ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
19 травня 2026 року Справа №924/1143/24
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючий суддя Мельник О.В.
суддя Гудак А.В.
суддя Петухов М.Г.
секретар судового засідання Левчук Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Віто Енерджи" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 11.02.2026 (суддя Муха М.Є., повне рішення складено 19.02.2026)
за позовом Заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Хмельницької міської ради
до 1) Хмельницького комунального підприємства "Міськсвітло" Хмельницької міської ради
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Віто Енерджи"
про визнання недійсними додаткових угод до договору про постачання електричної енергії та стягнення 1 831 306,22 грн
за участю:
прокурора - Рункевич І.В.
представника позивача - не з'явився,
представника відповідача-1 - не з'явився,
представника відповідача-2 - Білан В.В.
Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 11.02.2026 позов задоволено. Визнано недійсними додаткові угоди №2 від 01.02.2022, №3 від 02.02.2022, №7 від 05.09.2022, №8 від 06.09.2022, №9 від 29.09.2022 до договору №3112К від 31.12.2021, укладені між Хмельницьким комунальним підприємством "Міськсвітло" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Віто Енерджи". Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Віто Енерджи" грошові кошти у розмірі 1 831 306,22 грн, перераховані за товар, який не отримано відповідно до умов Договору № 3112К від 31.12.2021.
Суд першої інстанції встановив, що оспорюваними додатковими угодами до договору зі змінами ціни за одиницю товару - електричну енергії за 1 кВт/год загалом збільшено з 3,59 грн до 4,79 грн, що призвело до значного підвищення ціни, а саме на 33,4% у порівнянні з істотними умовами основного договору (із змінами відповідно до додаткової угоди №1 від 10.01.2022), з одночасним зменшенням обсягів її постачання з 5 500 000 кВт/год до 3 850 898 кВт/год (- 29,98 %).
При цьому, зауважив, що підписавши договір про постачання електричної енергії споживачу від 31.12.2021, відповідач взяв на себе зобов'язання щодо його виконання на передбачених умовах цього договору, у тому числі, в частині здійснення поставки за цінами, визначеними у договорі.
Крім того, суд зазначив, що долучені до листів від 11.01.2022 №11-01, від 24.01.2022 №98-1, від 03.08.2022 №08-08, від 31.08.2022 №19-08, від 12.09.2022 №06-09 довідки директора ТОВ "Віто Енерджи" сформовані на підставі даних ДП "Оператора ринку" (https://www.oree.com.ua), не відображають інформації про коливання ціни на електричну енергію, що склалась на момент підписання спірних додаткових угод у порівнянні з ціною на дату підписання договору/внесення попередніх змін, а тому не можуть слугувати належними та допустимими доказами для внесення змін до істотних умов договору. Також не надано будь-яких належних відомостей (жодних довідок уповноваженого органу про ціну товару на ринку), якими б обґрунтовувалось підвищення ціни на товар на ринку за вказані вище періоди.
Відтак, у суду відсутня можливість проаналізувати документи, що містять відомості щодо динаміки ціни на електричну енергію, пропорційності її зростання, здійснити аналіз вартості ціни електричної енергії на конкретну дату у порівнянні з попередніми періодами чи будь-які інші дані, які б підтверджували коливання ціни електричної енергії на ринку, у зв'язку із чим матеріали справи не містять належного обґрунтування для зміни істотних умов договору на підставі п.2 ч.5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі". За таких обставин, необхідність внесення сторонами змін щодо ціни товару не можна вважати обґрунтованим та таким, що підтверджено належними доказами, а тому спірні додаткові угоди укладені з порушенням ст.41 відповідного Закону та підлягають визнанню недійсними.
Враховуючи, що спірні додаткові угоди є недійсними, то останні не породжують правових наслідків, а тому зобов'язання сторін щодо ціни за одиницю товару підлягають регулюванню умовами договору від 31.12.2021 (із змінами відповідно до додаткової угоди №1 від 01.01.2022 до договору). Відповідно, різниця між сумою фактично сплачених коштів (за цінами, які встановлювались додатковими угодами) та сумою, що підлягає сплаті з урахуванням ціни, погодженої в договорі, являється грошовою сумою, що була безпідставно одержана, підстава її набуття відпала, а тому ТОВ ''Віто Енерджи'' зобов'язане її повернути, що відповідає приписам ст.216, 1212 ЦК України.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням, відповідач-2 звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Апелянт, зокрема, вказує, що прокуратурою порушено порядок здійснення представництва інтересів держави у даній справі, оскільки позивач не відмовлявся від проведення заходів судового захисту, а лише акцентував на необхідності отримання відповідних доказів для можливості звернення до суду із обґрунтованим позовом, а тому не можна у даному випадку стверджувати, що мало місце нездійснення захисту компетентним органом. Крім того, КП "Міськсвітло" наділений власною правосуб'єктністю, у тому числі є самостійним суб'єктом права на звернення до суду.
Таким чином, вважає, що суд першої інстанції неправильно протлумачив ч.3-4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру", не застосував положення ст.131-1 Конституції України як норми прямої дії, чим порушив вимоги ст.174, 226 ГПК України, викладені в оскаржуваному рішенні висновки щодо підтвердження повноважень прокурора не відповідають фактичним обставинам справи.
