28.04.2026 м.Дніпро
Справа № 904/6345/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Кошлі А.О., суддів: Кучеренко О.І., Стефанів Т.В.,
за участі секретаря судового засідання: Кахикало А.С.
прокурора (апелянт) - Щербина С.О.
представника позивача - Костюченко О.Т.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду апеляційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.02.2026 (день складення повного судового рішення 16.02.2026, суддя Кеся Н.Б.) у справі № 904/6345/25
за позовом: Центральної окружної прокуратури міста Дніпра, в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Шаблико Тетяни Сергіївни
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Лісунова Катерина Олегівна
про зобов'язання вчинити певні дії
Стислий виклад змісту рішення господарського суду першої інстанції:
Центральна окружна прокуратура міста Дніпра (позивач, апелянт, скаржник) 10.11.2025 звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради з позовом до Фізичної особи-підприємця Шаблико Тетяни Сергіївни (відповідач), в якому просила суд зобов'язати ФОП Шаблико Т.С. усунути перешкоди Дніпровській міській раді у праві користування та розпорядження земельною ділянкою, розташованою за адресою: м. Дніпро, вул. Сурсько-Литовська в районі буд. 102, площею 0,0030 га, шляхом демонтажу (знесення) тимчасової споруди з вивіскою «Петриківка» площею 30 кв.м, а також стягнути з відповідача на користь Дніпропетровської обласної прокуратури сплачений судовий збір.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок протиправного використання тимчасової споруди на земельній ділянці комунальної форми власності без погодження із власником та орендарем земельної ділянки, за відсутності дозвільних документів, ФОП Шаблико Т.С. порушила права територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради щодо користування та розпорядження земельною ділянкою під торгівельним павільйоном.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 05.02.2026 у справі № 904/6345/25 позов Центральної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до Фізичної особи-підприємця Шаблико Тетяни Сергіївни залишено без задоволення. Понесені Дніпропетровською обласною прокуратурою судові витрати покладено повністю на прокуратуру.
Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що прокурором належним чином обґрунтовано та доведено наявність підстав для представництва інтересів держави в особі Дніпровської міської ради. Суд також встановив, що тимчасова споруда з вивіскою «Петриківка» по вул. Сурсько-Литовській в районі буд. 102 у м. Дніпрі розміщена без дотримання передбаченої законодавством процедури: паспорт прив'язки тимчасової споруди не видавався жодній фізичній та юридичній особі, дозвільна документація на виконання будівельних робіт та прийняття в експлуатацію відсутня, адреса об'єкту не присвоювалась. Земельна ділянка з кадастровим номером 1210100000:02:076:0034 перебуває в оренді у Лісунової К.О. за фактичним розміщенням будинку відділення поштового зв'язку, а для встановлення тимчасової споруди будь-якій особі у користування не передавалась. Разом з тим, суд першої інстанції дійшов висновку, що прокурор не довів належність спірного об'єкту саме відповідачу - ФОП Шаблико Т.С. Суд зазначив, що з 2023 спірний об'єкт перебував у користуванні ФОП Лісунової А.В. за договором про використання об'єктів благоустрою міста, а в різний час у ньому здійснювали підприємницьку діяльність ФОП Карнішина І.В. та ФОП Шаблико Т.С. Суд також звернув увагу, що схема об'єкта благоустрою та план земельної ділянки містять зображення спірного об'єкту, що свідчить про фактичний зв'язок із ФОП Лісуновою А.В. та Лісуновою К.О. За відсутності доказів належності спірного об'єкту саме відповідачу суд відмовив у задоволенні позову.
Не погодившись із зазначеним рішенням, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернувся заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури Савенко О.А. в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, в якій просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 05.02.2026 у справі № 904/6345/25 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов керівника Центральної окружної прокуратури міста Дніпра, стягнути з відповідача на користь Дніпропетровської обласної прокуратури сплачений судовий збір у справі № 904/6345/25, розгляд справи здійснювати за участі Дніпропетровської обласної прокуратури.
Зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги
Апелянт зазначає, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні погодився з доводами прокурора про незаконність розміщення тимчасової споруди, проте відмовив у задоволенні позову з підстав відсутності доказів належності спірного об'єкту на момент вирішення спору саме ФОП Шаблико Т.С. Прокурор вважає висновки суду такими, що не відповідають встановленим обставинам справи, нормам матеріального права та усталеній практиці Верховного Суду.
Тимчасова споруда за своєю правовою природою є рухомим майном, що прямо випливає з аналізу норм цивільного та містобудівного законодавства. Відповідно до ч.ч. 1- 2 ст. 181 ЦК України та ст. 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» тимчасова споруда виготовляється з полегшених конструкцій і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту, що означає відсутність міцного зв'язку із землею, а її демонтаж і переміщення можливі без втрати функціонального призначення. Відповідно до ч. 4 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» тимчасові, некапітальні споруди не підлягають державній реєстрації як об'єкти нерухомості, а отже не мають юридично визначеного власника у розумінні реєстрації речових прав. Тому при ухиленні особи від належного оформлення документів на розміщення тимчасової споруди неможливо підтвердити право власності на неї іншим способом, ніж через встановлення фактичного користувача. Вимоги суду підтвердити зазначені обставини іншим чином покладають на прокурора надмірний тягар доказування, який завідомо є неможливим.
