Р I Ш Е Н Н Я
26.05.2026
м. Лозова Харківської області
Лозівський міськрайонний суд Харківської області в складі:
головуючого - Харабадзе К.Ш.,
за участю секретаря - Діденко І.Ю.,
Справа № 639/9644/25
Номер провадження 2/629/1115/26
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу про зменшення розміру аліментів,
Представник позивача звернувся до суду з позовом про зменшення розміру аліментів, посилаючись на те, що судовим наказом Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 13.03.2024 з позивача на користь відповідача були стягнуті аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки з усіх видів його заробітку (доходу), але не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи стягнення з 12.03.2024 року і до досягнення дитиною повноліття. 25.10.2023 позивач уклав шлюб з ОСОБА_4 . ІНФОРМАЦІЯ_2 у позивача народилася дитини ОСОБА_5 . Судовим наказом Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 17.06.2025 з позивача на користь ОСОБА_4 стягнуто аліменти на утримання малолітньої доньки - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частки з усіх видів його заробітку (доходу), але не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи стягнення з 16.06.2025 року і до досягнення дитиною повноліття. Заочним рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 14.07.2025 з позивача на користь ОСОБА_4 стягнуто аліменти на її утримання у розмірі 1/4 частки з усіх видів його заробітку (доходу), щомісячно, починаючи з 16 червня 2025 року і до досягнення донькою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , трирічного віку. З позивача стягуються аліменти в розмірі (75%) частки з усіх видів його заробітку, чим грубо порушуються його права. Позивач є військовослужбовцем та у зв'язку з особливостями проходженням служби несе значні матеріальні витрати на придбання необхідних речей, амуніції, придбання автозапчастин та ремонт техніки, придбання палива, оплата комунальних послуг за житло в якому він проживає під час служби. На підставі вищевикладеного, просить змінити розмір аліментів стягнутих за судовим наказом Лозівського міськрайонного суду Харківської області по справі № 629/1525/24 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) до 1/6 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше, ніж 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісяця, до досягнення дитиною повноліття.
Представник відповідачки - адвокат Смірнова Н.А. в наданому відзиві на позовну заяву проти задоволення позовних вимог заперечувала, зазначила, що позивач заявив вимоги лише до ОСОБА_2 щодо зменшення розміру аліментів на утримання старшої дитини, при цьому не звертається з відповідними вимогами щодо аліментів на малолітню дитину ОСОБА_6 та утримання дружини ОСОБА_4 , а також не залучив ОСОБА_4 до участі у справі як відповідача чи третю особу, що свідчить про неповне визначення кола учасників справи та може впливати на правильність її вирішення. ОСОБА_2 вважає, що ініційовані дружиною позивача - ОСОБА_4 заява про видачу судового наказу про стягнення аліментів на дитину та позов про стягнення аліментів на її утримання до суду мають фіктивний характер, оскільки спрямовані на створення штучних підстав для звернення ОСОБА_1 з позовом про зменшення аліментів на утримання старшої дитини. Це свідчить про штучний характер звернення за стягненням аліментів, відсутність реального спору між подружжям та використання інституту аліментних зобов'язань не з метою забезпечення утримання дитини та дружини, а з метою формального створення додаткового фінансового навантаження на позивача. Зокрема, подружжя продовжує перебувати у зареєстрованому шлюбі, спільне проживання та ведення сімейного господарства не припинено. Водночас шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено 25 жовтня 2023 року, а вже у липні 2025 року остання звернулася до суду з вимогою про стягнення аліментів, що за відсутності будь-яких об'єктивних підстав та відповідних доказів свідчить про заздалегідь спланований та формальний характер такого звернення. При цьому аліментні кошти, які підлягають стягненню (стягуються) на утримання доньки ОСОБА_6 та дружити ОСОБА_4 , фактично залишаються у межах однієї сім'ї. Таким