Справа 688/4720/25
№ 2/688/168/26
Рішення
Іменем України
26 травня 2026 року м. Шепетівка
Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області
у складі: головуючої - судді Цідик А.Ю.,
за участю: секретаря судового засідання Романової Г.О.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань у м. Шепетівка цивільну справу за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Першої Шепетівської державної нотаріальної контори, про визнання заповіту недійсним та відшкодування моральної шкоди,
встановив:
1. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_5 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Першої Шепетівської державної нотаріальної контори, про визнання заповіту недійсним та відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер їх батько ОСОБА_6 . Після його смерті відкрилася спадщина на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_4 , під час подачі заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті батька, дізнався про наявність заповіту ОСОБА_6 на ім'я ОСОБА_5 , яка є племінницею спадкодавця.
Вважають, що у спадкодавця було відсутнє волевиявлення, а заповіт складений з порушенням таємниці заповіту та недотриманням вимог п. 3 ч. 2 ст. 1248, ст. 1253 ЦК України - заповіт було складено за відсутності свідків при наявності в спадкодавця фізичних вад зору.
У зв'язку зі смертю дружини, спадкодавець під час складання заповіту перебував у пригніченому стані, залежав від сторонньої допомоги, зокрема рідної сестри ОСОБА_7 , мав проблеми із зором та алкогольною залежністю.
Відповідачка та її мати ізолювали спадкодавця від родичів, впливали на нього та схилили до складання заповіту на їхню користь.
Просили визнати заповіт, укладений ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , посвідчений 30 листопада 2023 року державним нотаріусом Першої шепетівської державної нотаріальної контори Камфорович О.А., недійсним.
Крім того, враховуючи те, що відповідачка не повідомила позивачів про смерть їх батька, просили стягнути з ОСОБА_5 на їх користь моральну шкоду в розмірі по 50 000 грн кожному.
Представник позивача ОСОБА_3 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві.
Позивач ОСОБА_4 у судове засідання не з'явився, належним чином повідомлений про час та дату розгляду справи.
Представник відповідача позов не визнав з підстав, зазначених у відзиві на позов. Зазначив, що зі змісту заповіту від 30.11.2023 року вбачається, що ОСОБА_6 заповів все належне йому майно відповідачу - ОСОБА_5 .
Позивачами не доведено належними, достатніми та достовірними доказами застосування до ОСОБА_6 впливу (тиску) зовнішніх обставин, які могли б деформувати волю спадкодавця. Долучені письмові показання свідків самі по собі також не доводять наявність зовнішнього впливу та не спростовують презумпцію правомірності спірного правочину.
На момент складання заповіту від 30.11.2023 року, спадкодавець хронічними психічними захворюваннями, недоумством, тимчасовим або іншим хворобливим розладом психічної діяльності не страждав, міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. «Пригнічений стан» не є психіатричним діагнозом та відноситься до «реакції горя», що є непатологічним, психологічним реагуванням на втрату близької людини. Для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Належним і достовірним доказом у справі, який підтвердив би чи спростував, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі на момент складення заповіту, може бути висновок посмертної судово-психіатричної експертизи. Позивачі за життя спадкодавця не вжили жодних дій направлених на визнання померлого недієздатним або обмежено дієздатним та встановлення над ним опіки, не зверталися до правоохоронних органів щодо неправомірних дій сестри померлого або відповідача, тоді як за твердженнями позивачів спадкодавець як в момент вчинення заповіту, так і протягом двох років до смерті, фактично мав психологічний та психічний розлад, а отже він не міг самостійно себе доглядати.
Позивачами не доведено завдання відповідачем моральної шкоди, а саме наявності вини відповідача, оскільки не надано доказів на підтвердження обов'язку відповідача повідомити позивачів про факт смерті та поховання ОСОБА_6 , за наявності факту перебування на похоронах спадкодавця інших членів сім'ї померлого.
У відповіді на відзив позивачі зазначили, що спадкодавця було введено в оману через його необізнаність, вразливий стан після втрати дружини, поважний вік та ризик втрати житла. До того ж він мав намір змінити своє рішення на користь синів. Заповіт складений спадкодавцем 30.11.2023 р. не був вільним, а тому не відповідав його справжній внутрішній волі. Фото в матеріалах справи свідчать, що окрім «зацікавленої родини» жодних інших родичів та членів сім'ї на похованні не було. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (ст. 1253 цього Кодексу). В цьому випадку обов'язковою є присутність не менш, як двох свідків, які зачитують заповіт вголос та ставлять свої підписи на ньому. Цього не було дотримано, враховуючи складні вади зору спадкодавця.
