26 травня 2026 року м. Київ справа №320/6018/26
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи
за позовомОСОБА_1
доБюро економічної безпеки України
провизнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Бюро економічної безпеки України (відповідач), в якому просить суд:
- визнати бездіяльність Бюро економічної безпеки України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2022 році у розмірі 2481 грн., у 2023 році у розмірі 2684 грн., у 2024 році та у 2025 році у розмірі 3028 грн., та у 2026 році у розмірі 3328 грн., встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Законів України «Про Державний бюджет України на 2022, 2023, 2024, 2025 та 2026 роки», за період з 07.12.2022 по 09.01.2026 протиправною;
- зобов'язати Бюро економічної безпеки України нарахувати ОСОБА_1 грошове забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2022 році у розмірі 2481 грн., у 2023 році у розмірі 2684 грн., у 2024 році та у 2025 році у розмірі 3028 грн., та у 2026 році у розмірі 3328 грн., встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Законів України «Про Державний бюджет України на 2022, 2023, 2024, 2025 та 2026 роки», за період з 07.12.2022 по 09.01.2026 та здійснити виплату різниці з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати бездіяльність Бюро економічної безпеки України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану відпустку у 2025 році протиправною;
- зобов'язати Бюро економічної безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 10 календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустки у 2025 році, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби - 09.01.2026.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що при звільненні зі служби в Бюро економічної безпеки України та при ознайомленні з грошовим атестатом №4, розрахунковими листами співробітника БЕБ, позивачу стало відомо, що для розрахунку посадових окладів працівників БЕБ відповідач використовував фіксований розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102 грн., а не встановлені абзацом 4 частини першої статті 7 Законів України «Про Державний бюджет України» на 2022, 2023, 2024, 2025 та 2026 р.р. величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Крім того, позивачу не була виплачена грошова компенсація за невикористані дні відпустки за 2025 рік.
Позивач акцентує, грошове забезпечення позивача за період з 07.12.2022 по 09.01.2026 мало обчислюватися з урахуванням положень абзацу 4 частини 1 ст. 7 Законів України «Про Державний бюджет на 2022, 2023, 2024, 2025 та 2026 роки», якими було визначено величину прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01 січня 2022 року - 2481 грн., з 01 січня 2023 року - 2684 грн., з 01 січня 2024 року та з 01 січня 2025 року у розмірі 3028 грн., з 01 січня 2026 року - 3328 грн.
Також, враховуючи той факт, що позивач використав лише 20 днів відпустки за 2025 рік, позивач вважає, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив грошову компенсацію за невикористані 10 календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустки у 2025 році, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби - 09.01.2026.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.02.2026 відкрито провадження у справі, суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленими ст. ст. 257-262 КАС України без повідомлення (виклику) учасників справи.
05 березня 2026 року через систему «Електронний суд» представником Бюро економічної безпеки України подано відзив на позов (зареєстровано 06.03.2026).
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує з таких підстав.
Відповідно до наказу Бюро економічної безпеки України від 05.12.2022 № 614-к ОСОБА_1 було призначено на посаду державної служби, а саме на посаду завідувача сектора внутрішнього аудиту. На вказаній посаді позивач працював з 07.12.2022 по 23.02.2023 та отримував заробітну плату як державний службовець, а не грошове забезпечення як особа, якій присвоєно спеціальне звання. Таким чином, як зазначає відповідач, позовна вимога щодо перерахунку грошового забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2022 році у розмірі 2481 грн не підлягає задоволенню, оскільки у 2022 році позивач не отримував грошове забезпечення та не перебував на посаді, що передбачає присвоєння спеціального звання. У зазначений період він обіймав посаду державної служби в БЕБ, а оплата його праці здійснювалася відповідно до положень Закону України «Про державну службу».
З огляду на те, що служба в Бюро економічної безпеки України є державною службою особливого характеру (стаття 19 Закону про БЕБ), яка врегульована спеціальним законодавством, для визначення посадових окладів працівників БЕБ застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, оплата праці яких регулюється спеціальними законами.