чином, заявлені вимоги не відповідають принципам добросовісності та розумності, а примусове стягнення аліментів у цій ситуації має ознаки зловживання процесуальними правами та спрямоване на створення штучних підстав для перерозподілу доходів позивача. Крім того, донька - ОСОБА_3 потребує значних матеріальних вкладень для свого розвитку, навчання, підтримання здоров'я, придбання одягу та взуття, забезпечення гаджетами, забезпечення продуктами харчування тощо. Відповідно до положень чинного законодавства та підзаконних нормативно-правових актів, зокрема Інструкції з організації примусового виконання рішень, у разі стягнення аліментів розмір відрахувань із заробітної плати боржника може становити до 70 відсотків його доходу. А, отже, доводи позивача щодо, нібито, надмірності утримань із його доходу є безпідставними, оскільки встановлений розмір відрахувань не виходить тільки 5% за межі, визначені законодавством (70%), та відповідає правовій природі аліментних зобов'язань. Крім того, посилання позивача на те, що його колишня дружина - ОСОБА_2 - не працює, не має доходу та не вживає заходів для працевлаштування, є юридично неспроможними, оскільки відповідно до положень сімейного законодавства обов'язок батьків щодо утримання дитини є рівним та безумовним і не ставиться у залежність від працевлаштування чи матеріального становища іншого з батьків. Наразі позивач є військовослужбовцем, отримує стабільне грошове забезпечення ніж дохід, який він отримував на час стягнення аліментів, вад здоров'я не має, що свідчить про його задовільний матеріальний стан та фінансову спроможність сплачувати аліменти на доньку ОСОБА_3 та утримувати дитину від іншого шлюбу. Намагання ОСОБА_1 зменшити матеріальне утримання доньки ОСОБА_7 з порівнянням з іншою дитиною є неприйнятним і таким, що не відповідає вимогам СК України та шкодить інтересам доньки. Зміна сімейного стану, а саме народження інших дітей, не є безумовною підставою для зміни розміру аліментів, а батьки не мають компенсувати зменшення розміру аліментів за рахунок збільшення утримання однієї дитини порівняно з іншою. Враховуючи вищевикладене та відсутність достатніх доказів щодо погіршення матеріального стану позивача, вважає вимоги позивача є необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.
Представник позивача - адвокат Дворницький В.В. в додаткових поясненнях до позову зазначив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 дійсно перебувають у зареєстрованому шлюбі, але вони тривалий час спільно не проживають та не ведуть сімейного господарства. Позивач не проти утримувати доньку, сплачувати аліменти, але у розмірі 1/4 частини щомісячно з усіх видів заробітку (доходу) він не в змозі, оскільки це є обтяжливим для нього, він перебуває у скрутному матеріальному положенні. Після стягнення з позивача аліментів сумарно в розмірі 3/4 (75%) частки з усіх видів його заробітку (доходу) йому залишається лише 1/4 (25%) частка, чим грубо порушуються його права, оскільки йому майже не залишається коштів для проживання, придбання собі їжі, одягу, ліків, сплати комунальних послуг та інших витрат пов'язаних з проходженням ним військової служби і т.д. Позивач свої зобов'язання по утриманню ОСОБА_7 виконує, але даний обов'язок повинні виконувати і батько і мати дитини. Протягом сімейного життя громадянка ОСОБА_2 не працювала, на теперішній час вона теж не має власного заробітку, не працює, не перебуває у центрі зайнятості та не має наміру працевлаштовуватись. ОСОБА_2 разом з дітьми ( ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ) зареєстровані як внутрішньо-переміщенні особи в м. Лозова і кожного місяця отримує виплати в розмірі 8000 грн. та отримує виплати на сина, як одинока мати. Донька ОСОБА_7 не відвідує жодні секції, гуртки і т.д. і у позивача є сумніви, що аліменти стягнені на утримання ОСОБА_7 використовуються за цільовим призначенням. ОСОБА_1 орендує квартиру в АДРЕСА_1 , за яку по договору оренди квартири від 01.09.2025 сплачує орендну плату у розмірі 10 000 грн. щомісяця. Оренда житло також погіршує матеріальний стан позивача. Таким чином зазначені в відзиві доводи ОСОБА_2 є лише її припущеннями, які не підтверджені жодним належним чином.
