22 травня 2026 року справа №320/51958/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії.
Суть спору: До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо обмеження максимальним розміром пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити ОСОБА_1 з 21.03.2024 перерахунок та виплату пенсії без обмеження пенсії максимальним розміром.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію по інвалідності (в розмірі відшкодування фактичних збитків) внаслідок ліквідації аварії на ЧАЕС, призначену відповідно до Закону України від 28.02.1991 № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-ХІІ).
Разом з тим, ГУ ПФУ у Київській області безпідставно обмежує розмір виплачуваної йому пенсії до десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність.
10.10.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок та виплату йому пенсії без обмеження її граничним розміром, починаючи з 20.03.2024 з урахуванням вже виплачених сум. Однак, листом від 23.10.2024 №1000-0209-8/170303 відповідачем повідомлено, що виплата позивачу пенсії з обмеженням її граничного розміру здійснюється відповідно до статті 67 Закону № 796-ХІІ.
На думку позивача, така позиція органу Пенсійного фонду України є протиправною та порушує його майнові права.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.12.2024 відкрито провадження у даній справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
26.12.2024 до Київського окружного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву з додатками, в якому відповідач стверджує, що в межах спірних правовідносин Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області діяло у відповідності до вимог законодавства, а тому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
У відзиві відповідач зазначає, що стаття 67 Закону України № 796-XII встановлює, що підвищення розміру доплат, пенсій і компенсацій, передбачених цим Законом конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати. Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
При цьому пунктом 8 «Прикінцеві положення» Закону № 3460-ІХ встановлено, що перерахунок пенсій, надбавок, підвищень та інших доплат до пенсії, який здійснюється з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність на 1 січня 2024 року проводиться з 1 березня 2024 року разом із проведенням перерахунку щорічної індексації пенсій, передбаченої частиною 2 ст. 42 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (зі змінами).
Перерахунок пенсій, надбавок, підвищень та інших доплат до пенсії, який здійснюється з урахуванням розміру прожиткового мінімуму, здійснювалися з 1 березня 2024 року.
Тому відповідач вважає, що правові підстави для зняття обмеження розміру пенсії відсутні до внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З огляду на зазначене, суд вважає за можливим розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Київській області та отримує пенсію по інвалідності (в розмірі відшкодування фактичних збитків) внаслідок ліквідації аварії на ЧАЕС, призначену відповідно до статті 54 Закону України від 28.02.1991 № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-ХІІ).
Судом встановлено, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у 1986 році 1 категорії, що підтверджується посвідчення серії НОМЕР_1 , інвалідом 2 групи захворювання, пов'язаного з наслідками Чорнобильської катастрофи та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону № 796-ХІІ, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , витягом із акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії КИО-І №098364.
Згідно з інформацією ГУ ПФУ у Київській області розмір пенсії позивача обчислено від заробітної плати, визначеної за період роботи з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС за списком №1, в розмірі 80%.
Процент втрати працездатності згідно довідки МСЕК - 80%.
Основний розмір пенсії від середнього заробітку - 82 945,09 грн.
Розмір пенсії з надбавками - 84 211,89 грн.
Разом з тим, відповідачем пенсія позивачу виплачується з обмеженням її максимального розміру на підставі частини 3 статті 67 Закону № 796-ХІІ у розмірі 23 610,00 грн з 01.03.2024.
10.10.2024 позивач звернувся до відповідача з заявою про перерахунок та виплату пенсії без обмеження її розміру десятьма прожитковими мінімумами, встановленими для осіб, які втратили працездатність.
Однак, відповідачем листом від 23.10.2024 № 1000-0209-8/170303 позивачу надано відповідь про відсутність правових підстав для виплати йому пенсії без обмежень її максимального розміру з огляду на положення статті 67 Закону № 796-ХІІ.
Не погоджуючись з такою позицією відповідача, позивач звернувся до суду з позовом у цій справі, з приводу чого суд зазначає таке.