Відповідач зазначає, саме показник у розмірі 2102 грн підлягає застосуванню для визначення посадових окладів працівників БЕБ у 2023- 2026 роках. З огляду на викладене, посадовий оклад ОСОБА_1 на посаді детектива Головного підрозділу детективів становив 44 142 грн (2102,00 * 21 = 44 142); на посаді заступника керівника відділу Головного підрозділу детективів становив - 45 193 грн (2102,00 * 21,5 = 45 193); на посаді заступника керівника підрозділу детективів - керівника відділу детективів у складі Головного підрозділу детективів займав посаду у період посадовий оклад становив - 49 397 грн (2102,00 * 23,5 = 49 397).
Законами України про Державний бюджет на 2023- 2025 роки було чітко розмежовано прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовувався для визначення базового розміру посадового окладу судді, та прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовувався для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів. Натомість у Законі України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» законодавець змінив редакцію відповідної норми та об'єднавши в одному положенні суддів, прокурорів окружної прокуратури та працівників інших державних органів, передбачивши застосування єдиного показника на рівні, встановленому станом на 31 грудня 2025 року. Таким чином, об'єднання зазначених категорій у межах однієї норми зумовлене однаковим механізмом та функціональним призначенням відповідного показника, зокрема, як для суддів, так і для працівників інших державних органів оплата праці, яких регулюється спеціальними законами. Фактично законодавець усунув попередню невизначеність та закріпив єдиний підхід до застосування статті 7 Закону України про державний бюджет на відповідний рік при визначенні посадових окладів вищенаведених категорій населення.
Відповідач звертає увагу, що позивач у своїх позовних вимогах не конкретизує та не розмежовує періоди проходження служби в ТУ БЕБ у Волинській області та в Бюро економічної безпеки України.
Так, з 24.02.2023 по 01.03.2023 позивач працював на посаді старшого детектива Територіального управління БЕБ у Волинській області. Дана обставина не заперечується позивачем. Відповідно до наказу ТУ БЕБ у Волинській області від 23.02.2023 № 10-к/ДСК ОСОБА_1 прийнятий на службу до Бюро економічної безпеки України на посаду старшого детектива Територіального управління БЕБ у Волинській області з 24.02.2023. Надалі відповідно до наказу БЕБ від 01.03.2023 № 55-к/ДСК-ДП «По особовому складу» ОСОБА_1 02.03.2023 приступив до виконання службових обов'язків на посаді детектива Бюро економічної безпеки України.
Як вказує відповідач, позивач працював в Бюро економічної безпеки України з 02.03.2023 по 09.01.2026. Однак, позивач заявляє позовні вимоги щодо нарахування та виплати грошового забезпечення, в тому числі, і за період з 24.02.2023 по 01.03.2023, не до Територіального управління БЕБ у Волинській області, де він безпосередньо проходив службу, а до БЕБ, де він проходив службу та отримував грошове забезпечення з 02.03.2023 по 09.01.2026.
Питання виплати грошової компенсації за невикористану частину відпустки особам, які мають спеціальні звання БЕБ, які звільняються, врегульовано нормами Положення № 1333, яким передбачено виплату грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку. Нарахування та виплата грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку у 2025 році позивачу не здійснювались відповідно до пункту 67 Положення № 1333, оскільки вказаний період не є роком звільнення позивача. Разом з тим, позивач не був позбавлений права використати щорічну основну відпустку безпосередньо у тих роках, за які вона була нарахована, а відповідач був зобов'язаний надати таку відпустку на прохання позивача.
Поряд з відзивом відповідачем заявлені клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, клопотання про залучення в якості співвідповідача у справі № 320/6018/26 Територіального управління БЕБ у Волинській області.
20 березня 2026 року представником позивача через систему «Електронний суд» подана відповідь на відзив (зареєстровано 23.03.2026), за змістом якої позивач зазначає, що застосування розрахункової величини для визначення посадових окладів працівників БЕБ у згаданому періоді, яка відсутня у спеціальному законі та у Законі №966-ХІV не може свідчити про відповідність її принципам спеціального регулювання та правовій визначеності.