Апелянт наголошує, що основним документом, який надає право на розміщення тимчасової споруди, є паспорт прив'язки, виданий органом з питань містобудування та архітектури відповідно до Порядку № 244. Відсутність паспорта прив'язки означає відсутність будь-яких правових підстав для розміщення споруди на відповідній земельній ділянці. Судом підтверджено, що паспорт прив'язки жодній фізичній та юридичній особі не видавався, дія договору про використання об'єктів благоустрою міста від 01.12.2023 № ТС-2291, укладеного з ФОП Лісуновою А.В., закінчилась 31.12.2024 та не продовжувалась. Звернень інших осіб щодо виготовлення та узгодження паспорта тимчасової споруди або укладення відповідного договору не надходило. Натомість проведеними обстеженнями встановлено, що упродовж 2025 року спірний павільйон використовувався для здійснення господарської діяльності, а безпосередньо перед зверненням до суду з позовом - саме ФОП Шаблико Т.С., що підтверджується актом обстеження від 28.10.2025.
Прокурор вважає, що належним відповідачем у справі про демонтаж тимчасової споруди є особа, яка фактично володіє та користується нею, здійснює в ній господарську діяльність та отримує економічну вигоду від її функціонування. Це узгоджується з висновками Верховного Суду у постанові від 06.10.2021 у справі № 750/2431/17, де зазначено, що встановлення тимчасових споруд особами, не вказаними у паспорті прив'язки, або без такого документа забороняється законом і вважається самовільним розміщенням, що є підставою для їх демонтажу. Також апелянт посилається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.09.2024 у справі № 914/1785/22, де суд погодився з тим, що до спірних правовідносин щодо тимчасових споруд, які не є нерухомим майном, підлягає застосуванню ст. 391 ЦК України, а ефективним способом захисту є негаторний позов шляхом зобов'язання звільнити самовільно зайняті земельні ділянки у спосіб демонтажу.
Щодо доводів суду про відображення спірного об'єкту на схемі об'єкта благоустрою та плані земельної ділянки, апелянт зазначає, що жодних обґрунтувань ідентичності зображеного об'єкта саме спірній тимчасовій споруді судом не наведено. Тимчасові споруди на вказаних планах та схемі відрізняються як площею забудови, так і розміщенням відносно будівлі поштового зв'язку. Крім того, специфіка тимчасової споруди - виготовлення з полегшених конструкцій та тимчасовий характер встановлення - свідчить про можливість її перенесення в будь-який момент, що ставить під сумнів висновки суду про ідентичність об'єктів.
Апелянт також зазначає, що прокурором дотримано стандарт доказування «вірогідності доказів», передбачений ст. 79 ГПК України. Наявними в матеріалах справи доказами підтверджено, що саме ФОП Шаблико Т.С. в порушення вимог законодавства використовує земельну ділянку комунальної власності шляхом фактичного володіння та використання тимчасової споруди для здійснення господарської діяльності за відсутності паспорта прив'язки. Доказів, які б підтверджували розміщення спірної тимчасової споруди та здійснення у ній господарської діяльності іншою особою, як на момент заявлення позову, так і на час винесення оскаржуваного рішення, до суду жодною особою не надано. В ході судового розгляду належними та допустимими доказами належність спірної тимчасової споруди іншій особі, а не ФОП Шаблико Т.С., не доведено.
Прокурор вказує, що висновок суду про те, що чергова зміна фактичного користувача призведе до неможливості виконання рішення суду, ставить вирішення спору в залежність від недобросовісної поведінки відповідача, що суперечить праву на доступ до правосуддя. Така позиція суду фактично сприяє хаотичному розміщенню тимчасових споруд, власники яких ухиляються від отримання дозвільних документів. Апелянт посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 про обов'язок суду надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а також на принцип «jura novit curia», сформульований у постанові від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19. Крім того, апелянт наголошує, що спосіб захисту має бути ефективним та забезпечувати відсутність необхідності повторного звернення до суду, посилаючись на постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19.
Позиція учасників справи, викладена у відзиві на апеляційну скаргу
Відповідач - Фізична особа-підприємець Шаблико Тетяна Сергіївна та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_1 не скористалися правом подати відзиви на апеляційну скаргу, що відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Процесуальні дії суду апеляційної інстанції під час перегляду справи
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.03.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Кошлі А.О. (доповідач), суддів: Кучеренко О.І., Стефанів Т.В.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 09.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.02.2026 у справі № 904/6345/25 (суддя Кеся Н.Б.). Розгляд справи призначено у судовому засіданні на 28.04.2026 о 12:00 год.
