1[1]
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ
Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів при секретарі судового засіданняОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві 18 травня 2026 року апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 , на ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 30 січня 2026 року,
за участі:
прокурора ОСОБА_7 ,
представника власника майна адвоката ОСОБА_6
Вказаною ухвалою задоволено клопотання прокурора Київської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_7 та накладено арешт у кримінальному провадженні №42025113330000081, відомості щодо якого внесені 25.12.2025 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, на майно, яке вилучене 20.01.2026 під час проведення обшуку за місцем фактичного проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на: мобільний телефон iPhone 12 Pro Max темно синього кольору в чохлі чорного кольору 256 Gb, IMEI1: НОМЕР_1 , з сім картою лайф сел з номером НОМЕР_2 .
Не погоджуючись з таким рішенням, представник власника майна ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_6 , подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна відмовити.
Щодо строку на апеляційне оскарження зазначила, що розгляд клопотання у суді першої інстанції відбувся без повідомлення власника майна чи його представника та відповідно без їх участі, копію оскаржуваної ухвали отримано представником власника майна 26 лютого 2026 року. Апеляційну скаргу направлено засобами поштового зв'язку 02 березня 2026 року. Відтак, апелянт вважає, що строк на апеляційне оскарження дотримано.
Вважає оскаржувану ухвалу слідчого судді такою, що постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Зазначає, що клопотання прокурора не зазначено обставин, які б свідчили, що вилучене майно відповідає критеріям, визначеним ст. 98 КПК України.
Звертає увагу на те, що клопотання про накладення арешту на майно подано з пропущенням строку, передбаченого ч. 5 ст. 171 КПК України.
Наголошує, що слідчим суддею всупереч вимог ч. 1 ст. 172 КПК України здійснено розгляд вказаного клопотання без повідомлення та участі власника майна.
Вказує, що ані третя особа ОСОБА_8 , за місцем проживання якої вилучено майно, ані власник майна ОСОБА_5 не мають процесуального статусу підозрюваного у даному кримінальному провадженні, а прокурором не доведено зв?язок вилученого майна з обставинами кримінального провадження.
На думку апелянта, з моменту вилучення майна орган досудового розслідування вже міг перевірити всю інформацію, на мобільному телефоні, оскільки ОСОБА_5 надано пароль логічного захисту до телефону.
Заслухавши доповідь судді, доводипредставника власника майна, яка просила задовольнити апеляційну скаргу, пояснення прокурора, який не заперечував щодо задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали судового провадження, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як убачається з матеріалів судового провадження, слідчим управлінням Головного управління Національної поліції у місті Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке 14 квітня 2025 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 42025113330000081, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що на території м. Києва діє група з числа службових осіб Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), які за попередньою змовою з службовими особами суб'єктів господарювання організували схему перешкоджання законній діяльності Збройним силам України, шляхом працевлаштування осіб призовного віку із подальшим наданням бронювання, з можливістю перетину державного кордону без належних на те причин під виглядом проведення міжнародних курсів обміну досвідом та з вивчення нових методик навчання.
За версією досудового розслідування злочинна схема полягає в наступному: посадові особи створили підприємства ТОВ «Приватний ліцей «ЕКОТЕХ»» ЄДРПОУ 45765668, ТОВ «приватний ліцей «Луксор скул» ЄДРПОУ 45542715, ТОВ Київський ліцей «Імпульс» ЄДРПОУ 45849359, ТОВ Київський ліцей «Нова» ЄДРПОУ 45626103, ТОВ «Фокус Освіти» ЄДРПОУ 40567494 та підшукують клієнтів, нібито працевлаштовують, однак особи не працюють у вищевказаному навчальному закладі, та за певну грошову винагороду їм видають підроблені довідки, з метою ухилення від проходження військової служби та з можливістю перетину державного кордону без належних на те причин під виглядом проведення міжнародних курсів обміну досвідом та з вивчення нових методик навчання.
Також вище зазначені службові особи налагодили злочинну схему з бронювання військовозобов'язаних осіб в ІНФОРМАЦІЯ_2 .
20 січня 2026 року, на підставі ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва, проведено обшук приміщення, за місцем фактичного проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме за адресою: АДРЕСА_1 , яка праві власності зареєстрована за ОСОБА_8 , в ході якого виявлено та вилучено вказаний мобільний телефон.
27 січня 2026 рокупрокурор Київської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_7 звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з клопотанням про арешт вилученого майна, з метою збереження речових доказів.
Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 30 січня 2026 року клопотання прокурора задоволено.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод і законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно зі ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину і достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність та співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки, згідно зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Однак зазначених вимог закону слідчий суддя та прокурор, який вніс клопотання про арешт майна, не дотрималися.
Зокрема, згідно з вимогами ч. 2 ст. 171 КПК України, у клопотанні прокурора про арешт майна повинно бути зазначено підстави арешту майна відповідно до положень ст. 170 цього Кодексу.
З матеріалів судового провадження вбачається, що органом досудового розслідування під час складання вказаного клопотання та слідчим суддею під час його розгляду не в повній мірі дотримано вимоги зазначених норм КПК України та Конвенції про захист прав та основоположних свобод,
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до положень вимог ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; достатність доказів, що вказують на вчинення особою кримінального правопорушення; розмір можливої конфіскації майна, можливий розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та цивільного позову; наслідки арешту майна для інших осіб; розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
На переконання колегії суддів, слідчий суддя, в порушення вимог п. п. 1, 2 ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт мобільного телефону власником якого є ОСОБА_5 , належним чином не перевірив правову підставу для такого арешту та можливості використання майна, як доказу у кримінальному провадженні, та не встановив достатність доказів на підтвердження підстав для накладення арешту з метою збереження речових доказів.
Однак, мобільний телефон, на який прокурор, просив накласти арешт не відповідає критеріям речових доказів, оскільки стороною обвинувачення не доведено, яке саме доказове значення може мати вказане майно у даному кримінальному провадженні і яким чином його ймовірне відчуження зможе запобігти встановленню об'єктивної істини щодо обставин, які встановлюються.
Накладаючи арешт на майно, слідчий суддя не перевірив, чивиправдовує такий ступінь втручання у права ОСОБА_5 , з потребами досудового розслідування, і чи не порушує при вказаних обставинах справедливий баланс між інтересами власника майна, гарантованими законом і завданням цього кримінального провадження.
У порушення ст.ст. 171, 173 КПК України, слідчий суддя не оцінив розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для його власника.
Вказані обставини, на переконання колегії суддів, залишились поза увагою слідчого судді.
Ні прокурор в клопотанні, ні слідчий суддя в порушення відповідно ст. ст.171, 173 КПК України, не оцінили розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для власника майна.
Відтак, прокурором не доведено в клопотанні існування правових підстав для накладення арешту на вказане майно, передбачених ч. 2 ст. 170 КПК України, про які вказано у його клопотанні, оскільки ним не надано доказів, що мобільний телефон є предметом протиправної діяльності, об'єктом та знаряддям злочину та відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України. У зв'язку із чим винесена постанова про визнання вказаного майна речовими доказами є формальною та не містить жодних мотивів.
Прокурор обґрунтовуючи своє клопотання в розумінні вимог ст. 132 КПК України, не надав достатніх і належних доказів тих обставин на які послався у клопотанні, а слідчий суддя, в свою чергу, у відповідності до ст. 94 КПК України, належним чином не оцінив ці докази з точки зору їх достатності та взаємозв'язку для прийняття рішення.
Окрім того, прокурор під час апеляційного розгляду не заперечував щодо задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваної ухвали, оскільки постановою прокурора Київської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_7 від 03 березня 2026 року вилучення вказаного мобільного телефону визнано безпідставним, виключеного його з переліку речових доказів, оскільки на ньому не міститься інформації, яка може мати значення у даному кримінальному провадженні.
На підставі викладених обставин, які свідчать про неповноту судового розгляду, ухвала слідчого судді підлягає скасуванню, а апеляційна скарга -задоволенню.
Керуючись статтями 117, 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 , - задовольнити.
Ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 30 січня 2026 року - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора Київської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_7 про накладення арешту на майно, у кримінальному провадженні №42025113330000081, відомості щодо якого внесені 25.12.2025 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, на майно, яке вилучене 20 січня 2026 року, під час проведення обшуку за місцем фактичного проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на: мобільний телефон iPhone 12 Pro Max темно синього кольору в чохлі чорного кольору 256 Gb, IMEI1: НОМЕР_1 , з сім картою лайф сел з номером НОМЕР_2 .
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Єдиний унікальний № 752/1026/26 Слідчий суддя в 1-ій інстанції: ОСОБА_12
Справа № 11сс/824/3034/2026 Доповідач ОСОБА_1
Категорія ст.170 КПК