25 травня 2026 року
м. Київ
cправа № 912/2147/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Багай Н. О. - головуючої, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроінжинірінг-К"
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 14.04.2026 та рішення Господарського суду Кіровоградської області від 20.10.2025 у справі
за позовом Кропивницької міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроінжинірінг-К"
про стягнення 199 469,18 грн,
04.05.2026 до Верховного Суду через підсистему "Електронний суд" надійшла касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроінжинірінг-К" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 14.04.2026 та рішення Господарського суду Кіровоградської області від 20.10.2025 у справі № 912/2147/25.
12.05.2026 до Верховного Суду через підсистему "Електронний суд" від Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроінжинірінг-К" надійшло клопотання про долучення доказів на підтвердження повноважень представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроінжинірінг-К" - адвоката Кулик Ади Миколаївни.
Перевіривши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроінжинірінг-К", Верховний Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити, зважаючи на таке.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Аналогічні положення закріплені і в частині 1 статті 17 Господарського процесуального кодексу України, за якими учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до статті 15 цього Кодексу суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Так, за змістом пункту 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 цього Кодексу не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Згідно із частиною 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно із частиною 7 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 163 Господарського процесуального кодексу України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Згідно зі статтею 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2025 рік" розмір прожиткового мінімуму становив 3028,00 грн (станом на 01.01.2025).
Предметом позову в цій справі є стягнення 199 469,18 грн, що становить менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 2025 рік (3028,00 грн х 100 = 302 800,00 грн), тому в розумінні положень Господарського процесуального кодексу України ця справа є малозначною.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Агроінжинірінг-К" у касаційній скарзі зазначає, що, незважаючи на те, що ця справа є малозначною в розумінні Господарського процесуального кодексу України, вона має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики щодо застосування статті 21 Закону України "Про оренду землі". Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агроінжинірінг-К" також зазначає, що ця справа має для нього виняткове значення та становить значний суспільний інтерес з огляду на таке.
Фундаментальне питання права для формування єдиної правозастосовчої практики, на думку скаржника, полягає у правильному застосуванні та тлумаченні частини 3 статті 21 Закону України "Про оренду землі", а також у визначенні належного підходу до інтерпретації умов договорів оренди землі з урахуванням змісту цієї норми. Скаржник стверджує, що необхідним є вирішення питання щодо визначення розміру орендної плати за оренду землі з урахуванням її цільового призначення та коефіцієнтів індексації, але без прямої вказівки на те, що індекси інфляції не застосовуються іншим порядком обчислення орендної плати в розумінні частини 3 статті 21 Закону України "Про оренду землі". Як зазначає скаржник, правильне застосування зазначеної норми щодо порядку обчислення орендної плати безпосередньо впливатиме на обсяг надходження коштів до місцевих бюджетів, фінансову спроможність територіальних громад та розмір фінансових зобов'язань орендарів. Скаржник також відзначає помилкове застосування механізму індексації за договорами, якими передбачено інший порядок обчислення орендної плати за оренду землі, що може призводити до негативних наслідків для обох сторін договору. Тому, на думку скаржника, правова проблема, порушена в цій справі, є актуальною для невизначеної, але об'єктивно значної кількості господарських спорів між органами місцевого самоврядування та орендарями земельних ділянок комунальної власності. При цьому Товариство з обмеженою відповідальністю "Агроінжинірінг-К" зазначає, що кількість таких спорів є значною, оскільки спори щодо розміру орендної плати та порядку її обчислення, виникають систематично протягом усього строку дії таких договорів.
З огляду на масштаб поширеності договорів оренди земельних ділянок комунальної власності по всій Україні та системний характер цієї правової проблеми, правильне та однакове вирішення зазначеного правового питання на рівні Верховного Суду, на думку скаржника, матиме значення не лише для учасників цієї справи, але й для значної кількості суб'єктів господарювання, органів місцевого самоврядування та адміністраторів місцевих бюджетів по всій Україні.