10.03.2026 матеріали справи №904/6345/25 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.
Прокурор та представник позивача в судовому засіданні вимоги викладені в апеляційній скарзі підтримали.
Представники відповідача та третьої особи в судове засідання не з'явились, відомостей про причини неявки до суду не надали.
Колегією суддів встановлено, що відповідача - ФОП Шаблико Т.С. та третю особу - ОСОБА_1 було належним чином повідомлено про дату, час і місце проведення судового засідання.
Відповідно до пункту 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення вважається день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
З огляду на викладене та відповідно до пункту 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду вважається врученою відповідачу та третій особі.
Відповідно до положень ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи належне повідомлення учасників провадження про дату, час і місце розгляду справи, достатність матеріалів справи для розгляду оскаржуваного рішення та з огляду на те, що явка повноважених представників в судове засідання не визнавалась обов'язковою, колегія апеляційного суду дійшла висновку про можливість розглянути справу в даному судовому засіданні за наявними у справі матеріалами, у відповідності до вимог ст.269 ГПК України.
Відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 28.04.2026 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені в апеляційному порядку
У місті Дніпро по вул. Сурсько-Литовській в районі буд. 102 на земельній ділянці комунальної власності з кадастровим номером 1210100000:02:076:0034 розташована тимчасова споруда - торгівельний павільйон з вивіскою «Петриківка» (географічні координати: 48.382552, 34.993771).
Як зазначає прокуратура у позові, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно дані щодо об'єкту - торгівельного павільйону з вивіскою "Петриківка" відсутні.
Опрацюванням даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що на земельній ділянці комунальної власності з кадастровим номером 1210100000:02:076:0034 за адресою: вул. Сурсько-Литовська, буд.102, у м.Дніпро розташований об'єкт нерухомості - Будинок відділення поштового зв'язку, будівлі та споруди площею 152 кв.м., що на підставі договору купівлі-продажу від 27.01.2022 належить ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) .
Відповідно до інформації Дніпровської міської ради №7/11-1762 від 01.08.2025, земельна ділянка з кадастровим номером 1210100000:02:076:0034 за адресою: вул. Сурсько-Литовська, буд.102 по фактичному розміщенню будинку відділення поштового зв'язку, будівель та споруд на підставі договору від 05.06.2025 (арк.с. 23-26) перебуває в оренді Лісунової К.О.
Відповідно до пункту 2 вказаного договору на земельній ділянці розміщені наступні об'єкти нерухомого майна та інфраструктури - одноповерхова будівля, лінія електромережі, розподільча шафа, автомат з продажу води та поріст. Таким чином, інші споруди на земельній ділянці на момент укладення договору оренди були відсутні. При цьому можливість розміщення тимчасових споруд умовами договору не передбачена.
Відповідно до актів проведених департаментом державного контролю за використанням та охороною земель ДМР 04.02.2025 та 09.07.2025 обстеження земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:02:076:0034 (арк.с. 44-47) встановлено, що за адресою: вул. Сурсько-Литовська, буд.102, розташовані одноповерхова будівля у якій знаходяться АТ «Укрпошта», магазини з вивісками «Напівфабрикати» та «Real Beer», а також металевий торговий павільйон з вивіскою « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». У вказаному павільйоні згідно з даними фіскального чеку ведеться господарська діяльність з продажу продуктів харчування ФОП Карнішиною І.В. Орієнтовна площа земельної ділянки під павільйоном 0,0030 га.
У свою чергу, згідно з актом проведеного 28.10.2025 повторного обстеження, у вказаному торгівельному павільйоні з вивіскою « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за інформацією, розміщеною в куточку споживача, підприємницьку діяльність здійснює ФОП Шаблико Тетяна Сергіївна (РНОКПП НОМЕР_2 ).
Проте, відповідно до листів Головного архітектурно-планувального управління Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 12.09.2024 за №12/19-408 та від 10.04.2025 за №12/19-168 (арк.с. 49, зв.арк.с. 51), за даними містобудівного кадастру та Адресного плану міста адреса - вул. Сурсько-Литовська, 102 (вул. Баженова, 102) офіційно жодному об'єкту нерухомості на території міста не присвоювалась, відповідні розпорядчі документи, на підставі яких присвоєно дану адресу, відсутні. Паспорт прив'язки тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності, розташованої в районі будинку 102 по вул. Сурсько-Литовській (вул. Баженова) управлінням не оформлювався.
Крім цього, у КП «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради інформація щодо реєстрації права власності та технічної інвентаризації спірної тимчасової споруди відсутня.
Разом з цим, управлінням архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради листом від 23.09.2024 за №10/1-156 (зв.арк.с. 53, арк.с. 54) повідомлено, що за даними Реєстру будівельної діяльності відомості щодо видачі/реєстрації дозвільних документів на виконання будівельних робіт та прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію по вул. Сурсько-Литовській (раніше - Баженова), 102 відсутні.