Скаржник зазначає, що господарський суд неправильно застосував я.3 ст.631, ч.3 ст.632 ЦК України, оскільки акти приймання-передачі електричної енергії (номери та дати вказано згідно розділу "Фактичні обставини справи") за договором було укладено після підписання оспорюваних додаткових угод, тобто, передача товару та факт виконання зобов'язань з постачання електричної енергії у поточному календарному місяці, що підтверджується датами підписання відповідних актів, відбулись вже після визначення ціни. Судом у рішенні визначено дати підписання актів приймання-передачі електричної енергії, водночас не проаналізовано положення п.5.8. договору, внаслідок чого висновки суду щодо співвідношення моменту передачі товару та зміни ціни за одиницю товару, не відповідають фактичним обставинам справи.
Із посиланням на судову практику Верховного Суду вказує, що належним підтвердженням підстав для внесення змін до договору є саме дотримання передбаченого п.13.6. договору порядку зміни ціни за одиницю товару у випадку коливання ціни, зокрема, порядок підтвердження коливання ціни, а саме необхідні документи та їх зміст, у тому числі визначено, що це може бути довідка постачальника у довільній формі, строки ініціації відповідних змін до моменту укладення відповідної додаткової угоди та строк розгляду такої пропозиції відповідачем-1.
Відтак, зауважує, що висновки суду першої інстанції щодо того, що листи постачальника про укладення додаткових угод та додатки до них у вигляді довідок у довільній формі не є належними та допустимими доказами для внесення змін до умов договору, є нерелевантним, оскільки прямо суперечить умовам договору.
Також вказує, що тлумачення господарським судом п. 2 ч. 5 ст. ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" є таким, що не відповідає змісту, який законодавець вклав у цю норму, як і не відповідає дійсному діловому обороту. Із аналізу зазначеної норми вбачається, що законодавець не здійснює жодну прив'язку до ціни товару на момент укладення договору, натомість передбачає право на збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку.
До того ж застосування підходу, який передбачає можливість збільшувати ціну за одиницю товару більше ніж на 10 % пропорційно збільшенню ціни товару на ринку, у разі коливання ціни цього товару, спотворюватиме принцип добросовісної конкуренції серед учасників є помилковим та таким, що не відповідає змісту, який законодавець вклав у цю норму, не відповідає рекомендаціям Міністерством економічного розвитку і торгівлі України (лист від 24.11.2020), якими керувались і керуються усі учасники закупівель, що викладені у листах, які були діючими на момент укладення додаткових угод, що оспорюються.
Крім того, апелянт зазначає, що постанову Великої Палати Верховного суду від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 було прийнято вже після укладення оспорюваних додаткових угод, відтак у суб'єкта господарювання була відсутня можливість здійснювати правозастосування п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" згідно висновків ВП ВС станом на дату укладення оспорюваних додаткових угод. У випадку невизначеності норми права, її тлумачення повинно застосовуватись на користь особи, тим самим реалізуючи принцип верховенства права.
У відповідності до ст.263 ГПК України прокурор подав відзив на апеляційну скаргу, у якому, зокрема, вказує, що підставою реалізації прокуратурою представницьких функцій у спірних правовідносинах, слугував факт нездійснення уповноваженим органом влади захисту інтересів держави. Судом першої інстанції обґрунтовано зроблено висновок про те, що долученими до матеріалів справи доказами об'єктивно підтверджено, що зверненню прокурора з позовом у справі №924/1143/24 передувало відповідне інформування уповноваженого державою органу про спірні правовідносини та про намір прокурора вжити заходи прокурорського реагування, чим дотримано вимоги ст.23 Закону України "Про прокуратуру".
Проте, таким органом в межах розумного строку не здійснено захист порушених інтересів у належний спосіб. Тобто підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка уповноваженого суб'єкта щодо захисту інтересів територіальної громади, а враховуючи, що у випадку задоволення позовних вимог в частині стягнення коштів, вони будуть присуджені на користь Хмельницької міської ради, останню правомірно визначено прокурором як позивача у справі.
Вважає, що при укладенні додаткових угод №2, 3 сторонами порушено вимоги ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі", ч.3 ст. 631 ЦК України, п.4 ч.3 ст.57 Закону України "Про ринок електричної енергії", п.5.1, 13.6. договору, оскільки не підтверджено коливання ціни на електричну енергію, що склалась на момент підписання відповідних додаткових угод у порівнянні з ціною на дату підписання договору/внесення попередніх змін. Крім того, у додаткових угодах передбачено застосування збільшеної ціни до правовідносин, що вже виникли між сторонами, тобто до фактично вже спожитого обсягу електроенергії.
Щодо порушення вимог законодавства при внесенні змін до істотних умов договору, шляхом укладання додаткових угод №7 від 05.09.2022; №8 від 06.09.2022 та №9 від 29.09.2022, прокурор зауважує, що безпідставно внесено зміни до істотних умов договору якими змінено ціну за одиницю товару, збільшивши планову та фактичну ціну електричної енергії за 1 кВт-год, на 33,4 %, що не відповідає п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі".
Прокурор просить залишити рішення Господарського суду Хмельницької області від 11.02.2026 без змін, а апеляційну скаргу ТОВ "Віто Енерджи" - без задоволення.
У судове засідання, призначене на 19.05.2026 року, позивач та відповідач-1 не забезпечили явку своїх уповноважених представників, хоча належним чином повідомлялися про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.
Згідно з ч.12 ст.270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи приписи ст.269, 273 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, приймаючи до уваги той факт, що явка позивача та відповідача-1 в судове засідання обов'язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе розглядати апеляційну скаргу за відсутності представників позивача та відповідача-1.
18.05.2026 року від апелянта надійшло клопотання про зупинення провадження у даній справі до закінчення розгляду Конституційним Судом України справи №3-78/2026(178/26) за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" щодо конституційності п.2 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі" та прийняття Конституційним Судом України відповідного рішення.
