25 травня 2026 р. № 400/12585/25
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Величка А.В., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаГоловного управління ДПС у Миколаївській області, вул. Героїв Рятувальників, 6,м. Миколаїв,54005,
провизнання протиправною та скасування вимоги від 26.09.2025 № Ф-2060-51-у,
До Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі-позивач) до Головного управління ДПС у Миколаївській області (далі- відповідач) , в якій позивач просить суд:визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС у Миколаївській області № Ф-2060-51-у від 26.09.2025 про стягнення з ОСОБА_1 боргу (недоїмки) в сумі 21030,90 грн.
В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що відповідачем винесено податкову вимогу яку позивачка не отримувала, а вказане у вимозі місце проживання ( АДРЕСА_2 ), на яке начебто відправлялась вимога відповідача, взагалі не містить назву вулиці.Вказує, що починаючи з 03 лютого 2006 року знята з реєстрації місця проживання за адресою - АДРЕСА_2 , та з 26.11.2020 року зареєстрована і проживає за адресою: АДРЕСА_3 ,дана вимога відповідача взагалі не може вважатися належним чином врученою позиваці. З копії даної вимоги відповідача, завантаженої до ввтоматизованої системи виконавчого провадження вбачається, що станом на 30 серпня 2025 року на підставі даних інформаційно-телекомунікаційних систем ДПС заборгованість (недоїмка, штраф, пеня) зі сплати єдиного внеску ОСОБА_1 становить 21030,9 грн. Відомостей про період та структуру нарахування вимога не містить.
Також позивач зазначає, що 31.05.2019 року нею було прийнято рішення про припинення реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності, оскільки вона фактично господарську діяльність не здійснювала і була лише зареєстрована як ФОП, а тому вона подала відповідну заяву до реєстраційної служби, якою внесено запис № 25160060003002859 про припинення підприємницької діяльності на підставі власного рішення заявника.
При цьому, протягом періоду 2017-2019 років (період нарахування відповідачем недоїмки ЄСВ) позивачка була офіційно працевлаштована і страхові внески зі сплати єдиного соціального страхування за цей період (крім квітень-листопад 2017 р.) за неї як за найманого працівника були сплачені її роботодавцями, що підтверджується Довідкою Форми ОК-5 від 21.11.2025 р.З вказаною вимогою не погоджується просить її скасувати.
Ухвалою суду від 02.12.2025 відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, встановлено строк для подання сторонами заяв по суті.
Відповідач проти позову заперечив, зазначивши, що ФОП ОСОБА_1 за період 2014 - 2019 роки звіти про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за формою Додаток 5 (форма звітності, яка діяла до 01.01.2021), не надавались. Зазначає, що чинне законодавство у сфері збору та обліку єдиного внеску не пов'язує фактичне проведення фізичними особами-підприємцями своєї підприємницької діяльності із обов'язком сплати єдиного внеску. Тобто, обов'язок сплати єдиного внеску, за відсутності інших умов, пов'язаний саме із статусом суб'єкта підприємницької діяльності та припиняється разом із внесенням відомостей щодо припинення діяльності саме фізичної особи-підприємця.
У інформаційній системи органу доходів і зборів лише відображається відомості про сплату чи не сплату платниками податків єдиного внеску, розмір та обов'язок сплати якого встановлені напряму Законом.Пункт 4 Розділу VI Інструкції надає право контролюючим органам формувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів.
Облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів, є такою ж самостійною підставою для формування вимог, як і акти перевірки чи податкова звітність.
Таким чином, аналіз наведених вище норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи контролюючого органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.
Враховуючи вищевикладене, відповідач вважає, що вимога про сплату боргу від 26.09.2025 р. №Ф-2060-51-У прийнята відповідно до норм чинного законодавства.
Позивач не скористався своїм правом на подання відповіді на відзив.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України(далі -КАС України) дану справу, як справу незначної складності, розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Дослідивши письмові докази, письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить наступних висновків.
Суд встановив, що 17.11.2025 року ОСОБА_1 дізналась про те, що відносно неї старшим державним виконавцем Другого відділу державної виконавчої служби у Баштанському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Дроздовою Саяною Вадимівною 17.11.2025 відкрито виконавче провадження ВП № 79616949 з примусового виконання: вимоги ГУ ДПС у Миколаївській області № Ф-2060-51-у від 26.09.2025 про стягнення з неї на користь Головного управління ДПС у Миколаївській області (далі - Відповідач) по сплаті боргу (недоїмки) в сумі 21030,9 грн. Позивачка не отримувала даної вимоги Відповідача, а вказане у вимозі місце проживання ( АДРЕСА_2 ), на яке начебто відправлялась вимога відповідача, взагалі не містить назву вулиці.
З 03 лютого 2006 року позивачка знята з реєстрації місця проживання за адресою - АДРЕСА_2 , та з 26.11.2020 року зареєстрована і проживає за адресою: АДРЕСА_3 . У період з 21.02.2000 р. по 31.05.2019 р. позивачка була зареєстрована як фізична особа-підприємець.
31.05.2019 року позивачкою було прийнято рішення про припинення реєстрації яі суб'єкта підприємницької діяльності, оскільки вона фактично господарську діяльність не здійснювала і була лише зареєстрована як ФОП, а тому вона подала відповідну заяву до реєстраційної служби, якою внесено запис № 25160060003002859 про припинення підприємницької діяльності на підставі власного рішення заявника.
