Виноградівський районний суд Закарпатської області
Справа № 299/3858/23
Номер провадження 4-с/299/1/26
26.05.2026 року м. Виноградів
Виноградівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого - судді Леньо В.В., при секретарі - Казимірська Н.В., за участі представника скаржника - адвоката Бора Ю.Ю., державного виконавця - Бабинець Е.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі в місті Виноградів скаргу ОСОБА_1 на дії Головного державного виконавця Виноградівського відділу Державної виконавчої служби у Берегівському районі Закарпатської області Бабинець Е.В.,
Адвокат Бора Ю.Ю., в інтересах ОСОБА_1 , . звернувся до суду з скаргою на дії державного виконавця.
Подана скарга мотивована тим, що 24.04.2026 року Виноградівським районним судом було видано виконавчий лист №299/3858/23 про визначення місця проживання неповнолітніх дітей ОСОБА_2 (2014 р.н.), ОСОБА_3 (2015 р.н.), ОСОБА_1 (2019 р.н.) та ОСОБА_4 (2021 р.н.) разом з матір'ю (скаржником). Вказаний виконавчий документ було подано позивачем для подальшого примусового виконання до Виноградівського відділу ДВС.
Однак, за тим 06.05.2026 року засобом поштового зв'язку скаржник отримала повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання від 01.05.2026 року, сформоване головним державним виконавцем Бабинець Е.В.
Таке рішення державного виконавця обумовлене ст.10 Закону України «Про виконавче провадження» та хибно базується на позиції, що виконання судового рішення не передбачає застосування заходів примусового характеру.
Відповідно до ч.1 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у встановленому законом порядку.
Відповідно до ч.5 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно положень ч.1 ст.447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Згідно положень п.а ч.1 ст.449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи.
Повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання ОСОБА_1 отримала 06.05.2026 року, що підтверджується даними трекінгу відповідного поштового відправлення. Скарга подається у межах регламентованих процесуальних строків.
За наявної спірної ситуації прошу суд звернути увагу на наступне:
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до ч.2 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус судців» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання.
Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції».
Завершальною стадією судового провадження і примусового виконання судових рішень є виконавче провадження, яке згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» є сукупністю дій, визначених у цьому Законі, для органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
При застосуванні ст.10 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем проігноровано положення п.5 ч.1 вказаної норми, який передбачає, що заходами примусового виконання рішень є інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Виконання судового рішення про визначення місця проживання неповнолітньої дитини відбувається (в разі його примусового виконання) шляхом, в тому числі, відібрання дитини та передачі її на виховання тому із батьків, з яким суд присудив їй проживати. Відібрання дитини має бути здійснене під час виконання рішення суду про визначення місця проживання малолітньої дитини, окремо це правове питання вирішенню не підлягає (така правова позиція відображена у постанові Верховного Суду від 03.10.2018 року у справі №682/2778/17).
Порядок відібрання дитини чітко регламентовано ст.64 Закону України «Про виконавче провадження» як виконання рішення немайнового характеру.
Крім того, відповідно до ч.1 ст.435 ЦПК України за заявою стягувача чи виконавця суд може встановити чи змінити спосіб або порядок виконання судового рішення.
У справах щодо здійснення одним із батьків прав на спілкування стаття 8 Конвенції передбачає батьківське право на вжиття заходів з метою возз'єднання зі своєю дитиною та обов'язок національних органів влади сприяти такому возз'єднанню настільки, наскільки інтереси дитини передбачають, що має бути зроблено все для збереження особистих стосунків, і, за необхідності, «відновлення» сім'ї; обов'язок держави полягає не у досягненні результату, а у вжитті заходів (рішення ЄСПЛ у справі «Кацпер Новаковський проти Польщі» (Kacper Nowakowski v. Poland), заява №32407/13, пункт 74, від 10 січня 2017 року.
