ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ
20 травня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/5280/23
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Аленіна О.Ю.
суддів: Принцевської Н.М., Філінюка І.Г.
при секретарі судового засідання: Герасименко Ю.С.
За участю представників учасників справи:
Прокурор - Йощенко Т.В.
від Одеської обласної ради - Верещаєва К.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Заступника керівника Одеської обласної прокуратури
на рішення Господарського суду Одеської області від 01.07.2024 (складено та підписано 11.07.2024, суддя Желєзна С.П.)
у справі №916/5280/23
за позовом Виконувача обов'язки керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі
1) Одеської обласної ради,
2) Південного офісу Держаудитслужби
до
1) Комунального закладу вищої освіти "Одеська академія неперервної освіти Одеської обласної ради",
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Веста девелоп"
про визнати недійсним договору та стягнення 7 801 412,11 грн
Виконувач обов'язків керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси звернувся до Господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної ради, Південного офісу Держаудитслужби з позовною заявою до Комунального закладу вищої освіти “Одеська академія неперервної освіти Одеської обласної ради» (далі - Комунальний заклад) та Товариства з обмеженою відповідальністю “Веста девелоп» (далі- ТОВ “Веста девелоп») в якій, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просив:
- визнати недійсним договір на закупівлю робіт щодо ремонту будівлі-пам'ятки Комунального закладу вищої освіти "Одеська академія неперервної освіти Одеської обласної ради" за адресою: пров. Нахімова, буд. 8, м. Одеса № 59-2018 від 07.12.2018, укладений між відповідачами;
- стягнути з ТОВ “Веста девелоп» на користь Комунального закладу 7 801 412,11 грн, а з Комунального закладу одержані ним за рішенням суду кошти стягнути в дохід держави.
Позовні вимоги прокурора обґрунтовані наявністю у поведінці ТОВ “Веста девелоп» антиконкурентних узгоджених дій, що призвело до спотворення результатів торгів, проведених Комунальним закладом, що встановлено у рішенні Адміністративної колегії Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України. Дії ТОВ “Веста девелоп» були спрямовані на порушення встановленого порядку з метою одержання права на укладення договору не на конкурентних засадах, що в свою чергу не узгоджуються з законною господарською діяльністю у сфері публічних закупівель та суперечить інтересам держави та суспільства.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 01.07.2024 по справі №916/5280/23 у задоволенні позову відмовлено повністю.
В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив, що особливістю заявленого прокурором позову є формулювання прохальної частини позову таким чином, що вона передбачає стягнення коштів з одного відповідача на користь іншого, а вже потім до державного бюджету. При цьому, зі змісту позову неможливо встановити одержувача коштів, на рахунок якого мають бути перераховані кошти, які підлягають стягненню з рахунку Комунального закладу.
За твердженням суду першої інстанції, у межах даної справи фактично має місце пред'явлення прокурором позовної вимоги про стягнення коштів в інтересах Комунального закладу, тобто юридичної особи, яка не уособлює державу, що не узгоджується з вимогами Закону України "Про прокуратуру" та положеннями процесуального законодавства.
Проте, як зазначено місцевим господарським судом, у позові не вказано ні рахунку державного бюджету, на який слід стягнути кошти, ні особи, на користь якої слід стягнути кошти, що, з урахуванням встановлених у Законі України “Про виконавче провадження» вимог до виконавчого документа, навіть на дозволяє суду видати наказ про стягнення коштів з Комунального закладу до державного бюджету, оскільки такий наказ не міститиме всіх необхідний реквізитів, визначених законом, що, відповідно, виключатиме можливість його виконання.
Наведене, на думку суду першої інстанції свідчить про те, що прокурор, пред'являючи вимогу майнового характеру, не оцінив не лише ефективність обраного способу захисту, а також можливість виконання рішення в принципі.
В свою чергу, на переконання місцевого господарського суду, позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача.
Не погодившись із вказаним рішенням, до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся Заступник керівника Одеської обласної прокуратури з апеляційною скаргою в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким заявлені позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним і необґрунтованим, винесеним з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права та без повного з'ясування судом обставин, які мають значення для справи, з огляду на наступне.
