Справа № 464/2033/26
пр.№ 2/464/1980/26
26.05.2026 року Сихівський районний суд м.Львова в складі:
головуючої - судді - БЕСПАЛЬОК О.А.,
з участю секретаря судових засідань - БРИНОШ А.Я.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні у залі суду у місті Львові цивільну справу за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
ТзОВ «ФК «Ейс» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості. Позовні вимоги мотивовані тим, що 29 січня 2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідач ОСОБА_2 уклали договір кредитної лінії №217169829 (далі - договір) у формі електронного документа, відповідно до якого відповідач отримав від товариства кредитні кошти (з урахуванням всіх траншів) у розмірі 19150 грн. Договір між товариством та відповідачем було укладено в електронній формі та підписано за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Відповідач зобов'язався повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування відповідно до умов, зазначених у договорі. Згідно умов договору грошові кошти надаються позичальнику шляхом переказу на рахунок, використовуючи реквізити платіжної картки вказаної позичальником в особистому кабінету, що відбувається не пізніше ніж протягом трьох банківських днів з моменту укладення договору чи ініціювання отримання позичальником чергового траншу за договором. На виконання умов договору грошові кошти були перераховані товариством на банківську картку відповідача № НОМЕР_1 , яка була вказана останнім при укладенні договору. Проте в порушення умов договору та правил позичальник не повернув надані йому кредитні кошти та не сплатив проценти за їх користування в обумовлені сторонами строки. На підставі договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило право вимоги за кредитним договором №217169829 від 29 січня 2021 року ТОВ «Таліон Плюс», яке в подальшому відчужило це право вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» на підставі договору факторингу №05/0820-01 від 05 серпня 2020 року. 11 липня 2025 року між ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» укладено договір факторингу №11/07/25-Е, за умовами якого ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» набуло право вимоги до боржника за кредитним договором №217169829 від 29 січня 2021 року. У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за кредитним договором №217169829 від 29 січня 2021 року у відповідача виникла заборгованість в розмірі 32763 грн. 22 коп., з яких 11640 грн. 90 коп. - заборгованість за кредитом, а 21122 грн. 32 коп. - заборгованість за відсотками за користування кредитом. Окрім того, позивач поніс судові витрати: 2662 грн. 40 грн. судового збору та 7000 грн. витрат на професійну правничу допомогу, які також просив стягнути з відповідача.
27 березня 2026 року ухвалою суду дану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено до судового розгляду на 21 квітня 2026 року, витребувано у АТ КБ «Приват банк» докази.
Ухвалою суду від 21 квітня 2026 року розгляд справи відкладено на 06 травня 2026 року, у зв'язку з неявкою відповідача та не виконанням вимог ухвали.
Ухвалою суду від 06 травня 2026 року розгляд справи відкладено на 26 травня 2026 року, у зв'язку з неявкою відповідача та не виконанням вимог ухвали.
25 травня 2026 року на адресу суду від АТ КБ «Приват банк» надійшли витребуванні докази.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, подав заяву про розгляд справи за його відсутності, проти заочного розгляду справи не заперечує, позов підтримує в повному обсязі та просить такий задоволити.
Відповідач у судове засідання повторно не з'явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час і місце судового засідання, причин неявки не повідомив та не подав відзив на позовну заяву, а тому відповідно до ст.280 ЦПК України, за згодою позивача, судом здійснено заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У пункті 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до вимог ст.ст.12, 13 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч.2 ст.530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення закону щодо договору позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно зі ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до ч.ч.1,3 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
Таким чином, будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст.ст.205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч.3 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч.ч.4, 5 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з ч.6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до ч.8 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Положеннями ст.12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч.2 ст.1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Судом встановлено, що 29 січня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_2 укладено договір №217169829, за умовами якого товариство зобов'язалося надати позичальникові кредит без конкретної споживчої мети на суму 19150 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, нараховані згідно п. 1.9 цього договору.
Платіжними дорученнями, які містяться в матералах справи підтверджується, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало ОСОБА_2 19150 грн. на банківську карту НОМЕР_1 на виконання умов договору №217169829 від 29 січня 2021 року.
Згідно з інформацією АТ КБ «Приват банк», наданою суду на виконання ухвали, банківська картка № НОМЕР_2 емітована на ім'я ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 . На зазначену банківську картку з 29 січня 2021 року по 14 лютого 2021 року були зараховані грошові кошти в загальній сумі 19150 грн., що підтверджується також випискою по рахунку.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» зазначає, що право вимоги до боржника за договором №217169829 від 29 січня 2021 року перейшло до нього на підставі договорів факторингу.