Законодавство України не зобов'язує повідомляти родину про смерть, проте це є соціальним обов'язком, який передбачає негайне сповіщення близьких про смерть члена сім'ї. Так, якщо близьку людину не повідомили про смерть родича, це може вважатися моральною шкодою, оскільки це очевидно призводить до душевних страждань, переживань та психологічного болю.
Спадкодавець опинився у спеціалізованому закладі за згоди родини відповідача, попри наявність відповідного психічного захворювання, що вказує на свідоме доведення до смерті спадкодавця.
Після загадкової смерті спадкодавця родиною відповідача було організоване швидке та втаємничене поховання без дотримання традицій прощання та поминання. Така наруга над пам'яттю спадкодавця та почуттями рідних та близьких які, принаймні, могли допомогти матеріально та провести час у скорботі посилило і без того фатальність та безповоротність втрати.
Вимога відшкодування моральної шкоди базується саме на доведенні до смерті спадкодавця, приховуванні факту смерті та самовільної організації поховання, що додало страждань, нервових потрясінь та приниження.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору у судове засідання не з'явився, належним чином повідомлений про час та дату розгляду справи.
2. Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду від 09.10.2025 позовна заява прийнята до провадження та відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче судове засідання на 10.11.2025. Ухвалою суду від 06.10.2025 забезпечено позов шляхом заборони Першій шепетівській державній нотаріальній конторі видавати свідоцтво про право на спадщину, що відкрилася після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (спадкова справа №180/2025). 24.10.2025 від відповідача надійшов відзив на позов, 06.11.2025 - відповідь позивачів на відзив. У зв'язку з відсутністю електроенергії в суді підготовче судове засідання відкладено на 26.11.2025. За клопотанням представника відповідача підготовче судове засідання відкладено на 08.12.2025, за клопотанням представника позивача - на 11.12.2025. 09.12.2025 від позивача ОСОБА_4 надійшло клопотання про зупинення провадження у справі, 11.12.2025 від представника позивача ОСОБА_3 - заява про підтримання клопотання про зупинення провадження у справі. У зв'язку з відсутністю електроенергії в суді підготовче судове засідання відкладено на 25.12.2025. У зв'язку з неявкою сторін та за клопотанням представника відповідача підготовче судове засідання відкладено на 14.01.2026. У зв'язку з відсутністю електроенергії в суді підготовче судове засідання відкладено на 26.01.2026, на 10.02.2026, 25.02.2026. Ухвалами суду від 25.02.2026 у задоволенні клопотання позивача ОСОБА_4 про зупинення провадження у справі відмовлено, закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду на 18.03.2026. У зв'язку з неявкою сторін та за клопотанням позивача та його представника судове засідання відкладено на 15.04.2026. 14.04.2026 до суду надійшло клопотання представника позивача ОСОБА_3 про зупинення провадження у справі, в якому було відмовлено, про що складено ухвалу суду від 16.04.2026, по справі оголошена перерва до 12.05.2026 для виклику свідків. Для повторного виклику свідків позивачів оголошена перерва до 18.05.2026.
3. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 , який є батьком позивачів. Після його смерті відкрилася спадщина на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належала йому на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 20.11.2023.
Вказана квартира належала дружині померлого ОСОБА_8 на підставі свідоцтва про право власності від 02.11.1999, тобто квартира не була спільною сумісною власністю подружжя.
Станом на час смерті ОСОБА_6 проживав один, його син ОСОБА_4 , який у 2024 році звільнився з місць позбавлення волі, деякий час проживав з батьком за вказаною вище адресою, без реєстрації.
29.05.2025 ОСОБА_5 , яка є племінницею ОСОБА_6 , звернулася до Першої Шепетівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом. Заведена спадкова справа № 180/2025.
22.07.2025 ОСОБА_3 звернувся до Першої Шепетівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті батька, на час відкриття спадщини постійно проживав в м. Києві.
29.07.2025 ОСОБА_4 звернувся до Першої Шепетівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті батька, де дізнався про наявність заповіту ОСОБА_6 від 30.11.2023 на ім'я ОСОБА_5 .
Згідно з вказаним заповітом ОСОБА_6 , на випадок своєї смерті заповів ОСОБА_5 все своє майно, де б воно не знаходилося і з чого б воно не складалося.
Оспорюваний позивачами заповіт записаний нотаріусом зі слів ОСОБА_6 , до підписання прочитаний уголос заповідачем та власноручно підписаний спадкодавцем ОСОБА_6 в присутності нотаріуса, про що зазначено в тексті заповіту, посвідченого державним нотаріусом Камфорович О.А., зареєстровано в реєстрі під № 2247.