В силу вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Стаття 3 Конституції України проголошує, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Ця норма є об'єктивним продовженням задекларованого в статті 1 Конституції України її статусу як соціальної та правової держави.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Статтею 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Частиною 1 статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції від 01.07.2021, що діяла на час призначення позивачу пенсії, встановлено, що пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством.
Згідно із частиною п'ятою 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції від 01.07.2021, порядок призначення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України.
Так, пунктом 11 постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Постанова № 1210), у редакції від 04.09.2021 на момент призначення пенсії позивачу, передбачено, що розмір пенсії, призначеної відповідно до цього Порядку, не може бути меншим за розміри, визначені частиною третьою статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Відповідачем не заперечується право позивача на отримання пенсії по інвалідності, що настала внаслідок Чорнобильської катастрофи, що не є спірним питанням у даній справі. Однак, пенсія позивачу перерахована та виплачується із застосуванням обмеження максимального розміру пенсії.
З цього приводу суд звертає увагу на таке.
Так, обмеження максимального розміру пенсії вперше були введені в дію Законом України від 08.07.2011 № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі - Закон № 3668-VI), що набрав чинності з 01.10.2011.
За положеннями статті 2 Закону №3668-VІ максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Закону №796-XII, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Аналогічне положення з 01.10.2011 передбачено у частині 3 статті 67 Закону № 796-XII. Зокрема, згідно з частиною третьою статті 67 Закону № 796-XII максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31.12.2017, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Водночас, пунктом 2 Прикінцевих положень Закону № 3668-VІ встановлено, що обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
Також суд зауважує, що статтею 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Стаття 8 Конституції України закріплює визнання та дію принципу верховенства права і роз'яснює його зміст наступним чином: а) як найвищу юридичну силу Конституції України, яка передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй; б) як пряму дію норм Основного Закону країни, що передбачає гарантування звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України.
Процесуальне законодавство у сфері адміністративного судочинства зобов'язує адміністративні суди застосовувати норми Конституції України як норми прямої дії у разі суперечності закону чи іншого правового акта приписам Основного Закону із одночасним зверненням до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
Такий закріплений принцип саме «прямої дії норм Конституції» є фундаментом доктрини прямої (безпосередньої) дії конституційних норм в українському конституційному та інших галузях права. Суди мають втілювати в судову практику норми Конституції.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1 частини другої статті 2 КАС України).
Суд зазначає, що рішенням Конституційного Суду № 2-р(II)/2024 від 20.03.2024 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), припис статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 8 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами.
Вказано, що припис статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 8 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, визнані неконституційними, утрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
У вказаному рішенні викладені такі мотиви його прийняття:
« 5.1. Україну проголошено, зокрема, соціальною державою (стаття 1 Конституції України). Людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку визнано найвищою цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (стаття 3 Конституції України).
5.2. Конституційний Суд України наголошує, що принципи соціальної держави та відповідальності держави перед людиною за свою діяльність, що їх утілено в статтях 1, 3 Конституції України, належать до тих засадничих принципів, на яких засновано державу Україна.
5.3. Приписи статті 3 Конституції України зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, щодо гарантій соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи [рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018, від 25 квітня 2019 року № 1-р(II)/2019, від 22 жовтня 2020 року № 12-р/2020].
5.4. За Конституцією України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави (стаття 16).
5.5. Відповідно до частини першої статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
5.6. Зважаючи на значення статті 16 Конституції України, Конституційний Суд України констатував, що оскільки вона міститься в розділі I «Загальні засади" Конституції України, це вказує на засадничий характер визначеного в цій статті обов'язку держави та на «необхідність виокремлення категорії громадян України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і потребують додаткових гарантій соціального захисту у зв'язку з надзвичайними масштабами вказаної катастрофи та її наслідків", та зазначив, що приписи статті 16 Конституції України «зобов'язують державу нести відповідальність за впровадження системи заходів щодо розв'язання проблем, пов'язаних із забезпеченням захисту прав, інтересів, гарантій, наданих особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (абзац перший пункту 4, абзац перший пункту 6 мотивувальної частини Рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018).