Представник відповідачки - адвокат Смірнова Н.А. в запереченнях на додаткові пояснення зазначила, що представник позивача фактично намагається сформувати у суду уявлення про нібито надмірне фінансове навантаження на позивача виключно з підстав існування інших аліментних зобов'язань, однак сама по собі наявність у особи інших дітей або інших аліментних обов'язків не є безумовною та автоматичною підставою для зменшення раніше встановленого розміру аліментів. Відтак, звернувшись до суду з позовом про зменшення розміру аліментів, які стягуються з ОСОБА_1 на старшу дитину, позивач посилався на зміну сімейного стану, а саме на те, що він сплачує аліменти на утримання іншої дитини у розмірі 1/4 частини всіх видів доходів (заробітку) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 16 червня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття. Ці обставини є намаганням позивача створити штучні обставини для ухилення від зобов'язання щодо утримання старшої дитини в належному розмірі. Намір ОСОБА_1 зменшити розмір аліментів на утримання старшої доньки є не просто безпідставним, а таким, що відверто порушує конституційні права дитини, є дискримінаційним та несправедливим. Дії позивача демонструють селективний підхід до виконання своїх батьківських обов'язків. Намагаючись знизити розмір аліментів, ОСОБА_1 фактично ставить молодшу дитину у привілейоване становище, а старшу - в ущемлене. Такий підхід суперечить ст. 141 Сімейного кодексу України, яка чітко зазначає, що мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Це правило екстраполюється і на обов'язок батька щодо всіх його дітей: він не має права любити або забезпечувати одну дитину за рахунок обмеження базових потреб іншої. ОСОБА_1 не надав належних і допустимих доказів на підтвердження свого майнового стану, який би обґрунтовував необхідність зменшення розміру аліментів на утримання старшої доньки у меншому розмірі, ніж визначено судовим рішенням, а також урахувавши рівність дітей у праві на утримання з боку батька, можна дійти до обґрунтованого висновку про відсутність підстав для зменшення розміру аліментів на утримання старшої доньки. Відтак, враховуючи, що загальна частка доходів, що стягуються з позивача на утримання його дітей становить 50 % розміру його доходу, то цей факт не суперечить положенням чинного законодавства. При цьому у додаткових поясненнях представника позивача фактично відсутні належні та допустимі докази того, що матеріальний стан позивача істотно погіршився настільки, що він об'єктивно не може виконувати свій обов'язок щодо належного утримання тільки старшої дитини у визначеному раніше розмірі. Посилання позивача на оренду житла, власні витрати, а також загальні твердження про складне матеріальне становище не можуть бути безумовною підставою для звуження прав дитини на належне матеріальне забезпечення. Окремо слід зазначити, що доводи представника позивача щодо нібито «штучного» характеру звернення із заявою про видачу судового наказу та позовом про стягнення аліментів є лише припущеннями та не підтверджені жодними належними доказами. Такі твердження фактично зводяться до суб'єктивної оцінки позивачем дій інших осіб та не спростовують самого обов'язку батьків утримувати своїх дітей, встановленого положеннями ст. 180 СК України. Крім того, представник позивача у своїх поясненнях фактично ставить під сумнів доцільність витрачання аліментів на дитину, однак такі твердження є оціночними, не підтверджені доказами та не можуть свідчити про цільове використання аліментів. Додатково зазначає, що подані представником позивача «додаткові пояснення» фактично містять повторне викладення позиції позивача та оціночні твердження і міркування, які не є належною заявою по суті справи у розумінні положень ЦПК України.
Відповідачка ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_9 у судове засідання не з'явились, представник відповідачки в наданому суду клопотанні просила розгляд справи проводити за її відсутності та відсутності відповідачки, проти задоволення позовних вимог заперечує в повному обсязі.
Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, брав участь у судовому засіданні через свого представника - адвоката Дворницького В.В. який в судовому засіданні на задоволенні позовних вимог наполягав у повному обсязі.
Суд, дослідивши письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, доходить до такого.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що сторони мають малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 від 22.05.2023.
Судовим наказом Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 13.03.2024 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання неповнолітньої доньки- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі 1/4 частки з усіх видів його заробітку (доходу), але не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи стягнення з 12.03.2024 року і до досягнення дитиною повноліття.