28 листопада 2018 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» укладено договір факторингу №28/1118-01, за умовами якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» зобов'язалося відступити за плату ТОВ «Таліон Плюс» права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги.
Пунктом 4.1. договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року передбачено, що право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимоги по формі, встановленій у відповідному додатку. Підписанням реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі за відповідним реєстром права вимоги.
Згідно п. 8.1. договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року цей договір набуває чинності та всі права та обов'язки сторін за цим договором набувають повної юридичної сили з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками.
Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 8.1 цього договору та закінчується 28 листопада 2019 року, але у будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за цим договором (п. 8.2 договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року).
У пункті 8.6 договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року передбачено, що додатки та додаткові угоди до даного договору набувають чинності з моменту їх підписання обома сторонами та становлять його невід'ємну частину.
28 листопад 2019 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» укладено додаткову угоду №19 до договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, якою продовжено строк дії договору до 31 грудня 2020 року, а всі інші умови договору залишено без змін.
31 грудня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» укладено додаткову угоду №26 до договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, якою викладено текст договору в новій редакції.
Зокрема, в пункті 4.1. нової редакції договору передбачено, що наявне право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання ними відповідного реєстру прав вимоги по формі, встановленій у відповідному додатку. Право майбутньої вимоги передається з моменту виникнення такого права до боржника та додаткового оформлення не потребує. Підписанням реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним реєстром права вимоги.
Додатковою угодою №27 до договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, укладеною між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» 31 грудня 2021 року, продовжено строк дії договору до 31 грудня 2022 року.
В подальшому, додатковою угодою №31 до договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, укладеною між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» 31 грудня 2022 року, строк дії договору продовжено до 31 грудня 2023 року.
Додатковою угодою №32 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, укладеною між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» 31 грудня 2023 року, продовжено строк дії договору до 31 грудня 2024 року.
Згідно з реєстром права вимоги №132 від 04 травня 2021 року до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право вимоги до ОСОБА_2 за договором №217169829 від 29 січня 2021 року.
Предметом відступлення договором факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року є, в тому числі вимоги, які виникнуть у клієнта в майбутньому (майбутня вимога), при цьому перелік кредитних договорів, за якими здійснюється відступлення, наводиться у відповідних додатках до договору, а саме реєстрах прав вимоги, що є невід'ємною частиною договору.
За договором факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, клієнт зобов'язувався передати фактору всі права вимоги, які зазначені в реєстрах прав вимоги.
Відтак, фактичне відступлення прав вимоги не прив'язується виключно до моменту укладення договору, а відбувається на підставі реєстру, який містить перелік прав вимоги, що можуть виникати як до, так і після укладення договору факторингу.
Отже, з моменту підписання реєстру права вимоги №132 від 04 травня 2021 року, ТОВ «Таліон Плюс» набуло право вимоги за договором №217169829 від 29 січня 2021 року, а також можливість розпоряджатися цим правом, в тому числі і відступати його на підставі договору факторингу.
05 серпня 2020 року між ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн фінанс» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу №05/0820-01, за умовами якого ТОВ «Таліон Плюс» за грошові кошти та на умовах, визначених договором, відступає ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн фінанс» прав вимоги зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги.
Пунктом 4.1. договору факторингу №05/0820-01 від 05 серпня 2020 року передбачено, що право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання ними відповідного реєстру прав вимог по формі, встановленій у відповідному додатку.
Згідно п. 8.1. договору факторингу №05/0820-01 від 05 серпня 2020 року, цей договір набуває чинності та всі права та обов'язки сторін за цим договором набувають повної юридичної сили з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками.
Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п.8.1 цього договору та закінчується 04 серпня 2021 року, але у будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за цим договором (п.8.2 договору факторингу №05/0820-01 від 05 серпня 2020 року).
Додатковою угодою №2 від 03 серпня 2021 року продовжено строк дії договору до 31 грудня 2022 року включно.
Додатковою угодою №3 від 30 грудня 2022 року продовжено строк дії договору до 30 грудня 2024 року включно.
Згідно з реєстром права вимоги №9 від 30 травня 2023 року до ТОВ «Онлайн фінанс» перейшло право вимоги до ОСОБА_2 за договором №217169829 від 29 січня 2021 року.
11 липня 2025 року між ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу №11/07/25-Е, за умовами якого ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» за плату зобов'язується відступити ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» прав вимоги, строк виконання зобов'язань за якими настав або виникне у майбутньому, до третіх осіб - боржників, перелік яких зазначено в реєстрі боржників, що формується згідно з додатком №1 до договору та є невід'ємною частиною договору.
В пункті 1.2 договору факторингу №11/07/25-Е від 11 липня 2025 року передбачено, що перехід прав вимоги відбувається в момент підписання сторонами акту прийому-передачі реєстру боржників згідно з додатком №2.
