Справа № 148/1801/25
Провадження № 22-ц/801/852/2026
Категорія: 41
Головуючий у суді 1-ї інстанції Ковганич С. В.
Доповідач:Ковальчук О. В.
25 травня 2026 рокуСправа № 148/1801/25м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Ковальчука О. В.,
суддів: Шемети Т. М., Панасюка О. С.,
розглянувши цивільну справу, без повідомлення її учасників, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» на заочне рішення Тульчинського районного суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 26 січня 2026 року у м. Тульчин суддею цього суду Ковганичем С.В., дата складання повного тексту судового рішення не відома,
У липні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит Капітал» (далі - ТОВ «ФК «Кредит Капітал») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Свої вимоги мотивувало тим, що 13.01.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (далі - ТОВ «Мілоан») та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит № 103428238 (далі - кредитний договір). Відповідно до умов вказаного договору відповідачу було надано кредит в розмірі 12 000 грн. Відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом.
18.10.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит Капітал» укладено договір відступлення прав вимоги № 77-МЛ, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» відступило на користь ТОВ «ФК «Кредит Капітал» право грошової вимоги, зокрема, за кредитним договором № 103428238, що укладений між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 13.01.2021 року.
До та після відступлення позивачу прав грошової вимоги до відповідача за вказаним вище кредитним договором, ОСОБА_1 не виконав свого обов'язку з повернення кредиту в строк, передбачений кредитним договором.
Станом на день звернення до суду заборгованість відповідача по кредитному договору перед позивачем становить 47 014, 26 грн, з яких: 11 058 грн - заборгованість за тілом кредиту; 35 956, 26 грн - заборгованість за відсотками.
За таких обставин, позивач просив стягнути з відповідача вказану суму заборгованості та судові витрати.
26.01.2026 року заочним рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із ухваленим рішенням, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» подало апеляційну скаргу, у якій посилається на його необґрунтованість, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що на підтвердження про успішне перерахування коштів ОСОБА_1 за кредитним договором № 103428238 від 13.01.2021 року ТОВ «ФК «Кредит Капітал» надало платіжне доручення № 24975066, в якому зазначено, що 13.01.2021 року було проведено платіж на картку № НОМЕР_1 , належну відповідачу, у розмірі 12 000 грн.
Крім того, апелянт зауважує, що відомість про щоденні нарахування та погашення, яка є додатком до поданої позовної заяви містить усі необхідні відомості для того, аби ідентифікувати його як такого, що підтверджує суму боргу саме по цьому кредитному договору, адже місить відомості про позичальника, номер і дату кредитного договору.
За таких обставин, скаржник вважає, що висновок суду першої інстанції про нібито відсутність належних доказів перерахування коштів є помилковим і суперечить наявним у матеріалах справи доказам.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Апеляційний суд відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати за таких підстав.
Статтею 376 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції не відповідає цим вимогам.
Судом встановлено, що 13.01.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит № 103428238, за умовами якого кредитодавець зобов'язався на умовах визначених цим договором, на строк визначений п. 1.3 договору надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі визначеній у п. 1.2 Договору, а позичальник зобов'язався повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений п. 1.4 договору термін та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені Договором.
Згідно з п. 1.2.-1.4., 2.1. кредитного договору, сума (загальний розмір) наданого ОСОБА_1 кредиту становить 12 000 грн, який надається строком на 15 днів (строк кредитування). Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом - 13.01.2021 року. Відповідно до п. 1.5.2., 1.5.3. проценти за користування кредитом протягом пільгового періоду: 1 800 грн, які нараховуються за ставкою 1 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
13.01.2021 року ТОВ «Мілоан» на рахунок ОСОБА_1 було перераховано грошові кошти в сумі 12 000 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 24975066 (а.с. 21).
До позовної заяви позивачем додано розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 103428238 від 13.01.2021 року, відповідно до якої заборгованість відповідача по кредитному договору становить 47 014, 26 грн, з яких: 11 058 грн - заборгованість за тілом кредиту; 35 956, 26 грн - заборгованість за відсотками.
13.05.2021 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» був укладений договір відступлення права вимоги № 71-МЛ, відповідно до умов якого сторони узгодили, що кредитор передає (відступає) новому кредиторові за плату, а новий кредитор приймає належні кредиторові права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами вказаними у Реєстрі Боржників, укладеними між кредитором і боржниками (Портфель заборгованості) (а.с.23-27).
Згідно з актом приймання-передачі Реєстру Боржників від 13.05.2021 року до договору відступлення права вимоги № 71-МЛ від 13.05.2021 року кредитор передав, а новий кредитор прийняв Реєстр Боржників кредитора від 13.05.2021 року, складений за формою згідно з Додатком № 1 до договору, із кількістю боржників 3166 (а.с.32).
Відповідно до витягу Реєстру Боржників до договору відступлення права вимоги № 71-МЛ від 13.05.2021 року ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло права грошової вимоги до відповідача по кредитному договору № 103428238 від 13.01.2021 року в розмірі 47 014, 26 грн, з яких: 11 058 грн - тіло кредиту; 35 856, 26 грн - заборгованість за відсотками (а.с. 30).
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що додані до позовної заяви докази не можуть вважатися належними та такими, що підтверджують надання відповідачу кредитних коштів, з огляду на те, що копія платіжного доручення № 24975066 від 13.01.2021 року не містить відмітки банку або іншої уповноваженої установи про проведення платежу.
Крім того, доказів, які б підтверджували, що рахунок № НОМЕР_1 , на який відповідно до вказаного платіжного доручення перераховано кошти відповідачу в сумі 12000 грн, належить відповідачу матеріали справи не містять.
Крім того, суд враховував, що згідно із повідомленням АТ КБ «ПРИВАТБАНК» № 20.1.0.0.0/7-250807/80454 від 14.08.2025 року на ім'я ОСОБА_1 в банку не іметовано картку № НОМЕР_1 (а.с.58).
Також суд вважав, що відомості про щоденні нарахування та погашення ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 103428238 була сформована ТОВ «Мілоан», а тому не може вважатися належним доказом виконання ТОВ «Мілоан» своїх зобов'язань за договором щодо надання відповідачу кредиту, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, та не є розрахунком заборгованості, а тому не є належним доказом наявності заборгованості та її розміру.
В свою чергу позивачем не надало суду жодних первинних бухгалтерських документів на підтвердження факту переказу коштів первісним кредитором на рахунок відповідача на підставі договору про надання споживчого кредиту № 103428238 від 13.01.2021 року, право вимоги за яким перейшло до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал».
За таких умов, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність позовних вимог та про відсутність правових підстав для їх задоволення.
Апеляційний суд не погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Згідно із ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому, як визначено ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 ст. 205 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
В силу частин 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно із ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Частиною 1 ст. 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Водночас з матеріалів справи вбачається, що кредитний договір № 103428238 від 13.01.2021 року був вчинений в електронній формі.
Відтак, на нього поширюються вимоги Закону України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Згідно із п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Частинами 1-12 ст. 11 цього ж Закону передбачено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарськими кодексами України, а також іншими актами законодавства.
У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Покупець (замовник, споживач) повинен отримати підтвердження вчинення електронного правочину у формі електронного документа, квитанції, товарного чи касового чека, квитка, талона або іншого документа у момент вчинення правочину або у момент виконання продавцем обов'язку передати покупцеві товар.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію, якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 6, 12 ч. 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Позивачем у позовній заяві зазначалось, що 13.01.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит № 103428238 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, який підписано відповідачем з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Верховний Суд у своїй постанові від 07.10.2020 року по справі № 127/33824/19 зробив правовий висновок, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, а кредитні кошти не були б перераховані відповідачу.
Як вбачається із матеріалів справи, кредитний договір підписано відповідачем електронним підписом 13.01.2021 року о 07:16 год. шляхом зазначення одноразового ідентифікатора «F42948» (зворот а.с. 20), який був власноручно введений відповідачем для електронного підпису, у відповідності до вимог ч. 6 та 8 ст. 11 і ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».
Отже, наведене безумовно свідчить про те, що відповідач ознайомився і погодився з умовами договору, тобто сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, а подані позивачем паперові копії електронних документів є допустимими письмовими доказами відповідно до ч. 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 2-383/2010 вказано, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
При цьому, вимог про визнання кредитного договору № 103428238 від 13.01.2021 року недійсним (неукладеним) не заявлено, договору щодо інших правовідносин між сторонами відповідачем не надано, в матеріалах справи наявна лише копія вказаного кредитного договору, наданого позивачем.
