"26" травня 2026 р.
Справа №150/357/25
Провадження по справі №1-кп/150/23/26
26 травня 2026 року с. Мазурівка
Чернівецький районний суд Вінницької області в складі:
головуючої: судді ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2 ,
з участю учасників кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду матеріали кримінального провадження, зареєстрованого у Єдиному реєстрі досудових розслідувань за №12025020160000108 від 05.03.2025 відносно
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканця АДРЕСА_1 , зареєстрованого по АДРЕСА_2 , громадянина України, в силу положень статті 89 КК України раніше не судимого
за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК України, -
Постановою Чернівецького районного суду Вінницької області від 21 грудня 2023 року у справі №150/600/23 (провадження №3/150/286/23), яка набрала законної сили 02 січня 2024 року, ОСОБА_4 , визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, із застосуванням адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1000 .(однієї тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить суму 17000 (сімнадцять тисяч) гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами на 1 (один) рік.
ОСОБА_5 умисно та систематично, достовірно знаючи про наявність даної постанови суду та будучи ознайомленим з нею, з метою її невиконання в частині позбавлення права керування транспортним засобом, маючи реальну можливість її виконати, підриваючи авторитет органів правосуддя України, в порушення ч. 1 ст. 129-1 Конституції України та ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», відповідно до яких судове рішення, що набрало законної сили, є обов'язковим до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України, продовжив керувати транспортними засобами, чим допустив умисне невиконання постанови суду за наступних обставин.
Так, ОСОБА_5 , 13 листопада 2024 року о 01 год. 13 хв. достовірно знаючи, що він позбавлений права керувати транспортними засобами, діючи умисно, всупереч постанови Чернівецького районного:суду Вінницької області від 21 грудня 2023 року у справі №150/600/23, яка набрала законної сили 02 січня 2024 року, маючи реальну можливість її виконати у встановлений вказаним судовим рішенням термін, в стані алкогольного сп'яніння керував транспортним засобом марки «ВАЗ» моделі «2104» з державним номерним знаком НОМЕР_1 ;2769 1С та рухаючись по вул. Польовій в с. Моївка Могилів- Подільського району Вінницької області був зупинений працівниками сектору реагування патрульної поліції ВП №1 Могилів-Подільського районного відділу поліції Головного управлення Національної поліції України у Вінницькій області, які склали відносно нього протокол про адміністративне правопорушення серн ЕПР1 №172419 від 13.11.20,24 за ч. 5 ст. 126 КУпАП та протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №172412 від 13.11.2024 за ч. 2 ст. 130 КУпАП.
У подальшому постановою Чернівецького районного Вінницької області від 15 січня 2025 року №153/1953/24 (провадження № 3/150/8/25), яка набрала законної сили 28 січня 2025 року, ОСОБА_5 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.130 КУпАП, яке вчинено 13.11.2024, з накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 2000 (двох тисяч) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить суму 34000,00 (тридцять чотири тисячі) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на 3 (три) роки без оплатного вилучення транспортного засобу, та постановою Чернівецького районного Вінницької області від 15 січня 2025 року №153/1952/24 (провадження №3/150/7/25), яка набрала законної сили 28 січня 2025 року, ОСОБА_5 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, яке вчинено 13.11.2024, з накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 2400 (двох тисяч чотириста) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить суму 40800,00 (сорок тисяч вісімсот) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 5 (п'ять) років без оплатного вилучення транспортного засобу.
Крім того, ОСОБА_5 13 грудня 2024 року о 04 год. 09 хв. достовірно знаючи, що він позбавлений права керувати транспортними засобами, діючи умисно, всупереч постанови Чернівецького районного суду Вінницької області від 21 трудня 2023 року у справі №150/600/23, яка набрала законної сили 02 січня 2024 року, маючи реальну можливість її виконати у встановленому вказаним судовим рішенням термін, повторно, в стані алкогольного сп'яніння керував транспортним засобом марки «ВАЗ» моделі «2104» з державним номерним знаком НОМЕР_2 та рухаючись по вул. Зарічній в с. Лозове Могилів-Подільського району Вінницької області був зупинений працівниками сектору реагування патрульної поліції Могилів-Подільського районного відділу поліції Головного управлення Національної поліції у Вінницькій області, які склали відносно нього протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №195277 від 13.12.2024 за ч. 2 ст. 130 КУпАП та протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №195278 від 13.12.2024 за ч. 5 ст. 126 КУпАП.
У подальшому постановою Чернівецького районного Вінницької області від 15 січня 2025 року №150/751/24 (провадження №3/150/10/25), яка набрала законної сили 28 січня 2025 року, ОСОБА_5 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КУпАП, вчиненого 13.12.2024, із накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 2000 (двох тисяч) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить суму 34000,00 (тридцять чотири тисячі) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на 3 (три) роки без оплатного вилучення транспортного засобу, та постановою Чернівецького районного Вінницької області від 15 січна 2025 року №150/750/24 (провадження № 3/150/9/25), яка набрала законної сили 28 січна 2025 року, ОСОБА_6 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, вчиненого 13.12.2024, із накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 2400 (двох тисяч чотириста) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить суму 40800,00 (сорок тисяч вісімсот) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 5 (п'ять) років без оплатного вилучення транспортного засобу.
Надалі ОСОБА_4 , будучи позбавленим права керування транспортними засобами, згідно з вищезазначеними постановами Чернівецького районного суду Вінницької області від 15.01.2025, які набрали законної сили 28.01.2025, продовжуючи свій злочинний умисел на невиконання постанов суду, підриваючи авторитет органів правосуддя України, в порушення вимог ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», 04.03.2025 о 20 год. 40 хв., у стані алкогольного сп'яніння керував транспортним засобом марки «ВАЗ» моделі «2104» з державним номерним знаком НОМЕР_2 та рухаючись по вул. Черепелюка біла будинку №7 /в с. Гонтівка Могилів- Подільського району Вінницької області був зупинений працівниками сектору реагування патрульної поліції Могилів-Подільського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, які склали відносно нього протокол про адміністративне правопорушення серії ААД №182439 від 04.03.2025 за ч. 3 ст. 130 КУпАП та протокол про адміністративне правопорушення серії ААД №182440 від 04.03.2025 за ч. 5 ст. 126 КУпАП.
Органом досудового розслідування дії ОСОБА_4 кваліфіковано за ч.1 ст. 382 КК України, тобто умисне невиконання постанови суду, що набрала законної сили.
Виходячи з аналізу норм ч.1 ст.368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити такі питання, в тому числі: чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа; чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону України про кримінальну відповідальність він передбачений; чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення; чи підлягає обвинувачений покаранню за вчинене ним кримінальне правопорушення; чи є обставини, що обтяжують або пом'якшують покарання обвинуваченого, і які саме; яка міра покарання має бути призначена обвинуваченому і чи повинен він її відбувати; як вчинити із заходами забезпечення кримінального провадження.
Згідно із ст.8 Конституції України, в Україні діє принцип верховенства права.
Кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч.1 ст.8 КПК України).
Статтею 2 КПК України встановлено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Виходячи з аналізу частини 2 статті 9 КПК України, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
Крім того, відповідно до ч.ч.1, 2 ст.22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків (ч.6 ст.22 КПК України).
Суд створив необхідні умови для реалізації сторонами кримінального провадження їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Так, допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті визнав. Зазначив, що штрафи, призначені постановами Чернівецького районного суду Вінницької області, не сплатив через скрутне матеріальне становище, відсутність коштів. Пояснив, що на його утриманні перебуває троє неповнолітніх дітей, які проживають з ним, мати дітей виїхала за кордон. В скоєному щиро кається, обіцяє в подальшому не вчиняти кримінальних правопорушень.
Прокурор Могилів - Подільської окружної прокуратури ОСОБА_3 вважає за можливе не досліджувати докази щодо тих обставин, які ніким не оспорюються і здійснювати судовий розгляд на підставі ч.3 ст.349 КПК України. Клопотав призначити ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки з ізоляцією його від суспільства.
Оскільки обставини справи ніким не оспорюються, а обвинувачений правильно розуміє зміст цих обставин, сумнівів у добровільності його позицій немає, то суд відповідно до ст.349 КПК України за відсутності заперечень з боку учасників судового провадження визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, а обмежився допитом обвинуваченого, обов'язковість якого встановлено частиною 4 статті 349 КПК України, а також дослідженням характеризуючих даних обвинуваченого.
При цьому суд з'ясував, чи правильно обвинувачений ОСОБА_4 розуміє зміст цих обставин, які не оспорюються. Сумнівів щодо добровільності та істинності їх позиції у суду немає.
Суд також роз'яснив обвинуваченому ОСОБА_4 , що при таких обставинах він позбавляється права оскаржити ці обставини справи у апеляційному порядку.
Переконавшись у добровільності позиції учасників судового розгляду, а також в тому, що вони усвідомлюють неможливість оскаржити обставини, встановлені під час досудового розслідування, в апеляційному порядку, суд прийшов до висновку про судовий розгляд кримінальної провадження за правилами ч.3 ст.349 КПК України.
За таких обставин, виходячи з аналізу обвинувального акту, допитавши обвинуваченого, вивчивши матеріали справи, що характеризують його особу, суд прийшов до висновку, що винуватість ОСОБА_4 у вчинені інкримінованого йому злочину при обставинах, викладених в обвинувальному акті, доведена повністю.
Своїми діями обвинувачений ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.382 КК України - умисне невиконання постанови суду, що набрала законної сили.
