Справа № 449/248/26 Головуючий у 1 інстанції: Гуняк О.Я.
Провадження № 33/811/754/26 Доповідач: Партика І. В.
20 травня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі: судді Партики І.В, за участі особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисника адвоката Комара Михайла Володимировича, свідка ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу адвоката Комара Михайла Володимировича на постанову Перемишлянського районного суду Львівської області від 23 березня 2026 року, щодо ОСОБА_1 ,
встановив:
цією постановою, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП і накладено стягнення у виді штрафу в розмірі тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 665,60 грн.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , 13 лютого 2026 року близько 23 год. 55 хв. в м .Бібрка на площі Національного Відродження, керував транспортним засобом марки «HYUNDAI ACCENT», номерний знак НОМЕР_1 , в стані алкогольного сп'яніння. Огляд на стан сп'яніння проводився у встановленому законодавством порядку на місці зупинки транспортного засобу із застосуванням спеціального технічного приладу «Алкотестера Драгер», проба позитивна 0, 92 проміле, тест 795. Водія відсторонено від керування транспортними засобами згідно ст. 266 КУпАП України, чим порушив п.2.9.а. ПДР України та вчинив правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Не погоджуючись з даною постановою адвокат Комар М.В., в інтересах ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати, закрити провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП..
В доводах апеляційної скарги зазначає, що оскаржувана постанова є незаконною та необґрунтованою, прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом першої інстанції не повно з'ясовано обставини справи.
Наголошує, що працівниками поліції не зафіксовано факту зупинки та руху транспортного засобу, автомобіль стояв припаркований на протязі тривалого часу.
Повідомляє, що 13 лютого 2026 року о 23 год. 55 хв. в м. Біберка, на площі Національного відродження він не вчиняв жодного адміністративного правопорушення, автомобіль був припаркований, оскільки він перебував у свого друга де вживав алкоголь, наміру здійснювати подальший рух автомобілем в нього не було, автомобіль він завів та перепаркував на вимогу працівників поліції, після того як пройшов огляд на стан сп'яніння.
Окрім того, наголошує, що йому не було роз'яснено його права та обов'язків. Відеозапис, долучений до матеріалів справи, є фрагментарним, з нього не можливо встановити яким пристроєм даний запис здійснювався, дата та час події на відео відсутні.
Свідок ОСОБА_2 , будучи попередженим про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показань, у судовому засіданні апеляційної інстанції пояснив, що проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Зазанчив, що 13 лютого 2026 року приблизно о 19 год. 30 хв. до нього приїхав ОСОБА_1 , який перебував у нього орієнтовно до 23 год. 30 хв. Упродовж цього часу вони спільно вживали алкогольні напої та перебували за місцем проживання свідка. Також свідок зазначив, що будь-якого спілкування працівників поліції з ОСОБА_1 він не бачив, при проведенні працівниками поліції будь-яких процесуальних дій не був присутній та обставин зупинки транспортного засобу чи спілкування ОСОБА_1 з працівниками поліції йому не відомо. Окрім того, наголосив, що ОСОБА_1 повідомляв йому, що іде додому, має намір залишити своє авто на місці парковки.
Заслухавши виступ особи, яка притягується до адміністративної відповідальності та його захисника на підтримку доводів апеляційної скарги, пояснення свідка, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що подана апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи із наступного.
Згідно з вимогами ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно зі ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 251 КУпАП визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису та інше, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
При цьому, з урахуванням вимог ст. 252 КУпАП, докази повинні оцінюватися за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.
Відповідно до ч. 2 ст. 251 КУпАП обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 р., яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі держави.
Статтею 130 КУпАП України встановлено відповідальність як за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, так і за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Пунктом 2.9 а ПДР України встановлено, що водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Тобто об'єктивною стороною правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП є керування транспортним засобом у стані сп'яніння (алкогольного чи наркотичного) або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, при розгляді даної справи, дотримався зазначених вимог закону, повно й всебічно з'ясував усі обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
Висновок суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, є обґрунтованим і відповідає фактичним обставинам справи.
