Справа № 210/3591/26
Провадження № 2-о/210/86/26
іменем України
26 травня 2026 року Металургійний районний суд міста Кривого Рогу у складі:
головуючого судді Літвіненко Н.А.,
при секретарі судового засідання Степаненко О.А,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Криворізький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Криворізькому районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, -
26 травня 2026 року заявник ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України та просить суд встановити факт, що має юридичне значення, а саме: факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКОПП НОМЕР_1 , громадянство - Україна, місце народження: Україна, Хмельницька область, Ізяславський район село Михля, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у місті Маріуполь Донецької області, Україна, у віці 74 роки, який на момент смерті був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Причина смерті: хронічна ішемічна хвороба серця.
Заявлені вимоги мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуваючи вдома в м. Маріуполь Донецької області, помер чоловік заявника - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
На дату смерті ОСОБА_2 м. Маріуполь Донецької області, перебувало та і на теперішній час перебуває під окупацією військовими формуваннями російської федерації. Тому, отримати документ встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою, заявник не мав та не має можливості.
На час смерті ОСОБА_2 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Факт родинних відносин між заявником та померлим підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , виданого 06 червня 1973 року у м. Жданов Донецької області «Дом бракосочетания», актовий запис №1885. Після укладення шлюбу прізвище чоловіка - ОСОБА_3 (рос. мовою, так у документі), прізвище дружини - ОСОБА_3 (рос. мовою, так у документі).
На сьогодні, факт смерті ОСОБА_2 не зареєстрований в органах ДРАЦСу України, що є підставою для звернення до суду із заявою про встановлення факту смерті особи на окупованій території України в певний час.
Факт смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 чоловіка заявника - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_3 , виданим 17 травня 2022 року отделом ЗАГС Новоазовского районного управления юстиции Министерства юстиции Донецкой Народной Республики (рос. мовою, так у документі), актовий запис про смерть 523.
Згідно Довідки № 900 про причину смерті, виданою 22.04.2022 «Новоазовской центральной районной больницей» Министерства здравоохранения Донецкой Народной Республики (рос. мовою, так у документі) причиною смерті є хронічна ішемічна хвороба серця.
Зазначає, що вищевказаний органи є незаконними, у зв'язку із чим вищезазначене свідоцтво є недійсним і не створює правових наслідків, а тому вона не може отримати свідоцтво про смерть чоловіка державного зразка.
Свідоцтво про смерть було отримане нею - дружиною померлого особисто, оскільки вони на момент смерті чоловіка проживали разом, вона доглядала його в зв'язку з тривалою хворобою і не могла виїхати з окупованої території, покинувши хворого чоловіка.
У заявника наявні всі зазначені документи померлого чоловіка - ОСОБА_2 : оригінал свідоцтва про смерть, свідоцтва про шлюб, свідоцтва про народження.
В судове засідання заявник ОСОБА_1 не з'явилася, надала до суду заяву про розгляд справи без її участі, просить заяву задовольнити в повному обсязі.
Представник заінтересованої особи у судове засідання не з'явився, надав до суду заяву про розгляд справи без її участі представника відділу, заяву розглянути на розсуд суду.
Враховуючи викладене, суд вважає, що судове засідання можливо провести без участі сторін, на підставі наявних у справі доказів, без фіксування судового засідання технічними засобами, що буде відповідати вимогам ст. 247 ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, розглянувши заяву та додані матеріали, повно та всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об'єктивно оцінивши докази, приходить до висновку, що вимоги заяви про встановлення факту смерті підлягають задоволенню з таких підстав.
Згідно з положеннями передбаченими пунктом 2 частини 1 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.
Якщо документи про смерть особи відсутні, то державна реєстрація її смерті проводиться на підставі рішення суду про встановлення факту смерті.
Відповідно до положень частини 2 статті 49 ЦК України, актами цивільного стану є, серед іншого, смерть фізичної особи. А згідно з положеннями частини 3 і 4 цієї ж статті, смерть фізичної особи підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
Вимогами пункту 8 частини 1 статті 315 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Разом із цим, відповідно до листа-роз'яснення Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (лист від 22 квітня 2021 року №985/0/208-21) скасовано вимоги отримання відмови від органів державної реєстрації актів цивільного стану.
Згідно з частиною 2 статті 317 ЦПК України, справи про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, розглядаються невідкладно з моменту надходження відповідної заяви до суду.
На підтвердження родинних стосунків, заявник посилається на наступні відомості.