25.10.2023 позивач уклав шлюб з ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серія № НОМЕР_2 від 25.10.2023.
Від шлюбу позивач має малолітню дитину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_3 від 30.10.2024.
Судовим наказом Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 17.06.2025 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 стягнуто аліменти на утримання малолітньої доньки - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частки з усіх видів його заробітку (доходу), але не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи стягнення з 16.06.2025 року і до досягнення дитиною повноліття.
Заочним рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 14.07.2025 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 стягнуто аліменти на її утримання у розмірі 1/4 частки з усіх видів його заробітку (доходу), щомісячно, починаючи з 16 червня 2025 року і до досягнення донькою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , трирічного віку.
Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено у статті 7 СК України, згідно з якою жінка та чоловік мають рівні права й обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
При вирішенні питання про стягнення та розмір стягуваних аліментів, суд виходив із загальних встановлених норм про стягнення аліментів.
Звертаючись до суду з позовом, позивач, як на підставу для задоволення позову, посилався на перебування на його утриманні ще однієї дитини та дружини, та те, що у зв'язку з особливостями проходження служби несе значні матеріальні витрати на придбання необхідних речей, амуніції, придбання автозапчастин та ремонт техніки, придбання палива, оплату комунальних послуг за житло в якому він проживає під час служби, оренду житла.
Так, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України N 789-XII від 27.02.1991 року та набула чинності для України 27.09.1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно із ч. 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
У відповідності до ч. 7, 8 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Згідно зі ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до положень ст. 181 СК України виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
При цьому, відповідно до положень ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Згідно із ч. 1 ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Відповідно до ч. 5 ст. 183 СК України той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
Частиною 1 ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Згідно з п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.
У свою чергу, відповідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Ураховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не є незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження (частина третя статті 181 СК України). Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
При розгляді позовів, заявлених із зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
Указане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 05 лютого 2014 року № 6-143цс13, і неодноразово підтриманою Верховним Судом у постановах: від 30 червня 2020 року, у справі № 343/945/19, провадження № 61-2057св20, від 12 січня 2022 року у справі № 545/3115/19, провадження № 61-18145св20, від 23 травня 2022 року у справі № 752/26176/18, провадження № 61-16697св21, та інших.
Підставою для зміни розміру аліментів, визначеного судовим рішенням, є доведеність у судовому засіданні суттєвої зміни (погіршення або покращення) матеріального чи сімейного стану платника або одержувача аліментів, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них. Така зміна обставин має настати після того, як суд визначив первісний розмір аліментів.
Зміна сімейного стану платника аліментів, а саме народження у нього ще одної дитини в іншому шлюбі, сама по собі не є безумовною підставою для зміни розміру аліментів. У такому разі платник аліментів зобов'язаний підтвердити належними та допустимими доказами погіршення свого майнового стану, оскільки батьки не мають компенсувати зменшення розміру аліментів за рахунок збільшення утримання однієї дитини порівняно з іншою (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 вересня 2020 року у справі №565/2071/19).
Суд доходить висновку про те, що зменшення розміру аліментів у зв'язку з тим, що позивач має на утриманні дитину, від іншої жінки, без доведення погіршення майнового становища, самі по собі не є підставою для зменшення розміру аліментів.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22 липня 2024 року у справі № 688/4308/23.
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).
Суд також враховує, що виховування дитини одним із батьків, коли інший проживає окремо, створює додаткове навантаження по догляду та вихованню дитини, у зв'язку з чим, певним чином, з'являється дисбаланс між зусиллями, які мають прикладати обидва з батьків для розвитку дитини, таким чином, що тягар здебільшого лягає лише на одного, в даному випадку, матір.
Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Батьки не мають компенсувати зменшення розміру аліментів за рахунок збільшення утримання однієї дитини порівняно з іншою. Суд вважає, що позивач не підтвердив належними та допустимими доказами погіршення свого майнового стану. Зменшення розміру аліментів із 1/4 частки до 1/6 частки доходів позивача поставить малолітню ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у нерівне становище порівняно з малолітньою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ст. 51 Конституції України, батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.