Адекватність вжитих заходів має оцінюватись оперативністю їхнього виконання, оскільки плин часу може мати непоправні наслідки для відносин між дитиною та тим із батьків, хто з нею не проживає; не можна виключати застосування санкцій у випадку неправомірної поведінки того з батьків, з яким проживають діти (рішення ЄСПЛ у справах «Пріцция проти Угорщини» (Prizzia v. Hungary), заява №20255/12, пункти 36 та 37, від 11 червня 2013 року; а також «Феррарі проти Румунії» (Ferrari v. Romania), заява №1714/10, пункт 49, від 28 квітня 2015 року).
Вказівка на бездіяльність національних органів влади, зокрема, неналежний спосіб, у який національні органи влади організовували виконання рішення про надання доступу до дитини також міститься у рішенні ЄСПЛ по справі «Вишняков проти України», заява №25612/12, пункт 43, від 24.07.2018 року.
Таким чином, ухвалення державним виконавцем рішення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання є передчасним, ухвалене без вивчення питання можливості виконання його в примусовому порядку, без звернення до суду про встановлення способу виконання судового рішення.
Разом з тим за своєю правовою природою повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу є формою супровідного (інформативного) листа, за допомогою якого інформують адресата про здійснення певної дії та надсилання йому документів, що додаються до цього листа, і не є ні нормативно-правовим актом, ні правовим актом індивідуальної дії. Тобто повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу не може бути предметом оскарження.
У зв'язку з цим просить :
- визнати неправомірними дії головного державного виконавця Бабинець Е.В. щодо повернення виконавчого документа (виконавчого листа №299/3858/23, виданого 24.04.2026 року Виноградівським районним судом) стягувачу без прийняття до виконання;
- зобов'язати державного виконавця Бабинець Е.В. повторно розглянути питання відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом №299/3858/23, виданим 24.04.2026 року Виноградівським районним судом та відкрити таке виконавче провадження;
- у порядку ч.1 ст.453 ЦПК України про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду даної скарги, повідомити суд і заявника не пізніше ніж у десятиденний строк з дня її одержання.
Заперечуючи доводи скарги державний виконавець Бабинець Е.В. подав до суду заперечення.
Доводи заперечення зводяться до того, що до Виноградівського відділу державної виконавчої служби у Берегівському районі Закарпатської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, пред'явлено до виконання виконавчий документа, за заявою про прийняття до виконання від 30.04.2026 поданою ОСОБА_1 , виконавчого листа №299/3858/23 від 24.04.2026 виданого Виноградівським районним судом про; “Визначити місце проживання неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 разом з матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 за адресоюс.МалаКопаня, АДРЕСА_1 та зареєстровано виконавче провадження в Автоматизованій системі виконавчого провадження за номером АСВП: 80896285 від 01.05.2026.
01.05.2026 державним виконавцем керуючись п.7 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, оскільки пред'явлене до виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень, що регламентовано ст.10 Закону України «Про виконавче провадження».
У своїй скарзі заявник зазначає, що державний виконавець повинен здійснювати інші заходи примусового характеру передбачені п.5 ст.10 Закону України «Про виконавче провадження», в тому числі шляхом відібрання дітей та передати їх на виховання тому з батьків, з якими суд присудив їм фактичне місце проживання, у даному випадку з матір'ю ОСОБА_1 , тим самим змінити спосіб та порядок виконання рішення немайнового характеру, та вийти за межі змісту резолютивної частини виконавчого документа.
Заявник у своїй скарзі не сформулював чіткий зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності та не посилається на порушену норму закону, тобто в скарзі не вказано на не законні дії державного виконавця при прийнятті рішення шляхом постанови (повідомлення) про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання АСВП № 80896285 від 01.05.2026, оскільки ним не порушено норми чинного законодавства України, а заявником тільки наведено свої висновки та міркування та просить суд врахувати правові висновки та постанови ВП Верховного Суду, які постійно змінюються.