Відповідно до листа Департаменту торгівлі та реклами Дніпровської міської ради від 08.09.2025 №4/1-270 (арк.с. 69), за інформацією КП «Дніпровські активи» об'єкт благоустрою під розташуванням тимчасової споруди з вивіскою "Петриківка" по вул. Сурсько-Литовській в районі буд.102 використовувався за договором про використання об'єктів благоустрою міста не за функціональним призначенням від 01.12.2023 №ТС-2291, укладеним з ФОП Лісуновою Аллою Володимирівною (РНОКПП НОМЕР_3 ) зі строком дії до 31.12.2024, дія вказаного договору не продовжувалась.
Крім того, Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області повідомило, що до патрульної поліції не надходило жодних звернень щодо погодження розміщення тимчасових споруд за вказаною адресою.
Разом з цим, згідно наданої Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області інформації, відповідно до відомостей Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно, платником орендної плати з фізичних осіб на підставі договору оренди земельної ділянки від 05.06.2025, розташованої за адресою: м. Дніпро, вул. Сурсько-Литовська, 102 площею 0,0641 га (кадастровий номер 1210100000:02:076:0034) є Лісунова К.О. (РНОКПП НОМЕР_1 ).
Крім цього, Лісунова К.О. є платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та є власником нежитлової нерухомості - будинку відділення поштового зв'язку за адресою: м. Дніпро, вул. Сурсько-Литовська, 102.
Як зазначає прокуратура в позові, Відповідач перебуває на обліку в ГУ ДПС у Дніпропетровській області як фізична особа-підприємець з 21.05.2020 по теперішній час, проте, згідно наданих Департаментом по роботі з активами ДМР переліків діючих договорів оренди за 2022-2025 роки, інформація щодо укладених між Дніпровською міською радою та Шаблико Т.С. договорів оренди землі за вищевказаною адресою відсутня.
За даними інформаційно-комунікаційної системи ДПС України, Шаблико Т.С. податкові декларації з плати за землю за вказаною адресою не подавались, заборгованість за кодом класифікації доходів бюджету «Орендна плата з фізичних осіб» ІКП відсутня (арк.с. 65-66).
Крім цього, в матеріалах справи наявна заява ФОП Лісунової А.В. про оформлення договору про використання об'єктів благоустрою міста не за функціональним призначенням, замовником якої є (арк.с. 38 та на звороті), а саме для розміщення фермерської гастрономії «Петріківка».
01.12.2023 року між Комунальним підприємством "Дніпровські активи" Дніпровської міської ради та ФОП Лісуновою Аллою Володимирівною укладено Договір №ТС-2291 про використання об'єктів благоустрою міста не за функціональним призначенням (арк.с. 34-38) зі строком його дії до 31.12.2024. Додатком 1 до договору є Схема об'єкту благоустрою, яка містить зображення на спірній земельній ділянці спірного об'єкту.
01.12.2023 року КП «Дніпровські активи» Дніпровської міської ради та ФОП Лісунова А.В. підписали Акт приймання-передачі до Договору про використання об'єктів благоустрою міста не за функціональним призначенням №ТС-2291 (арк.с. 36), відповідно до умов якого КП "Дніпровські активи" Дніпровської міської ради надало ФОП Лісуновій А.В. об'єкт благоустрою, визначений в п.1.2 договору, розташований на території, яка віднесена до Сфери контролю, за плату, на визначений термін для використання об'єкта не за функціональним призначенням, а ФОП Лісунова А.В. прийняла об'єкт благоустрою визначений п.1.2 Договору.
20.03.2025 року комісією у складі представників департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради в особі заступника начальника відділу обстеження земельних ділянок управління земельних відносин та Лісунової Катерини здійснено обстеження земельної ділянки, площею 0,0641 га, розташованої за адресою: Шевченківський район, по вул.Сурсько-Литовськів, 102 (кадастровий номер 1210100000:02:076:0034), що підтверджується актом обстеження земельної ділянки №6/33-0325 (арк.с. 28). В додатку до акту обстеження земельної ділянки №6/33-0325 наявний план земельної ділянки (арк.с. 29-30). При цьому план земельної ділянки містить зображення на спірній земельній ділянці спірного об'єкту.
05.06.2025 року між Дніпровською міською радою та гр.Лісуновою Катериною Олегівною укладено договір оренди землі (арк.с. 23-29), відповідно до умов якого Дніпровська міська рада надає, а Лісунова Катерина Олегівна приймає у строкове платне користування земельну ділянку по фактичному розміщенню будинку відділення поштового зв'язку, будівель, та споруд, які розташовані по вул.Сурсько-Литовськів, 102 (Шевченківський район), цільове призначення земельної ділянки (код класифікатора видів цільового призначення земельних ділянок) 03.10 (для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов'язаною з отриманням прибутку), з кадастровим номером 1210100000:02:076:0034. Підставою для укладення цього договору оренди землі є рішення міської ради від 23.04.2025 №64/65.
