Справа № 185/8301/26
Провадження № 2-з/185/17/26
про відмову у забезпечення позову
26 травня 2026 року м.Павлоград
Суддя Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області Юдіна С.Г. розглянувши заяву Організації орендарів орендного підприємства «Завод «Луч» про забезпечення позову Організації орендарів орендного підприємства «Завод «Луч» до Павлоградської міської ради, ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, -
Організація орендарів орендного підприємства «Завод «Луч» звернулася до суду з позовом до Павлоградської міської ради, ОСОБА_1 , просить суд: визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 06.05.2026 року згідно з яким «орендодавець» відповідач 1 надав, а «орендар» відповідач 2 прийняв в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 0,0655 га кадастровий номер 1212400000:02:035:0188 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, код виду цільового призначення - 03.07 - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . Стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати.
Крім того, ОО ОП «Завод «Луч» звернулася до суду з заявою про забезпечення позову шляхом заборони Павлоградській міській раді та ОСОБА_1 проводити земельні та будівельні роботи на земельній ділянці несільськогосподарського призначення, площею 0,0655 га, що розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1212400000:02:035:0188.
Заява про забезпечення позову мотивована тим, що згідно договору купівлі-продажу № 162 від 03.07.1996 державного майна орендного підприємства «Завод «Луч», позивач є власником цілісного майнового комплексу орендного підприємства «Завод «Луч», який знаходиться у тому числі, по АДРЕСА_2 на земельній ділянці 0,33 га. Відповідач 1 ухиляється від оформлення за позивачем права користування земельною ділянкою, посилаючись на те, що він її продає на аукціоні. Неоформлення позивачем права користування земельною ділянкою, на якій знаходяться зазначені будівлі та споруди, відповідно до вимог статті 23 Земельного кодексу УРСР, не позбавляє його права у подальшому належним чином оформити таке право користування. Таким чином, наявні обставини, за якими позивач як набувач за договором купівлі продажу об'єктів нерухомого майна, що розташовані на спірній земельній ділянці, має право на оформлення права користування цією земельною ділянкою, тому прийняте відповідачем оспорюване рішення у визначених позивачем частинах порушувало законне право та інтерес позивача. Визнані господарськими судами недійними п. 1.2 рішення Павлоградської міської ради №463-15/VII 15.11.2016 та п. п. 1.2 п. 1 та п. п. 2.2 п.2 рішення Павлоградської міської ради від 26.12.2017 року № 1035-33/VII щодо користування земельною ділянкою (колишній кадастровий номер 1212400000:02:035:0169, теперішній кадастровий номер 1212400000:02:035:0188), розташованою на АДРЕСА_1 , площею 0,0655 га, згідно вимог частини 1 статті 216 ЦК України не мали породжувати будь-які правові наслідки крім їх недійсності, але відповідачі уклали договір оренди земельної ділянки від 06.05.2026 року, який має бути також визнаний недійсним. Вищевказаними рішеннями судів встановлено той факт, що фактично земельна ділянка (колишній кадастровий номер 1212400000:02:035:0169, теперішній кадастровий номер 1212400000:02:035:0188), була поділена на дві земельні ділянки: № НОМЕР_1 площею 0,0571 га кадастровий номер 1212400000:02:035:0032; № НОМЕР_2 площею 0,0084 га кадастровий номер 1212400000:02:035:0033, знаходиться саме на території, де знаходиться нерухоме майно позивача за адресою: АДРЕСА_2 . Таким чином, як рішення Павлоградської міської ради "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та про надання дозволу на проведення експертних грошових оцінок земельних ділянок, які виставляються для продажу на аукціоні" від 26.12.2017 року порушувало права позивача так саме і рішення Павлоградської міської ради від 10.03.2026 року № 2479-70/VІІІ яким вирішено продати на конкурентних засадах (на земельних торгах у формі електронного аукціону) право користування земельною ділянкою площею 0,0655 га, кадастровий номер 1212400000:02:035:0188, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та договір оренди земельної ділянки площею 0,0655 га, кадастровий номер 1212400000:02:035:0188 мають бути визнані недійсними. З тих самих підстав - позивач як набувач за договором купівлі продажу об'єктів нерухомого майна, що розташовані на спірній земельній ділянці, має право на оформлення права користування цією земельною ділянкою, тому прийняте відповідачем оспорюване рішення у визначених позивачем частинах порушує законні права та інтереси позивача. Договір оренди земельної ділянки від 06.05.2026 року земельної ділянки загальною площею 0,0655 га кадастровий номер 1212400000:02:035:0188 укладений на підставі ланцюга інших рішень відповідача 1, перші два з яких були визнані господарськими судами недійсними. В найближчий час будівництво будівель торгівлі відповідачем 2 переможцем торгів права оренди вищевказаної земельної ділянки значно ускладнить захист прав позивача і загрожує знищенню частини нерухомого майна, що на ній розташована. Господарським судом Дніпропетровської області відкрите провадження за позовом про визнання недійсним рішення Павлоградської міської ради від 10.03.2026 року № 2479-70/VІІІ. Справа № 904/1999/26 призначена до розгляду на 09.06.2026 року. Невжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони відповідачу 1 та відповідачу 2 проводити земельні та будівельні роботи на земельній ділянці несільськогосподарського призначення, площею 0,0655 га, що розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1212400000:02:035:0188 до вирішення спору у цій справі, може унеможливити ефективний захист та поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Згідно з частиною 1 ст. 153 ЦПК України суд розглядає заяву про забезпечення позову без повідомлення учасників справи.
