Провадження № 11-сс/803/1027/26 Справа № 185/6271/26 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
20 травня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
судді - доповідача ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
підозрюваного ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника
ОСОБА_7 , діючої в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської областівід 27 квітня 2026 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12026041370000611, шодо
ОСОБА_8 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Городня Чернігівської області,
зареєстрованого за адресою:
АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою:
АДРЕСА_2
підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України,
Ухвалою слідчого судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської областівід 27 квітня 2026 року застосовано до підозрюваного ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів до 15.00 год. 25 червня 2026 року.
Своє рішення слідчий суддя мотивував тим, що додані до клопотання слідчого докази є вагомими і достатньо повно обґрунтовують підозру відносно ОСОБА_8 щодо вчинення останнім кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.121 КК України. Слідчий суддя врахував, що ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні злочину, який відповідно до ст.12 КК України є тяжким злочином, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років, раніше не судимий, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, є військовослужбовцем ЗСУ. Проте, слідчий суддя прийшов до висновку, що підозрюваний ОСОБА_8 можеперешкоджати кримінальному провадженню, а саме: незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні, з метою схилення до зміни показів чи відмови від показів взагалі, переховуватися від органів досудового розслідування та суду, вчиняти інші правопорушення. Враховуючи, що ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, а також обставини вчиненого злочину, а саме вчинення злочину із застосуванням насильства із застосуванням ножа, та ризики, передбачені статтею 177 КПК України, суд вважав за необхідне не застосовувати до підозрюваного розмір застави.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу слідчого судді, клопотання слідчого залишити без задоволення, застосувати до ОСОБА_8 запобіжний захід не пов'язаний з позбавленням волі.
Обґрунтовуючи заявлені в апеляційній скарзі вимоги захисник посилається на те, що підозра перевантажена декларативними посиланнями про порушення законодавства про оборону, що не має взагалі жодного стосунку до диспозиції статті 121 КК України. Зазначає, що військовослужбовець це спеціальний суб'єкт, ОСОБА_8 не підозрюється у дезертирстві чи ухиленні від служби, що вказує про недоречне посилання в підозрі на ст. 65 Конституції України. Порушення Закону України «Про оборону» може тягнути дисциплінарну відповідальність, але це не є елементом об'єктивної сторони складу кримінального правопорушення «умисне тяжке тілесне ушкодження». Зауважує, що у кримінальному процесі час вчинення злочину є обов'язковим елементом, що підлягає доказуванню (ст. 91 КПК України). У повідомленні про підозру, яку складено 25.04.2026 р. та вручено 25.04.2026 року о 16:06 год., зазначено, що інкримінована ОСОБА_8 подія мала місце 25 квітня 2026 року о 22:10 год. Разом із тим, як вбачається з матеріалів (протокол огляду відеозапису, протокол затримання) - фактично подія мала місце 24.04.2026 року. Згідно з матеріалами справи, станом на 22:10 год. 25 квітня 2026 року (час «вчинення» злочину за версією слідства) ОСОБА_8 вже понад 18 годин перебував під вартою в ізоляторі тимчасового тримання, будучи затриманим о 03:17 год. того ж дня. Отже, зміст підозри прямо суперечить фактичним даним про рух справи та фізичну можливість особи вчинити дії у вказаний слідчим час. При обранні запобіжного заходу слідчим суддею не було надано належної оцінки очевидним хронологічним суперечностям у матеріалах клопотання, які ставлять під сумнів обґрунтованість пред'явленої підозри. Вказує, що в матеріалах кримінального провадження взагалі відсутня будь-яка первинна медична документація (довідка за формою 027/о, довідка зі швидкої або приймального відділення, протоколи операцій тощо), які б фіксували діагноз та глибину раневого каналу, підтверджували б проникаючий характер поранення та його належність до категорії «тяжких». Вважає це грубим порушенням вимог ст.ст. 91, 92 КПК України, а за відсутності таких даних будь-які твердження слідства про «проникаючий» характер рани є припущенням, які згідно з ч. 3 ст. 62 Конституції України не можуть бути покладені в основу судового рішення про обмеження свободи особи. Наголошує, що визнання підозрюваним факту конфлікту, визнання вини - не звільняє слідство від обов'язку довести склад злочину. Звертає увагу, що слідчий суддя, обираючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, не надав оцінки тому, що дії ОСОБА_8 були реактивними, тобто спрямованими на відбиття нападу та захист власного здоров'я. Також зазначає, що в оскаржуваній ухвалі слідчий суддя взагалі не наводить жодних мотивів, висновків щодо можливості запобігти встановленим ризикам в спосіб застосування іншого альтернативного менш суворого запобіжного заходу, зокрема, особистого зобов'язання або домашнього арешту. Вказує, що тяжкість можливого покарання не може бути підставою для застосування найсуворішого запобіжного заходу - тримання під вартою. Захисник вважає недоведеним і ризик впливу на свідків та потерпілого, так як ОСОБА_8 розуміє наслідки своїх дій, має намір і бажання відшкодувати спричинену шкоду, досягти примирення з потерпілим. За таких обставин доводи сторони обвинувачення щодо очікування незаконного впливу на потерпілого - є неспроможним. Більш того, такий ризик у кримінальному провадженні як незаконний вплив на потерпілого, свідків об'єктивно можна унеможливити в спосіб застосування до підозрюваного альтернативного запобіжного заходу з покладанням заборони утримання від спілкування з будь-якою особою, визначеною слідчим суддею. Щодо ризику ймовірності вчинення ОСОБА_8 іншого кримінального правопорушення чи продовження злочинної діяльності - сторона захисту зазначає, що ОСОБА_8 раніше не судимий, до кримінальної відповідальності ніколи не притягувався, на обліку у нарколога чи психіатра не перебуває. Крім того, зауважує, що підозрюваний є діючим військовослужбовцем Збройних Сил України, має постійне місце служби, позитивні характеристики від командування та чітко визначені соціальні зв'язки, ОСОБА_8 є чоловіком досить молодого віку (37 років), має на утриманні двох малолітніх дітей ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , сплачує аліменти. Матеріальну допомогу підозрюваний надає і своїм батькам пенсійного віку. Зазначені обставини свідчать про наявність у підозрюваного міцних соціальних зв'язків, що слідчий суддя при ув'язненні ОСОБА_8 безпідставно не врахував. Зауважує, що оскаржуваною ухвалою слідчого судді строк дії ухвали визначено на 60 днів, до 15:00 год. 25 червня 2026 року. Разом із тим, відповідно до протоколу затримання від 25.04.2026 року - ОСОБА_8 фактично затриманий о 23:20 год. 24.04.2025 року. Отже, граничним строком тримання під вартою є 23:20 год. 22.04.2025 року. Таким чином, слідчий суддя ухвалою від 27.04.2026 року застосував запобіжний захід у кримінальному провадженні в строк до 15:00 год. 25.06.2026 р, що є перевищенням шістдесяти днів. Вважає, що сукупність вищевикладених порушень є підставою для скасування ухвали слідчого судді.
Заслухавши доповідь судді, доводи захисника та підозрюваного, які просили задовольнити вимоги апеляційної скарги, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника підозрюваного та просив ухвалу суду залишити без зміни, дослідивши надані матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступного.
В силу ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є винятковим, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Згідно з вимогами ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Судове рішення стосовно запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою повинно відповідати вимогам ст. 370 КПК України, тобто повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, та містити як чітке визначення законодавчих підстав для його обрання, так і дослідження та обґрунтування достовірності обраних підстав у контексті конкретних фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, врахування особи винного та інших обставин, в тому числі ризиків, наведених у ч.1 ст.177 КПК України.
Згідно ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
На час апеляційного перегляду ухвали слідчого судді встановлено, що в провадженні слідчого відділу Павлоградського РВП ГУНП в Дніпропетровській області перебуває кримінальне провадження № 12026041370000611 від 25 квітня 2026 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України.
Згідно протоколу затримання особи від 25 квітня 2026 року підозрюваного ОСОБА_8 затримано 24 квітня 2026 року о 23 годині 30 хвилин.
25 квітня 2026 року ОСОБА_8 вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України.
З наданих матеріалів вбачається, що обґрунтованість повідомленої ОСОБА_8 підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, підтверджується зібраними під час досудового розслідування належними та допустимими доказами у їх сукупності.
В межах даного кримінального провадження слідчий звернувся до слідчого судді з клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_8 .