04.02.2025 року інспекцією з Державного контролю за використанням та охороною земель складено акт обстеження земельної ділянки №0051 (арк.с. 39), в додатку до акту наявний план-схема обстеження земельної ділянки за адресою: вул.Баженова (колишня назва Сурсько-Литовська), в районі буд. №102 (арк.с. 41-42), в якому зафіксовано, що в приміщенні спірного об'єкту здійснює підприємницьку діяльність ФОП Карнішіна І.П.
28.10.2025 року Департаментом державного контролю за використанням та охороною земель складено акт обстеження земельної ділянки №0574 (арк.с. 44-47), в якому зафіксовано, що в приміщенні спірного об'єкту здійснює підприємницьку діяльність ФОП Шаблико Т.С.
Правові підстави та норми права, застосовані судом апеляційної інстанції
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Предметом апеляційного оскарження є рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.02.2026 у справі № 904/6345/25, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог Центральної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до ФОП Шаблико Тетяни Сергіївни про зобов'язання усунути перешкоди у праві користування та розпорядження земельною ділянкою, розташованою за адресою: м. Дніпро, вул. Сурсько-Литовська в районі буд. 102, площею 0,0030 га, шляхом демонтажу (знесення) тимчасової споруди з вивіскою «Петриківка» площею 30 кв.м.
Апелянт вважає оскаржуване рішення незаконним та необґрунтованим з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права щодо правової природи тимчасової споруди як рухомого майна, визначення належного відповідача у справі про демонтаж такої споруди, а також неповного з'ясування обставин справи в частині встановлення фактичного володільця та користувача спірного об'єкту.
Суд апеляційної інстанції, переглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи, правильність наданої їм юридичної оцінки, а також правильність застосування норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення з огляду на таке.
Щодо представництва прокурором інтересів держави колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци 1, 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абзаци 1 - 3 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).
Системне тлумачення положень частин 3 - 5 статті 53 ГПК України і частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
При цьому, у розумінні положень пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. При цьому розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).
Перший - «виключний випадок» - передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежним чином.
«Нездійснення захисту» має прояв у пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
«Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Верховний Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Разом із тим прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №806/1000/17, від 20 вересня 2018 року у справі №924/1237/17, від 18 серпня 2020 року у справі №914/1844/18, від 08 грудня 2020 року у справі №908/1664/19.
Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
Суд зобов'язаний дослідити чи знав відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.
При цьому саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06 серпня 2019 року у справі №910/6144/18, від 06 серпня 2019 року у справі № 912/2529/18).
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим, у випадках та порядку, встановлених законом.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18.
Інтереси держави стосуються також дотримання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття права користування землею.
Законне використання цих земель беззаперечно носить суспільний та державний інтерес, а порушення вимог законодавства щодо використання земельної ділянки такому інтересу не відповідає та його порушує. Звернення прокурора до суду, у даному випадку, спрямоване на задоволення потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання - користування земельною ділянкою, яке здійснюється в порушення чинного законодавства.
Поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
Колегія суддів також враховує, що у постанові Верховного Суду від 08 лютого 2019 року у справі №915/20/18 суд касаційної інстанції зазначив, що інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також й у захисті прав та свобод місцевого самоврядування, яке не має загальнодержавного характеру, але спрямоване на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №914/225/18.
У постанові від 15 жовтня 2019 року у справі №903/129/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що сам факт не звернення до суду ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси територіальної громади, свідчить про те, що зазначений орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
Обґрунтовуючи підстави звернення з даним позовом в особі Дніпровської міської ради, прокурор вказав, що землі комунальної власності зайнято самовільно, що суперечить вимогам чинного законодавства до порядку володіння та користування землею та створює перешкоди законному власнику - територіальній громаді у реалізації правомочностей щодо цієї землі.
Окрім того, самовільне встановлення тимчасової споруди на фактично самовільно зайнятій земельній ділянці, також створює перешкоди законному власнику землі у її користуванні та протирічить вимогам чинного законодавства щодо порядку встановлення тимчасових споруд, засадам та принципам регулювання містобудівної діяльності та благоустрою міста, спотворення змісту державних процедур з метою незаконного заволодіння землею комунальної власності.
Зважаючи на те, що саме до повноважень Дніпровської міської ради віднесено вжиття заходів щодо виявлення та демонтажу самовільно встановлених тимчасових споруд та захисту інтересів територіальної громади, в тому числі у сфері благоустрою, і якраз до повноважень міської ради віднесено здійснення контролю у питаннях благоустрою, а відтак у позовах цієї категорії належним позивачем слід вважати саме міську раду в інтересах якої прокурор звертається з позовом.
Факт неналежного здійснення уповноваженим органом наданих повноважень щодо вжиття відповідних заходів, також, підтверджується листуванням органів прокуратури із зазначеним органом.