З врахуванням встановлених судом обставин справи та досліджених доказів, колегія суддів вважає, що позивачем надано належні і допустимі докази, які підтверджують укладеність між відповідачем та ТОВ «Мілоан» кредитного договору № 103428238 від 13.01.2021 року.
В той же час, отримання відповідачем кредитних коштів в розмірі 12 000 грн підтверджується копією платіжного доручення від 13.01.2021 року № 24975066, відповідно до якої 13.01.2021 року було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта на суму 12 000 грн, маска картки № НОМЕР_1 , отримувач: « ОСОБА_1 », призначення платежу: «кошти згідно договору 103428238».
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).
Згідно із положеннями ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
За змістом ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Велика Палата Верховного Суду, наголошуючи на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування, зазначила, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи, обов'язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі (постанова Верховного Суду від 26.11.2025 року у справі № 357/3962/22).
Суд також застосовує практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», частина четверта статті 10 ЦПК України).
У рішенні від 23.08.2016 року у справі «Дж. К. та інші проти Швеції» Європейський суд з прав людини зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
На підставі наведеного нормативно-правового регулювання, висновків касаційного суду та ЄСПЛ, колегія суддів звертає увагу, що відповідачем не надано суду першої інстанції і не представлено апеляційному суду будь-яких доказів того, що відповідні кредитні кошти не були зараховані на його картковий рахунок або доказів того, що картковий рахунок, на який відповідно до вищевказаного платіжного доручення було перераховано кошти у розмірі 12 000 грн, йому не належить.
Отже, колегія суддів вважає доведеним, що кредитодавець виконав своє зобов'язання за кредитним договором та надав відповідачу кредитні кошти згідно з умовами кредитного договору.
Таким чином, висновки суду першої інстанції про те, що в матеріалах справи відсутні документальні підтвердження отримання відповідачем грошових коштів за кредитним договором № 103428238 від 13.01.2021 року є безпідставними.
Варто зазначити, що 31.07.2025 року ухвалою суду першої інстанції у цій справі, зокрема, витребувано у АТ КБ «ПриватБанк» наступну інформацію:
- Чи належить банківська карта з прихованим номером № НОМЕР_1 ОСОБА_1 ?;
- Чи була успішною транзакція від 13.01.2021 на банківську картку № НОМЕР_1 в сумі 12 000 грн з призначенням платежу «Кошти згідно договору № 103428238»?
У разі позитивної відповіді надати інформацію:
-Чи були зараховані грошові кошти за цією транзакцією на відповідний рахунок власника банківської карти № НОМЕР_2 *98?;
-Чи проводилась верифікація особи власника банківської карти № НОМЕР_1 ?
Той факт, що АТ КБ «ПриватБанк» надало відповідь про те, що на ім'я ОСОБА_1 в банку не іметовано картку № НОМЕР_1 , безперечно не означає, що такої картки у ОСОБА_1 не було. Така відповідь є неповною та не містить всієї витребуваної судом інформації, та, зокрема, може свідчити, що раніше випущена картка була анульована (закінчився термін дії, заблокована чи закрита за власним бажанням або рішенням банку) і на даний момент не обслуговується.
Між тим, за умовами кредитного договору, відповідач зобов'язався повернути отримані ним грошові кошти у визначений договором строк, однак позичальник свої зобов'язання за договором не виконав та не повернув отримані грошові кошти, внаслідок чого у нього виникла заборгованість за вказаним договором.
Відповідно до п. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно із відомістю про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором № 103428238 від 13.01.2021 року, що фактично є розрахунком заборгованості ОСОБА_1 за вказаним договором, у відповідача наявна заборгованість в сумі 47 014, 26 грн, з яких: 11 058 грн - заборгованість за тілом кредиту; 35 956, 26 грн - заборгованість за відсотками.
Із вказаного розрахунку заборгованості вбачається, що він є чітким, зрозумілим, узгоджується з умовами кредитного договору, з нього можливо встановити основний борг, нараховані відсотки, сума платежів та залишок нарахованих не погашених відсотків відповідачем.
В свою чергу, відповідачем не було спростовано наданий позивачем розрахунок заборгованості та не надано власного розрахунку на спростування доводів і розрахунку позивача або об'єктивних доказів про погашення заборгованості та її відсутності.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 допустив неналежне виконання зобов'язань за кредитним договором, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість, яка добровільно останнім не сплачена.
Висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не надані первинні документи бухгалтерського обліку, які підтверджують отримання кредиту ОСОБА_1 та користування ним, апеляційний суд вважає безпідставними, з огляду на таке.