5.7. Конституційний Суд України виходячи зі змісту статей 3, 16, 50 Конституції України в Рішенні від 7 квітня 2021 року № 1-р(II)/2021 виснував, що «на державу покладено позитивний обов'язок забезпечити особам з інвалідністю з числа осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, посилений соціальний захист. Позитивний обов'язок держави у цьому разі, по суті, вимагає від неї вжити заходів підтримчої дії (affirmative action) з огляду на те, що йдеться про обов'язок захисту державою однієї з найуразливіших верств населення, яка того потребує", та зазначив, що із цих статей Конституції України «випливають не лише зобов'язання держави перед постраждалими внаслідок Чорнобильської катастрофи громадянами України, а й гарантії щодо цієї категорії громадян" (абзац сьомий підпункту 2.5.1 підпункту 2.5 пункту 2, перше речення абзацу третього підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).
5.8. Закон № 796-XII, як визначено в частині першій його статті 1, спрямований, зокрема, на «захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території".
Згідно з частиною другою статті 1 Закону № 796-XII державна політика в галузі соціального захисту потерпілих від Чорнобильської катастрофи базується, зокрема, на принципах «пріоритету життя та здоров'я людей, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи", «соціального захисту людей, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Розв'язуючи питання, пов'язані із соціальним захистом осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, Конституційний Суд України в Рішенні від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 указав, що потреба в забезпеченні належного рівня соціального захисту таких осіб «зумовлена обмеженнями, ризиками, втратами, яких зазнали вони та члени їх сімей"; «соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, має передбачати відшкодування шкоди, заподіяної їх життю, здоров'ю і майну внаслідок радіоактивного забруднення, та реалізовуватися шляхом надання їм відповідних пільг, компенсацій і гарантій. Вибір такого особливого порядку відшкодування шкоди обумовлений надзвичайними масштабами катастрофи та її наслідків"; «рівень соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, має бути таким, щоб забезпечувати їм гідне життя, і не повинен залежати від майнового стану їх сімей" (перше речення абзацу другого, абзац третій, перше речення абзацу четвертого пункту 6 мотивувальної частини).
5.9. За статтею 10 Закону № 796-XII учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження в 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а в 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, зокрема проведенні евакуації людей і майна із цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені в зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, серед них і військовослужбовці.
Осіб з інвалідністю із числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких установлено причиновий зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, хворих внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу віднесено до категорії 1 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (пункт 1 частини першої статті 14 Закону № 796-XII).
Отже, учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, яких віднесено до категорії 1 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є особи, які в 1986-1990 роках брали безпосередню участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження, та внаслідок такої роботи отримали інвалідність.
Конституційний Суд України в Рішенні від 7 квітня 2021 року № 1-р(II)/2021 зазначив: «Чорнобильська катастрофа - найбільша у світі за всю історію ядерної енергетики екологічна катастрофа техногенного характеру за кількістю загиблих, потерпілих від її наслідків осіб, масштабами радіоактивного забруднення територій насамперед в Україні. Особливо руйнівного впливу Чорнобильської катастрофи на життя, фізичне й психологічне здоров'я зазнали учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілі від Чорнобильської катастрофи, яким унаслідок цієї катастрофи встановлено інвалідність" (абзац другий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).
5.10. Відповідно до частини першої статті 49 Закону № 796-XII особам, віднесеним, зокрема, до категорії 1 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, призначають державну пенсію та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, після виникнення права на державну пенсію. Як установив законодавець у частині першій статті 54 Закону № 796-XII, державною пенсією особам, віднесеним до категорії 1 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є пенсія з інвалідності, що настала внаслідок каліцтва або захворювання, яку можуть призначати за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначають згідно із законодавством.
