Справа № 936/561/26
Провадження № 1-кп/936/107/2026
26.05.2026 селище Воловець
Воловецький районний суд Закарпатської області у складі:
головуючої судді ОСОБА_1
при секретарі с/з ОСОБА_2
за участю прокурора ОСОБА_3
потерпілої ОСОБА_4
захисника ОСОБА_5
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Воловець кримінальне провадження внесене до ЄРДР за №12025070000000530 від 26.12.2025 про обвинувачення:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженеця та мешканця АДРЕСА_1 , громадянина України, раніше не судимого, військовослужбовця Збройних сил України, помічника начальника служби пально мастильних матеріалів тилу логістики військової частини НОМЕР_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,-
ОСОБА_6 26.12.2025 близько 07:50 год, керуючи технічно не справним транспортним засобом марки Mercedes-Benzмоделі Vito, реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , рухаючись по автодорозі «М-06» сполученням «Київ-Чоп», зі сторони міста Львів у напрямку міста Мукачево, разом із двома пасажирами, які знаходилися на передніх пасажирських сидіннях, а саме своїм батьком ОСОБА_7 та дружиною ОСОБА_8 , зі швидкістю близько 80 км/год, яка перевищує максимально допустиму швидкість 50 км/год на даній ділянці дороги, про що ОСОБА_6 був завчасно попереджений дорожнім забороннім знаком 3.29 «Обмеження максимальної швидкості 50 км/год», проїхавши дорожній інформаційно-вказівний знак 5.68 «Кілометровий знак 722+21 м., що поблизу населеного пункту с. Нижні Ворота, Мукачівського району, Закарпатської області, де дорога має крутий спуск «Абранського» перевалу та заокругленість праворуч по ходу його руху, діючи у супереч вимог п.п.1.3.,1.5.,п. 1.10. з посиланням на термін «безпечна швидкість», «дорожня обстановка» п. 2.3.,б,п.11.1.,11.3, п. 12.1., п. 12.9 (б).,31.4.5 та п. 34 Дорожня горизонтальна розмітка 1.1 (вузька суцільна лінія) «Правил дорожнього руху» затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 які вступили в дію з 1 січня 2002 року, будучи самовпевненим, розраховуючи на свій водійський досвід та навики керування транспортним засобом, нехтуючи особистою безпекою та безпекою інших учасників дорожнього руху, маючи можливість завчасно оцінити дорожню обстановку, проявив неуважність до дорожньої обстановки, що склалася, та її зміни, не забезпечив безпеку дорожнього руху, не обрав безпечну швидкість, за якої водій має змогу безпечно керувати транспортним засобом та контролювати його руху у конкретних дорожніх та погодних умовах, не втримав керований ним автомобіль у межах своєї смуги руху, перетнувши дорожню горизонтальну розмітку 1.1 (вузька суцільна лінія), що поділяє транспортні потоки протилежних напрямків, допустив виїзд на зустрічну смугу руху де допустив зіткнення із спеціалізованим вантажним сідловим тягачем марки Volvo моделі FH реєстраційний номерний знак НОМЕР_3 у щепленні з напівпричепом марки SCHMITZ моделі SKO реєстраційний номерний знак НОМЕР_4 під керуванням водія ОСОБА_9 , який в той час рухався у зустрічному напрямку.
Внаслідок вище вказаної дорожньо транспортної пригоди пасажир ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мешк. с. Пациків, Калуського району, Івано-Франківської області отримав тілесні тяжкі тілесні ушкодження у виді перелому кісток черепа, забою головного мозку, субарахноїдального крововиливу та шоку, що і стало безпосередньої причиною смерті, а пасажир ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , мешк. АДРЕСА_2 тілесні ушкодження у виді забою головного мозку важкого ступеня, травматичного субарахноїдального крововиливу, перелому основи черепа , які згідно наказу № 6 МОЗ України від 17.01.1995 року «Правил судово медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» п.2.1.3 «б, в, г» кваліфікуються як тяжкі тілесні ушкодження, що небезпечні для життя.
