Справа № 420/14900/26
25 травня 2026 року м.Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Вікторія ХОМ'ЯКОВА, розглянувши в письмовому провадженні заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до Головного управління ДПС в Одеській області,
22.05.2026 ОСОБА_2 (далі - позивач) подав позов до суду , в якому просить:
- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС в Одеській області (далі - відповідач) про сплату боргу (недоїмки) від 01 грудня 2025 року №Ф-12246-53-У,
- зобов'язати Головне управління ДПС в Одеській області внести зміни до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_2 , виключивши суму недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 37 788,25 грн.
Просить залучити до участі в розгляді справи в якості 3-ї особи без самостійних вимог Білгород-Дністровський відділ ДВС у Білгород-Дністровському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
Позовні вимоги обгрунтовані неправомірністю вимоги. ОСОБА_1 з 17.03.2003 по 14.04.2026 року мав статус фізичної особи - підприємця, однак господарську діяльність не здійснював, а був серед іншого найманим працівником, за якого роботодавці сплачували єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Одночасно з позовом ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову шляхом зупинення дії вимоги Головного управління ДПС в Одеській області про сплату боргу (недоїмки) від 01.12.2025 №Ф-12246-53-У та зупинення стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку по виконавчому провадженню №80670880 від 06.04.2026 до набрання чинності рішенням суду.
Заява обгрунтована тим, що 06.04.2026 державним виконавцем Єрмошенко А.Д. Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №80670880 від 06.04.2026 (далі - постанова ДВС), щодо примусового виконання вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-12246-53-У від 01.12.2025, відповідно до якої з позивача вимагалось сплатити заборгованість (недоїмку) з ЄСВ в сумі 37 788,25 грн . Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Позивач вважає вимогу помилковою, незаконною і не обґрунтованою.
Виконавчою службою відкрито виконавче провадження, вживаються заходи направлені на примусове виконання вимоги, як то арешт майна боржника та звернення стягнення на заробітну плату (постановами від 10,04.2026 та 16.04.2026 року по ВП №80670880). Зазначеними діями завдано шкоди майновим правам та інтересам позивача, порушується можливість сплати і виконання інших зобов'язань та інших обов'язкових платежів (комунальних тощо). Тобто, дані обставини на думку позивача вказують на те, що в разі незастосування заходів забезпечення позову буде унеможливлений ефективний захист прав і інтересів позивача. Крім того, в разі встановлення протиправності оскаржуваної вимоги та задоволення позовних вимог про її скасування позивачу доведеться докласти значних зусиль і витрат, щоб відновити свої права та повернути власне майно (кошти), на яке може бути звернено стягнення під час примусового виконання оскаржуваної вимоги.
Вирішуючи питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суд виходить з наступного.
Заява про забезпечення позову відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 154 КАС України розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову.
Приймаючи рішення з питання вжиття заходів забезпечення позову, суд оцінює наявність обставин, що зумовлює винесення відповідної ухвали, з урахуванням доводів та обґрунтувань відповідної заяви, а також враховуючи зміст позовних вимог.
З аналізу матеріалів адміністративного позову та заяви про його забезпечення, суд дійшов до висновку про можливість розгляду заяви про забезпечення позову без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання.
Відповідно до положень частин 1, 2 статті 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Положеннями пункту 1 частини 1 статті 151 КАС України передбачено, що позов може бути забезпечено шляхом зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта.
Таким чином, забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову шляхом зупинення дії вимоги Головного управління ДПС в Одеській області № Ф-12246-53-У від 01.12.2025 на період до набрання законної сили рішенням по вказаній справі, судом не досліджується обґрунтованість позову, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам (роз'яснення Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову").
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
З аналізу вищенаведеного слідує, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Відповідно, загальною вимогою для розгляду і вирішення питання про забезпечення позову за ініціативою позивача можливе лише у разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може у майбутньому ускладнити виконання рішення суду чи привести до потреби докладати значні зусилля для відновлення прав позивача.
Однак, наведені позивачем обґрунтування не свідчать про існування обставин, визначених ч. 2 ст. 150 КАС України, як підстав для забезпечення позову, а саме: не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Під час вирішення питання про наявність підстав для забезпечення позову, суддя зазначає, що обов'язок щодо доведення та обґрунтування наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, аргументованості та невідворотності додаткових зусиль і витрат у майбутньому, покладається саме на особу, яка подала відповідну заяву.
Так, позивач стверджує, що з урахуванням зазначених позивачем законодавчих норм, що визначають алгоритм дій податкового органу та державної виконавчої служби щодо стягнення податкової заборгованості, існує реальна загроза завдання шкоди правам позивача, зокрема матеріальним внаслідок невжиття заходів для забезпечення адміністративного позову до ухвалення рішення у справі.
Проте суд не може погодитися з такими доводами, адже позивачем на обґрунтування поданої заяви про вжиття заходів забезпечення позову не було надано жодного доказу на підтвердження своїх вимог.
Позивачем не доведено факт існування дійсної і реальної загрози невиконання рішення суду чи суттєвих перешкод у такому виконанні, а також очевидності ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень. Відсутні докази того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Позивач не вказав, в чому будуть полягати складність дії, направлені на відновлення його прав шляхом повернення з Державного бюджету стягнутої податкової заборгованості.
Суд вважає, що невжиття ініційованих позивачем заходів забезпечення позову не перешкоджає провадженню господарської діяльності позивача.
З приводу негативних наслідків для господарської діяльності позивача, про які йдеться у його заяві, суд зазначає, що безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб'єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно та є небажаними для нього. Проте, відповідно до статті 150 КАС України, зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є безумовними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
Резюмуючи викладене суд зазначає, що позивачем не надані докази, що невжиття заходів щодо зупинення дії оспорюваного рішення контролюючого органу зумовить настання незворотних наслідків для позивача, як платника податків, або може істотно ускладнити ефективність захисту і унеможливити поновлення порушених прав позивача.
Ураховуючи, що позивачем не доведено необхідність вжиття застосованих судом заходів забезпечення позову з урахуванням положень частини другої статті 150 КАС України, суд вважає, що в задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.
Керуючись статтями 150, 151, 154, 248, 256, 293 КАС України, суд,
Відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі.
Ухвала набрала законної сили в порядку ст. 256 КАС України.
Відповідно до ч. 8 ст. 154 КАС України ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено.
Ухвала може бути оскаржена протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення в апеляційному порядку до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Вікторія ХОМ'ЯКОВА