Так за твердженням апелянта:
- місцевим господарським судом взагалі не надано оцінки доводам прокурора про наявність підстав для визнання оспорюваного договору недійсним;
- судом першої інстанції проігноровано те, що у даній справі прокурором заявлено вимогу про недійсність оспорюваного договору, який вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, так й про застосування особливих наслідків недійсності такого правочину, що передбачені чинним законодавством, що є ефективним способом захисту інтересів держави;
- місцевий господарський суд не застосував положень чинного законодавства, на яких ґрунтується позовна вимога прокурора, не виклав в оскаржуваному рішенні мотивів для відхилення таких положень;
- помилковим, на думку апелянта, є висновок місцевого господарського суду про те, що у даному випадку прокурор просив застосувати односторонню реституцію, в той час як у даному спорі наслідком визнання судом недійсним правочину є обов'язковим двостороння реституція, а отже кошти за правочином мали б повернутися Комунальному закладу, як суб'єкту господарювання, а не в дохід держави;
- у даному спорі, за твердженням апелянта, недійсність оспорюваного правочину, спричиняє наслідки передбачені чинним законодавством України, а саме стягнення грошових коштів з товариства на користь комунального закладу, а з останнього в дохід держави;
- прокурор у заявленому позові наголошував на визначених законодавцем особливостях наслідків окремого виду недійсного правочину, однак судом такі доводи не взято до уваги;
- як стверджує апелянт, конструкція ч.3 ст. 288 ЦК України та ч.1 ст. 208 ГК України, якими обґрунтовано позовні вимоги, передбачає, зокрема, наслідком недійсності правочину повернення всього отриманого однією особою на користь іншої, а одержаного останньою в дохід держави, тобто стягнення коштів за таким недійсним правочином відбувається саме на користь держави, а не на користь сторони такого правочину, як про те помилково зазначив суд першої інстанції;
- оскільки суть правових наслідків недійсного правочину полягає у стягненні коштів саме в дохід держави, то є на думку апелянта, необґрунтованим висновок місцевого господарського суду про фактичне представництво прокурором інтересів комунального підприємства, яке є відповідачем по справі;
- наслідки недійсності правочину визначені ч.3 ст. 288 ЦК України та ч.1 ст. 208 ГК України не є односторонньою реституцією, та не дублюють двосторонню реституцію, яка встановлена ст. 216 ЦК України, а є особливим видом правових наслідків недійсності правочину;
- суд першої інстанції безпідставно не надав оцінки доводам прокурора щодо обставин недійсності оспорюваного правочину.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.09.2024 відкрито апеляційне провадження по цій справі та призначено її до розгляду на 13.11.2024.
Розпорядженням керівника апарату суду від 12.11.2024 призначено повторний автоматизований розподіл справи №916/5280/23 у зв'язку з перебуванням судді Богацької Н.С. у відпустці.
У відповідності до протоколу повторного автоматизованого розподілу справи від 12.11.2024 справу №916/5280/23 за апеляційною скаргою Заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 01.07.2024 розподілено на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Аленіна О.Ю., суддів Принцевської Н.М., Філінюка І.Г.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.11.2024 прийнято справу №916/5280/23 за апеляційною скаргою Заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 01.07.2024 до розгляду колегією суддів у складі: головуючого судді - Аленіна О.Ю., суддів - Принцевської Н.М., Філінюка І.Г.
У судовому засіданні Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.11.2024 у справі №916/5280/23 оголошено перерву до 22.01.2025.
Ухвалою суду від 22.01.2025 у цій справі зупинено апеляційне провадження у справі №916/5280/23 за апеляційною скаргою Заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 01.07.2024 до закінчення перегляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №922/3456/23 та опублікування повного тексту постанови у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.04.2026 поновлено апеляційне провадження у справі №916/5280/23 та призначено справу №916/5280/23 за апеляційною скаргою Заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 01.07.2024 до розгляду на 20.05.2026.
Під час судового засідання від 20.05.2026 прокурор та представник Одеської обласної ради підтримали вимоги та доводи за апеляційною скаргою та наполягали на її задоволенні.
Інші представники учасників справи своїм правом на участь у судовому засіданні не скористались.
Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки Господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, 23.10.2018 Комунальним закладом вищої освіти "Одеська академія неперервної освіти Одеської обласної ради" в електронній системі закупівель Prozorro опубліковано оголошення стосовно проведення відкритих торгів із закупівлі робіт «Ремонт (реставраційний) будівлі-пам'ятки комунального закладу вищої освіти «Одеська академія неперервної освіти Одеської обласної ради» за адресою: пров. Нахімова, буд. 8, м. Одеса, Одеська область.
Тендерні пропозиції з метою участі у відкритих торгах подано трьома суб'єктами господарювання: ТОВ «СВЕТСТРОЙ», ТОВ «ВЕСТА ДЕВЕЛОП», ТОВ «КОНЦЕРН-БУДІНВЕСТ».
Рішенням тендерного комітету Комунального закладу від 21.11.2018, оформленим протоколом №24 вирішено визнати переможцем і акцептувати пропозицію ТОВ «ВЕСТА ДЕВЕЛОП», яка відповідала кваліфікаційним критеріям, встановленим у тендерній документації та цим же рішенням тендерного комітету вирішено укласти з указаним учасником договір за результатами відкритих торгів.
07.12.2018 між Комунальним закладом (Замовник) та ТОВ “Веста девелоп» (Генпідрядник) було укладено договір про закупівлю робіт за рахунок бюджетних коштів № 59-2018, відповідно до п. 1.1 якого Замовник доручає, а Генпідрядник забезпечує відповідно до проектної документації та умов договору виконання будівельних робіт по ДК 021:2015:45450000-6 Інші завершальні будівельні роботи.