За посиланнями позивача, територіальні управління БЕБ є складовою системи органу, що реалізує завдання щодо протидії правопорушенням, що посягають на функціонування економіки держави - Бюро економічної безпеки України. Аналогічне регламентовано і п. 10 Положення про Бюро економічної безпеки України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 06 жовтня 2021 року № 1068. У свою чергу, стаття 19 Закону № 1150-ІХ визначає, що до працівників Бюро економічної безпеки України належать особи, які є гласними і негласними штатними працівниками, з числа осіб, які мають спеціальні звання, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір з Бюро економічної безпеки України. Отже, враховуючи, що територіальні управління входять у систему органів Бюро економічної безпеки України, працівники територіальних управлінь є працівниками Бюро економічної безпеки України в розумінні статті 19 Закону № 1150-ІХ.
Звертає увагу, що відповідач не спростовує та не заперечує факт невикористання позивачем у 2025 році 10 календарних днів відпустки.
25 березня 2026 року через систему «Електронний суд» представником Бюро економічної безпеки України подані заперечення а відповідь на відзив (зареєстровано 26.03.2026).
Відповідач, зокрема, зазначає, що позивач фактично підтвердив правомірність дій відповідача щодо відсутності підстав перерахунку грошового забезпечення за період перебування на посаді державної служби з 07.12.2022 по 23.02.2023, а також визнав відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині. У вказаному періоді позивач не отримував грошове забезпечення та не перебував на посаді, що передбачає присвоєння спеціального звання, а обіймав посаду державної служби в БЕБ, а оплата його праці здійснювалася відповідно до положень Закону України «Про державну службу».
Відповідач категорично не погоджується з позицією Позивача про те, що працівники Територіальних управлінь БЕБ є працівниками БЕБ у розумінні статті 19 Закону про БЕБ, оскільки це суперечить фактичному та юридичному статусу цих органів як окремих юридичних осіб публічного права. Під час проходження позивачем служби в Територіальному управління БЕБ у Волинській області (яке є самостійною юридичною особою) грошове забезпечення позивачу виплачувалося за місцем проходження служби, тобто його безпосереднім роботодавцем - Територіальним управлінням БЕБ у Волинській області.
Також, відповідач зазначає, позовна вимога щодо стягнення з БЕБ компенсації за невикористані 10 днів щорічної відпустки у 2025 році, який не є роком звільнення позивача, є такою, що не підлягає задоволенню.
03 квітня 2026 року через систему «Електронний суд» представником Бюро економічної безпеки України подано заяву, в якій заявник просить суд: залучити до участі у справі № 320/6018/26 як співвідповідача Територіальне управління БЕБ в Волинській області (ЄДРПОУ 44670984), зобов'язати позивача уточнити позовні вимоги з урахуванням належного суб'єктного складу відповідачів у справі № 320/6018/26, а саме до Територіального управління БЕБ в Волинській області.
Ознайомившись із вказаним клопотанням суд враховує таке.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1 Закону України «Про Бюро економічної безпеки України» Бюро економічної безпеки України - це центральний орган виконавчої влади, на який покладаються завдання щодо протидії правопорушенням, що посягають на функціонування економіки держави.
Відповідно до покладених завдань Бюро економічної безпеки України виконує правоохоронну, аналітичну, економічну, інформаційну та інші функції.
Частина 1 статті 14 Закону № 1150-ІХ визначає, що Бюро економічної безпеки України є юридичною особою публічного права та здійснює свої повноваження через центральний апарат і територіальні управління. Територіальні управління Бюро економічної безпеки України є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.
Структура, штатний розпис Бюро економічної безпеки України, положення про структурні підрозділи центрального апарату та територіальних управлінь, посадові інструкції працівників Бюро економічної безпеки України затверджуються Директором Бюро економічної безпеки України.
Гранична чисельність працівників центрального апарату і територіальних управлінь Бюро економічної безпеки України становить не більше 4 тисяч осіб.
З аналізу вказаного вбачається, що територіальні управління є складовою системи органу, що реалізує завдання щодо протидії правопорушенням, що посягають на функціонування економіки держави - Бюро економічної безпеки України.