Таким чином, водій ОСОБА_6 порушив вимоги п.п.1.3.,1.5, 1.10, з посиланням на терміни безпечна швидкість, дорожня обстановка,п. 2.3.(б),п.11.1., п. 11.3, п. 12.1., п. 12.9 (б), 31.4.5, та п. 34 Дорожня горизонтальна розмітка 1.1 (вузька суцільна лінія) «Правил дорожнього руху».
Порушення водієм ОСОБА_6 , вище вказаних вимог Правил дорожнього руху України, знаходиться в прямому причинному зв'язку з наслідками, що настали, зокрема отриманням потерпілим ОСОБА_6 тілесних ушкоджень, що потягли за собою смерть.
За вказане кримінальне правопорушення передбачена кримінальна відповідальність відповідно до ч. 2 ст. 286 КК України.
Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 визнав повністю. В ході судового розгляду кримінального провадження надав суду показання, які є послідовними і повністю підтверджують обставини вчинення злочину, що викладені в обвинувальному акті, погодився на спрощений порядок судового розгляду, без дослідження будь-яких доказів, крім його особистого допиту щодо тих обставин, які ніким, у тому числі і ним не оспорюються та вивчення матеріалів кримінального провадження, які характеризують його особу, пояснивши, що рішення його є добровільним, наслідки, передбачені ч.3 ст.349 КПК України йому зрозумілі. Зокрема, ОСОБА_6 підтвердив, що 26.12.2025 керував транспортним засобом, рухаючись по автодорозі «Київ-Чоп», зі сторони міста Львів у напрямку міста Мукачево, разом із своїм батьком ОСОБА_7 та дружиною ОСОБА_8 на передніх пасажирських сидіннях та не обрав безпечну швидкість де дорога має крутий спуск «Абранського» перевалу, при поганих погодних умовах, без умислу, не втримав керований ним автомобіль і допустив виїзд на зустрічну смугу руху та зіткнувся із тягачем. У вчиненому щиро кається, просить суд не застосовувати до нього сувору міру кримінального покарання.
Захисник ОСОБА_5 в судовому засіданні також зазначив, що ОСОБА_6 свою провину у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України визнав повністю, щиро кається та просив суд не застосовувати до обвинуваченого сувору міру кримінального покарання.
Потерпіла ОСОБА_4 в судовому засіданні зазначила, що обвинувачений є її братом, просила суд не застосовувати до обвинуваченого сувору міру кримінального покарання, призначити йому покарання не пов'язане з позбавленням волі, підтвердила, що претензій до обвинуваченого не має.
Потерпіла ОСОБА_10 в судове засідання не з'явилась, однак у матеріалах справи міститься нотаріально завірена заява в якій вона зазначає, що претензій до обвинуваченого не має та просить призначити йому покарання не пов'язане з позбавленням волі.
Крім повного визнання своєї вини обвинуваченим, його вина підтверджується зібраними по справі доказами, дійсність та достовірність яких учасниками судового розгляду не оспорюється.
Фактичні обставини справи, які підтверджуються зібраними доказами, не оспорюються в судовому засіданні ні обвинуваченим, ні іншими учасниками процесу.
Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_6 повністю визнав свою вину у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, та у відповідності до ч.3 ст.349 КПК України, при дослідженні доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, з'ясувавши правильне розуміння обвинуваченим та іншими учасниками судового провадження змісту цих обставин, встановивши чи не має сумніву у добровільності їх позицій, роз'яснивши, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити фактичні обставини справи в апеляційному порядку, суд користуючись правом, наданим ч.3 ст.349 КПК України і відсутністю заперечень учасників судового провадження, вважає достатнім обмежитись допитом обвинуваченого та дослідженням матеріалів кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_6 .
Показання обвинуваченого ОСОБА_6 , надані ним під час судового розгляду про обставини вчинення вищезазначеного кримінального правопорушення з визнанням у повному обсязі своєї винуватості у висунутому обвиуваченні, з точки зору належності, допустимості, суд вважає достовірними та об'єктивними, оскільки вони є логічними, детальними, послідовними та достатніми в сукупності з іншими зібраними доказами, з точки зору взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Зокрема, розкаяння передбачає, окрім визнання собою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Щире каяття це не формальна вказівка на визнання своєї вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.