Згідно з п. 3.1 договору про закупівлю робіт №59-2018 від 07.12.2018 договірна ціна робіт визначається на основі кошторису, що є невід'ємною частиною договору (додаток 1), і складає 7 801 412,11 грн. Бюджетні зобов'язання Замовника по даному договору виникають у разі наявності бюджетних призначень на відповідний рік, а бюджетні фінансові зобов'язання - в межах фактичних надходжень коштів на реєстраційний рахунок Замовника.
Умовами п. 12.7 договору про закупівлю робіт №59-2018 від 07.12.2018 Замовник здійснює оплату виконаних робіт за договором після підписання акта та довідки при наявності бюджетного фінансування. Всі виплати здійснюються після отримання Замовником відповідних бюджетних призначень. У разі затримки бюджетного фінансування та/або нездійснення платежів не з вини Замовника, оплата за виконані роботи здійснюється протягом 10 (десяти) банківських днів з дати отримання Замовником відповідного бюджетного фінансування та/або можливості здійснити платежі. У разі зміни бюджетного фінансування Замовника, він письмово повідомляє про це Генпідрядника.
Згідно з п. 18.2 договору про закупівлю робіт №59-2018 від 07.12.2018 договір набуває чинності з моменту його укладання у частині зобов'язань щодо будівництва об'єкта діє до 31.12.2019, в інших частинах до повного виконання сторонами своїх зобов'язань по договору.
Календарний графік виконання робіт на 2018- 2019 роки, договірна ціна та план фінансування робіт є додатками №№1-3 до договору №59-2018 від 07.12.2018.
Шляхом укладення додаткових угод №1 від 07.12.2018, №2 від 17.12.2018, №3 від 18.03.2019, №4 від 27.11.2019 відповідачами було внесено зміни до окремих умов договору №59-2018 від 07.12.2018.
ТОВ “Веста девелоп» було виконано прийняті на себе зобов'язання за договором №59-2018 від 07.12.2018, що підтверджується підписаними між сторонами актами приймання виконаних будівельних робіт №1 від 28.05.2019, №2 від 28.05.2019, №3 від 28.05.2019, №4 від 28.05.2019, №5 від 28.05.2019, №6 від 24.06.2019, №7 від 09.07.2019, №8 від 09.08.2019, №9 від 01.10.2019, довідками про вартість виконаних робіт.
Вартість виконаних ТОВ “Веста девелоп» робіт була сплачена Комунальним закладом на суму 7 801 412,11 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №27 від 20.03.2019 на суму 2 340 423,63 грн, №27 від 29.05.2019 на суму 2 262 721,55 грн, №28 від 25.06.2019 на суму 415 377,32 грн, №29 від 10.07.2019 на суму 1 389 755,75 грн, №30 від 12.08.2019 на суму 1 057 340,89 грн, №31 від 01.10.2019 на суму 335 792,97 грн.
03.12.2020 Адміністративною колегією Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України було прийнято рішення №65/19-р/к по справі №22-02/2019, яким визнано, що ТОВ “Веста Девелоп» та ТОВ “СВЄТСТРОЙ» вчинили порушення, передбачене ст. 6 Закону України “Про захист економічної конкуренції» у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів на закупівлю підрядних робіт “Ремонт (реставраційний) будівлі-пам'ятки комунального закладу вищої освіти Одеська академія неперервної освіти Одеської обласної ради» за адресою: провулок Нахімова, 8» (UA-2018-10-23-002556-b), проведених Комунальним закладом, накладено на ТОВ “Веста Девелоп» та ТОВ “СВЄТСТРОЙ» штраф за вчинене порушення.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 31.05.2021 по справі №916/421/21, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.09.2021, у задоволенні позову ТОВ “СВЄТСТРОЙ» до Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійсним в частині рішення Адміністративної колегії Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №65/19-р/к від 03.12.2020 по справі №22-02/2019 було відмовлено.
Звертаючись із даним позовом до суду прокурор зазначив, що оскаржуваний договір на закупівлю робіт щодо ремонту будівлі-пам'ятки комунального закладу вищої освіти «Одеська академія неперервної освіти Одеської обласної ради» за адресою: пров. Нахімова, буд. 8, м. Одеса, Одеська область, 65014, № 59-2018 від 07.12.2018, укладений за підсумками тендеру, результати якого спотворено антиконкурентними узгодженими діями його учасників, підлягає визнанню недійсним як такий, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства з умислу ТОВ «ВЕСТА ДЕВЕЛОП».
