26 травня 2026 рокусправа № 380/25365/24
Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Львівська міська рада, Міністерство культури та інформаційної політики України, Департамент архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної військової адміністрації про зобов'язання відновити пам'ятку архітектури, -
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради (далі - позивач, Управління) до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (далі - відповідачі) із вимогами зобов'язати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відновити пам'ятку архітектури, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом демонтажу самовільно влаштованих конструкцій сходів та огородження балкону, а також приведення до відповідних історичних габаритів (відновлення) віконного прорізу та встановлення дерев'яного віконного блоку за зразком автентичного на фасаді будинку.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , є пам'яткою архітектури місцевого значення (охоронний № 5237-Лв). Відповідачі, будучи співвласниками квартири АДРЕСА_2 у цьому будинку, самовільно, без отримання погодженої органом охорони культурної спадщини науково-проектної документації та відповідного дозволу, влаштували конструкції сходів та огородження балкону на дворовому фасаді пам'ятки, а також замінили автентичний віконний блок на металопластикові двері, змінивши історичні габарити віконного прорізу. На усунення виявлених порушень позивач виніс припис від 06.09.2023 № 0004/П0799, вимоги якого у встановлений строк (до 30.09.2023) відповідачами не виконано, у зв'язку з чим Управління вимушене звернутися до суду з цим позовом.
Ухвалою судді від 20.01.2025 у справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами.
Ухвалою суду від 07.03.2025 позов Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Львівської міської ради, Міністерства культури та інформаційної політики України, Департаменту архітектури та містобудування Львівської обласної військової адміністрації про зобов'язання вчинити дії - залишено без розгляду.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01.10.2025ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 07.03.2025 про залишення позовної заяви без розгляду у справі №380/25365/24 скасовано, а справу направлено для продовження розгляду.
Ухвалою суду від 30.10.2025 продовжено розгляд справи.
Відповідачі правом на подання відзиву не скористалися; відзив у встановлений судом строк до суду не надійшов. Ухвала про продовження розгляду справи вручена відповідачам 07.11.2025, що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення за ШКІ № R067031565682, № R067031565712.
Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами. Треті особи письмових пояснень щодо позову не надали.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.
Згідно з даними Переліку об'єктів культурної спадщини, що заносяться до Державного реєстру нерухомих пам'яток України за категорією місцевого значення у Львівській області, затвердженого наказом Міністерства культури та інформаційної політики України від 18.01.2021 № 14, житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , є пам'яткою архітектури місцевого значення, охоронний № 5237-Лв.
Відповідно до паспорта об'єкта культурної спадщини «Житловий будинок (Прибутковий будинок Ландесів)» зазначений будинок збудовано у 1910-1912 роках за проектом архітектора Володимира Подгородецького; скульптури атлантів виконав скульптор Петро Війтович. Будинок є визначною пам'яткою архітектури в стилі історизм з рисами барокової архітектури (необароко), зберігає об'ємно-планувальну структуру та оригінальний архітектурний вистрій фасадів та інтер'єрів. Збереженість пам'ятки (автентичного стану) становить 85 %.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно співвласниками квартири АДРЕСА_3 на праві спільної часткової власності (по 1/2 частці кожен) є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Право власності набуто ними на підставі договору купівлі-продажу квартири від 08.02.2022, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Нор Н.М.
Пунктом 18 зазначеного договору купівлі-продажу прямо передбачено, що квартира знаходиться у пам'ятці архітектури місцевого значення, а покупець зобов'язаний забезпечити виконання норм пам'яткоохоронного законодавства, зокрема: замінити пластикові віконні заповнення на дерев'яні у межах терміну, вказаного в охоронному договорі; проводити ремонтно-реставраційні роботи виключно на підставі проектної документації та реставраційного завдання за наявності згоди органу охорони культурної спадщини; не пізніше ніж через один місяць з моменту отримання пам'ятки у власність укласти охоронний договір з Управлінням охорони історичного середовища Львівської міської ради; без права влаштування додаткового окремого входу на фасаді.
За результатами проведеного обстеження позивачем 06.09.2023 винесено припис про усунення порушень вимог законодавства про охорону культурної спадщини № 0004/П0799, яким зобов'язано власників квартири АДРЕСА_2 у термін до 30.09.2023 демонтувати самовільно влаштовані конструкції сходів та огородження балкону, привести до відповідних історичних габаритів (відновити) віконний проріз та встановити дерев'яний віконний блок за зразком автентичного на фасаді будинку - пам'ятки культурної спадщини.