Отже, правовідносини, пов'язані з призначенням державної пенсії особам, віднесеним до категорії 1 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є предметом регулювання статті 54 Закону № 796-XII, у ній установлено мінімальні розміри пенсії з інвалідності, що настала внаслідок каліцтва або захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи. Конституційний Суд України зазначає, що в приписах статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 3285-XII, чинній на час призначення пенсії ОСОБА_3 , і в редакції, чинній на час розгляду цієї справи, не встановлено обмеження максимального розміру пенсії осіб, на яких поширено дію цієї статті Закону № 796-XII.
5.11. За статтею 2 Закону № 3668-VI (набрав чинності з 1 жовтня 2011 року) максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що їх здійснюють із Накопичувального пенсійного фонду) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, установлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначеної (перерахованої) відповідно до, зокрема, Закону № 796-XII, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Підпунктом 6 пункту 6 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3668-VI внесено зміни, зокрема, до статті 67 Закону № 796-XII, а саме частину третю цієї статті викладено в новій редакції, згідно з якою максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, установлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Приписами статті 67 Закону № 796-XII, як випливає з її назви, урегульовано порядок підвищення розміру доплат, пенсій і компенсацій, визначених Законом № 796-XII. Стаття 67 Закону № 796-XII у первинній редакції, що запроваджена була Законом України «Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"» від 19 грудня 1991 року № 2001-XII та була чинною на час призначення ОСОБА_3 пенсії, не містила приписів щодо обмеження максимального розміру пенсії, натомість містила вимогу щорічного підвищення конкретних розмірів усіх доплат, пенсій і компенсацій відповідно до зміни індексу вартості життя й зростання мінімальної заробітної плати. Таку вимогу містить і частина перша статті 67 Закону № 796-XII у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"» від 6 червня 1996 року № 230/96-ВР, що є чинною на час розгляду цієї справи, а саме: конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищує Кабінет Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.
Із наведеного випливає, що, зберігши вимогу підвищення для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, розмірів усіх доплат, пенсій і компенсацій відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати, законодавець приписами статті 2 Закону 3668-VI, першого речення частини третьої статті 67 Закону № 796-XII обмежив максимальний розмір державної пенсії цих осіб (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, установлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
5.12. У Рішенні від 7 квітня 2021 року № 1-р(II)/2021 Конституційний Суд України наголосив, що «держава може змінювати законодавче регулювання у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, проте в разі зміни такого регулювання вона не повинна вдаватися до обмежень, що порушують сутність їх індивідуальних прав, а досягнутий рівень соціального захисту має бути збережено" (абзац двадцять перший підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини).
У пункті 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3668-VI визначено, що обмеження пенсії максимальним розміром, установленим Законом № 3668-VI, не поширюють на пенсіонерів, яким пенсію призначено до набрання чинності Законом № 3668-VI (абзац перший); якщо внаслідок ухвалення Закону № 3668-VI розмір пенсії буде зменшено, пенсію виплачують у раніше встановленому розмірі (абзац четвертий). Водночас згідно з абзацом другим пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3668-VI виплату пенсії пенсіонерам, яким її призначено до набрання чинності Законом № 3668-VI і в яких розмір пенсії перевищує установлений Законом № 3668-VI максимальний розмір пенсії, здійснюють без індексації, без застосування приписів частин другої, третьої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та інших перерахунків, визначених законодавством, допоки розмір пенсії відповідатиме максимальному розмірові пенсії, установленому Законом № 3668-VI, що свідчить про зупинення підвищення розміру пенсії для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
5.13. Згідно з частиною третьою статті 22 Конституції України законодавцю не дозволено звужувати зміст та обсяг наявних прав і свобод під час ухвалення нових законів або внесення змін до чинних законів.
