Рішення від 25.05.2026 по справі 320/27988/25

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2026 року м. Київ № 320/27988/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В, розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства юстиції України,

Державного підприємства «Національні інформаційні системи»

про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі - позивачка, нотаріус) із позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідач-1), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 01.04.2025 року № 917/5 «Про результати проведення камеральної перевірки державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 », яким анульовано доступ державному реєстратору приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

- зобов'язати Державне підприємство «Національні інформаційні системи» поновити доступ приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Позивачка зазначає, що наказ Міністерства юстиції України від 01.04.2025 № 917/5 «Про результати проведення камеральної перевірки державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 », яким анульовано доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, є протиправним та підлягає скасуванню. Позивачка вказує, що підставою для проведення камеральної перевірки стали листи слідчого управління ГУНП у м. Києві та Київської міської прокуратури, які, на думку позивачки, не є підставами для здійснення контролю у сфері державної реєстрації у розумінні пункту 4 Порядку № 990. Позивачка наголошує, що такі листи не є зверненнями громадян, депутатськими зверненнями, результатами моніторингу реєстраційних дій чи відомостями, отриманими Мін'юстом під час реалізації повноважень у сфері державної реєстрації. Також позивачка зазначає, що проведення перевірки фактично було ініційоване правоохоронними органами в межах кримінального провадження № 12024100000001026, а тому Міністерство юстиції України використало процедуру камеральної перевірки як механізм збору доказів у кримінальному провадженні, що не передбачено Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядком № 990.

Позивачка стверджує, що при проведенні реєстраційних дій нею було дотримано вимоги законодавства у сфері державної реєстрації, а висновки комісії Мін'юсту є помилковими та ґрунтуються на неповному дослідженні обставин проведення реєстраційних дій та матеріалів. Зазначає, що документи, які підтверджували правомірність проведених реєстраційних дій, існували та були подані до суду, однак не були належним чином враховані відповідачем при проведенні перевірки. Позивачка також зазначає, що сам факт існування кримінального провадження не може свідчити про доведеність вчинення нею порушень у сфері державної реєстрації, оскільки у матеріалах справи відсутні відомості про надання їй будь-якого процесуального статусу у відповідному кримінальному провадженні. У зв'язку з викладеним позивачка просить суд визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 01.04.2025 №917/5, а також зобов'язати поновити доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.12.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Міністерство юстиції України проти задоволення позову заперечувало та зазначало, що оскаржуваний наказ прийнято у межах наданих законом повноважень та у спосіб, визначений законодавством. Відповідач-1 зазначив, що до Міністерства юстиції України надійшли листи слідчого управління ГУНП у м. Києві та Київської міської прокуратури щодо проведення камеральної перевірки діяльності позивачки при здійсненні державної реєстрації права власності на земельні ділянки, після чого наказом від 12.03.2025 № 463/7 було призначено відповідну камеральну перевірку. За результатами перевірки комісією складено акт від 01.04.2025 №1340/19.1.1/25, яким встановлено, що при проведенні реєстраційних дій позивачем порушено вимоги статей 3, 10, 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та пунктів 12, 40 Порядку №1127, оскільки державну реєстрацію проведено на підставі документів, які не давали можливості встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно. Відповідач наголошує, що згідно з відомостями Державного реєстру прав до заяв про державну реєстрацію були додані лише заяви Міністерства розвитку громад та територій України та відомості з Державного земельного кадастру, тоді як правовстановлюючі документи, передбачені статтею 27 Закону, відсутні. Міністерство юстиції України також зазначає, що державний реєстратор зобов'язаний формувати реєстраційну справу в електронному вигляді та забезпечити внесення до неї всіх необхідних документів. Відтак подання позивачкою відповідних документів уже під час судового розгляду не спростовує встановлених перевіркою порушень. Крім того, відповідач вказує, що при визначенні виду заходу реагування враховано факт неодноразового застосування до позивачки протягом останніх дванадцяти місяців заходів відповідальності у вигляді тимчасового блокування доступу до Державного реєстру прав, а тому застосування анулювання доступу є виправданим та співмірним ступеню вчинених порушень.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.02.2026 у задоволенні клопотання Міністерства юстиції України про розгляд справи у порядку загального позовного провадження відмовлено. Призначено судове засідання у справі на 16.04.2026 о 16:00 та залучено до участі у справі в якості співвідповідача Державне підприємство «Національні інформаційні системи» (далі- відповідач-2, ДП «НАІС»).

Державне підприємство «Національні інформаційні системи» проти задоволення позову заперечувало та зазначало, що не є суб'єктом прийняття оскаржуваного рішення, а здійснює виключно технічне та технологічне забезпечення функціонування Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Відповідач-2 вказував, що рішення про анулювання доступу позивача до Державного реєстру прав прийнято Міністерством юстиції України наказом від 01.04.2025 №917/5 «Про результати проведення камеральної перевірки державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 », тоді як ДП «НАІС» лише забезпечувало технічне виконання зазначеного наказу відповідно до покладених на нього функцій адміністратора реєстру. Також відповідач-2 зазначав, що 03.04.2025 після отримання копії наказу Міністерства юстиції України та акту камеральної перевірки підприємством було забезпечено розміщення відповідного наказу на офіційному вебсайті Міністерства юстиції України. Одночасно ДП «НАІС» повідомило, що станом на дату отримання наказу доступ позивача до Державного реєстру прав уже був припинений. Крім того, відповідач-2 звертав увагу суду на те, що не наділений дискреційними повноваженнями щодо самостійного вирішення питання про надання, обмеження чи анулювання доступу державних реєстраторів до Державного реєстру прав, оскільки такі повноваження належать виключно Міністерству юстиції України як суб'єкту владних повноважень у сфері державної реєстрації. У зв'язку з цим ДП «НАІС» вважало себе неналежним відповідачем у частині вимог про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України. Водночас відповідач 2 зазначав, що у разі набрання законної сили судовим рішенням про скасування наказу Міністерства юстиції України відпадуть правові підстави для обмеження доступу позивача до Державного реєстру прав, а відновлення такого доступу здійснюватиметься у встановленому порядку без необхідності ухвалення окремого судового рішення про зобов'язання ДП «НАІС» вчинити відповідні дії. У зв'язку з викладеним ДП «НАІС» просило суд відмовити у задоволенні позовних вимог до підприємства у повному обсязі.

У відповіді на відзив позивачка зазначає, що доводи Міністерства юстиції України не спростовують обставин незаконності проведеної камеральної перевірки та ґрунтуються на помилковому тлумаченні Порядку № 990. Позивачка наголосила, що листи правоохоронних органів не є жодною із підстав, визначених пунктом 4 Порядку № 990, а тому у відповідача-1 були відсутні правові підстави для призначення та проведення камеральної перевірки. Також позивач зазначає, що Міністерством юстиції України не здійснювався моніторинг відповідних реєстраційних дій, а відомості, отримані від правоохоронних органів, не можуть вважатися відомостями, отриманими Мін'юстом під час реалізації власних повноважень у сфері державної реєстрації. Позивачка звернула увагу суду на те, що відповідач фактично використав процедуру камеральної перевірки як інструмент отримання доказів у кримінальному провадженні, що виходить за межі повноважень Міністерства юстиції України та суперечить вимогам статті 19 Конституції України. Крім того, позивачка зазначає, що відповідач не врахував усіх документів, які підтверджували правомірність проведених реєстраційних дій, а також не здійснив належної оцінки співмірності застосованого заходу реагування.

У запереченнях Міністерство юстиції України зазначає, що доводи позивачки щодо відсутності підстав для проведення камеральної перевірки є безпідставними, оскільки Міністерство юстиції України здійснює контроль у сфері державної реєстрації прав у межах статті 37-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку № 990. Відповідач-1 наголосив, що камеральна перевірка проводилася за даними Державного реєстру прав та матеріалами електронної реєстраційної справи, а документи, на які посилається позивачка, були подані вже після проведення реєстраційних дій та не підтверджують їх наявності в електронній реєстраційній справі на момент державної реєстрації. Також відповідач зазначив, що під час проведення перевірки встановлено відсутність належних правовстановлюючих документів, передбачених статтею 27 Закону, а подані заяви Міністерства розвитку громад та територій України не є належними документами, які підтверджують набуття права власності. Крім того, відповідач вказав, що застосування до позивачки заходу у вигляді анулювання доступу до Державного реєстру прав було обумовлено характером встановлених порушень та систематичністю допущених позивачкою порушень у сфері державної реєстрації, з урахуванням неодноразового застосування до неї заходів реагування протягом останніх дванадцяти місяців.

