Справа № 947/15891/26
Провадження № 2/947/4001/26
про залишення позовної заяви без руху
26.05.2026 року м. Одеса
Суддя Київського районного суду м. Одеси Скриль Ю.А., розглянувши матеріали справи за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Серебрійська Юлія Олександрівна про визнання права власності та звільнення майна з під арешту,
16 квітня 2026 року позивачка, через представника адвоката Шаврова Ігоря Ігоровича, звернулася до Київського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Серебрійська Юлія Олександрівна про визнання права власності та звільнення майна з під арешту, а саме просить суд ухвалити рішення яким:
- визнати за ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на транспортні засіоби - автомобілі:
- автомобіль марки Mercedes-Benz (ACTROS 1840); 2003 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 придбаний на підставі Договору купівлі-продажу автомобіля від 25.03.2022 року;
- автомобіль марки Mercedes-Benz(ACTROS 1844); 2003 року випуску, номер кузову НОМЕР_3 придбаний на підставі Договору купівлі-продажу автомобіля від 09.04.2022 року;
- автомобіль марки SCANIA(P114 GA4X2NA34); 1997 VLUP4X20009019803 придбаний на автомобіля від 22.04.2022 року випуску, номер кузову підставі Договору купівлі-продажу.
- звільнити з-під арешту транспортні засоби автомобіль Mercedes-Benz(ACTROS 1840); 2003 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 ; автомобіль Мегcedes-Benz(ACTROS 1844); 2003 року випуску, номер кузову НОМЕР_3 ; автомобіль SCANIA (P114 GA4X2NA34); 1997 року випуску, номер кузову НОМЕР_4 , що накладені на підставі постанови приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Серебрійської Юлії Олександрівни про відкриття виконавчого провадження у ВП №72212717 від 10.07.2023 року.
За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справа передана судді Скриль Ю.А.
Згідно з відомостями ВОМІРМП УПРЕ ГУ ДМС в Одеській області від 13.05.2026 №5188/19122, отриманими судом 20.05.2026, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Отже справа підсудна Київському районному суду м. Одеси на підставі частини 1 статті 27 ЦПК України.
За правилами цивільного процесуального законодавства, позовна заява за формою та змістом повинна відповідати статті 175 ЦПК України, а також вимогам статті 177 цього Кодексу.
Однак суд, дослідивши матеріали справи вважає, що позовну заяву слід залишити без руху, оскільки вона не відповідає вимогам частини 4 статті 177 ЦПК України, відповідно до якої: до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Згідно з ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою справляється судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що дорівнює 1 331,20 грн.
Згідно з абзацом 2 ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому подається позовна заява.
В пунктах 15, 16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» зазначено, що пунктами 1 і 2 частини першої статті 80 ЦПК України передбачено визначення ціни позову у позовах про стягнення грошових коштів та про визнання права власності на майно або витребування майна.
При цьому суд не повинен визначати вартість майна за відповідними вимогами, оскільки за змістом статті 80, пункту 4 частини 2 статті 119 ЦПК України такий обов'язок покладається на позивача (у тому числі і в тих випадках, коли правові наслідки у виді повернення майна застосовуються за ініціативою суду, наприклад, при визнанні договору недійсним згідно з частиною п'ятою статті 216 ЦК України).
За подання позовної заяви, що містить вимоги немайнового характеру, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. На 1 січня 2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 3 328 грн., відповідно, судовий збір за немайнову вимогу становить 1 331,20 грн.
Згідно зі ст.4 Закону України «Про судовий збір» розмір ставки судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Так, та з урахуванням встановлених ст. 4 Закону України «Про судовий збір» розмірів ставок судового збору, сума судового збору, який слід сплатити позивачу за звернення до суду з позовною вимогою майнового характеру становить 1% ціни позову, але не менше 1 331,20 грн. та не більше 16 640 грн.
У даному випадку позивачкою заявлено три позовні вимоги майнового характеру та одна позовна вимога немайнового характеру. Однак квитанції про сплату судового збору позивачкою до позовної заяви не надано. Зокрема, вимога про визнання права власності є майновою, а вимога про звільнення майна з під арешту є немайновою.
Відповідно до ст. 175 ЦПК України, позовна заява повинна містити ціну позову.
Позивачка при звернення до суду не зазначила ціну позову.
Окрему увагу позивачки слід також звернути на положення п. 3 ч. 3 ст. 175 ЦПК України в сукупності зі вимогами п. 1, 2 ч. 1 ст. 176 ЦПК України відповідно до яких позовна заяву повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються. Ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна.
Натомість, у позовній заяві відсутні посилання на докази щодо дійсної вартості спірного майна, а також не вказано ціну позову.
Слід зазначити, що коректність визначення ціни позову впливає на розмір судового збору, який в контексті заявлених позовних вимог майнового характеру підлягає сплаті у відсотковому співвідношенні до ціни позову.
Отже, позовна заява не містить ціни позову, відсутні посилання на докази щодо дійсної вартості спірного майна, а саме автомобілів, а також не сплачено судовий збір за звернення до суду ні за позовними вимогами майнового характеру на за позовними вимогами немайнового характеру.
Дійсна вартість майна визначається відповідно до вимог Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».
Вартість майна - це грошова сума, за яку це майно може бути придбане у даній місцевості.
Тягар доказування вартості майна несе позивач.
Якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред'явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи (ч. 2 ст. 176 ЦПК України).
Пунктом 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.95 за N 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" встановлено, що вартість спірного майна визначається за погодженням сторін, а за його відсутністю - за дійсною вартістю майна на час розгляду спору. Під дійсною вартістю розуміється грошова сума, за яку майно може бути продано в даному населеному пункті чи місцевості. Для її визначення при необхідності призначається експертиза.
