Справа № 308/17727/25
11 травня 2026 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:
головуючого судді Дегтяренко К.С.
при секретарі судового засідання Ткаченко Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовною заявою представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Петрика Віталі Васильовича до Ужгородської міської ради, Виконавчого комітету Ужгородської міської ради, треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання частково недійсним рішення про приватизацію квартири та свідоцтва про право власності на квартиру-
встановив:
Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Петрик В.В. звернувся до суду з позовом до Ужгородської міської ради, Виконавчого комітету Ужгородської міської ради, треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання частково нездійсними рішення про приватизацію квартири та свідоцтва про право власності на квартиру.
Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 24.11.1993 року Фонд комунального майна Ужгородської міської ради видав свідоцтво про право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 в рівних частинах ОСОБА_2 та членам його сім'ї - дружині ОСОБА_4 , сину ОСОБА_3 та сину ОСОБА_1 .
Вищезазначене підтверджується також Довідкою №986 від 10.10.2023 року, у якій зазначено, що квартира АДРЕСА_2 станом на 31.12.2012 року була зареєстрована в КП «БТІ м. Ужгород» реєстровий №1984 в книзі №10 за: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на праві приватної спільної, сумісної власності. Підстава - Свідоцтво про право власності на житло, видано згідно з розпорядженням №72/ж від 24.11.1993 року.
Позивач зазначає, що на момент здійснення приватизації квартири позивач був малолітньою особою (йому було всього 10 років) і батьки здійснили приватизацію квартири без його згоди. Вказує, що в силу свого віку не міг самостійно усвідомлювати наслідки участі у приватизації житла і не давав жодної усвідомленої згоди на включення його до числа співвласників приватизованої квартири. Внаслідок цього, батьки ОСОБА_1 використали його право приватизації житла, що позбавляє в майбутньому вільно його реалізувати, оскільки він вважається таким, що використав таке право.
Позивач зазначає, що його право на приватизацію житла було використано без його усвідомленої згоди та з порушенням його майбутніх житлових прав, що є підставою для визнання таких дій незаконними та відновлення його порушеного права шляхом відповідного судового захисту, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
22 грудня 2025 року представником відповідача було подано відзив на позовну заяву згідно якого зазначає, що батько позивача, відповідно до вимог чинних на час приватизації норм цивільного і сімейного законодавства, діяв у його інтересах як законний представник, а тому згода малолітнього, на той момент, ОСОБА_1 на участь в приватизації була не потрібна. Відповідач на час приватизації проживав за адресою батьків, а тому будь які підстави вважати, що батько діяв всупереч інтересам дитини, в матеріалах справи відсутні. Представник Ужгородської міської ради у поданому відзиві просить у задоволенні позовної заяви відмовити в повному обсязі.
02 грудня 2025 року ухвалою судді Дегтяренко К.С. позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
16 грудня 2025 року ухвалою судді Дегтяренко К.С. відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 січня 2026 року справу призначено до судового розгляду по суті.
В судове засідання 11 травня 2026 року:
позивач та його представник не з'явилися, адвокат подав заяву, згідно якої просить провести розгляд справи у їх відсутності, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити;
представник відповідача не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися у встановленому законом порядку, згідно поданої раніше заяви від 10 березня 2026 року, представника відповідача просить розгляд справи проводити у його відсутності;
треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 повторно не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися у встановленому законом порядку, подали заяви про розгляд справи у їх відсутності, зазначили, що не заперечують відносно задоволення позовних вимог.
Застосування технічних засобів фіксування під час розгляду цивільної справи не здійснювалось відповідно до ст.247 ЦПК України, у зв'язку з неявкою учасників судового процесу.
Судом встановлені наступні фактичні обставини справи.
Судом встановлено, що 24.11.1993 року Фонд комунального майна Ужгородської міської ради видав свідоцтво про право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 в рівних частинах ОСОБА_2 та членам його сім'ї - дружині ОСОБА_4 , сину ОСОБА_3 та сину ОСОБА_1 .
Вищезазначене підтверджується також Довідкою №986 від 10.10.2023 року, у якій зазначено, що квартира АДРЕСА_2 станом на 31.12.2012 року була зареєстрована в КП «БТІ м. Ужгород» реєстровий №1984 в книзі №10 за: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на праві приватної спільної, сумісної власності. Підстава - Свідоцтво про право власності на житло, видано згідно з розпорядженням №72/ж від 24.11.1993 року.
Позивач зазначає, що на момент здійснення приватизації квартири він був малолітньою особою (йому було всього 10 років) і батьки здійснили приватизацію квартири без його згоди. Вказує, що в силу свого віку не міг самостійно усвідомлювати наслідки участі у приватизації житла і не давав жодної усвідомленої згоди на включення його до числа співвласників приватизованої квартири. Внаслідок цього, батьки ОСОБА_1 використали його право приватизації житла, що позбавляє в майбутньому вільно його реалізувати, оскільки він вважається таким, що використав таке право.
Позиція суду та оцінка доводів учасників справи.
Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, з'ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у їх сукупності та кожен окремо, що мають значення для вирішення справи по суті, встановивши фактичні дані та відповідні їм правовідносини, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Стаття 47 Конституції України гарантує кожному право на житло.
На час спірних правовідносин порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян та склад документів, що підлягають оформленню були визначені Положенням про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженим наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 56 від 15.09.1992, який складено відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».
За змістом п. 4 Положення, передача займаних квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах здійснюється у приватну власність (спільну сумісну, спільну часткову) за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цих квартирах, кімнатах у комунальній квартирі, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається житло.