07.11.2023 за результатами обстеження земельної ділянки (акт № 391), проведеного управлінням державного контролю за використанням та охороною земель департаменту містобудування Львівської міської ради, встановлено, що внутрішньобудинкова територія (двір) використовується співвласниками будинку № 11 на вул. Саксаганського у м. Львові; територія замощена бетонною бруківкою, на якій розташовані конструкції металевих сходів. Зазначені обставини підтверджуються також доданими до позову матеріалами фотофіксації.
Як слідує з реєстру будівельної діяльності, відсутні будь-які відомості щодо реєстрації чи видання документів, які дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, а також документів, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів за адресою: м. Львів, вул. Саксаганського, 11. До спеціально уповноваженого органу охорони культурної спадщини звернень про погодження науково-проектної документації чи отримання дозволу на проведення робіт на зазначеному об'єкті або його території не надходило.
У встановлений приписом строк вимоги припису відповідачами не виконано, самовільно влаштовані конструкції не демонтовано, автентичний вигляд віконного прорізу не відновлено, що і стало підставою для звернення позивача до суду.
При вирішенні спору, суд керується таким.
Відповідно до статті 54 Конституції України культурна спадщина охороняється законом; держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність. Згідно зі статтею 66 Конституції України кожен зобов'язаний не заподіювати шкоди природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.
Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини регулюються Законом України від 08.06.2000 № 1805-III «Про охорону культурної спадщини» (далі - Закон № 1805-III) з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.
Згідно з частиною першою статті 17 Закону № 1805-III пам'ятка, крім пам'ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Право власності на пам'ятку, однак, не є абсолютним. Відповідно до частин четвертої, п'ятої статті 319 Цивільного кодексу України власність зобов'язує; власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.
Частиною першою статті 22 Закону № 1805-III встановлено, що пам'ятки, їхні частини, пов'язане з ними рухоме та нерухоме майно забороняється зносити, змінювати, замінювати, переміщувати (переносити) на інші місця.
За змістом частин першої, другої статті 24 Закону № 1805-III власник або уповноважений ним орган, користувач зобов'язані утримувати пам'ятку в належному стані, своєчасно провадити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення відповідно до цього Закону та охоронного договору. Використання пам'ятки повинно здійснюватися відповідно до режимів використання у спосіб, що потребує якнайменших змін і доповнень пам'ятки та забезпечує збереження її матеріальної автентичності, просторової композиції, а також елементів обладнання, упорядження, оздоби тощо.
Відповідно до статті 26 Закону № 1805-III консервація, реставрація, реабілітація, музеєфікація, ремонт, пристосування пам'яток місцевого значення здійснюються за наявності письмового дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини на підставі погодженої з ним науково-проектної документації. Отже, будь-яке втручання у пам'ятку, у тому числі влаштування сходів, огороджень, заміна віконних заповнень та зміна габаритів прорізів, є можливим виключно з дотриманням установленого Законом дозвільного порядку.
Статтею 29 Закону № 1805-III визначено, що на фізичну або юридичну особу, діяльність якої негативно позначається на стані пам'ятки (створює загрозу знищення, руйнування, пошкодження, спотворення пам'ятки), покладається обов'язок вжити заходів, погоджених з відповідним органом охорони культурної спадщини, для запобігання такій загрозі та підтримання пам'ятки в належному стані за власні кошти.
Згідно з частиною третьою статті 47 Закону № 1805-III юридичні і фізичні особи, які завдали шкоди пам'яткам, їхнім територіям (у тому числі незаконним будівництвом), зобов'язані відновити пам'ятки та їхні території, а якщо відновлення неможливе - відшкодувати шкоду відповідно до закону. Передбачений цією нормою обов'язок осіб, які завдали шкоди пам'яткам, їх відновити є складовою процесу відшкодування шкоди (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 05.10.2022 у справі № 759/20550/18).
Відповідно до статті 30 Закону № 1805-III органи охорони культурної спадщини зобов'язані заборонити будь-яку діяльність юридичних або фізичних осіб, що створює загрозу пам'ятці або порушує законодавство у сфері охорони культурної спадщини; приписи органів охорони культурної спадщини є обов'язковими для виконання всіма юридичними і фізичними особами.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідачі, набувши право спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_2 у будинку - пам'ятці архітектури місцевого значення, влаштували на дворовому фасаді пам'ятки конструкції сходів та огородження балкону, а також замінили автентичний дерев'яний віконний блок металопластиковими дверима зі зміною історичних габаритів віконного прорізу. Зазначені роботи виконані за відсутності погодженої органом охорони культурної спадщини науково-проектної документації та без письмового дозволу, передбаченого статтею 26 Закону № 1805-III, а отже, є самочинними та такими, що суперечать вимогам статей 22, 24, 26 Закону № 1805-III і спотворюють автентичний вигляд пам'ятки.