У судовому засіданні, призначеному на 16.04.2026, представник позивачки позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити. Представник Міністерства юстиції України проти задоволення позову заперечував, просив у задоволенні позову відмовити. Представник ДП «НАІС» у судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

У подальшому на адресу суду від представника позивачки надійшло клопотання від 30.04.2026 про розгляд справи в порядку письмового провадження, в якому представники відповідача-1 та відповідача-2 зазначили, що не заперечують проти вказаного клопотання.

Протокольною ухвалою суду від 30.04.2026 суд на місці ухвалив на підставі ч. 3 ст. 194, ч. 9 ст. 205 КАС України подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з такого.

Як вбачається з матеріалів справи, слідчим управлінням Головного управління Національної поліції у м. Києві здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні №12024100000001026, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 10.09.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 365-2 Кримінального кодексу України.

У межах вказаного кримінального провадження слідчим управлінням ГУНП у м. Києві 23.10.2024 направлено до Міністерства юстиції України лист № 216184-2024, в якому правоохоронний орган просив провести камеральну перевірку діяльності приватного нотаріуса ОСОБА_1. при реєстрації права власності 16.06.2022 на земельні ділянки з кадастровими номерами 8000000000:91:027:0003, 8000000000:91:027:0005 та 8000000000:91:179:0017.

У листі зазначалось, що перевірку необхідно провести у десятиденний строк з моменту отримання запиту та письмово повідомити слідче управління про результати її проведення з наданням належним чином завірених копій матеріалів перевірки. Також у листі правоохоронний орган посилався на положення статті 93 КПК України щодо збору доказів у кримінальному провадженні та необхідності отримання актів перевірок.

У подальшому, слідчим управлінням ГУНП у м. Києві 10.01.2025 направлено до Міністерства юстиції України ще один лист №8828-2025 про проведення камеральної перевірки.

Крім того, 17.02.2025 слідчим управлінням ГУНП у м. Києві направлено лист № 54750-2025. У зазначеному листі правоохоронний орган повторно повідомив про здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12024100000001026 та зазначив, що ще 23.10.2024 до Міністерства юстиції України було направлено лист щодо проведення камеральної перевірки діяльності позивача, однак станом на дату направлення листа результати перевірки до правоохоронного органу не надійшли. У зв'язку з цим слідче управління повторно просило повідомити результати проведення камеральної перевірки та причини, з яких такі результати до цього часу не надано, а також направити матеріали перевірки до слідчого управління ГУНП у м. Києві.

Також Київською міською прокуратурою, яка здійснювала процесуальне керівництво у вказаному кримінальному провадженні, 28.02.2025 направлено до Міністерства юстиції України лист № 09/5-470ВИХ-25. У цьому листі прокуратура зазначила, що органом досудового розслідування ще 23.10.2024 направлено запит щодо проведення камеральної перевірки діяльності приватного нотаріуса ОСОБА_1 , однак станом на кінець лютого 2025 року інформація щодо результатів розгляду відповідних запитів відсутня. У зв'язку з цим прокуратура просила повідомити про результати проведеної камеральної перевірки або причини відмови у її проведенні, а також направити матеріали перевірки до Київської міської прокуратури.

Як вбачається з акту камеральної перевірки від 01.04.2025 № 1340/19.1.1/25, саме вказані листи слідчого управління ГУНП у м. Києві від 23.10.2024 №216184-2024, від 10.01.2025 №8828-2025, від 17.02.2025 №54750-2025, а також лист Київської міської прокуратури від 28.02.2025 № 09/5-470ВИХ-25 були покладені Міністерством юстиції України в основу прийняття рішення про проведення камеральної перевірки.

На підставі зазначених листів, наказом Міністерства юстиції України від 12.03.2025 № 463/7 призначено проведення камеральної перевірки діяльності приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 .

За результатами проведення перевірки комісією Міністерства юстиції України 01.04.2025 складено акт № 1340/19.1.1/25, яким встановлено порушення позивачкою вимог статей 3, 10, 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та пунктів 12, 40 Порядку №1127 при проведенні реєстраційних дій за заявами № 51452674, № 51452705 та № 51452726.

Так, перевіркою встановлено, що за результатами розгляду заяви № 51452674 приватним нотаріусом ОСОБА_1. 21.06.2022 прийнято рішення № 63930835 про державну реєстрацію права власності за державою в особі Міністерства розвитку громад та територій України щодо земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:027:0003.

При цьому, згідно з відомостями Державного реєстру прав, до заяви було додано лише заяву Міністерства розвитку громад та територій України та сформовані відомості з Державного земельного кадастру.

Комісія Міністерства юстиції України дійшла висновку, що заявником не подано, а приватним нотаріусом не витребувано належного правовстановлюючого документа у розумінні статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а тому проведена державна реєстрація не відповідала вимогам законодавства.

Аналогічні висновки комісією зроблено щодо заяв № 51452705 та № 51452726.

У зв'язку з цим, комісією запропоновано анулювати позивачці доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а Міністерством юстиції України 01.04.2025 прийнято наказ № 917/5 «Про результати проведення камеральної перевірки державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 », яким анульовано доступ позивачки до Державного реєстру прав та покладено виконання наказу на ДП «Національні інформаційні системи».

Як вбачається з листа ДП «Національні інформаційні системи» від 04.04.2025 № 1830/13.2-11, підприємством після отримання копії наказу Міністерства юстиції України та акта камеральної перевірки забезпечено розміщення відповідного наказу на офіційному вебсайті Міністерства юстиції України. Одночасно ДП «НАІС» повідомило, що станом на дату отримання наказу доступ позивачки до Державного реєстру прав уже був припинений.

Не погоджуючись із зазначеним наказом, позивач звернувся до суду з позовом.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, врегульовані Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-ІV (далі по тексту також - Закон №1952), який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 1952 загальними засадами державної реєстрації прав є:

1) гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження;

2) обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав;

2-1) одночасність вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва, майбутнім об'єктом нерухомості та державної реєстрації прав;

3) публічність державної реєстрації прав;

4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом;

5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.

За приписами частини першої статті 4 Закону № 1952 державній реєстрації прав підлягають, зокрема, речові права на нерухоме майно, похідні від права власності: право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншою капітальною спорудою (їх окремою частиною), що виникає на підставі договору найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки; право довірчої власності на отриманий в управління об'єкт нерухомого майна, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості; інші речові права відповідно до закону;

Пунктами 6, 7 частини першої статті 7 Закону № 1952 визначено, що Міністерство юстиції України: забезпечує доступ до Державного реєстру прав державних реєстраторів, суб'єктів державної реєстрації прав, визначених цим Законом, інших суб'єктів, право доступу яких визначено цим Законом, та приймає рішення про тимчасове блокування або анулювання такого доступу у випадках, передбачених цим Законом; розглядає скарги на рішення, дії або бездіяльність державних реєстраторів, суб'єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Міністерства юстиції України та приймає обов'язкові до виконання рішення, передбачені цим Законом.

До повноважень суб'єктів державної реєстрації прав належить:

1) забезпечення: проведення державної реєстрації прав; ведення Державного реєстру прав; взяття на облік безхазяйного нерухомого майна; формування та зберігання реєстраційних справ. Зберігання реєстраційних справ у паперовій формі здійснюється виключно виконавчими органами міських рад міст обласного та/або республіканського Автономної Республіки Крим значення, Київською, Севастопольською міськими, районними, районними у містах Києві та Севастополі державними адміністраціями за місцезнаходженням відповідного майна;

2) здійснення інших повноважень, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 9 Закону №1952).

Відповідно до положень статті 37 Закону № 1952 рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав, а також дії, пов'язані з автоматичною державною реєстрацією прав, можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

Рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України або до суду.

Рішення, дії або бездіяльність Міністерства юстиції України можуть бути оскаржені до суду.

Міністерство юстиції України розглядає:

1) скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав;

2) скарги на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України;

3) повідомлення державного реєстратора про виявлений ним факт використання його ідентифікаторів доступу до Державного реєстру прав іншими особами.

Під час розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України здійснюється також перевірка відповідності законодавству у сфері державної реєстрації прав рішень, дій або бездіяльності державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав, що оскаржувалися до відповідного територіального органу.

Територіальні органи Міністерства юстиції України розглядають скарги на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації (крім рішень про державну реєстрацію прав), які здійснюють діяльність у межах території, на якій діє відповідний територіальний орган.

Рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів особою, права якої порушено, протягом двох місяців з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення своїх прав.

Скарга на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав подається у письмовій формі безпосередньо до суб'єкта розгляду скарги та має містити відомості про прізвище, ім'я, по батькові (найменування) скаржника, його місце проживання (місцезнаходження), номер телефону та/або адресу електронної пошти, суть (реквізити) оскаржуваного рішення, дій або бездіяльності, обставини, якими обґрунтовується порушення прав скаржника, а також прохання (вимоги) скаржника та дату складення скарги.

