26 травня 2026 року м.Суми
Справа №577/7311/25
Номер провадження 22-ц/816/2038/26
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Черних О. М. (суддя-доповідач),
суддів - Петен Я. Л. , Замченко А. О.
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Таскомбанк», в інтересах якого звернувся ОСОБА_1 , на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 27 лютого 2026 року ухваленого під головуванням судді Кравченка В.О., у цивільній справі № 577/7311/25 за позовом Акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за кредитним договором,
1. Описова частина
Короткий зміст вимог позову
У грудні 2025 року представник АТ «Таскомбанк» звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором на загальну суму 36764 грн. 62 коп. та судових витрат.
Позовна заява вмотивована тим, що 31.10.2022 ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» та ОСОБА_2 уклали кредитний договір №1835949701 на умовах зворотності, платності. За умовами кредитного договору відповідачка отримала 33642,00 грн. шляхом безготівкового перерахування коштів на свій картковий рахунок, строком на 24 місяці під 3,50 % від суми кредиту за місяць.
20.07.2022 права вимоги за кредитним Договором відступлені АТ «Таскомбанк» на підставі Договору про відступлення права вимоги № 01/09/21 від 01.09.2021.
Банк свої зобов'язання виконав в повному обсязі, в свою чергу в зв'язку з порушенням умов договору та не сплатою боргу у відповідачки утворилась заборгованість за Договором № 1835949701 від 31.10.2022, з яких заборгованість: по тілу кредиту (в т.ч. прострочена) -8297,58 грн; за річними процентами (в т.ч. прострочена) - 1736,48 грн; за щомісячними процентами (в т.ч. прострочена) - 26730,56 грн.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 27 лютого 2026 року, у складі головуючого судді - Кравченка В.О., позовні вимоги частково задоволено. Ухвалено стягнути з ОСОБА_2 на користь АТ «Таскомбанк» заборгованість за кредитним Договором № 1835949701 від 31.10.2022 загальним розміром 29119,12 грн., з яких: 8297,58 грн. - заборгованість по тілу кредиту; 1155,80 грн. - заборгованість за річними процентами та 19665,74 грн. - заборгованість за щомісячними процентами, що утворилася станом на 28.05.2025 року, а також судовий збір - 1918,64 грн. В решті вимог відмовлено.
Суд першої інстанції виходив із того, що АТ «Таскомбанк» надало до суду підтвердження укладення договірних відносин кредитування та підтвердження отримання відповідачкою кредиту в зазначеній сумі. Сторони досягли згоди з усіх істотних його умов, зокрема, й щодо розміру процентів за користування позикою, їх волевиявлення було вільним та відповідало їхній внутрішній волі. Позика надана відповідно до вимог чинного законодавства України, відповідачка погодилася на запропонований розмір процентів за користування позикою та зобов'язалася їх сплатити. АТ «Таскомбанк» отримало права вимоги до відповідачки за кредитним договором на підставі договору про відступлення права вимоги від 01.09.2021 за № 01/09/21. Разом з тим, судом вирішено, що не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення річних процентів у сумі 583,58 грн. та 7064,82 грн. - щомісячних процентів, нарахованих позивачем, оскільки здійснені поза межами строку дії договору.
Судові витрати стягнуто пропорційно задоволених вимог.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Представник скаржника вважає, що рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 27 лютого 2026 року не відповідає вимогам законності та обґрунтованості. Вказав, що суд першої інстанції неналежним чином дослідив докази, порушуючи норми матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції в частині не задоволення стягнення заборгованості за відсотками, які нараховані після закінчення строку кредитування, є помилковим.
Повторюючи обґрунтування позовної заяви, доводи апеляційної скарги представника скаржника ОСОБА_1 зводяться до того, що суд першої інстанції однобічно та формально підійшов до дослідження та аналізу наявних у справі письмових доказів, не здійснив перевірки належності цих доказів, у зв'язку з чим безпідставно відмовив банку в задоволенні вимог про стягнення процентів за користування кредитом.
На думку скаржника, в момент укладення кредитних договорів, між банком і позичальником було досягнуто домовленості щодо заяви-договору про відкриття клієнту банківського рахунку, його обслуговування, тарифів та комісій банку в цілому, а також щодо всіх пунктів, якими передбачені умови виконання договору, споживач повідомлений про умови банківського обслуговування. Зазначив, що не дослідженим судом першої інстанції є те, що Умови отримання фінансових кредитів, на які погодилася відповідачка, передбачають припинення договору після повного його виконання сторонами.
Вказав, що суд першої інстанції не врахував практику Верховного Суду, зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17, постанову Верховного Суду від 19.03.2021 у справі № 904/2073/19, постанову Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 153/1334/16.
Просив скасувати судове рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 27 лютого 2026 року у справі № 577/7311/25 і ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 квітня 2026 року справу передано судді-доповідачеві - Черних О.М.
Ухвалою Сумського апеляційного суду у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ від 13 квітня 2026 року відкрито апеляційне провадження в указаній справі.
Ухвалою Сумського апеляційного суду у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ від 13 квітня 2026 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
Позиція апеляційного суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам цивільного процесуального та матеріального законодавства України, а апеляційна скарга представника АТ «Таскомбанк» - Попова Є.В. не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
2. Мотивувальна частина
Фактичні обставини справи
22.10.2022 між ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» та ОСОБА_2 було укладено кредитний Договір № 1835949701, на підставі якого остання отримала грошові кошти в сумі 33642,00 грн. строком на 24 місяці, а також зобов'язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитом (річні - 10,99 % від суми боргу за договором, щомісячні - 3,50 % від суми кредиту) (а.с. 6-13).
Умовами вказаного Договору передбачено, зокрема, порядок видачі кредиту, умови видачі, порядок повернення коштів. Підписавши даний Договір позичальник доручає кредитодавцю виплатити/сплатити, за рахунок отриманого кредиту, такі суми грошових коштів за наступними реквізитами: отримувач ОСОБА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 , рахунок НОМЕР_2 у АТ «Таскомбанк», сума 32040 грн.
Кредитний договір діє в межах строку, на який надається кредит та припиняється належним його виконанням. Зміни до договору вносяться за згодою сторін, шляхом підписання додаткових угод. Зміна умов кредитного договору в тому числі і збільшення строку кредитування здійснюється за домовленістю сторін шляхом підписання додаткових угод до кредитного договору.
У п. 4 Договору указані, зокрема реквізити позичальника: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Кредитний Договір підписаний відповідачкою власноручно (а.с.6-7).
ОСОБА_2 31.10.2022 особисто підписала Паспорт кредиту від ТОВ «ФК «ЦФР» № 5949701, у якому також закріплені умови кредитування (а.с.8).
01.09.2021 ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» та АТ «Таскомбанк» уклали договір відступлення права вимоги № 01/09/21, за яким ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» відступило на користь АТ «Таскомбанк» права грошової вимоги до боржників, вказаних у реєстрі прав вимоги. За цим Договором сторони погодили, що первісний кредитор має право щоденно передавати (відступати) новому кредитору свої права вимоги до позичальників, а новий кредитор зобов'язаний набувати такі права вимоги, шляхом підписання відповідних Реєстрів прав вимог є невід'ємною частиною цього Договору (а.с. 14-20).
Розмір заборгованостей позичальників, права вимоги до яких відступаються згідно Реєстру прав вимог, вказується у кожному окремому Реєстрі до цього Договору (пп. 2.2. п. 2 Договору про відступлення права вимоги).
Згідно платіжної інструкції № 1045746711 від 01.11.2022 позивач здійснив оплату за договором про відступлення права вимоги № 01/09/21 від 01.09.2021 (а.с. 22).
З Реєстру прав вимоги до Договору про відступлення права вимоги № 01/09/21 від 01.11.2021 за 01.11.2022 вбачається, що АТ «Таскомбанк» набуло права грошової вимоги до відповідачки за кредитним Договором № 1835949701 від 31.10.2022 в сумі 33679,98 грн, з яких: 33642,00 грн. - основний борг; 37,98 грн. - нараховані проценти (а.с.21).
Договір укладено 31.10.2022 на 24 місяці, дата закінчення Договору - 01.11.2024 .
31.10.2022 АТ «Таскомбанк» надіслало відповідачу повідомлення-вимогу щодо дострокової сплати заборгованості за кредитним Договором (а.с. 24).
Згідно з розрахунком заборгованості станом на 28.05.2025, у відповідачки утворилася заборгованість перед банком на загальну суму 36764,62 грн., яка складається з заборгованості по тілу кредиту (в т.ч. простроченої) - 8297, 58 грн, заборгованості по річним процентам ( в т.ч. по простроченим) - 1736,48 грн, заборгованість по щомісячним процентам (в т.ч. прострочена) - 26730,56 грн. (а.с.23)
Застосовані норми права
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачка свої зобов'язання за Кредитним договором № 1835949701 не виконала, у зв'язку із чим, в межах строку дії кредитного договору, утворилася заборгованість в загальній сумі 29119,12 грн., з яких: 8297,58 грн. - заборгованість по тілу кредиту; 1155,80 грн. - заборгованість за річними процентами та 19665,74 грн. - заборгованість за щомісячними процентами, що нараховані банком у межах строку дії договору. Водночас, вважав необґрунтованими позовні вимоги в частині стягнення річних процентів у сумі 583,58 грн. та 7064,82 грн. - щомісячних процентів, нарахованих АТ «Таскомбанк», оскільки вони нараховані поза межами строку дії договору.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку (ч. 1 ст. 207 ЦК України).
Договір, що за своєю правовою природою є двостороннім правочином, є домовленістю двох або більше сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.ст. 626,628 ЦК України).
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України - за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (позика), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За загальним правилом, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк, відповідно до умов договору та вимог закону (ст.ст. 526,527,530 ЦК України).
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, відповідач порушує зобов'язання за даними договором.
Приписами ч. 2 ст. 615 ЦК України визначено: одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Згідно ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтями 1046, 1048 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що була передана йому позикодавцем) у строк та порядку, що встановлені договором.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Принципи справедливості, добросовісності та розумності є фундаментальними засадами цивільного законодавства та основами зобов'язання (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України), спрямованими, зокрема, на реалізацію правовладдя та встановлення меж поведінки у цивільних відносинах. Добросовісність у діях їхнього учасника означає прагнення сумлінно використовувати цивільні права і сумлінно виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями, бездіяльністю шкоди правам та інтересам інших осіб.
За змістом статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За умовами Кредитного договору № 1835949701, строк кредитування складає 24 місяців; річні проценти 10,99 % від суми боргу за договором; щомісячні проценти 3,50 % від суми кредиту.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
У пунктах 91-93 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц викладено правовий висновок про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 в п. 95-108 вказано щодо нарахування процентів на підставі статті 625 ЦК України, що регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак, якщо позичальник порушує зобов'язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.
Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)).
За умовами Кредитного договору № 1835949701, строк кредитування складає 24 місяців, отже строк кредитування закінчився 01.11.2024, у матеріалах справи відсутні докази продовження строку кредитування.
Належних доказів узгодження між сторонами договору іншого строку кредитування, аніж це передбачено в самому договорі, позивач не надав.
Позивачем не доведено факту продовження строку кредитування, визначеного договором, а тому строк кредитування, упродовж якого підлягали нарахуванню відсотки за користування кредитом, становив 24 місяці. У подальшому слід було здійснювати нарахування відсотків відповідно до норм ст. 625 ЦК України, однак у позовній заяві кредитор про це не просив, а продовжував нарахування відсотків за договором, строк якого закінчився.
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
У постановах Верховного Суду від 26 травня 2021 року в справі № 755/15853/15-ц, від 10 лютого 2022 року у справі № 263/1976/16-ц зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України припиняється також і право кредитодавця нараховувати обумовлену в договорі неустойку.
З огляду на вищевикладене, відсутні підстави для стягнення з ОСОБА_2 процентів за користування кредитом після 01.11.2024 року (більше 24 місяців), поза межами строку кредитування.
Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідачки процентів за користування кредитними коштами, нарахованих за період поза межами погодженого сторонами строку кредитування є безпідставними і задоволенню не підлягають.
Такий висновок місцевого суду не суперечить висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17, постанові Верховного Суду від 19.03.2021 у справі № 904/2073/19, постанові Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 153/1334/16.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.
Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається.
Керуючись ст. ст.368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК», в інтересах якого звернувся ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 27 лютого 2026 року в цивільній справі № 577/7311/25 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в статті 389 ЦПК України.
Головуючий - О. М. Черних
Судді: Я. Л. Петен
А. О. Замченко