26 травня 2026 року м.Суми
Справа №576/3320/25
Номер провадження 22-ц/816/2052/26
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Черних О. М. (суддя-доповідач),
суддів - Петен Я. Л. , Замченко А. О.
за участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.
в присутності представника позивача (скаржника) - адвоката Осьмакова О.А.
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми в режимі відеоконференції у порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 13 березня 2026 року, ухваленого під головуванням судді Сапона О.В., у цивільній справі № 576/3320/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів,
1. Описова частина
Короткий зміст вимог позову
У 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про зменшення стягуваних з нього аліментів на утримання дітей.
Позовна заява мотивована тим, що судовим наказом Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 10 листопада 2022 року з нього на користь відповідачки ОСОБА_2 були стягнуті аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі однієї четвертої частки його заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно до досягнення донькою повноліття. Крім того, рішенням Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 10 квітня 2024 року з нього на користь відповідачки ОСОБА_2 були стягнуті аліменти на утримання повнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/5 частини його доходу щомісячно до закінчення нею навчання, але не більше, ніж до досягнення останньою 23 років.
Позивач, посилаючись на зміни в його матеріальному та сімейному стані, просив змінити розмір стягуваних з нього аліментів, зменшивши до 1/6 частини усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на утримання неповнолітньої доньки - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та у розмірі 1/6 частини його заробітку (доходу) щомісячно до закінчення навчання, але не більше, ніж до досягнення віку 23 років на утримання повнолітньої доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 13 березня 2026 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів було відмовлено. Суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено погіршення майнового стану чи суттєвих змін в житті, які б впливали на здатність сплачувати аліменти на дітей.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погоджуючись з таким рішенням, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає рішення суду ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи.
Вказав, що суд першої інстанції в порушення матеріального права прийняв рішення без врахування норм закону, зокрема ч. 2 ст. 183 СК України. Вважає, що він не має сплачувати аліменти за двома рішеннями в окремо визначених частинах, оскільки якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Просить скасувати рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 13 березня 2026 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити його вимоги та зменшити розмір стягуваних аліментів по 1/6 частини на неповнолітню та повнолітню доньку.
Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 квітня 2026 року справу передано судді-доповідачеві - Черних О.М.
Ухвалою Сумського апеляційного суду у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ від 13 квітня 2026 року відкрито апеляційне провадження в указаній справі.
Ухвалою Сумського апеляційного суду у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ від 13 квітня 2026 року справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.
Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу
Відповідачка ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 13 березня 2026 року - без змін. Свою позицію обґрунтовує тим, що скаржником не надано будь-яких доказів неможливості сплачувати аліменти на дітей у визначеному розмірі. Зазначила, що ОСОБА_1 вчасно платить аліменти.
Позиція апеляційного суду
У судовому засіданні представник скаржника - адвокат Осьмаков О.А. апеляційну скаргу підтримав, просив задовольнити.
У судове засідання належним чином повідомлені апеляційним судом про дату, час і місце розгляду справи позивач та відповідачка не з'явилась, про причини своєї неявки апеляційний суд не повідомили, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали.
За змістом ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом.
При вищевикладених обставинах, на підставі ст.ст.371-372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив розглядати дану справу у даному судовому засіданні за відсутності учасників справи, які не з'явились.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, представника скаржника - адвоката Осьмакова О.А., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
2. Мотивувальна частина
Фактичні обставини справи
Судом першої інстанції встановлено, що судовим наказом Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 10 листопада 2022 року з ОСОБА_1 на користь відповідачки ОСОБА_2 були стягнуті аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі однієї четвертої його частки заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно до досягнення донькою повноліття (а.с.7).
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесений до Реєстру.
Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що рішенням Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 10 квітня 2024 року в справі № 576/3320/25 з ОСОБА_1 на користь відповідачки ОСОБА_2 були стягнуті аліменти на утримання повнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/5 частини його доходу щомісячно до закінчення нею навчання, але не більше, ніж до досягнення віку 23 років.
Мотивувальна частина та застосовані норми права
Частиною першою статті 367 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав суду будь-яких доказів того, що його сімейний стан змінився, а матеріальний стан погіршився.
Колегія суддів погоджується з даним висновком виходячи з наступного.
Згідно зі ст.ст. 13, 43 ЦПК України особа, яка бере участь у розгляді справи, розпоряджається своїми правами на власний розсуд, в тому числі й правом безпосередньої участі у справі.
Відповідно до ст. 44 ЦПК України особи, які беруть участь у справі зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. Зловживання процесуальними правами не допускається.
У частині 1 статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до ч. ч. 1-2 статті 27 вказаної Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (ст. 180 СК України, ч. 2 ст. 51 Конституції України).
Згідно з частиною 3 статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Статтею 182 СК України встановлено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Згідно з положеннями статті 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Зазначене також роз'яснено судам у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів».
СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження (ч. 3 ст. 181 СК України). Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст. 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі та навпаки).