Такий висновок підтверджується сукупністю зібраних і перевірених у судовому засіданні доказів, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку і навів у постанові, а саме:
- даними протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 590848 від 14 лютого 2026 року (а.с. 5), відповідно до якого ОСОБА_1 , 13 лютого 2026 року близько 23 год. 55 хв. у м .Бібрка, на площі Національного Відродження, керував транспортним засобом марки «HYUNDAI ACCENT», номерний знак НОМЕР_1 , в стані алкогольного сп'яніння. Огляд на стан сп'яніння проводився у встановленому законодавством порядку на місці зупинки транспортного засобу із застосуванням спеціального технічного приладу «Алкотестера Драгер», проба позитивна 0, 92 проміле, тест 795. Водія відсторонено від керування транспортними засобами згідно ст. 266 КУпАП України;
- роздруківкою приладу «Drager 6820» від 13 лютого 2026 року (а.с. 4), з якої вбачається, що огляду було проведено о 23 год 58 хв, 13 лютого 2026 року, результат 0,92 проміле, з результатом водій ознайомлений, що підтвердив своїм підписом;
- актом огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів (а.с. 7), відповідно до якого у водія ОСОБА_1 було виявлено ознаки алкогольного сп'яніння, у зв'язку із чим йому запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу, результат 0,92 проміле;
- інформацією з направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (а.с. 6), з якого вбачається, що в водія ОСОБА_3 , було виявлено ознаки алкогольного сп'яніння, у зв'язку із чим йому запропоновано пройти огляд в медичному закладі від якого він відмовився;
- копією постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі серії ЕНА №6663012 від 14 лютого 2026 року (а.с. 8) , з якого встановлено, що водій ОСОБА_1 порушив п. 2.3 В ПДР України;
- рапортом працівника поліції (а.с. 10), з якого вбачається, що працівниками поліції зупинено автомобіль «HYUNDAI ACCENT», номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , під час опитування у водія виявлено ознаки алкогольного сп'яніння (запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, виражене тремтіння пальців рук, порушення координації рухів), запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу (результат 0,92 проміле);
- відеозаписом, долученим до матеріалів справи, який досліджено судом апеляційної інстанції, в судовому засіданні, на якому зафіксовано, що ОСОБА_1 перебуває за кермом транспортного засобу «HYUNDAI ACCENT», номерний знак НОМЕР_1 , який є з ввімкненим двигуном та фарами, здійснює рух, опитування водія, під час якого йому запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу, надано герметично запаковану трубочку, результат 0,92 проміле, з результатом водій не висловловив незгоди, після чого йому повідомлено, що буде складено протокол про адміністративне правопорушення, ознайомлено його з роздруківкою з приладу «Drager 6820», протоколом про адміністративне правопорушення, відсторонено його від керування транспортним засобом.
Твердження апелянта, що працівниками поліції не зафіксовано факту зупинки та руху транспортного засобу, не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції.
Аргументи апелянта, що він не керував транспортним засобом, оскільки вживав алкоголь, а рух автомобілем здійснив після проходження огляду на стан сп'яніння, на вимогу працівників поліції, апеляційний суд розцінює критично, оскільки як встановлено з відеозапису, долученого до матеріал справи, водій перебував за кермом транспортного засобу з ввімкненим двигуном та фарами, здійснив рух автомобілем, окрім того, після проходження огляду був попереджений працівниками поліції, що він відсторонений від керування транспортним засобом.
Апеляційний суд не приймає до уваги доводи апелянта про те, що відеозапис є недопустимим доказом, оскільки такі спростовуються вимогами ст. 251 КУпАП.
Відповідно до ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію», поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Згідно з пунктом 2 Розділу І «Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису», затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18 грудня 2018 року № 1026 (далі Інструкція № 1026), застосування працівниками поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, здійснюється з метою попередження, виявлення або фіксування правопорушення
За таких обставин, суд вважає, що доводи апелянта є неспроможними та такими, що не впливають на кваліфікацію дій водія ОСОБА_1 , оскільки на відео в повному обсязі зафіксовано послідовно процес спілкування поліцейських при виконанні ними службових обов'язків із водієм з фіксацією обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення від 14 лютого 2026 року, а саме рух та зупинку транспортного засобу, опитування водія ОСОБА_1 , результат огляду на стан алкогольного сп'яніння 0,92 проміле та відсторонення його від керування транспортним засобом.
Твердження апелянта, що ОСОБА_1 не було роз'яснено його прав та обов'язків, апеляційний суд розцінює критично, оскільки водія було ознайомлено з протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №590848 від 14 лютого 2026 року (а.с. 5), який він підписав власноруч, а саме п. 13, що йому роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП.
Що стосується показань свідка ОСОБА_2 , то апеляційний суд зазначає, що такі не спростовують встановлених у справі обставин та не підтверджують доводів апеляційної скарги, а відтак не можуть бути покладені в основу висновків суду апеляційної інстанції.
Як убачається зі змісту його показань, свідок не був очевидцем моменту зупинки транспортного засобу працівниками поліції, не бачив чи виконував ОСОБА_1 функції водія, не бачив поведінки водія безпосередньо під час спілкування з працівниками поліції, не був присутній під час проведення опитування водія та не може повідомити обставини, пов'язані із виявленням у останнього ознак сп'яніння чи проходженням огляду на стан сп'яніння.
В апеляційній скарзі не наведено доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції.
При апеляційному перегляді, не встановлено порушень судом першої інстанції вимог ст. ст. 279, 280 КУпАП, докази перевірені на їх допустимість, належність та достатність, відповідно до положення ст. 252 КУпАП, а усі обставини, що мають значення для вирішення справи судом встановлено та правильно кваліфіковано дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Накладаючи адміністративне стягнення на ОСОБА_1 , суд першої інстанції дотримався вимог ст.ст. 30, 33 КУпАП, і призначив таке в межах санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП, з урахуванням даних про особу, й інших обставин справи, а також того, що вчинене ним правопорушення є одним із найнебезпечніших правопорушень в сфері безпеки дорожнього руху і найгрубішим порушенням порядку користування правом керування транспортними засобами та становить велику суспільну небезпеку.
Неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які б були підставою для скасування постанови, апеляційним переглядом не встановлено.
Отже, доводи апеляційної скарги адвоката Комара М.В.., є необґрунтованими, у зв'язку з чим його апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, як безпідставну, а постанову суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд, -
постановив:
постанову Перемишлянського районного суду Львівської області від 23 березня 2026 року, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення залишити без змін, а апеляційну скаргу адвоката Комара Михайла Володимировича - без задоволення.
Постанова є остаточна й оскарженню не підлягає.
Суддя Партика І.В.