Справа № 2-2984/10
Провадження № 6/303/106/25
21 травня 2026 року м. Мукачево
Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області у складі судді Полянчука Б.І., при секретарі Торинець Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Він фінанс» про заміну стягувача,
ТОВ «Він фінанс» звернулося до суду із заявою про заміну стягувача, в якій зазначило, що 25.10.2010 Мукачівським міськрайонним судом Закарпатської області ухвалено рішення у справі № 2-2984/10 за позовом ПАТ «Укрсиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області у справі № 0707/10286/2012 від 06.12.2012 замінено вибулого стягувача АКІБ «Укрсиббанк» на ПАТ «Дельта банк» у виконавчому провадженні по виконанню рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 25.10.2010 у цивільній справі № 2-2984/10. Між ПАТ «Дельта банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» 11.07.2018 укладено договір про відступлення права вимоги № 667/К, відповідно до якого право грошової вимоги за кредитним договором перейшло то ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія». Протоколом № 1706 загальних зборів учасників ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» від 25.07.2024 змінено назву на ТОВ «Він фінанс». Просило замінити сторону (стягувача) з виконання виконавчих документів у справі № 0707/10286/2012 з ПАТ «Дельта банк» на його правонаступника ТОВ «Він фінанс».
Представник заявника у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. У заяві просив здійснити розгляд справи в його відсутності.
Представник ПАТ «Дельта банк» у судове засідання не з'явився без поважних причин, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Боржники ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилися без поважних причин, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
З'ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до наступного.
Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
25.10.2010 Мукачівським міськрайонним судом Закарпатської області у справі № 2-2984/10 постановлено рішення, яким стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсиббанк» заборгованість у розмірі 206 654,34 грн, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120,00грн та судовий збір в розмірі 1700,00грн.
Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 06.12.2012 у справі № 0707/10286/2012 (провадження 2з/0707/384/2012) замінено вибулого стягувача АКІБ «Укрсиббанк» на ПАТ «Дельта банк» у виконавчому провадженні по виконанню рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 25.10.2010 у цивільній справі № 2-2984/10 про стягнення солідарно з особа 1 (мешканця адреса 1) та особа 2 (мешканки адреса2) на користь АКІБ «Укрсиббанк» 206 654,34грн суми боргу та 1700,00 грн сплаченого судового збору. В ухвалі є посилання на рішення Мукачівського міськрайонного суду від 25.10.2010 у справі № 2-2984/10, яким присуджено до стягнення з особа1 та особа2 в солідарному порядку на користь акціонерного інноваційного банку «Укрсиббанк» 206 654,34грн заборгованості за кредитним договором від 23.03.2006 № 135/11/06-Р (10304309000).
11.07.2018 між ПАТ «Дельта банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» укладено договір № 667/К купівлі-продажу майнових прав відповідно до п. 1.1 якого продавець передає у власність покупцеві, а покупець приймає у власність майнові права, які виникли та/або можуть виникнути в майбутньому та які включають право вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів, які виникли за укладеними договорами та/або інших підставах наведених у додатку №1 до цього договору
У пункті 9 додатку № 1 до договору № 667/К купівлі-продажу майнових прав від 11.07.2018 зазначено: тип договору - кредитний договір з додатками, додатковими договорами/угодами, договорами про внесення змін та доповнення до вказаного договору, тощо, що є його невід'ємними частинами; сторона договору (боржник/заставодавець) - ОСОБА_1 ; № договору - № 10304309000 (135/11/06-Р); в забезпечення виконання якого договору укладався (для договорів забезпечення)/додатком до якого є даний договір -; дата укладення договору - 23.03.06; дата закінчення договору - 23.03.21; опис предмета застави -; загальна заборгованість за договором на дату купівлі-продажу майнових прав - 1 096 025,94.
Згідно з протоколом № 1706 загальних зборів ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» від 22.07.2024 змінено найменування товариства на Товариство з обмеженою відповідальністю «Він фінанс».
За інформацією з Автоматизованої системи виконавчого провадження відсутнє виконавче провадження стягувачами за яким були би ПАТ «Укрсиббанк» або ПАТ «Дельта банк» та боржником ОСОБА_1 .
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду .
Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (частина перша статті 18 ЦПК України).
Згідно зі статтею 1 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Відповідно до ч. 2 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).
Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 516 ЦК України).
У разі вибуття однієї зі сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження (ч. 1, 2, 5 ст. 442 ЦПК України).
Частиною 1 статті 55 ЦПК України передбачено, що у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.
Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку він замінив (ч. 2 ст. 55 ЦПК України).
Оскільки виконавче провадження є самостійною стадією судового процесу, сторони виконавчого провадження належать до учасників справи, то якщо процесуальне правонаступництво має місце на стадії виконавчого провадження, заміна сторони виконавчого провадження означає й заміну учасника справи. Але заміна учасника справи не обов'язково означає заміну сторони відкритого виконавчого провадження.
На стадії виконання судового рішення як на завершальній стадії судового провадження можлива заміна сторони у виконавчому провадженні як юридичному процесі правонаступником за наявності відкритого виконавчого провадження. Після відкриття виконавчого провадження та до його закінчення заміна сторони виконавчого провадження (з одночасною заміною відповідного учасника справи) правонаступником здійснюється у порядку, передбаченому ст. 442 ЦПК України з урахуванням підстав, визначених ст. 55 ЦПК України. У цьому випадку приписи ст. 442 ЦПК України, що містить процесуальні особливості здійснення правонаступництва у виконавчому провадженні, застосовуються разом з положеннями ст. 55 ЦПК України.
Натомість як до відкриття виконавчого провадження, так і після його закінчення заміна учасника справи правонаступником здійснюється на підставі ст. 55 ЦПК України, а в окремих випадках також на підставі ч. 5 ст. 442 ЦПК України. Відповідно, тільки до закінчення виконавчого провадження можна ставити питання про заміну сторони виконавчого провадження, а якщо виконавче провадження закінчене, то заміна відповідної сторони цього виконавчого провадження правонаступником є неможливою без його відновлення відповідно до умов законодавства.
Подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17.
Заміна будь-якого учасника справи судом носить не виключно формальний характер, покликаний зафіксувати процесуальне правонаступництво на підставі матеріального правонаступництва, а здійснюється для реалізації завдань цивільного судочинства, передбачених ч. 1 ст. 2 ЦПК України, в межах стадій судового процесу.
Реалізація процесуального правонаступництва має мати процесуальну мету, яку суд також враховує разом із доказами матеріального правонаступництва, яке стало підставою процесуального правонаступництва. Заміна судом сторони справи на підставі матеріального правонаступництва здійснюється з процесуальною метою реалізації правонаступником прав щодо виконання судового рішення у виконавчому провадженні, відтак потребує розгляду підстав поновлення такого виконавчого провадження, якщо воно вважається закінченим.
Враховуючи завдання виконавчого провадження як складової судового провадження, процесуальною метою заміни як сторони відкритого виконавчого провадження, так і сторони справи (стягувача у виконавчому документі) в цьому контексті є отримання виконання судового рішення в межах виконавчого провадження. За відсутності підстав відновлення виконавчого провадження, яке було закінчене, досягнення цієї процесуальної мети неможливе. Тому разом із заявою щодо правонаступництво, якщо виконавче провадження закінчене, заявник має здійснювати процесуальні дії (наприклад, оскаржити постанову про закінчення виконавчого провадження), спрямовані на відновлення виконавчого провадження, а суд має оцінювати ці питання в комплексі. За відсутності підстав для відновлення закінченого виконавчого провадження відсутні і підстави для процесуального правонаступництва.
Якщо ж виконавче провадження не закінчене, але виконавчий документ був повернутий стягувачу без виконання, у його правонаступника є можливість отримати право на повторне звернення з виконавчим документом до виконання за умови дотримання строків звернення виконавчого документа до виконання. Якщо ці строки пропущені, то разом з питанням процесуального правонаступництва заявник повинен звернутися з заявою про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання. За відсутності підстав для поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання відсутні і підстави для процесуального правонаступництва.
Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10 (провадження№ 14-197цс21, пункти 127- 130).
