ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"26" травня 2026 р. справа № 300/469/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Могили А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , від імені якого діє Дзундза Юрій Романович, до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання до вчинення дій,-
ОСОБА_1 , від імені якого діє Дзундза Юрій Романович, звернувся в суд із позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання до вчинення дій.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 26.10.2017 №110, позивача з 26 жовтня 2017 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Так, на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.02.2023 по справі №300/5142/22 відповідачем 24.12.2023 здійснено виплату індексації грошового забезпечення за період з 30.01.2016 по 26.10.2017 з урахуванням базового місяця індексації - січень 2008 року у розмірі 62424,28 грн. Таким чином, остаточний розрахунок у зв'язку із звільненням відповідач провів лише 24.12.2023. Тому, у позивача виникло право на виплату середнього заробітку за період із звільнення - 27.10.2017 по час фактичного розрахунку 24.12.2023. Представник позивача вважав, що при розрахунку суми середнього заробітку, яка належить до виплати, період стягнення середнього заробітку потрібно поділити на 2 частини до та після 19 липня 2022 року, а саме на період з 27.10.2017 по 18.07.2022 та період з 19.07.2022 по 24.12.2023. Тому, відповідач протиправно не здійснив нарахування середнього заробітку за період з 27.10.2017 по 18.07.2022 - 1726 днів, виходячи з принципу пропорційності та за період з 19.07.2022 по 24.12.2023 - 184 дні, обмежений 6 місяцями без застосування принципу співмірності. Як наслідок, слід зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.10.2017 по 24.12.2023, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 №100.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву відповідно до якого проти позову заперечив. Зазначив, що позивачем не надано доказів, що підтверджують обставини, на яких грунтуються позовні вимоги. При цьому докази, надані позивачем до позовної заяви, зокрема виписки з карткового рахунку позивача про зарахування йому коштів з різних джерел надходження, не підтверджують заявлені ним позовні вимоги. Як наслідок відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Ухвалою від 29.01.2024 суддею Івано-Франківського окружного адміністративного суду Боршовським Т.І. відкрито провадження в адміністративній справі.
Згідно з ухвалою від 12.11.2024 суд у складі судді Боршовського Т.І. зупинив провадження у даній справі до набрання чинності рішення Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду по справі №440/6856/22.
Ухвалою суду від 03.09.2025 поновлено провадження у справі.
Згодом, суд у складі судді Боршовського Т.І. (ухвала від 04.11.2025) зупинив провадження у даній справі до набрання чинності судового рішення Великої Палати Верховного Суду в справі №306/2708/23 (касаційне провадження № 14-84цс25).
У зв'язку з відрахуванням судді Боршовського Т.І зі штату Івано-Франківського окружного адміністративного суду (наказ від 03.03.2026 №55-ОС) та повторного автоматизованого розподілу даної судової справи між суддями для розгляду справи визначено суддю Могилу А.Б.
Ухвалою судді від 25.03.2026 прийнято до провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , поновлено провадження в даній справі та розпочато з початку розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Суд, розглянувши відповідно до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами справи, дослідивши письмові докази, встановив наступне.
Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 26.10.2017 №110 ОСОБА_1 з 26.10.2017 виключено зі списків особового складу частини та знято зі всіх видів забезпечення (а.с.8).
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.02.2023 по справі №300/5142/22, яке набрало законної сили 12.09.2023, зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 30.01.2016 по 26.10.2017 з урахуванням базового місяця індексації - січень 2008 року, враховуючи раніше виплачені суми.
Відповідачем 24.12.2023 проведено позивачу виплату згідно з вказаним судовим рішенням по справі №300/5142/22 у сумі 62424,28 грн., що підтверджується випискою по рахунку ОСОБА_1 (а.с.10).
Позивач, вважаючи бездіяльність відповідача щодо виплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні протиправною, звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ).
Статтею 1 Закону №2011-XII встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно із частиною 1 статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною 4 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) (в редакції на час звільнення позивача) передбачено, що порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до абзацу 1 частини 3 статті 24 Закону №2232-XII (в редакції на час звільнення позивача) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Положенням статті 3 Кодексу законів про працю України встановлено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно зі статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
При цьому, Законом №2011-XII та іншими спеціальними підзаконними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовано дане питання й іншими нормативними актами, які регулювали питання прийняття, проходження та звільнення зі служби військовослужбовців.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Дана позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 17.02.2015 по справі №21-8а15.
Таким чином, оскільки спеціальним законодавством не врегульовано питання строків здійснення розрахунків з військовослужбовцями при їх звільненні зі служби, а також не встановлено правових наслідків недотримання такого строку, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України.
За правилами статті 116 Кодексу законів про працю України (в редакції на час звільнення позивача) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ст. 117 КЗпП України).
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, статтю 117 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 в справі №489/6074/23 (провадження №14-85цс25) вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19.07.2022 року.
Переглядаючи справу №489/6074/23 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, та сформулювала правовий висновок, за яким обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, встановлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, суд бере до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки суд керується критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 в справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування може бути зменшено судом незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, суд зазначає, що спираючись на критерії, наведені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.
Зокрема, у пунктах 58 - 60 згаданої постанови Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Зазначений підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано судом зокрема й у справі №489/6074/23 і Велика Палата визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивачки на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 року в справі №489/6074/23).
Аналогічна правова позиція міститься і в постановах Верховного Суду від 23.10.2025 у справі № 340/4454/23, від 18.12.2025 у справі № 460/20762/23.