Призначаючи обвинуваченому покарання, суд виходить із того, що відповідно до статті 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява №10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
Суд при призначенні покарання виходить із встановленої ст.50 КК України його мети кари, виправлення та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, заснованих на вимогах виваженості та справедливості, з урахуванням позиції Європейського суду з прав людини, відповідно до якої покарання як втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягара для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005 р.; «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005 р.; «Ісмайлова проти Росії» від 29.211.2007 р.).
Згідно з п.1 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24.10.2015 року, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно п.3, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити із особливостей конкретного злочину і його обставин.
Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання, воно повинно ґрунтуватися, зокрема на принципах індивідуалізації та справедливості.
Відповідно до правової позиції щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України у Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України».
Значення покарання визначається не його жорстокістю, а справедливістю, невідворотністю, своєчасністю і неминучістю його застосування за злочин, вчинений ОСОБА_4 .
Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_4 покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, особу винного - негативно характеризується по місцю проживання, в силу положень статті 89 КК України раніше не судимий, на його утриманні перебуває троє неповнолітніх дітей, на обліку у нарколога та психіатра не перебуває; наявність у відповідності до ст.66 КК України обставин, які пом'якшують покарання - щире каяття; наявність у відповідності до положень ст.67 КК України обставин, що обтяжують покарання - вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп'яніння.
З досудової доповіді, наданої Могилів - Подільським районним сектором №2 філії Державної установи «Центр пробації» у Вінницькій області вбачається, що під час опитування обвинуваченого ОСОБА_4 було встановлено, що ризик вчинення повторного кримінального правопорушення та ризик небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб оцінюється як середній.
На думку органу пробації, виправлення ОСОБА_4 з метою запобігання вчинення ним повторного кримінального правопорушення у подальшому необхідно застосувати щодо нього соціально - виховні заходи, а також впливати на його прокримінальне мислення в умовах інтенсивного нагляду та контролю за його поведінкою. У випадку якщо суд вирішить, що виправлення ОСОБА_4 можливе без відбування покарання та звільнення його від відбування покарання з випробуванням орган пробації вважає доцільним крім обов'язків, передбачених частиною 1 статті 76 КК України покласти на особу додаткові обов'язки, передбачені частино 3 статті 76 КК України.
Обираючи покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд враховує визначені ст.65 КК України загальні засади призначення покарання стосовно обставин цієї справи, передбачені ст.66 КК України обставини, що пом'якшують покарання та наявність передбачених ст.67 КК України обставин, що обтяжують покарання.
Згідно роз'яснень, що містить Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року №7 «Про практику призначення кримінального покарання», особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Суд також враховує позицію Верховного Суду, викладену в постановах в кримінальних провадженнях №155/1064/18, №759/13520/18, №753/13972/17, щодо судової дискреції в кримінальних провадженнях при призначенні покарання.
З врахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку, що обвинуваченому слід призначити покарання у виді позбавлення волі в межах санкції статті КК України, що йому інкримінується, у відповідності до вимог ст.65, 68 КК України, яке буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень із звільненням його від відбування основного покарання з випробуванням, оскільки на думку суду ОСОБА_4 не є суспільно небезпечною особою, виправлення можливе без ізоляції від суспільства і відбування покарання за умови здійснення інтенсивного нагляду та застосування соціально-виховних заходів, що необхідні для виправлення та запобігання вчиненню повторних кримінальних правопорушень.
Пунктами 12, 13, 14 частини 1 статті 368 КПК України встановлено, що ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити такі питання: що належить вчинити з майном, на яке накладено арешт, речовими доказами і документами; на кого мають бути покладені процесуальні витрати і в якому розмірі; як вчинити із заходами забезпечення кримінального провадження.
Запобіжний захід відносно обвинуваченого ОСОБА_4 не обирався і підстав для його обрання не вбачається.
Цивільний позов в межах даного кримінального провадження не заявлявся. Арешт на майно не накладався.
Питання про долю речових доказів вирішити в порядку ст.100 КПК України.
Процесуальні витрати, пов'язані із залученням експертів в межах даного кримінального провадження відсутні.
Керуючись ст., ст.373, 374 КПК України, суд,-
ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК України, та призначити йому покарання у виді 2 (двох) років позбавлення волі.
Відповідно до ст.75 КК України звільнити засудженого ОСОБА_4 від призначеного основного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк 2 (два) роки.
На підставі п.п.1, 2 ч.1 ст.76 КК України покласти на ОСОБА_4 наступні обов'язки:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи, навчання.
Початок іспитового строку ОСОБА_4 обчислювати з моменту проголошення вироку суду -26 травня 2026 року.
- компакт диск формату DVD-R із записом відео файлів, - залишити при матеріалах кримінального провадження.
На вирок суду може бути подана апеляція до апеляційного суду Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення в суді, а особою, яка перебуває під вартою, в той же строк з моменту вручення їй копії вироку.
Судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.
СУДДЯ: ОСОБА_7