Факт родинних відносин між заявником та померлим підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , виданого 06 червня 1973 року у м. Жданов Донецької області «Дом бракосочетания», актовий запис №1885. Після укладення шлюбу прізвище чоловіка - ОСОБА_3 (рос. мовою, так у документі), прізвище дружини - ОСОБА_3 (рос. мовою, так у документі).
Факт смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 чоловіка заявника - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_3 , виданим 17 травня 2022 року отделом ЗАГС Новоазовского районного управления юстиции Министерства юстиции Донецкой Народной Республики (рос. мовою, так у документі), актовий запис про смерть 523.
Згідно Довідки № 900 про причину смерті, виданою 22.04.2022 «Новоазовской центральной районной больницей» Министерства здравоохранения Донецкой Народной Республики (рос. мовою, так у документі) причиною смерті є хронічна ішемічна хвороба серця.
Наведена довідка, відповідно до інформаційного листа ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо окремих питань застосування Закону України від 04 лютого 2016 року «Про внесення змін до ЦПК України щодо встановлення факту народження або смерті на тимчасово окупованій території», беруться до уваги під час розгляду даної справи, проте відповідно до частин 2, 3 статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом, будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про реєстрацію актів цивільного стану» (зі змінами та доповненнями), підставою для проведення державної реєстрації смерті є документ встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою. Заява про державну реєстрацію смерті подається не пізніше трьох днів з дня настання смерті або виявлення трупа, а в разі якщо неможливо одержати документ закладу охорони здоров'я або судово-медичної установи,- не пізніше п'яти днів. Державна реєстрація смерті за заявою, поданою у строки, визначені частиною другою цієї статті, та до закінчення одного року з дня настання смерті, проводиться за одним місцем проживання померлого, за місцем настання смерті чи виявлення трупа або за місцем поховання.
Державна реєстрація смерті проводиться за місцем проживання заявника у разі: якщо заява надійшла після закінчення одного року з дня настання смерті; встановлення у судовому порядку факту смерті; звернення для реєстрації смерті особи, оголошеної судом померлою. У разі настання смерті в дорозі (у поїзді, на судні, в літаку тощо) державна реєстрація смерті може бути проведена в найближчому органі державної реєстрації актів цивільного стану. Державна реєстрація смерті проводиться за заявою родичів померлого, представників органу опіки та піклування, працівників житлово-експлуатаційних організацій, адміністративного закладу охорони здоров'я, де настала смерть, та інших осіб. Про державну реєстрацію смерті іноземця відділ державної реєстрації актів цивільного стану повідомляє Міністерство закордонних справ України.
Форма лікарського свідоцтва про смерть, що видається закладами охорони здоров'я або судово-медичною установою та вимоги і підстави його заповнення встановлені Інструкцією щодо заповнення та видачі лікарського свідоцтва про смерть (форма №106/о), затвердженою Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08 серпня 2006 року №545.
Зокрема, Інструкцією серед іншого встановлено, що: лікарське свідоцтво про смерть видається лікарем медичного закладу, що лікував померлого, на підставі спостережень за хворим і записів у медичній документації, які відображали стан хворого до його смерті, або патологоанатомом на підставі вивчення медичної документації і результату розтину (пункт 2.2.); у разі, якщо смерть настала внаслідок дії зовнішніх факторів (травми, асфіксії, дії крайніх температур, електричного струму, отруєнь тощо), після штучного аборту, проведеного поза межами медичного закладу, смерті на виробництві, при раптовій смерті дітей першого року життя та інших осіб, які не перебували під медичним наглядом, померлих, особа яких не встановлена, а також у тих випадках, коли є підозра на насильницьку смерть, лікарське свідоцтво про смерть видається судово-медичним експертом після розтину (пункт 2.3.); забороняється видача лікарського свідоцтва про смерть заочно, без особистого встановлення лікарем факту смерті. У виняткових випадках свідоцтво про смерть може бути видано лікарем, який встановив смерть тільки на підставі огляду трупа (при відсутності ознак або підозри на насильницьку смерть) та даних медичної документації про наявність у померлого при житті хвороб, які в своєму перебігу могли призвести до настання смерті (пункт 2.4.).
Таким чином, діюче законодавство України передбачає державну реєстрацію факту смерті або на підставі лікарського свідоцтва про смерть, або на підставі рішення суду. При цьому видача лікарського свідоцтва про смерть заочно, тобто без встановлення лікарем факту смерті, забороняється.