Розглядаючи вказане клопотання, колегія суддів враховує, що згідно до п.5 ч.1 ст.227 ГПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Отже, вирішуючи питання щодо зупинення провадження у справі через неможливість її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, суд повинен належним чином проаналізувати імовірні наслідки ухвалення Конституційним Судом України рішення за результатом розгляду справи, їх взаємозв'язок зі спірними правовідносинами, що є предметом розгляду у цій справі, підставами позову.
Разом з тим, клопотання про зупинення провадження не містить доказів неможливості розгляду цієї справи до вирішення вказаної заявником справи, та всупереч вимогам п. 5 ч.1 ст.227 ГПК України не містить аргументованих та переконливих мотивів стосовно того, що зібрані у справі, що розглядається, докази дійсно не дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Крім того, встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане, відповідно до ч.3 ст.320 ГПК України є підставою для перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача-2 про зупинення провадження у справі.
Відповідно до ч.1, 4 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в них, відзив на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваних рішень норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 31.12.2021 між Хмельницьким комунальним підприємством "Міськсвітло" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Віто Енерджи" укладено договір про постачання електричної енергії №3112К, відповідно до умов п.2.1. якого постачальник продає споживачу товар, згідно предмету закупівлі: ДК 021:2015 (СРV) 09310000-5 - електрична енергія (активна електрична енергія) active electricity, 09310000-5 - Electricity; код товару, визначеного згідно з ЄЗС, що найбільше відповідає назві номенклатурної позиції предмета закупівлі - 09310000-5 електрична енергія (з публікацією на англійській мові) (далі - електрична енергія) споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, підключених до електричних мереж у точках приєднання згідно переліку точок комерційного обліку за об'єктами споживача (Додаток № 3), а споживач оплачує постачальнику вартість використаної електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.
Відповідно до з п.2.2., 3.1. договору постачальник продає електричну енергію споживачу відповідно до обсягів постачання електричної енергії (Додаток №2). Постачальник зобов'язується поставити споживачу електричну енергію в строк до 31.12.2022.
За умовами 5.1. договору, споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до наступного механізму: на момент підписання договору ціна (тариф) на постачання електричної енергії дорівнює ціні, з якою постачальник переміг на торгах. В подальшому ціна (регульований тариф) на постачання електричної енергії, може змінюватися за згодою сторін, з дотриманням вимог чинного законодавства, у тому числі нормативно-правових актів НКРЕКП та положень цього договору. Порядок внесення змін у такому випадку викладається сторонами в додатковій угоді, підписаної з обох сторін, з дотриманням вимог чинного законодавства та умов цього договору.
Зміна тарифу/ціни відбувається виключно з урахуванням обмежень у відповідності до умов Закону України "Про публічні закупівлі", з урахуванням умов даного договору.
Загальна вартість цього договору на момент його укладення становить 19 415 000,00 грн. з ПДВ (дев'ятнадцять мільйонів чотириста п'ятнадцять тисяч грн. 00 коп. з ПДВ).
Загальна сума договору може бути зменшена залежно від реального фінансування видатків замовника, виробничих реальних потреб замовника та інших обставин, що можуть виникати під час виконання цього договору, з урахуванням умов чинного законодавства.
Споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є Додатком 2 до цього договору.
Пунктами 5.3.-5.4. договору сторони погодили, що інформація про діючу ціну електричної енергії має бути розміщена на офіційному веб-санті постачальника не пізніше ніж за 20 днів до початку її застосування із зазначенням порядку її формування, а також має бути в обов'язковому порядку доведена та погоджена із споживачем. Ціна електричної енергії має зазначатися постачальником у рахунках про оплату електричної енергії за цим договором, у тому числі у разі її зміни.
Розрахунковим періодом за цим Договором є календарний місяць, який використовується для проведення розрахунків та ведення обліку обсягів та фінансів. Розрахунки споживача за цим договором здійснюються шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника (п.5.5., 5.6. договору).
Згідно з п.13.2. договору, якщо інше прямо не передбачено цим договором або чинним законодавством, зміни до інших умов договору можуть бути внесені тільки за домовленістю сторін, яка оформлюється додатковою угодою до нього договору.
У відповідності до п.13.4., 13.6. істотними умовами договору виступають предмет закупівлі, якість товару, кількість товару та ціна договору. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків:
1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника (у такому випадку, сторона, що ініціює дані зміни звертається до другої сторони, та укладають відповідну додаткову угоду). Дана підстава може застосуватися виходячи із обрання основної підстави, наприклад у разі збільшення ціни за одиницю товару при коливанні піни на ринку (ч.2.п.13.6. договору), в додатковій угоді сторони можуть зазначати дві підстави для внесення змін: п.1.ч.5.ст.41 та п.2.ч.5.ст.41 Закону.
2) збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю електричної енергії.
Постачальник має право ініціювати питання перед споживачем щодо зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми визначеної в договорі. У такому разі, постачальник повинен довести коливання ціни на ринку перед споживачем.
