Справа № 289/244/25
Номер провадження 2/289/65/26
26.05.2026 м. Радомишль
Радомишльський районний суд Житомирської області у складі:
головуючого судді - Кириленка О.О.,
за участю секретаря судового засідання - Науменко І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» про визнання недійсними договору споживчого кредиту, -
Позивач просить визнати недійсним договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту №3820113 від 15.07.2023, укладеного між позивачем та ТОВ «Лінеура Україна». В обґрунтування позову вказує на дисбаланс договірних стосунків та порушення прав споживача, оскільки відсотки за користування кредитом сторонами визначено в розмірі 59140,89% річних, що непомірним тягарем для позивача та значно перевищує розмір заборгованості за тілом кредиту. Посилається на неправомірні положення укладеного договору, які полягають у безконтрольному списанні грошових коштів позивача на погашення кредиту, порушення права на збереження конфіденційних даних, обмеження прав на представництво, судовий захист, звуження наслідків недійсності правочину, не доведення до споживача істотних умов договору.
Ухвалою судді від 11.02.2025 справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Позивач в судове засідання не з'явився, однак у позові звернувся до суду з клопотанням, в якому просить справу розглянути без його участі.
Представники відповідачів в судове засідання також не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, представник ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» звернувся до суду з клопотанням про розгляд справи у його відсутності.
Згідно поданого представником відповідача ТОВ «Лінеура Україна» відзиву, останній просить відмовити в задоволенні позову, оскільки відсутні жодні підстави для задоволення вимоги про визнання недійсним оспорюваного договору.Представник відповідача вважає, що договір між сторонами укладений у відповідності до вимог законодавства, кошти перераховані в повному обсязі.
Вивчивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.
Судом встановлено 15.07.2023 між ТОВ "Лінеура Україна" та позивачем, укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту №3820113, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит в розмірі 24500 грн (а.с. 7-15).
Згідно п.п. 2.1., 2.2. Договору кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на банківський рахунок позивача.
Також, сторонами в договорі визначено термін кредитування, відсотки за користування кредитом, та відповідальність за порушення умов договору.
Договір підписано електронним підписом Позичальника, відтвореним шляхом використання Позичальником одноразового ідентифікатора К131 (а.с. 15 на звороті).
Також, 15.07.2023 відповідачем підписано таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, згідно якої загальна вартість кредиту може становити 200900 грн (а.с. 16).
15.07.2023 відповідачем було підписано Паспорт споживчого кредиту - Інформація яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (Стандартизована форма). Паспорт підписано електронним підписом Позичальника, відтвореним шляхом використання Позичальником одноразового ідентифікатора К131 (а.с. 17-18).
Зокрема в паспорті зазначено сума кредиту 24500 грн, строк кредитування 360 днів. Реальна річна відсоткова ставка 59140,89% та орієнтовна загальна вартість кредиту - 200900 грн.
Отже, підписавши паспорт споживчого кредиту, ОСОБА_1 погодився у письмовому вигляді з умовами кредитування, які передбачали сплату процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 202 ЦК України).
Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
За правилом частини 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1 статті 1048 ЦК України).
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України "Про електронну комерцію" від 03 вересня 2015 року № 675-VIII (далі - Закон № 675-VIII).
Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону № 675-VIII електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини 1 статті 3 Закону № 675-VIII).
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону № 675-VIII).
Згідно з частиною 6 статті 11 Закону № 675-VIII відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини 8 статті 11 Закону № 675-VIII у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Інформаційна система суб'єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (частини 8 статті 11 Закону № 675-VIII).
Стаття 12 Закону № 675-VIII визначає порядок підписання угоди у сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладення договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно зі статтю 2 Закону України "Про захист персональних даних" від 01 червня 2010 року № 2297-VI (далі - Закон № 2297-VI) персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована; суб'єкт персональних даних - фізична особа, персональні дані якої обробляються; згода суб'єкта персональних даних - добровільне волевиявлення фізичної особи (за умови її поінформованості) щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, висловлене у письмовій формі або у формі, що дає змогу зробити висновок про надання згоди. У сфері електронної комерції згода суб'єкта персональних даних може бути надана під час реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції шляхом проставлення відмітки про надання дозволу на обробку своїх персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, за умови, що така система не створює можливостей для обробки персональних даних до моменту проставлення відмітки.