Суд, дослідивши заяву та додані до неї матеріали, вважає, що заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Згідно з ч. 2 цієї статті забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до п. 1,2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується, в тому числі, забороною вчиняти певні дії.
Згідно з ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 року у справі № 381/4019/18: «Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам».
Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд також має врахувати на скільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов'язаний з предметом позову, наскільки він співмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Під забезпеченням позову слід розуміти обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволенню вимог позивача (заявника), вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.
Отже, забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову (постанова Верховного суду від 12 січня 2022 року у справі № 568/525/21).
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17).
Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову (постанови Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/16866/20, від 15.04.2021 у справі № 910/16370/20, від 24.06.2022 у справі № 904/3783/21, від 26.09.2022 у справі № 911/3208/21).
Так, судом встановлено, що між сторонами дійсно виник спір щодо права оренди земельної ділянки кадастровий номер 1212400000:02:035:0188 за адресою: АДРЕСА_1 , на якій на думку позивача, розташоване нерухоме майно, що перебуває у його власності.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч. 6 цієї ж статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За правилами ст. 13 Цивільного кодексу України, особа здійснює цивільні права у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
За змістом заяви про забезпечення позову позивач просить вжити заходи забезпечення шляхом заборони Павлоградській міській раді та ОСОБА_1 проводити земельні та будівельні роботи на земельній ділянці несільськогосподарського призначення, площею 0,0655 га, що розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1212400000:02:035:0188.
Судом встановлено, що заява вмотивована тим, що Договір оренди земельної ділянки від 06.05.2026 року земельної ділянки загальною площею 0,0655 га кадастровий номер 1212400000:02:035:0188 укладений на підставі ланцюга інших рішень відповідача 1, перші два з яких були визнані господарськими судами недійсними. В найближчий час будівництво будівель торгівлі відповідачем 2 переможцем торгів права оренди вищевказаної земельної ділянки значно ускладнить захист прав позивача і загрожує знищенню частини нерухомого майна, що на ній розташована.
Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності від конкретного випадку.
Під час вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 201/9686/23.
Одним із критеріїв обґрунтованості заяви є наявність безпосереднього зв'язку між конкретним видом забезпечення позову, про який йдеться у відповідній заяві, та наслідком у формі потенційної загрози виконанню рішення суду.
З сукупного аналізу вищевказаних положень законодавства вбачається, що застосування у справі заходів забезпечення позову є виправданим, якщо з обставин справи встановлено об'єктивну можливість вчинення відповідачем дій, які можуть утруднити чи унеможливити виконання рішення суду в разі задоволенні позову.
Відповідно до ч.ч. 6-8 ст. 153 ЦПК України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
Суд зауважує, що дійсно створення відповідачем 2 нових об'єктів на земельній ділянці за вказаною адресою може ускладнити або унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, породити нові спори. Однак в той же час позивачем не надано будь-яких доказів, що на спірній земельній ділянці розпочато чи здійснюється будівництво або ведуться земельні роботи. Крім того, позивачем не конкретизовано чітко окресленого вичерпного переліку будівельних та земляних робіт дій, що забороняється вчиняти.
Наявність ризику вчинення будь-якою особою дій, які в подальшому зможуть призвести до неможливості виконання відповідного судового рішення, має бути не ілюзорним, а підтверджуватись доказами, які б давали сторонньому незалежному спостерігачу зробити висновок про реальність такого ризику.
Водночас заходи забезпечення позову повинні відповідати і бути співмірними заявленим вимогам, а також мають бути безпосередньо пов'язанні з предметом спору, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що позивачем не конкретизовано, не наведено обґрунтованих та об'єктивних доказів щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони Павлоградській міській раді та ОСОБА_1 проводити земельні та будівельні роботи на земельній ділянці несільськогосподарського призначення, площею 0,0655 га, що розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1212400000:02:035:0188.
Згідно з ч. 1 ст. 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.
Стаття 143 Конституції України визначає право територіальної громади міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляти майном, що є в комунальній власності.
У статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ст. 25 Закону України «Про оренду землі», орендар земельної ділянки має право: самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі; за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження; отримувати продукцію і доходи; здійснювати в установленому законодавством порядку за письмовою згодою орендодавця будівництво водогосподарських споруд та меліоративних систем.
Орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону. (ст. 27 Закону)
Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами щодо захисту основоположних прав конкретної особи. Про необхідність досягнення такого балансу йдеться в статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Баланс не буде забезпечений якщо на особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див. рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Інакше кажучи, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти (див. рішення у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).
Відтак відсутність у судовому рішенні чітко окресленого вичерпного переліку будівельних та земляних робіт дій, що забороняється вчиняти, створює передумови для потенційного обмеження прав і законних інтересів відповідачів та ризик неправомірного втручання в право мирно володіти своїм майном.
Необхідно чітко визначити, які саме дії забороняється вчиняти, а також окреслити коло осіб, яким заборонено вчиняти певні дії з метою забезпечення позову. Стороною позивача не доведено, що такий захід забезпечення буде співмірний із визначеними позовними вимогам, а також суд доходить висновку, що повна заборона будь-яких будівельних робіт на ділянці становитиме надмірне непропорційне втручання у право відповідачів щодо мирного володіння своїм майном та майном переданим в оренду.
Керуючись ст. 149 - 154, 260 ЦПК України,
У задоволенні заяви Організації орендарів орендного підприємства «Завод «Луч» про забезпечення позову Організації орендарів орендного підприємства «Завод «Луч» до Павлоградської міської ради, ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки - відмовити.
Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання суддею.
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається Дніпровському апеляційному суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її підписання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Суддя С. Г. Юдіна