У разі настання обставин, визначених у цьому пункті договору, постачальник в межах дії договору надає замовнику на розгляд лист звернення, проект додаткової угоди та документальне обґрунтування щодо зміни ціни у бік збільшення з інформацією середньозважених цін за період не менше десяти календарних днів. Порівняння періоду, в розумінні даного договору, в якому відображені середньозважені ціни підтверджується даними: з офіційного сайту НКРЕКП, або висновком Торгово-промислової палати України чи її територіальних відділень або ДП "Держзовнішформ", або ДП "Укрпромзовнішекспертиза", або органів Державної служби статистики чи її територіальними органами, або документальним підтвердженням складеним постачальником на підставі даних Державного підприємства "Оператор ринку" (https://www.oree.com.ua/), (можуть виступати: довідка складена у довільній формі на підставі аналітичних даних порівняльного аналізу, розгорнутих порівнянь середньозважених цін на всіх сегментах ринку електричної енергії протягом десятиденного календарного періоду), за підписом та печаткою постачальника або іншого органу, який має на це повноваження, що підтверджують таке коливання ціни в бік збільшення.
Постачальник у разі зміни ціни у зв'язку із коливанням на ринку, повідомляє споживача надаючи повний пакет з підтверджуючими документами, передбачених ч.2.п.13.6. договору, за 20 календарних днів до дати введення в дію нової ціни за 1 кВт. Нова ціна набуває статусу "діюча" відповідно до умов додаткової угоди.
Споживач після отримання пакету підтверджуючих документів, протягом 10 днів розглядає та приймає відповідне рішення, повідомивши листом шляхом надсилання скан-копії на електронну адресу постачальника.
Відповідальність за достовірність даних, наданих в якості підстав для зміни цін за договором, несе постачальник. Під коливанням ціни товару на ринку у поточному розрахунковому періоді для цілей цього договору розуміється зміна ціни за 1 кВт/год за даними, що відображені в документах, виданих органами чи складеними постачальником згідно ч.2.п.13.6. договору, з співставленням до ціни договору (з урахуванням всіх змін до нього) та реального стану, що відбувається на всіх сегментах ринку, тобто "на добу наперед" та внутрішньодобовому ринку. Коливання ціни відображається у відсотках та обчислюється за формулою у грошовому еквіваленті.
Під пропорційністю розуміється збільшення ціни саме на такий відсоток, на який відбулося коливання на ринку, але не більше ніж на 10 відсотків.
Розрахунок відсотків зміни ціни і кількості здійснюється у додатковій угоді від ціни підписаного договору, а у наступних додаткових угодах за потреби - від останньої зміни ціни та кількості.
31.12.2021 сторонами підписано Додаток №2 до договору №3112К - Комерційну пропозицію, відповідно до якої ціна (тариф) електричної енергії: 3,53 грн з ПДВ, загальний обсяг постачання електричної енергії: 5 500 000 кВт/год.
У подальшому, між сторонами підписано ряд додаткових угод, якими збільшено ціну за одиницю товару, зокрема:
1) додатковою угодою №1 від 10.01.2022 збільшено ціну за 1 кВт*год до 3,59 грн та зменшено кінцевий обсяг електроенергії до 5408078,00 кВт/год. Визначено, що нова (змінена) ціна вводиться в дію з 01.01.2022;
2) додатковою угодою №2 від 01.02.2022 збільшено ціну за 1 кВт*год до 3,79 грн та зменшено кінцевий обсяг електроенергії до 5134765,51 кВт/год. Визначено, що нова (змінена) ціна вводиться в дію з 12.01.2022;
3) додатковою угодою №3 від 02.02.2022 збільшено ціну за 1 кВт*год до 3,85грн та зменшено кінцевий обсяг електроенергії до 5062847,31 кВт/год. Визначено, що нова (змінена) ціна вводиться в дію з 26.01.2022;
4) додатковою угодою №7 від 05.09.2022 збільшено ціну за 1 кВт*год до 4,06 грн та зменшено кінцевий обсяг електроенергії до 4937245,261 кВт/год. Визначено, що нова (змінена) ціна вводиться в дію з 04.08.2022;
5) додатковою угодою №8 від 06.09.2022 збільшено ціну за 1 кВт*год до 4,40 грн та зменшено кінцевий обсяг електроенергії до 4778348,71 кВт/год. Визначено, що нова (змінена) ціна вводиться в дію з 01.09.2022;
6) додатковою угодою №9 від 29.09.2022 збільшено ціну за 1 кВт*год до 4,79 грн та зменшено кінцевий обсяг електроенергії до 4635651,645 кВт/год. Визначено, що нова (змінена) ціна вводиться в дію з 13.09.2022.
Згідно додаткової угоди №12 від 23.12.2022, сторонами погоджено зменшити загальну вартість Договору до 15 656 030,04грн, та загальний обсяг електроенергії до 3850898 кВт/год.
На виконання умов договору ТОВ "Віто Енерджи" поставило споживачу 3850898 кВт/год електричної енергії на загальну суму 15656030,04 грн, яку споживач сплатив у повному обсязі, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі та платіжними інструкціями.
Прокурор, проаналізувавши зміст укладених додаткових угод до договору, та вважаючи, що істотні умови договору в частині формування ціни постачальником були порушені (в т.ч. підвищення ціни товару більше ніж на 10%; відсутність коливання ціни на ринку електричної енергії), що свідчить про укладення таких угод за відсутності правових підстав та призвело до неотримання споживачем обсягу електричної енергії, на який він розраховував під час укладення договору, звернувся з даним позовом до суду.
Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в даній справі, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.
Частиною 3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб'єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу.
Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб'єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб'єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
Аналіз положень ст.18-1, 26, 54, 62 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст.22 Бюджетного кодексу України, дає підстави для висновку, що правомірне і раціональне використання бюджетних коштів становить інтерес територіальної громади в особі Хмельницької міської ради.