Так, доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Згідно з указаним положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Разом з тим, відповідно до п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 № 75, виписка з клієнтського рахунку може слугувати первинним документом, що підтверджує факт списання/зарахування коштів з/на цього/цей рахунку/рахунок клієнта.
При цьому, згідно з п. 3 вказаного Положення, клієнтські рахунки - це рахунки, за якими обліковуються кошти, розпорядником яких є клієнти банку. До клієнтських рахунків належать кореспондентські, поточні, вкладні (депозитні) рахунки, рахунки умовного зберігання (ескроу), розрахункові рахунки. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто, виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 16.09.2020 року у справі № 200/5647/18, від 25.05.2021 року у справі № 554/4300/16-ц.
Водночас ТОВ «ФК «Кредит Капітал» як фінансова установа не є банком ОСОБА_1 та не може мати доступу до карткового рахунку відповідача і формувати відповідні виписки по рахунку, що є первинними документами бухгалтерського обліку, оскільки не є його власником та вказана інформація є банківською таємницею, доступ до якої має лише відповідач, як клієнт банку. При цьому відповідач не надав таку виписку по картковому рахунку, що б дало можливість спростувати існування тих обставин, на які посилався позивач, як на підставу своїх позовних вимог.
З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не надано належних доказів, а тому його позов не доведений, є помилковим, оскільки ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» надало всі необхідні документи, оформлені належним чином, які підтверджують отримання ОСОБА_1 кредитних коштів, користування ними та їх неповернення, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі з наведених вище підстав.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У позові ТОВ «ФК «Кредит Капітал» просило стягнути на його користь витрати на правничу допомогу, понесені в суді першої інстанції, у розмірі 8 000 грн.
Право учасників справи користуватися правничою допомогою передбачено ст. 15 ЦПК України.
Стаття 137 ЦПК України визначає підстави та порядок вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 2 ст. 137 ЦПК України).
Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд має з'ясувати склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.06.2018 року в справі № 826/1216/16.
Варто також зауважити, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 10.11.2022 року у справі № 329/766/18.
Згідно із ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Частиною 5 ст. 137 ЦПК України передбачено, що суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, розмір витрат на правничу допомогу визначається судом, виходячи з умов договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, проте, вказаний розмір може бути зменшений за клопотанням іншої сторони у разі, якщо такі витрати є неспівмірними із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних, обсягом наданих послуг та ціною позову та (або) значенням справи для сторони.
Відповідно до договору № 0107 від 01.07.2025 року про надання правової допомоги професійну правничу допомогу позивачу ТОВ «ФК «Кредит Капітал» в суді першої інстанції надавало Адвокатське об'єднання «Апологет».
На підтвердження заявленого розміру витрат на правничу допомогу позивач надав акт наданих послуг від 06.07.2025 року, відповідно до якого Адвокатське об'єднання «Апологет» надало клієнту такі послуги на загальну суму 8 000 грн, які складаються, зокрема, із: усної консультації - 30 хв.; ознайомлення із матеріалами кредитної справи - 2 год; складення позовної заяви - 3 год. 30 хв.
При цьому відповідач будь-яких заперечень щодо розміру таких витрат не подавав, відтак заявлений позивачем розмір витрат на оплату послуг адвоката в суді першої інстанції залишився неспростований.
Отже, колегія суддів вважає, що вимоги заявника про відшкодування витрат на правничу допомогу є законними і обґрунтованими, доведеними належними доказами.
Враховуючи викладене, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит Капітал» підлягають стягненню витрати на правничу допомогу, понесені позивачем в суді першої інстанції, у розмірі 8 000 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» задовольнити.
Заочне рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 26 січня 2026 року скасувати та ухвалити нове, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит Капітал» (код ЄДРПОУ 35234236) суму заборгованості за кредитним договором № 103428238 від 13 січня 2021 року в розмірі 47 014, 26 грн, з яких: 11 058 грн - тіло кредиту; 35 856, 26 грн - заборгованість за відсотками.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит Капітал» (код ЄДРПОУ 35234236) судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2 422, 40 грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 3 633, 60 грн, а також витрати на правничу допомогу, понесені в суді першої інстанції, у розмірі 8 000 грн.
Постанова набирає законної сили із дня її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ковальчук
Судді: Т. М. Шемета
О. С. Панасюк