Відповідно до п.2 ст.3 Закону України «Про виконавче провадження» визначено рішення, що підлягають примусовому виконанню зокрема ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.
Статтею 4 Закону України «Про виконавче провадження» містить вимоги до виконавчого документа. У виконавчому документі зазначаються резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень.
Водночас згідно п.7 ч.4 ст.4 цього Закону, орган державної виконавчої служби чи приватний виконавець повертають виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень.
Слід зазначити, що Закон України «Про виконавче провадження», яким визначаються заходи примусового виконання рішень, не містить положень щодо визначення місця проживання дитини. Також не містить норм щодо виконання рішень про визначення місця проживання дитини і розділ VIIІ щодо виконання рішень немайнового характеру.
Так у відповідності ст.10 Закону України «Про виконавче провадження», - заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Порядок виконання рішень немайнового характеру регулюється розділом VIII Закону України «Про виконавче провадження».
До рішень немайнового характеру, які підлягають примусовому виконанню, належать рішення про відібрання дитини, встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною; виконання рішення про поновлення на роботі; виконання рішення про виселення божника; виконання рішення про вселення стягувача, за якими боржника зобов'язано особисто вчинити певні дії на користь стягувача чи утриматися від здійснення таких дій, та за змістом резолютивної частини виконавчого листа №299/3858/23 від 24.04.2026 виданого Виноградівським районним судом Закарпатської області, не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень, та не відповідає вимогам п.7 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження».
На підставі вищевикладеного дії головного державного виконавця по виконавчому провадженню за номером АСВП: 80896285, щодо повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 01.05.2026, вчинені в межах своїх повноважень та у відповідності до Закону.
У зв'язку з цим просить постановити ухвалу про відмову в задоволенні скарги від 14.05.2026 поданої представником стягувача ОСОБА_1 , адвокатом Бора Ю.В. на дії/бездіяльність органу примусового виконання, щодо оскарження постанови (повідомлення) про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання АСВП № 80896285 від 01.05.2026.
Представник скаржника ОСОБА_1 - адвокат Бора Ю.Ю. подану скаргу підтримав з підстав, викладених у скарзі.
Державний виконавець Бабинець Е.В. доводи скарги заперечив з підстав, викладених у поданому запереченні.
У судовому засіданні встановлено, що у провадженні Виноградівського районного суду Закарпатської області перебувала цивільна справа №299/3858/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Виноградівської міської ради Берегівського району Закарпатської області про визначення місця проживання дітей з матір'ю та відібрання дітей.
Рішенням від 06.12.2024 року позов задоволено частково. Визначено місце проживання неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 разом з матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 за адресою АДРЕСА_1 . У задоволенні решти вимог позову відмовлено (а.с.100, 101-108 т.2).
Непогодившись із рішенням суду відповідач ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу.
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 24.03.2026 року Рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 06.12.2024 року залишено без змін (а.с.3, 4-9 зв. Т.3).
Отже, рішення вступило у законну силу.
24.04.2026 року Виноградівським районним судом Закарпатської області видано виконавчий лист у справі №299/3858/23 у якому вказано “Визначити місце проживання неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 разом з матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 за адресою АДРЕСА_1 ».
06.05.2026 року засобом поштового зв'язку скаржник отримала повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання від 01.05.2026 року, сформоване головним державним виконавцем Бабинець Е.В.
Вказане повідомлення мотивовано тим, що відповідно до статті 10 Закону України "Про виконавче провадження", до. заходів примусового виконання належать: звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому, числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;інші
Пред'явлене до виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень.
Відповідно до положень ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою,якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Умови і порядок виконання рішень судів, що підлягають примусовому виконанню, визначені Законом України «Про виконавче провадження».
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Порядок виконання рішень немайнового характеру регулюється розділом VIII Закону України «Про виконавче провадження» (ст.63-67 Закону).