Як слідує з наданих матеріалів, слідчим суддею належним чином і в повній мірі досліджені у сукупності наявні докази у провадженні, долучені до клопотання, які є достатньо вагомими на підтвердження обґрунтованості підозри й дають достатньо вагомі підстави зробити об'єктивний висновок про можливу причетність ОСОБА_8 до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України.
Слідчий суддя суду першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість підозри щодо ОСОБА_8 в обсязі, достатньому для застосування у відношенні нього запобіжного заходу, з яким колегія суддів погоджується.
При цьому враховується, що, як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.2004 р. у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства», для вирішення питання про обрання запобіжного заходу факти, що викликають підозру, не обов'язково мають бути встановлені до ступеню, необхідного для засудження або навіть пред'явлення обвинувачення, а згідно рішення Європейського суду з прав людини від 30.08.1998 р. у справі «Кемпбелл та Хартлі проти Сполученого Королівства» наявність обґрунтованої підозри передбачає наявність фактів або відомостей, на підставі яких об'єктивний спостерігач зробив би висновок, що дана особа могла б скоїти злочин. Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 14.03.1984 у справі «Феррарі-Браво проти Італії», зазначено, що не можна ставити питання про те, що арешт або тримання під вартою до суду є виправданими тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, оскільки це є завданням попереднього розслідування, сприяти якому і має тримання під вартою.
Повідомлення про підозру на підставі п.3 ч.1 ст.276 КПК України передбачає дотримання стандарту «достатніх підстав (доказів)», який є нижчим ніж стандарту «обґрунтованої підозри», для цілей повідомлення особі про підозру він передбачає наявність доказів, які лише об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним кримінальним правопорушенням (демонструють причетність до його вчинення), і вони є достатніми, щоб виправдати подальше розслідування для висунення обвинувачення або спростування такої підозри.
На даному етапі провадження суд не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, оцінювати докази з точки зору їх допустимості, достатності та переконливості, а також робити висновки щодо доведеності чи недоведеності винуватості особи, повноти досудового розслідування, правильності кваліфікації дій підозрюваного, тощо. Слідчий суддя на підставі сукупності отриманих доказів повинен визначити лише, чи є причетність особи до вчинення злочину вірогідною та достатньою для застосування щодо неї запобіжного заходу.
Таким чином, посилання захисника на неналежність доказів, покладених в основу повідомлення про підозру та невідповідність обставин, викладених у письмовому повідомленні про підозру фактичним обставинам кримінального провадження, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вказані обставини мають бути перевірені під час судового розгляду в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для доведення чи не доведення винуватості особи, з метою досягнення таких висновків, які необхідні суду при постановленні вироку.
Крім того, посилання захисника на розбіжності у даті вчинення інкримінованого ОСОБА_8 злочину у тексті повідомлення про підозру з іншими матеріалами кримінального провадження, апеляційний суд відносить до технічних помилок, які підлягають виправленню у встановлений законом спосіб, але не є такими, які впливають на зміст повідомлення про підозру та є суттєвими, та такими, що впливають на вирішення питання про застосування запобіжного заходу.
Що стосується доводів апеляційної скарги захисника про відсутність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, то на переконання колегії суддів, вони є безпідставними, з огляду на наступне.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Слідчий суддя у відповідності до вимог ст.178 КПК України належним чином врахував тяжкість та обставини вчиненого злочину, а також дійшов правильного висновку про наявність ризиків, передбачених п.п.1,3,5 ч.1 ст. 177 КПК України.
Так, ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК України, підтверджується тим, що ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, за яке передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років, у зв'язку з чим, розуміючи тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному, у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого злочину, та те, що санкцією ч.1 ст.121 КК України передбачене покарання виключно у виді позбавлення волі, останній може переховуватися від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення покарання, оцінивши негативні наслідки переховування як менш сприятливі, ніж обмеження, пов'язані з триманням під вартою.
Оцінюючи вищевказані обставини, апеляційний суд також зважає на практику ЄСПЛ, зокрема, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте, таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
В розумінні практики ЄСПЛ ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
Є правильними також висновки слідчого судді щодо наявності ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки підозрюваний особисто знає потерпілого, який надавав письмові свідчення в рамках досудового розслідування кримінального провадження та перебуваючи не в умовах тимчасової ізоляції, може здійснити як і особисто, так і через 3-х осіб заходи, направлені на зміну раніше наданих показів потерпілим, свідками.
