Справа № 473/2324/26
іменем України
"27" травня 2026 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі головуючої судді Булкат М.С.,
за участю: секретаря судових засідань Соколенко Д. К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вознесенську Миколаївської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Вознесенської міської ради Миколаївської області, про встановлення факту, що має юридичне значення,
11 травня 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом заявою про встановлення факту проживання зі спадкодавицею на час відкриття спадщини, в якій вказувала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати - ОСОБА_2 .
Після її смерті відкрилася спадщина, до складу якої входять: квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , а також 23/25 ідеальної частки нежитлової будівлі-пекарні та 2/25 частки нежитлової будівлі-пекарні.
ОСОБА_1 , як спадкоємиця першої черги за законом, прийнявши спадщину шляхом спільного постійного проживання зі спадкодавицею на час її відкриття, звернулася до Вознесенської державної нотаріальної контори Миколаївської області з приводу її оформлення.
Проте нотаріус відмовила заявниці у вчиненні відповідної нотаріальної дії, оскільки відсутні докази, що підтверджують факт прийняття ОСОБА_1 спадщини після смерті ОСОБА_2 .
У зв'язку з цим ОСОБА_1 просила про встановлення факту її проживання зі спадкодавицею на час відкриття спадщини в судовому порядку, вказуючи на те, що можливість встановлення такого факту в адміністративному чи іншому порядку на час розгляду справи втрачена, що фактично позбавляє її права на спадкування.
Ухвалою суду від 12 травня 2026 року відкрито провадження у справі.
В судове засідання позивачка ОСОБА_1 не з'явилася, проте надала заяву про розгляд без її участі та підтримує заяву.
Представник заінтересованої особи, Виконавчого комітету Вознесенської міської ради Миколаївської області, не з'явився, проте надав заяву про розгляд справи без їх участі.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) закріплено принцип доступу до правосуддя.
Право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення основних прав, наданих конституцією або законом, а також право на доступ до правосуддя та справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом є одними із невід'ємних прав людини, які закріплені в Загальній декларації прав людини, прийнятій Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 10 грудня 1948 року (статті 8, 10).
Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» («Bellet v. France»), заява № 23805/94).
Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
У статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 13 зазначеного Кодексу визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. А частина третя цієї ж статті прямо декларує, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Частиною першою статті 5 ЦПК України визначено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. При цьому суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Згідно з частинами першою, другою, сьомою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного); окремого провадження. Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (ч. 2 ст. 315 ЦПК України).
Зі змісту вказаної статті вбачається, що суд розглядає справи про встановлення фактів, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.
Як слідує з п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» від 31.03.1995 №5, встановлення факту перебування особи на утриманні померлого має значення для одержання спадщини, призначення пенсії або відшкодування шкоди, якщо допомога, яка надавалась, була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування. Одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.
Відповідно до ч.2, ч.4 ст.3 СК України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Згідно з абзацом 5 пункту 6 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999 №5-рп/99у справі про офіційне тлумачення терміну «член сім'ї» членами сім'ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв'язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов'язковими умовами для визнання їх членами сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах та утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями віднесення до кола членів однієї сім'ї є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважним причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки осіб, які об'єдналися для спільного проживання.
Конституційний суд України у своєму рішенні від 03.09.1999 у справі № 1-8/99 зазначив, що обов'язковою умовою для визнання осіб членами сім'ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто: наявність спільних витрат; спільний бюджет; спільне харчування; купівля майна для спільного користування; участі у витратах на утримання житла, його ремонт; надання взаємної допомоги; наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням; інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати заявниці - ОСОБА_2 .
Після її смерті відкрилася спадщина, до складу якої входить квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , а також 23/25 ідеальної частки нежитлової будівлі-пекарні та 2/25 частки нежитлової будівлі-пекарні.
ОСОБА_1 , як спадкоємиця першої черги за законом, прийнявши спадщину шляхом спільного постійного проживання зі спадкодавицею на час її відкриття, звернулася до Вознесенської державної нотаріальної контори Миколаївської області з приводу її оформлення.
Проте нотаріус відмовила заявниці у вчиненні відповідної нотаріальної дії з підстави відсутності доказів, що підтверджують факт прийняття ОСОБА_1 спадщини після смерті ОСОБА_2 .
Згідно п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України за №7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім'єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 1 січня 2004 року тощо.
Факт постійного проживання заявниці зі спадкодавицею на час відкриття спадщини повністю підтвердився дослідженими в судовому засіданні доказами, а саме:
- копією довідки про місце проживання особи ( а. с. 4 зворотна сторона);
- копіями свідоцтв про смерть матері, батька та брата заявниці (а. с. 5-7);
- копією свідоцтва на право власності на житло ( а. с. 11);
- копією будинкової книги за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 12-13);
- копіями договорів купівлі-продажу нерухомого майна- 2/25 ідеальної частки нежитлової будівлі пекарні та договору купівлі-продажу нерухомого майна- 23/25 ідеальної частки нежитлової будівлі пекарні (а. с. 16-22);
- копією довідки про склад сім'ї від 07.05.2026 року (а. с. 27);
-іншими доказами в сукупності.
Також на підтвердження зазначених обставин до матеріалів справи долучено копію довідки за місцем вимоги, відповідно до якої разом із ОСОБА_1 проживала її рідна мати - ОСОБА_2 , яку заявниця перевезла до свого місця проживання у 2018 році у зв'язку з її похилим віком, тяжким станом здоров'я та неможливістю самостійно пересуватися і здійснювати самообслуговування.
У зв'язку із зазначеним ОСОБА_1 забезпечила матері постійний догляд та проживання за адресою: АДРЕСА_2 ( а. с. 28)
Встановлення факту проживання позивачки зі спадкодавицею на час відкриття спадщини в адміністративному чи іншому порядку на час розгляду справи неможливе, внаслідок чого остання позбавлена можливості реалізувати своє право на спадкування після смерті матері.
З матеріалів справи не вбачається спору про право.
Враховуючи встановлені судом обставини, заява підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 258, 259, 263-265, 293, 315-316, 318-319 ЦПК України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Вознесенської міської ради Миколаївської області, про встановлення факту, що має юридичне значення - задовольнити.
Встановити факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживала разом з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент її смерті за адресою: АДРЕСА_2 .
Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя: М. С. Булкат