Аналогічне регламентовано і п. 10 Положення про Бюро економічної безпеки України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 06 жовтня 2021 року № 1068.
У свою чергу, стаття 19 Закону № 1150-ІХ визначає, що до працівників Бюро економічної безпеки України належать особи, які є гласними і негласними штатними працівниками, з числа осіб, які мають спеціальні звання, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір з Бюро економічної безпеки України.
Отже, враховуючи, що територіальні управління входять у систему органів Бюро економічної безпеки України, працівники територіальних управлінь є працівниками Бюро економічної безпеки України в розумінні статті 19 Закону № 1150-ІХ, відтак, суд вважає залучення співвідповідача у справі, що розглядається недоцільним, а клопотання представника відповідача таким, що не підлягає задоволенню.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.05.2026 клопотання представника Бюро економічної безпеки України про розгляд справи за правилами загального позовного провадження залишено без задоволення.
Розглянувши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Судом встановлено, сторонами у справі не заперечується, 07.12.2022р. ОСОБА_1 згідно з наказом від 05.12.2022р. №614-К був призначений на посаду завідувача сектору внутрішнього аудиту у Бюро економічної безпеки до дня призначення переможця конкурсу на цю посаду на строк не більше 12 місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану зі строком випробування шість місяців.
23.02.2023р. був звільнений з займаної посади відповідно до ч. 2 ст. 86 ЗУ «Про державну службу» за угодою сторін із припиненням державної служби (Наказ від 22.02.2023р. №159-К).
24.02.2023р був прийнятий на службу до Бюро економічної безпеки України (Територіальне управління БЕБ у Волинській області) згідно з наказом ТУ БЕБ у Волинській області від 23.02.2023р. №10-к/дск на посаду старшого детектива.
02.03.2023р. за наказом БЕБ від 01.03.2023р. №55-к/ДСК-ДП був переведений на посаду детектива Головного підрозділу детективів (на правах Департаменту).
19.04.2023р. за наказом БЕБ від 19.04.2023р. №111-к/ДСК-ДП був переведений на посаду заступника керівника відділу Головного підрозділу детективів (на правах Департаменту).
10.04.2024р. за наказом БЕБ від 10.04.2024р. №89-к/ДСК-ДП був переведений на посаду заступника керівника підрозділу детективів - керівника відділу Головного підрозділу детективів (на правах Департаменту).
09.01.2026р. ОСОБА_1 був звільнений зі служби в Бюро економічної безпеки України згідно з підпунктом 8 пункту 72 Положення про проходження служби особами, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України (за угодою сторін).
Станом на 09.01.2026 вислуга років у календарному обчисленні становить 09 років 07 місяців 27 днів.
Як зазначає позивач, при звільненні зі служби в Бюро економічної безпеки України та при ознайомленні з грошовим атестатом №4, розрахунковими листами співробітника БЕБ позивачу стало відомо, що для розрахунку посадових окладів працівників БЕБ відповідач використовував фіксований розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102 грн., а не встановлені абзацом 4 частини першої статті 7 Законів України «Про Державний бюджет України» на 2022, 2023, 2024, 2025 та 2026 р.р. величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Крім того, позивачу не була виплачена грошова компенсація за невикористані дні відпустки за 2025 рік.
Вказане зумовило звернення позивача з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації та діяльності Бюро економічної безпеки України, статус працівників Бюро, а також порядок проходження служби визначає Закон України «Про Бюро економічної безпеки України» від 28.01.2021 №1150-ІХ (далі - Закон №1150-ІХ).
Згідно з ч.1, 2 ст.1 Закону №1150-ІХ БЕБ України - це центральний орган виконавчої влади, на який покладаються завдання щодо протидії правопорушенням, що посягають на функціонування економіки держави. Відповідно до покладених завдань БЕБ України виконує правоохоронну, аналітичну, економічну, інформаційну та інші функції.
Частиною 1 ст.14 Закону №1150-ІХ визначено, що Бюро економічної безпеки України є юридичною особою публічного права та здійснює свої повноваження через центральний апарат і територіальні управління.