Судом встановлено, що за договором відступлення прав вимоги від 11.07.2018 № 667/К, додатку № 1 до договору відступлення права вимоги № 667/К до ТОВ «Він фінанс» перейшло право вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором від 23.03.2006 № 135/11/06-Р (10304309000). Тобто, судом встановлено наявність матеріального правонаступництво у спірних правовідносинах та набуття заявником права порушувати питання про заміну сторони стягувача у виконавчому документі (процесуальне правонаступництво).
Водночас доказів щодо переходу права вимоги до боржника ОСОБА_2 заявником не надано, хоча він просив замінити сторону (стягувача) у справі в цілому.
Рішення суду у справі № 2-2984/10 набрало законної сили 05.11.2010.
Станом на дату ухвалення зазначеного рішення суду діяв Закон України «Про виконавче провадження» № 606-ХІV (надалі ЗУ № 606-ХІV) від 22.04.1999, який втратив чинність 05.01.2017.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЗУ № 606-ХІV виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання в такі строки: 1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; 2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.
Строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для: 1) виконання судових рішень - з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його постановлення; 2) виконання рішень комісій по трудових спорах - з дня видачі посвідчення на примусове виконання рішення; 3) інших виконавчих документів з наступного дня після набрання ними юридичної сили, якщо інше не передбачено законом.
05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII), згідно пункту 5 Розділу XIII Прикінцевих та перехідних положень якого виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.
Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (частина перша статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 2 червня 2016 року).
Стадія виконавчого провадження як завершальна стадія судового процесу має встановлені законом строкові межі. Зокрема, така стадія починається після видачі виконавчого документа стягувачу та закінчується фактичним виконанням судового рішення або із спливом строку пред'явлення виконавчого документа до виконання, оскільки, відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 4 ЗУ № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання якщо пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання. Тобто за межами цього строку виконавчі дії не вчиняються, а строк виконавчого провадження як завершальної стадії судового процесу спливає одночасно із строком пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Стаття 11 ЗУ «Про виконавче провадження» № 1404-VIII регулює загальні строки виконавчого провадження, а стаття 12 - строки пред'явлення виконавчих документів до виконання, переривання строку давності пред'явлення виконавчого документа до виконання, поновлення пропущеного строку. Строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов'язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію. Строки у виконавчому провадженні встановлюються законом, а якщо вони не визначені законом - встановлюються виконавцем (ч. 1 ст. 11 Закону № 1404-VIII). Стягувач, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції (ч. 6 ст. 12 Закону № 1404-VIII).
У разі вибуття однієї зі сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов'язковими тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив. У разі якщо сторона виконавчого провадження змінила найменування (для юридичної особи) або прізвище, ім'я чи по батькові (для фізичної особи), виконавець, за наявності підтверджуючих документів, змінює своєю постановою назву сторони виконавчого провадження (ч. 5 ст. 15 ЗУ «Про виконавче провадження» № 1404-VIII).
Виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій, зокрема у разі звернення виконавця та/або заінтересованої особи до суду із заявою про заміну вибулої сторони правонаступником у порядку, встановленому частиною п'ятою статті 15 цього Закону (пункт 5 частини першої статті 34 Закону № 1404-VIII).
Стаття 37 Закону про виконавче провадження регулює підстави для повернення виконавчого документа стягувачу. Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону (ч. 5 ст. 37 Закону № 1404-VIII).
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Тлумачення закону (зокрема, про можливість здійснювати заміну сторони виконавчого провадження протягом необмеженого строку, незалежно від того, чи закінчився встановлений строк пред'явлення до виконання наказу) означатиме, що стягувач після спливу строку пред'явлення виконавчого документа до виконання, який не був поновлений судом, матиме можливість «штучно» збільшити цей строк на невизначений термін шляхом відступлення права вимоги іншим особам, таким чином уникнувши законодавчої вимоги щодо строку, що вже безпосередньо впливає на права та інтереси боржника, який не може бути в невизначеному стані протягом тривалого строку. Таке тлумачення може порушити принцип правової визначеності, який є одним з основоположних аспектів верховенства прав.
Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/10031/13.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Не можна замінити сторону виконавчого провадження, яке було закінчене, якщо не існує підстав для відновлення виконавчого провадження, з приводу чого особа має звернутися до суду, надавши переконливі аргументи щодо такого відновлення. Разом з тим і заміна стягувача у виконавчому документі як сторони справи має мати дійсну процесуальну мету, а підстави такої заміни належним чином аргументовані. Саме тільки матеріальне правонаступництво без процесуальної мети не є достатнім аргументом, оскільки не відповідає вимогам частини першої статті 2 ЦПК України. Заміна будь-якого учасника справи судом носить не виключно формальний характер, покликаний зафіксувати процесуальне правонаступництво на підставі матеріального правонаступництва, а здійснюється для реалізації завдань цивільного судочинства. Якщо, наприклад, суд підтвердив зобов'язання однієї сторони договору перед іншою та відповідне судове рішення набуло законної сили, то суд не здійснює заміну його сторони у випадку уступки відповідним кредитором за цим договором своїх прав та обов'язків іншій особі на цю іншу особу лише заради процесуальної констатації цього матеріального правонаступництва. Суд може здійснити заміну учасника справи виключно для виконання вимог частини першої статті 2 ЦПК України.
Зазначений правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 2-7763/10 (провадження № 14-197 цс 21).
У постанові Верховного Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року у справі № 344/19847/18 (провадження № 61-6732св19) вказано, що «Конституція України закріпила принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58). Це означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (пункт 4 Рішення Конституційного Суду України від 05 квітня 2001 року у справі № 3-рп/2001). Згідно пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016 року виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання у строки, встановлені цим Законом. Аналіз пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016 року свідчить, що він застосовується тільки до виконавчих документів, строк пред'явлення до виконання за якими не сплинув на час набрання чинності законом № 1404-VIII від 02 червня 2016 року. Для пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення не передбачено зворотної дії в часі і можливості застосування норм закону № 1404-VIII від 02 червня 2016 року до виконавчих документів, строк пред'явлення до виконання за якими сплинув на час набрання ним чинності».
Подібні висновки висловлені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28 березня 2018 року у справі № 905/6977/13 та від 02 травня 2018 року у справі № 5016/149/2011(17/6), а також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2018 року у справі № 553/1951/14-ц (провадження № 61-20552св18), від 10 квітня 2019 року у справі № 521/21810/17 (провадження № 61-42207св18), від 29 січня 2020 року у справі № 344/19847/18 (провадження № 61-6732св19).
Заявником не надано доказів того, що для примусового виконання рішення суду у справі № 2-2984 видавався виконавчий документ, а також що він пред'являвся до виконання у встановленому законом порядку та/або що строк його пред'явлення не пропущений.
Крім того, не надано доказів того, що станом на дату звернення із заявою про заміну сторони у виконавчому провадженні таке провадження існує або наявні передбачені законом підстави для його відновлення.
При цьому заявником не порушено питання про поновлення строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Крім того, суд зауважує, що заявник просить замінити сторону (стягувача) у виконавчому провадженні у справі № 0707/10286/2012. Водночас зазначена справа стосувалася виключно вирішення питання про заміну стягувача його правонаступником та не містить самостійного рішення, яке підлягає примусовому виконанню.
Натомість примусовому виконанню підлягає рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 25.10.2010 у справі № 2-2984/10, яким вирішено спір по суті та стягнуто заборгованість за кредитним договором, але прохання про заміну сторони (стягувача) у цій справі не заявлено.
Отже, заява фактично спрямована на заміну сторони у виконавчому провадженні не щодо рішення, яке підлягає виконанню, а щодо ухвали суду, якою лише вирішено питання щодо правонаступництва.
За таких обставин суд приходить до висновку, що заява задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. 2, 55, 78, 81, 89, 259-261, 353-355, 44 ЦПК України, ст. 129 Конституції України, ст. 512, 516 ЦК України, ЗУ «Про виконавче провадження» № 1404-VIII, ЗУ «Про виконавче провадження» № 606-ХІV, суд
У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Товариства з обмеженою відповідальністю «Він фінанс» про заміну сторони (стягувача) з виконання виконавчих документів у справі № 0707/10286/2012 з Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» на його правонаступника Товариства з обмеженою відповідальністю «Він фінанс» - відмовити.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено ЦПК України.
Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту ухвали.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена в день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя