Справа № 420/13846/26
26 травня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стефанова С.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду 13 травня 2026 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо не закінчення виконавчого провадження № 66676672 щодо стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору та зобов'язати Відділ закінчити відповідне виконавче провадження шляхом винесення відповідної постанови та скасування усіх накладених обтяжень;
- визнати протиправною бездіяльність Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо не закінчення виконавчого провадження № 66676755 щодо стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору та зобов'язати Відділ закінчити відповідне виконавче провадження шляхом винесення відповідної постанови та скасування усіх накладених обтяжень.
Позиція позивача обґрунтовується наступним
Позивач зазначає, що у виконавчих провадженнях № 66676755 та № 66676672 державним виконавцем було відкрито окремі провадження щодо стягнення виконавчого збору після повернення виконавчих документів стягувачу без виконання. Надалі ті самі виконавчі листи були пред'явлені приватному виконавцю, який фактично здійснив виконання рішень, реалізував майно боржника, стягнув основну винагороду та закінчив виконавчі провадження у зв'язку з фактичним виконанням рішень.
На думку позивача, подальше стягнення виконавчого збору державним виконавцем у таких обставинах є протиправним, оскільки призводить до подвійного стягнення плати за виконання одного й того ж виконавчого документа - одночасно виконавчого збору та основної винагороди приватного виконавця.
Позивач посилається на положення ч. 8 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження», які підлягають застосуванню за аналогією закону, а також на правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 13.04.2023 у справі № 160/695/22 та від 21.07.2022 у справі № 320/6215/19, відповідно до яких у разі пред'явлення виконавчого документа після його повернення державним виконавцем до приватного виконавця, який здійснив фактичне виконання рішення та стягнув основну винагороду, виконавчий збір надалі не підлягає стягненню.
Крім того, позивач зазначає, що державним виконавцем фактично не було вчинено виконавчих дій, результатом яких стало б реальне стягнення коштів на користь стягувача, а тому відсутні правові підстави для стягнення виконавчого збору.
У зв'язку з цим позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо незакінчення виконавчих проваджень № 66676755 та № 66676672, незняття арештів та невиключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників, та просить суд зобов'язати відповідача закінчити відповідні виконавчі провадження із скасуванням усіх застосованих обмежень.
Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 18 травня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами, за окремою категорію термінових адміністративних справ передбачених статтею 287 КАС України.
Вищевказаною ухвалою також витребувано у Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження № 66676755 у повному обсязі.
25 травня 2026 року від Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України до суду надійшли належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження № 66676755.
Відповідач відзив на позов до суду не подав.
Станом на 26 травня 2026 року, будь-яких інших заяв по суті справи з боку сторін на адресу суду не надходило.
Вивчивши матеріали справи, а також дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позиція позивача, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.
Обставини справи встановлені судом
Судом встановлено, що Новозаводський районний суд м. Чернігова на виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при всеукраїнській Громадській Організації «Всеукраїнський Фінансовий союз» від 11.10.2011 р., видав ПАТ «Альфа-Банк» виконавчий лист № 6-35/2012 від 14.02.2012 року про стягнення боргу з позивача.
Надалі, стягувач звернувся до відповідача з метою примусового виконання такого рішення суду.
Відповідачем було відкрито ВП № 52851069 про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на підставі виконавчого листа № 6-35/2012 від 14.02.2012 року виданого Новозаводським районним судом м. Чернігова про стягнення 2 193 237,66 грн (загалом).
ВП № 52851069 закінчене на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з поверненням виконавчого документа стягувачу без подальшого виконання, про що 01.09.2021 року винесено відповідну постанову.
У межах ВП № 52851069, одночасно з закінченням виконавчого провадження, винесено постанову від 01.09.2021 року про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 10 % від суми стягнення, що становить 219 323,77 грн.
У подальшому, на підставі зазначеної постанови про стягнення виконавчого збору, державним виконавцем постановою від 17.09.2021 року відкрито виконавче провадження № 66676755 яке наразі є відкритим та наявний запис у реєстрі боржників.
Разом з тим, виконавчий лист № 6-35/2012 від 14.02.2012 (на підставі якого і було відкрито первісне ВП № 52851069) був надалі пред'явлений стягувачем приватному виконавцю Щербакову Ю.С., що вбачається із постанови про відкриття виконавчого провадження № 67521267 від 15.11.2021 р., який у свою чергу реалізував майно боржника, стягнув з боржника 10 відсотків основної винагороди (постанова від 15.11.2011 р.) та закінчив у подальшому виконавче провадження у зв'язку із його фактичним виконанням.
Вказане зокрема вбачається із такої постанови, листа від 09.03.2026 р. № 3750, та постанови про закінчення ВП у зв'язку із фактичним виконанням.
Також судом встановлено, що Новозаводський районний суд м. Чернігова на виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при всеукраїнській Громадській Організації «Всеукраїнський Фінансовий союз» від 11.10.2011 р., видав ПАТ «Альфа-Банк» виконавчий лист № 6-23/2012 від 21.01.2012 року про стягнення боргу з позивача.
Надалі, стягувач звернувся до відповідача з метою примусового виконання такого рішення суду.
Відповідачем було відкрито ВП № 52825994 про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на підставі виконавчого листа № 6-23/2012 від 21.01.2012 року виданого Новозаводським районним судом м. Чернігова про стягнення 2 489 536,60 грн (загалом).
ВП № 52825994 закінчене на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з поверненням виконавчого документа стягувачу без подальшого виконання, про що 01.09.2021 винесено відповідну постанову.
У межах ВП № 52825994, одночасно з закінченням виконавчого провадження, винесено постанову від 01.09.2021 року про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 10 % від суми стягнення, що становить 248 953, 66 грн.
У подальшому, на підставі зазначеної постанови про стягнення виконавчого збору, державним виконавцем постановою від 17.09.2021 року відкрито виконавче провадження № 66676672 яке наразі є відкритим та наявний запис у реєстрі боржників.
Разом з тим, виконавчий лист № 6-23/2012 від 23.01.2012 (на підставі якого і було відкрито первісне ВП № 52825994) був надалі пред'явлений стягувачем приватному виконавцю Щербакову Ю.С., що вбачається із постанови про відкриття виконавчого провадження № 67145509 від 13.10.2021 р., який у свою чергу реалізував майно боржника, стягнув з боржника 10 відсотків основної винагороди (постанова від 15.11.2011 р.) та закінчив у подальшому виконавче провадження у зв'язку із його фактичним виконанням.
Вказане зокрема вбачається із такої постанови, листа від 09.03.2026 р. № 3750, та постанови про закінчення ВП у зв'язку із фактичним виконанням.
Враховуючи вищевказане, позивачем 04.05.2026 р. було направлено до відповідача відповідну заяву про закінчення вищезазначених ВП із зазначенням про обов'язкове скасування всіх накладених раніше обтяжень та виключенням із реєстру боржників відповідного запису.
Враховуючи, що відповідачем не було задоволено вказану заяву протягом 1 дня, 05.05.2026 р. позивачем було направлено до відповідача адвокатський запит з проханням надати інформацію щодо розгляду заяви про закінчення ВП та повідомити причини бездіяльності.
Станом на дату подання, відповідь на адвокатський запит надано не було.
Вважаючи протиправною бездіяльність Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо не закінчення виконавчих проваджень № 66676672 та № 66676755 щодо стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Релевантні джерела права та висновки суду
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У силу статей 1, 5 Закону №1404-VIII «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України від 02 червня 2016 року №1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Законом №1403-VIII «Про виконавче провадження» визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус.
Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3).
Згідно зі статтею 10 Закону №1404-VIII «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. Відповідно до частини першої статті 18 Закону №1404-VІІІ «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону №1404-VIII «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частиною п'ятою вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону №1404-VІІІ «Про виконавче провадження» виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Частиною восьмою статті 27 цього Закону встановлено, що під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі.
У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 42 Закону України «Про виконавче провадження» кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
Статтею 45 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що розподіл стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється у такій черговості: 1) у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій; 2) у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувача; 3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів); 4) у четверту чергу стягуються штрафи, накладені виконавцем відповідно до вимог цього Закону, та виконавчий збір або основна винагорода за виконавчими документами про стягнення аліментів.
Розподіл грошових сум у черговості, зазначеній у частині першій цієї статті, здійснюється в міру їх стягнення.
Основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору (частина третя статті 45 ЗУ «Про виконавче провадження).
Згідно з приписами частин першої - п'ятої статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 2 червня 2016 року №1403-VIII за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода. Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової. Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Згідно з частиною сьомою статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
На виконання приписів статті 31 цього Закону постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2016 року №643 затверджено Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця (далі також - «Порядок №643»).
Пунктом 12 цього Порядку визначено, що розмір основної винагороди приватного виконавця становить 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
Аналіз положень Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, зазначених у статті 3 цього Закону, яке розпочинає, зокрема, за заявою стягувача. У разі виконання рішень приватним виконавцем виконавчий збір не стягується. Натомість за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю виплачується винагорода.
Системний аналіз Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що цей закон не містить юридичної норми, яка необхідна для регламентації правовідносин, які виникли у даній справі.
Тобто, Закон України «Про виконавче провадження» містить прогалину у правовому регулюванні процедури стягнення з боржників виконавчого збору і основної винагороди за виконання одного й того ж виконавчого документа.