Скарга на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав має бути підписана скаржником або його представником. Така скарга може бути подана в електронній формі за умови підписання її скаржником або його представником з використанням кваліфікованого електронного підпису або застосуванням засобів електронної ідентифікації з високим рівнем довіри відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». До скарги, підписаної представником, додаються докази на підтвердження його повноважень.

До скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав можуть бути додані документи (їх копії), що підтверджують порушення прав скаржника.

До скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав, що подається представником скаржника, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує його повноваження, або копія такого документа засвідчена у встановленому порядку.

Скарга на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав, що подана особою, яка не має на це повноважень, або що не містить відомостей про прізвище, ім'я, по батькові (найменування) скаржника, його місце проживання (місцезнаходження), суть (реквізити) оскаржуваного рішення, дій або бездіяльності, обставини, якими обґрунтовується порушення прав скаржника, дати, коли скаржник дізнався про порушення своїх прав (якщо зазначення такої дати є обов'язковим), підпис скаржника або його представника, повертається скаржнику на підставі мотивованого рішення Міністерства юстиції України, його територіального органу не пізніш як через 15 днів з дня її надходження.

Повернення скарги не позбавляє скаржника права на повторне її подання в установленому порядку.

За результатами розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав Міністерство юстиції України, його територіальні органи приймають одне з таких мотивованих рішень, яке не пізніше наступного робочого дня з дня його прийняття розміщується на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України чи відповідного територіального органу:

про задоволення скарги (якщо оскаржувані рішення, дії або бездіяльність не відповідають законодавству у сфері державної реєстрації прав);

про відмову в задоволенні скарги (якщо оскаржувані рішення, дії або бездіяльність відповідають законодавству у сфері державної реєстрації прав);

про залишення скарги без розгляду по суті.

Міністерство юстиції України, його територіальні органи залишають скаргу на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав без розгляду по суті, якщо:

1) встановлений цим Законом для подання скарги строк сплив до дня її подання;

2) Міністерством юстиції України, його територіальним органом за результатами розгляду скарги з такого самого питання вже приймалося рішення про задоволення скарги або про відмову в її задоволенні;

3) наявна інформація про відкрите за заявою скаржника судове провадження, предметом якого є оскарження тих самих рішень, дій або бездіяльності у сфері державної реєстрації прав;

4) скаргу подано особою, права якої у зв'язку з оскаржуваним рішенням, дією або бездіяльністю у сфері державної реєстрації прав не порушено;

5) скаргу подано особою, яка не має на це повноважень;

6) скаржником подано до Міністерства юстиції України, його територіального органу заяву про залишення скарги без розгляду;

7) набрало законної сили судове рішення, яким оскаржуване рішення скасовано або оскаржувані дії, бездіяльність у сфері державної реєстрації прав визнані вчиненими з порушенням цього Закону та анульовані;

8) скаргу подано на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав, що прийняті, вчинені до 1 січня 2016 року.

Порядок розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Міністерства юстиції України визначається Кабінетом Міністрів України.

Процедуру здійснення Мін'юстом та його територіальними органами розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін'юсту (далі - скарги у сфері державної реєстрації) визначає Порядок розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1128 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24.12.2019 №1150) (далі по тексту також - Порядок №1128).

Відповідно до пункту 5 Порядку № 1128 Мін'юст чи відповідний територіальний орган розглядає скаргу у сфері державної реєстрації не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації на предмет пересилання її за належністю відповідному територіальному органу чи Мін'юсту, а також встановлення підстав для відмови в її задоволенні, а саме:

оформлення скарги без дотримання вимог, визначених законом;

наявність інформації про судове рішення про відмову позивача від позову з такого самого предмета спору, про визнання відповідачем позову або затвердження мирової угоди сторін;

наявність інформації про судове провадження у зв'язку із спором між тими самими сторонами, з такого самого предмета і тієї самої підстави;

наявність рішення Мін'юсту чи його територіального органу з такого самого питання;

здійснення Мін'юстом чи його територіальним органом розгляду скарги з такого самого питання від того самого скаржника;

подання скарги особою, яка не має на це повноважень;

закінчення встановленого законом строку подачі скарги;

розгляд питань, порушених у скарзі, не належить до компетенції Мін'юсту чи його територіального органу.

Згідно з пунктом 6 Порядку №1128 якщо під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації відповідно до пункту 5 цього Порядку встановлено наявність підстав для відмови в її задоволенні, Мін'юст чи відповідний територіальний орган не пізніше ніж протягом десяти робочих днів з дня її реєстрації приймає мотивоване рішення про відмову в задоволенні такої скарги на підставі службової записки посадових осіб Мін'юсту чи відповідного територіального органу, погодженої відповідно заступником Міністра чи заступником керівника територіального органу Мін'юсту. Рішення про відмову у задоволенні скарги у сфері державної реєстрації з підстави оформлення її без дотримання вимог, визначених законом, не позбавляє скаржника права на повторне звернення з такою скаргою в межах визначеного законом строку.

Пунктом 8 Порядку №1128 визначено, що у разі коли під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації відповідно до пункту 5 цього Порядку не виявлено підстав для відмови в її задоволенні чи підстав для пересилання її за належністю, Мін'юст чи відповідний територіальний орган здійснює колегіальний розгляд такої скарги на предмет наявності (відсутності) порушень закону в рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін'юсту, що оскаржуються.

Якщо під час розгляду Мін'юстом скарги у сфері державної реєстрації відповідно до пункту 5 цього Порядку не виявлено підстав для відмови в її задоволенні чи підстав для пересилання її за належністю, проте встановлено наявність очевидних порушень закону в рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін'юсту, розгляд такої скарги здійснюється Мін'юстом на підставі службової записки посадових осіб Мін'юсту, погодженої заступником Міністра, невідкладно без розгляду її колегіально.

За приписами пункту 9 Порядку № 1128 під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації Мін'юст чи відповідний територіальний орган встановлює наявність обставин, якими обґрунтовано скаргу, та інших обставин, які мають значення для її об'єктивного розгляду, зокрема шляхом перевірки відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чи Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - реєстри), у разі необхідності витребовує документи (інформацію) і вирішує:

1) чи мало місце рішення, дія або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації, територіального органу Мін'юсту;

2) чи було оскаржуване рішення, дія або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації, територіального органу Мін'юсту прийнято, вчинено на законних підставах;

3) чи належить задовольнити скаргу у сфері державної реєстрації або відмовити в її задоволенні;

4) чи можливо поновити порушені права або законні інтереси скаржника іншим способом, ніж визначено ним у скарзі у сфері державної реєстрації;

5) які рішення підлягають скасуванню або які дії, що випливають з факту скасування рішення або з факту визнання оскаржуваних дій або бездіяльності протиправними, підлягають вчиненню.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про законодавчо покладений на Мін'юст обов'язок здійснення перевірки скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав на її відповідність законодавчо встановленим вимогам, зокрема в частині наявності у ній відомостей про обставини, якими обґрунтовується порушення прав скаржника, наявність підпису скаржника, долучення до такої скарги документів (їх копій), що підтверджують порушення прав скаржника.

При цьому, положення Закону № 1952 містять імперативні приписи щодо повернення скарги скаржнику на підставі мотивованого рішення Мін'юсту у випадку, коли скарга не містить відомостей, зокрема, про обставини, якими обґрунтовується порушення прав скаржника, підпису скаржника.

У постановах від 12.06.2019 у справі № 821/1490/17 та від 20.05.2019 у справі № 826/9046/16, від 28.10.2024 у справі № 240/15899/20 Верховний Суд дійшов висновку про те, що у справах про оскарження наказів Мін'юсту, прийнятих за наслідком розгляду скарг на реєстраційні дії державного реєстратора, адміністративні суди, у першу чергу, перевіряють правомірність дій Мін'юсту під час розгляду скарги на рішення та дії державного реєстратора.

Суд зауважує, що ключовим принципом розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав є забезпечення законності та відповідності нормам чинного законодавства процедури їх розгляду. Мін'юст повинен ухвалювати рішення виключно на підставі законних та обґрунтованих скарг (звернень).

Недотримання цього принципу не лише порушує законні права реєстраторів, а й створює ризик зловживань та необґрунтованого переслідування. Ухвалення рішень на підставі скарг осіб, які не мають відповідного права, суперечить основоположним засадам правової визначеності, принципам верховенства права та справедливості. Саме тому рішення, прийняті за такими скаргами, є процедурним порушенням і мають бути скасовані.