Про виявлені порушення щодо самовільного розміщення тимчасової споруди на земельній ділянці комунальної власності окружною прокуратурою неодноразово повідомлено Дніпровську міську раду листами за №54-7255вих-24 від 28.08.2024, №54- 4253вих-25 від 21.06.2025.
Листами від 03.10.2024 №7/11-2257 та від 01.08.2025 №7/11-1762 міська рада повідомила, що заходи претензійно-правового характеру спрямовані на усунення перешкод у користуванні земельної ділянки шляхом знесення тимчасової споруди не вживались.
Разом з цим, про встановлені порушення окружною прокуратурою повторно повідомлено міську раду листами від 26.09.2025 за №54-6941вих-25 та від 30.10.2025 за №54-8095вих-25.
Відповіді на вказані листи Дніпровською міською радою не надано, проте, листами від 21.10.2025 за №4/1-292 та від 04.11.2025 за №4/1-305 Департаментом торгівлі та реклами ДМР повідомлено, що організаційно-правові основи відносин, що виникають між власником об'єкта благоустрою, яким є Дніпровська міська територіальна громада в особі Дніпровської міської ради, та суб'єктами господарювання, фізичними особами-підприємцями та юридичними особами всіх форм власності, у зв'язку з використанням об'єктів благоустрою м. Дніпра для реалізації потреб у сфері споживчого ринку, відпочинку та послуг, що мають тимчасовий характер, регулюються Порядком передачі об'єктів (елементів) благоустрою м. Дніпра в тимчасове використання для реалізації потреб у сфері споживчого ринку, відпочинку та послуг (далі - Порядок), затвердженим рішенням Дніпровської міської ради від 29.01.2025 №52/62.
На підставі п. 8.1 Порядку демонтажу підлягають самовільно встановлені тимчасові споруди та об'єкти сфери споживчого ринку, відпочинку та послуг.
На думку департаменту, оскільки споруду з вивіскою “Петриківка» розташовано в межах земельної ділянки, яку надано у строкове платне користування згідно з договором оренди землі, укладеним між міською радою та Лісуновою К. О., остання, відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України «Про оренду землі», має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі.
Проте з огляду на встановлені обставини слід зауважити, що правова природа договору оренди земельної ділянки не тотожна розміщенню тимчасової споруди для ведення підприємницької діяльності.
Крім цього, укладення договору оренди на земельну ділянку по фактичному розміщенню тимчасової споруди не легітимізує її встановлення, з огляду на відсутність паспорта прив'язки тимчасової споруди в порушення Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Мінрегіонбуду України від 21.10.2011 №244, як і не легітимізує користування земельною ділянкою комунальної власності та не виключає можливість демонтажу такої тимчасової споруди за наявності для цього підстав.
Таким чином, незважаючи на скерування окружною прокуратурою листів на адресу міської ради, дієвих дій щодо усунення виявлених порушень органом місцевого самоврядування не вчинено.
Вищевказане свідчить про нездійснення уповноваженим органом захисту порушених інтересів держави в передбаченому законом порядку.
Враховуючи, що вказані інтереси до цього часу залишаються незахищеними, вбачаються виключні підстави для представництва прокурором інтересів держави в особі Дніпровської міської ради.
Отже, керівником Центральної окружної прокуратури міста Дніпра належним чином обґрунтовано та доведено наявність підстав для представництва інтересів держави в особі Дніпровської міської ради у порядку ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Щодо суті спору
Як убачається з матеріалів справи, керівник Центральної окружної прокуратури міста Дніпра звернувся до господарського суду в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради з позовом до фізичної особи-підприємця Шаблико Тетяни Сергіївни про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою комунальної власності, розташованою за адресою: м. Дніпро, вул. Сурсько-Литовська в районі будинку №102, шляхом демонтажу (знесення) тимчасової споруди з вивіскою «Петриківка» площею 30 кв.м.
В обґрунтування заявлених вимог прокурор посилався на те, що спірна тимчасова споруда розміщена на земельній ділянці комунальної власності без належних дозвільних документів, зокрема без паспорта прив'язки тимчасової споруди, а тому її розміщення є самовільним та таким, що порушує права територіальної громади міста Дніпра як власника земельної ділянки.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що матеріалами справи підтверджується відсутність належно оформлених дозвільних документів на розміщення спірної тимчасової споруди.
Так, відповідно до пункту 5 частини першої статті 16 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» на об'єктах благоустрою забороняється самовільно встановлювати торговельні лотки, павільйони, кіоски тощо.
Частинами першою - третьою статті 34 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» визначено, що правила благоустрою території населеного пункту є нормативно-правовим актом, яким встановлюються вимоги щодо благоустрою території населеного пункту, а також порядок розміщення малих архітектурних форм та здійснення контролю у сфері благоустрою.