За приписами ст. 19 Закону №1150-ІХ до працівників БЕБ України належать особи, які є гласними і негласними штатними працівниками, з числа осіб, які мають спеціальні звання, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір з Бюро економічної безпеки України.
Відповідно до ст.31 Закону №1150-ІХ заробітна плата працівників БЕБ України повинна забезпечувати достатні матеріальні умови для належного виконання ними службових обов'язків з урахуванням характеру, інтенсивності та небезпечності роботи, забезпечувати добір і закріплення у штаті Бюро економічної безпеки України кваліфікованих кадрів, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Особи, які мають спеціальні звання БЕБ України, отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби, інтенсивності та умов служби, кваліфікації.
Особливі умови та розміри оплати праці і грошового забезпечення працівників БЕБ України визначаються Кабінетом Міністрів України. Посадовий оклад осіб, які мають спеціальні звання, не може становити менше 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 06.10.2021 №1068 затверджено Умови та розміри оплати праці і грошового забезпечення працівників БЕБ (далі - Умови №1068).
Згідно з п.2 цих Умов посадові оклади осіб, які мають спеціальні звання БЕБ, визначаються шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний коефіцієнт посадового окладу.
Отже, розмір посадового окладу осіб, які мають спеціальні звання БЕБ, визначається спеціальним законодавством, а саме: ч.3 ст.31 Закону України №1150-ІХ та п.2 Умов №1068.
З огляду на викладене, спеціальним законом, який урегульовує діяльність БЕБ України та його територіальних підрозділів, встановлено, що посадовий оклад осіб, які мають спеціальні звання, не може становити менше 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У цьому випадку має місце колізія загальних та спеціальних норм, що врегульовують спірні правовідносини.
При наявності розбіжностей загальних і спеціальних (виняткових) норм, необхідно керуватися принципом Lex specialis (лат. - спеціальний закон, спеціальна норма), відповідно до якого при розбіжності загального і спеціального закону діє спеціальний закон, а також принципом Lex specialis derogat generali, суть якого зводиться до того, що спеціальний закон скасовує дію (для даної справи) загального закону; спеціальна норма має перевагу над загальною.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 25.05.2022 справа №120/1196/19-а.
У разі, якщо норми нормативних актів рівної юридичної сили містять різні моделі правового регулювання, перевагу при застосуванні слід надавати тій нормі, яка регулює вужче коло суспільних відносин, тобто є спеціальною.
Відтак розмір посадового окладу особи, яка має спеціальне звання БЕБ, напряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 №966-XIV (далі - Закон №966-XIV).
За визначенням, наведеним у ст.1 Закону №966-XIV, прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону №966-XIV прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Аналізуючи зміст викладених норм, суд робить висновок, що Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу працівників державних органів. Водночас працівники державних органів Законом №966-XIV не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Натомість статтями 7 Законів України про Державний бюджет України на 2022, 2023, 2024, 2025 та 2026 роки разом із установленням станом на 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2024, 01.01.2025 та 2026 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (2481,00 грн, 2684,00 грн, 3028,00 грн, 3328,00 грн), був уведений новий вид прожиткового мінімуму, зокрема прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, розмір якого становить 2102,00 грн.
Слід зазначити, що зміни до Закону №1150-ІХ в частині, яка регламентує розмір посадового окладу осіб, які мають спеціальні звання, у спірному періоді, а також до Закону №966-XIV, щодо визначення прожиткового мінімуму, не вносилися.
Законом №1150-ІХ закріплено, що для визначення розміру посадового окладу осіб, які мають спеціальні звання до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; посадовий оклад осіб, які мають спеціальні звання не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України «Про Бюро економічної безпеки України», а тому зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення посадового окладу осіб, які мають спеціальні звання (працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами) відсутні законні підстави.
Водночас приписи Законів України про Державний бюджет України на 2022, 2023, 2024, 2025 та 2026 роки фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу осіб, які мають спеціальне звання БЕБ, що порушує гарантії незалежності вказаної категорії працівників БЕБ, одна з яких передбачена ч. 1 ст. 5 Закону №1150-ІX.