При розгляді позовів, заявлених із зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки ст. 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (ст. 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», ст. 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», ст. 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
Указане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 05 лютого 2014 року № 6-143цс13, і неодноразово підтриманою Верховним Судом у постановах: від 30 червня 2020 року, у справі №343/945/19, провадження №61-2057св20, від 12 січня 2022 року у справі №545/3115/19, провадження №61-18145св20, від 23 травня 2022 року у справі №752/26176/18, провадження № 61-16697св21, та інших.
Аналіз положень ч. 3 ст. 181 СК України дає підстави для висновку, що право стягувача аліментів на зміну способу їх стягнення є безумовним і не залежить від настання або зміни будь-яких обставин.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що розмір аліментів на утримання доньок, який стягується на підставі судового наказу Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 10 листопада 2022 року та рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 10 квітня 2024 року відповідає встановленим нормам Закону та ст. 183 СК України щодо розміру стягуваних аліментів та є достатнім для забезпечення усіх необхідних потреб дітей.
Посилання позивача на те, що у нього змінився його сімейний та матеріальний стан, оскільки з нього стягуються за судовими рішеннями аліменти на утримання двох дітей, не є безумовною підставою для зменшення розміру аліментів.
Зменшення розміру аліментів у зв'язку з тим, що відповідач сплачує аліменти на двох дітей, без існування інших об'єктивних підстав, не буде спрямовано на належне забезпечення неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та суперечитиме її інтересам. Ті ж самі висновки стосується зменшення стягуваних аліментів на утримання повнолітньої дитини, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Посилання відповідача на те, що він сплачує аліменти на утримання неповнолітньої дитини частку його заробітку та 1/5 частку на повнолітню, що перевищує 1/3 частину його заробітку і це суперечить ч. 5 ст. 185 СК України, не є обґрунтованим виходячи з наступного.
Частина 5 ст. 183 СК України регламентує стягнення аліментів за заявою про видачу саме судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину
Частиною 2 статті 182 СК України передбачає мінімальний розмір аліментів на одну дитину відповідного віку, у той час як максимальний розмір аліментів закон не встановлює. Останній визначається судом у кожному конкретному випадку, враховуючи як потреби самої дитини, так і можливості платника аліментів - матері або батька дитини.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.70 Закону України «Про виконавче провадження» загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі у разі відрахування за кількома виконавчими документами. Це обмеження не поширюється на відрахування із заробітної плати у разі відбування боржником покарання у виді виправних робіт і стягнення аліментів на неповнолітніх дітей. У таких випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70 відсотків.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач сплачує аліменти на неповнолітню дитину частку і на повнолітню 1/5 частку заробітку, що становить 45% заробітної плати ОСОБА_1 , отримувачкою аліментів є відповідачка ОСОБА_2 .
При цьому колегія суддів звертає увагу, що утримання малолітньої дитини є обов'язком батьків, який передбачений законодавством, а відповідач, є працездатною особою та отримує постійний дохід, доказів на підтвердження погіршення матеріального становища чи стану здоров'я, які б унеможливлювали сплату аліментів на утримання малолітньої дитини, позивач суду не подав, тому суд вважає що він має можливість надавати матеріальну допомогу відповідачці на утримання дітей саме в розмірі 1/4 та 1/5 частки від його доходу.
З урахуванням зазначених обставин та приймаючи до уваги інтереси дітей, а саме те, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, виходячи із принципів справедливості, добросовісності і розумності, закріплених у ст. 7 СК України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що заявлені вимоги позивача про зменшення розміру аліментів не ґрунтуються на положеннях Сімейного кодексу України, не відповідають інтересам дітей та відмовив в задоволенні позовних вимог.
При цьому, суд звертає увагу, що сторони не позбавлені права в майбутньому на звернення до суду з позовом про зміну розміру стягуваних аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених СК України.
Разом з тим, обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач не надав доказів відсутності у нього можливості сплачувати аліменти на дітей, а саме: на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі однієї четвертої частки його заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно до досягнення донькою повноліття та на утримання повнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/5 частини його доходу щомісячно до закінчення нею навчання, але не більше, ніж до досягнення віку 23 років.
Крім того, колегія суддів враховує висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 04 серпня 2020 року у справі №489/100/18, згідно яких аліменти, спрямовані на утримання дитини, повинні бути достатніми і, разом із тим, співрозмірними з урахуванням мети аліментного зобов'язання.
Колегія суддів, звертає увагу на те, що відповідач є особою працездатного віку, не має інших осіб на утриманні не надав суду відомості про власний дохід, обґрунтування необхідних обов'язкових додаткових витрат, тобто не надав суду будь яких доказів того, що його сімейний стан змінився, а матеріальний стан погіршився.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до пункту 1 частини 1статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.
Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи, які є підставою для скасування рішення, не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, внаслідок чого апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
З огляду на викладене відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат.
Керуючись ст.ст.374,375,381-384,389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 13 березня 2026 року в цивільній справі № 576/3320/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і в касаційному порядку оскарженню не підлягає, а у випадках, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Повний текст постанови складено 26 травня 2026 року .
Головуючий - О. М. Черних
Судді: Я. Л. Петен
А. О. Замченко