На виконання зазначених вимог рішенням Дніпропетровської міської ради від 27.11.2013 №44/43 затверджено Правила благоустрою території міста Дніпропетровська, які є обов'язковими для виконання усіма суб'єктами господарювання та фізичними особами на території міста.
Пунктом 19.1.1 зазначених Правил передбачено, що порядок розміщення та утримання тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності встановлюється відповідно до Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Мінрегіонбуду України від 21.10.2011 №244.
Відповідно до частин другої та третьої статті 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення. Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до Закону України «Про благоустрій населених пунктів».
Тимчасова споруда для провадження підприємницької діяльності є елементом благоустрою, розміщення якої має відповідати, у тому числі, Єдиним правилам та здійснюватися на підставі дозвільного документу - паспорта прив'язки, який видає (продовжує строк дії) відповідний орган з дотриманням вимог закону. Аналогічна позиція щодо застосування норм права, викладеними у постановах Верховного Суду від 18.10.2018 у справі №821/140/18 та від 24.01.2020 у справі №821/235/18.
Пунктом 2.1 Порядку №244 прямо визначено, що підставою для розміщення тимчасової споруди є паспорт прив'язки тимчасової споруди.
Згідно з пунктами 2.29, 2.30 Порядку №244 самовільно встановлені тимчасові споруди підлягають демонтажу, а їх самовільне розміщення забороняється.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст.14 Конституції України).
Відповідно до ст. 80 Земельного кодексу України суб'єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
Відповідно до ст.ст. 122, 123, 124 Земельного кодексу України, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
За змістом статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, паспорт прив'язки на спірну тимчасову споруду по вул. Сурсько-Литовській в районі будинку №102 у місті Дніпрі жодній особі не видавався.
Так, відповідно до листів Головного архітектурно-планувального управління Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 12.09.2024 №12/19-408 та від 10.04.2025 №12/19-168, паспорт прив'язки тимчасової споруди за вказаною адресою управлінням не оформлювався, а сама адреса офіційно жодному об'єкту нерухомого майна не присвоювалась.
Крім того, управлінням архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради листом від 23.09.2024 №10/1-156 повідомлено про відсутність у Реєстрі будівельної діяльності відомостей щодо видачі або реєстрації документів на виконання будівельних робіт та прийняття об'єкта в експлуатацію за вказаною адресою.
Також матеріалами справи підтверджується, що земельна ділянка з кадастровим номером 1210100000:02:076:0034 перебуває в оренді у Лісунової К.В., при цьому у користування відповідачу - ФОП Шаблико Т.С. земельна ділянка для розміщення тимчасової споруди не передавалась, договори оренди землі або інші правовстановлюючі документи на землю у відповідача відсутні.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що спірна тимчасова споруда розміщена з порушенням вимог законодавства у сфері благоустрою та містобудівної діяльності.
Разом з тим, вирішуючи спір, місцевий господарський суд обґрунтовано виходив із того, що для задоволення позовних вимог про зобов'язання здійснити демонтаж споруди недостатнім є лише встановлення факту незаконності її розміщення.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.2-3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною першою статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Отже, прокурор мав довести не лише факт відсутності дозвільної документації на спірну тимчасову споруду, а й те, що саме фізична особа-підприємець Шаблико Тетяна Сергіївна є належним відповідачем у справі, тобто особою, яка встановила спірну споруду, володіє нею або користується нею на відповідній правовій підставі та може нести обов'язок щодо її демонтажу.
Господарським судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що під час обстеження земельної ділянки 28.10.2025 у торговельному павільйоні здійснювала господарську діяльність ФОП Шаблико Т.С., про що свідчили відомості, розміщені у куточку споживача.
Разом із тим, сам факт здійснення підприємницької діяльності у приміщенні не є беззаперечним доказом належності особі самої споруди, оскільки господарська діяльність може здійснюватися на підставі оренди, суборенди, тимчасового користування або інших цивільно-правових відносин.
При цьому жодного доказу набуття відповідачем права власності на спірний павільйон, передачі йому споруди у користування, укладення відповідних договорів або здійснення саме відповідачем дій щодо встановлення тимчасової споруди прокурором до матеріалів справи не надано.
Навпаки, матеріали справи свідчать про наявність фактичного зв'язку спірного об'єкта з іншими особами.
Так, судом установлено, що у 2023 році спірний об'єкт перебував у користуванні ФОП Лісунової Алли Володимирівни на підставі договору про використання об'єктів благоустрою міста не за функціональним призначенням.
Крім того, у 2025 році земельна ділянка, в межах якої розташовано спірну споруду, передана в оренду Лісуновій Катерині Володимирівні як власниці будівель та споруд, розташованих на відповідній земельній ділянці.
Також матеріалами справи підтверджується, що у різний час господарську діяльність у спірному павільйоні здійснювали різні суб'єкти господарювання, зокрема ФОП Карнішина І.В. та ФОП Шаблико Т.С.