Частиною 5 статті 6 Закону № 2297-VI передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до частини 6 статті 6 Закону № 2297-VI не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
У частині 1 статті 11 Закону № 2297-VI встановлено, що підставами для обробки персональних даних є: згода суб'єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб'єкт персональних даних або який укладено на користь суб'єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб'єкта персональних даних; захист життєво важливих інтересів суб'єкта персональних даних; необхідність виконання обов'язку володільця персональних даних, який передбачений законом; необхідність захисту законних інтересів володільця персональних даних або третьої особи, якій передаються персональні дані, крім випадків, коли потреби захисту основоположних прав і свобод суб'єкта персональних даних у зв'язку з обробкою його даних переважають такі інтереси.
Судом встановлено, що оспорюваний договір між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису К131. При цьому ОСОБА_1 через особистий кабінет на вебсайті відповідача подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту шляхом натискання відповідної кнопки, після чого ТОВ "Лінеура Україна" надіслало позивачу за допомогою засобів зв'язку одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який позивач і використав для підтвердження підписання кредитного договору.
У розділі 10 кредитного договору "Реквізити та підписи сторін" міститься електронний підпис фізичної особи ОСОБА_1 - К131.
Підписання електронного договору за допомогою одноразового ідентифікатора, тобто укладення договору без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету не є можливим (висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, від 31 серпня 2022 року у справі № 280/4456/20, від 09 лютого 2023 року у справі № 640/7029/19).
У п. 8.2. зазначеного договору ОСОБА_1 підтвердив, що додаткові контактні дані та електронна адреса, які вказані в реквізитах Споживача в Розділі 10 "РЕКВІЗИТИ ТА ПІДПИСИ СТОРІН" Договору (або надані Споживачем Товариству окремо) належать саме Споживачу та знаходяться в його користуванні, володінні та розпорядженні. Споживач погоджується та розуміє, що ці дані можуть бути використані Товариством для здійснення взаємодії з ним, в тому числі з метою врегулювання простроченої заборгованості, що може виникнути за цим Договором. Така взаємодія здійснюється Товариством з урахуванням вимог законодавства.
Згідно з пунктом 9.9. оспорюваного кредитного договору, підписуючи цей Договір, позивач підтвердив, що перед укладенням цього Договору йому була в чіткій та зрозумілій формі надана інформація: за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту) відповідно до ст. 9 Закону України "Про споживче кредитування та вказана в ч. 1, 2 ст. 12 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" і розміщена на Веб-сайті; він ознайомлений з усіма умовами Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, ТОВ "Слон Кредит" (далі - Правила), що розміщені на Веб-сайті, повністю розуміє їх, погоджується з ними і зобов'язується неухильно їх дотримуватися та - дані, що стосуються що його особи (дані паспорту, РНОКПП, ПІБ, місце проживання, інше), зазначені в преамбулі, реквізитах сторін цього Договору є актуальними, правильними та відповідають дійсності.
Аналіз судової практики свідчить, що позови про визнання кредитного договору недійсним підлягають задоволенню лише у випадку доведення відсутності волевиявлення сторони або істотних порушень порядку його укладення. Водночас самі по собі несправедливі умови договору, високий розмір процентів чи невигідність правочину для позичальника не є підставою для визнання такого договору недійсним.
Відповідно до Закону України "Про електронну комерцію" цей правочин вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, кошти перераховувалися на платіжну картку, вказану позичальником у заявці на отримання кредиту.
Посилання позивача на те, що процентна ставка у розмірі 2% на день є несправедливою, непропорційною та такою, що порушує його права як споживача, не можуть бути підставою для визнання договору недійсним.