Досліджуючи питання відповідності оспорюваних приписів Закону № 3668-VI, Закону № 796-XII частині третій статті 22 Конституції України, Конституційний Суд України керується, зокрема, своєю юридичною позицією, викладеною в Рішенні від 22 травня 2018 року № 5-р/2018, за якою зі змісту приписів частини третьої статті 22 Конституції України випливає заборона ухвалювати нові закони або вносити зміни до чинних законів, що звужують зміст та обсяг наявних конституційних прав і свобод людини, «якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності" (абзац десятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
5.14. На підставі викладеного Конституційний Суд України дійшов висновку, що запроваджене обмеження максимального розміру пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, установлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, призвело до порушення сутності конституційних гарантій щодо забезпечення соціального захисту цих осіб, що є порушенням зобов'язань держави, які випливають зі змісту статей 3, 16, 50 Конституції України в їх взаємозв'язку.
Наведене свідчить про те, що приписи статті 2 Закону № 3668-VI, першого речення частини третьої статті 67 Закону № 796-XII, що обмежують максимальний розмір пенсії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, не відповідають статтям 1, 3, 16, частині третій статті 22, частині першій статті 50 Конституції України".
Із частини першої статті 8 Конституції України як імперативу правовладдя («в Україні визнається і діє принцип верховенства права") випливає вимога юридичної визначеності. «Юридична визначеність також означає, що держава загалом повинна додержувати взятих на себе зобов'язань щодо людей або виконувати їм обіцяне [принцип «правомірного сподівання"]» [Доповідь про правовладдя, схвалена Європейською Комісією «За демократію через право" (Венеційська Комісія), CDL-AD(2011)003rev, § 48].
Складником принципу юридичної визначеності як вимоги правовладдя є принцип правомірних сподівань (legitimate expectations), який, за тлумаченням Венеційської Комісії, виражає ідею, що органи публічної влади повинні додержуватись не лише приписів актів права, а й своїх обіцянок та пробуджених [у особи] сподівань; згідно з доктриною правомірних сподівань - ті, хто чинить добросовісно на підставі права, яким воно є, не повинні відчувати краху надій щодо своїх правомірних сподівань [Спеціальне Дослідження Венеційської Комісії «Мірило правовладдя", CDL-AD(2016)007, пункт II.В.5.61].
У контексті вищевказаного конституційного провадження КСУ зауважив, що юридичну визначеність за доктриною правомірних сподівань слід розуміти як право особи розраховувати не лише на стабільність приписів актів права, чітке розуміння юридичних наслідків їх застосування, а також на послідовність законодавця в питаннях регулювання соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до їхнього юридичного статусу.
Конституційний Суд України під час розгляду справи урахував чинні міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких надала Верховна Рада України, та практику тлумачення й застосування цих договорів відповідними міжнародними органами, юрисдикцію яких визнала Україна, зокрема Європейським судом із прав людини.
Приписи статті 41 Конституції України щодо права кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю (частина перша) та заборони протиправного позбавлення права власності (частина четверта) є співвідносними з приписами статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція).
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений його/її власності інакше як в інтересах суспільства й на умовах, що їх визначено законом і загальними принципами міжнародного права (абзац перший).
Здійснюючи тлумачення статті 1 Першого протоколу до Конвенції як невіддільної її частини, Європейський суд із прав людини виснував, що доктрину правомірних сподівань (legitimate expectations) застосовують у контексті захисту права власності відповідно до гарантій, що їх містить стаття 1 Першого протоколу до Конвенції. Задля того, щоб сподівання було правомірним, воно має бути конкретнішим, ніж лише надія, та має базуватися на нормі права або юридичному акті, наприклад такому, як судове рішення [рішення у справі Saghinadze and Others v. Georgia від 27 травня 2010 року (заява № 18768/05), § 103].
За практикою Європейського суду з прав людини стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не гарантує будь-якого права на пенсію в певному розмірі, хоча коли суму допомоги зменшують - це може становити втручання у власність, яке має бути обґрунтованим [рішення у справі Valkov and Others v. Bulgaria від 25 жовтня 2011 року (заяви №№ 2033/04, 19125/04, 19475/04, 19490/04, 19495/04, 19497/04, 24729/04, 171/05 і 2041/05)].