Суд враховує, що Закони України про Державний бюджет України на 2022, 2023, 2024, 2025 та 2026 роки не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007 №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Аналогічні правові висновки у подібних правовідносинах висловив Верховний Суд у постановах від 10.11.2021 у справі №400/2031/21, від 30.11.2021 у справі №360/503/21, від 02.06.2023 у справі №400/4904/21, від 13.07.2023 у справі №280/1233/22, від 24.07.2023 у справі №280/9563/21.
Щодо посилання відповідача у відзиві на судову практику Верховного Суду що застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи з 2021 року, суд зазначає, що у постанові від 17.02.2026 у справі № 200/2309/25 Верховний Суд сформував такий висновок: «…у зв'язку зі збільшенням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом про Державний бюджет України на відповідний рік станом на 1 січня, а також зумовленим цим зростанням розміру суддівської винагороди, розрахунок якої здійснюється на основі прожиткового мінімуму, у суддів у відставці виникає право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання; для визначення базового розміру посадового окладу судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, підлягає застосуванню прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі, встановленому законом про Державний бюджет України на відповідний рік та, відповідно, у разі його збільшення порівняно з попереднім роком з 01 січня наявні правові підстави для здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці».
Таким чином, зважаючи на встановлену законодавством правову регламентацію спірних правовідносин та з урахуванням фактичних обставин справи, суд дійшов висновку, що грошове забезпечення позивача, мали б визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, розмір якого становить 2102,00 грн».
За таких обставин суд вважає, що дії відповідача, які полягають у нарахуванні грошового забезпечення позивачу за період з 24.02.2023 по 09.01.2026 у заниженому розмірі, а саме без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 (2684,00 грн), Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024 (3028,00 грн), Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025 (3028,00 грн) та Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» станом на 01.01.2026 (3328 грн) є протиправними.
У той же час, щодо заявленого періоду у прохальній частині позову з 07.12.2022 по 23.02.2023, судом встановлено, що відповідно до наказу Бюро економічної безпеки України від 05.12.2022 № 614-к ОСОБА_1 було призначено на посаду державної служби, а саме на посаду завідувача сектора внутрішнього аудиту. На вказаній посаді позивач працював з 07.12.2022 по 23.02.2023 та отримував заробітну плату як державний службовець, а не грошове забезпечення як особа, якій присвоєно спеціальне звання.
Таким чином, позовна вимога щодо перерахунку грошового забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2022 році у розмірі 2481 грн не підлягає задоволенню, оскільки у означений період з 07.12.2022 по 23.02.2023 позивач не отримував грошове забезпечення та не перебував на посаді, що передбачає присвоєння спеціального звання, а обіймав посаду державної служби в БЕБ, а оплата його праці здійснювалася відповідно до положень Закону України «Про державну службу».
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що відновленням порушеного права позивача є зобов'язання відповідача здійснити за період з 24.02.2023 по 09.01.2026 позивачу перерахунок та виплату грошового забезпечення виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб: встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 (2684,00 грн) за період з 24.02.2023 по 31.12.2023; встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024 (3028,00 грн) за період з 01.01.2024 по 31.12.2024; встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025 (3028,00 грн) за період з 01.01.2025 по 31.12.2025; встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» станом на 01.01.2026 (3328,00 грн) за період з 01.01.2026 по 09.01.32026. з урахуванням раніше виплачених сум.
Щодо позовних вимог в частині нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані ним дні щорічної основної за 2025 рік, суд виходить з такого.
Згідно зі ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ст. 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Закон України від 15.11.1996 №504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) встановлює державні гарантії права на відпустки працівників, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
У силу приписів ст. 4 Закону №504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (ст. 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (ст. 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (ст. 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (ст. 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (ст. 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (ст. 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (ст. 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (ст. 19 цього Закону); відпустка при народженні дитини (ст. 19-1 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (ч. 1 ст. 24 Закону №504/96-ВР).