У зв'язку з наведеним можна зробити висновок, що щире каяття це певний психічний стан особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, і це об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям усіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодуванню завданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди.
Так, судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_6 в судовому засіданні висловив думку щодо засудження своєї поведінки та обіцяв у майбутньому не вчиняти кримінальних правопорушень. Суд приходить до висновку, що визнання вини обвинуваченим ОСОБА_6 підтверджується також його критичним ставленням до скоєного, розумінням протиправної поведінки, її осуд та бажанням залагодити провину.
Оскільки обставини справи ніким із учасників судового розгляду не оспорюються, обвинувачений ОСОБА_6 та інші учасники судового розгляду правильно розуміють зміст цих обставин, сумнівів у добровільності їх позиції немає та їм роз'яснено про позбавлення права оспорювати ці фактичні обставини справи у апеляційному порядку, суд відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України визнав за недоцільне дослідження доказів стосовно цих обставин справи.
Таким чином, суд, допитавши обвинуваченого та дослідивши матеріали, що характеризують особу обвинуваченого, в їх сукупності, вважає,що винність обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення,передбаченого ч.2 ст.286 КК України при обставинах, викладених в обвинувальному акті, є повністю доведеною.
Своїми діями, які виразились у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст.12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення.
Згідно ч.2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ч.2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.
Дії обвинуваченого ОСОБА_6 суд кваліфікує за ч.2 ст.286 КК України, оскільки він своїми необережними діями вчинив кримінальне правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України є тяжким злочином, що виразилося у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.
Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_6 , у відповідності до ст.65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання обвинуваченого.
Обираючи міру покарання обвинуваченому ОСОБА_6 , суд враховує також і те, що він раніше не судимий, вчинив кримінальне правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України є тяжким, його вік, є військовослужбовцем (помічник начальника служби пально-мастильних матеріалів тилу логістики військової частини НОМЕР_1 ) згідно службової характеристики, наданої військовою частиною, військової частини НОМЕР_1 характеризується відмінно та відповідає займаній посаді, є одруженим, визнав свою винність у судовому засіданні, враховує обставини, які пом'якшують його покарання: щире каяття, і відсутність обставин, які обтяжують його покарання, а також приймаючи до уваги думки потерпілих ОСОБА_4 та ОСОБА_10 , які не мають до обвинуваченого претензій, просять не застосовувати сувору міру кримінального покарання та призначити йому покарання не пов'язане з позбавленням волі суд, з врахуванням встановлених обставин справи та особи винуватого, вважає, що йому слід призначити покарання за ч.2 ст.286 КК України не в максимальних межах, встановлених у санкції статті за якою ОСОБА_6 притягується до відповідальності.
Обставинами, які пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_6 , відповідно до ст. 66 КК України, суд визнає його щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Обставин, що обтяжує покарання ОСОБА_6 , згідно зі ст. 67 КК України, не встановлено.
Крім того, при призначенні покарання обвинуваченому, суд, відповідно до вимог п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України за № 14 від 23 грудня 2005 року (з наступними змінами) «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», враховує не тільки наслідки, що настали, а характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину.
У кожному випадку призначення покарання за частинами 1 та 2 ст. 286 і ст. 287 КК України, необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами або обіймати посади, пов'язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів, відповідно.
Питання про доцільність призначення факультативного додаткового покарання вирішується за розсудом суду з врахуванням обставин конкретної справи і з обов'язковим мотивуванням прийнятого рішення.
Вирішуючи питання про призначення обвинуваченому додаткового покарання, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 286 КК України, суд, зважаючи на обставини та характер вчиненого кримінального правопорушення (з необережності) та на особу обвинуваченого, який є військовослужбовцем(помічник начальника служби пально-мастильних матеріалів тилу логістики військової частини НОМЕР_1 ) згідно службової характеристики, наданої військовою частиною, військової частини НОМЕР_1 характеризується відмінно, веде спосіб життя, що позитивно характеризується у суспільстві, його ставлення до вчиненого правопорушення, яке виражається в тому, що ОСОБА_6 усвідомив неправомірність своїх дій, щиро жаліє за тим що сталося, приходить до висновку за можливе не призначати обвинуваченому додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Вирішуючи питання, про можливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства та звільнення його від відбуття покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, суд виходив з наступних мотивів.