Висновок про протиправність такого втручання у пам'ятку узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду. Зокрема, у постанові від 22.06.2023 у справі № 1.380.2019.001115 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, розглядаючи аналогічний за змістом спір щодо самочинного влаштування конструкцій на будинку - пам'ятці архітектури у м. Львові, вказав, що нове будівництво, реконструкція, реставрація, ремонт пам'ятки можуть здійснюватися виключно з отриманням необхідної дозвільної документації, а власник не вправі на власний розсуд здійснювати ремонт, переобладнання, прибудови тощо, які стосуються пам'ятки архітектури. З огляду на особливий правовий статус будинку як об'єкта культурної спадщини та вимоги законодавства у цій сфері щодо його охорони та збереження Верховний Суд визнав правомірним задоволення позову органу місцевого самоврядування про зобов'язання власника привести об'єкт до попереднього стану шляхом демонтажу самовільно влаштованих конструкцій.
Суд також враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 09.09.2025 у справі № 440/10514/23, згідно з якою власники пам'яток архітектури відповідно до частини четвертої статті 23 Закону № 1805-III зобов'язані виконувати встановлені законом вимоги щодо збереження, утримання та використання таких об'єктів, у тому числі підтримувати їх у належному стані, незалежно від факту укладення охоронного договору. Тобто обов'язок власника пам'ятки забезпечувати її збереження та автентичність є самостійним і випливає безпосередньо із закону.
Окремо суд звертає увагу, що про обов'язок дотримання норм пам'яткоохоронного законодавства та відновлення пам'ятки відповідно до її автентичного вигляду відповідачам було відомо ще на момент придбання квартири. Так, пунктом 18 договору купівлі-продажу квартири від 08.02.2022 відповідачі прийняли на себе зобов'язання забезпечити виконання норм пам'яткоохоронного законодавства, зокрема замінити пластикові віконні заповнення на дерев'яні, проводити ремонтно-реставраційні роботи виключно за погодженням з органом охорони культурної спадщини без права влаштування додаткового окремого входу на фасаді. Попри обізнаність із цими вимогами, відповідачами їх проігноровано.
Доказів на спростування наведених обставин, виконання вимог припису від 06.09.2023 № 0004/П0799, отримання дозволу на проведення робіт чи погодження науково-проектної документації, а так само доказів правомірності влаштованих конструкцій відповідачами суду не надано. Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача; водночас наведене не звільняє іншу сторону від обов'язку, передбаченого частиною першою статті 77 КАС України, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її заперечення.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; згідно з пунктом 10 частини другої цієї статті суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів у сфері публічно-правових відносин, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11) зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод. Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 висловив правову позицію, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення у правах. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
З огляду на наведене суд дійшов висновку, що ефективним та належним способом захисту порушеного публічного інтересу у збереженні пам'ятки архітектури у спірних правовідносинах є зобов'язання відповідачів відновити пам'ятку шляхом демонтажу самовільно влаштованих конструкцій сходів та огородження балкону, а також приведення до відповідних історичних габаритів (відновлення) віконного прорізу та встановлення дерев'яного віконного блоку за зразком автентичного на фасаді будинку. Обраний позивачем спосіб захисту відповідає змісту порушеного права, є співмірним характеру допущених порушень та забезпечує реальне поновлення стану пам'ятки.
Оскільки відповідачам право власності на квартиру належить на праві спільної часткової власності, обов'язок з відновлення пам'ятки покладається на обох відповідачів.
Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
В силу приписів ч. 2 ст. 139 КАС України, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
адміністративний позов задовольнити повністю.
Зобов'язати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (УНЗР 19800727-05858) відновити пам'ятку архітектури місцевого значення (охоронний № 5237-Лв), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом демонтажу самовільно влаштованих конструкцій сходів та огородження балкону, а також приведення до відповідних історичних габаритів (відновлення) віконного прорізу та встановлення дерев'яного віконного блоку за зразком автентичного на фасаді будинку.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Желік О.М.