26 травня 2026 року Київ № 320/15203/24
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Скрипки І.М., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у місті Києві про визнання протиправною та скасування постанови,
ОСОБА_1 звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека).
Просила суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від 19.03.2024 № 048188, винесену Відділом державного нагляду (контролю) у місті Києві Державної служби України з безпеки на транспорті.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскаржувана постанова є протиправною та необґрунтованою, оскільки позивач не є перевізником з огляду на те, що транспортний засіб Mercedes-Benz д.н.з. НОМЕР_1 на момент складання Акта № 038381 використовувався ОСОБА_2 для власних потреб.
Ухвалою від 08.05.2024 (суддя Донець В.А.) відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
На підставі розпорядження в.о. керівника апарату Київського окружного адміністративного суду було проведено повторний автоматизований розподіл вказаної справи.
Внаслідок повторного автоматизованого розподілу матеріали справи були передані для розгляду судді Скрипці І.М.
Ухвалою судді Скрипки І.М. від 17.03.2025 адміністративну справу прийнято до свого провадження. Постановлено, що справа розглядатиметься за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Відповідач у відзиві просив відмовити у задоволенні позову. Звернуто увагу, що під час перевірки, водій транспортного засобу не повідомляв інспекторів про існування договору оренди, чи якогось іншого документу, який би підтверджував право іншої особи на користування цим транспортним засобом.
У відповіді на відзив позивач вказала, що оскільки вантаж перевозився ОСОБА_3 для власних потреб, то укладення між ним та власником договору на право користування транспортним засобом не є обов'язковим.
Розглянувши подані документи та матеріали, з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
07.02.2024 посадовими відповідача проведено рейдову перевірку щодо додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом щодо транспортного засобу Mercedes-Benz д.н.з. НОМЕР_1 , який належить позивачу.
За результатами перевірки складено Акт № 038381 від 07.02.2024, в якому констатовано відсутність документів, визначених статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: товарно-транспортної накладної або іншого, визначеного законодавством документа на вантаж, протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу.
19.03.2024 Відділом державного нагляду (контролю) у м. Києві Державної служби України з безпеки на транспорті винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 048188, якою до позивача, відповідно до абзацу третього частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», застосовано адміністративно-господарський штраф у сумі 17 000,00 грн.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить із наступного.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 року № 2344-III, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (Закон № 2344-III).
У частині дванадцятій статті 6 Закону № 2344-III закріплено, що державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
У силу частини сьомої статті 6 Закону № 2344-III центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, серед інших: державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм на автомобільному транспорті; контроль за здійсненням міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом у пунктах видачі дозволів автомобільним перевізникам України.
Приписами частини чотирнадцятої статті 6 Закону № 2344-III визначено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Згідно із частинами першою-другою статті 48 Закону № 2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Статтею 49 Закону № 2344-III передбачено, що водій транспортного засобу зобов'язаний мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.
За нормами пункту 2.4 Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 24 червня 2010 року № 385 (Інструкція № 385), транспортні засоби, призначені для перевезення небезпечних вантажів, обладнують тахографами з урахуванням положень пунктів 2.1-2.3 цього розділу та відповідно до законодавства щодо встановлення вимог до конструкцій таких транспортних засобів.
У пункті 3.3 Інструкції № 385 закріплено, що водій транспортного засобу, обладнаного тахографом: забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа; своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР (994_016), або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом; у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв); у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.
Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб'єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами визначена Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року № 1567 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (Порядок № 1567).
За правилами пунктів 21, 22 Порядку № 1567 у разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3. Про результати перевірки транспортного засобу (відсутність порушення або зазначення номера складеного акта) посадова особа робить запис у дорожньому листі (за наявності такого) із зазначенням дати, часу, місця перевірки, свого прізвища, місця роботи і посади, номера службового посвідчення та ставить свій підпис, а у разі проведення перевірки виконання Європейської угоди ставить відповідний відбиток печатки на реєстраційному листку режиму праці та відпочинку водіїв (у разі наявності).