Крім того, недотримання встановленої процедури може призвести до виникнення прецедентів, що дискредитують систему контролю та ставлять під сумнів її ефективність. Будь-які рішення, ухвалені без належної правової підстави, створюють небезпечний прецедент свавільного застосування санкцій, що може сприяти вибірковому правозастосуванню та порушенню принципу рівності перед законом.

У свою чергу, ухвалення рішень без дотримання правових процедур підриває довіру до системи відповідальності та може призвести до її неефективності. Лише дотримання чітких законних підстав для ухвалення рішень гарантує справедливість та правову визначеність дисциплінарних процедур.

Подібна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.02.2025 у справі № 120/3831/24.

Поряд з цим суд звертає увагу, що відповідно до правої позиції Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 910/2529/22 для застосування абз.2 п.8 Порядку № 1128 Мін'юст, з урахуванням положень п. 5 Порядку № 1128, має встановити, чи допустив державний реєстратор очевидні порушення Закону.

Також суд звертає увагу, що Верховний Суд у постанові від 31.05.2023 у справі № 910/18193/21 дійшов висновку, що Порядок № 1128 та Закон про державну реєстрацію не містять переліку та критеріїв оцінки віднесення правопорушень у сфері державної реєстрації до очевидних, тому наявність підстав для віднесення конкретного правопорушення до категорії очевидних оцінюється безпосередньо Мін'юстом під час розгляду скарги в силу наявності дискреційних повноважень.

Водночас реалізація Міністерством юстиції України дискреційних повноважень щодо оцінки наявності очевидних порушень не є необмеженою та не звільняє відповідача від обов'язку належного обґрунтування того, у чому саме полягає очевидність відповідного порушення.

У даному випадку спірні правовідносини стосуються як процедурних аспектів проведення перевірки, так і оцінки реєстраційних дій приватного нотаріуса щодо реєстрації земель державної власності та достатності документів для державної реєстрації права державної власності.

Як вбачається з матеріалів справи, до Міністерства юстиції України надійшли листи слідчого управління Головного управління Національної поліції у м. Києві від 23.10.2024 № 216184-2024, від 10.01.2025 № 8828-2025, від 17.02.2025 № 54750-2025, а також лист Київської міської прокуратури від 28.02.2025 № 09/5-470ВИХ-25 щодо проведення камеральної перевірки діяльності приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 при проведенні державної реєстрації права власності 16.06.2022 на земельні ділянки з кадастровими номерами 8000000000:91:027:0003, 8000000000:91:027:0005 та 8000000000:91:179:0017.

У вказаних листах правоохоронні органи повідомляли про здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12024100000001026, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 10.09.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 365-2 Кримінального кодексу України, та просили Міністерство юстиції України провести камеральну перевірку діяльності позивача і повідомити про її результати з направленням матеріалів перевірки до правоохоронних органів.

На підставі вказаних листів наказом Міністерства юстиції України від 12.03.2025 № 463/7 «Про проведення камеральної перевірки державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1» призначено проведення камеральної перевірки діяльності позивачки.

В акті перевірки встановлено, що за результатом розгляду заяви про державну реєстрацію права власності від 16.06.2022 № 51452674, поданої уповноваженою особою Міністерства розвитку громад та територій України Сушон Аллою Іванівною, приватним нотаріусом ОСОБА_1. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21.06.2022 № 63930835, на підставі якого в Державному реєстрі прав відкрито розділ № 2601494080000 на об'єкт нерухомого майна - земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:91:027:0003 та внесено запис про право власності за державою в особі Міністерства розвитку громад та територій України (ідентифікаційний код юридичної особи 37471928) (запис № 47119606).

Згідно з відомостями Державного реєстру прав до заяви додано: заяву Міністерства розвитку громад та територій України від 22.02.2022 № 7/8.4/2537-22.

Приватним нотаріусом ОСОБА_1. сформовані відомості з Державного земельного кадастру про Земельну ділянку від 16.06.2022 № 55793063.

У зазначеному акті комісія дійшла висновку, що державна реєстрація проведена на підставі документів, які не давали можливості встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

На підставі вказаного акта Міністерством юстиції України прийнято наказ від 01.04.2025 № 917/5 «Про результати проведення камеральної перевірки державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 », яким вирішено:

1. Анулювати державному реєстратору - приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

2. Виконання наказу покласти на державне підприємство «Національні інформаційні системи».

Аналізуючи вказаний наказ, суд дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що підставою для призначення камеральної перевірки діяльності приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 стали листи слідчого управління Головного управління Національної поліції у м. Києві від 23.10.2024 № 216184-2024, від 10.01.2025 № 8828-2025, від 17.02.2025 № 54750-2025, а також лист Київської міської прокуратури від 28.02.2025 №09/5-470ВИХ-25.

Як вбачається зі змісту вказаних листів, правоохоронні органи у межах кримінального провадження № 12024100000001026 просили Міністерство юстиції України провести камеральну перевірку діяльності позивачки та надати матеріали такої перевірки для використання у кримінальному провадженні.

У подальшому правоохоронними органами направлялися повторні листи та нагадування щодо необхідності проведення відповідної перевірки та надання її результатів.

Зокрема, листом від 17.02.2025 № 54750-2025 слідче управління ГУНП у м. Києві повідомило, що результати перевірки, ініційованої ще листом від 23.10.2024, до цього часу не отримано, у зв'язку з чим повторно просило надати матеріали перевірки та повідомити причини ненадання відповідної інформації. Аналогічні вимоги містилися й у листі Київської міської прокуратури від 28.02.2025 № 09/5-470ВИХ-25.

Отже, саме листи від ГУНП у м. Києві та Київської міської прокуратури були тими зверненням, на підставі яких відповідачем у подальшому ініційовано проведення камеральної перевірки.

Водночас, надаючи правову оцінку твердженням позивачки щодо того, чи можуть вказані листи слугувати підставою для проведення перевірки, суд враховує практику Верховного Суду викладену у постанові від 04.03.2026 у справі № 420/6909/25 за позовом державного реєстратора - приватного нотаріуса до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу, в якій суд касаційної інстанції зазначив про таке: "....12. За частиною першою статті 37-1 Закону №1952-IV, контроль у сфері державної реєстрації прав здійснюється Міністерством юстиції України, у тому числі шляхом моніторингу реєстраційних дій у Державному реєстрі прав з метою виявлення порушень порядку державної реєстрації прав державними реєстраторами, уповноваженими особами суб'єктів державної реєстрації прав.

13. На переконання суду, конструкція вказаної норми, а саме наявність уточнюючих слів «у тому числі», вказує на те, що частина перша статті 37-1 Закону № 1952-IV передбачає контроль у сфері державної реєстрації прав Міністерством юстиції України не лише виключно шляхом здійснення моніторингу реєстраційних дій у Державному реєстрі прав, а й іншими, встановленими законодавством способами.

14. Так, частиною четвертою зазначеної статті визначено, що Порядок здійснення контролю, проведення камеральних перевірок, під час здійснення контролю та проведення перевірок, критерії, за якими здійснюється моніторинг, критерії, за якими визначається ступінь відповідальності за відповідні порушення, допущені в сфері державної реєстрації, визначаються Кабінетом Міністрів України.

15. На виконання вказаної норми права, постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2016 року № 990 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 04 грудня 2019 року № 1125) затверджено Порядок здійснення Міністерством юстиції контролю за діяльністю у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, фізичних осіб - підприємців та відокремлених підрозділів юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави.

16. Цей Порядок визначає процедуру здійснення Мін'юстом контролю за діяльністю у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, фізичних осіб - підприємців та відокремлених підрозділів юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави, критерії, за якими здійснюється моніторинг реєстраційних дій в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань та визначається ступінь відповідальності за порушення у сфері державної реєстрації.

17. За пунктом 3 Порядку № 990 основними завданнями контролю за діяльністю у сфері державної реєстрації є:

перевірка стану дотримання визначених законами порядків державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та/або державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань державними реєстраторами, уповноваженими особами суб'єктів державної реєстрації під час здійснення ними повноважень;

запобігання, виявлення та вжиття заходів до усунення виявлених порушень вимог законів;

визначення професійної компетентності осіб, які мають намір виконувати функції державного реєстратора;

аналіз практики застосування законодавства у сфері державної реєстрації, надання відповідних узагальнених роз'яснень.