Аналогічні положення містяться в ч. 1 ст. 83 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
При цьому варто відзначити, що станом на момент виникнення спірних правовідносин та ухвалення цього рішення в Україні діє правовий режим воєнного стану.
Особливості організації трудових відносин в умовах цього стану визначено Законом України від 15.03.2022 №2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Положеннями абз. 4 ч. 1 ст. 12 вказаного Закону встановлено, що у разі звільнення працівника у період дії воєнного стану йому виплачується грошова компенсація відповідно до ст. 24 Закону України «Про відпустки».
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону №1150-IX служба в БЕБ України є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в БЕБ України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.
За змістом положень ч. 4, 5 ст. 19 Закону №1150-IX трудові відносини працівників Бюро економічної безпеки України регулюються цим Законом, законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами. Порядок проходження служби особами, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, визначається цим Законом, Положенням про проходження служби особами, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, що затверджується Кабінетом Міністрів України, а також іншими нормативно-правовими актами.
Як вже зазначалось судом, відповідно до ч. 1, 2 ст. 30 Закону №1150-IX Держава забезпечує соціальний захист працівників Бюро економічної безпеки України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших актів законодавства. Особи, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, користуються соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» та інших законів України з урахуванням положень, встановлених цим Законом.
Аналізуючи викладене, слід відзначити, що Закон №1150-IX не визначає умови надання, тривалість та порядок виплати компенсації у разі невикористання днів щорічних основних та додаткових відпусток особами, які мають спеціальні звання БЕБ, а натомість передбачає, що такі особи користуються соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» та інших законів України з урахуванням положень, встановлених цим Законом.
Отже, до правовідносин, пов'язаних з соціальним захистом осіб, які мають спеціальні звання БЕБ, застосуванню підлягають відповідні норми Закону України від 02.07.2015 №580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VIII).
Розділ ІХ Закону №580-VIII визначає соціальний захист поліцейських, а враховуючи положення ч. 2 ст. 30 Закону №1150-IX - також соціальний захист осіб, які мають спеціальні звання БЕБ.
Згідно з ч. 1 та 2 ст. 92 Закону №580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Частинами 1-4 ст. 93 Закону №580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п'ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п'ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.
Відповідно до ч. 8-11 ст. 93 Закону №580-VIII поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2023 №1333 затверджено Положення про проходження служби особами, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України (далі - Положення №1333), яке визначає порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу Бюро економічної безпеки України, їх права та обов'язки.
За приписами п. 59, 60 Положення №1333 особам, які мають спеціальні звання БЕБ, надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Положенням. Додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток надаються відповідно до законодавства про відпустки.).
Згідно з п. 61 Положення №1333 тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки осіб, які мають спеціальні звання БЕБ, становить 30 календарних днів. Під час визначення тривалості щорічної основної відпустки, що надається особам, які мають спеціальні звання БЕБ, святкові та неробочі дні не враховуються.
Відповідно до п. 63 Положення №1333 щорічна основна відпустка надається протягом календарного року.
Пунктом 67 Положення №1333 встановлено, що за не використану в році звільнення відпустку особі, яка має спеціальне звання БЕБ, яка звільняється з БЕБ, виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.
Аналіз наведених норм права дозволяє зробити наступні висновки.
Право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися особам рядового і начальницького складу БЕБ України, в силу положень ч. 2 ст. 30 Закону №1150-IX визначені у ст. 92 Закону № 580-VIII, аналіз якої дозволяє зробити висновок, що особам рядового і начальницького складу Бюро економічної безпеки України можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення ч. 8, 11 ст. 93 Закону № 580-VIII, згідно з якими поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Подібні норми містить Положення №1333, відповідно до п. 70 якого відкликання особи, яка має спеціальне звання БЕБ, із щорічної основної відпустки керівником, який її надав, допускається лише у разі службової необхідності. Невикористана частина щорічної основної відпустки за згодою сторін переноситься на інший період з додержанням вимог законодавства про відпустки.