Так, з одного боку, Закон не визначає порядку, умов чи підстав для припинення стягнення виконавчого збору з боржників у випадку подальшого пред'явлення стягувачами виконавчого документа до виконання приватним виконавцям.
Натомість з іншого боку, норми законодавства, що стосуються умов і підстав стягнення винагороди приватними виконавцями, не містять приписів, які б обмежували їхні права на отримання винагороди за вчинення виконавчих дій у разі, коли виконавчий лист попередньо перебував на виконанні в державного виконавця.
Означене питання «про справедливість подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа» полягає у тому, що несправедливим є не стягнення виконавчого збору чи основної винагороди як таких, а саме їхнє стягнення одночасно.
Тобто у ракурсі поставленого питання справедливим є стягнення лише однієї з указаних сум.
Статтею 61 Конституції України визначено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Суд зазначає, що виконавче законодавство не ставить право приватного виконавця на отримання основної винагороди у залежність від тієї обставини, що на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби перебуває постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору. Зрештою, це право залежить від того чи виконане рішення в повному або частковому обсязі внаслідок дій приватного виконавця.
На противагу цьому, виконавче законодавство містить норму, у якій обумовлений випадок, коли виконавчий збір не стягується або припиняється стягуватися у зв'язку із участю приватного виконавця у процедурі виконання того ж самого виконавчого документа.
Так, частиною восьмою статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що «під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі. У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає».
Поняття й процедура, що згадані у цій нормі, стосується інших правовідносин, ніж ті, що розглядаються у даній справі, позаяк у даному випадку не було передачі виконавчого документа.
Однак, на відміну від решти положень виконавчого законодавства, тільки ця норма Закону України «Про виконавче провадження» регулює подібні суспільні правовідносини.
Так, вона містить правило стосовно неможливості подальшого стягнення виконавчого збору, якщо надалі виконавчий документ буде виконувати не державний, а приватний виконавець.
Логічний і цільовий способи уяснення частини восьмої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» свідчать про те, що у вказаному випадку її приписи мають імперативний характер і встановлюють пряму заборону стягувати (перший абзац) або продовжувати стягнення виконавчого збору (другий абзац).
Указана норма спрямована на те, щоб не допустити одночасного стягнення з боржника виконавчого збору і основної винагороди. Ця норма покликана уникнути подвійної плати боржником зазначених коштів. Тож її застосування дозволяє розв'язати спір стосовно справедливості подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа.
Як встановлено судом вище, відповідачем було відкрито ВП № 52851069 про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на підставі виконавчого листа № 6-35/2012 від 14.02.2012 року виданого Новозаводським районним судом м. Чернігова про стягнення 2 193 237,66 грн (загалом).
ВП № 52851069 закінчене на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з поверненням виконавчого документа стягувачу без подальшого виконання, про що 01.09.2021 року винесено відповідну постанову.
У межах ВП № 52851069, одночасно з закінченням виконавчого провадження, винесено постанову від 01.09.2021 року про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 10 % від суми стягнення, що становить 219 323,77 грн.
У подальшому, на підставі зазначеної постанови про стягнення виконавчого збору, державним виконавцем постановою від 17.09.2021 року відкрито виконавче провадження № 66676755 яке наразі є відкритим та наявний запис у реєстрі боржників.
Разом з тим, виконавчий лист № 6-35/2012 від 14.02.2012 (на підставі якого і було відкрито первісне ВП № 52851069) був надалі пред'явлений стягувачем приватному виконавцю Щербакову Ю.С., що вбачається із постанови про відкриття виконавчого провадження № 67521267 від 15.11.2021 р., який у свою чергу реалізував майно боржника, стягнув з боржника 10 відсотків основної винагороди (постанова від 15.11.2011 р.) та закінчив у подальшому виконавче провадження у зв'язку із його фактичним виконанням.
Вказане зокрема вбачається із такої постанови, листа від 09.03.2026 р. № 3750, та постанови про закінчення ВП у зв'язку із фактичним виконанням.
Також як встановлено судом, відповідачем було відкрито ВП № 52825994 про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на підставі виконавчого листа № 6-23/2012 від 21.01.2012 року виданого Новозаводським районним судом м. Чернігова про стягнення 2 489 536,60 грн (загалом).
ВП № 52825994 закінчене на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з поверненням виконавчого документа стягувачу без подальшого виконання, про що 01.09.2021 винесено відповідну постанову.
У межах ВП № 52825994, одночасно з закінченням виконавчого провадження, винесено постанову від 01.09.2021 року про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 10 % від суми стягнення, що становить 248 953, 66 грн.