Враховуючи наведену вище правову позицію Великої Палати Верховного Суду суд дійшов таких висновків:
- оскільки ОСОБА_1 з 26.10.2017 звільнено з військової служби, то відповідно до статті 116 КЗпП України відповідач був зобов'язаний до цього дня провести повний розрахунок з ним. Отже, спірні правовідносини виникли 27.10.2017, на наступний день після звільнення позивача;
- спірні правовідносини за період з 27.10.2017 по 18.07.2022 (включно) врегульовано статтею 117 КЗпП України в редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV, яка передбачала виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, тобто з можливістю зменшення нарахованої суми, виходячи з принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець несвоєчасно сплатив працівникові;
- спірні правовідносини з 19.07.2022 по 24.12.2023 врегульовано статтею 117 КЗпП України в редакції, що діяла після набрання чинності закону Законом № 2352-ІХ, тобто після 19.07.2022 (у редакції чинній на момент їх виникнення) згідно якої законодавець обмежив виплату середнього заробітку шістьма місяцями, із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, від 08.10.2025 в справі №489/6074/23, тобто з можливістю зменшення нарахованої суми, виходячи з принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець несвоєчасно сплатив працівникові.
Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28.06.2023 у справі №560/11489/22, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 28.08.2025 у справі №580/890/24 і суд вважає його застосовним до спірних правовідносин.
Судом встановлено, що позивача звільнено з військової служби 26.10.2017.
Остаточний розрахунок з виплати індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду в справі №300/5142/22 проведений відповідачем 24.12.2023.
Як зазначено судом вище, стаття 116 Кодексу законів про працю України оперує поняттям всі суми, що належать працівнику, а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
Із змісту вказаних правових норм суд робить висновок, що відповідальність в розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо слідує зі статті 117 КЗпП України.
Отже, в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум, прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку.
Коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати, застосовується Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету міністрів України від 08.02.1995 №100 (підпункт «л» пункту 1 цього Порядку).
Згідно з п. 2 вказаного Порядку №100 від 08.02.1995 середня заробітна плата за час затримки всіх сум належних на час звільнення виплат, обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п'ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Як зазначалося судом, закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, у випадку з позивачем таким днем є 26.10.2017.
Отже, період затримки розрахунку при звільненні обчислюється починаючи з першого дня після звільнення, тобто з 27.10.2017 до дати остаточного розрахунку включно, тобто 24.12.2023.
Враховуючи, що позивача було звільнено з військової служби у жовтні 2017 року, то для обчислення середнього заробітку необхідно брати серпень та вересень 2017 року.
Відповідно до довідки від 24.12.2020 №3571 про грошове забезпечення ОСОБА_1 , розмір грошового забезпечення позивача становив у серпні 2017 року - 7934,80 грн. та у вересні 2017 року - 7934,80 грн., всього за два місяці до дня звільнення з військової служби 15869,60 грн. (а.с.10 на звороті).
Отже, середньоденне грошове забезпечення для розрахунку середнього заробітку за час затримки виплати грошових компенсацій становить 260,16 грн (15869,60 грн. розділити на 61 календарних дні).
З приводу стягнення середнього заробітку за період з 27.10.2017 по 18.07.2022, суд зазначає наступне.
Позивач звільнений з військової служби 26.10.2017, а належні йому при звільненні суми індексації грошового забезпечення в сумі 62424,28 грн. виплачено остаточно лише 24.12.2023. Період прострочення з 27.10.2017 по 18.07.2022 становить 1726 календарних днів.
Таким чином, середній заробіток за час затримки виплати сум, що належать позивачу до виплати в день звільнення, становить 449036,16 грн. (260,16 грн х 1726).
Враховуючи встановлені в цій справі обставини, суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки відповідачем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.
Згідно з виписки по картці/рахунку позивача 24.12.2023 відповідачем на виконання рішення суду було здійснено виплату індексації грошового забезпечення у розмірі 62424,28 грн.
Отже, істотність частки невиплаченої суми грошового забезпечення позивача в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 27.10.2017 по 18.07.2022 складає 13,9% (з розрахунку: 62424,28 грн. * 100 / 449036,16 грн).
Таким чином, виходячи з принципу пропорційності, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити на користь позивача 62416,03 грн. середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із виплати вказаної вище грошової компенсації (13,9% від 449036,16 грн.).
З приводу стягнення середнього заробітку за період з 19.07.2022 по 24.12.2023, суд зазначає наступне.
При обрахунку середнього заробітку за вказаний вище період підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, яка передбачає, що середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку підлягає стягненню, але не більш як за шість місяців.
Як встановив суд вище, середньоденне грошове забезпечення для розрахунку середнього заробітку за час затримки виплати грошових компенсацій становить 260,16 грн.
В свою чергу, за період з 19.07.2022 по 24.12.2023, з урахуванням законодавчого обмеження компенсації 6-місячним строком (з 19.07.2022 по 19.01.2023, що становить 185 календарних днів) належна сума за час затримки розрахунку позивачу становить 48129,60 грн (260,16 грн х 185 днів).
Тобто загальна сума середнього заробітку, що підлягає виплаті позивачу з урахуванням правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду, становить 110545,63 грн. (62416,03 грн (за період з 27.10.2017 по 18.07.2022 з урахуванням принципу пропорційності) + 48129,60 грн (за період з 19.07.2022 по 19.01.2023 (за весь час затримки, але не більш як за 6 місяців).
При цьому, суд звертає увагу, що розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні судом розраховано із виплачених позивачу сум грошового забезпечення, тобто із сум з яких стягнуто обов'язкові збори та платежі.
Підсумовуючи наведене вище суд вважає, що позов ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_2 , до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання до вчинення дій, підлягає до часткового задоволення.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.10.2017 по 24.12.2023, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 27.10.2017 по 24.12.2023 у розмірі 110545 (сто десять тисяч п'ятсот сорок п'ять) грн. 63 коп.
У задоволенні решти позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя /підпис/ Могила А.Б.