18. Відповідно до пункту 4 Порядку № 990 контроль за діяльністю у сфері державної реєстрації здійснюється шляхом:

1) розгляду звернень відповідно до Закону України «Про звернення громадян»;

2) розгляду депутатських запитів, звернень відповідно до Закону України "Про статус народного депутата України";

4) перевірки відомостей, отриманих Мін'юстом під час реалізації повноважень у сфері державної реєстрації;

5) моніторингу реєстраційних дій в реєстрах;

7) проведення тестування на знання законодавства у сфері державної реєстрації осіб, які мають намір виконувати функції державного реєстратора та претендують на посаду державного реєстратора або на іншу посаду, що передбачає виконання функцій державного реєстратора (далі - посада державного реєстратора) у суб'єкта державної реєстрації, крім Мін'юсту чи його територіального органу. Тестування на знання законодавства у сфері державної реєстрації не проводиться щодо осіб, які раніше виконували функції державного реєстратора, перебуваючи у трудових відносинах із суб'єктом державної реєстрації, крім Мін'юсту чи його територіального органу. Тестування на знання законодавства у сфері державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, фізичних осіб - підприємців та відокремлених підрозділів юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави, не проводиться щодо осіб, які виконували функції державного реєстратора юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, перебуваючи у трудових відносинах із Мін'юстом чи його територіальним органом у період після 1 травня 2016 р. не менше ніж три місяці.

19. При цьому варто зазначити, що відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону № 1952-IV до повноважень Міністерства юстиції України у сфері державної реєстрації прав належить здійснення контролю за діяльністю у сфері державної реєстрації прав, у тому числі шляхом проведення моніторингу реєстраційних дій відповідно до цього Закону та прийняття обов'язкових до виконання рішень, передбачених цим Законом.

20. Відповідно до пунктів 9 - 11 Порядку № 990 камеральна перевірка під час здійснення контролю за діяльністю у сфері державної реєстрації проводиться на підставі рішення Мін'юсту в разі виявлення порушень, визначених законами, порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та/або державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

У рішенні Мін'юсту про проведення камеральної перевірки зазначаються прізвище, ім'я, по батькові державного реєстратора, уповноваженої особи суб'єкта державної реєстрації, стосовно яких прийнято рішення про проведення камеральної перевірки, та підстава проведення камеральної перевірки.

Відповідним рішенням утворюється комісія з проведення камеральної перевірки у складі не менше як трьох посадових осіб Мін'юсту.

Строк проведення камеральної перевірки становить не більш як п'ятнадцять робочих днів з дня прийняття Мін'юстом рішення про проведення такої перевірки.

21. Отже, отримавши під час реалізації повноважень у сфері державної реєстрації, зокрема під час здійснення контролю за діяльністю у сфері державної реєстрації прав, Мін'юст має право призначити камеральну перевірку державного реєстратора.

22. У цій справі судом встановлено, що до відповідача від слідчого управління Головного управління Національної поліції у м. Києві та Київської міської прокуратури надійшли листи, які містили відомості про порушення позивачкою як державним реєстратором вимог законодавства у сфері державної реєстрації прав. За відсутності законодавчого визначення переліку відомостей про порушення і шляхів їх отримання, суд вважає, що розгляд таких листів відповідачем охоплюється поняттям здійснення державного контролю у вказаній сфері та, за наявності достатніх фактичних обставин, отримані відомості про порушення можуть бути підставою для призначення камеральної перевірки державного реєстратора".

Відповідно до вимог частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністратного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, враховуючи наведені Верховним Судом висновки суд констатує, що листи від Національної поліції у м. Києві та Київської міської прокуратури можуть бути підставою для призначення та проведення камеральної перевірки, а тому суд відхиляє доводи позивачки у цій частині підстав позову.

Щодо висновків відповідача-1 про наявність порушень під час здійснення відповідних реєстраційних дій нотаріусом, суд зазначає про таке.

Приймаючи оспорюваний наказ відповідач-1 виходив із того, що позивачкою як державним реєстратором було протиправно здійснено державну реєстрацію права власності без витребування правовстановлюючого документа відповідно до частини першої статті 27 Закону.

Надаючи правову оцінку наведеним доводам відповідача-1 суд враховує, що відповідно до пункту 13 Порядку № 990 під час проведення камеральної перевірки державний реєстратор, уповноважена особа суб'єкта державної реєстрації мають право подавати Мін'юсту свої пояснення та додаткову інформацію, що стосується предмета перевірки, які додаються до матеріалів перевірки.

Так, як встановлено судом під час розгляду цієї справи, позивачкою в ході проведення перевірки були подані до відповідача-1 письмові пояснення від 25.03.2025 вих. № 18-01-16, в яких нотаріус детально із посиланням на фактичні обставини проведення реєстраційних дій, документи та нормативно-правове обгрунтування навела свої доводи та аргументи.

Зокрема, нотаріус зазначила, що: "... зі змісту заяв Міністерства розвитку громад та територій України вбачається, що актами та рішеннями минулих років, в т.ч. рішеннями виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 04.10.1949 року № 2391 "Про додатковий відвід земельної ділянки Українській Дослідній станції квіткових та декоративних рослин" та від 22.08.1950 року № 1827 "Про поновлення Українській Дослідній станції квіткових та декоративних рослин відводу ділянки в Подільському районі під питомник" площею 125 га, Акту на право користування землею, виданого Українській Республіканській станції дослідного зеленого будівництва виконавчим комітетом Київською районною міською радою депутатів трудящих під ведення сільськогосподарських робіт, право користування якої посвідчено актом на право користування землею від 07.06.1963 року площею 18,68 га, Акт записано в державну книгу реєстрації землекористувань №102 від 07.06.1963 року , державній агрофірмі "Квіти України" відведені земельні ділянки на сучасній вулиці Тираспольській у Подільському районі м. Києва.

Органом управління об'єктом державної власнсоті, засновником та правонаступником за майновим комплексом ДАФ "Квіти України" є Міністерство розвитку громад та територій України. Зазначене прямо передбачено вимогами та умовами ст. 6 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", Постановою Кабінету Міністрів України від 30.04.2014 № 197 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25.09.2019 № 850), розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.05.2007 № 273-р від 09.11.2011 № 1114-р.

Згідно з рішеннями державного кадастрового реєстратора в Державному земельному кадастрі внесені відомості про сформовані земельні ділянки за кадастровими номерами 8000000000:91:027:0003, 8000000000:91:027:0005 та 8000000000:91:179:0017 з цільовим призначенням "01.13 для іншого сільськогосподарського призначення", які розміщені по вулиці Тираспільскій у м. Києві.

На сформованих земельних ділянках 8000000000:91:027:0003, 8000000000:91:027:0005 та 8000000000:91:179:0017 перебуває зареєстроване в установленому порядку нерухоме державне майно, як павонаступника та засновника суб'єкта господарювання державної форми власності.

У зв'язку із цим, з метою недопущення втрати державного майна, а також з метою виконання вимог законодавства України Міністерство розвитку громад та територій України просило суб'єкта державної реєстрації здійснити державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вказаних земельних ділянок".

Також у письмових поясненнях позивачка зазначила, що: "... з ДЗК вбачається, що 13.10.2021, 25.10.2021 та 27.10.2021 здійснена державна реєстрація земельних ділянок з кадастровими номерами: 8000000000:91:027:0003; Документ сформований в системі «Електронний суд» 23.05.2025 10 8000000000:91:027:0005; 8000000000:91:179:0017, відповідно.

З рішення № 2391 виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих "Про додатковий відвід земельної ділянки Українській досвідній станції квіткових та декоративних рослин" від 04.10.1949 року вбачається про відведення Українській досвідній станції квіткових та декоративних рослин земельну ділянку в Подільському районі з земель, що прилягають до території станції в урочищі "Сирець" площею біля 50 га, що було прийняте на підставі Постанови Ради Міністрів Української РСР № 1742 від 01.07.1949 року (далі - Рішення № 2391 від 04.10.1946).

З рішення № 1827 виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів "Про поновлення Українській досвідній станції квіткових та декоративних рослин відвід ділянки в Подільському районі під питомник" від 22.08.1950 року вбачається про поновлення відводу Українській досвідній станції квіткових та декоративних рослин земельну ділянку площею біля 80 га та відвід додатково земельної ділянки площею біля 50 га (далі - Рішення №1827 від 22.08.1950).

З вищезазначеного Акта на право користування землею вбачається, що він виданий виконавчим комітетом Київською районною міською радою депутатів трудящих на право користування землею Українській Республіканській дослідній станції зеленого будівництва, якій відведено в постійне користування 153,01 га землі. Це землекористування записано в державну книгу реєстрації землекористувань за № 102 від 07.06.1963 року.

З Наказу Міністерства житлово - комунального господарства № 20 від 12.01.1978 року "Про розвиток бази промислового квітництва та декоративного садівництва" вбачається про створення з 01.01.1978 року на базі Української досвідної станції квіткових та декоративних рослин Республіканське дослідно-показове господарство квіткових та декоративних культур.