За твердженням прокурора, ТОВ «ВЕСТА ДЕВЕЛОП», маючи намір щодо отримання незаконного права на укладення договору на закупівлю робіт щодо ремонту будівлі-пам'ятки комунального закладу вищої освіти «Одеська академія неперервної освіти Одеської обласної ради» за адресою: пров. Нахімова, буд. 8, м. Одеса, Одеська область, 65014, № 59-2018 від 07.12.2018 з метою одержання прибутку, порушуючи інтереси держави та суспільства, а також інших учасників ринкових відносин, усвідомлюючи протиправність таких дій, їх суперечність інтересам держави і суспільства, прагнучи та свідомо допускаючи настання протиправних наслідків, узяло участь у проведенні конкурентної процедури закупівлі, знівелювавши змагальність у ній, внаслідок чого привласнило бюджетні кошти, які мають бути повернуті КЗВО «ОАНО Одеської обласної ради» як іншій стороні договору, а отримані останнім за рішенням суду кошти - стягуватися в дохід держави.
Господарський суд Одеської області приймаючи оскаржуване рішення дійшов висновку щодо необґрунтованості заявлених позовних вимог та відмовив у їх задоволенні у повному обсязі.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду з цього приводу зазначає таке.
Щодо наявності повноважень у прокурора на представництво інтересів держави в особі Одеської обласної ради та Південного офісу Держаудитслужби, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тобто зазначене конституційне положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.
Стаття 131-1 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Частини третя і п'ята стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлюють, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
У положеннях частини четвертої статті 53 Господарського процесуального кодексу України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру (чинною на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до ч.3 ст.23 Закону України “Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі №915/478/18, від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, від 18.03.2020 у справі №553/2759/18, від 06.07.2021 у справі №911/2169/20, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі №910/5201/19, від 05.10.2022 у справах №923/199/21 та №922/1830/19).
Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі №910/5201/19, від 05.10.2022 у справах №923/199/21 та №922/1830/19).
Тобто під час розгляду справи в суді фактично стороною у спорі є держава, навіть якщо прокурор визначив стороною у справі певний орган (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та №922/1830/19).
У постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Водночас невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо про причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Згідно з п. п. 16, 17, 18, 27, 30 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до питань, які вирішуються районними і обласними радами виключно на їх пленарних засіданнях відносяться, зокрема, затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку, підготовки територіальної оборони та населення України до участі в русі національного спротиву відповідно району, області, цільових програм з інших питань, заслуховування звітів про їх виконання; розгляд прогнозів відповідно районних, обласних бюджетів, затвердження таких бюджетів, внесення змін до них, затвердження звітів про їх виконання; розподіл переданих з державного бюджету коштів у вигляді дотацій, субвенцій відповідно між районними бюджетами, місцевими бюджетами міст обласного значення, сіл, селищ, міст районного значення; прийняття рішень щодо делегування місцевим державним адміністраціям окремих повноважень районних, обласних рад; прийняття рішень про звернення до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад у сфері їх спільних інтересів, а також повноваження районних, обласних рад та їх органів.
Відповідно до ч. 4 ст. 71 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи та посадові особи місцевого самоврядування мають право звертатися до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад, повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
При цьому на підставі ч. 1 ст. 62 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб.
З огляду на наведене, обласна рада (у спірних правовідносинах - Одеська обласна рада) має повноваження здійснювати контроль щодо законності проведених закупівель за бюджетні кошти, прийнятих за результатами таких закупівель рішень та контроль за ефективністю використання бюджетних коштів при укладенні господарських договорів.
У свою чергу, оспорюваний прокурором договір на придбання робіт щодо ремонту будівлі пам'ятки комунального закладу вищої освіти «Одеська академія неперервної освіти Одеської обласної ради» за адресою: пров. Нахімова, буд. 8, м. Одеса, Одеська область, 65014, № 59-2018 від 07.12.2018 укладено за наслідками проведеної Комунальним закладом закупівлі, його оплата здійснюється за рахунок бюджетних коштів.
Отже, Одеська обласна рада наділена повноваженнями щодо затвердження та виконання обласного бюджету Одеської області, контролю за його виконанням, здійснює повноваження з володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності (зокрема, коштами обласного бюджету).
Враховуючи те, що договір на закупівлю робіт щодо ремонту будівлі пам'ятки комунального закладу вищої освіти «Одеська академія неперервної освіти Одеської обласної ради» за адресою: пров. Нахімова, буд. 8, м. Одеса, Одеська область, 65014, № 59-2018 від 07.12.2018, фінансувався за кодом 602400 - кошти (місцевий бюджет), що передаються із загального фонду бюджету розвитку (спеціального фонду), бюджетні призначення щодо якої встановлювалися Одеською обласною радою, остання є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, оскільки, будучи органом місцевого самоврядування та здійснюючи розподіл бюджетних коштів, в тому числі до місцевого бюджету м. Одеси, контролює його виконання, у тому числі підзвітними та підконтрольними їй органами.
Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 7 Закону України “Про публічні закупівлі» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, здійснює контроль у сфері публічних закупівель у межах своїх повноважень, визначених Конституцією та законами України.