Відтак, судова колегія, із врахуванням листа Хмельницької обласної прокуратури від 17.09.2024 (т.1, а.с.53) до Хмельницької міської ради, надісланого у зв'язку із виявленими порушеннями з метою вжиття належних заходів реагування, а також листа-повідомлення від 10.12.2024 до вказаного органу про намір звернутися до суду з позовом в інтересах держави, вважає вірним висновок суду першої інстанції про дотримання прокурором вимог ст.53 ГПК України та ст.23 Закону України "Про прокуратуру" для звернення до суду з відповідним позовом та наявності законних підстав для представництва прокурором інтересів держави, оскільки позивач належним чином не здійснив захист порушених інтересів держави в спірних правовідносинах, у зв'язку з чим у прокурора були обґрунтовані правові підстави для звернення з даним позовом до суду, що спростовує відповідні доводи апеляційної скарги.
Також враховуючи обізнаність Хмельницької міської ради про необхідність захисту інтересів держави, наявність відповідних повноважень для їх захисту шляхом самостійного звернення з відповідним позовом до суду, а також приймаючи до уваги лист міської ради від 14.10.2024 про невжиття заходів претензійно-позовного характеру, відсутність будь-яких посилань на вчинення дій для усунення виявлених порушень в майбутньому та незаперечення проти ініціювання прокуратурою подання позову в інтересах міської ради, колегія суддів вважає, що відповідний орган фактично усунувся від реалізації повноважень по захисту порушених інтересів держави, що свідчить про його бездіяльність. З огляду на що такий позов пред'являється прокурором в інтересах держави в особі Хмельницької міської ради.
Колегія суддів враховує, що якщо попереднє листування свідчить про те, що воно мало характер інформування відповідного органу про вже раніше виявлені прокурором порушення, а відповідний орган протягом розумного строку на таку інформацію не відреагував або відреагував повідомленням про те, що він обізнаний (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про таке порушення, але не здійснював та/або не здійснює та/або не буде здійснювати захист порушених інтересів, то у такому випадку наявні підстави для представництва, передбачені абз.1 ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру". У цьому разі дотримання розумного строку після повідомлення про звернення до суду не є обов'язковим, оскільки дозволяє зробити висновок про свідоме нездійснення або здійснення неналежним чином захисту інтересів держави таким органом.
Подібні висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 у справі №927/172/21, від 28.06.2022 у справі №916/1283/20, від 13.09.2022 у справі №910/14844/21.
Окрім того, розглядаючи справу №160/4161/24, Верховним Судом звернено увагу, що у п.3, 4 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 №6-р(ІІ)/2025 зазначено, що окремі приписи абз.1 ч.3 ст.23 Закону "Про прокуратуру", які визнано неконституційними, втрачають чинність із 01 січня 2027 року, та що це рішення не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів ч.3 ст.23 Закону, визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності. З огляду на викладене, доводи апелянта про необхідність врахування при вирішення даної справи не заслуговують на увагу.
Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду справи по суті заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно зі ст.15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
До способів захисту цивільних прав та інтересів належить визнання правочину недійсним (ст.16 ЦК України).
У даній справі заявлено вимогу про визнання недійсними додаткових угод №2 від 01.02.2022, №3 від 02.02.2022, №7 від 05.09.2022, №8 від 06.09.2022, №9 від 29.09.2022 до договору №3112К про постачання електричної енергії споживачу від 31.12.2021 на підставі ст.203, 215 ЦК України, як таких, що укладені з порушенням вимог п.2 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі".
Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною 3 ст.215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з абз.1 ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені у статті 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Тобто, для того щоб визнати той чи інший правочин недійсним, позивач по справі має довести, що такий правочин, саме в момент його укладання, зокрема, суперечив Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Як встановлено судом першої інстанції, Хмельницьким комунальним підприємством "Міськсвітло" за результатами проведеної процедури закупівлі електричної енергії відповідно до вимог Закону України "Про публічні закупівлі" укладено з переможцем Товариством з обмеженою відповідальністю "Віто Енерджи" (постачальник) договір №3112К про постачання електричної енергії споживачу від 31.12.2021 року та погоджено всі істотні умови договору щодо предмета, ціни та строку виконання зобов'язань за договором.
Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об'єднаних територіальних громад визначено Законом України "Про публічні закупівлі" (тут і надалі - у редакції, чинній станом на час укладення договору про закупівлю та оспорюваних додаткових угод до нього).
Згідно зі ст.1 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю - господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.
Основні вимоги до договору про закупівлю та внесення змін до нього урегульовані ст.41 Закону "Про публічні закупівлі", ч.1 якої визначено, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Відповідно до ч.1 ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах (ч.1 ст.652 ЦК України).
Умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі (ч.4 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі").
За загальним правилом істотні умови договору про закупівлю, однією з яких є ціна товару, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі (ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі"). Втім, ця норма передбачає випадки, коли допустима зміна істотних умов договору про закупівлю.
Оцінюючи наявність правових підстав для укладення спірних додаткових угод, колегія суддів враховує наступне.
Згідно з п.2 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі" істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.
Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №922/2321/22, у будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами у договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару у бік збільшення за наявності умов, встановлених у ст.652 ЦК України та п.2 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі", проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.
Визначене законодавцем відсоткове значення обмеження суми є граничним (пороговим) і відповідний ліміт зміни ціни слід враховувати при кожному внесенні змін до договору про закупівлю, а не застосовувати щоразу до кожного окремого випадку внесення змін. Іншими словами, це означає, що сукупне значення збільшення ціни при послідовних змінах до договору (у разі коливання ціни товару на ринку) не може перевищувати нормативно закріпленого 10 % значення для зміни ціни, визначеної в договорі про закупівлю (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі № 920/19/24).
Передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Для того, щоб за таких обставин не був розірваний уже укладений договір і щоб не проводити новий тендер закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10 %. Інше тлумачення відповідної норми Закону "Про публічні закупівлі" нівелює, знецінює, робить непрозорою процедуру відкритих торгів. Обмеження 10% застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначеної у договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод).
Тендер проводиться не лише для того, щоб закупівля була проведена на максимально вигідних для держави умовах, але й для того, щоб забезпечити однакову можливість усім суб'єктам господарювання продавати свої товари, роботи чи послуги державі.
Метою Закону України "Про публічні закупівлі" є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку (постанови Верховного Суду: від 10.12.2024 у справі № 924/413/24, від 15.10.2024 у справі № 918/18/24, від 08.10.2024 у справі № 918/728/23).
Колегія суддів також враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.11.2025 у справі №920/19/24 вказала на те, що норми п.2 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі" визначають правила внесення змін до договору про закупівлю без проведення нової процедури закупівлі, зокрема, надаючи можливість внесення цих змін у разі збільшення ціни товару, однак за умови, що сукупне значення збільшення ціни при послідовних змінах до договору не повинне перевищувати нормативно визначеного граничного (порогового) відсоткового значення суми, визначеної в договорі про закупівлю, а не застосовуватися щоразу до кожного окремого випадку внесення змін. Такі послідовні зміни не повинні спрямовуватися на ухиляння від виконання положень цієї норми Закону України "Про публічні закупівлі".
Інший підхід до розуміння положень п.2 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі", який передбачає щоразу з кожним внесення змін можливість збільшення ціни договору до 10 %, тобто можливість необмеженого збільшення ціни (понад 10 % ціни договору закупівлі) при незмінному загальному розмірі суми закупівлі, може призвести до нівелювання мети законодавчого регулювання процедур закупівлі, адже відкриває шлях до маніпулювання учасниками загальною вартістю пропозицій, внаслідок чого відкривається можливість під час процедури усунути конкурентів, запропонувавши найнижчу ціну, та після укладення договору підвищити ціну до рівня економічно обґрунтованої.
Укладення додаткових угод до договору про закупівлю щодо зміни ціни на товар із урахуванням подібного підходу спотворюватиме результати торгів та зводитиме нанівець економію, яку було отримано під час підписання договору, та, як наслідок, робитиме результат закупівлі невизначеним й зумовлюватиме неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та ст.5 Закону України "Про публічні закупівлі".
Окрім того, збільшення ціни може призвести до того, що кількість товарів настільки зменшиться, що виконання договору закупівлі в такому обсязі не відповідатиме господарській меті укладення замовником договору закупівлі.
До того ж застосування підходу, який передбачає можливість збільшувати ціну за одиницю товару більше ніж на 10 % пропорційно збільшенню ціни товару на ринку, у разі коливання ціни цього товару, спотворюватиме принцип добросовісної конкуренції серед учасників.
Велика Палата Верховного Суду (постанова від 21.11.2025 у справі №920/19/24), з урахуванням наведеного вище аналізу нормативного припису п.2 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі", беручи до уваги усталену та послідовну судову практику, дійшла висновку, що зміна тлумачення зазначеної норми та запровадження протилежного підходу щодо можливості неодноразового збільшення ціни товару на 10 % при кожному внесенні змін до договору про закупівлю більше нагадує власне зміну цієї норми та, як наслідок, порушуватиме принцип правової визначеності.
Відтак, ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі" дає можливість змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10 % від ціни визначеної в договорі про закупівлю, та має на меті запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника. Водночас ця норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Документи щодо коливання ціни повинні підтверджувати, чому відповідне підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій замовнику на тендері, та/або чому виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, оспорюваними додатковими угодами до договору зі змінами ціни за одиницю товару - електричну енергії за 1 кВт/год загалом збільшено з 3,59 грн до 4,79 грн, що призвело до значного підвищення ціни, а саме на 33,4% у порівнянні з істотними умовами основного договору (із змінами відповідно до додаткової угоди №1 від 10.01.2022), з одночасним зменшенням обсягів її постачання з 5 500 000 кВт/год до 3 850 898 кВт/год.
Відтак, оспорювані додаткові угоди до договору укладені з порушенням вимог Закону України "Про публічні закупівлі", оскільки за їх умовами ціна за одиницю товару (кВт/годину) перевищила 10 % граничну межу, а ціна договору фактично збільшилась на 33,4% порівняно з погодженою ціною під час закупівлі, що суперечить положенням п.2 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі".
При цьому, апелянт, зокрема, вказує, що укладенням додаткової угоди №2 та №3 сумарно не перевищено відсоток коливання 10%, а тому не порушено жодного нормативно-правового акта, та як наслідок відсутні правові підстави для визнання їх недійсними.
Оцінюючи вказані доводи скаржника, колегія суддів звертає увагу, що кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених у ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.10.2020 року у справі №912/1580/18, від 02.12.2020 року у справі №913/368/19, від 11.05.2023 року у справі №910/17520/21).
Тобто сам факт збільшення ціни товару на ринку не обов'язково тягне підвищення ціни на аналогічний товар, який є предметом договору.
При зверненні до замовника з пропозиціями підвищити ціну постачальник має обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій замовнику на тендері, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним. Крім того, постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).
Як коливання ціни необхідно розуміти зміну за певний період часу ціни товару на ринку чи то в сторону зменшення, чи в сторону збільшення. І таке коливання має відбуватись саме в період укладання договору і до внесення відповідних змін до нього.