З Наказу Державного комітету України по житлово - комунальному господарству №5 від 22.01.1992 року "Про створення та ліквідацію підприємств" вбачається про створення з 01.02.1992 року в системі Державного комітету України по житлово комунальному господарству Державну аргофірму "Квіти України" та ліквідацію Республіканського дослідно-показового господарства квіткових та декоративних культур Держжитлокомунгоспу України (далі - Наказ №5 від 22.01.1992 року).

Згідно з Додатком до розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.05.2007 року №273-р, "Переліку підприємств, установ та організацій, що віднесені до сфери управління Міністерства з питань житлово-комунального господарства", Державна агрофірма "Квіти України", м. Київ (код ЄДРПОУ 03363648) віднесена до сфери управління Міністерства з питань житлово-комунального господарства.

Згідно ч.2 Указу Президента України від 31.05.2011 року № 633/20112, Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово комунального господарства України є правонаступником Міністерства регіонального розвитку та будівництва України та Міністерства з питань житлово комунального господарства України.

Згідно Додатку 1 до розпорядження Кабінету Міністрів України від 09.11.2011 року №1114-р "Питання управління Міністерством розвитку громад та територій об'єктами державної власності", Переліку цілісних майнових комплексів державних підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Мінрегіону", Державна агрофірма "Квіти України" (код ЄДРПОУ 03363648) віднесена до сфери управління Мінрегіону.

Згідно з Додатком 1 до розпорядження Кабінету Міністрів України від 09.11.2011 року №1114-р "Питання управління Міністерством розвитку громад та територій об'єктами державної власності", Переліку цілісних майнових комплексів державних підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Мінрегіону", Державна агрофірма "Квіти України" (код ЄДРПОУ 03363648) віднесена до сфери управління Мінрегіону.

Згідно з п.5 ч.5 Положення про Міністерство розвитку громад та територій України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 30.04.2014 року № 197 (в редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 25.09.2019 року №850), Мінрегіон з метою організації своєї діяльності здійснює відповідно до законодавства функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління".

Крім того, позивачка посилалась на договір оренди № 4086 ЦМК цілісного майнового комплексу Державної агрофірми «Квіти України» від 24.09.2008, наказ Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 14.11.2008 № 344, а також інші документи щодо управління відповідним державним майном та правонаступництва органів управління.

Крім того, позивачка у наведених письмових поясненнях навела нормативно-правове обгрунтування проведених нею реєстраційних дій та зокрема зазначила, що: "... згідно з абз. 3 ч.1 ст.4 ЗУ "Про управління об'єктами державної власності", суб'єктами управління об'єктами державної власності є міністерства, інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи.

Згідно з ч.1 ст.6 ЗУ "Про управління об'єктами державної власності", уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань: 11) ведуть облік об'єктів державної власності, що перебувають в їх управлінні, здійснюють контроль за ефективним використанням та збереженням таких об'єктів; 15) виявляють державне майно, яке тимчасово не використовується, та вносять пропозиції щодо умов його подальшого використання; 16) здійснюють управління державним майном, що не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі корпоратизації або перетворення державних підприємств у акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, 100 відсотків акцій (часток) у статутному капіталі яких належать державі, приймають рішення про подальше використання цього майна (крім матеріальних носіїв секретної інформації), у тому числі об'єктів, що не підлягають приватизації; 23) забезпечують надання держателю Єдиного реєстру об'єктів державної власності відомостей про об'єкти державної власності для формування і ведення зазначеного реєстру; 28) забезпечують оформлення прав на земельні ділянки (у разі відсутності необхідних документів) та уточнення меж земельних ділянок державних і казенних підприємств, державних установ, організацій та об'єктів нерухомості (будівлі, споруди), що не увійшли до статутних капіталів господарських товариств, утворених у процесі корпоратизації державних підприємств; 38) виконують інші передбачені законодавством функції з управління об'єктами державної власності.

Згідно з п.7) та п.14) ч.1 ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном та інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Згідно з ч.2 ст.28 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності на земельні ділянки державної чи комунальної власності проводиться з обов'язковим урахуванням пунктів 3 та 4 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності". Згідно з п.п. а) п.4 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", у державній власності залишаються розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна державної власності; які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук; які належать до земель оборони.

Згідно п.5 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється на підставі заяви органів, які згідно із статтею 122 Земельного кодексу України передають земельні ділянки у власність або у користування, до якої додається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку.

Згідно ч.1 ст.29 Закону 1952-ІV, державна реєстрація права власності на земельну ділянку, набутого та оформленого в установленому порядку до 1 січня 2013 року, проводиться за умови наявності відповідних відомостей в Державному земельному кадастрі.

Державна реєстрація права власності на земельну ділянку, набутого за рішенням органу державної влади чи органу місцевого самоврядування та не оформленого в установленому порядку до 1 січня 2013 року, проводиться за умови встановлення факту відсутності відомостей про речові права інших осіб на таку земельну ділянку в Державному земельному кадастрі.

Згідно ч.3 ст.29 Закону 1952-ІV, державна реєстрація речових прав на земельну ділянку, набутих та оформлених в установленому порядку до 1 січня 2013 року, проводиться без подання заявником документа, на підставі якого набуто речове право, за умови наявності інформації про зареєстровану земельну ділянку в Державному земельному кадастрі, у тому числі перенесеної із Державного реєстру земель, документів, що відповідно до законодавства, яке діяло до 1 січня 2013 року, посвідчували право власності або право користування землею (земельними ділянками), а також книг записів (реєстрації) таких документів".

З огляду на наведені обставини та нормативно-правове регулювання нотаріус констатувала, що оскільки цілісний майновий комплекс ДАФ "Квіти України", є державним майном, що знаходиться в управлінні Мінрегіон, до якого відносяться також вищезазначені земельні ділянки, на яких розташоване зареєстроване на праві державної власності належне Мінрегіону нерухоме майно, Мінрегіон, в межах своїх повноважень, цілком законно та обґрунтовано звернувся до ПН КМНО ОСОБА_1. щодо здійснення в ДРРП державної реєстрації земельних ділянок, що знаходяться в управлінні Мінрегіону та належать на праві власності Державі.

При цьому, нотаріус акцентувала увагу, що як вбачається із відомостей Державного земельного кадастру спірні земельні ділянки є землями державної власності, а відомості щодо їх формування внесені до Державного земельного кадастру на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок у натурі.

Також позивачка у поясненнях звертала увагу, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.09.2019 № 850 та подальших організаційних змін функції з управління державним майном і відповідними земельними ділянками перейшли до Міністерства розвитку громад та територій України як правонаступника Міністерства інфраструктури України у відповідній сфері управління.

Суд бере до уваги, що позивачка у своїх поясненнях навела детальне нормативне та документальне обґрунтування правового статусу спірних земельних ділянок, їх належності до державної власності та правових підстав здійснення державної реєстрації права власності за державою в особі Міністерства розвитку громад та територій України.

Водночас відповідач-1 в ході проведення камеральної перевірки вказані пояснення позивачки до уваги не прийняв та не надав їм відповідної правової оцінки у змісті Акта за результатами проведення камеральної перевірки, а лише констатував, що такі пояснення не спростовують допущені порушення вимог законодавства у сфері державної реєстрації за відсутності наведення у тексті Акта конкретних доводів та контраргументів відносно таких висновків, що свідчить про недотримання відповідачем прниципу обгрунтованості, який закріплено у пункті 3 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.02.2026 судом було витребувано від позивачки належним чином засвідчені копії матеріалів реєстраційної справи, що були предметом камеральної перевірки, з усіма додатками.

На виконання вимог вказаної ухвали позивачкою було подано до суду:

- копії заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 51452726, № 51452674, № 51452705 від 16.06.2022;

- копія Наказу Міністерства розвитку громад та територій Ураїни та Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву від 16.08.2022 № 152/864 "Про передачу державного майна цілісного майнового комплексу Державної агрофірми "Квіти України" з орендного користування;

- копія довіреності Міністерства розвитку громад та територій України від 01.02.2022 за № 128, яка видана на ОСОБА_2 ;

- копія паспорта громадянина України - ОСОБА_2 ;

- копія акта на право користування землею;

- Інформація з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21.06.2022 № 303187052;

- копія Наказу Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 14.11.2008 №344 "Про припинення діяльності Державної агрофірми "Квіти України", цілісний майновий комплекс якої передано в оренду";

- копію договору оренди № 4086ЦМК цілісного майнового комплексу Державної агрофірми «Квіти України» від 24.09.2008;

- копії витягів із Державного земельного кадастру щодо земельних ділянок 8000000000:91:027:0003, 8000000000:91:027:0005 та 8000000000:91:179:0017;

- копія Акт приймання-передачі орендованого майна від 24.09.2008;

- копії заяв Міністерства розвитку громад та територій України від 22.02.2022;

- Інформація, отримана з Єдиного реєстру довіреностей в порядку інформаційного обміну;

- витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності;

- копії заяв Міністерства розвитку громад та територій України;

- копії витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Заперечуючи проти врахування зазначених документів, Міністерство юстиції України посилалось на те, що частина з цих документів була відсутня у реєстраційній справі в електронній формі станом на момент проведення камеральної перевірки, а відтак не могла бути предметом дослідження комісії.