Згідно п.9.2. договору факторингу №11/07/25-Е від 11 липня 2025 року договір набуває чинності з моменту його укладення сторонами.
Відповідно до п.9.3 договору факторингу №11/07/25-Е від 11 липня 2025 року строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п.9.2 цього договору та закінчується 31 грудня 2028 року, але у будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за цим договором (п.9.3 договору факторингу №11/07/25-Е від 11 липня 2025 року).
Актом прийому-передачі реєстру боржників за договором факторингу №11/07/25-Е від 11 липня 2025 року, що є додатком №2 до договору факторингу №№11/07/25-Е від 11 липня 2025 року, підтверджується, що ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» передало, а ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» прийняло реєстр боржників.
Згідно з реєстром боржників, підписаним 14 липня 2025 року, що є додатком №1 до договору факторингу №11/07/25-Е від 11 липня 2025 року, до ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» перейшло право вимоги до ОСОБА_2 за договором №217169829 від 29 січня 2021 року.
У вищезазначених договорах факторингу сторони погодили момент переходу права вимоги підписанням відповідних реєстрів прав вимоги та реєстрів боржників.
Отже, ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» набуло право вимоги до ОСОБА_2 за договором №217169829 від 29 січня 2021 року.
З розрахунку заборгованості за договором №217169829 від 29 січня 2021 року вбачається, що така становить 32763 грн. 22 коп., з яких 11640 грн. 90 коп. - заборгованість за тілом кредиту та 21122 грн. 32 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитними коштами.
Таким чином, зважаючи на те, що відповідач порушив умови кредитного договору, в добровільному порядку ухиляється від сплати заборгованості за таким, розрахунок заборгованості, поданий представником позивача, відповідачем не спростовано, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути заборгованість за договором №217169829 від 29 січня 2021 року у розмірі 32763 грн. 22 коп.
Щодо вирішення питання судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч.2 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч.3 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст.6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (ст.ст.12,46,56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди зобов'язані застосовувати як джерело права практику Європейського суду з прав людини, надалі ЄСПЛ.
В свою чергу ЄСПЛ у своїй практиці визначає поняття «фактично понесені витрати на сплату гонорару» (див., наприклад, рішення від 16 лютого 2012 року у справі «Савін проти України», п.97; рішення від 07 листопада 2013 року у справі «Бєлоусов проти України», п.115), не лише ті витрати, яким є документальне підтвердження, а і ті, які за умовами договору з адвокатом клієнт має сплатити як гонорар.
Наведена практика ЄСПЛ цілком узгоджується з приписами п.1 ч.2 ст.137 ЦПК України, щодо доказування обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 20 серпня 2025 року між ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» та адвокатським бюро «Соломко та партнери» укладено договір про надання правничої допомоги №20/08/25-01.
На підтвердження розміру судових витрат на професійну правничу допомогу позивачем, окрім договору №20/08/25-01 від 20 серпня 2025 року, додано додаткову угоду №257710905012 до договору про надання правничої допомоги №20/08/25-01 від 01 вересня 2025 року, акт прийому - передачі наданих послуг на суму 7000 грн.
При цьому, суд враховує правовий висновок Об'єднаної палати Верховного Суду висловлений у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19 про те, що витрати на надану правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Частиною 5 ст.137 ЦПК України встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Верховний Суд у постанові від 06 березня 2019 року у справі №910/15357/17, додатковій постанові від 05 вересня 2019 року у справі №826/841/17 зазначив, що суд може зменшити суму судових витрат не тільки за клопотанням іншої сторони судового провадження, а і самостійно з посиланням на приписи процесуального законодавства та практику Європейського суду з прав людини.
Виходячи із встановленої реальності участі адвоката та його необхідності, а також з урахуванням очевидної неспівмірності заявленого розміру витрат на правову допомогу та беручи до уваги задекларовані в п.6 ч.3 ст.2 ЦПК України і усталеній практиці у вищевказаних рішеннях ЄСПЛ принципи пропорційності, розумності і співмірності, суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу до 2000 грн.
Крім того, відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню в користь позивача 2662 грн. 40 коп. судового збору.
Керуючись ст.ст. 2, 81, 89, 133, 137, 141, 263-265, 280 - 282 ЦПК України, суд,
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» задоволити.
Стягнути ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС», ЄДРПОУ 42986956, заборгованість за кредитним договором №217169829 від 29 січня 2021 року у розмірі 32763 грн. 22 коп., витрати зі сплати судового збору у розмірі 2662 грн. 40 коп. та 2000 грн. витрат на правничу допомогу.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про його перегляд, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
СУДДЯ Оксана БЕСПАЛЬОК