Окрім того, вартість майна визначається відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».
За статтею 3 зазначеного Закону незалежною оцінкою майна вважається оцінка майна, що проведена суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання.
Процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна.
Документ, який підтверджує вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору це звіт про оцінку майна (стаття 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»). Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.
Ціна позову визначається дійсною вартістю спірного майна на час звернення до суду з позовною заявою.
Так, для визначення ціни позову позивачка повинна надати суду Звіт щодо дійсної вартості автомобілів (надавши його до суду у повному обсязі) та сплатити судовий збір, відповідно до дійсної вартості, саме ринкової вартості майна.
Ураховуючи, що позивачкою не надано суду звіту про оцінку дійсної вартості спірних автомобілів, з урахуванням вимог майнового характеру, суд з метою визначення суми судового збору, що підлягає сплаті, пропонує позивачці сплатити судовий збір у розмірі 16 640 грн за майнові вимоги та 1 331,20 гривень за вимогу не майнового характеру.
Судовий збір треба перераховувати на розрахунковий рахунок: Отримувач коштів: ГУК в Од.обл./Київський р-н/22030101; Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37607526; Банк отримувача Казначейство України (ЕАП); Код банку отримувача (МФО) 899998; Рахунок отримувача UA758999980313171206000015756; Код класифікації доходів бюджету 22030101.
Крім того, дана позовна заява не відповідає вимогам ч. 6 ст. 175 ЦПК України, так як до позовної заяви не залучені особи, які є сторонами виконавчого провадження.
Так, відповідно до абз. 2 ч. 2 постанови № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» від 03.06.2016 року передбачено, що відповідачами в справі за позовною заявою про зняття арешту з майна є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85 гс 19) зазначено, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна
В свою чергу, звертаючись до суду з відповідним позовом, позивачка не залучає до участі у справі стягувача в інтересах якого було накладено арешт на майно в рамках виконавчого провадження.
Відповідно до ч. 5 ст. 177 ЦПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Отже, законодавцем визначений спеціальний порядок відчуження та набуття права власності на транспортні засоби, який невід'ємно пов'язаний з обов'язковою реєстрацією власником придбаного транспортного засобу у відповідних органах. Продаж транспортного засобу, що має ідентифікаційний номер, передбачає відповідне оформлення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу, зняття його з обліку, отримання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт).
Верховний Суд у постановах від 28 листопада 2018 року у справі № 662/397/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 761/18330/15-ц, від 17 жовтня 2019 року у справі № 380/11122/16, від 27 грудня 2019 року у справі № 607/14107/17, від 02 квітня 2020 року у справі № 301/1434/18, від 23 вересня 2020 року у справі № 161/16800/15-ц виклав такі правові висновки.
Згідно з частиною першою статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Нормами матеріального законодавства передбачена можливість визнавати у судовому порядку нікчемні договори дійсними, зокрема на підставі частини другої статті 220 ЦК України.
За правилами частини другої статті 220 ЦК України у випадку, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Зазначена частина друга статті 220 ЦК України застосовується до правовідносин у разі, коли сторони вчинили правочин у встановленій законом письмовій формі, зміст якого відповідав волі сторін, які дійшовши згоди щодо усіх істотних умов договору, виконали такий договір повністю чи частково, і лише не було дотримано вимоги про нотаріальне посвідчення такого договору через ухилення однієї сторони договору.
У постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 6-1288цс17 викладено правовий висновок про те, що однією з умов застосування частини другої статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин. При розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з'ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину. При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування частини другої статті 220 ЦК України.
У постанові Верховного Суду від 18 серпня 2021 року у справі № 305/1468/16-ц зазначено про те, що визнання дійсним договору (конвалідація) на підставі частини другої статті 220 ЦК України допускається тільки для нікчемних правочинів (тобто для яких недотримання письмової форми пов'язується саме з відсутністю нотаріального посвідчення і це зумовлює їх нікчемність). Згідно з частиною другою статті 220 ЦК України конвалідація можлива за наявності таких умов: досягнення між сторонами згоди щодо усіх істотних умов договору; наявність письмових доказів досягнення домовленості щодо всіх істотних умов договору; повне або часткове виконання договору; ухилення однією зі сторін від його нотаріального посвідчення.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з ст. 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Також Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов'язків цивільного характеру (п. 36 рішення ЄСПЛ від 21. 02.1975 у справі «Голден проти Сполученого королівства») та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст. 13 Конвенції).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Враховуючи вищенаведене, позовну заяву слід залишити без руху і надати позивачці строк десять днів з дня вручення ухвали для усунення недоліків, а саме звернутися до суду із позовною заявою, яка відповідає вимогам статей 175 і 177 ЦПК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 185 Цивільного процесуального кодексу України, якщо позивачі не усунули недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачу.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.30, 175, 176, 177, 185 ЦПК України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Серебрійська Юлія Олександрівна про визнання права власності та звільнення майна з під арешту залишити без руху.
Надати позивачці десятиденний строк з моменту отримання цієї ухвали на усунення недоліків в позовній заяві, а саме:
- надати суду звіт щодо оцінки вартості рухомого майна або сплатити судовий збір та надати суду оригінали квитанцій про сплату судового збору за вимоги майнового характуру у розмірі 16 640 гривень та у розмірі 1 331,20 гривень за вимогу немайнового характеру;
- залучити до участі у справі стягувача, в інтересах якого було накладено арешт на майно в рамках виконавчого провадження.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню окремо. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Ю. А. Скриль