Разом з тим, суд зазначає, що такі доводи відповідача-1 не підтверджені належними та допустимими доказами, як того передбачають приписи частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, відповідачем-1 не надано суду відомостей, архівних даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно або інших доказів, які б дозволяли достеменно встановити, які саме документи були наявні у реєстраційній справі в електронній формі на момент проведення камеральної перевірки, а які були відсутні.

Суд звертає увагу, що відповідач-1 не надав належного підтвердження того, що такі документи дійсно були відсутні у Державному реєстрі прав станом на дату проведення перевірки.

Крім того, із пояснень відповідача-1 та Акта перевірки неможливо встановити, чи проводилась в ході проведення перевірки технічна історія формування електронної реєстраційної справи, чи досліджувались питання можливого неповного відображення документів у програмних засобах Державного реєстру прав, чи здійснювалось співставлення паперових документів, поданих заявником та сформованих позивачкою в ході проведення реєстраційної дії у паперовій формі із електронними копіями, сформованими в реєстрі.

Суд також враховує, що відповідно до положень статей 17, 18, 20 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» формування реєстраційної справи в електронній формі здійснюється автоматично за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав, а електронні копії документів долучаються до відповідної заяви шляхом сканування.

При цьому сама по собі відсутність окремого документа у сформованій електронній реєстраційній справі без належного дослідження причин такої відсутності не може безумовно свідчити про те, що відповідний документ взагалі не подавався державному реєстратору або не враховувався ним під час проведення реєстраційної дії.

Суд відхилив доводи відповідача про те, що вказані документи не підлягають врахуванню під час розгляду справи, оскільки фактично Міністерство юстиції України просить суд не досліджувати докази виключно з тих підстав, що, на переконання відповідача, вони були відсутні у електронній реєстраційній справі.

Разом з тим, відповідачем-1 не надано суду доказів документального підтвердження відсутності вказаних документів в реєстраційній справі. На запитання суду відносно того, яким чином було задокументовано відсутність документів на які посилалась позивачка у своїх поясненнях від 25.03.2025 в ході проведення перевірки, зокрема, наприклад, шляхом складання відповідного Акта, констатації неприйняття пояснень позивачки із наведенням обгрунтованих підстав такого неприйтятя або відхилення їх у змісті Акта перевірки, фіксація цієї обставини в іншій спосіб тощо, представник відповідача-1 про такі суду не повідомив та не надав їх, пояснивши, що всі документи, які були наявні у реєстраційній справі відображені в Акті перервіки.

За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідачем-1 не доведено належними та допустимими доказами, які саме документи були відсутні у реєстраційній справі в електронній формі станом на момент проведення камеральної перевірки, а тому доводи Міністерства юстиції України щодо неможливості врахування поданих позивачкою документів суд відхиляє.

Відповідач-1 не надав оцінки наведеним позивачкою документам обмежившись загальними твердженнями про недостатність поданих документів та відсутність належного правовстановлюючого документа, однак не конкретизував, який саме документ повинен був бути поданий з урахуванням особливостей правового режиму земельних ділянок та правонаступництва органів управління державним майном. Також в Акті перевірки відповідач-1 не навів нормативно-правові контраргументи відносно цитування чинного законодавства позивачкою з цього питання у поданих до відповідача-1 поясненнях, які б спростовували доводи позивачки. У свою чергу позивачка навела суду нормативно-правове обгрунтування відносно вчинених нею реєстраційних дій та надала документи на підставі яких вони були здійснені.

Крім того, враховуючи, що спірні правовідносини стосуються реєстраційних дій нотаріуса щодо реєстрації саме за державою права власності суд зазначає про таке.

Відповідно до пункту 13 частини першої статті 27 Закон № 1952 державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об'єкта нерухомого майна, об'єкта незавершеного будівництва, майбутнього об'єкта нерухомості з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність.

Згідно з п.п. а) п.4 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", у державній власності залишаються розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна державної власності; які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук; які належать до земель оборони.

За висновками з питань застосування норм права, які викладені у Постанові Верховного Суду від 05.08.2022 у cправа № 922/2060/20 положення пункту 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI: "державна реєстрація речових прав на земельні ділянки … здійснюється в порядку, встановленому законом", що з урахуванням змісту пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI лише визначає порядок державної реєстрації права, однак не змінює моменту, з якого земля вважається державною чи комунальною власністю в силу закону.

Таким чином, в силу положень закону, який у даному випадку і є рішенням власника (держави) щодо розмежування права державної і комунальної власності на землю, до державної власності належать розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна державної власності.

З метою перевірки зазначненої інформації нотаріусом було сформовано Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта № 303187052 від 21.06.2022, з якої вбачається про наявність зареєстрованого на праві державної власності нерухомого майна за Менрігіоном по вулиці Тираспольській, 43, 43б, у м. Києві.

Також з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта за результатами пошуку об'єктів нерухомого майна Міністерства розвитку громад та територій України, індексний номер документа: 303192417 від 21.06.2022, вбачається, що наведене міністерство є власником нерухомого майна по вулиці Тираспільській у місті Києві.

Відповідно до п.5 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється на підставі заяви органів, які згідно із статтею 122 Земельного кодексу України передають земельні ділянки у власність або у користування, до якої додається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку.

Згідно з ч.1 ст.29 Закону 1952-ІV, державна реєстрація права власності на земельну ділянку, набутого та оформленого в установленому порядку до 1 січня 2013 року, проводиться за умови наявності відповідних відомостей в Державному земельному кадастрі.

Згідно з ч.3 ст.29 Закону 1952-ІV, державна реєстрація речових прав на земельну ділянку, набутих та оформлених в установленому порядку до 1 січня 2013 року, проводиться без подання заявником документа, на підставі якого набуто речове право, за умови наявності інформації про зареєстровану земельну ділянку в Державному земельному кадастрі, у тому числі перенесеної із Державного реєстру земель, документів, що відповідно до законодавства, яке діяло до 1 січня 2013 року, посвідчували право власності або право користування землею (земельними ділянками), а також книг записів (реєстрації) таких документів.

Із наданих позивачкою витягів з Державного земельного кадастру щодо земельних ділянок 8000000000:91:027:0003, 8000000000:91:027:0005 та 8000000000:91:179:0017 вбачається відповідна їх реєстрація у Державному земельному кадастрі.

Таким чином, судом встановлено, що реєстраційні дії були проведені із дотриманням як вимог Закону України від 01.07.2004 №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», так і Закону України від 06.09.2012 №5245-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності».

Разом з тим, відповідачем-1 не здійснено належного дослідження первинних правових підстав виникнення права державної власності та права постійного користування щодо спірних земельних ділянок, не спростовано та недосліджено документів, на які посилалась позивачка при проведенні реєстраційних дій, а також не доведено належними та допустимими доказами відсутності у держави відповідного правового титулу.

Відносно посилання відповідача-1 на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 25.11.2025 у справі № 20/381/24, від 23.07.2025 у справі № 380/12799/24, від 02.07.2025 у справі № 320/11900/24, від 25.01.2019 у справі № 820/5866/17, від 27.01.2023 у справі № 380/25365/21 та від 29.08.2022 у справі № 160/4731/20, суд зазаначає про таке.

Як вбачається зі змісту наведених судових рішень, відповідні правові висновки були сформовані Верховним Судом за істотно відмінних фактичних обставин та іншого правового регулювання спірних правовідносин.

Так постанови Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 320/11900/24, від 23.07.2025 у справі № 380/12799/24 та від 25.11.2025 у справі № 320/381/24 ухвалені за обставин здійснення державної реєстрації права власності на об'єкти приватної нерухомості - новозбудоване нерухоме майно, квартири та індивідуальний садовий будинок - за відсутності документів, необхідних для введення об'єкта в експлуатацію, присвоєння адреси, поділу об'єкта нерухомості або підтвердження технічної можливості такого поділу.

