про залишення позовної заяви без руху
м. Вінниця
27 травня 2026 р. Справа № 120/16482/25
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Бошкова Юлія Миколаївна, розглянувши матеріали позовної заяви за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії .
Ухвалою від 02.01.2026 адміністративний позов повернуто позивачу з підстав визнання неповажними причини пропуску строку звернення до суду.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04.05.2026 скасовано ухвалу суду першої інстанції про повернення адміністративного позову від 02.01.2026 та справу направлено для продовження розгляду зі стадії надання оцінки відповідності позовної заяви вимогам, встановленим статтями 160, 161 КАС України.
Скасовуючи ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 02.01.2026 суд апеляційної інстанції виходив з того, що постановляючи вказану оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції, в її описовій частині надав оцінку доводам позивача, що викладені в клопотанні про поновлення строку звернення до суду, та в резолютивній частині ухвали визнав їх неповажними, повернувши позовну заяву заявнику. Однак, суд не надав можливості позивачу скористатися правом подати заяву, в якій вказати інші причини поважності пропуску строку звернення до суду.
Враховуючи наведене, за висновком Сьомого апеляційного адміністративного суду, суд першої інстанції, передчасно повернув позовну заяву позивачу, не залишивши останню повторно без руху із зазначенням недоліків, які необхідно усунути, чим не надав позивачеві можливості повторно повідомити інші причини поважності пропуску строку на звернення до суду в разі їх наявності.
При цьому, суд апеляційної інстанції не надавав оцінки суті відзначених позивачем причин пропуску строку звернення до суду, оскільки факт порушення судом першої інстанції норм процесуального права є самостійною підставою для скасування оскаржуваної ухвали суду.
Перевіривши матеріали адміністративного позову, розглянувши подані 05.12.2025 та 15.12.2025 представником позивача заяви на усунення недоліків позовної заяви з урахуванням висновків Сьомого апеляційного адміністративного суду щодо підстав скасування ухвали Вінницького окружного адміністративного суду від 02.01.2026, суд зазначає наступне.
Відповідно ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі (ч. 2 ст. 171 КАС України).
Згідно п. 5 ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, яка відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України може бути подана в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За правилами ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у ч. 2 ст. 122 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Суд зазначає, що спірні відносини у даній справі виникли у зв'язку із не нарахуванням компенсації у повному розмірі ОСОБА_2 за неотримане речове майно протягом служби в повному обсязі без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу за цінами предметів обмундирування.
Судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду Верховного Суду прийнято постанову від 30.11.2020 року у справі № 480/3105/19, в якій вирішувалось питанням наявності чи відсутності підстав для застосування статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі невиплати (несвоєчасної виплати) військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
Для вирішення вказаного правового питання Верховний Суд у наведеній постанові визначив правову природу такої компенсації та строки її виплати.
Судова палата, проаналізувавши наведені законодавчі приписи та висновки Конституційного Суду України і Верховного Суду, дійшла до такого.
Зі змісту положень Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 року № 232, висновується, що речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення потреб військовослужбовців під час несення ними військової служби.
Такі гарантії щодо забезпечення військовослужбовців доречно порівняти із подібними категоріями трудового законодавства, а саме п. 3 ч. 1 ст. 29 КЗпП України, відповідно до якого власник або уповноважений ним орган зобов'язаний до початку роботи за укладеним трудовим договором забезпечити працівника необхідними для роботи засобами.
Варто також мати на увазі, що речове майно може бути різноманітним: майном особистого користування (предмети військової форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування військовослужбовців) та інвентарним майном, яке є власністю військової частини та використовується особовим складом тимчасово під час проведення спеціальних робіт, несення бойового чергування, варти тощо. Лише перший вид майна, у разі його неотримання, підлягає грошовій компенсації.
Отже, речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця.
Щодо правової природи компенсації за неотримане речове майно, судова палата зазначила, що таку слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум.
Як уже зазначено, ст. 116 КЗпП оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а ст. 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
Чинне законодавство передбачає обов'язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини.
Умовою для виникнення такого обов'язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби.
Отже, компенсація вартості за неотримане речове майно належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні ст. 116 КЗпП України.
Враховуючи визначену у постанові судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 30.11.2020 року у справі № 480/3105/19, правову природу грошової компенсації за неотримане речове майно визначено, що спеціальним строком звернення до суду з цим позовом є місячний строк, установлений ч. 5 ст. 122 КАС України.
Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постановах від 26.05.2021 року у справі №380/5093/20, від 30.08.2021 року у справі №520/7668/20 та від 12.10.2021 року у справі №380/6200/20, від 23.08.2022 року у справі №540/2001/21.
Враховуючи вищевикладене, до позовних вимог щодо нарахування відповідачем компенсації вартості за неотримане речове майно застосовується місячний строк звернення до суду.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, у даній категорії справ законодавець визначив строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
В даній справі при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно також чітко диференціювати поняття "дізнався" та "повинен був дізнатись".