Моніторинг закупівель здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, та його міжрегіональні територіальні органи (ч. 1 ст. 8 указаного Закону).
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України “Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.
Головними завданнями органу державного фінансового контролю серед інших є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, ефективним використанням коштів, дотриманням законодавства про закупівлі (ч. 1 ст. 2 Закону).
При цьому, на підставі п. п. 8, 10 ч. 1 ст. 10 зазначеного Закону органу державного фінансового контролю надається право, зокрема, порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Відповідно до п. 1 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 №43, Держаудитслужба є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.
Основними завданнями Держаудитслужби є реалізація державної політики у сфері державного фінансового контролю; здійснення державного фінансового контролю, спрямованого на оцінку ефективного, законного, цільового, результативного використання та збереження державних фінансових ресурсів, досягнення економії бюджетних коштів (п. п. 1, 3 п. 3 Положення).
Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства, а саме: звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (абз. 1, 3 пп. 9 п. 4 Положення).
Згідно з пп. 20 п. 6 Положення Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених з порушеннями законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства.
Таким чином, саме Держаудитслужба наділена повноваженнями щодо здійснення заходів державного фінансового контролю з метою ефективного, законного, результативного використання державних фінансових ресурсів, досягнення економії бюджетних коштів, у тому числі у сфері здійснення публічних закупівель.
Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.2016 № 266 “Про утворення міжрегіональних територіальних органів Державної аудиторської служби» затверджено перелік міжрегіональних територіальних органів Держаудитслужби. Відповідно до п. 1 вказаної постанови міжрегіональні територіальні органи Держаудитслужби за переліком згідно з додатком 1 утворюються як юридичні особи публічного права.
На території Одеської області повноваження здійснює Південний офіс Держаудитслужби, який і є органом, уповноваженим державою на здійснення відповідних функцій у цих спірних правовідносинах.
Щодо визначення позивачем у справі за позовом Прокурора в інтересах держави в особі Держаудитслужби судова колегія враховує висновки Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2018 у справі №826/9672/17, де відзначено, що орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів, і в разі виявлення порушень законодавства має право пред'явити обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень. З урахуванням наведеного, Держаудитслужба є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель (аналогічний висновок у подібних правовідносинах викладено у постановах Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №911/1497/18, від 20.07.2021 у справі №904/5598/18 тощо).
Як встановлено судовою колегією, Приморська окружна прокуратура м. Одеси листом від 16.03.2023 № 52- 2516вих-23 повідомила Одеську обласну раду про існування порушення інтересів держави від укладення договору на закупівлю робіт щодо ремонту будівлі-пам'ятки комунального закладу вищої освіти «Одеська академія неперервної освіти Одеської обласної ради» за адресою: пров. Нахімова, буд. 8, м. Одеса, Одеська область, 65014, № 59-2018 від 07.12.2018 за наслідками тендеру, результати якого спотворено антиконкурентними узгодженими діями його учасників, і про наявність підстав для його визнання недійсним як такого, що суперечить інтересам держави з умислу ТОВ «ВЕСТА ДЕВЕЛОП». Зазначеним листом також витребувано відомості щодо вжитих і запланованих заходів із захисту порушених інтересів держави.
Листом №1263/0/03-14/23/773 від 27.03.2022 Одеська обласна рада повідомила, що фінансування вказаної закупівлі проводилось за кодом 602400 - кошти, що передаються із загального фонду до бюджету розвитку (спеціального фонду). Також, надано відповідні документи щодо виконання спірного договору. Інформації щодо вжитих або запланованих заходів із захисту інтересів держави лист не містить.
Крім того, Приморська окружна прокуратура м. Одеси листом від 15.03.2023 № 52-2474вих-23 повідомила Південний офіс Держаудитслужби про існування порушення інтересів держави від укладення договору на закупівлю робіт щодо ремонту будівлі-пам'ятки комунального закладу вищої освіти «Одеська академія неперервної освіти Одеської обласної ради» за адресою: пров. Нахімова, буд. 8, м. Одеса, Одеська область, 65014, № 59-2018 від 07.12.2018 за наслідками тендеру, результати якого спотворено антиконкурентними узгодженими діями всіх його учасників, і про наявність підстав для його визнання недійсним як такого, що суперечить інтересам держави з умислу ТОВ «ВЕСТА ДЕВЕЛОП». Зазначеним листом також витребувано відомості щодо вжитих і запланованих заходів із захисту порушених інтересів держави.