Натомість спірні правовідносини у цій справі стосуються державної реєстрації права державної власності з урахуванням особливостей правового режиму земель державної власності, правонаступництва органів управління державним майном, а також застосування положень статті 29 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності».

Постанова Верховного Суду від 25.01.2019 у справі № 820/5866/17 стосувалась тимчасового блокування доступу державного реєстратора до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у зв'язку із невиготовленням електронних копій документів, відсутністю пошуку зареєстрованих обтяжень та здійсненням моніторингу реєстраційних дій у порядку, відмінному від обставин вказаної справи.

Постанови Верховного Суду від 29.08.2022 у справі № 160/4731/20 та від 27.01.2023 у справі № 380/25365/21 стосувались спорів щодо оскарження реєстраційних дій у порядку статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», тоді як у даній справі спір виник у межах здійснення Міністерством юстиції України контрольних повноважень за статтею 37-1 вказаного Закону. Крім того, постановою у справі № 380/25365/21 Верховний Суд постановив справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, тобто провадження у цій справі наведеною постановою завершене не було, а отже остаточний правовий висновок щодо спірних правовідносин не сформований.

Суд враховує, що у справах, на які посилається відповідач, Верховний Суд досліджував питання проведення реєстраційних дій за відсутності документів, які об'єктивно були необхідними для виникнення самого речового права на відповідні об'єкти приватної нерухомості, тоді як у цій справі предметом спору є оцінка достатності документів, що підтверджували вже існуючий первинний правовий титул держави на земельні ділянки.

За таких обставин суд дійшов висновку, що наведені відповідачем постанови Верховного Суду не є релевантними до вказаної справи, ухвалені за істотно відмінних фактичних та правових обставин, а тому викладені у них висновки не можуть бути застосовані до спірних правовідносин у цій справі.

Відповідно до ч. 2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У постанові від 15.08.2023 у справі № 640/16809/20 Верховним Судом зазначено, що при застосуванні санкцій, відповідач повинен дотримуватися принципів недискримінації та пропорційності порушення і покарання та ефективності санкцій, які мають стримуючий вплив.

Суд зазначає, що відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, фактично не дослідив та не встановив повною мірою всі обставини справи, а відтак прийняв оскаржуваний наказ щодо анулювання доступу приватного нотаріуса до Державного реєстру речових прав необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Водночас, з огляду на вказані вище висновки суд констатує, що спірний наказ був прийнятий за відсутності належної мотивації, без урахування усіх доводів позивачкі та правового статусу об'єктів щодо яких були вчинені реєстраційні дії, а тому підлягає скасуванню.

За таких обставин суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваного наказу та наявність підстав для його скасування.

Стосовно похідної позовної вимоги до ДП «Національні інформаційні системи» суд зазначає, що відповідач-2 дійсно не є суб'єктом, який самостійно приймає рішення про тимчасове блокування доступу до Державного реєстру, однак саме на нього законом покладено обов'язок технічної реалізації як блокування, так і відновлення такого доступу.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 2 Закону № 1952 технічний адміністратор Державного реєстру прав (далі - технічний адміністратор) - державне унітарне підприємство, визначене Міністерством юстиції України та віднесене до сфери його управління, що здійснює заходи із створення, впровадження та супроводження програмного забезпечення Державного реєстру прав, відповідає за його технічне і технологічне забезпечення, збереження та захист даних цього реєстру, здійснює технічні та технологічні заходи з надання, блокування та анулювання доступу до Державного реєстру прав, організовує та проводить навчання для роботи з цим реєстром.

Відповідно до підпунктів 1.1, 1.4 Статуту Державного підприємства «Національні інформаційні системи» Державне комерційне підприємство «Національні інформаційні системи» засноване на державній власності та належить до сфери управління Міністерства юстиції України.

Згідно з пунктом 2.2 Статуту основними завданнями відповідача-2 є, зокрема, адміністрування Систем.

Таким чином, ДП «Національні інформаційні системи» є адміністратором реєстру, якому визначений обов'язок після надходження відповідного рішення Міністерства юстиції України чи його територіального органу, здійснювати тимчасове блокування або анулювання доступу до реєстру.

На підставі викладеного, суд зазначає, що у цих спірних правовідносинах ДП "Національні інформаційні системи" є суб'єктом владних повноважень у розумінні пункту 7 частини 1 статті 4 КАС України.

Саме такий правовий висновок викладено у п. 72 постанови Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 440/798/19.

Порядок забезпечення доступу осіб, уповноважених на здійснення реєстраційних дій, до Єдиних і Державних реєстрів, інформаційно-комунікаційних систем, у тому числі інформаційних (автоматизованих), створення та забезпечення функціонування яких віднесено законодавством до компетенції Міністерства юстиції України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 15.12.2015 № 2586/5 та зареєстрований в Мін'юсті 15.12.2015 за №1568/28013, визначає процедуру забезпечення доступу до Єдиних та Державних реєстрів, інформаційно-комунікаційних систем, у тому числі інформаційних (автоматизованих), створення та забезпечення функціонування яких віднесено законодавством до компетенції Міністерства юстиції України (далі - реєстри), особам, уповноваженим відповідно до законодавства на здійснення реєстраційних дій у відповідних реєстрах, у тому числі щодо прийняття та видачі документів, а також особам, які відповідно до законодавства визначені реєстраторами та уповноважені на подання відомостей до реєстрів через електронний кабінет (далі - користувачі), шляхом надання ідентифікаторів доступу, припинення доступу до реєстрів, а також порядок тимчасового блокування та анулювання доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та/або Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Відповідно до пункту 9 Порядку тимчасове блокування чи анулювання доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та/або Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань здійснюється адміністратором реєстрів шляхом припинення доступу до вказаних реєстрів користувача у день надходження відповідного рішення Міністерства юстиції України, його територіального органу з використанням системи електронного документообігу або у паперовій формі незалежно від зміни відомостей про користувача, зазначених у абзаці четвертому пункту 4 цього Порядку.

Після спливу строку тимчасового блокування доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та/або Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань доступ до реєстрів надається за відповідним повідомленням суб'єкта, визначеного у пункті 2 цього Порядку, не пізніше наступного робочого дня з дати його отримання, але не раніше спливу строку такого блокування.

У разі скасування судом рішення Міністерства юстиції України, його територіального органу про тимчасове блокування чи анулювання доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та/або Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань доступ до реєстрів надається не пізніше наступного робочого дня після отримання адміністратором реєстрів відповідного судового рішення, що набрало законної сили.

У разі тимчасового блокування або анулювання доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно нотаріусу, йому може бути надано доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з метою отримання інформації з цього реєстру у порядку, передбаченому законом.

Оскільки саме пункт 2 спірного наказу покладає виконання пункту 1 на ДП «НАІС», а скасування пункту 1 усуває правову підставу для подальшого збереження технічних наслідків такого блокування, вимога про зобов'язання відповідача-2 відновити доступ є належним і ефективним способом захисту, спрямованим на повне відновлення порушеного становища позивачки.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як встановлено судом, до позовної заяви додано докази сплати судового збору в сумі 2422,40 грн.

Таким чином, сплачений позивачкою судовий збір у розмірі 2422,40 грн підлягає стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Міністерства юстиції України.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 01.04.2025 року № 917/5 «Про результати проведення камеральної перевірки державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 ».

3. Зобов'язати Державне підприємство «Національні інформаційні системи» поновити доступ приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України (ідентифікаційний код 00015622, місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, 13) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Панова Г. В.

Попередній документ

136852955

Наступний документ

136852957

Інформація про рішення:

№ рішення:	136852956
№ справи:	320/27988/25
Дата рішення:	25.05.2026
Дата публікації:	28.05.2026
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Адміністративне
Суд:	Київський окружний адміністративний суд
Категорія справи:	Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу забезпечення функціонування органів прокуратури, адвокатури, нотаріату та юстиції (крім категорій 107000000), зокрема у сфері; нотаріату

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (25.05.2026)
Дата надходження:	05.06.2025
Предмет позову:	про визнання протиправним та скасування наказу

Розклад засідань:

Минулі засідання (2)

16.04.2026 16:00	Київський окружний адміністративний суд
30.04.2026 15:00	Київський окружний адміністративний суд

Запланованих засідань немає

Учасники справи:

суддя-доповідач:

ПАНОВА Г В

3-я особа:

Державне підприємство "Нацональні Інформаціні системи" Міністерства юстиції України

відповідач (боржник):

Департамент нотаріату та державної реєстрації Міністерства юстиції України

Державне підприємство "Нацональні Інформаціні системи" Міністерства юстиції України

позивач (заявник):

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чорногуз Ольга Валеріївна

представник позивача:

Зубицька Любов Миколаївна

Пащенко Петро Миколайович