До рішень немайнового характеру, які підлягають примусовому виконанню, належать рішення про відібрання дитини, встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною; виконання рішення про поновлення на роботі; виконання рішення про виселення божника; виконання рішення про вселення стягувача, за якими боржника зобов'язано особисто вчинити певні дії на користь стягувача чи утриматися від здійснення таких дій.
Доводи представника скаржника ґрунтуються на висновках, викладених у постанові Верховного Суду від 03.10.2018 року у справі №682/2778/17, згідно яких виконання судового рішення про визначення місця проживання неповнолітньої дитини відбувається (в разі його примусового виконання) шляхом, в тому числі, відібрання дитини та передачі її на виховання тому із батьків, з яким суд присудив їй проживати. Відібрання дитини має бути здійснене під час виконання рішення суду про визначення місця проживання малолітньої дитини, окремо це правове питання вирішенню не підлягає (така правова позиція відображена).
Разом з тим, у Постанові Верховного Суду від 15.08.2023 року справа №742/2468/22, провадження № 61-5414св23, зазначено, що згідно із статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Відповідно до частини першої статті 162 СК України, якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров'я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам.
Встановивши, що добровільно не виконує рішення суду щодо визначення місця проживання малолітньої дитини з матір'ю, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для захисту прав позивача в порядку, визначеному статтею 162 СК України.
Невиконання одним з батьків судового рішення щодо визначення місця проживання дитини з іншим з батьків, яке набрало законної сили, відсутність законодавчого врегулювання примусового виконання рішення суду про визначення місця проживання дитини, є підставою для захисту прав позивача у порядку, визначеному статтею 162 СК України.
Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 26 лютого 2020 року у справі № 742/1593/19, від 26 лютого 2020 року у справі № 650/1631/19, від 30 березня 2021 року у справі № 753/24507/18, від 03 травня 2018 року у справі №350/1258/17, від 01 серпня 2018 року у справі № 592/9104/17-ц, від 26 травня 2021 року у справі № 241/638/20, від 27 липня 2022 року у справі № 475/431/21.
У поданій скарзі заявник зазначає, що державний виконавець повинен здійснювати інші заходи примусового характеру передбачені п.5 ст.10 Закону України «Про виконавче провадження», в тому числі шляхом відібрання дітей та передати їх на виховання тому з батьків, з якими суд присудив їм фактичне місце проживання, у даному випадку з матір'ю ОСОБА_1 , тим самим змінити спосіб та порядок виконання рішення немайнового характеру, та вийти за межі змісту резолютивної частини виконавчого документа.
Заявник у своїй скарзі не сформулював чіткий зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності та не посилається на порушену норму закону, тобто в скарзі не вказано на незаконні дії державного виконавця при прийнятті рішення шляхом постанови (повідомлення) про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання АСВП № 80896285 від 01.05.2026.
У відповідності до положень ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Відповідно до вимог ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах", при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суди повинні враховувати, що Законом про виконавче провадження передбачено заборону на зловживання процесуальними правами під час здійснення виконавчого провадження. Так, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачені Законом про виконавче провадження заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 11), а особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій (частина сьома статті 12).
Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Під час розгляду скарги не встановлено протиправних дій чи бездіяльності державного виконавця, оскільки Верховним Судом констатовано відсутність законодавчого врегулювання примусового виконання рішення суду про визначення місця проживання дитини.
За таких обставин, доводи скарги є необгрнутовані та не підтверджені жодними належними доказами, що відтак є підставою для відмови у їх задоволенні.
Керуючись ст. ст.258, 260, 353, 354, 447-453 ЦПК України,Законом України «Про виконавче провадження», суд
У задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії Головного державного виконавця Виноградівського відділу Державної виконавчої служби у Берегівському районі Закарпатської області Бабинець Е.В. - відмовити.
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її оголошення.
У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали до Закарпатського апеляційного суду.
Повний текст ухвали виготовлено 26.05.2026 року.
Головуючий Леньо В. В.