При встановленні наявності вказаного ризику апеляційний суд враховує встановлений КПК України порядок отримання показань, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні.
Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них. За таких обставин ризик впливу існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від таких осіб та дослідження їх судом.
Надаючи оцінку ризику, передбаченому п.5 ч.1 ст.177 КПК України, апеляційний суд враховує, що характер дій підозрюваного свідчить про його схильність до імпульсивного вирішення конфліктів із застосуванням насильства, що у поєднанні з обставинами вчинення кримінального правопорушення (раптовість конфлікту, використання ножа, тяжкість наслідків), дає підстави вважати, що у разі перебування без належного процесуального контролю ОСОБА_8 може вчинити інше кримінальне правопорушення. Крім того, підозрюваний є військовослужбовцем, що передбачає наявність відповідної підготовки та навичок поводження зі зброєю, а також потенційний доступ до неї, що підвищує ризик вчинення нових правопорушень із застосуванням насильства.
При цьому, зазначені ризики об'єктивно збільшуються з урахуванням введення в Україні військового стану через агресію Російської Федерації проти України, яка суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень на певних територіях та якісно погіршує криміногенну обстановку.
Дані висновки узгоджуються із практикою Європейського Суду з прав людини, який неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду провадження дійшов висновку, що слідчим суддею правильно встановлено, що інший, менш суворий запобіжний захід не зможе забезпечити виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, що випливають зі змісту ст. 177 КПК України, і тримання підозрюваного під вартою в повній мірі відповідає меті, з якою застосовується цей вид запобіжного заходу.
Обговорюючи питання про можливість усунення вказаного ризику у менш обтяжливий спосіб, ніж тримання ОСОБА_8 під вартою, колегія суддів вважає, що встановлені щодо обвинуваченого ризики, з числа передбачених ст.177 КПК України, є виключно вагомими, а вищенаведені обставини поза розумним сумнівом підтверджують існування встановлених ризиків, і те, що запобігти їх реалізації можливо тільки шляхом застосування до ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а більш м'які запобіжні заходи не здатні забезпечити його належну процесуальну поведінку.
Апеляційним судом враховано доводи захисника ОСОБА_7 стосовно того, що ОСОБА_8 раніше не судимий, на обліку у нарколога чи психіатра не перебуває, є діючим військовослужбовцем Збройних Сил України, має постійне місце служби, позитивні характеристики від командування та чітко визначені соціальні зв'язки, має на утриманні двох малолітніх дітей, сплачує аліменти, надає матеріальну допомогу і своїм батькам пенсійного віку.
Разом з тим, зазначені доводи не є достатньо вагомими і не можуть бути підставою для зміни запобіжного заходу, оскільки існували на час вчинення інкримінованого злочину та не слугували стримуючим фактором у вчиненні ним протиправної діяльності, до того ж не зменшують наявних ризиків.
Враховуючи, що ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, із застосуванням насильства, тому, у відповідності до положень ч. 4 ст. 183 КПК України слідчий суддя дійшов вірного висновку, що підстав для визначення розміру застави немає.
Відомостей щодо протипоказань для перебування підозрюваного в умовах слідчого ізолятора підозрюваним та його захисником не було надано, як під час розгляду клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в суді першої інстанції, так і під час розгляду апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції.
Приймаючи рішення про продовження підозрюваному ОСОБА_8 строку тримання під вартою, слідчий суддя суду першої інстанції повно та об'єктивно дослідив усі обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, врахував ступінь тяжкості інкримінованого підозрюваному кримінального правопорушення, наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, дані про особу підозрюваного, при цьому дослідив належним чином матеріали провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
Істотних порушень кримінального процесуального закону при постановленні зазначеної ухвали судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому за наслідками апеляційного розгляду апеляційний суд вважає необхідним ухвалу слідчого судді залишити без зміни, а апеляційну скаргу захисника підозрюваного - залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 405, 407, 419, 422 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , діючої в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 , залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого суддіПавлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської областівід 27 квітня 2026 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного ОСОБА_8 - залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
______________ _________________ ______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4