Листом № 151525-14/1411-2023 від 22.03.2023 Південний офіс Держаудитслужби вказав, що з урахуванням принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації», питання щодо наявності ознак антиконкурентних узгоджених дій суб'єктів господарювання ТОВ «СВЄТСТРОЙ» і ТОВ «ВЕСТА ДЕВЕЛОП» не належить до повноважень Офісу. Також, заходи державного фінансового контролю, передбачені ст. 2 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», пов'язані з перевіркою обставин по закупівлі робіт за ідентифікатором UA-2018-10-23-002556-b у КЗВО «ОАНО Одеської обласної ради» не проводились. В свою чергу, відповідно до інформації, розміщеної в електронній системі закупівель Prozorro, договір № 59- 2018 від 07.12.2018, укладений за результатами процедури закупівлі UA-2018- 10-23-002556-b, виконаний у повному обсязі, про що свідчить оприлюднений в системі звіт про виконання. А тому, у Південного офісу Держаудитслужби відсутні правові підстави для проведення моніторингу вищевказаної процедури закупівлі. Зауважено, що планами Офісу на II квартал 2023 проведення заходів державного фінансового контролю в КЗВО «ОАНО Одеської обласної ради» не передбачено.
Враховуючи викладене, унаслідок нездійснення вказаними органами належних заходів протягом розумного строку після того, як їм стало відомо про можливе порушення інтересів держави, свідчить про їх бездіяльність. За наведених обставин Прокурор правомірно звернувся з позовом до суду в інтересах держави в особі Одеської обласної ради та Південного офісу Держаудитслужби.
Щодо суті заявлених позовних вимог, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (аналогічна за змістом норма містилася у ч.1 ст.208 Господарського кодексу України, яка була чинною у період існування спірних відносин).
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.12.2025 у справі №922/3456/23 (пункти 66 - 77) зазначив:
“Стягнення всього отриманого за недійсним правочином у дохід держави є конфіскацією, яка за своєю правовою природою не є цивільно-правовим інститутом. У первісній редакції Цивільного кодексу України, який набув чинності 01.01.2004, такої норми не існувало. Однак Законом "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України" від 02.12.2010 ст.228 була доповнена ч.3, присвяченою недійсності правочинів, що не відповідають інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Щодо конфіскаційного характеру санкцій, передбачених ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України неодноразово висловлювався ще Верховний Суд України, а після 2017 року - і Верховний Суд (постанови від 20.06.2018 у справі №802/470/17-а, від 16.10.2019 у справі №2а-1670/8497/11, від 25.07.2023 у справі №160/14095/21 від 13.11.2024 у справі №911/934/23).
Наслідки, передбачені реченнями 2-3 ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України, не спрямовані на поновлення майнової сфери постраждалого учасника цивільно-правових правовідносин. Передбачені законом санкції мають за мету покарати осіб, які вчинили заборонений законодавством правочин. Це єдина норма Цивільного кодексу України, яка містить каральні заходи (санкції).
За загальним правилом правовим наслідком недійсності правочинів є повернення сторін в стан, що передував укладенню правочину (абз.2 ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України). Такий правовий наслідок спрямований на те, аби нівелювати все, що відбулося і зробити його юридично незначущим.
Супроводжувальним правовим наслідком недійсності правочину є можливість відшкодування винною стороною правочину збитків та моральної шкоди, завданої другій стороні правочину. Такий правовий наслідок спрямований на те, аби досягти компенсації понесених такою стороною втрат, тобто є проявом дії компенсаційних засад цивільного права.
Оскільки відшкодування збитків та моральної шкоди є видом цивільно- правової відповідальності, їх стягнення відбувається на користь приватної особи, в її інтересах і саме задля неї.
Частиною 3 ст.228 Цивільного кодексу України передбачаються зовсім інші правові наслідки:
- які спрямовані не на позначене вище, а на реакцію з боку держави на правопорушення сторони/сторін правочину;
- ініціатором цих правових наслідків є держава, а не сторона правочину;
- ці правові наслідки встановлені в публічних інтересах (як їх розуміє держава), а не в приватноправових;
- наслідки полягають не у відновленні становища, що існувало до вчинення правочину, а на вилучення майна;
- ці правові наслідки не можна розцінювати як відшкодування збитків.
Такі правові наслідки не можна віднести до компенсаційних, адже вони є сутнісно іншими і являють собою різновид конфіскації майна державою.
Вирішуючи питання щодо застосування ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України суд має враховувати що санкції, передбачені ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України, ч.1 ст.208 Господарського кодексу України є не компенсаційними, а конфіскаційними санкціями, які передбачають стягнення усього отриманого за правочином на користь держави. Ці санкції спрямовані не на відновлення правового стану, який існував до порушення, а на покарання осіб, які порушили законодавчу заборону вчиняти правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства.
Конфіскація без вироку суду (Non-Conviction Based Confiscation - NCBC) розглядається ЄСПЛ як втручання у право власності, захищене ст.1 Першого протоколу до Конвенції.
Застосування наслідків, передбачених ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України є втручанням держави у право власності приватних осіб. Тому підлягає застосуванню ст.1 Першого протоколу до Конвенції. Відповідно до зазначеної статті кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст.1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;
- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;
- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.»
Щодо позовної вимоги про визнання Договору недійсним та застосування ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України, судова колегія зазначає наступне.