Законодавець надав дискреційні повноваження судам у визначенні можливості звільнення від покарання з випробуванням.
Відповідно до ст. 75 КК України при вирішенні питання, чи є можливим виправлення засудженого без реального відбування покарання, суду необхідно обов'язково врахувати дані, які характеризують особу винного, а при позитивній відповіді навести переконливі аргументи, що ґрунтуються на конкретних обставинах справи.
Відтак, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, раніше не судимого, посткримінальну поведінку обвинуваченого, зокрема вину визнав повністю та щиро кається у вчиненому, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, позитивну характеристику із військової частини НОМЕР_1 , позицію потерпілих та прокурора щодо виду та міри покарання, наявність пом'якшуючих обставин та відсутність обтяжуючих обставин, суд вважає, що виправлення та перевиховання обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства, а тому відповідно до вимог ст. 75 КК України слід звільнити його від відбування покарання з випробуванням та встановленням іспитового строку з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Обрані обвинуваченому вид та міра покарання, за переконанням суду, відповідають не тільки тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, обставинам справи, але й особі обвинуваченого, є обґрунтованими та будуть відповідати цілям покарання.
Цивільний позов не заявлявся.
Запобіжний захід відносно обвинуваченого ОСОБА_6 до набрання вироком законної сили залишити не обраним.
Витрати на проведення експертиз у кримінальному провадженні на загальну суму 16 045,2 гривень слід стягнути з обвинуваченого.
Долю речових доказів вирішити в порядку, передбаченому ст. 100 КПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 349, 368, 370, 373-376, 392, 393, 395 КПК України, суд, -
Визнати ОСОБА_6 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначити йому покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі, без позбавлення права керувати транспортними засобами.
На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання, якщо він протягом двох років не вчинить нового кримінального правопорушення та виконає покладені на нього обов'язки.
На підставі ст.76 КК України покласти на засудженого ОСОБА_6 обов'язки передбачені п.1, п. 2 ч.1 ст. 76 КК України: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання або роботи.
Стягнути з обвинуваченого ОСОБА_6 вартість витрат на залучення експертів на користь держави в розмірі 16 045 (шістнадцять тисяч сорок п'ять) грн 20 коп.
Запобіжний захід відносно обвинуваченого ОСОБА_6 до набрання вироком законної сили залишити не обраним.
Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України скасувати арешт майна накладений ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 31.12.2025, а саме на: автомобіль марки «Mercedes- benz» моделі Vito д.н.з. НОМЕР_2 та вантажний автомобіль марки Volvo моделі FH реєстраційний номерний знак НОМЕР_3 у щепленні з напівпричепом SCHMINZ SKO 24 реєстраційний номерний знак НОМЕР_4 .
Речові докази:
автомобіль марки «Mercedes- benz» моделі Vito д.н.з. НОМЕР_2 , власником якого згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу є ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , мешканка АДРЕСА_3 - повернути власнику;
вантажний автомобіль марки Volvo моделі FH реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 у щепленні з напівпричепом SCHMINZ SKO 24 реєстраційний номерний знак НОМЕР_4 , власником яких є ТОВ «ЄВРО ТРЕЙД МУКАЧЕВО», який переданий на відповідальне зберігання ОСОБА_12 - повернути власнику ТОВ "Євро Трейд Мукачево";
оптичний носій у вигляді лазерного ком-пакт диску типу "DVD-R" на якому збережено відеозапис із відео реєстратора, який встановлений у службовому автомобілі, де відображено обставини дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 26.12.2025 близькл 07:50 год на автомобільній дорозі М-06 сполучення "Київ -Чоп" на 772 км - 21 м - залишити при матеріалах справи.
Вирок може бути оскаржений до Закарпатського апеляційного суду через Воловецький районний суд Закарпатської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Учасникам судового провадження, які не були присутніми в судовому засіданні, надіслати копію судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення.
Суддя ОСОБА_13