Номер провадження: 22-ц/813/4421/26
Справа № 495/10248/22
Головуючий у першій інстанції Шевчук Ю. В.
Доповідач Погорєлова С. О.
17.03.2026 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: Погорєлової С.О.
суддів: Таварткіладзе О.М., Сєвєрової Є.С.
за участю секретаря: Турик А.Ф.к.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 у справі за позовом Акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області, постановлене під головуванням судді Шевчук Ю.В. 30 квітня 2024 року у м. Білгород-Дністровський Одеської області, -
встановила:
У грудні 2022 року представник АТ «Креді Агріколь Банк» звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитним договором №р1602491 від 06.08.2020р. в сумі 178 527,08 грн. та судовий збір у розмірі 2677,90 грн.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 06.08.2020 року між АТ «Креді Агріколь Банк» та ОСОБА_1 було укладено Комплексний кредитний договір №р1602491, згідно умов якого позивач надав відповідачу кредит у сумі 159610,57 грн., строком з 06.08.2020 року до 05.08.2025 року, а відповідач одержує та повертає кредит згідно з графіком погашення кредиту.
Однак, відповідачем порушені умови кредитного договору, а саме не повертався кредит у строки/терміни, передбачені графіком, не сплачувались проценти/прострочені проценти за користування кредитом та комісія/прострочена комісія у строки/терміни, передбачені Кредитним договором.
Внаслідок невиконання умов Кредитного договору, у відповідача ОСОБА_1 перед позивачем станом на 31.10.2022 року була наявна заборгованість в загальному розмірі 178527,08 грн., що включала:
- заборгованість за кредитом - 127633,67 грн.,
- заборгованість за відсотками - 17296,66 грн.,
- заборгованість по комісії - 33596,75 грн.
Заочним рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 22.03.2023 року позовну заяву АТ «Креді Агріколь Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості було задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Креді Агріколь Банк» заборгованість за кредитним договором у сумі 178527,08 грн. та сплачений судовий збір у сумі 2677,90 грн.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 24.07.2023 року заяву представника відповідача ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 22.03.2023 року задоволено та заочне рішення скасоване.
Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 30.04.2024 року позовну заяву АТ «Креді Агріколь Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості було задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Креді Агріколь Банк» заборгованість за кредитним договором у сумі 178527,08 грн. та сплачений судовий збір у сумі 2677,90 грн.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове судове рішення, яким у задоволені позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції, не повідомивши апелянта належним чином про час і місце розгляду заяви, фактично позбавив його права на участь в судовому засіданні, наданні доказів та заперечень проти поданої позовної заяви.
Крім того, ОСОБА_1 посилається на те, що він є фермером, та основним видом його діяльності є вирощування сільгосппродукції. Останні три роки, крім 2024 року, були вкрай засушливі, що спричинило дуже поганий врожай та не дало змоги відповідачу жодним чином погасити свою заборгованість перед Банком.
Сторони про розгляд справи на 17.03.2026 року були сповіщені належним чином, у судове засідання з'явилась представник АТ «Креді Агріколь Банк».
Колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
На підставі викладеного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Згідно п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час та місце судового засідання суду, якщо такий учасник обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21.10.2010 року).
Гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами є однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства (п. 3) ч. 3 ст. 2 ЦПК України).
Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом (ч. 1 ст. 8 ЦПК України).
Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи (ч. 2 ст. 211 ЦПК України).
Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку. У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: 1) юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; 2) фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку (ч. 6, 7 ст. 128 ЦПК України).
Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08.04.2010 року).
Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене п. 1 ст. 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13.12.2011 року).
Колегія суддів зазначає, що аналіз постанов Верховного Суду підтверджує, що застосування п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України є однаковим, передбачуваним та послідовним.
Так, про це свідчить численна кількість постанов суду касаційної інстанції, в яких зазначається, що п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України передбачено обов'язкову підставу для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення (постанови Верховного Суду від 09.02.2022 року у справі № 344/11947/20 (провадження № 61-17632св21), від 18.04.2022 року у справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21) та ін.).
Тлумачення частини першої ст. 8, ч. 2 ст. 211, п. 3) ч. 3 ст. 376 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що:
- обов'язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу;
- невиконання (неналежне виконання) судом цього обов'язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства;
- розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов'язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять доказів вручення жодної судової повістки ОСОБА_1 про розгляд справи за зареєстрованим місцем проживання, у відповідності до вимог ст. 128 ЦПК України.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги, що боржник не був належним чином повідомлений про розгляд справи.
Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм процесуального права, а саме розглянуто справу за відсутності ОСОБА_1 , щодо якого відсутні відомості про належне його повідомлення.
За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення на підставі положень п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України.
Вирішуючи спір, апеляційний суд виходить з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 06.08.2020 року між АТ «Креді Агріколь Банк» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір №р1602491.