У пункті 18 вищевказаного Положення зазначено, що за малолітніх та неповнолітніх членів сім'ї наймача рішення щодо приватизації житла приймають батьки (усиновлювачі) або опікуни. Згоду на участь у приватизації дітей батьки (усиновлювачі) або опікуни засвідчують своїми підписами у заяві біля прізвища дитини.
Відповідно до ч. 1 ст. 242 ЦК України, батьки є законними представниками своїх малолітніх і неповнолітніх дітей.
Вищевказані обставини узгоджуються з постановою ВССУ, справа № 752/12075/15-ц, від 22.03.17.
Окрім цього на час приватизації позивачу було 17 років, в розумінні ст. 31 ЦК України він був фізичною особою з неповною цивільною дієздатністю.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», приватизації підлягає Державний житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.
В розумінні ч. 2 ст. 8 цього Закону, право на одержання у приватну власність житла повинні набувати громадяни, які на законних підставах мешкали у цих квартирах.
Законом передбачено, що передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або спільну часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі.
Відповідно до ст.8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) державного житлового фонду, вирішуються судом.
Батько та мати позивача, приватизуючи квартиру, не виконали всіх дій, передбачених Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» та не дотримались Положень про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженим наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 56 від 15.09.1992. До того ж згідно діючого законодавства вони мали право розпоряджатися майном, а не правом позивача на приватизацію квартири.
Статтею 27 ЦК України визначено правило, згідно якого правовий акт органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, що обмежує можливість мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є незаконним.
З цього виходить, що батьки позивача, приватизуючи квартиру від імені позивача, фактично позбавили його права, після досягнення ним повноліття скористатися правом на приватизацію житла за його власним вибором у майбутньому.
Наразі позивач має намір стати на квартирний облік для одержання житлового приміщення, однак не може цього зробити.
Видача свідоцтва про право власності на вказану квартиру обмежило право позивача на поліпшення житлових умов та реалізацію в майбутньому права на приватизацію.
Приймаючи до уваги вищевказані обставини, слід визнати, що приватизацію цієї квартири було проведено з порушенням діючого законодавства.
Отже, після винесення рішення про скасування вищевказаного свідоцтва про право власності на житло, право позивача на приватизацію житла буде відновлено.
Згідно з ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 1 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.
На момент отримання Свідоцтва про право власності від 24.11.1993 року позивач особисто згоди на приватизацію не надавав, заяву на приватизацію не підписував. Саме через те, що батьки позивача включили його до приватизації даної квартири, позивач в подальшому позбавлений права приймати участь у приватизації якогось іншого нерухомого майна, що в свою чергу порушує та звужує її права.
Статтею 345 ЦК України, визначено, що фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. У результаті придбання єдиного майнового комплексу державного(комунального)підприємства у процесі приватизації до покупця переходять всі його права та обов'язки. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.
Згідно з ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
Відповідно до змісту ст. 3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», приватизація здійснюється шляхом, зокрема, безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю.
Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», житлові чеки - це приватизаційні папери, які отримують усі громадяни України і які використовуються при приватизації державного житлового фонду.
Частиною 4 ст. 5 вказаного Закону передбачено, право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону.
Згідно ч. 5 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.
Відповідно до п.п. 1 ст. 8 цього Закону, приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.
Пунктом 2 цієї ж статті передача визначено, що займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).
Пунктом 3 ст. 8 цього Закону, передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.
Порядок приватизації квартир, визначений «Положенням про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян», затверджений Наказом Міністерства ЖКХ України № 396 від 16.12.09 року. Згідно п.п. 17, 18, 20 «Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян», громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім'ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію. Громадянином до органу приватизації подається, зокрема документ, що підтверджує невикористання ним житлових чеків для приватизації державного житлового фонду. Документом, що підтверджує невикористання громадянином житлових чеків для приватизації державного житлового фонду, є довідка з попередніх місць проживання (після 1992 року) щодо невикористання права на приватизацію державного житлового фонду.
Стаття 229 ЦК України визначає правові наслідки правочину, який вчинено під впливом помилки. Так, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Частиною 1 статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Таким чином, позивачем надано докази на підтвердження фактів викладених у позові, у зв'язку з чим та суд вважає можливим задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Виходячи із вищенаведеного, після всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин справи, викладені позивачем у позовній заяві, обґрунтування позовних вимог знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню.
На підставі наведеного та керуючись Конституцією України, ст.ст.182,317,319,321,386,391 ЦК України, ст.ст.10-13,15-16,81,89,263-265,268 ЦПК України, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» суд, -
ухвалив:
Позов задовольнити.
Визнати частково недійсним та скасувати розпорядження № 72/ж від 24.11.1993 року в частині надання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , права на приватизацію частини квартири АДРЕСА_2 .
Визнати частково недійсним Свідоцтво про право власності на житло від 24.11.1993 року в частині надання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , права власності на 1\4 частину квартири АДРЕСА_2 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, а саме до Закарпатського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 ;
Відповідачі: Ужгородської міської ради, (ЄДРПОУ 33868924), місцезнаходження: м. Ужгород, пл.. Поштова, 3;
Виконавчого комітету Ужгородської міської ради, (ЄДРПОУ 04053699), місцезнаходження: м. Ужгород, пл.. Поштова, 3;
Треті особи: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (РНОКПП НОМЕР_2 ), місце проживання: АДРЕСА_1 ;
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (РНОКПП НОМЕР_3 ), місце проживання: АДРЕСА_1 ;
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , (РНОКПП НОМЕР_4 ), місце проживання: АДРЕСА_1 ;
Повний текст рішення було виготовлено 20 травня 2026 року.
Суддя Дегтяренко К.С.