Справа № 420/14112/26
26 травня 2026 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Завальнюк І.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 02.11.2023 по 01.07.2024 року грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення), грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, обрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" станом на 01.01.2024, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно додатків 1 і 14 до Постанови Кабінет Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 № 704;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення), грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 02.11.2023 по 01.07.2024 року, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, обрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" станом на 01.01.2024 на відповідні тарифні коефіцієнти згідно додатків 1 і 14 до Постанови Кабінет Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 № 704 та здійснити належні виплати з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою судді від 19.05.2026 позовну заяву залишено без руху, оскільки ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 02.11.2023 по 01.07.2024, а до суду звернувся 15.05.2026.
Враховуючи, що позивачем оспорюється остаточний розрахунок при звільненні, яке відбулося 01.07.2024, тримісячний строк звернення до суду з вимогами про стягнення належних сум грошового забезпечення, встановлений ст. 233 КЗпП України, сплинув 01.10.2024, однак позивач звернувся з даним позовом лише 14.05.2026 (позов сформовано в системі «Електронний суд»), тобто з пропуском встановленого законом строку.
21 та 25 травня 2026 р. на виконання вищезазначеної ухвали представником позивача до суду надано заяви про поновлення строку на звернення до суду.
У заявах від 21.05.2026 представник позивача Максимович С.М. просить суд не відмовляти у доступі до правосуддя та відкрити провадження у справі, посилаючись на рішення Конституційного Суду України №1-р/2025 від 11.12.2025 року у справі №1-7/2024(337/24).
У заяві від 25.05.2026 представник позивача посилається на ч.2 ст. 233 КЗпП України, зважаючи на те, що витяг про виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 не можна вважати документом, який містить інформацію про обсяг і характер усіх виплачених сум за весь період служби, оскільки містить інформацію про розрахунок належних виплат виключно на день звільнення, а не розрахунок грошового забезпечення щомісячно. Відповіддю військової частини НОМЕР_2 від 14 травня 2026 було надано довідку від 09 лютого 2026 року про обсяг і характер усіх виплачених сум за весь період служби і саме з цієї дати варто обраховувати строк звернення до суду.
Оцінюючи доводи та пояснення позивача, наведені у клопотанні про визнання причин пропущення строку на звернення до суду із даним позовом поважними, суд виходить з наступного.
В даному випадку, ОСОБА_1 , згідно з доданими до адміністративного позову доказами, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01.07.2024 № 189 був звільнений з військової служби у запас за станом здоров'я без права носіння військової форми одягу.
Так, суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
До того ж, суд вважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Суд дійшов висновку, що причини пропуску строку є неповажними, оскільки перебіг тримісячного строку звернення до суду у спорах щодо виплати грошового забезпечення звільненим військовослужбовцям починається з дати виключення зі списків особового складу, а подальше звернення за роз'ясненнями та отримання відповіді від військової частини не змінює момент, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, і не перериває цей строк.
Враховуючи, що позивачем оспорюється остаточний розрахунок при звільненні, яке відбулося 01.07.2024, тримісячний строк звернення до суду з вимогами про стягнення належних сум грошового забезпечення, встановлений ст. 233 КЗпП України, сплинув 01.10.2024, однак позивач звернувся з даним позовом лише 14.05.2026 (позов сформовано в системі «Електронний суд»), тобто з пропуском встановленого законом строку.
Позивач не навів жодної обставини та не надав жодного доказу, які б свідчили про існування об'єктивно непереборних обставин, що перешкоджали подати позов з дотриманням строків.
Фактично позивач просить нівелювати взагалі інститут строку на звернення до суду з позовом, надавши перевагу в такий спосіб стороні позивача.
Суд зазначає, що якщо визнати правомірним, що строк починається лише з моменту отримання довідки через два (п'ять чи десять) років, це перетворить встановлений законом строк на нескінченний та такий, що взагалі не піддається обчисленню.
Будь-який колишній службовець в такому випадку отримує право самовільно вирішувати, коли саме поновити свій строк, просто надіславши запит у військову частину через роки після звільнення.
Такий підхід буквально руйнує саму ідею часових обмежень у праві. При цьому отримані відомості на запит не створюють порушення права і не змінюють обставин, які існували при звільненні, а також під час їх виплат в ході проходження служби. Така відповідь є лише інформаційним документом, який констатує вже відомі про те, що розрахунок було проведено за певними спірними розрахунками.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis, пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року в справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заява №45783/05; пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року в справі «Меньшакова проти України», заява №377/02).
Процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (пункт 45 рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року в справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain» («Перез де Рада Каванілес проти Іспанії»), заява №28090/95). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна Держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (пункт 44 рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року «Osman v. the United Kingdom» («Осман проти Сполученого Королівства»), заява №23452/94 та пункт 54 рішення від 19 червня 2001 року «Kreuz v. Poland» («Круз проти Польщі»), заява №28249/95).
У рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року (пункт 47, заява №3236/03) суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їхня свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Частиною 1 статті 123 КАС України встановлено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Згідно з ч. 2 ст. 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
При викладених вище обставинах, суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, адже сутність зазначеного інституту полягає в тому, що особа, яка звертається до суду за захистом порушеного права була не в змозі зробити це внаслідок незалежних від неї обставин, зокрема, якщо цьому перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.
На підставі викладеного та керуючись ст. 123 КАС України,
В задоволенні клопотання про поновлення ОСОБА_1 строку на звернення до суду відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - повернути позивачу.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена шляхом подачі протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя І.В. Завальнюк