Відповідно до виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 25.11.2022 ОСОБА_6 мав діагноз: «вікова макулярна дегенерація внаслідок недостатнього кровопостачання з подальшою атрофією зорового нерву і втратою зору правого ока, прогресуюча катаракта через гіпертонічну ретинопатію, підвищений внутрішньоочний тиск лівого ока».
Відповідно до листа КНП «Шепетівська багатопрофільна лікарня» від 14.08.2025 № 20/2598 ОСОБА_6 перебував на стаціонарному лікуванні у відділенні невідкладної медичної допомоги з 24.03.2025 по 25.03.2025 з діагнозом «судоми, епілепсія неуточнена», 25.03.2025 переведений в КНП «Хмельницький обласний заклад з надання психіатричної допомоги» Хмельницької обласної ради.
Відповідно до посмертного епікризу з карти стаціонарного хворого № 2396, ОСОБА_6 перебував на стаціонарному лікуванні в КНП «Хмельницький обласний заклад з надання психіатричної допомоги» Хмельницької обласної ради з 23.03.2025 по день смерті - ІНФОРМАЦІЯ_3 . В анамнезі зазначено, що зі слів ОСОБА_6 з приводу алкогольної залежності стаціонарно лікування не проходив. Алкогольними напоями зловживає півроку. Тиждень тому до нього приїхав син-військовослужбовець та вони разом вживали спиртні напої у великій кількості протягом 5-6 днів. Значне погіршення психічного стану відмітив 24.03.2025, коли вдома втратив свідомість. Заключний діагноз: психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю. Стан відміни з делірієм та судомами. Алкогольна енцефалопатія та полінейропатія. Набряк речовини головного мозку, гостра серцево-легенева недостатність, гіпостатична пневмонія, дифузний міокардіосклероз.
Відповідно до протоколу патологоанатомічного дослідження № 275 від 09.04.2025 причина смерті ОСОБА_6 - набряк речовини головного мозку через психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю.
Вказані обставини підтверджуються дослідженими у судовому засіданні доказами: копією свідоцтва про смерть ОСОБА_6 ; витягом із спадкової справи № 180/2025; копією заповіту серії НСР №462469 від 30.11.2023; копією свідоцтва про право на спадщину за законом серії НСР №462397 від 20.11.2023; копією заяви ОСОБА_5 від 29.05.2025; копією технічного паспорта на квартиру від 19.10.2023 та 24.10.2023; копією інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майно щодо суб'єкта №445246263 від 26.09.2025; копіями свідоцтв про народження ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , копією звернення ОСОБА_3 до ШРУП ГУНП в Хмельницькій області від 24.07.2025; копією повідомлення начальника ШРУП ГУНП в Хмельницькій області №128128-2025 від 06.08.2025; копією звернення ОСОБА_3 до Першої Шепетівської державної нотаріальної контори від 22.07.2025; копією заяви ОСОБА_3 про прийняття спадщини від 22.07.2025; копією повідомлення завідувача Першої Шепетівської державної нотаріальної контори №547/02-14 від 25.07.2025, копією заяви ОСОБА_4 від 29.07.2025; копією виписки із медичної картки ОСОБА_6 від 25.11.2022 та іншими матеріалами справи.
4. Норми права, які застосував суд.
Згідно з частинами першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За змістом статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
Стаття 203 ЦК України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).
Згідно з частиною першою статті 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.
Стаття 225 ЦК України визначає правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, зокрема, відповідно до частини першої цієї статті правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи.
Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів.
Крім того, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року в справі № 496/4851/14-ц вказав, що підставою для визнання правочину недійсним згідно з частиною першою статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ч. 1 ст. 204 ЦК України).
Відповідно до ст. 1233, 1234 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто.
Згідно зі статтею 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи (частина 1 та 2 статті 1220 ЦК України).
Статтями 1222, 1226 ЦК України передбачено, що спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.
Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (стаття 1223 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 1253 ЦК України у випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов'язковою.
Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу - абзац третій частини другої статті 1248 ЦК.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
5. Оцінка суду.
Заслухавши пояснення представників сторін, свідків, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню.
Звертаючись до суду із позовом, позивачі вказали на невідповідність змісту наведеного вище заповіту волевиявленню спадкодавця, його внутрішній волі, у зв'язку з введенням ОСОБА_6 в оману, формуванням його волі під впливом (тиском) зовнішніх обставин, а також складання заповіту за відсутності свідків при наявності в спадкодавця фізичних вад зору.
Відповідно до ч. 2 ст. 1257 ЦК України, за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону, є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право відповідно до закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.
Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17.06.2021 року в справі № 761/12692/17, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19.02.2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Правочин чи договір з'являються як юридичний факт в момент їх вчинення. Недійсність може «вражати» правочин чи договір, і вона стосується саме моменту його вчинення, а не виконання. Саме на момент вчинення правочин чи договір перевіряються на те, чи він відповідає, зокрема, вимогам щодо його дійсності, яка форма встановлена законом щодо правочину чи договору на момент його вчинення (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25.03.2024 року у справі № 336/6023/20 (провадження № 61-11523сво23)).
З позовом про визнання правочинів недійсними на підставі статті 225 ЦК України звертається: (а) або сторона правочину, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними; (б) або в разі її смерті - інші особи, чиї цивільні права або інтереси порушені.
До інших осіб відносяться, зокрема, спадкоємці сторони правочину, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (див., зокрема, постанову Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20.06.2018 року в справі № 161/17119/16-ц, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.11.2021 року в справі № 307/3040/19).
Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними (див. постанову Верховного Суду України від 29.02.2012 року в справі № 6-9цс12).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11.11.2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) вказано, що: «правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Тобто, для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 105 ЦПК України зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до ст. 89 ЦПК України. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях (частина 6 статті 81 ЦПК України).
Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень дійшли помилкового висновку про застосування до спірних правовідносин положень статті 225 ЦК України, яка передбачає можливість визнати недійсним правочин, вчинений дієздатною фізичною особою в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, взявши за основу висновки комплексних судових психолого-психіатричних експертиз, згідно з якими на час укладення оспорюваних договорів дарування позивач за своїм психічним станом не в повній мірі міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Доказів того, що ОСОБА_6 на час складення заповіту мав абсолютну неспроможність розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, позивачі суду не надали, що є їх процесуальним обов'язком згідно зі ст. 12, 81 ЦПК України. Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_6 на час складення заповіту мав абсолютну неспроможність розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Позивачі клопотань про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи не заявляли.
Отже, відсутні підстави для задоволення позовних вимог через недоведеність абсолютної неспроможності ОСОБА_6 в момент вчинення оспорюваного правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Посилання позивачів на те, що заповідач зловживав алкогольними напоями та лікувався з цього приводу в психіатричній лікарні, а тому волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі, суд відхиляє.
Наявність підстав для визнання заповіту недійсним має встановлюватися судом на момент його вчинення.
Лікування ОСОБА_6 мало місце у 2025 році, напередодні його смерті, а заповіт був складений ним у 2023 році, тобто позивачами не доведено, що саме на час складення заповіту він мав абсолютну неспроможність розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Письмові свідчення свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 є неналежними доказами у справі, оскільки вказані особи не були безпосередньо допитані судом.
Щодо посилання позивачів на вади складання заповіту за відсутності свідків при наявності в спадкодавця фізичних вад зору.
Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов'язковість її виконання. Кваліфікація заповіту як нікчемного з мотивів розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадується у частині першій статті 1257 ЦК України, порушить принцип свободи заповіту. За відсутності дефектів волі та волевиявлення заповідача при складанні і посвідченні заповіту кваліфікація останнього як нікчемного з підстав, що прямо не передбачені ані цією статтею, ані взагалі нормами глави 85 ЦК України, по суті скасовує вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту у зв'язку з його смертю (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17, постанова Верховного Суду від 20 липня 2022 року в справі № 461/2565/20).
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що ОСОБА_6 не підписував заповіт.
Позивачі клопотань про призначення посмертної судово-почеркознавчої експертизи не заявляли.
Допитаний у судовому засіданні свідок позивачів ОСОБА_10 суду пояснив, що ОСОБА_6 особисто повідомляв йому, що склав заповіт на свою племінницю. Бачив як племінниця стригла його, а його рідна сестра ОСОБА_7 опікувалася ним, приносила продукти харчування. ОСОБА_6 будучи на пенсії, хоч і мав проблеми із зором, носив окуляри, мав багато лінз, допомагав своїм сусідам, ремонтував різну техніку, особисто йому ремонтував болгарку. На ментальне здоров'я не скаржився, алкогольними напоями не зловживав.
Допитана у судовому засіданні свідок позивачів ОСОБА_12 суду пояснила, що ОСОБА_4 , після звільнення з виправної колонії, проживав з її матір'ю однією сім'єю. Його батько ОСОБА_6 проживав окремо сам у квартирі АДРЕСА_2 . У квітні 2025 року вона проживала в квартирі ОСОБА_6 та викликала йому швидку допомогу, потім дізналася, що він помер в лікарні. ОСОБА_6 розповідав їй, що бажає скласти заповіт на сина, однак не може, оскільки його сестра забрала в нього документи на квартиру. На ментальне здоров'я не скаржився, був здоровим, причини смерті їй невідомі.