Водночас жодних належних доказів того, хто саме є власником або законним володільцем спірної тимчасової споруди, матеріали справи не містять.
Колегія суддів звертає увагу, що схема об'єкта благоустрою, який використовувався ФОП Лісуновою А.В., а також план земельної ділянки, орендарем якої є Лісунова К.В., містять зображення спірного об'єкта, що свідчить про наявність фактичного зв'язку саме із зазначеними особами, а не виключно з відповідачем у справі.
За таких обставин висновок місцевого господарського суду про недоведеність належності спірної тимчасової споруди саме ФОП Шаблико Т.С. є обґрунтованим та відповідає фактичним обставинам справи.
Суд апеляційної інстанції також погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що покладення обов'язку зі знесення тимчасової споруди на особу, стосовно якої не доведено її належний зв'язок із таким об'єктом, суперечило б принципам правової визначеності та справедливого судового розгляду.
При цьому можливість зміни фактичного користувача приміщення спірної споруди, що підтверджується матеріалами справи, додатково свідчить про неналежне визначення прокурором суб'єктного складу учасників спору.
Отже, встановивши відсутність належних доказів того, що саме фізична особа-підприємець Шаблико Тетяна Сергіївна є власником, користувачем або особою, яка встановила спірну тимчасову споруду, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову саме до цього відповідача.
За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що рішення місцевого господарського суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування або зміни не вбачається.
Посилання апелянта на те, що тимчасова споруда є рухомим майном та не підлягає державній реєстрації, саме по собі не спростовує правильності висновків місцевого господарського суду, оскільки відсутність державної реєстрації речових прав на тимчасову споруду не звільняє позивача від обов'язку довести належність заявлених вимог саме до конкретної особи, визначеної відповідачем у справі.
Наведені прокурором доводи фактично ґрунтуються на припущенні, що особа, яка на певний момент здійснює господарську діяльність у спірному павільйоні, автоматично є належним відповідачем у спорі про демонтаж споруди. Однак такий підхід не узгоджується із засадами господарського судочинства та стандартами доказування, визначеними статтями 13, 74, 79 ГПК України.
Сам по собі факт розміщення у «куточку споживача» інформації про здійснення підприємницької діяльності ФОП Шаблико Т.С., а також фіксація продажу товарів у павільйоні не підтверджують виникнення у відповідача речових чи зобов'язальних прав щодо спірної споруди, не свідчать про встановлення саме відповідачем такої споруди та не доводять, що саме відповідач є особою, уповноваженою здійснювати її демонтаж.
При цьому матеріали справи не містять доказів того, що відповідач є власником споруди, її встановлювачем, замовником розміщення, користувачем земельної ділянки чи особою, на яку оформлювалися будь-які дозвільні документи щодо розміщення спірного об'єкта.
Колегія суддів також враховує, що з матеріалів справи вбачається наявність правового та фактичного зв'язку спірного об'єкта з іншими особами, зокрема ФОП Лісуновою А.В. та Лісуновою К.О., що підтверджується договором про використання об'єкта благоустрою міста, схемою розміщення об'єкта, договором оренди земельної ділянки та іншими документами, дослідженими судом першої інстанції.
Водночас прокурором не надано належних доказів, які б дозволяли беззаперечно ідентифікувати спірну тимчасову споруду як об'єкт, що перебуває у володінні саме ФОП Шаблико Т.С. на правових підставах або щодо якого відповідач має юридичний обов'язок вчиняти дії з демонтажу.
Доводи апелянта про покладення на прокурора «надмірного тягаря доказування» колегія суддів відхиляє, оскільки обов'язок доведення обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, прямо передбачений процесуальним законом та є складовою принципу змагальності сторін.
Посилання апелянта на практику Верховного Суду, зокрема постанови у справах №914/1785/22 та №750/2431/17, не спростовують висновків місцевого господарського суду, оскільки наведені правові висновки стосуються загальної правової природи тимчасових споруд та можливості застосування негаторного способу захисту, однак не звільняють позивача від необхідності доведення належності відповідача у конкретному спорі.
Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.02.2026 у справі № 904/6345/25 є законним та обґрунтованим, ухваленим із додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним і всебічним з'ясуванням обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, та з наданням належної правової оцінки зібраним у справі доказам.
У справі «Руїз Торіха проти Іспанії», ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р.).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З огляду на приписи ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р.» Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, надав належну оцінку наявним доказам і правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а відтак підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення не вбачається.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 276 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.02.2026 р. у справі № 904/6345/25 прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради задоволенню не підлягає.
Вирішення питання щодо розподілу судових витрат
Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3 633,60 грн покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст.129, 269, 270, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.02.2026 у справі № 904/6345/25 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.02.2026 у справі № 904/6345/25- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст. ст. 287 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складений 27.05.2026.
Головуючий суддя А.О. Кошля
Суддя О.І. Кучеренко
Суддя Т.В. Стефанів