Згідно п. 1.2 Кредитного договору, кредит надається відповідачу на споживчі потреби, в тому числі на сплату страхового платежу за договором страхування життя згідно цього Договору та Правил надання споживчого кредиту в АТ «Креді Агріколь Банк» та умов страхування життя Позичальника, які є невід'ємною частиною цього Договору та розміщені на офіційному сайті Банку: www.credit-agricole.ua.
Згідно вищезазначеного Кредитного договору, Банк надав відповідачу кредит у сумі 159610,57 грн. строком з 06.08.2020 року до 05.08.2025 року, а відповідач зобов'язався повертати кредит згідно з графіком погашення кредиту.
Однак, відповідачем були порушені умови кредитного договору, кредит не повертався у строки/терміни, передбачені графіком, не сплачувались проценти/прострочені проценти за користування кредитом та комісія/прострочена комісія у строки/терміни, передбачені Кредитним договором.
Умовами Кредитного договору визначено, що у разі прострочення Відповідачем строку сплати поточної заборгованості за кредитом, процентами, комісійною винагородою згідно цього договору, відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми заборгованості за цим договором за кожний день прострочення платежу (п. 3.1 Кредитного договору).
Внаслідок невиконання умов Кредитного договору, у відповідача ОСОБА_1 перед позивачем станом на 31.10.2022 року, згідно розрахунку Банку, утворилась заборгованість в загальному розмірі 178527,08 грн., яка складається з наступного:
- заборгованість за кредитом - 127633,67 грн.,
- заборгованість за відсотками - 17296,66 грн.,
- заборгованість по комісії - 33596,75 грн.
Матеріали справи також містять Вимогу від 01.09.2022 року щодо дострокового виконання боргових зобов'язань за Кредитним договором №1602491 від 06 серпня 2020 року (а.с. 6).
Частиною 1 ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Згідно ч. 1 та 2 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).
Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.
За змістом п. 3.2.6.-3.2.7 Кредитного договору сторони узгодили, що невиконання позичальником зобов'язання по повному погашенню простроченої заборгованості протягом одного календарного місяця з дати направлення Повідомлення, тощо, дає Банку право вимагати дострокового повернення позичальником кредиту у повному обсязі, нарахованих процентів за користування кредитом, штрафів та пені. У цьому випадку Банк направляє позичальнику відповідну письмову вимогу.
Якщо позичальник протягом 31 дня з моменту отримання ним письмової вимоги Банку не виконає вимогу про дострокове погашення заборгованості за кредитом, процентами, комісії, штрафними санкціями тощо, Банк вправі розпочати процедуру примусового стягнення боргу, включаючи звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості.
З наявною у справі вимоги АТ «Креді Агріколь Банк» про дострокове повернення кредиту від 01.09.2022 року вбачається, що станом на 01.09.2022 року наявна несплачена в строк, передбачений Кредитним договором, заборгованість відповідача перед Банком у загальному розмірі 55575,60 грн., а також Банк вимагав у 30-денний строк з моменту отримання даної вимоги достроково повернути всю суму кредиту та сплатити проценти і комісії за користування кредитом у загальному розмірі 164842,19 грн., що включає:
- заборгованість за кредитом - 127633,67 грн.,
- заборгованість за відсотками - 12774,52 грн.,
- заборгованість по комісії - 24434 грн.
За змістом п. 22 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування»).
Положеннями ч. 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.
Кредитодавець зобов'язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.
Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.
У постанові від 27.03.2019 року у справі № 521/21255/13-ц (провадження № 14-600цс18) Велика Палата Верховного Суду виклала висновок, що боржник зобов'язаний виконати його обов'язок відповідно до умов договору. Тобто, порушивши права або законні інтереси кредитора, боржник зобов'язаний поновити їх, не чекаючи на повідомлення (вимогу) про дострокове повернення кредиту чи на звернення до суду з відповідним позовом. Враховуючи приписи ст. ст. 526, 527 і 530 ЦК України, направлення повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту стосується загального порядку досудового врегулювання відповідних спорів. Невиконання кредитором обов'язку з направлення такого повідомлення (вимоги) не означає відсутність порушення його прав, а тому він може вимагати у суді виконання боржником обов'язку з дострокового повернення кредиту.
У постанові від 26.05.2020 року у справі № 638/13683/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що висновок, наведений у постанові від 27.03.2019 року у справі № 521/21255/13-ц, не враховує спеціальний порядок, передбачений Законом України «Про захист прав споживачів» в редакції до 2017 року, заявлення кредитодавцем вимоги про дострокове повернення коштів у разі неналежного виконання позичальником умов договору про надання споживчого кредиту, і вважала за необхідне відступити від зазначеного висновку, конкретизувавши його так: «суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема ч. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10.06.2017 року, у якій був встановлений обов'язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту».
Враховуючи, що ч. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, містила положення про застосування обов'язкового досудового врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту, а після 10.06.2017 року на ці правовідносини почала поширюватися ч. 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування», суд вважає, що правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 26.05.2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження №14-680цс19), є релевантною для даних правовідносин та може бути застосована в частині наслідків для кредитора у разі невиконання передбаченого законодавством досудового врегулювання спору.