Допитаний у судовому засіданні свідок відповідача ОСОБА_13 суду пояснив, що його сусід ОСОБА_6 особисто повідомляв йому, що склав заповіт на свою племінницю, оскільки не хотів лишати квартиру синам. ОСОБА_6 після смерті дружини проживав один у квартирі АДРЕСА_2 . Ним опікувалася його сестра ОСОБА_7 , яка приносила йому продукти харчування. Також до нього приходила племінниця, щоб постригти. ОСОБА_6 перед смертю не хворів, на здоров'я не скаржився, ніде не лікувався, періодично допомагав сусідам ремонтувати побутову техніку, електрику/сантехніку, мав проблеми із зором, використовував лупу. Він мав напружені стосунки з сином ОСОБА_14 , який звільнився з місць позбавлення волі та пиячив. Спочатку він проживав з батьком та споював його, крав гроші у батька. У 2023 році на прохання сусіда один раз ходив з ним до нотаріуса, де він оформляв спадщину після смерті дружини. Інший син сусіда проживав в Києві, забезпечений житлом.
Допитана у судовому засіданні свідок відповідача ОСОБА_15 суду пояснила, що її брат сам запропонував їй оформити заповіт на неї, щоб квартира залишилася їй, а не його синам. Вона відмовилася, тоді він запропонував скласти заповіт на її доньку ОСОБА_16 . Його син ОСОБА_14 знав про наявність заповіту, оскільки вона особисто йому про це повідомляла після того, як він звільнився з місць позбавлення волі та деякий час проживав у батька.
Доказів того, що заповідач через фізичні вади не міг сам прочитати заповіт, в матеріалах справи не має. Сам по собі встановлений діагноз щодо втрати зору одного ока, не підтверджує неможливість ОСОБА_6 самостійно прочитати заповіт, і, відповідно підписати його текст. Як слідує з показань свідків, ОСОБА_6 перебуваючи на пенсії, ремонтував електроприлади та різну техніку, самостійно пересувався, носив окуляри, не був незрячим.
В тексті заповіту відсутні відомості про те, що ОСОБА_6 через фізичні вади не міг сам прочитати заповіт. Заповідачем у заповіті власноручно написано, що «заповіт ним прочитано вголос та власноручно підписано». За таких обставин відсутні підстави для кваліфікації заповіту як нікчемного.
Отже, заповіт від імені ОСОБА_6 посвідчено з дотриманням вимог закону, а тому позов про визнання заповіту недійсним задоволенню не підлягає через недоведеність позовних вимог.
Позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди також не підлягають задоволенню.
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі №487/6970/20 (провадження №61-1132св22), постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі №214/7462/20 (провадження №61-21130сво21)).
Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду визначені у ст. 1167 ЦК України, зокрема моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Стаття 51 Конституції України визначає, що повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
Відповідно до ч. 1 ст. 172 Сімейного кодексу України дитина, повнолітні дочка, син зобов'язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу.
Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Однак доказів того, що у позивачів, які є повнолітніми синами та родичами першої лінії споріднення, перебували на території України, були об'єктивні перешкоди для того, щоб виконати свої обов'язки та цікавитися життям, здоров'ям та долею свого батька, який тривалий час перебував на стаціонарному лікуванні, матеріали справи не містять.
Доказів на підтвердження обов'язку відповідача повідомити позивачів про факт смерті та поховання ОСОБА_6 або навмисного приховування відповідачем даного факту, суду не надано.
Позовні вимоги в цій частині є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч. 9 ст. 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.
Враховуючи те, що позивачам відмовлено у задоволенні позову повністю, заходи забезпечені позову застосовані ухвалою суду від 06.10.2025 підлягають скасуванню.
Керуючись ст. 263-265 ЦПК України, ст. 15, 16, 203, 204, 225 ЦК України, суд
ухвалив:
У задоволенні позову ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Першої Шепетівської державної нотаріальної контори, про визнання заповіту недійсним та відшкодування моральної шкоди відмовити.
Скасувати заходи забезпечення позову у вигляді заборони Першій шепетівській державній нотаріальній конторі видавати свідоцтво про право на спадщину, що відкрилася після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (спадкова справа №180/2025), які застосовані ухвалою Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 06.10.2025.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи:
позивачі - ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );
відповідач - ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 );
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Перша Шепетівська державна нотаріальна контора (вул. Героїв Небесної Сотні, 46 м. Шепетівка Хмельницької області, ЄДРПОУ 02901196).
Суддя Алла ЦІДИК