Справа № 240/523/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Токарева Марія Сергіївна
Суддя-доповідач - Боровицький О. А.
25 травня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Боровицького О. А.
суддів: Шидловського В.Б. Курка О. П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною відмову, зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду з заявою, у якій просить визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, які полягають у невиконанні рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2024 року у справі №240/523/24. В обґрунтування вказаної заяви зазначає, що відповідач рішення суду від 17 вересня 2024 року у справі №240/523/24 не виконує, а тому вважає невиплату пенсії порушенням своїх прав, а дії відповідача протиправними та злочинними.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року у задоволені заяви відмовлено.
Не погоджуючись з даною ухвалою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Таким чином право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист.
За змістом частини 1 статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи. Із зазначеного вбачається, що виконуючи рішення суду, відповідач зобов'язаний враховувати обставини встановленні судовим рішенням.
Відповідно до частини 1 статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Аналіз зазначених норм права свідчить, що правовий інститут контролю за виконанням рішення суду, механізм якого визначено у тому числі і приписами статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, підлягає застосуванню виключно у разі наявності протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень щодо виконання рішення суду, що порушує права та законні інтереси позивача.
Як вже зазначалося, застосування судом до суб'єкта владних повноважень приписів ст. 383 КАС України можливе у разі встановлення факту невиконання таким суб'єктом владних повноважень дій зобов'язального характеру, визначених рішенням суду на користь особи - позивача, що має бути підтверджено відповідними доказами, поданими позивачем.
При цьому, в контексті розуміння вимог чинного законодавства дії суб'єкта владних повноважень - це активна поведінка суб'єктів владних повноважень, яка може мати вплив на права, свободи та інтереси фізичних та/чи юридичних осіб.
В даному випадку позивач звернулася до суду із вимогами в порядку статті 383 КАС України, обґрунтовуючи необхідність застосування судом окремої ухвали з підстав неналежного виконання рішення суду.
При цьому, суд акцентує увагу на тому, що при встановленні неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій, важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням. Крім того, потрібно з'ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності та/або дії, її фактичні підстави, а також шкідливість/протиправність для прав та інтересів заінтересованої особи.
Згідно зі ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Відповідно до ст.370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
З наведеного слідує, що рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).
У зв'язку з набранням рішенням суду у справі №240/523/24 законної сили, Житомирським окружним адміністративним судом 14.03.2025 видано позивачу (стягувачу) виконавчий лист.
Відповідно до ч.6 ст.26 Закону №1404-VIII встановлено, що при виконанні рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).
Після закінчення наданого строку, державний виконавець перевіряє виконання рішення суду. У разі невиконання рішення суду, державним виконавцем складається акт, після чого виноситься постанова про накладання штрафу в якій зазначає розмір штрафу, вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів та попередження про кримінальну відповідальність.
У разі повторного невиконання рішення державним виконавцем складається акт, після чого виноситься постанова про накладання штрафу в якій зазначає розмір штрафу та попередження про кримінальну відповідальність, після чого звертається до органу досудового розслідування з повідомленням про вчинення боржником кримінального правопорушення за ст. 382 Кримінального кодексу України.
Положеннями статті 18 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Натомість, суд вважає за необхідне наголосити, що позивачем не надано суду доказів, що державним виконавцем використано всі передбачені чинним законодавством засоби щодо належного та повного виконання судового рішення, до суду надано лише докази про відкриття виконавчого провадження, а відтак, звернення позивача із заявою в порядку ст.383 КАС України до суду є передчасним, оскільки повнота та правомірність виконання рішення суду у порядку Закону №1404-VIII першочергово підлягає контролю зі сторони державного виконавця.
Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви позивача про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду у справі за позовом ОСОБА_1 , у зв'язку із передчасністю звернення.
Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Щодо інших доводі, колегія суддів зазначає, що у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
Головуючий Боровицький О. А.
Судді Шидловський В.Б. Курко О. П.