Водночас, на підтвердження факту коливання ціни на товар, у документі, який видає компетентна організація, має бути зазначена діюча ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почали змінюватися ціни на ринку, - як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявність коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження.
Законом України "Про публічні закупівлі" не передбачено форму/вигляд інформації щодо такого коливання, внесення змін до договору про закупівлю можливе у випадку саме факту коливання ціни такого товару на ринку та повинно бути обґрунтованим і документально підтвердженим (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.02.2025 року у справі №916/747/24).
Крім того, спеціальним законодавством у сфері публічних закупівель не визначено певний орган чи особу, яку законодавець наділив би повноваженнями надавати інформацію на підтвердження коливання ціни товару на ринку.
Однак, під час визначення щодо доказів на підтвердження коливання ціни товару на ринку слід виходити як з аналізу норм чинного законодавства щодо повноважень та функцій суб'єктів надання такої інформації (наприклад, до цих суб'єктів можна віднести, Державну службу статистики України, на яку постановою КМУ від 10.09.2014 року №442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" покладено функцію з контролю за цінами в частині здійснення моніторингу динаміки цін (тарифів) на споживчому ринку; державне підприємство "Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків", яке на замовлення суб'єкта господарювання виконує цінові / товарні експертизи, зокрема, щодо відповідності ціни договору наявній кон'юнктурі певного ринку товарів; ТПП України, яка у межах власних повноважень надає послуги щодо цінової інформації, тощо), так і положень щодо доказів, які закріплені у главі 5 розділу І ГПК України.
Наведене узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.11.2025 у справі №920/19/24.
Таким чином, з-поміж іншого, довідки, експертні висновки ТПП України, тощо можуть використовуватися для підтвердження коливання ціни товару на ринку. Втім судам у порядку ст.86 ГПК України слід їх досліджувати та оцінювати за критеріями належності, допустимості, достовірності, вірогідності з точку зору саме факту коливання ціни на товар (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.09.2023 року у справі №926/3244/22).
Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Віто Енерджи" на підтвердження підвищення ціни електричної енергії та наявності коливання ціни такого товару на ринку, а відтак і підстав для укладення оспорюваних додаткових угод №2 від 01.02.2022, №3 від 02.02.2022 довідки про розгорнуте порівняння середньозважених цін на ринку електричної енергії від 11.01.2022, 24.01.2022 (т.1, а.с.164-165), складені самим же постачальником.
Аналогічні довідки відповідач-2 надав на підтвердження підвищення ціни електричної енергії для укладення додаткових угод №7 від 05.09.2022, №8 від 06.09.2022, №9 від 29.09.2022 (т.1, а.с.166-168).
Аналізуючи та оцінюючи зміст вказаних довідок, наданих на підтвердження коливання ціни електричної енергії на ринку, та враховуючи, що для обґрунтування підвищення ціни ТОВ "Віто Енерджи" на власний розсуд обирало періоди для порівняння середніх цін на електричну енергію, колегія суддів вважає, що дослідження таких періодів та відповідних цін не відображає їх об'єктивної та реальної динаміки, а відтак не може бути належним обґрунтуванням висновку про коливання цін у бік збільшення. Крім того, у наданих документах відсутні докази на підтвердження пропорційного зростання ціни товару на ринку.
Водночас, наведені документи не містять відомостей щодо динаміки ціни на електричну енергію, пропорційності їх зростання, у них відсутній аналіз вартості ціни електричної енергії на конкретну дату у порівнянні з попередніми періодами чи будь-які інші дані, які б підтверджували коливання ціни електричної енергії на ринку, у зв'язку із чим не містять належного обґрунтування для зміни істотних умов договору на підставі п.2 ч.5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі".
За наведених обставин, керуючись ст.86 ГПК України щодо оцінки доказів, апеляційний суд вважає, що зазначені довідки про розгорнуте порівняння середньозважених цін на ринку електричної енергії, складені самим же постачальником в односторонньому порядку, не є документальним підтвердженням коливання цін на ринку у період між укладенням договору та внесенням змін до нього шляхом укладення спірних додаткових угод, а відтак не є належними доказами в обґрунтування необхідності внесення змін в істотні умови договору про закупівлю.
Будь-яких інших належних та допустимих доказів у розумінні ст.76, 77 ГПК України в підтвердження обґрунтування факту коливання ціни на електричну енергію на ринку у бік збільшення відповідач-2 суду не надав.
Крім того, постачальник не навів належного обґрунтування, чим підвищення ціни на ринку, зазначене в довідках, об'єктивно унеможливлює виконання договору за ціною, визначеною в тендерній пропозиції, або свідчить про економічну невигідність виконання договору на погоджених умовах.
Апеляційний суд також враховує, що відповідно до інформаційно-цінової довідки Хмельницької торгово промислової палати від 26.09.2024 (т.1, а.с.52), долученої прокурором до позовної заяви, вбачається, що середньозважена ціна купівлі-продажу електроенергії на ринку "на добу наперед" (РДН) на період укладення додаткової угоди №2 є нижчою (2796,89 грн), ніж на період укладення основного Договору (31.12.2021 - 3188,44 грн), та додаткової угоди №1 від 10.01.2022 (3189,86 грн).
Також як вбачається з вказаної довідки, середньозважена ціна купівлі-продажу електроенергії на ринку "на добу наперед" (РДН) на період укладення додаткової угоди №3 (2553,68 грн) є нижчою ніж на період укладення основного договору (31.12.2021 - 3188,44 грн), та додаткової угоди №2 (2796,89 грн).