Для застосування приписів ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України Прокурор у цій справі мав довести, що сам правочин (надання послуг з оперативного лізингу автотранспорту) за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства. Втім, Прокурор цього не доводив, стверджував про порушення правил конкуренції, які мали місце під час проведення закупівлі.
Антиконкурентна поведінка спрямована на спотворення конкуренції між учасниками торгів, але не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підривати її інтереси. Тому така поведінка сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у значенні ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України.
В той же час у підставах заявленого позову прокурор не зазначав про те, що внаслідок укладення правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар/роботу неналежної якості. За цих умов відсутній причинно-наслідковий зв'язок між порушенням конкуренції та погіршенню майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
У справі "Kurban v. Turkey" (рішення від 24.11.2020, заява №75414/10) ЄСПЛ звернув увагу на норми Директиви Європейського Союзу 2014/24/ЄС яка встановлює загальні правила, що застосовуються до укладення державних контрактів на закупівлю. Директива містить правила щодо обов'язкових та факультативних підстав для виключення економічного оператора з участі у процедурі закупівлі. В Директиві вказано, що державні контракти не повинні укладатися з економічними операторами, які брали участь у злочинній організації або були визнані винними у корупції, шахрайстві на шкоду фінансовим інтересам Союзу, терористичних злочинах, відмиванні грошей або фінансуванні тероризму (п.100 преамбули). Замовникам слід надати можливість виключати економічних операторів, які виявилися ненадійними, наприклад, через серйозні порушення, такі як порушення правил конкуренції (п.101 преамбули). Отже, порушення правил конкуренції віднесено Директивою до факультативних підстав виключення економічного оператора (на розсуд замовника закупівлі).
Також у цій справі ЄСПЛ вказав, що конфіскація без вироку суду (втрата завдатку, права виконувати договір та отримати оплату за вже виконані роботи, тобто права на покриття вже понесених витрат) є непропорційною у разі визнання недійсним договору, навіть укладеного з порушенням тендерної процедури (особою, яка не мала права брати участь у публічних закупівлях).
ЄСПЛ вказав, що навіть якщо розірвання договору було необхідним і неминучим, принцип справедливого балансу вимагав би принаймні застосування менш суворого заходу, що полегшив би фінансове навантаження на заявника, такого як повернення його гарантії та відшкодування частини або всіх його витрат.
Колегія суддів вважає, що враховуючи конфіскаційний характер санкції, передбаченої ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України, який суд не може змінити, як і зменшити розмір, ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб'єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.
З урахуванням правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.12.2025 у справі №922/3456/23, судова колегія зазначає про невідповідність норми ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України загальним засадам цивільного законодавства, її каральний характер, притаманний нормам саме публічного, а не приватного права, а також на суттєві логічні невідповідності приписів частин 1, 2 ст.228 Цивільного кодексу України, які встановлюють що нікчемним є правочин який суперечить публічному порядку, але як наслідок передбачають більш м'які наслідки - двосторонню реституцію та ч.3 цієї статті, яка щодо оспорюваного правочину (який порівняно з нікчемним є не очевидно недійсним і відтак має меншу суспільну небезпеку) встановлює у якості наслідків набагато жорсткішу санкцію - стягнення з винної сторони (сторін) майна на користь держави.
Верховний Суд у постанові від 19.12.2025 у справі №922/3456/23 вказав, що при визначенні підстав для застосування ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо).
Ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб'єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.
Натомість, у даній справі Прокурор обґрунтовує свої вимоги порушенням ТОВ "Веста девелоп" законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів проведеного Комунальним закладом тендеру, не сумісне з основними засадами цивільного законодавства, оскільки є проявом недобросовісної поведінки учасника цивільних відносин, призводить до порушення ним меж здійснення його цивільних прав, порушує принцип добросовісної конкуренції серед учасників, який установлено Законом України “Про публічні закупівлі», нівелює мету проведення конкурентної процедури закупівлі та загалом негативно впливає на економічні процеси у державі та суспільстві суперечить інтересам держави та суспільства, оскільки порушує правові та економічні засади функціонування вказаної сфери суспільних відносин, не сприяє, а навпаки, обмежує розвиток конкуренції у державі.
На переконання прокурора оскаржуваний договір, укладений за підсумками тендеру, результати якого спотворено антиконкурентними узгодженими діями всіх його учасників, підлягає визнанню недійсним як такий, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства з умислу ТОВ "Веста девелоп", на підставі ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України.
Разом з тим, наявні матеріали справи не містять, а прокурором не надано належних та допустимих доказів на підтвердження завдання збитків державі через укладення оспорюваного договору.