Пунктом 25 Порядку № 1567 врегульовано, що справа про порушення розглядається в територіальному органі Укртрансбезпеки за місцезнаходженням автомобільного перевізника або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи автомобільного перевізника) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.
За змістом частини першої статті 60 Закону № 2344-ІІІ за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема, за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, передбачено штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
З аналізу наведених норм слідує, що за відсутності документів, на підставі яких виконуються вантажні перевезення, передбачених статтею 48 Закону № 2344-III, зокрема, для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством, застосовуються адміністративно-господарські штрафи.
При цьому, до переліку інших документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів, передбачених законодавством віднесено, зокрема, у цьому випадку, картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом (пункт 3.3 Інструкції № 385).
Непред'явлення під час проведення перевірки, зазначених у статті 48 Закону № 2344-III документів, на підставі яких здійснюються внутрішні перевезення вантажів, свідчить про порушення законодавства про автомобільний транспорт, що має наслідком для застосування санкцій, визначених статтею 60 Закону № 2344-ІІІ.
Поряд з цим, Законом № 2344-ІІІ передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарського штрафу саме до автомобільних перевізників.
У абзаці 3 частини першої статті 60 Закону № 2344-III визначено, що суб'єктом відповідальності за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - є автомобільний перевізник.
Визначення автомобільного перевізника міститься у статті 1 Закону № 2344-III та означає фізичну або юридичну особу, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Своєю чергою згідно з вказаною нормою права водій - це особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка, а послуга з перевезення пасажирів чи вантажів-це перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату.
За положеннями статті 34 Закону № 2344-III автомобільний перевізник повинен, серед іншого, виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.
За змістом статті 48 Закону № 2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Так, документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
для автомобільного перевізника-документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Водночас перелік необхідних документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів не є вичерпним, оскільки статтею 48 Закону № 2344-III визначено, що законодавством можуть бути передбачені інші документи необхідні для внутрішніх перевезень вантажів.
У справі, що розглядається, позивач є власником транспортного засобу, який перевірявся відділом Укртрансбезпеки.
Верховний Суд у постанові від 12.10.2023 у справі № 280/3520/22 вказав, що автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб, адже такі дані не завжди можуть співпадати.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 22.02.2023 у справі №240/22448/20 та від 22.12.2021 у справі №420/3371/21.
Так, згідно з розділом 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568, перевізник - фізична або юридична особа-суб'єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами.
Товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу.
Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов'язкові реквізити, передбачені цими Правилами.
Транспортна послуга - перевезення вантажів та комплекс допоміжних операцій, що пов'язані з доставкою вантажів автомобільним транспортом.
У відповідності до пункту 11.1 зазначених Правил № 363 основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.
Верховний Суд, аналізуючи у постанові від 19.10.2023 у справі № 640/27759/21 зазначив, що в контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити із того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов'язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов'язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема, інформацію про автомобільного перевізника. При цьому, зауважив, що основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності. Отже, у кожному конкретному випадку при визначенні суб'єкта, який має відповідати за порушення законодавства про автомобільний транспорт уповноважений контролюючий орган встановлює таку особу саме на підставі тих документів, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду справи про притягнення до адміністративної відповідальності.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові 14.12.2023 у справі № 340/5660/22.
Поряд із цим, як з'ясовано судом та не спростовано позивачем, на момент складання Акта № 038381 у водія що транспортного засобу Mercedes-Benz д.н.з. НОМЕР_1 взагалі була відсутня ТТН, а матеріали справи не містять відомостей про те, що на час проведення перевірки, як і під час розгляду справи про порушення, пред'являлися документи (в тому числі договір позички), на підставі яких можливо було визначити, що автомобільним перевізником є саме - ОСОБА_2 , а не ОСОБА_1 .
З огляду на зазначене, суд вважає, що позивачем не доведено наявності підстав для визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу, а остання прийнята на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України.
Із урахуванням викладеного, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
У зв'язку із відмовою у позові підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 159, 162, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у задоволенні адміністративного позову - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Скрипка І.М.