Таким чином, приписи статті 2 Закону № 3668-VI у частині вимог щодо обмеження максимального розміру пенсії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що на них поширюється дія Закону № 796-XII, першого речення частини третьої статті 67 Закону № 796-XII суперечать вимогам частин першої, другої статті 8, частини першої статті 41 Конституції України.
Слід зазначити, що у разі недотримання принципу верховенства права (відсутність дискримінації і рівність перед законом), невідповідності приписів закону нормам Конституції України, суд в силу приписів частини четвертої статті 7 КАС України при виборі норм права, які застосовуються до спірних відносин при вирішенні спору, має застосувати принцип верховенства права.
Суд має застосувати правовий акт, який має вищу юридичну силу, а саме, норми Конституції України, а не норми закону, оскільки пряме (безпосереднє) застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає повноваження судів відмовитись від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають таким, що суперечить Конституції України у цілому або частково.
Положення частини четвертої статті 7 КАС України мають бути застосовані до правовідносин, які виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, яким положення закону визнані неконституційними. Після прийняття рішення Конституційним Судом України застосуванню підлягають положення Конституції України із урахуванням юридичної позиції, сформульованої у рішенні Конституційного Суду України.
Суди не мають застосовувати положення законів, які не відповідають Конституції, незалежно від того, чи визнавалися вони Конституційним Судом України неконституційними, тобто закони, що суперечать Конституції України не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними.
Така позиція була висловлена ще Пленумом Верховного Суду України у постанові №9 від 01.11.1996 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»: «Оскільки Конституція України, як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй».
З огляду на принцип верховенства права й визначені у частинах третій та четвертій статті 7 КАС України правила, припис статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 8 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, суперечать Конституції України з моменту встановлення відповідних обмежень.
Наведене правозастосування відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 10 грудня 2024 року у справі №240/19209/21, згідно з яким:
- на будь-якій стадії судового процесу у випадку, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції, він не застосовує такий закон чи інший правовий акт, зокрема й до правовідносин, які виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, яким положення закону визнані неконституційними, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії, оскільки принцип прямого (безпосереднього) застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає повноваження судів відмовитись від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають таким, що суперечить Конституції України;
- суди застосовують процесуальний механізм, передбачений частиною четвертою статті 7 КАС України, зокрема й у випадку, коли Конституційним Судом України сформульовано юридичну позицію щодо положення закону, яке підлягало застосуванню на час виникнення відповідних правовідносин.
Відтак, позивач має право на проведення перерахунку та виплату пенсії, призначену на підставі статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», без обмеження десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Однак, як підтверджено матеріалами справи станом на час її розгляду відповідач продовжує виплачувати пенсію позивачу з обмеженням її максимального розміру.
З огляду на вказане, суд зазначає, що обмежуючи виплату максимального розміру пенсії, призначеної позивачу, відповідач діє не у відповідності до вимог чинного законодавства.
Інші доводи та аргументи відповідача не мають значення для правильного вирішення спору по суті, оскільки не впливають на встановлені в ході розгляду справи обставини і не спростовують викладених висновків суду.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач не виконав процесуального обов'язку доказування своєї позиції та не довів правомірності своєї поведінки у спірних правовідносинах.
За наведених обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку про протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо виплати Позивачу пенсії з обмеженням її максимального розміру.
У силу статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ця мета узгоджується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелєєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини вказав, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (пункт 53 рішення у справі «Ковач проти України» від 07.02.2008, пункт 59 рішення у справі Мельниченко проти України від 19.10.2004, пункт 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» від 13.01.2011, пункт 54 рішення у справі Швидка проти України від 30.10.2014).
Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Таким чином, ефективний захист порушеного права також потребує задоволення похідної позовної вимоги позивача про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві проводити виплати позивачу його пенсійне забезпечення в повному обсязі без обмеження з 01.05.2024.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250, 255 КАС України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо обмеження максимальним розміром пенсії ОСОБА_1 .
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) з 21.03.2024 перерахунок та виплату пенсії без обмеження пенсії максимальним розміром.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Кушнова А.О.