Позивачем не доведено необхідність зменшення розміру аліментів вибірково саме на утримання старшої дитини до розміру 1/6 частки від його доходів. Суд, враховуючи інтереси дитини позивача, яка має право на належні умови для всебічного розвитку, освіти, виховання, на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку, вважає, що визначений судовим наказом від 13.03.2024 розмір аліментів відповідає вимогам сімейного законодавства, а його зменшення у зв'язку з тим, що позивач має на утриманні іншу дитину та дружину, розмір стягнення аліментів на яких він не оспорює, без підтвердження погіршення його матеріального становища, не буде спрямовано на належне забезпечення доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та суперечитиме інтересам дитини.
Щодо тверджень позивача, що загальний розмір аліментів, який підлягає стягненню за судовими рішеннями становить усіх видів його заробітку (доходу), або ж 75%, суд зазначає на таке.
Відповідно до ст. 70 Закону України «Про виконавче провадження» загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі у разі відрахування за кількома виконавчими документами. Це обмеження не поширюється на відрахування із заробітної плати у разі відбування боржником покарання у виді виправних робіт і стягнення аліментів на неповнолітніх дітей. У таких випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70 відсотків.
Закон передбачає, що утримання дитини є прямим обов'язком батька. При цьому право на утримання дружини, з якою проживає дитина, остання має саме за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.
14.07.2025 Лозівським міськрайонним судом Харківської області було винесено заочне рішення про стягнення з позивача на користь ОСОБА_4 аліментів на її утримання у розмірі частки. Позивач, будучі обізнаний про стягнення з нього 13.03.2024 аліментів на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частки, та 17.06.2025 на утримання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі частки, будь яких-дій щодо перегляду заочного рішення від 14.07.2025, зменшення розміру аліментів за вказаним заочним рішенням не приймалося. Отже, позивач погодився з заочним рішенням і може надавати матеріальну допомогу поза своїм обов'язком утримувати дітей, також і дружині.
Суд бере до уваги, що аліменти є основним джерелом утримання дитини. Зменшення їхнього розміру без належного обґрунтування та доведення суттєвого погіршення матеріального становища позивача може негативно вплинути на рівень утримання дитини, що суперечить її інтересам та вимогам сімейного законодавства. Таким чином, розмір аліментів, що стягується з позивача на утримання доньки ОСОБА_3 , відповідає вимогам сімейного законодавства, і їх зменшення без доведення погіршення майнового стану позивача не забезпечить належний рівень утримання дитини і суперечитиме її інтересам. Висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 11.03.2020 у справі №759/10277/18 зводяться до того, що інтереси дитини превалюють над майновим становищем платника аліментів.
Щодо доводів позивача про те, що у зв'язку з особливостями проходженням служби він несе значні матеріальні витрати на придбання необхідних речей, амуніції, придбання автозапчастин та ремонт техніки, придбання палива, оплату комунальних послуг за житло, в якому він проживає під час служби, оренду житла, суд зазначає, що позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження свого майнового стану, який би обґрунтовував необхідність визначення аліментів на утримання старшої доньки у меншому розмірі, ніж визначено судовим рішенням щодо утримання молодшої доньки, а також урахувавши рівність дітей у праві на утримання з боку батька.
Таким чином, перевіривши матеріали справи в межах доводів позову, суд вважає, що у матеріалах справи відсутні будь-які належні і достатні докази погіршення майнового стану позивача та того, що з моменту ухвалення судового рішення про стягнення аліментів на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , його майновий стан не дозволяє йому сплачувати аліменти на утримання доньки у визначеному судом розмірі, а лише зміна його сімейного стану - укладення шлюбу, народження дитини від іншого шлюбу та її утримання, не є безумовною і самостійною підставою для зменшення розміру аліментів.
Враховуючи наведене вище, суд доходить висновку про відсутність достатніх та законних підстав для зменшення розміру аліментів, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити у зв'язку з їх необґрунтованістю.
Керуючись статтями 12, 13, 76, 81, 89, 141, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд,
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів, - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2
відповідач - ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 , фактичне зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_4
Суддя: Карина ХАРАБАДЗЕ