При цьому, судова колегія звертає увагу, що ТОВ "Веста девелоп" було притягнуто до відповідальності за вчинення антиконкурентних узгоджених дій під час підготовки та участі у процедурі закупівлі за державні кошти на торгах, що підтверджується наявністю рішення Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №22-02/2019 від 03.11.2020, яким постановлено визнати, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Веста Девелоп» та Товариство з обмеженою відповідальністю «СВЄТСТРОЙ» вчинили порушення, передбачене пунктом 1 статті 50, пунктом 4 частини 2 статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів на закупівлю підрядних робіт - «Ремонт (реставраційний) будівлі-пам'ятки комунального закладу вищої освіти “Одеська академія неперервної освіти Одеської обласної ради» за адресою: провулок Нахімова, 8» [UA-2018-10-23-002556-b], проведених Комунальним закладом вищої освіти «Одеська академія неперервної освіти Одеської обласної ради» та заа порушення, зазначене у пункті 1 резолютивної частини цього рішення, накласти штраф на ТОВ «ВЕСТА ДЕВЕЛОП» у розмірі 68 000,00 гривень.
Однак, сам по собі факт вчинення стороною правочину порушення антиконкурентного законодавства під час підготовки та участі у процедурі закупівлі за державні кошти у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, не є беззаперечним доказом наявності умислу у ТОВ «ВЕСТА ДЕВЕЛОП» та завдання збитків державі, незаконного збагачення (при тому, що Договір виконано в повному обсязі), а отже відсутні підстави для застосування у даному випадку ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України.
Судова колегія також зауважує, що прокурор у позові стверджував про те, що через порушення законодавства про захист конкуренції постраждали інтереси держави, зокрема враховуючи, що закупівлю товарів проводив Комунальний заклад, то при спотворенні результатів торгів постраждалою є держава через привласнення коштів такого закладу. Прокурор у позові просив стягнути кошти в дохід держави (до державного бюджету) після повернення таких коштів Комунальному підприємству, що суперечить здоровому глузду і у сукупності з негативними майновими наслідками для підприємства є очевидно непропорційним втручанням в право власності Комунального закладу.
ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на важливість дотримання принципу пропорційності втручання і щодо добросовісного власника майна (у нашому випадку - добросовсної сторони правочину, Казенного підприємства “Морська пошуково-рятувальна служба»).
Апеляційний суд вважає, що за умови застосування відповідних приписів ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України, відбувається непропорційне втручання в право власності й добросовісного учасника.
По-перше, добросовісна сторона все одно втрачає очікуваний результат угоди. Вона витратила час, ресурси, можливо зазнала упущеної вигоди і зрештою залишиться ні з чим (лише зі своїм початковим майном/грошима). Якщо правочин був вигідним для неї, позбавлення майна чи прибутку може відчуватися як покарання, хоча умислу з її боку не було.
По-друге, конфіскація майна добросовісної сторони (того, що вона отримала від іншого учасника) означає, що держава вилучає майно у особи, яка не вчинила свідомого порушення. Такий крок потребує дуже переконливого обґрунтування публічним інтересом. ЄСПЛ у подібних справах перевіряє, чи не було можливості обмежитися менш суворими заходами щодо невинної особи (справа "Air Canada v. the United Kingdom").
У справі, що переглядається, прокурор вочевидь для дотримання принципу пропорційності просив стягнути з добросовісної сторони не майно, отримане за правочином, а кошти, після того як вони будуть стягнуті з винної сторони (з ТОВ «ВЕСТА ДЕВЕЛОП» на користь Комунального закладу).
Разом з тим, застосування ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України у даній справі всупереч її прямим приписам свідчило б про перекладення тягаря відповідальності на невинну сторону - стягнення з Комунального закладу грошових коштів без отримання ним коштів від винної сторони.
Виходячи з викладеного, апеляційний суд зазначає, що застосування ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України до спірних відносин призвело б до порушення визначеного у рішеннях ЄСПЛ принципу пропорційності втручання держави в мирне володіння майном (ст.1 Протоколу першого до Конвенції) як щодо Відповідача, так і щодо добросовісної сторони правочину.
Враховуючи вищевикладене, з огляду на те, що заявлені прокурором у цій справі позовні вимоги є необґрунтованими, апеляційний господарський суд погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, проте не через обрання Прокурором неналежного та неефективного способу захисту, а через відсутність порушеного права держави та недоведеності вимог, з мотивів викладених у даній постанові апеляційного суду.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду про відмову у задоволенні позову, та не приймаються судом апеляційної інстанції з підстав, які зазначені вище.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (ч. 2 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України). Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч.4 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України).
Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а мотивувальна частина оскаржуваного рішення підлягає зміні шляхом її викладення в редакції цієї постанови.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
1. Апеляційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури - залишити без задоволення.
2. Змінити мотивувальну частину рішення Господарського суду Одеської області від 01.07.2024 по справі №916/5280/23, виклавши її в редакції постанови суду апеляційної інстанції, в іншій частині рішення залишити без змін.
Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови складено та підписано 25.05.2026.
Головуючий суддя Аленін О.Ю.
Суддя Принцевська Н.М.
Суддя Філінюк І.Г.