Оскільки надана заявником форма документа підтвердження факту смерті не відповідає формі визначеній наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08 серпня 2006 року №545 «Про впорядкування ведення медичної документації, яка засвідчує випадки народження і смерті» та видано на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження, тому підстави для здійснення реєстрації смерті відсутні.
Враховуючи викладене, єдиною підставою для державної реєстрації смерті в даних випадках є рішення суду про встановлення факту смерті.
Відповідно до ст.ст.3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
За ч.ч.3, 4 ст.49 ЦК України державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» - тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.
В силу положень Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» основою гуманітарної, соціальної та економічної політики держави Україна стосовно населення тимчасово окупованої території України є захист і повноцінна реалізація національно-культурних, соціальних та політичних прав громадян України, у тому числі корінних народів та національних меншин.
Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території (Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»).
Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року введено в Україні воєнний стан на 30 діб через військову агресію Російської Федерації проти України. Указ затверджений Верховною Радою України Законом України №2102-ІХ від 24 лютого 2022 року. Крім того, термін дії воєнного стану в Україні продовжено до 14 лютого 2024 року.
Законом України від 21 квітня 2022 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України» було внесено зміни до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». Зокрема, згідно із п.7 ст.1(1) Закону, тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації.
Наказом МІНІСТЕРСТВА РОЗВИТКУ ГРОМАД ТА ТЕРИТОРІЙ УКРАЇНИ від 23.04.2025 № 748 було внесено зміни до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією. Станом на 20.05.2022 року до переліку тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України належить м. Маріуполь Маріупольської міської територіальної громади.
Згідно зі статті 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи й установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією України й законами України, а також на те, що відповідно до ст. 26 цього Закону скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.
Відповідно до п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31.03.1995 року, суд встановлює факт смерті особи за умови підтвердження доказами, що ця подія мала місце у певний час та за певних обставин.
Згідно ч.1 ст.18 Закону громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Зі змісту ч.ч.2, 3 ст.9 Закону вбачається, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).
Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуваючи вдома в м. Маріуполь Донецької області, помер чоловік заявника - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
На дату смерті ОСОБА_2 м. Маріуполь Донецької області, перебувало та і на теперішній час перебуває під окупацією військовими формуваннями російської федерації. Тому, отримати документ встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою, заявник не мав та не має можливості.
На час смерті ОСОБА_2 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Факт родинних відносин між заявником та померлим підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , виданого 06 червня 1973 року у м. Жданов Донецької області «Дом бракосочетания», актовий запис №1885. Після укладення шлюбу прізвище чоловіка - ОСОБА_3 (рос. мовою, так у документі), прізвище дружини - ОСОБА_3 (рос. мовою, так у документі).
На сьогодні, факт смерті ОСОБА_2 не зареєстрований в органах ДРАЦСу України, що є підставою для звернення до суду із заявою про встановлення факту смерті особи на окупованій території України в певний час.
Факт смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 чоловіка заявника - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_3 , виданим 17 травня 2022 року отделом ЗАГС Новоазовского районного управления юстиции Министерства юстиции Донецкой Народной Республики (рос. мовою, так у документі), актовий запис про смерть 523.
Згідно Довідки № 900 про причину смерті, виданою 22.04.2022 «Новоазовской центральной районной больницей» Министерства здравоохранения Донецкой Народной Республики (рос. мовою, так у документі) причиною смерті є хронічна ішемічна хвороба серця.
У зв'язку з викладеним, суд вважає за необхідне встановити такий факт, задовольнивши вимоги заявниці, які є доведеними та обґрунтованими.
Відповідно до вимог п.8 ч.1 ст.430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України.
На підставі викладеного, та керуючись ст.ст.12, 81, 293, 294, 317, 319, 353, 354 ЦПК України, суд, -
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа Криворізький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Криворізькому районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, - задовольнити.
Встановити факт, що має юридичне значення, а саме: факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКОПП НОМЕР_1 , громадянство - Україна, місце народження: Україна, Хмельницька область, Ізяславський район село Михля, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у місті Маріуполь Донецької області, Україна, у віці 74 роки, який на момент смерті був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Причина смерті: хронічна ішемічна хвороба серця.
Копія судового рішення видається учасникам справи, негайно після проголошення такого рішення або невідкладно надсилається судом до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для державної реєстрації народження або смерті особи.
Рішення суду є підставою для державної реєстрації смерті особи.
Рішення суду підлягає негайному виконанню.
Оскарження рішення не зупиняє його виконання.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: Н. А. Літвіненко