огляду на це питання щодо наявності прямого законодавчо встановленого обов'язку для укладення відповідачем, як суб'єктом ринку природного газу, на якого покладений спеціальний обов'язок, договору постачання природного газу має вирішуватися із застосуванням Закону України «Про ринок природного газу» та актів законодавства України, які, складають правову основу ринку природного газу, і є спеціальними нормативними актами у цій сфері.
Підсумовуючи наведене, оскільки позивач є виробником теплової енергії (житловим кооперативом), що використовує природний газ з метою гарячого водопостачання і опалення гуртожитку, суд доходить висновку, що відмова відповідача від 17.09.2025 в акцепті оферти позивача від 11.09.2025 є порушенням законодавчо встановленого обов'язку.
Попри це, заявлені позовні вимоги (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) стосуються укладення договору постачання природного газу у грудні 2025 року, січні 2026 року, лютому 2026 року та березні 2026 року.
Законодавство про ринок природного газу, покладаючи на суб'єкта ринку природного газу, на якого покладений спеціальний обов'язок, обов'язок укладення договору, не кореспондує цей обов'язок з обов'язком споживача придбати газ виключно у такого суб'єкта.
Зокрема, за абзацом 2 пункту 9 розділу ІІ Правил постачання природного газу при укладанні споживачами договору постачання природного газу з іншим постачальником (відмінним від постачальника із спеціальними обов'язками) договір постачання природного газу з постачальником із спеціальними обов'язками (за його наявності) на період постачання газу новим постачальником не розривається, а лише призупиняється в частині постачання природного газу на період поставки газу новим постачальником. У разі невиконання зобов'язань з постачання природного газу споживачу діючим постачальником постачання природного газу споживачу постачальником із спеціальними обов'язками відновлюється у повному обсязі з першого дня, наступного після дня припинення виконання зобов'язань діючим постачальником (абз. 2 п. 9 розділу ІІ Правил постачання природного газу).
Як зазначено судом вище, процедура укладення договору відбувається у кілька етапів - направлення пропозиції про укладення договору, отримання відповіді від адресата пропозиції (акцептанта), ознайомлення з відповіддю акцептанта.
Судове втручання, відповідно до ст. 649 ЦК України, може мати місце у випадку виникнення розбіжностей між сторонами щодо умов договору або щодо обов'язків сторін. Обставинами, що свідчать про наявність таких розбіжностей, є вчинення сторонами дій в рамках процедури укладення договору.
Відповідно до ч. 5 розділу ІІ Правил постачання природного газу для укладення договору постачання природного газу споживач має надати постачальнику такі документи:
заяву про укладення договору, в якій зазначити свій персональний ЕІС-код та очікувані об'єми (обсяги) споживання природного газу на період дії договору;
належним чином завірену копію документа, яким визначено право власності чи користування на об'єкт споживача;
копії документів на право укладання договору, які посвідчують статус юридичної особи чи фізичної особи - підприємця та уповноваженої особи на підписання договору, та копію документа про взяття на облік у контролюючих органах.
Позивач не надав доказів звернення до відповідача з заявою про укладення договору постачання природного газу у грудні 2025 року, січні 2026 року, лютому 2026 року та березні 2026 року, що свідчить про відсутність між сторонами процедури укладення договору на цей період, розбіжностей між ними, та, відповідно, унеможливлює судове втручання шляхом вирішення переддоговірного спору.
З огляду на це позов задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України суд покладає судові витрати на позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 248 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити житловому кооперативу «Гуртожиток Решетилівська 66» у позові до товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз трейдинг».
Покласти судові витрати на житловий кооператив «Гуртожиток Решетилівська 66».
Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду.
Повний текст рішення складений 27.05.2026.
Суддя С. А. Ковтун