Крім того, обґрунтовуючи якісний критерій виключності правової проблеми, скаржник зазначає про те, що застосування частини 3 статті 21 Закону України "Про оренду землі" щодо договорів першого типу (без прямого застереження про незастосування індексів інфляції) має два підходи. При цьому наявність двох протилежних підходів до застосування частини 3 статті 21 Закону України "Про оренду землі", як зазначає скаржник, свідчать про відсутність сталої судової практики як Верховного Суду, так і судів нижчих інстанцій. Водночас, на думку скаржника, наведене породжує різні судові рішення в аналогічних справах та, відповідно, правову невизначеність. Відсутність єдності в підходах з цього питання, на переконання скаржника, свідчить про необхідність формування узагальненої правової позиції на рівні Верховного Суду з метою забезпечення однакового застосування норм матеріального права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Крім того, обґрунтовуючи значний суспільний інтерес цієї справи скаржник зазначає, що правовідносини щодо оренди земельних ділянок комунальної власності безпосередньо зачіпають інтереси двох широких груп суб'єктів - орендарів та територіальних громад в особі органів місцевого самоврядування, як орендодавців. Суб'єкти господарювання, укладаючи договори оренди землі, виходять із певного розуміння розміру своїх орендних зобов'язань на весь строк дії договору. Подальше застосування до таких договорів індексів інфляції, що не передбачено умовами договору, суперечить принципу правової визначеності та законних очікувань, а також складовим принципу верховенства права, закріпленого статтею 8 Конституції України та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Захист зазначених цінностей, на думку скаржника, є суспільним інтересом, що виходить за межі конкретного спору.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Агроінжинірінг-К" також зазначає про виняткове значення цього спору для нього з огляду на те, що сума необґрунтовано нарахованої орендної плати в розмірі 41 271,71 грн за три місяці є частиною фінансового навантаження, яке виникне для нього внаслідок систематичного застосування хибного підходу до обчислення орендної плати протягом усього строку дії договору. Водночас скаржник зазначає, що основним видом його діяльності є виробництво електричної енергії, що передбачає значні капітальні витрати та довгострокове планування фінансових зобов'язань. На думку скаржника, непередбачуване та економічно необґрунтоване збільшення розміру орендної плати внаслідок застосування механізму подвійної індексації, суттєво порушує фінансову модель діяльності підприємства та унеможливлює належне довгострокове планування витрат. Наведене, на думку скаржника, безпосередньо впливатиме на здатність Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроінжинірінг-К" продовжувати господарську діяльність на умовах, що існували на момент набуття права оренди земельної ділянки. Крім того, як зазначає скаржник, в умовах воєнного стану та відключень світла, надзвичайно важливим є постійна робота підприємств критичного сектору, який генерує електричну енергію.
Колегія суддів вважає, що доводи, викладені в касаційній скарзі Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроінжинірінг-К", щодо необхідності відкриття касаційного провадження у малозначній справі, не є належним чином обґрунтованими, тому відсутні підстави для висновку про можливість відкриття касаційного провадження у цій справі.
Таким чином, касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроінжинірінг-К" не містить належного обґрунтування наявності умов, передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а суд з власної ініціативи таких умов також не вбачає. З огляду на зазначене підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі немає.
Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (за змістом рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України"). Поряд із цим використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи" тощо, не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи з особливого статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Верховний Суд зазначає, що визначені підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України випадки є виключенням із загального правила, й необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".
Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу скаржника на те, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на велику кількість спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Водночас формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.
Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у великій кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини як відсутність сталої судової практики, невизначеність правових питань на нормативному рівні, необхідність застосування аналогії закону чи права, вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.
Однак скаржник не обґрунтував існування зазначених якісних та кількісних показників щодо наявності виключної правової проблеми, вирішення якої має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Доводи скаржника про те, що кількість спорів є значною, оскільки спори щодо розміру орендної плати та порядку її обчислення виникають систематично протягом усього строку дії таких договорів не є показником кількісного та якісного критерію виключної правової проблеми. При цьому скаржник, посилаючись на різну судову практику, не наводить конкретних справ. Крім того, скаржник не наводить жодної справи, на вирішення якої впливатиме розгляд цієї касаційної скарги у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом.
Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, потрібно виходити з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави і суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
Посилання скаржника на те, що справа № 912/2147/25 становить суспільний інтерес належним чином не обґрунтоване, оскільки є лише власними припущеннями скаржника, що не підтверджені жодними доказами.
Крім того, необґрунтованими також є доводи скаржника про те, що справа № 912/2147/25 має для нього виняткове значення. Стосовно "виняткового значення" справи для її учасника, то в цьому випадку оцінка Судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Водночас наведені в касаційній скарзі Товариством з обмеженою відповідальністю "Агроінжинірінг-К" доводи не дають Суду підстав для висновку про те, що справа № 912/2147/25 має виняткове значення для скаржника.
Таким чином, касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроінжинірінг-К" не містить належного обґрунтування наявності умов, передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а суд з власної ініціативи таких умов також не вбачає. З огляду на наведене підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі немає.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що, зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури в такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроінжинірінг-К" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 14.04.2026 та рішення Господарського суду Кіровоградської області від 20.10.2025 у справі № 912/2147/25, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що рішенням Конституційного Суду України від 22.11.2023 №10-р(ІІ)/2023 щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (щодо процесуальних фільтрів касаційної інстанції) та визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) пункти 1, 5 частини 6 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (щодо ціни позову для визначення малозначних справ у цивільному процесі). Пункти 1, 5 частини 6 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, які визнані неконституційними, втрачають чинність через 6 місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Отже зазначене рішення Конституційного Суду України не стосується застосування положень Господарського процесуального кодексу України, а саме: частини 5 статті 12 та пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та не визнає неконституційним процесуальні фільтри в касаційній інстанції.
Керуючись статтями 2, 12, 15, 17, 163, 232, 234, 235, 287, 293, 314 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроінжинірінг-К" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 14.04.2026 та рішення Господарського суду Кіровоградської області від 20.10.2025 у справі № 912/2147/25.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуюча Н. О. Багай
Судді Т. Б. Дроботова
Ю. Я. Чумак