Колегія суддів враховує, що належних доказів того, що відповідач отримав Вимогу від 01.09.2022 року щодо дострокового виконання боргових зобов'язань за Кредитним договором №1602491 від 06.08.2020 року, матеріали справи не містять.
Додане Банком до позовної заяви рекомендоване повідомлення про вручення ОСОБА_1 поштового відправлення не є доказом отримання останнім саме Вимоги від 01.09.2022 року, оскільки зазначене поштове відправлення було направлене на адресу відповідача 18.02.2022 року, та отримано ним 09.04.2022 року, тоді як Вимога датована 01.09.2022 року (а.с.7).
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04.07.2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31.10.2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), від 23.10.2019 року по справі № 723/304/16-ц (провадження N 14-360цс19), від 26.05.2020 року по справі № 638/13683/15-ц (провадження N 14-680цс19), від 05.04.2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22), тобто дана судова практика є сталою.
Згідно п. 128 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 року у справі № 910/4518/16, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»).
Як вбачається з наданого позивачем розрахунку, після пред'явлення вимоги про дострокове повернення кредиту 01.09.2022 року, відповідачу нараховувалися проценти.
Однак, колегія суддів зазначає, що права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання, проте таких вимог банк не заявляв.
На період після прострочення виконання зобов'язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто, боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до ст. 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов'язок щодо сплати процентів відповідно до ст. 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.
Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними. Зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов'язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов'язання зі сплати процентів відповідно до ст. 1048 ЦК України. За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до ст. 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.
На вищевказане звернуто увагу Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 року по справі № 910/4518/16.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що з ОСОБА_1 в користь АТ «Креді Агріколь Банк» слід заборгованість за кредитним договором станом на 01.09.2022 року в загальній сумі 140408,19 грн., яка складається з тіла кредиту у розмірі 127633,67 грн., та процентів у розмірі 12774,52 грн.
Щодо стягнення заборгованості по комісії.
10.06.2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст ст. 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення ч. 1, 2, 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуття чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», Правління Національного банку України постановою від 08.06.2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10.05.2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит, банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (п. 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит, загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені та затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Згідно ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч. 1 та 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі № 496/3134/19.
У постанові Верховного Суду від 31.08.2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з ч. 1 та 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення п.у 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до ч. 1 та 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Зі змісту кредитного договору, що є предметом дослідження у цій справі вбачається, що у ньому не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування).
Матеріали справи також не містять доказів того, що споживач користувався такими послугами.
Враховуючи, що Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення п. 1.3.2 щодо обов'язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемними відповідно до частин першої та другої ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, а відтак обов'язковим, оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його укладення.
Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14.09.2022 року у справі № 755/11636/21 (провадження № 61-7098св22), від 08.02.2023 року у справі №168/349/20 (провадження № 61-2223св21) та від 06.11.2023 року у справі №204/224/21 (провадження № 61-4202сво22).
З урахуванням викладеного, колегія суддів доходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Банку в частині стягнення з відповідача 33596,75 грн. простроченої комісії.
При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми процесуального та матеріального права, не з'ясував обставини справи що, відповідно, призвело до неправильного її вирішення, у зв'язку із чим рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 30.04.2024 року підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог АТ «Креді Агріколь Банк».
Щодо судових витрат.
Згідно ч.ч. 1,2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, у разі часткового задоволення позову, - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У даному випадку, позовні вимоги АТ «Креді Агріколь Банк» судом апеляційної інстанції задоволено, у пропорційному вираженні, на 79% (140408,19х100/178527,08=79%).
Відповідно, сума судового збору, сплачена позивачем та подачу позову, яка має бути стягнута з ОСОБА_1 , становить 2115,54 грн. (2677,90 грн. х7 9%=2115,54 грн.).
Сума судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 843,57 грн. (21% від розміру задоволених позовних вимог - 4017 грн. х 21%/100=843,57 грн.) підлягає стягненню з АТ «Креді Агріколь Банк» на користь ОСОБА_1 .
Однак, згідно ч.10 ст. 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Таким чином, колегія суддів доходить до висновку, що з ОСОБА_1 на користь АТ «Креді Агріколь Банк» має бути стягнутий судовий збір у розмірі 1217,97 грн. (2115,54 грн.-843,57 грн.=1217,97 грн.).
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -
постановила:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 30 квітня 2024 року - скасувати.
Ухвалити нове судове рішення.
Позовні вимоги Акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» (код ЄДРПОУ: 14361575) заборгованість за кредитним договором №р1602491 від 06 серпня 2020 року в сумі 140408,19 гривень.
У задоволенні іншої частини позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» (код ЄДРПОУ: 14361575) судовий збір в сумі 1217,97 гривень.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складений 25 травня 2026 року.
Головуючий С.О. Погорєлова
Судді Є.С. Сєвєрова
О.М. Таварткіладзе