У подальшому, на підставі зазначеної постанови про стягнення виконавчого збору, державним виконавцем постановою від 17.09.2021 відкрито виконавче провадження № 66676672 яке наразі є відкритим та наявний запис у реєстрі боржників.
Разом з тим, виконавчий лист № 6-23/2012 від 23.01.2012 (на підставі якого і було відкрито первісне ВП № 52825994) був надалі пред'явлений стягувачем приватному виконавцю Щербакову Ю.С., що вбачається із постанови про відкриття виконавчого провадження № 67145509 від 13.10.2021 р., який у свою чергу реалізував майно боржника, стягнув з боржника 10 відсотків основної винагороди (постанова від 15.11.2011 р.) та закінчив у подальшому виконавче провадження у зв'язку із його фактичним виконанням.
Вказане зокрема вбачається із такої постанови, листа від 09.03.2026 р. № 3750, та постанови про закінчення ВП у зв'язку із фактичним виконанням.
Таким чином, можна стверджувати про відсутність підстав для стягнення виконавчого збору за ВП № 66676672 та 66676755, оскільки виконавчі документи були повернуті за заявами стягувача, у подальшому пред'явлені до приватного виконавця Щербакова Ю.С., який реалізував майно на торгах, стягнув основну винагороду, та закінчив ВП у зв'язку із фактичним виконанням.
Повернення виконавчого листа стягувачу (п. 1 ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження») а згодом його пред'явлення до приватного виконавця, є підставою для застосування ч. 8 ст. 27 вищевказаного закону (у порядку аналогії) відповідно до якого під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі.
Застосування частини восьмої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» до спірних правовідносин дає підстави зробити такий висновок: у разі коли державний виконавець повернув виконавчий лист за заявою стягувача і розпочав стягнення виконавчого збору, а після цього стягувач пред'явив цей лист до виконання приватному виконавцю, який у свою чергу відкрив виконавче провадження й виніс постанову про стягнення основної винагороди у розмірі 10 відсотків від фактично стягнутих сум, то надалі виконавчий збір не стягується.
У разі стягнення частини виконавчого збору на момент відкриття приватним виконавцем провадження з виконання того ж самого виконавчого документа стягнута частина виконавчого збору не повертається.
З огляду на викладене, суд вважає, що у спірних правовідносинах належний та ефективний спосіб захисту, здатний відновити й захистити права боржника ОСОБА_1 , полягає у закінченні виконавчих проваджень № 66676672 та № 66676755 зі стягнення виконавчого збору.
Правовою основою для закінчення виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору у подібному випадку слід розглядати як загальні підстави, перелік яких наведений у частині першій статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», так і частину восьму статті 27 цього Закону, яка у таких обставинах має характер спеціальної підстави для закінчення виконавчого провадження.
Положеннями ч. 1 ст. 40 Закону встановлено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21 липня 2022 року у справі № 320/6215/19, у постанові від 13 квітня 2023 року у справі № 160/695/22.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, на підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення виконавчого збору за ВП № 66676672 та №66676755, оскільки виконавчі документи були повернуті за заявами стягувача, у подальшому пред'явлені до приватного виконавця Щербакова Ю.С., який реалізував майно на торгах, стягнув основну винагороду, та закінчив ВП у зв'язку із фактичним виконанням. Відтак, виконавчі провадження № 66676672 та № 66676755 підлягають закінченню з одночасним скасуванням всіх заходів примусового виконання рішення, вжитих державним виконавцем в ході вказаного виконавчого провадження.
Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1)чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2)чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За змістом ч.1 та 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог повністю.
Розподіл судових витрат
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат у даній справі судом не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 12, 14, 44, 139, 242-246, 249, 269, 271, 287 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо не закінчення виконавчого провадження № 66676672 щодо стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору.
Зобов'язати Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України закінчити виконавче провадження № 66676672 щодо стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору шляхом винесення відповідної постанови та скасування усіх накладених обтяжень.
Визнати протиправною бездіяльність Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо не закінчення виконавчого провадження № 66676755 щодо стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору.
Зобов'язати Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України закінчити виконавче провадження № 66676755 щодо стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору шляхом винесення відповідної постанови та скасування усіх накладених обтяжень.
Рішення суду набирає законної сили, згідно ст.255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в порядку та в строки встановлені ст.287 КАС України, з урахуванням особливостей, встановлених п.15.5 Розділу VII Перехідних Положень КАС України. Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 272 КАС України.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (65001, м. Одеса, вул. Пастера, буд. 58, код ЄДРПОУ 41404999).
Суддя С.О. Cтефанов
Одеський окружний адміністративний суд надсилає Вам копію рішення від 26.05.2026 року до відома та виконання.
Додаток: копія рішення суду.