Протягом періоду 2017-2019 років позивачка була офіційно працевлаштована і страхові внески зі сплаті єдиного соціального страхування за цей період за не як за найманого працівника були сплачені її роботодавцями.
Не погодившись з податковою вимогою від 26.09.2025 року № Ф-2060-51-у позивачка звернулась до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд застосовує такі норми права.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їхні права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їхніх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 14 Закону №2464-VI на податкові органи покладено обов'язок здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.
Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі -єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини першої статті 1 Закону №2464^1).
Приписами пунктів 3, 10 частини першої статті 1 Закону №2464-VI надано визначення таким поняттям: застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування; страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до частини другої статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Згідно з абзацом першим пункту 1, пунктами 2, 3 частини першої статті 7 Закону № 2464 -VI (в редакції, чинній з 01 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами»; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до пункту 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
За визначеннями, наведеними у пунктах 4, 5 частини першої статті 1 Закону №2464-VI, мінімальний страховий внесок сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця; тоді як, максимальна величина бази нарахування єдиного внеску максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п'ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок.
Мінімальний страховий внесок у 2017 році становив 704,00 грн на місяць (3200,00 грн х 22%, де 3200,00 грн розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2017 року); мінімальний страховий внесок у 2018 році становив 819,06 грн на місяць (3723,00 грн х 22 %, де 3723,00 грн розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2018 року); мінімальний страховий внесок у 2019 році 918,06 грн на місяць (4173,00 грн х 22 %, де 4173,00 грн розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2019 року);
Як зазначено в абзаці третьому частини восьмої статті 9 Закону № 2464-VI (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій"), з 01 січня 2018 року платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. До 01 січня 2018 року платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, мали обов'язок сплатити єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які повинні сплачувати єдиний внесок за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Частиною дванадцятою статті 9 Закону № 2464 -VІ передбачено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Згідно з частиною другою статті 25 цього Закону у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Абзацом першим частини четвертої цієї статті визначено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками ЄСВ є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. Отже, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VІ щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судому постанові від 27.11.2019 у справі №160/3114/19 та в подальшому підтримана у постановах від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19, від 23.01.2020 у справі №480/4656/18, від 04.11.2021 у справі №140/3209/19 та від 18.02.2022 у справі №420/4911/20, та в силу приписів частини п 'ятої статті 242 КАС України враховується при вирішенні цієї справи.
Згідно вимоги ГУ ДПС у Миколаївській області № Ф-2060-51-у від 26.09.2025 за позивачкою станом на 30 серпня 2025 року обліковується заборгованість (недоїмка, штраф, пеня) зі сплати єдиного внеску у розмірі 21030,9 грн. Як повідомив інспектор відповідача, заборгованість за кодом бюджетної класифікації 7104000- єдиний соціальний внесок для фізичних осіб-підприємців, в сумі 21030,9 грн. виникла внаслідок нарахувань за період 2017-2019 р.
Однак, суд бере до уваги, згідно Довідки форми ОК-5 від 21.11.2025 р, позивачка протягом 2017-2019 року перебувала у трудових відносинах з роботодавцями як найманий працівник і роботодавці: МПП "ТФТ" (код ЄДРПОУ 20915322) за період січень-березень 2017 р., а також ТОВ "АЛЕА ГРУП" (код ЄДРПОУ 39967980) за період грудень 2017 року - травень 2019 року як страхувальники на суму нарахованої Позивачці як застрахованій особі заробітної плати нараховували та сплачували ЄСВ, вказані періоди включено до страхового стажу позивачки.
Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Отже, МПП "ТФТ" (код ЄДРПОУ 20915322) та ТОВ "АЛЕА ГРУП" (код ЄДРПОУ 39967980) як роботодавці, нараховуючи позивачці заробітну плату, сплачували за неї як страхувальники ЄСВ, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України, із сум доходу сплачено ЄСВ, у розмірі не менше мінімального страхового внеску.
Судом встановлено, що доходів від господарської (підприємницької) діяльності за цей період позивачка не отримувала.
Контролюючий орган, при надісланні оскаржуваної вимоги, керувався лише офіційною інформацією з ЄДР про те, що позивачка була зареєстрована фізичною особою-підприємцем. Факт перебування особи на обліку не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється податковим органом незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
Оскільки єдиною метою збору єдиного внеску є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464 -VІ Позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
У відповідності до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З урахуванням допущених відповідачем порушень у межах спірних правовідносин, а саме безпідставного складання податкової вимоги від 26.09.2025, суд вважає належним способом відновлення порушеного права позивача її скасування.
Згідно із частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За подання даного позову позивачем було сплачено судовий збір у сумі 968,96 грн, який підлягає стягненню з відповідача.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Героїв Рятувальників, 6, м. Миколаїв, 54005 код ЄДРПОУ 44104027) задовольнити.
2.Визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС у Миколаївській області № Ф-2060-51-у від 26.09.2025 про стягнення з ОСОБА_1 боргу (недоїмки) в сумі 21030,90 грн.
3.Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Героїв Рятувальників, 6, м. Миколаїв,54005 код ЄДРПОУ 44104027) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 968,96 грн.
4.Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя А.В. Величко