Відповідно до статей 627, 628 ЦК України сторони є вільними у визначенні умов договору, зокрема щодо розміру процентів за користування кредитом.
З матеріалів справи вбачається, що інформація про розмір процентної ставки була надана позивачу до укладення договору у паспорті споживчого кредиту; позивач підтвердив ознайомлення з умовами кредитування; погодився з ними шляхом підписання відповідних документів.
Сам по собі високий розмір процентної ставки, навіть якщо він є економічно невигідним для позичальника, не свідчить про недійсність правочину, якщо така умова прямо погоджена сторонами; позичальник був належним чином поінформований; відсутні докази обману, насильства чи істотної помилки.
Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом, який виходить з того, що невигідність умов договору для однієї зі сторін або їх економічна обтяжливість не є самостійною підставою для визнання договору недійсним. А оцінка розміру процентної ставки з точки зору її економічної доцільності або вигідності для позичальника не належить до предмета доказування у справах про визнання правочину недійсним.
Крім того, суд зазначає, що положення договору щодо можливості безспірного списання коштів, обробки та передачі персональних даних, а також взаємодії з третіми особами є складовими умовами договору, з якими позивач ознайомився та погодився під час його укладення, що підтверджується підписанням договору та паспорта споживчого кредиту.
Позивач не довів, що вказані умови були застосовані до нього з порушенням закону або призвели до реального порушення його прав, що є необхідною умовою для судового захисту.
Самі по собі припущення про можливе порушення прав у майбутньому або незгода з умовами договору не є підставою для визнання правочину недійсним.
Щодо доводів про обмеження права на судовий захист та представництво, матеріали справи не містять доказів того, що позивач був позбавлений можливості звернутися до суду, реалізувати свої процесуальні права чи користуватися правничою допомогою, що, навпаки, спростовується самим фактом звернення до суду та участі у розгляді справи.
Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку, що позивач належними та допустимими доказами не довів порушення ТОВ «Лінеура Україна» установленого законом обов'язку письмово повідомити його до укладення кредитного договору інформацію про умови кредитування та особливості кредитування; що умови кредитного договору мають ознаки нечесної підприємницької практики та несправедливості, а також, що цей договір укладений під впливом обману, на час укладення кредитного договору існували інші умови кредитування, які би відповідали її очікуванням, а ті, що сторони фактично обрали, - не відповідали свідомому вибору, або що він помилився стосовно обставин, які мають істотне значення, або відповідач ТОВ «Лінеура Україна», зокрема, навмисно ввело позивача в оману.
Ці та інші доводи позивача про визнання кредитного договору недійсним є безпідставними, оскільки під час розгляду справи судом не здобуто доказів: ненадання кредиту у повному обсязі; несправедливості процентної ставки; істотного дисбалансу прав та обов'язків сторін. Позивачем також не спростовано презумпцію правомірності правочину, зокрема не доведено, що при укладенні договору він діяв не вільно або без належного усвідомлення його умов.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що оспорюваний позивачем кредитний договір укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України "Про електронну комерцію", а зазначені у ньому умови не порушують вимоги Закону України "Про захист прав споживачів", та за відсутності належних доказів про визнання вказаного договору недійсним.
Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20, від 20 червня 2022 року у справі № 757/40396/20 та інших, які обґрунтовано враховано судом при вирішенні спору.
Частиною 4 статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Позивачем не доведено порушення його прав при укладенні відповідного договору, що є його процесуальним обов'язком, як і не надано належних доказів укладення договору від його імені іншою особою за відсутності його волевиявлення, перерахування кредитних коштів не на його рахунок.
Крім того, в порушення вимог п. 4 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява ОСОБА_1 про визнання недійсним договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту №3820113 від 15.07.2023, укладеного з ТОВ "Лінеура Україна" не містить змісту позовних вимог до ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал».
Отже, на підставі вищевикладеного суд дійшов висновку, що у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 10, 11, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» про визнання недійсними договору споживчого кредиту - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено сторонами до Житомирського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Олег КИРИЛЕНКО