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що додаткові угоди №2 від 01.02.2022, №3 від 02.02.2022 укладені без належного обґрунтування та документального підтвердження коливання ціни з порушенням вимог п.2 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі".
Окрім того, як вірно встановлено судом першої інстанції, кожною спірною додатковою угодою передбачено застосування збільшеної ціни до правовідносин, які вже виникли, а саме до фактично спожитого обсягну електроенергії (додаткові угоди: №2 від 01.02.2022 - з 12.01.2022, №3 від 02.02.2022 - з 26.01.2022, №7 від 05.09.2022 - з 04.08.2022, №8 від 06.09.2022 - з 01.09.2022, №9 від 29.09.2022 - з 13.09.2022).
Розглядаючи питання можливості підвищення ціни вже спожитої електроенергії, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 досліджено обставини, за яких постачальник щоденно протягом певного періоду постачав, а споживач приймав та споживав електричну енергію. У подальшому, сторони підписали додаткову угоду, якою змінили ціну електричної енергії, яка вже була продана Споживачу та спожита ним. Отже, товар, поставлений відповідачем до моменту укладення додаткової угоди, був не тільки прийнятий споживачем у власність, а й спожитий. Верховний Суд вказав, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов'язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається, отже, підвищення ціни на електроенергію, що щоденно споживалася до укладення додаткової угоди, є неправомірним.
Також, Верховний Суд у постановах від від 15.06.2018 у справі №910/14082/17, 12.10.2018 у справі №910/21671/17, №910/22172/17 від 26.11.2018 дійшов однозначного висновку про неможливість та протиправність застосування ч.3 ст.631 ЦК України щодо зворотної дії додаткових угод: "Згідно з ч.3 ст.631 ЦК України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до йог укладення. Водночас вказаною нормою закону не надається право сторонам застосовувати зворотну дію в часі пунктів додаткової угоди або договору, які змінюють врегульовані договірні відносини".
Таким чином, застосування у додаткових угодах ч.3 ст.631 ЦК України щодо перерахунку (підвищення ціни) на електричну енергію, яка вже була спожита споживачем, не відповідає вимогам закону, про що суд першої інстанції дійшов вірного висновку.
Доводи апелянта про необхідність врахування у спірних правовідносинах листа-роз'яснення Міністерства економіки України від 24.11.2020 "Щодо укладення, виконання, зміни та розірвання договору про закупівлю" (щодо застосування п.2 ч.5 ст.41 Закону "Про публічні закупівлі" у редакції Закону №114-ІХ) апеляційний суд до уваги не приймає, оскільки вказаний лист не є нормативно-правовим актом та відповідно не створює для осіб жодних прав чи обов'язків щодо дотримання визначеної у них інформації, а також не спростовує правових висновків Верховного Суду щодо необхідності документального підтвердження збільшення ціни та неможливості перевищення 10% (постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 року у справі №927/491/19).
Враховуючи викладене, приймаючи до уваги, що відповідно до п.2 ч.5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору, а також відсутність доказів належного обґрунтування та документального підтвердження коливання ціни товару на ринку, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що за встановлених обставин справи оспорювані додаткові угоди №2 від 01.02.2022, №3 від 02.02.2022, №7 від 05.09.2022, №8 від 06.09.2022, №9 від 29.09.2022 до договору №3112К про постачання електричної енергії споживачу від 31.12.2021 суперечать нормам ЦК України та Закону України "Про публічні закупівлі", а тому підлягають визнанню недійсними відповідно до ст.203, 215 ЦК України.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача-2 коштів за неотриманий товар у сумі 1831306,22 грн, колегія суддів враховує наступне.
Згідно з ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відповідно до ч.1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно з п.1 ч.3 ст.1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.
Враховуючи, що оспорювані додаткові угоди є недійсними та не породжують правових наслідків, правовідносини між споживачем та постачальником щодо ціни електричної енергії, поставленої за договором, мали регулюватись основним договором з урахуванням додаткової угоди №1 від 01.01.2022, та встановивши, що внаслідок виконання споживачем своїх зобов'язань фінансового характеру за оспорюваними правочинами постачальником було отримано грошові кошти на загальну суму 1831306,22 грн, які є такими, що були безпідставно одержані ТОВ "Віто Енерджи", і підстава їх набуття відпала, а тому відповідач-2 зобов'язаний їх повернути, що відповідає приписам ст.216, 1212 ЦК України. Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову у вказаній частині щодо стягнення грошових коштів на користь Хмельницької міської ради.
Такий висновок узгоджується з позицією Великої Палатою Верховного Суду, викладеною у постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22, 21.11.2025 у справі №920/19/24, яка підлягає врахуванню судами в силу приписів ч.4 ст.236 ГПК України.
У силу приписів ч.1 ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та досліджені судом апеляційної інстанції в розумінні ст.73, 76-79, 86 ГПК України.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування ухваленого у справі рішення, а наведені в ній доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин справи.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення рішення Господарського суду Хмельницької області від 11.02.2026 без змін, з огляду на що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Віто Енерджи" задоволенню не підлягає.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема судів, мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Зважаючи на викладене, апеляційний суд зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і в процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.
Оскільки відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, судовий збір за подачу апеляційної скарги покладається на скаржника згідно ст.129 ГПК України.
Керуючись ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд
Рішення Господарського суду Хмельницької області від 11.02.2026 у справі №924/1143/24 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Віто Енерджи" - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена "27" травня 2026 р.
Головуючий суддя Мельник О.В.
Суддя Гудак А.В.
Суддя Петухов М.Г.