Так, під поняттям "дізнався" необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Суд вважає, що особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу, що здійснює виплату одноразової грошової допомоги відповіді (листа-відповіді, листа-роз'яснення) на надісланий запит щодо розміру допомоги, нормативно-правових документів, на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок допомоги.
Поняття "повинен був дізнатися" необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).
При визначенні початку перебігу строку звернення до суду суд з'ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльність), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав є не тільки її дії, спрямовані на захист порушених прав, а також докази, які свідчать про те, що були створені умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права, викладений в постанові Верховного Суду від 22.08.2024 р. у справі № 420/9301/24, від 08.05.2025 р. у справі № 154/548/21, від 14.01.2026 р. у справі № 300/681/25.
Як уже зазначалось судом раніше, позивача звільнено зі служби 25.07.2025, при цьому, при звільненні не було виплачено спірну компенсацію. Отже, з липня 2025, позивач обізнаний щодо не нарахування та не виплати компенсації за речове майно при звільненні.
Більше того, суд знову звертає увагу, що отримавши лист-відповідь на запит представника позивача від 29.08.2025, позивач вже достеменно знав про порушене право.
Однак з позовом звернувся до суду лише 26.11.2025, тобто із пропуском місячного строку.
Посилання представника позивача на те, що при обчисленні строку звернення до суду у цій справі підлягає застосуванню частина друга статті 233 КЗпП України, а право на грошову компенсацію вартості неотриманого речового майна не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу). Реалізувати таке право військовослужбовець може і після звільнення з військової служби шляхом подання відповідної заяви, судом оцінується критично з огляду на наступне.
Верховний Суд сформував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема у постановах від 20.11.2025 у справі № 260/1942/24 та постанові від 03.11.2025 у справ № 260/1940/24 та, зокрема вказав про те, що подання відповідачу заяв про нарахування і виплату грошової компенсації за неотримане речове майно не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації права, і ця дата не пов'язана з початком перебігу строку звернення до суду. Верховний Суд зауважив, що право на отримання компенсації вартості за неотримане речове майно зберігається після звільнення та реалізується шляхом подання відповідної заяви. Разом із цим, це не свідчить про можливість подання вказаної заяви на отримання компенсації поза межами будь-яких строків.
Аналогічні висновки викладені, зокрема, у постановах Верховний Суд від 28 вересня 2023 року у справі № 260/4686/22, від 14 грудня 2023 року у справі № 380/1785/21 та від 10 лютого 2025 року у справі № 240/5940/24, від 03 листопада 2025 року справа № 260/1940/24.
Крім того, законом не передбачено обов'язковості досудового врегулювання спорів, які виникають у справах про компенсацію вартості за неотримане речове майно.
Таким чином, звернувшись до суду з цим позовом 26 листопада 2025 року позивач пропустив строк звернення до суду, встановлений частиною п'ятою статті 122 КАС України. При цьому будь-яких належних обставин на підтвердження поважності причин його пропуску ні в позовній заяві, ні в заяві про поновлення строку звернення до суду, позивач не вказав.
Суд наголошує, що встановлення законом процесуальних строків та строків звернення до суду передбачено з метою дисциплінування учасників процесу та своєчасного виконання ними передбачених процесуальним законом певних процесуальних дій.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Строк звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.
Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому повинна слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
У постанові від 17.09.2020 (справа №640/12324/19) Верховний Суд зазначив, що причина пропуску строку звернення до суду із адміністративним позовом може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Позивач, маючи намір добросовісної реалізації належного йому права на судове оскарження дій суб'єкта владних повноважень, повинен діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у нього прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне виконання своїх обов'язків, встановлених законом, як особа, зацікавлена у поданні позовної заяви, має вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати усі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 10.09.2020 (справа №806/2321/16).
Позивачем не надано жодних належних доказів наявності об'єктивних перешкод для своєчасного звернення до адміністративного суду та не наведено поважних обставин, які не залежали від його волевиявлення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах встановленого строку.
Зважаючи на викладене, суд вважає, що подані заяви про поновлення строку звернення до суду є безпідставні та необґрунтовані, а тому не підлягають задоволенню.
Згідно із п.9 ч.4 ст.169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, у випадках, передбачених ч. 2 ст.123 цього Кодексу.
Згідно ч. 1. ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Частиною 2 статті 123 КАС України, передбачено, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Разом з тим враховуючи висновки суду, які викладені в постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04.05.2026 та приписи ст. 123 КАС України, суд надає можливість позивачу скористатися правом подати заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій вказати інші причини поважності пропуску строку звернення до суду.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для залишення даної позовної заяви без руху.
Керуючись ст.ст. 169, 248, 256 КАС України, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії залишити без руху.
Запропонувати позивачу у 10-ти денний строк з дня отримання копії ухвали усунути недоліки позовної заяви, зазначені в мотивувальній частині ухвали суду.
Копію ухвали надіслати позивачу.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Суддя Бошкова Юлія Миколаївна