Таким чином, законом не виключаються випадки, коли особою, яка має спеціальне звання БЕБ, відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення особи, яка має спеціальне звання БЕБ, права на відпустку, яке вона уже отримала в попередньому календарному році. Водночас надано право невикористану частину щорічної основної відпустки переносити на інший період з додержанням вимог законодавства про відпустки.
Звідси, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, особа, яка має спеціальне звання БЕБ, має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з особою, яка має спеціальне звання БЕБ, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
Рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень ч. 2, 3 ст. 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.
Як уже зазначено вище, відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону №504/96-ВР і ч. 1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Отже, у випадку звільнення осіб, що мають спеціальні звання БЕБ, їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.
Подібна правова позиція, яка стосується питання виплати компенсації невикористаної частини відпустки поліцейським за минулі роки, викладена у постановах Верховного Суду від 04.02.2021 у справі №160/5393/19, від 31.03.2021 у справі №320/3843/20 та від 19.01.2021 року у справі №160/10875/19, які суд враховує в силу вимог ч. 5 ст. 242 КАС України.
Зважаючи на викладене, суд відхиляє доводи відповідача про те, що як стосовно поліцейських, так і стосовно осіб, що мають спеціальні звання БЕБ, які користуються соціальними гарантіями, передбаченими для поліцейських, законодавство передбачає можливість виплати компенсації за невикористану виключно у році звільнення відпустку.
Як зазначає позивач, що не заперечується відповідачем, під час проходження служби в Бюро економічної безпеки України позивач використав за 2025 рік 20 календарних днів щорічної основної відпустки.
Відтак, при звільненні зі служби в БЕБ позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористані у 2025 році дні щорічної основної оплачуваної відпустки, а тому відповідач протиправно не виплатив позивачеві таку компенсацію при звільненні.
За таких обставин справи, суд зробив висновок про обґрунтованість позовної вимоги щодо зобов'язання БЕБ України нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані 10 календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустки у 2025 році, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби - 09.01.2026.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до ст. 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Судом встановлено, за подання цього адміністративного позову до суду позивачем було сплачено за реквізитами Київського окружного адміністративного суду судовий збір в сумі 2662,40 грн.
Згідно з інформацією, наявною в комп'ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду» зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України підтверджено.
Водночас, ставки сплати судового збору визначені статтею 4 Закону України "Про судовий збір", де вказано, що за подання до адміністративного суду: адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою ставка становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Поряд з цим, частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Разом із тим, статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" передбачено, що з 1 січня 2026 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб в розмірі 3328 гривень.
Матеріалами справи підтверджується, позовну заяву подано через підсистему «Електронний суд», позивачем заявлено 2 основні позовні вимоги немайнового характеру, отже, відповідно до приписів Закону України «Про судовий збір», сума судового збору повинна становити 2129,92 грн.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Таким чином, надмірно сплачений судовий збір може бути повернутий позивачу за його клопотанням за ухвалою суду.
У той же час, судовий збір у розмірі 2129,92 грн підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Бюро економічної безпеки України щодо нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 24.02.2023 по 09.01.2026 без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 (2684,00 грн), Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024 (3028,00 грн), Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025 (3028,00 грн) та Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» станом на 01.01.2026 (3328,00 грн).
3. Зобов'язати Бюро економічної безпеки України здійснити за період з 24.02.2023 по 09.01.2026 ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 (2684,00 грн) за період з 24.02.2023 по 31.12.2023; встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024 (3028,00 грн) за період з 01.01.2024 по 31.12.2024; встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025 (3028,00 грн) за період з 01.01.2025 по 31.12.2025; встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» станом на 01.01.2026 (3328,00 грн) за період з 01.01.2026 по 09.01.32026. з урахуванням раніше виплачених сум.
4. Визнати протиправними дії Бюро економічної безпеки України щодо не нарахування та невиплати при звільненні зі служби ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2025 рік.
5. Зобов'язати Бюро економічної безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 10 календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустки у 2025 році, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби - 09.01.2026.
6. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
7. Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 2129,92 (дві тисячі сто двадцять дев'ять гривень 92 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань, призначених для Бюро економічної безпеки України.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Жукова Є.О.